Виховання є найважливішою функцією суспільства з часів виникнення людської цивілізації. У процесі історичного розвитку педагогіки як науки визначилися різні підходи до трактування цієї категорії. Так, аналіз наукових філософських, психологічних, соціологічних і педагогічних джерел (В. Андрущенко [5], І. Бех [24–26], Г. Васянович [41-43], Н. Волкова [56], І. Глікман [69, 70], О. Коберник [131], Н. Коляда [137], Т. Кравченко [139-140], В. Кузь [143-144], Л. Москальова [178], І. Осадченко [202], Г. Пустовіт [230-231], В. Сластьонін [243-245], В. Ягупов [279, 282] та ін.) щодо сутності поняття «виховання» дозволив установити численні теорії та концепції виховання, відмінності яких зумовлені різними уявленнями дослідників про людину й формування її особистості.
Серед чисельних тлумачень самого поняття «виховання» Л. Бєлова виділяє як найбільш вагоме й часто використовуване у науковій літературі таке тлумачення: «виховання – це планомірний і цілеспрямований вплив на свідомість і поведінку людини з метою формування заздалегідь сформульованих настанов, понять, принципів, ціннісних орієнтацій, що забезпечують необхідні умови для її розвитку, самовдосконалення та соціалізації» [27, с. 17].
На думку С. Литвиненко, переважно дослідники розглядають виховання як об’єктивний механізм передачі поколінням життєво необхідного досвіду в процесі формування і розвитку особистості [152].
Всесвітня енциклопедія філософії трактує поняття «виховання» як роботу з цінностями, сенсами, системою стосунків людини з її емоційно-вольовою й рефлексійною сферами, з тим, що дає змогу дитині, дорослому усвідомлювати, оцінювати й удосконалювати себе як головний фактор, що визначається, насамперед, якістю власного буття [58, с. 187].
Психологічна енциклопедія вказує на те, що виховання – це цілеспрямований і планомірний вплив на свідомість і поведінку особистості з метою формування у неї моральних понять і установок, принципів, ціннісних орієнтацій і навичок практичної поведінки, які створюють умови для її розвитку і готують до майбутньої діяльності [228, с. 57].
Енциклопедія освіти тлумачить поняття «виховання» як усвідомлене та цілеспрямоване зрощування людини як особистості у відповідності зі специфікою цілей, соціальних груп і організацій, в яких воно здійснюється [91, с. 87].
Досліджуючи сучасні технології навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах (ВНЗ), С. Вітвицька вказує на те, що сутність виховання, з точки зору педагогіки, полягає у привласненні соціального досвіду, а його зміст – в тому, щоб те зовнішнє, об’єктивне, найкраще, що є в соціальному досвіді, стало суб’єктивним, тобто перетворилося на погляди і переконання, вчинки і поведінку особистості [53].
Наведені вище тлумачення поняття, що досліджується, вказують на той факт, що виховання є соціальним явищем. На соціальну природу виховання також вказує С. Лобанова, яка зазначає, що виховання як педагогічна категорія повністю відповідає сучасним характеристикам соціальних явищ. Виховання виникає у той момент, коли індивід потрапляє під вплив іншого з метою адаптації його поведінки до потреб суспільства. Така взаємодія може розглядатися як інтеграція суспільних відносин, які постають як соціальні норми і вимоги до поведінки індивіда. На думку дослідниці, загальний характер виховання базується на інтегративному характері вимог до поведінки індивідів і груп у суспільстві, функції і соціальні ролі яких відрізняються в залежності від місця, яке вони займають у соціальній структурі суспільства. При загальності норм і вимог до результатів виховання, його зміст відрізняється в залежності від тих сфер суспільного життя, в яких відбувається діяльність індивіда або групи [153, с. 16-17].
Досліджуючи історичні аспекти розвитку і становлення теорії та практики виховання В. Ягупов, вказує на те, що поняття «виховання» в історії мало різні прояви і тлумачення. У романській мові для визначення виховної діяльності використовували слово латинського походження education, у французькій – pedagogie – education, в італійській – pedagogia – educazione, у німецькій – padagogik – erziehung, у польській – edukacia. В англійській мові термін education означає виховання водночас як діяльність і як наука про виховання. В українській мові виховання є похідним від слова chovati – ховати, вирощувати. В українській народній педагогіці воно спочатку вживалось у значенні «оберігати» (виховувати) дитину від небезпеки, а згодом почало означати «вирощувати дітей, навчати правилам доброї поведінки». Згодом це слово почали тісно пов’язувати з поняттям «навчати» і часто використовували як рівнозначні [279, с. 16].
Аналізуючи похідні поняття від слова «виховання», варто зазначити, що з філологічної точки зору термін «виховувати» характеризує дію, спрямовану на систематичний вплив на світогляд, моральні принципи кого-небудь, розвиток почуттів, рис характеру тощо [42, с. 119].
Характеризуючи феномен виховання з позиції сучасної філософії, І. Бех підкреслює, що виховання у своєму історичному поступі завжди певним чином було пов’язане з філософською проблематикою, спрямованою на осмислення ставлення людини до світу, сутності культури, вихідних цінностей буття людини у світі, узгодження її свободи і відповідальності. Учений визначає виховання як перетворювальну діяльність педагогів-вихователів, спрямовану на зміну свідомості, світогляду, психології, ціннісних орієнтацій, знань і способів діяльності особистості, що сприяють її якісному зростанню та вдосконаленню [24, с. 213]
Цікавим у контексті нашого дослідження є доробок І. Колеснікової, який визначив, що виховна робота не є прямим виконанням мети, так як остання недосяжна обмеженням місця і часу. У виховній роботі, на думку вченого, можна передбачити лише послідовне вирішення конкретних завдань, орієнтованих на досягнення мети. Мета виховання, як правило, задається ззовні, у ній формулюється її стратегічна соціальна функція [136].
У сучасних науково-педагогічних джерелах виховання за наявністю компонентів та взаємозв’язків між ними характеризується як система. Системний підхід до виховання дозволяє представляти його складні багатоелементні утворення у вигляді структурованих і функціонально пов’язаних між собою частин одного цілого, якість якого виникає в результаті їх взаємодії [157, с. 32].
Таким чином, аналіз психолого-педагогічної теорії з проблеми виховання дає змогу зробити висновок про те, що визначаючи сутність поняття виховання, дослідники переважно вказують на багатозначність природи цього педагогічного феномену і розглядають його як соціальне явище (М. Лукашевич [157], Ф. Ніколіна [192] та ін.), діяльність (Л. Мардахаєв [163], В. Сластьонін [243 – 245] та ін.), процес (С. Гончаренко [75], З. Курлянд [148] та ін.), цінність (О. Вишневський [52], П. Ігнатенко [108] та ін.), систему (І. Колєснікова [136], М. Лукашевич [157] та ін.), вплив (І. Зімняя [10], О. Сергієнко [239] та ін.), взаємодію (І. Бех [24, 26], З. Курлянд [148] та ін.).
Аналіз наукової літератури (С. Гончаренко [75], З. Курлянд [148], В. Ягупов [279] та ін.) свідчить про те, що у теорії виховання і навчання провідним та найширшим поняттям є «виховний процес». Однак, у педагогічній науці немає чіткого однозначного визначення цієї категорії. Проте, вихідними поняттями є «процес» і «виховання».
Поняття «процес» походить від латинського слова «processus», і означає проходження, просування вперед. У словнику іншомовних слів даються такі визначення процесу: послідовна зміна предметів і явищ, що відбувається закономірним порядком; сукупність ряду послідовних дій, спрямованих на досягнення певного результату [246, с. 557].
Окремі дослідники (В. Галузинський [64], С. Карпенчук[114], А. Нісімчук [194] та ін.) у своїх роботах уникають використання поняття «процес виховання» і не дають його характеристики. На думку І. Підласого виховання – це процес формування та розвитку особистості, який включає як цілеспрямований зовнішній вплив, так і самовиховання особистості [215, с. 38]. Викликає інтерес позиція С. Гончаренка, який визначає процес виховання як цілісний процес, в якому органічно поєднані цільова і процесуальна сторони. Цільова сторона процесу виховання, на думку вченого, характеризує сукупність виховних цілей та завдань, процесуальна – процес взаємодії вихователів і вихованців [75, с. 276]. Досліджуючи військове виховання, В. Ягупов, характеризує його як динамічне складне педагогічне явище, яке відбувається на основі цілеспрямованого й організованого впливу вихователів, соціального середовища на розум, почуття, волю вихованця з метою формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості [279, с. 115]. Аналізуючи підходи до виховання професійно-особистісних якостей майбутніх фахівців, О. Никитенко, дійшла висновку, що виховання є цілеспрямованим, планомірним і організованим процесом впливу на особистість, що здійснюється упродовж її життя, частіше шляхом взаємодії вихователя і вихованця, у процесі якого відбувається вплив на пізнавальну, емоційну, мотиваційну, вольову тощо сфери з метою розвитку її світогляду, ділових та духовно-моральних якостей [191].
Отже, аналіз сучасних джерел щодо характеристики педагогічної категорії «процес виховання» свідчить, що у педагогічній літературі немає єдиного підходу до її трактування. Виховання, як змістовне і різноманітне соціально-педагогічне явище, має процесуальний характер, складається з низки структурних компонентів і етапів, охоплює різноманітні підпорядковані загальній меті дії вихователів і вихованців. Ефективність процесу виховання залежить від характеру і змісту взаємодії, яка повинна бути активною, змістовною, усвідомленою.
Професійна діяльність фахівців цивільного захисту в Україні в сучасних умовах являє собою процес вирішення різноманітних складних і різнопланових завдань, спрямованих на забезпечення захисту населення при надзвичайних ситуаціях. Важливим засобом вдосконалення цієї діяльності є виховання майбутніх фахівців цивільного захисту.
Проблема виховання особового складу для органів управління та підрозділів цивільного захисту частково висвітлена у наукових працях, у яких вивчаються питання навчання та виховання фахівців означеної сфери діяльності, особливості формування у них професійно важливих якостей, зокрема: О. Бикової [29], С. Волкова [55], Г. Грибенюка [77], О. Зарічанського [99], А. Каплі [112, 113], М. Коваля [132], М. Козяра [135], М. Кришталя [141], С. Миронця [170], Л. Мохнар [179], О. Парубка [207], Ю. Приходька [223, 224], А. Снісаренка [247], М. Фомича [263] та ін.
Так, О. Бикова, досліджуючи проблему готовності до професійної діяльності курсантів профільних ВНЗ, наполягала на приділенні великої уваги і розвитку соціокультурного напряму їх виховання. Відтак, О. Бикова запропонувала впровадження інноваційних технологій у підготовці та вихованні майбутніх фахівців, які спрямовані на розвиток здібностей, творчого мислення, потреб і вмінь самовдосконалення за напрямами, які найбільше відповідають особистісним якостям і властивостям курсантів [29]. Водночас поза увагою дослідниці залишилися питання, пов’язані зі специфікою професійної діяльності майбутніх фахівців цивільного захисту, що дало б можливість деталізувати педагогічні умови виховання професійно важливих якостей фахівців означеного профілю.
На підставі комплексного підходу Ю. Приходько здійснив професіографічний опис діяльності фахівців рятувальних професій підрозділів оперативно-рятувальої служби цивільного захисту, а також виявив комплекс відповідних індивідуально-психологічних особливостей зазначених фахівців, що детермінують успішність їхньої професійної діяльності [223]. Учений виділив психологічні чинники успішності професійної діяльності пожежних-рятувальників. Це дозволило розробити систему пролонгованої діагностики успішності професійної діяльності в процесі професійного психологічного відбору та цільову програму з професійно-психологічного супроводження слухачів у процесі професійної підготовки в навчальних установах цивільного захисту. Оскільки предмет дослідження Ю. Приходька стосувався виключно фахівців робітничих професій, професійно важливі якості підготовки офіцерів-рятівників не знайшли свого відображення у роботах науковця, а це не дало можливість виокремити умови формування та удосконалення комплексу їхніх професійно важливих якостей у відповідності до вимог професійної діяльності.
Розглядаючи у своїй дисертаційній роботі організаційно-педагогічні умови соціалізації курсантів у профільному вищому навчальному закладі, А. Капля дійшов висновку, що соціалізація курсанта – це неперервний процес засвоєння і відтворення ним певної системи знань, норм, соціальних ролей, формування соціально-культурного досвіду та перетворення його у власні цінності, установки, орієнтації, які спрямовані на реалізацію функціональних обов’язків майбутнього офіцера служби цивільного захисту в соціумі та в окремих ситуаціях. Дослідником виявлено зміст і особливості соціально-освітнього простору ВНЗ ЦЗ та розкрито специфіку процесу соціалізації курсантів у відповідних умовах [112]. Однак поза увагою дослідника залишилися питання розробки технологій вдосконалення та оптимізації процесу соціалізації курсантів, індивідуалізації соціально-виховної роботи у цьому напрямі.
Досліджуючи проблему різнорівневої психолого-педагогічної підготовки особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій, О. Зарічанський виявив її особливості, розробив структурну модель формування різнорівневої психолого-педагогічної підготовки особового складу підрозділів із надзвичайних ситуацій, конкретизував систему підготовки особового складу у контексті професійно спрямованої педагогіки [99]. Проте поза увагою дослідника залишилися педагогічні умови виховання особового складу підрозділів оперативно-рятувальної служби цивільного захисту.
Аналізуючи процес формування толерантності особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій, С. Крук доходить висновку, що толерантність є важливою особистісно-професійною рисою працівників цивільного захисту, яким у своїй діяльності необхідно володіти витримкою та самовладанням, в екстремальних ситуаціях зберігати за собою визначальне становище, постійно контролювати власну поведінку, продумувати дії, бути розважливими і спокійними, чуйними та уважними до оточення. Учений обґрунтовує, що формування толерантності особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій є спеціально організованим педагогічним процесом цілеспрямованого розвитку особистості, який значно активізується за таких педагогічних умов: спрямованості соціально-гуманітарної роботи на розвиток толерантності як особистісно професійної якості фахівців цивільного захисту; забезпечення активної толерантної діалогічної взаємодії між членами підрозділів з надзвичайних ситуацій; створення толерантного виховного середовища [142]. Водночас поза увагою дослідника залишились питання вивчення окремих видів толерантності та шляхів її виховання; підготовка командирів підрозділів з надзвичайних ситуацій до створення толерантного виховного середовища; вивчення та узагальнення зарубіжного досвіду щодо розв’язання означеної проблеми.
Вивчаючи педагогічні умови виховання культури міжособистісної взаємодії курсантів у навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів цивільного захисту, Л. Мохнар розкриває міждисциплінарний підхід до вирішення означеної проблеми, особливості вияву досліджуваної якості майбутніх фахівців в освітньо-виховному середовищі профільних ВНЗ. Дослідниця доходить висновку, що основним механізмом виховання культури міжособистісної взаємодії курсантів у навчально-виховному процесі ВНЗ системи Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС України) є не стільки декларування тих чи інших норм поведінки, скільки відповідність цим нормам поведінки командирів і начальників, тобто закріплення норми через соціальний зразок [179]. Втім у науковому доробку дослідниці не проаналізовано питання виховання у курсантів навичок культури міжособистісної взаємодії у процесі позааудиторної роботи.
Цікавим у контексті нашого дослідження є доробок О. Парубка, який виокремив дидактичні умови застосування ділових ігор у навчально-виховному середовищі ВНЗ цивільного захисту. На думку науковця, ефективність використання ділових ігор залежить від забезпечення у навчально-виховному процесі таких педагогічних умов: орієнтованість на моделювання майбутньої професійної діяльності; проблемність змісту і процесу його розгортання в навчально-префесіній діяльності; оптимальне співвідношення ігрового та дидактичного планів ділової гри; партнерська взаємодія учасників ділових ігор на основі діалогічного спілкування [207]. Отже ділова гра є ефективною технологією, яка підвищує якість навчально-виховного процесу у профільних ВНЗ і дозволяє включити її до організаційно-педагогічних умов виховання майбутніх фахівців цивільного захисту.
Таким чином, результати проведеного аналізу наукових джерел щодо підготовки майбутніх фахівців цивільного захисту дозволяють констатувати, що проблема виховання професійно важливих якостей зазначених фахівців в умовах профільних ВНЗ, залишається поки ще не достатньо дослідженою. Серед наукових джерел не виявлено окремих робіт, присвячених дослідженню проблеми виховання професійної відповідальності майбутніх фахівців цивільного захисту. Залишаються недостатньо з’ясованими зміст, форми і методи організації виховної роботи у цьому напрямі.
Вищі навчальні заклади цивільного захисту є основним елементом системи підготовки особового складу для органів управління та підрозділів цивільного захисту. Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» ВНЗ цивільного захисту це освітня установа із специфічними умовами навчання, що здійснює на певних рівнях вищої освіти підготовку курсантів (слухачів, студентів), для подальшої служби на посадах офіцерського (сержантського, старшинського) або начальницького складу з метою задоволення потреб центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту [91].
ВНЗ цивільного захисту є складовою частиною системи освіти України, і підпорядковуються основним її закономірностям. Однак зазначені освітні установи мають певну специфіку, оскільки є підструктурою одного з силових відомств, особливого за своїми завданнями. З цієї причини організація освітнього процесу в них підпорядковується певним нормативам. У ВНЗ цивільного захисту діє принцип єдиноначальності і підпорядкування вищому начальницькому складу. Це стосується до організації освітнього процесу у зазначених освітніх установах і до виховного процесу у цих ВНЗ зокрема.
Виховання у ВНЗ цивільного захисту ЦЗ є органічною частиною процесу професійної підготовки особового складу та працівників для органів і підрозділів цивільного захисту, і підпорядковується основним вимогам держави і відомства. Також важливо враховувати, що педагогічне середовище ВНЗ цивільного захисту є специфічним, його організація відрізняється від цивільних вузів. Виховання у ВНЗ цивільного захисту відрізняється складністю і комплексністю, воно вплетене в контекст навчання, службової діяльності та життя курсантів і відображає в собі їх особливості відповідно до вимог професійної діяльності. Цілі, методи та засоби виховання у профільному ВНЗ детерміновані соціальними та відомчими установками, вимогами держави і суспільства, потребами учасників освітнього процесу.
Особливістю процесу сучасного виховання майбутніх фахівців цивільного захисту в умовах профільного ВНЗ є чітка регламентація всієї життєдіяльності відповідно до Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу [220], Дисциплінарного статуту служби цивільного захисту [98], Порядку організації внутрішньої, гарнізонної та караульної служб в органах управління і підрозділах Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту [187] та інших законодавчих та нормативно-правових актів, що регламентують діяльність ДСНС України. Специфіка організації навчально-виховного процесу у ВНЗ цивільного захисту характеризується режимністю, дотриманням уставу, обмеженням певних свобод, нехарактерних для інших категорій студентів тощо.
Основні положення виховання майбутніх фахівців цивільного захисту у профільних ВНЗ відображені у статутах, наказах та інших нормативно-правових актах, що регламентують діяльність служби цивільного захисту [98, 185, 220]. Так, у Дисциплінарному статуті служби цивільного захисту закріплені ідеї виховання високих професійних і морально-психологічних якостей осіб рядового і начальницького складу на національно-історичних традиціях, засадах патріотизму, свідомого ставлення до виконання службових обов’язків, вірності Присязі, особистої відповідальності за додержання вимог статутів, наказів, інших нормативно-правових актів, виконання службових обов’язків і наказів начальників [98].
Для виховання майбутніх фахівців цивільного захисту в умовах профільного ВНЗ характерні наступні основні особливості:
- службово-професійна спрямованість – підготовка фахівців до виконання спеціальних обов’язків із захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та їх наслідків;
- здійснення у процесі виховання морально-психологічної підготовки до дій у екстремальних умовах;
- постійне перебування у курсантських колективах, що мають спеціальу організацію, статутні відносини, своєрідний побут.
Аналіз вказаних вище наукових джерел та емпіричного матеріалу дав підстави зробити висновок, що загальний характер виховання майбутніх фахівців цивільного захисту у профільних ВНЗ базується на інтегративному характері вимог до їхньої поведінки у майбутній професійній діяльності та суспільному житті.
Спираючись на дослідження науковців (О. Дубасенюк [86], Г. Васянович [41], О. Коберник [131], Ю. Шабанова [272], В. Ягупов [279] та ін.), які вивчали виховання з точки зору системного підходу як форму інтеграції виховних взаємодій у цілісний виховний процес, в якому педагогічні цілі зорієнтовані з цілями вихованців та забезпечена реалізація завдань виховання в спеціально організованих умовах, а також на основі аналізу робіт вищевказаних вчених, вважаємо, що виховання майбутнього фахівця цивільного захисту в умовах вищого навчального закладу – це цілеспрямований, планомірний і організований вплив на особистість курсанта / студента з метою формування та удосконалення комплексу його професійно важливих якостей відповідно до вимог майбутньої професійної діяльності. Процес виховання майбутнього фахівця цивільного захисту – це система, що складається з цілісної множини сукупності її основних складових: мети, змісту, форм, методів і засобів виховної взаємодії суб’єктів виховання, специфіки взаємодії, її результатів тощо.
Вважаємо, що системоутворюючими поняттями виховного процесу у ВНЗ цивільного захисту є мета виховання, виховні впливи та результат. Змінними складовими є засоби управління: зміст виховання, методи виховання, матеріально-технічні засоби, організаційні форми виховання майбутніх фахівців цивільного захисту. Всі ці елементи створюють цілісність і діють у комплексі.
Оскільки, одним із основних завдань ВНЗ у сучасних умовах є формування особистості шляхом патріотичного, правового, екологічного виховання, утвердження в учасників освітнього процесу моральних цінностей, соціальної активності, громадянської позиції та відповідальності, здорового способу життя, вміння вільно мислити та самоорганізовуватися в сучасних умовах, бачення мети як первинного структурного компонента виховання майбутніх фахівців цивільного захисту відтворено в законодавчих та нормативно-правових актах, що регламентують діяльність ДСНС України [98, 134, 181, 185, 220].
Тому, вважаємо, що головною метою виховання у ВНЗ цивільного захисту в сучасних умовах є формування всебічно розвиненої, професійно підготовленої, морально і психологічно стійкої особистості майбутнього фахівця цивільного захисту та розвиток його професійно важливих якостей відповідно до вимог майбутньої професійної діяльності. Характерною особливістю мети виховання у ВНЗ цивільного захисту є направленість цього процесу на формування особистості майбутнього фахівця, його спрямованості на захист людини, суспільства і держави, орієнтації на гуманний, рятувально-захисний характер професійної діяльності пожежників і рятувальників, що принципово відрізняє їх працю від діяльності співробітників інших силових структур і відомств.
Оскільки формування особистості майбутнього фахівця цивільного захисту відбувається в процесі взаємодії із зовнішнім світом, то предметом виховання є відбір та структурування того змісту соціального досвіду як сукупної суспільної практики, що ґрунтується на специфіці професійній діяльності у сфері цивільного захисту і підлягає засвоєнню у зв’язку з необхідністю підготовки зазначених фахівців до майбутньої професійної діяльності. Завдання виховання у ВНЗ цивільного захисту полягає у забезпеченні оволодіння майбутніми фахівцями такого профілю тим соціальним та професійним досвідом, що з тих чи інших причин не може бути сформований у процесі навчання, створення такого виховного середовища, у якому очікуваним результатом є виховання та розвиток особистості курсантів, удосконалення їхніх професійно важливих якостей, що проявляться у процесі майбутньої професійної діяльності та матимуть вплив на її ефективність.
Оскільки процес підготовки майбутніх фахівців у ВНЗ цивільного захисту поєднує процеси навчання та виховання у цілісний педагогічний процес (навчально-виховний) – цілеспрямовану, динамічну взаємодію викладачів, курсових офіцерів, викладачів-кураторів та курсантів (студентів, слухачів), у процесі якої здійснюється навчання та виховання, розвиток їхніх професійно важливих якостей, необхідно враховувати, що формування особистості є особливим процесом освоєння спеціальної сфери суспільного досвіду, і він відрізняється від засвоєння знань, умінь і способів дій, оскільки тут йдеться про таке засвоєння, у результаті якого відбувається утворення нових мотивів і потреб, їх перетворення, підпорядкованість тощо. Досягнути всього цього, як зазначає О. Пономарьов, шляхом простого засвоєння не можна [217, с. 284]. Тож, якщо в процесі підготовки майбутнього фахівця відбувається тільки отримання нової інформації, узагальнення знань, а не розвиток особистості майбутнього професіонала, можуть спостерігатися слабкі функціональні зв’язки між отриманою інформаційною основою і психологічною готовністю до її практичної реалізації. У цьому контексті стверджувати про достатній рівень сформованості особистості фахівця неможливо [107, с. 165].
Отже, усвідомлюючи значущість професійної підготовки, вважаємо, що виховання майбутніх фахівців цивільного захисту у профільному ВНЗ є особливим процесом засвоєння спеціальної сфери суспільного досвіду, який специфічно відрізняється і водночас поєднується з процесом засвоєння знань, умінь та навичок. Тому виховання у процесі профільної підготовки майбутніх фахівців цивільного захисту має бути орієнтоване на формування почуття відповідальності як ключової особистісної якості майбутніх фахівців такого профілю, зважаючи на домінантність прийняття відповідальних рішень у надзвичаних ситуаціях.
Оскільки виховний процес у профільних ВНЗ включає комплекс організаційних, патріотичних, інформаційно-пропагандистських, правових, культурно-просвітницьких та соціальних заходів із курсантами, студентами, слухачами, спрямованих: на виховання та розвиток у майбутніх фахівців національної свідомості та громадянської відповідальності, професійно важливих якостей, культурних і фізичних здібностей; забезпечення статутного порядку і згуртованості колективів [181], виховання особистості майбутнього фахівця цивільного захисту в умовах ВНЗ буде обумовлено специфікою діяльності у сфері цивільного захисту та спрямоване на удосконалення системи необхідних якостей відповідно до її вимог.
Аналіз наукових джерел (О. Бикова [29], С. Волков [55], Г. Грибенюк [77], О. Зарічанський [99], А. Капля [112, 113], М. Коваль [132], М. Козяр [135], М. Кришталь [141], С. Миронець [170], Л. Мохнар [179], О. Парубок [207], Ю. Приходько [223, 224] та ін.) дозволив встановити, що основними принципами виховання у ВНЗ цивільного захисту є: науковість; законність; послідовність та комплексність; цілеспрямованість у досягненні конкретних завдань; поєднання індивідуального та колективного впливу на особистість.
Таким чином, у ВНЗ цивільного захисту, де має місце виховний процес як сукупність послідовних дій для досягнення бажаного результату, і для якого властиві об’єкт і суб’єкт виховання, цілі й завдання виховної роботи, цілком зрозуміло, вибудовується виховна система. У якості основних суб’єктів процесу виховання у ВНЗ цивільного захисту виокремлюємо: суспільство, що шляхом виховного середовища ВНЗ цивільного захисту впливає на особистість майбутнього фахівця; особистість майбутнього фахівця цивільного захисту, яка одночасно виступає об’єктом виховання (суб’єкт-об’єкт виховання); керівників структурних підрозділів ВНЗ цивільного захисту; науково-педагогічних працівників; курсових офіцерів; наставників (кураторів) навчальних взводів (груп); начальників (керівників) всіх рівнів; начальницький склад курсантських підрозділів; курсантські колективи; громадські організації, створені у профільних ВНЗ тощо, які забезпечують взаємодію двох основних соціальних суб’єктів – суспільства й індивіда, під впливом яких формується особистість майбутнього фахівця цивільного захисту.