Міністерство освіти і науки України
Миколаївський національний університет імені В.О.Сухомлинського
На правах рукопису
ІЗБАШ ЛЕОНІД МИХАЙЛОВИЧ
УДК 378.14:796
ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ЗДОРОВ’Я СТУДЕНТІВ
У СИСТЕМІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ПОЛІТЕХНІЧНОГО КОЛЕДЖУ
13.00.07 – теорія і методика виховання
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук
Науковий керівник:
кандидат педагогічних наук,
професор Якименко Світлана Іванівна
Миколаїв – 2017
ЗМІСТ
| ВСТУП……………………………………………………………………… | 4 | |
| РОЗДІЛ 1. |
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ЗДОРОВ’Я СТУДЕНТІВ У СИСТЕМІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ПОЛІТЕХНІЧНОГО КОЛЕДЖУ …..…… |
11 |
| 1.1. | Формування культури здоров’я студентів як науково-педагогічна проблема ………………………………………. |
11 |
| 1.2. | Сутність ключових понять дослідження ………. | 27 |
| 1.3. |
Особливості формування культури здоров’я студентів політехнічного коледжу …………………………………………. |
52 |
| Висновки до першого розділу……………………………………………. | 66 | |
| РОЗДІЛ 2. | ДІАГНОСТИКА СФОРМОВАНОСТІ КУЛЬТУРИ ЗДОРОВ’Я СТУДЕНТІВ ПОЛІТЕХНІЧНОГО КОЛЕДЖУ…………………………………………………….. |
69 |
| 2.1. |
Система фізичного виховання студентів політехнічного коледжу……………………………………………………….. |
69 |
| 2.2. | Організація, методика проведення та результати констатувального етапу експерименту ………….………… |
82 |
| Висновки до другого розділу …….………………………………………….. | 101 | |
| РОЗДІЛ 3. | ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ЕФЕКТИВНОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ЗДОРОВ’Я СТУДЕНТІВ У СИСТЕМІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ПОЛІТЕХНІЧНОГО КОЛЕДЖУ …………………..………. |
103 |
| 3.1. | Теоретичне обґрунтування організаційно-педагогічних умов формування культури здоров’я студентів у системі фізичного виховання політехнічного коледжу ……………. |
103 |
| 3.2. | Впровадження організаційно-педагогічних умов формування культури здоров’я студентів у систему фізичного виховання політехнічного коледжу ……………. |
131 |
| 3.3. | Аналіз результатів дослідно-експериментальної роботи …. | 162 |
| Висновки до третього розділу ……………………………………………. | 177 | |
| ВИСНОВКИ ……………………………………………………………….. | 180 | |
| СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………. | 186 | |
| ДОДАТКИ …………………………………………………………………. | 230 | |
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
АТд – артеріальний тиск діастолічний, мм рт.ст.
АТс – артеріальний тиск систолічний, мм рт.ст.
ВНЗ – вищий навчальний заклад
ВООЗ – Всесвітня Організація Охорони Здоров’я
ЕГ – експериментальна група
ЖЄЛ – життєва ємкість легенів
ЗСЖ – здоровий спосіб життя
КГ – контрольна група
МПК – Миколаївський політехнічний коледж
НОП – наукова організація праці
РФС – рівень фізичного стану
ФВ – фізичне виховання
ЧСС – частота серцевих скорочень
Актуальність теми. В умовах культурно-освітньої інтеграції України в світову спільноту працездатність і соціальна активність фахівця визначаються не лише його інтелектуальним рівнем, але й станом здоров’я. Тому державна освітня політика в нашій державі спрямовується на формування культури здоров’я особистості в умовах відповідно організованого освітнього процесу.
Потреба формування культури здоров’я студентської молоді обумовлена в Законах України: «Про освіту», «Про вищу освіту», Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, Концепціях національно-патріотичного виховання дітей і молоді та Загальнодержавної цільової соціальної програми розвитку фізичної культури і спорту, в яких наголошується, що сучасний стан сфери фізичної культури і спорту визначається несформованістю сталих традицій і мотивацій щодо фізичного виховання та масового спорту.
Згідно з результатами Європейського опитування українських підлітків щодо вживання алкоголю та наркотиків, зазначено, що 80 % підлітків вживали алкоголь, кожен другий підліток спробував палити, і 10 % підлітків мають сильну залежність від Інтернету. Саме тому така ситуація викликає занепокоєння в суспільстві і потребує наукових досліджень щодо впровадження ефективних виховних технологій з формування культури здоров’я молоді.
Дослідники Г. Апанасенко, Є. Булич, О. Петрик, С. Присяжнюк зазначають, що згідно з результатами медичних обстежень і спеціальних опитувань 94 % молодих людей мають відхилення у стані здоров’я, понад 50 % – незадовільну фізичну підготовку.
Формування в дітей та молоді досвіду здоров’язбереження постійно привертає увагу вітчизняних та зарубіжних науковців (І. Брехман, О. Ващенко, В. Бальсевич, Т. Бойченко, М. Гончаренко, В. Горащук, Г. Зайцев, Е. Казін, А. Лаптєв, Ю. Лісицин, Л. Лубишева, В. Петленко, С. Попов, В. Оржеховська, В. Салов, Л. Соколенко, Л. Татарникова та ін.).
Особливості формування у молоді ціннісного ставлення до здоров’я розкриваються у психолого-педагогічних дослідженнях І. Беха, Г. Ващенка, Т. Глазько, Д. Давиденка, О. Єжової, Р. Купчинова, С. Лапаєнко, С. Омельченко, Н. Паніної, Т. Титаренко, А. Щедриної, О. Яременка та ін.
У наукових працях Н. Башавець, Д. Вороніна, А. Домашенко, Ю. Драгнєва, С. Кириленко, Г. Кривошеєвої, Л. Лубишевої та ін. зосереджено увагу на дослідженні педагогічних умов, які оптимізують процес формування культури здоров’я студентів. Теоретичні аспекти проектування виховного процесу щодо впровадження здоров’язбережувальних технологій різнобічно розглянуто у наукових працях сучасних українських дослідників В. Безрукової, В. Бондаря, О. Бялик, О. Дубасенюк, Л. Канішевської, О. Коберника, Г. Селевка, С. Совгіри, Р. Сопівника та ін.
Водночас, аналіз сучасної діяльності ВНЗ свідчить, що проблема ціннісного ставлення до здоров’я і здорового способу життя не стала об’єктом належного теоретико-методологічного її осмислення.
Актуальність дослідження визначається наявністю суперечностей, які потребують результативного і швидкого розв’язання, зокрема, між:
– об’єктивними потребами українського суспільства у високому рівні сформованості культури здоров’я студентів і недостатнім рівнем розробленості теоретико-методичних основ її формування у політехнічних коледжах;
– значним потенціалом системи фізичного виховання у формуванні культури здоров’я студентів та непослідовністю, фрагментарністю його використання у практиці педагогічної діяльності політехнічного коледжу;
– запитом освітньої галузі в обґрунтуванні особистісно-орієнтованих педагогічних систем фізичного виховання і недостатньою розробленістю педагогічних умов, фізкультурно-оздоровчих технологій формування культури здоров’я студентів.
Недостатня розробленість означеної проблеми, її актуальність, теоретичне і практичне значення, вирішення виявлених суперечностей зумовили вибір теми дисертаційного дослідження – «Формування культури здоров’я студентів у системі фізичного виховання політехнічного коледжу».
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою теми лабораторії інтеграції освіти Південнослов’янського інституту Київського славістичного університету (нині – філіалу Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського), (державний реєстраційний номер 0113U001600). Тема дослідження затверджена вченою радою Південнослов’янського інституту Київського славістичного університету (протокол № 5/09–10 від 07.12.2009 р.), узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 6 від 22.12.2009 р.).
Мета дослідження – на основі теоретичного аналізу досліджуваної проблеми та вивчення виховної практики обґрунтувати та експериментально перевірити організаційно-педагогічні умови формування культури здоров’я студентів у системі фізичного виховання політехнічного коледжу.
Гіпотеза дослідження. Рівень сформованості культури здоров’я студентів політехнічного коледжу підвищиться у процесі впровадження таких організаційно-педагогічних умов: формування у студентів позитивно-активної мотивації до збереження здоров’я та самовдосконалення шляхом самовиховання, самоосвіти та самооздоровлення; створення здоров’язбережувального середовища політехнічного коледжу, орієнтованого на формування культури здоров’я студентів як особистісно-професійної цінності; оптимізація системи фізичного виховання через комплексне планування та розробку системи заходів щодо підвищення рівня здоров’я з урахуванням віку студентів, їхньої фізичної підготовленості, програмного матеріалу, часу і місця занять.
Відповідно до мети та гіпотези визначено завдання дослідження:
- Проаналізувати стан розробленості проблеми та уточнити зміст ключових понять дослідження.
- Розкрити особливості формування культури здоров’я студентів у системі фізичного виховання політехнічного коледжу.
- Розробити критерії, показники та схарактеризувати рівні сформованості культури здоров’я студентів політехнічного коледжу.
- Теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити організаційно-педагогічні умови формування культури здоров’я культури здоров’я студентів у системі фізичного виховання політехнічного коледжу.
Об’єкт дослідження – процес виховання культури здоров’я студентів політехнічного коледжу.
Предмет дослідження – організаційно-педагогічні умови формування культури здоров’я студентів у системі фізичного виховання політехнічного коледжу.
Для виконання визначених завдань застосовувалися такі методи дослідження: теоретичні: аналіз філософської, соціальної, медичної, психолого-педагогічної літератури, вивчення законодавчих та нормативних документів щодо виховання здоров’я та узагальнення отриманої інформації з метою встановлення стану розробленості досліджуваної проблеми, визначення категоріально-понятійного апарату дослідження; синтез, узагальнення, систематизація для теоретичного обґрунтування організаційно-педагогічних умов формування культури здоров’я студентів політехнічного коледжу; емпіричні: діагностичні (анкетування, бесіда, інтерв’ювання; тестування, рейтинг), обсерваційні (пряме й опосередковане педагогічне спостереження) з метою визначення рівнів сформованості культури здоров’я студентів політехнічного коледжу; педагогічний експеримент з метою визначення ефективності розроблених організаційно-педагогічних умов; статистичні методи для опрацювання отриманих даних.
Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота здійснювалася на базі Первомайського коледжу Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова, Херсонського політехнічного коледжу Одеського національного політехнічного університету, Новокаховського політехнічного коледжу Одеського національного політехнічного університету, Миколаївського політехнічного коледжу, Новокаховського приладобудівного технікуму. Упродовж усіх етапів дослідження в ньому брали участь 400 студентів та 26 викладачів фізичного виховання.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що:
– уперше обґрунтовано організаційно-педагогічні умови формування культури здоров’я студентів у системі фізичного виховання політехнічного коледжу (формування у студентів позитивно-активної мотивації до збереження здоров’я та самовдосконалення шляхом самовиховання, самоосвіти та самооздоровлення; створення здоров’язбережувального середовища політехнічного коледжу, орієнтованого на формування культури здоров’я студентів як особистісно-професійної цінності; оптимізація системи фізичного виховання через комплексне планування та розробку системи заходів щодо підвищення рівня здоров’я з урахуванням віку студентів, їхньої фізичної підготовленості, програмного матеріалу, часу і місця занять);
– уточнено зміст наукових категорій «культура здоров’я особистості», «система фізичного виховання», «формування культури здоров’я студентів у системі фізичного виховання політехнічного коледжу», критерії (когнітивний, мотиваційний, ціннісний, діяльнісний), показники та рівні сформованості культури здоров’я студентів політехнічного коледжу;
– подальшого розвитку набули зміст, форми та методи форми фізичного виховання студентів політехнічного коледжу.
Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці авторської програми факультативного курсу «Формування культури здоров’я студентів», методичних рекомендацій «Теорія та практика формування культури здоров’я студентів у системі фізичного виховання політехнічного коледжу», комплексно-цільової програми «Здоров’я», виховного проекту для студентів коледжу «Мій вибір – бути здоровим!», положення та програми діяльності клубу «Обираю здоров’я».
Основні положення та висновки дисертації можуть бути використані в навчально-виховному процесі ВНЗ, у самоосвітньому та самовиховному процесі студентів з фізичного виховання; у змісті післядипломної підготовки та перепідготовки педагогічних працівників.
Матеріали та висновки дослідження можуть бути використані для розширення змісту курсів «Теорія і практика виховання у вищій школі», «Методика виховної роботи», для розробки організаційно-методичного забезпечення системи фізичного виховання студентської молоді.
Результати дослідження впроваджено в навчальний процес Первомайського коледжу Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова (довідка № 667 від 10.10.2015 р.), Херсонського політехнічного коледжу Одеського національного політехнічного університету (довідка № 01-8/394 від 08.10.2015 р.), Новокаховського політехнічного коледжу Одеського національного політехнічного університету (довідка № 01-20/348 від 21.10.2015 р.), Миколаївського політехнічного коледжу (акт № 588 від 22.10.2015 р.), Новокаховського приладобудівного технікуму (довідка № 705 від 05.10.2015 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження були представлені на науково-практичних конференціях різного рівня: міжнародних – «Современные проблемы теории и практики физической культуры, спорта и туризма» (Россия, Курск, 2010), «Технологічні аспекти професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи» (Миколаїв, 2015); всеукраїнських – «Сучасна освіта і наука в Україні: наукові здобутки, стан і перспективи» (Дніпропетровськ, 2011), «Молода наука України. Перспективи та пріоритети розвитку» (Одеса, 2011), «Проблеми та перспективи розвитку ігрових видів спорту у ВНЗ ІІІ–IV рівнів акредитації» (Миколаїв, 2010), а також обговорювалися на засіданнях лабораторії інтеграції освіти Південнослов’янського інституту Київського славістичного університету (2009–2015 рр.).
Публікації. Основні положення та результати дослідження викладено у
14 одноосібних публікаціях, з яких: 7 відображають основні наукові результати дисертації, 6 – апробаційного характеру, 1 – додатково висвітлює наукові результати.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, висновків та списку використаних джерел (389 найменувань, з яких 6 – іншомовних), 16 додатків на 144 сторінках. Загальний обсяг дисертації – 373 сторінки, основна частина складає 184 сторінки. Робота містить 24 таблиці та 10 рисунків
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ЗДОРОВ’Я СТУДЕНТІВ У СИСТЕМІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ПОЛІТЕХНІЧНОГО КОЛЕДЖУ
1.1. Формування культури здоров’я студентів як науково-педагогічна проблема
За сучасних умов розвитку нашої країни масштаби і темпи науково-технічного прогресу, інтенсифікації народного господарства залежать багато в чому від здоров’я, кваліфікації, компетентності кадрів та їх високої громадянської відповідальності. Сучасна система української освіти орієнтована на розвиток уявлень молодих людей про здоров’я, а також формування стратегій і технологій в галузі здоров’я, однак навчальні заклади не приділяють належної уваги розвитку у вихованців «потрібного» суспільству ставлення до здоров’я, формуванню культури здоров’я, що відображає гармонійність і цілісність людини як особистості, адекватність її взаємодії з навколишнім світом і людьми, а також здатність до творчого самовираження і активної життєдіяльності.
У Концепції гуманітарного розвитку України на період до 2020 року, зазначено: «У глобалізованому світі третього тисячоліття шанс на успіх перед Україною відкриває лише ефективна реалізація її людського потенціалу» [179, с. 1]. Національна доктрина розвитку освіти визначила стратегію державної політики у галузі освіти, яка «спрямована на забезпечення здоров’я людини в усіх її складових: духовній, соціальній, психічній, фізичній. Пріоритетним завданням системи освіти є навчання людини відповідальному ставленню до власного здоров’я і здоров’я оточуючих як до найвищих індивідуальних і суспільних цінностей, що здійснюється через розвиток ефективної валеологічної освіти, повноцінне медичне обслуговування, оптимізацію режиму навчально-виховного процесу, створення екологічно сприятливого життєвого простору, залучення до фізичної культури і спорту всіх учасників навчально-виховного процесу» [242, с. 1].
У пункті 1.11 спільного наказу Міністерства освіти і науки й Міністерства охорони здоров’я України від 21.04.2005 № 242/178 розкрито зміст педагогічної діяльності щодо формування культури здоров’я студентської молоді, яка полягає: «у забезпеченні вивчення у навчальних закладах питань, пов’язаних із збереженням здоров’я, перевагами здорового способу життя, правилами особистої гігієни, профілактики йододефіцитних захворювань, впровадження інформаційно-просвітницьких програм, інтерактивних форм роботи для здобуття знань і формування життєвих навичок щодо зменшення вразливості до ВІЛ-інфікування» [327].
Визначаючи основні напрями державної політики щодо формування нової якості життя, на перше місце поставлено розвиток системи охорони здоров’я та впровадження пріоритетів здорового способу життя, всебічний розвиток особистості та підтримка спорту.
Підготовка висококваліфікованих, конкурентоздатних, фізично і етично здорових фахівців нерозривно пов’язана з вирішенням трьох взаємозв’язаних проблем – якістю навчання, якістю підготовки фахівців, розвитком особистості та збереженням її здоров’я в освітньому процесі професійної освіти. Однією зі значущих умов підготовки висококваліфікованих майбутніх фахівців, розвитку їх особистого, інтелектуального, творчого потенціалу та збереження здоров’я є самопізнання, за яким незмінно слідують самовиховання і саморозвиток [312].
Як справедливо стверджував М. Каган, особистість визначається не своїм характером, темпераментом, фізичними якостями а тим, що і як вона знає; що і як вона цінує; що і як вона творить; із ким і як вона спілкується; які її естетичні потреби і як вона їх задовольняє [153].
Відповідно науковець виділяє в структурі особистості п’ять потенціалів, співвідношенням яких вона характеризується: гносеологічний потенціал особистості, який характеризується обсягом і якістю знань про природний і соціальний світ і самопізнання; аксіологічний потенціал особистості, який визначається системою ціннісних орієнтацій в етичній, естетичній та інших сферах діяльності; творчий потенціал особистості, який характеризується отриманими нею і самостійно виробленими уміннями та навичками, здібностями до творчості; комунікативний потенціал особистості, що визначається змістом міжособистісного спілкування в системі соціальних ролей; художній потенціал особистості, який характеризується рівнем, змістом, інтенсивністю її естетичних потреб і тим, як вона їх задовольняє [153].
Розділяючи точку зору М. Кагана,і враховуючи твердження І. Павлова про те, що людина – це система, що розвивається і саморозвивається, сама себе підтримує і навіть удосконалюється, дослідниця І. Соколова, стверджує, що особистості властиві ще й потенціал саморегуляції, самоврядування; саморозвитку, самоосвіти; самореалізації, самоактуалізації [315].
Отже, реалізація виокремлених М. Каганом принципів сприяє актуалізації особистого потенціалу, розвитку інтелектуальних, професійних здібностей студентів у системі професійної освіти. На думку Ю. Степанченко, не менш важливою при цьому є проблема збереження здоров’я студентів у процесі навчання, життєдіяльності в навчальному закладі в цілому. Дослідниця переконана, що збереженню здоров’я студентів може сприяти природовідповідна освіта, що характеризується врахуванням вікових психофізіологічних особливостей і сензитивних періодів розвитку особистості, і культуровідповідна освіта, що сприяє розвитку свідомості, світогляду, творчого й інтелектуального потенціалу особистості, а також реалізація в освітньому процесі принципів здоров’язбереження [328].
На думку дослідниці О. Єжової одним із шляхів прищеплення навичок здорового способу життя у молоді є формування ціннісного ставлення до здоров’я, яке особливо активно формується у підлітковому та юнацькому віці і є результатом впливу освіти й навколишнього соціального середовища [114].
Як зазначає дослідниця О. Бялик «значну увагу необхідно приділити також реформуванню підходів щодо статевого виховання молоді, створенню нових стратегій та підходів до вирішення окреслених питань, які б відповідали вимогам сьогодення» [59, с. 1].
Пріоритетом визначено поширення та пропагування навичок здорового способу життя, включаючи раціональне харчування, підвищення гігієнічної культури, фізичну активність, запобігання шкідливим для здоров’я звичкам, оптимістичний світогляд, раціональні стереотипи поведінки населення в різних життєвих ситуаціях, забезпечення усвідомлення відповідальності громади та конкретної людини за збереження і поліпшення свого здоров’я і здоров’я членів сім’ї, розвиток спорту, фізкультурно-профілактичної сфери з метою задоволення потреб населення країни в оздоровленні, профілактиці захворювань, відновленні фізичних і духовних сил людини.
Огляд медичної, педагогічної, культурологічної літератури дозволяє стверджувати, що сьогодні існує не тільки гостра потреба у педагогічному дослідженні процесу формування й розвитку культури здоров’я, але й можливість його вдосконалення, зумовлена глибоким теоретичним осмисленням проблеми й розробкою нових методологічних підходів до вивчення процесу формування культури здоров’я студентів.
Дослідниця З. Литвинова надає великого значення у розвитку особистості майбутнього фахівця саме процесу формування культури здоров’я студента, яка виступає складовою його загальної та професійної культури і є важливою якісною характеристикою особистісного розвитку, засобом і ступенем реалізації його сутнісних здібностей [209].
У реалізації цих завдань велике значення має правильна організація процесу формування культури здоров’я, що є одним із перспективних напрямів підвищення ефективності діяльності студентської молоді. Досліджуючи феномен культури здоров’я, О. Калоша зазначає, що планування і організація процесу формування культури здоров’я повинні максимально відповідати віковим потребам і можливостям особистості [160].
Як зазначає Є. Бодюков, «завдання формування культури здоров’я особистості визначають напрям роботи, у межах якої об’єднуються теоретичні і практичні пошуки в даній галузі (виявляється філософське розуміння закономірностей єдності теорії і практики, суті і явища, змісту і форми, природи діяльності» [42, с. 43].
У зв’язку з цим методика дослідження проблеми формування культури здоров’я студентів у системі фізичного виховання коледжу представляється нами, перш за все, як вчення про особистість, структуру, логічну організацію, методи і засоби діяльності, системного аналізу і системного підходу.
Дослідження наукової проблеми розглядається нами як функціональна система організаційних способів управління пізнавальною і практичною діяльністю, система впорядкованих дій, операцій і процедур, що інструментально забезпечують досягнення прогнозованого результату – сформованість культури здоров’я студентів у соціальному уявленні про культуру особистості.
Аналіз науково-педагогічної літератури з проблеми формування культури здоров’я студентів дозволив виявити три групи досліджень: теоретико-методологічні, концептуально-теоретичні та прикладні.
Розглянемо особливості кожного з підходів науковців до характеристики процесу формування культури здоров’я студентів.
Теоретико-методологічний підхід до формування культури здоров’я студентів репрезентовано в основному науковими дослідженнями, в яких вчені розглядають логіко-семантичні основи формування культури здоров’я, а також розробляють механізми цього процесу в контексті різних теоретичних підходів загальної та професійної педагогіки [121; 295; 335; 342; 343].
На думку науковців, методологічною основою дослідження культури здоров’я виступають такі підходи: системний і системно-діяльнісний підхід (Н. Рибачук) [296]; культурологічний і особистісно-орієнтований підхід (Л. Татарникова) [335]; потребнісно-інформаційний підхід (Г. Зайцев) [121].
Дослідниця Н. Рибачук визначає стратегічні напрями (стратегія виживання, стратегія самореалізації) і стратегічні завдання формування культури здоров’я студентів (підвищення рівня фізичної захищеності і самозахищеності, формування вмінь зниження негативних емоцій, тривоги й агресії, підвищення соціального здоров’я), а також розробила технологію формування культури здоров’я студентів, змістову сторону якої представляють «інформативні елементи культурного комплексу і фізкультурно-оздоровча профілактична система, що формує, зберігає і зміцнює здоров’я студентів (розвиваючі блоки: діагностичний, освітній, поведінковий; профілактичні моделі; моделі формування і зміцнення здоров’я студентів)» [295, с. 14].
У науковому доробку дослідників Р. Рожнова, О. Трещевої виявлено методологічні зв’язки культури здоров’я з елементами способу життя студентів, із фізичною культурою та професійним і особистим самовизначенням [289; 342].
У дослідженнях науковців прикладного рівня розкриваються механізми формування культури здоров’я з виокремленням компонентів культури здоров’я на основі концепції культури або психологічних теорій суб’єкта життєдіяльності. Так, у дослідженні В. Сокарєва, культуру здоров’я розкрито як компонент професійно-педагогічної культури педагога. Вчений описав механізм формування культури здоров’я як цілісного педагогічного процесу на основі діяльнісно-особистого підходу: від аксіологічної складової через операційний щодо особистісно-творчого компонента [318].
На думку Р. Рожнова динаміка формування культури здоров’я студентів ґрунтується на методології культурологічного, компетентнісного й акмеологічного підходів з урахуванням взаємодії індивідуальності студента з соціокультурним середовищем на рівні мікросоціуму навчального закладу, регіону і суспільства в цілому [290].
Достатньо важливою у контексті дослідження формування культури здоров’я є точка зору Т. Куценко, який зосереджує увагу насамперед на здоров’ї компетентного фахівця, який повинен «мати не лише соціальне та моральне здоров’я, а й збалансований комплекс, що включає фізичну, психічну, соціальну та духовну складові здоров’я» [198].
Серед проблем сучасної педагогічної науки особливої актуальності набуває проблема саморозвитку культури здоров’я студентів як важливої соціально-педагогічної складової, від рішення якої залежать якість підготовки сучасних молодих фахівців, розвиток і використання інтелектуального потенціалу суспільства, його здоров’я [29].
У суспільстві існує потреба формування у майбутнього фахівця ціннісного ставлення до свого здоров’я і оволодіння ним культурою здорового способу життя відповідно до вимог професійної діяльності. Дослідниця А. Павлище також зазначає, що з метою задоволення сучасних вимог до професійної підготовки фахівця необхідний новий підхід до проблем виховання особистості – здорової, мобільної, конкурентоспроможної, морально зрілої, готової до активної життєдіяльності в умовах сучасних соціокультурних реалій [258].
Саме рівень культури здоров’я може як позитивно, так і негативно впливати на усі сфери її життя, зокрема «характеризувати ступінь самореалізації, ефективність праці тощо» [190, с. 71].
Основою досягнення високого рівня культури здоров’я є духовний елемент розуміння свого призначення, сенсу життя, оскільки «всяка культура… є культура духу; всяка культура має духовну основу – вона є продукт творчої роботи духу над природними стихіями» [305, с. 66].
Успішне вирішення завдань щодо вдосконалення підготовки висококваліфікованих кадрів тісно пов’язане зі зміцненням і збереженням їх здоров’я, підвищенням працездатності студентської молоді. Як стверджує Л. Соколенко «висока динамічність і мала передбачуваність нинішньої дійсності дають підстави для виокремлення студентської молоді як носія людського потенціалу завтрашньої України в особливу соціальну групу. Поєднання української специфіки з новими загальноцивілізаційними тенденціями створює для молоді, як недостатньо соціально і психологічно захищені, підвищену загрозу виникнення різного роду ризиків, основні з яких стосуються її здоров’я» [316, c. 5].
Дослідники Д. Чернілевський і O. Філатов переконані, що основні якості конкурентоспроможного фахівця полягають у наступному: освоєнні і вдосконаленні професійної майстерності; адекватній поведінці в різних ситуаціях людського спілкування; підтримці і зміцненні здоров’я і працездатності; підтриманні відповідного зовнішнього вигляду, формуванні власного іміджу; підвищенні вимог до фізичної підготовленості фахівця, необхідної для високого професіоналізму, пов’язаного з великою напругою розумових, фізичних і психічних сил особистості [365].
Негативні показники здоров’я сучасної молоді позначаються не тільки на фізичному, але й на психічному та духовному станах, так само свідчить про низький рівень сформованості культури здоров’я молоді. Як зазначає В. Сутула, «існує реальна необхідність вирішення всього спектру оздоровчих, освітніх та виховних завдань у сфері фізичного виховання підростаючого покоління, що потребує з’ясування та переосмислення основних факторів, від яких залежить здоров’я дітей та молоді» [330, с. 295].
Серед наукових робіт особливу увагу привертають дослідження, присвячені формуванню культури здоров’я студентів (В. Антінкова [11], В. Бабич [25], Л. Биковської [39]). Очевидним є той факт, що культура здоров’я не дістається у спадок людині, а є результатом її навчання, виховання, саморозвитку, є складовою його загальної та професійної культури і важливою якісною характеристикою особистісного розвитку, засобом і мірою реалізації сутнісних здібностей [209].
Як стверджує Р. Рожнов структура культури здоров’я «як результату особистісно-професійного самовизначення майбутнього фахівця в умовах певного соціокультурного середовища виявляється у взаємодії компонентів особистості, що характеризують процес самовизначення» [290, с. 31].
На переконання С. Чистякової існує декілька підходів до розуміння поняття «самовизначення», зокрема: соціологічний трактує самовизначення як серію завдань, які суспільство ставить перед людиною; соціально-психологічний – як процес поетапного прийняття рішень, через які людина формує баланс між власними потребами і впливами суспільства; диференційно-психологічний – як формування індивідуального стилю життя, частиною якого є професійна діяльність [368].
Уточнюючи зміст процесу формування культури здоров’я О. Трещева дійшла висновку, що під час виконання завдань, пов’язаних із формуванням культури здоров’я особистості на різних етапах вікового розвитку, доцільно звернутися до освітньої системи фізичного виховання, що охоплює різного рівня навчальні заклади, у межах яких можна вирішувати різноманітні завдання навчання, виховання і розвитку дітей, молоді, дорослого населення в аспекті залучення їх до здорового способу життя, формування мотивації здоров’я, навчання навичкам оздоровчої діяльності [342].
Розв’язати проблему збереження здоров’я студентів в процесі навчання, життєдіяльності у цілому може, як зазначає І. Соколова, природовідповідна освіта, що враховує вікові психофізіологічні особливості та сенситивні періоди розвитку особистості, і культуровідповідна освіта, що сприяє розвитку світогляду, свідомості, творчого потенціалу особистості, а також реалізація в освітньому процесі принципів здоров’язбереження [317]. Професійний навчальний заклад являє собою систему, в якій відбуваються не лише формування майбутнього фахівця, але й процеси реалізації здоров’язбережувальних технологій у межах навчального процесу з урахуванням адаптації студентів до умов та змісту навчання, які з кожним курсом ускладнюються.
Одним із шляхів покращення здоров’я молоді є прищеплення молодим людям культури здоров’я, що дозволить докладати активні зусилля в напряму його зміцнення, позбавлятися тих звичок, які не відповідають здоровому способу життя. Як наголошує О. Гладощук, «збереження здоров’я, дотримання здорового способу життя вважається найбільш вагомою нормою загальної культури людини цивілізованого суспільства [84, с. 1]».
У контексті цього проблема формування культури здоров’я особистості знаходиться сьогодні в центрі уваги не лише медичних працівників, але й соціологів, психологів і педагогів. Здійснюючи спробу систематизувати і оцінити множину чинників, які впливають на культуру здоров’я, різні автори [4; 174; 216] створюють власні класифікації і виділяють такі принципи формування культури здоров’я:механізм «збереження здоров’я» виявляється в соціальній захищеності людини, що гарантує їй відносне матеріальне благополуччя, медичні послуги, соціальне забезпечення тощо;«підвищення резервів здоров’я» слід пов’язувати з соціальною активністю особистості, з правами громадян на вільний вияв і втілення в життя біологічних і соціальних можливостей; установка на здоров’я формується в результаті певної педагогічної дії, тому в структурі валеологічного забезпечення життєдіяльності особливого значення набуває педагогічний або виховний компонент, суть якого полягає у «навчанні здоров’ю з наймолодшого віку».
Сучасні науковці, досліджуючи проблему формування культури здоров’я особистості, виокремлюють такі напрями освітнього процесу, як: «фізичне виховання (сприяє формуванню фізичної культури), екологічна освіта (сприяє творенню екологічної культури), духовно-етичне виховання, культурологічна освіта, а також – біологічна освіта, медико-гігієнічна і валеологічна освіта і виховання, що формують основи духовно-етичної, валеологічної і медичної культури людини» [31; 259]. До найбільш важливих аспектів валеологічної підготовки студентів належать наступні:
– проблема формування мотивації реальної прихильності ідеалам здоров’я і здорового способу життя;
– розробка і апробація найбільш ефективних методів формування стійкості, імунітету до негативного впливу довкілля, в тому числі мікросоціального середовища;
– розробка ефективних методів активної, дієвої валеологічної виховної роботи, особливо в конфліктному, агресивному молодіжному мікросоціальному середовищі, що відкидає ідеї оздоровлення;
– необхідність виховання у молодого покоління незалежного, критичного типу мислення з виробленням власної життєвої і професійної позиції щодо стихійно сформованих соціальних психологічних і духовно-етичних цінностей, які формуються стихійно, соціальним, психологічних і духовно-етичних цінностей;
– формування професійної психолого-педагогічної установки, що ґрунтується на особистісно-орієнтованому підході до навчання і виховання [31; 92, с. 4-6].
Значущим для нашого дослідження є те, що основою виховання культури здоров’я є формування активної, діяльної, працелюбної і творчої особистості, націленої на здоровий спосіб життя, успішний саморозвиток і повне розкриття своїх потенційних можливостей.
На думку В. Горащука, успішному формуванню культури здоров’я молоді значною мірою можуть сприяти засоби масової інформації (телебачення, радіо). Освітні і просвітницькі програми засобів масової інформації з формування культури здоров’я студентської молоді повинні враховувати її професійну спрямованість, стать, вік, життєвий досвід та інтереси.
У науковому доробку Ю. Мельника зазначається, що «процес формування культури здоров’я є важливою умовою збереження і зміцнення здоров’я, профілактики його порушень, повноцінної реалізації людиною своїх життєвих завдань» [230, с. 126].
До основоположних принципів формування культури здоров’я особистості дослідниця Ю. Степанченко відносить наступні принципи: дотримання законів розвитку природи; гармонії з навколишнім середовищем; гармонії тілесної, душевної і духовної природи людини; пошукової активності; аксіологічний принцип; самоактуалізації, самореалізації; самоідентифікації. Виокремленні науковцем принципи здоров’язбереження виступають теоретичним підґрунтям як організації освітнього процесу, так і збереження здоров’я у будь-якій освітній системі [328].
Розроблена І. Соколовою концепція якості навчання, якості підготовки фахівців у ВНЗ і аналізу результатів діагностики потенційних можливостей, особистих й інтелектуальних особливостей студентів, їх схильностей до певної професійної діяльності дозволили виявити психолого-педагогічні умови розвитку особистості та збереження її здоров’я в освітньому процесі, забезпечення його якості в системах загальної і професійної освіти. До них належать:
– активна позиція особистості студентів, самопізнання, що сприяє саморозвитку і самореалізації, самоактуалізації;
– урахування педагогами вікових особливостей і сензитивних періодів розвитку фізіологічних і психічних функцій;
– створення творчого освітнього середовища;
– організація освітнього процесу відповідно до виявлених і обґрунтованих принципів здоров’язбереження;
– застосування спеціально розроблених дидактичних засобів й інформаційних технологій навчання, що забезпечують розвиток особистості та збереження її здоров’я [313, с. 363].
Визначаючи педагогічні умови формування культури здоров’я студентів, учені виділяють наступні чинники, які впливають на стан здоров’я студентської молоді, зокрема:
– відсутність медичної, педагогічної і соціальної профілактики;
– зростання гострих кишкових захворювань, однією із причин, яка сприяє цьому, є нехтування основними санітарно-гігієнічними правилами;
– погіршення психічного здоров’я, фізичного розвитку і фізичної підготовленості молоді;
– відсутність ефективної фізкультурно-спортивної роботи серед шкільної і студентської молоді;
– незадовільне планування її в усіх навчальних закладах;
– незадовільний стан статевого виховання молоді, наслідком чого є небажана вагітність і венеричні захворювання;
– низька ефективність традиційних методів профілактики СНІДу;
– широкомасштабне поширення тютюнової, алкогольної та наркотичної залежності;
– поширення туберкульозу як соціального захворювання, відсутність ефективних заходів з метою його подолання[16; 161; 266; 280; 350].
Деякі автори вводять термін детермінанти культури здоров’я, маючи на увазі під ним множину чинників, які зумовлюють здоров’я людини і класифікують їх за групами [4; 7; 19]: біологічні чинники (зокрема, генетичні); фізичне середовище (чинники зовнішнього середовища); соціальне середовище (середовище, в якому живе людина, умови життя, починаючи з раннього віку, навчання здоров’ю); індивідуальний спосіб життя (виключення негативних дій, адекватне харчування, особиста гігієна, фізична культура, режим праці і відпочинку тощо).
Впровадження в освітній процес здоров’язберігаючих технологій забезпечує умови фізичного, психічного, соціального та духовного комфорту, що «сприяють збереженню і зміцненню здоров’я суб’єктів освітнього процесу, їх продуктивної навчально-пізнавальної та практичної діяльності, заснованої на науковій організації праці та культурі здорового способу життя особистості [132, с. 24]».
За визначенням Г. Соловйова, «здоров’язберігаючі технології в освіті – це спосіб організації і послідовних дій під час навчально-виховного процесу, реалізації освітніх програм на основі всебічного врахування індивідуального здоров’я студентів, особливостей їх вікового, психофізичного, духовно-морального стану і розвитку» [131, с. 14].
Здоров’язберігаюча технологія – це побудова послідовності факторів, що попереджають руйнування здоров’я при одночасному створенні системи сприятливих для здоров’я умов. Під здоров’язберігаючими технологіями науковці пропонують розуміти [262]:
– сприятливі умови навчання студентів у вищому навчальному закладі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання);
– оптимальну організацію навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм);
– повноцінний та раціонально організований руховий режим.
Слід зазначити, що впровадження здоров’язберігаючих освітніх технологій пов’язано з використанням медичних (медико-гігієнічних, фізкультурно-оздоровчих, лікувально-оздоровчих), соціально-адаптованих, екологічних здоров’язберігаючих технологій та технологій забезпечення безпеки життєдіяльності. Здоров’язберігаючі технології дозволяють:
– забезпечити можливість студентам реалізувати свій потенціал;
– зберегти і підтримати фізіологічне здоров’я студентської молоді.
Аналіз класифікацій відомих здоров’язберігаючих технологій дає можливість виокремити такі види останніх:
– захисно-профілактичні – спрямовані на захист студентів від несприятливих для здоров’я впливів (санітарно-гігієнічні вимоги, чистота, щеплення, тощо);
– компенсаторно-нейтралізуючі – використовуються для нейтралізації будь-якого негативного впливу (фізкультхвилинки, вітамінізація харчового раціону тощо);
– стимулюючі технології – дозволяють активізувати власні ресурси молодого організму (загартовування, фізичні навантаження);
– інформаційно-навчальні – покликані забезпечити рівень грамотності в питаннях здоров’я.
Отже, здоров’язберігаючі технології, виконуючи роль функціональної системи організаційних способів управління навчально-пізнавальною і практичною діяльністю студентів, науково та інструментально забезпечують збереження і зміцнення їх здоров’я. Одним із провідних резервів здоров’язбереження науковці вважають «…включення в процеси освіти когнітивних і креативних аспектів діяльності, залучення учасників освіти до збереження і зміцнення власного здоров’я і здоров’я партнерів» [301, с. 186].
Доктор педагогічних наук О. Коберник стверджує, що ефективність виховної роботи, дієвість виховної системи та управління розвитком вихованців залежать в першу чергу від рівня усвідомлення та розуміння педагогами мети та завдань виховання, що дає їм можливість свідомо спроектувати свою спільну з вихованцями діяльність, визначити найефективніші умови і способи виконання конкретних практичних педагогічних завдань[171].
Виховні технології передбачають послідовні науково обґрунтовані дії педагога у виховному процесі та відповідно організовані ним дії вихованців, підпорядковані досягненню спеціально спроектованої системи виховних цілей, що узгоджується з психологічними механізмами розвитку особистості. Побудований таким чином виховний процес має ознаки проективності і гарантує позитивно розвивальну динаміку. Використовуючи ефективні методи комплексного вивчення особистості (групова експертна оцінка, соціометрія, опитування та інші), можна спостерігати за змінами (позитивними чи негативними), що відбуваються в психічному, фізичному, духовному й соціальному розвитку учнів, бачити їх участь у діяльності та спілкуванні [171].
Проективний підхід до розробки інноваційних виховних технологій особистісно зорієнтованого формування у студентів культури здоров’я пропонує дослідник А. Федоров. Розроблена автором проективна модель інтерактивних виховних технологій особистісно зорієнтованого формування у студентів цінності здоров’я включає когнітивні, аксіологічні, праксеологічні, духовні, мотиваційно-потребнісні блоки (компоненти), в яких концентруються ціннісні орієнтації суб’єкта культури здоров’я, а саме:
– усвідомлення особистісно-соціальної цінності психосоматичного здоров’я;
– здоровий спосіб життя і фізична культура особистості;
– здоров’язберігаюче цілеутворення і здоров’ярозвивальна рефлексія;
– мотиви, інтереси, потреба розвитку стану здоров’я;
– самоорганізованість, самоактуалізація, самореалізація, самооцінка, самоконтроль, самовиховання, самоосвіта у формуванні здорового способу життя;
– особистісна відповідальність за стан свого психосоматичного здоров’я, психомоторного розвитку;
– працьовитість і наполегливість у досягненні цілей формування культури здоров’я особистості як категорії її світогляду, духовно-соціальної цінності [349].
Зміст освітніх і просвітницьких програм формується з урахуванням вивчення студентами навчальних дисциплін загальноосвітнього напряму, а також предметів професійної підготовки. Саме тому науковець пропонує наступну структурну побудову змісту навчальних теле- і радіо програм: теоретико-методологічні основи культури здоров’я; оздоровчі технології; рухову активність; безпеку життєдіяльності; основи медичних знань. Виклад матеріалу за переліченими розділами повинен здійснюватися інтегровано, системно, цілісно, формуючи не лише світоглядстудентів, а й сприяючи формуванню у них високого рівня культури здоров’я як частини загальної культури особистості [90].
Таким чином, резюмуючи наукові погляди вчених у контексті проблеми дослідження розуміємо процес формування культури здоров’я студента політехнічного коледжу як цілеспрямовану, керовану та багатоаспектну педагогічну діяльність, у процесі якої створюються оптимальні умови для активного засвоєння студентом спеціальних валеологічних знань, виховання позитивно активного та ціннісного ставлення до свого здоров’я, застосування валеологічних знань, умінь і навичок у практиці дотримання здорового способу життя та усвідомлення культури здоров’я як важливої складової майбутньої професійної діяльності фахівця технічного профілю.
1.2. Сутність ключових понять проблеми дослідження
Розгляд проблеми формування культури здоров’я студента політехнічного коледжу потребує теоретичного осмислення термінологічно-понятійного апарату у такому взаємозв’язку: культура – здоров’я – культура здоров’я особистості – культура здоров’я студента політехнічного коледжу.
З метою розкриття аксіологічного зв’язку між поняттями «культура» і «здоров’я» розглянемо спочатку кожне з них окремо.
Науковці по-різному підходять до визначення поняття «культура»: Універсальний словник-енциклопедія тлумачить його як надбання [347, с. 734]; дослідниця Л. Кошева як «творчу діяльність та соціальні прояви людства» [186, с. 3]; науковці Є. Антипенко, Н. Когут і А. Славський – «як певний комплекс правил та мотивів діяльності людини, форм її експресії, дозволу й заборони, оцінок і суджень» [10, с. 297].
У філософському енциклопедичному словнику подано визначення поняття культури як: «вирощування, виховання, освіта, розвиток» [354, с. 313].
Філософи розглядають культуру як «опосередковану практикою єдність об’єктивного і суб’єктивного» [231, с. 211], як «сферу духовного розвитку особистості та універсальної реальності людського буття» [231, с. 284], як «систему надбіологічних програм людської діяльності, поведінки і спілкування, що історично розвиваються і виступають умовою відтворення та змін соціального життя у всіх його основних проявах» [329, с. 344].
На переконання В. Межуєва, відомого дослідника культури, фундаментальна теоретична значущість (і складність) поняття «культура» для сучасної науки зумовлена глобальністю й багатогранністю самої проблеми культури в ситуаціях і обставинах XX століття [195].
Академік С. Кримський вважає, що «у чистому вигляді «культури» в житті не існує», вона завжди належить «певному суб’єктові: цьому суспільству, цій неповторній індивідуальності, цій особі, людині… У понятті «культура» віддзеркалені різні форми життєдіяльності людини. Через життєві сенси, повсякденну діяльність особистість створює і передає наступним поколінням ті культурні надбання, які сформувалися і властиві тільки цій епосі, часу» [192, с. 7].
Відомий культуролог Е. Маркарян вбачає в змісті поняття «культура» спосіб позабіологічної адаптації людини до навколишньої дійсності [222, с. 210].
Дослідник В. Долженко підкреслює, що «культура являє собою ступінь людського в людині, характеристику розвитку людини як суспільної істоти. Отже, культура існує в постійній взаємодії свого зовнішнього матеріалізованого вираження з самою людиною. Ця взаємодія проявляється у створенні нового, збагаченні культури в процесі творчості людини» [104, с. 16].
На думку Е. Вайнера «якщо розглядати культуру як здатність бачити світ у всьому різноманітті його взаємин, в яких особлива роль належить людині, то не знати свій організм, не усвідомлювати своє місце в природі, не вміти регулювати свій стан – негідно культурної людини» [61, с. 32].
Лише в «Українському педагогічному словнику» за редакцією С. Гончаренка зазначається, що «водночас під культурою розуміють рівень освіченості, виховання людей, а також рівень оволодіння якоюсь галуззю знань або діяльністю» [346, с. 182].
У контексті нашого дослідження важливою є думка щодо виокремлення таких основних форм культури, як «матеріальна культура», «духовна культура», «культура людини», що включає «соціальну (тобто політичну, економічну, правову, моральну) культуру людини» і «фізичну культуру» [123, с. 10].
Культура – це не просто одна зі специфічних сфер життя суспільства, вона розглядається як культурна реальність, системний людський спосіб буття, що визначає увесь спектр практичної й духовної діяльності людей, їх ставлення до навколишнього світу й до самих себе [140].
У педагогічному контексті із поданих вище визначень можна пояснити поняття «культура» як сукупність сформованих якостей особистості на основі загальнолюдських цінностей на тому чи іншому суспільному етапі відповідно до його освітніх систем. Тобто культура людини виступає важливим чинником розвитку особистості, внутрішнім «двигуном», який не дає їй зупинитися у своєму становленні, пізнанні, утвердженні, закріпленні її духовності.
Звернімося до розгляду тлумачення наукової категорії «здоров’я», яка останнім часом все активніше стає предметом дослідження філософів, медиків, психологів, педагогів. Вивчаючи наукові дослідження останніх років, слід зазначити, що проблема зміцнення та збереження здоров’я є однією з найважливіших і найбільш суперечливих насамперед тому, що до цього часу немає чіткого визначення сутності та кількісної міри здоров’я.
Визначенню поняття здоров’я присвячені численні дослідження фахівців, які пропонують різні підходи до його пояснення.
Останнім часом, як зазначає В. Кулініченко, вивченню сутності здоров’я присвячено низку публікацій, без чого неможливі ні концептуальні розбудови основних складових освітнього процесу (принципів, стандартів, програм, навчально-методичного комплексу, ні практична реалізація змісту валеологічної освіти. Автор підкреслює, що філософський розгляд здоров’я на основі системності свідчить про його соціокультурну детермінацію, високу значущість для самоздійснення та розвитку людини [194].
Як слушно зауважує І. Муравов, «така різноманітність уявлень про здоров’я була і залишається природним результатом недостатності знань про сутність здоров’я» [56, с. 52].
Широко відомою є дефініція здоров’я, що прийнята ВООЗ у 1948 році та ґрунтується на розумінні цього феномена Г. Сигеристом: «здоров’я – це стан повного фізичного, душевного та соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб і фізичних вад» [348, с. 32-33 ].
Робоча група фахівців ВООЗ розробила нову концепцію щодо тлумачення поняття «здоров’я» і рекомендувала його трактування як ступінь здатності індивіда чи групи, з одного боку, реалізувати свої прагнення і задовольняти потреби, а з іншого, змінювати середовище чи кооперуватися з ним. Саме з цієї причини здоров’я розглядається як ресурс, а не мета життя людини. В останні роки світова наукова спільнота також формує нову концепцію здоров’я, уточнюючи існуючу та акцентуючи увагу на соціальній складовій здоров’я та розподіляючи відповідальність за здоров’я між індивідом, суспільством і медичними працівниками.
Відповідно до дефініції Г. Сигериста «здоров’я … це щось позитивне, це життєрадісне та бажане виконання обов’язків, які покладає на людину життя… Здоровою може вважатися людина, яка відзначається гармонійним фізичним і розумовим розвитком і добре адаптована до навколишнього її фізичного й соціального середовища. Здорова людина повністю реалізує свої фізичні й розумові здібності, може пристосовуватися до змін навколишнього середовища… і робить свій посильний внесок у благополуччя суспільства…» [166, с. 49].
На думку Т. Бойченко, сучасне розуміння поняття «здоров’я» формулюється як багатомірний і водночас цілісний феномен гармонійної життєдіяльності людини, що розкривається через стани, явища і процеси формування, збереження, зміцнення, використання, відновлення та передачі (ФЗЗВВП) фізичної, психічної, соціальної та духовної складових людини, групи людей та суспільства [43]. Дослідниця вважає, що найбільш продуктивним є сутнісний аналіз здоров’я, що спонукає до вивчення його здоров’я за допомогою різних підходів, зокрема: феноменологічного, онтологічного, гносеологічного, холістичного, детерміністського, герменевтичного [42; 43].
У розумінні І. Брехмана здоров’я людини є «здатністю зберігати відповідно до віку стійкість в умовах різких змін кількісних і якісних параметрів триєдиного джерела сенсорної, вербальної і структурної інформації» [54, с. 27].
Відомий лікар М. Амосов сформулював основні принципи філософії здоров’я, серед яких виділяє чинник самоорганізації людини, її активну позицію до власного здоров’ятворення, що вимагає постійних і значних зусиль у процесі збереження і зміцнення здоров’я [6].
На думку Е. Голдсміта здоров’я – це «стан організму, який дає можливість зберігати здоров’я» [386, с. 237].
Продовжуючи думку Е. Голдсміта, В. Казначеєв стверджує, що здоров’я індивіда «може бути охарактеризовано як динамічний стан (процес) збереження і розвитку біологічних, фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності і соціальної активності при максимальній тривалості життя» [158, с. 9], як «валеологічний процес формування організму й особистості» [157]. На думку академіка, в цьому визначенні враховано повноцінність виконання основних соціально-біологічних функцій і життєвих цілей індивіда [158, с. 9].
Як динамічний стан найбільшого фізичного та психоемоційного (духовного) благополуччя, розуміє здоров’я В. Муравов, в основі якого лежить гармонійне співвідношення взаємозв’язаних функцій і структур, що забезпечується високим енергетичним рівнем організму за найменшої «ціни» адаптації його до умов життєдіяльності [56, с. 73].