У другій половині ХХ століття гостро постала проблема екологічної кризи. Прийшло усвідомлення того, що ця криза носить антропогенний характер і залежить від потужної перетворювальної діяльності сучасного людства. Як зазначає Л. Чернишова, деструктивні процеси в природі йдуть величезними темпами. Такими ж темпами зникає природне середовище проживання людства, з яким вона як органічна частина природи знаходиться в діалектичній взаємодії [245, с. 3].
Питання глобальних екологічних проблем розглядали О. Гагарін [92], О. Іващенко [92], П. Олдак [158], В. Панов [92], О. Панухник [172], В. Симоненка [203], В. Хесле [238], О. Фокін [236], Л. Чернишова [245] та ін. науковці.
На думку О. Фокіна, провідною передумовою планетарної екологічної кризи є усвідомлення людиною своєї переваги над природою і протиставлення себе їй. У зв’язку з цим необхідно говорити про можливість збереження природного середовища на планеті і планети в цілому як екосистеми лише за умови зміни ставлення людини до навколишньої природи, прийняття людиною відповідальності за розвиток самої себе, планети, природи в цілому [236, с. 23].
Філософ В. Хесле зазначає, що основні тенденції розвитку людства в останні століття визначалися економічною парадигмою, що орієнтує свідомість людини на споживацьке ставлення до світу навколишньої природи, до інших людей і до самої себе [238, с. 24].
Саме пануючий вплив економічної парадигми розвитку людства зумовив технократичний характер цивілізації. А це в свою чергу призвело до того, що свідомість людини стала формуватися в контексті перетворення речових властивостей і відносин навколишнього світу з метою їх використання для виживання та економічного добробуту людини [236, с. 25].
Першопричинами еколого-економічних проблем в Україні О. Панухник називає такі:
- успадкована структура економіки з переважаючою часткою ресурсо- та енергоємних галузей, негативний вплив яких посилений переходом до ринкових умов;
- зношеність основних засобів промислової і транспортної інфраструктури;
- існуюча система державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища, регулювання використання природних ресурсів, відсутність чіткого розмежування природоохоронних та господарських функцій;
- недостатня сформованість інститутів громадянського суспільства;
- недотримання природоохоронного законодавства;
- недостатнє розуміння суспільством пріоритетів збереження навколишнього природного середовища та переваг сталого розвитку [172, с. 115].
Для того, щоб вирішити існуючі глобальні екологічні проблеми, необхідно не тільки поглиблювати наукові знання про природу й антропогенний вплив на природні процеси, а й, вивчати законодавчі та економічні чинники, які дозволяють запобігати забрудненню довкілля [175, с. 99].
У цьому сенсі, як зауважують О. Іващенко та інші науковці, екологічна проблематика на сучасному етапі полягає в тому, що людині необхідно знати допустиму межу антропогенного впливу на біосферу; виробити моральні норми і цінності, які не дозволять цю межу порушити [92, с. 5].
Сьогодні можна констатувати, що ця межа повною мірою не осмислена, а рівень освоєння екологічних цінностей низький. Тому не працюють екологічні закони й акти, оскільки не відповідають потребам кожної особистості, а екологічні знання людини і відповідне ставлення до природи не сприяють екологізації її господарської діяльності.
Дослідження взаємозв’язків між об’єктами екологічної, соціальної та економічної підсистем є вкрай актуальним питанням стратегії еколого-орієнтованого розвитку національної економіки [199, с. 58].
Успішне управління сучасним суспільним виробництвом, як зауважує В. Симоненко, потребує інтегрування методів управління економічним розвитком і методів управління природними біологічними процесами в єдину методологію управління еколого-економічної системи [203, с. 39].
У цьому сенсі, як вказує Мальте Фабер, між екологами та екологічними економістами практично немає суперечок, а от стосунки останніх з представниками панівної течії в економіці не надто гармонійні. Причина полягає в тому, що економісти розглядають природу як підсистему економічної системи, тоді як екологічні економісти займають цілком протилежну позицію [229, с. 58].
Екологічний фактор, який останнім часом все більше лімітує економічний розвиток, змушує економіку жити не тільки за економічними законами, а й враховувати екологічні [100, с. 22].
Дослідженням співвідношення інтересів економіки та екології займалися О. Винницька [30], М. Винницький [30], І. Замула [83], В. Копійка [114], Ю. Федунь [232], Р. Фещур [231], О. Хилова [239], Т. Шинкаренко [114] та ін. Вони вважають, що економіка й екологія перебувають у прямій взаємозалежності і тісній взаємодії. Тому очевидно, що кризовий стан довкілля поглиблює занепад економіки, а депресивний стан економіки погіршує стан довкілля.
Сучасна економічна теорія, на думку О. Винницької та М. Винницького, визначає, що ефективність функціонування національної економічної системи відображається насамперед на агрегованих макроекономічних показниках, таких як ВВП, національний дохід, рівень цін, зайнятість, безробіття. Макроекономічна ефективність національної економіки залежить від багатьох чинників, однак і сьогодні найважливішим залишається система національних цінностей. Вона безпосередньо впливає на відносини, що складаються в суспільстві між урядом, підприємцями та населенням, визначає місце екологічних проблем у житті суспільства [30, с. 34].
Місце екологічних проблем в економічному житті держави визначається не лише національними традиціями чи ментальністю, а й рівнем добробуту населення. Високі рівні матеріального достатку і задоволення духовних потреб членів суспільства, тобто високі макроекономічні показники, сприяють формуванню потреби й у відповідному навколишньому середовищі. І, навпаки, високий рівень безробіття, низькі доходи на особу, незначні видатки держави (через дефіцит бюджету) на соціальні потреби, ще й якщо їх ускладнюють високі темпи інфляції, роблять пріоритетними зовсім інші проблеми, незалежно від того, чи це ігнорування буде мати негативні наслідки сьогодні, чи в майбутньому.
Забезпечення ефективності еколого-економічної системи опосередковується такими двома видами діяльності: охороною навколишнього середовища та раціональним природокористуванням. Проблема охорони навколишнього середовища стосується насамперед ресурсів природи, які забруднюються відходами виробництва та споживання або деградують у процесі антропогенної діяльності. Раціональне природокористування стосується насамперед природних ресурсів, зменшення їх кількості, які стають відходами на стадії виробництва.
Необхідність узгодження підсистем екологічної, соціальної та економічної потребувала розробки відповідної ідеології, якою стала Концепція сталого розвитку, ухвалена на Всесвітній конференція ООН із питань навколишнього природного середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.).
Як вказує В. Химинець, доцільність запровадження сталого розвитку в Україні зумовлена як внутрішніми чинниками, так і зовнішніми, що пов’язано з євроінтеграційними прагненнями та необхідністю виконання міжнародних зобов’язань. Трансформація національної економічної системи вплинула на економічний механізм реалізації екологічної політики [241, с. 90].
Фундаментальною передумовою переходу суспільства на модель сталого розвитку є гармонізація економіки та екології, економічного та екологічного розвитку. Сучасна економіка, орієнтована на зростання споживання, неминуче посилює деградацію біосфери. На рівні підприємств і організацій це протиріччя зумовлено відсутністю культури підприємництва та екологічної культури працівників, незадовільним рівнем менеджменту підприємств усіх галузей економіки, слабкістю екологічної бази більшості промислових підприємств [239, с. 283].
Концепція переходу України до сталого розвитку покликана забезпечити збалансоване вирішення екологічних проблем без гальмування економічного розвитку [231].
Суть Концепції – одночасний розвиток трьох її складових – зростання економіки з покращенням екологічної ситуації та вирішенням соціальних питань. Соціальна складова спрямована на забезпечення стабільності соціальних і культурних систем через справедливий розподіл благ не тільки між одним поколінням, а й між поколіннями. Екологічна складова покликана забезпечити цілісність біологічних і фізичних природних систем через збереження здатності до самовідновлення та динамічної адаптації таких систем до змін. Економічна складова концепції передбачає оптимальне використання обмежених ресурсів і впровадження екологічних (природо-, енерго- та матеріалозберігаючих) технологій, включаючи створення екологічно прийнятної продукції, мінімізацію, переробку та знищення відходів [83, с. 206].
Недооцінка будь-якої зі складових Концепції стійкого розвитку може призвести до негативних наслідків.
Обґрунтування необхідності вирішення екологічних проблем природокористування засобами економіки здійснили В. Копійка [114], Ю. Федунь [232], Р. Фещур [231], Т. Шинкаренко [114] та ін. Дослідники вважають, що, по-перше, економічний розвиток визнається доцільним у разі зниження природоємності господарства та забезпечення екологічного захисту; по-друге, економіка визнається лише засобом досягнення високого рівня життя людини, який необхідно негайно екологізувати; по-третє, людина, її потреби та інтереси повинні стати пріоритетом сталого розвитку.
Основою успішного вирішення екологічних проблем і запобігання екологічним катастрофам визнана екологізація економіки, законодавства і суспільства. Екологізація економіки полягає в забезпеченні сталого, екологічно безпечного природокористування та збереженні ресурсно-екологічної рівноваги через зниження природоємності виробництва та зменшення впливу економіки на біосферні процеси обміну речовин і енергії.
Екологізацію Ю. Федунь, Р. Фещур розглядають як зміни суспільно-економічної формації, здійснення у певній послідовності конкретних стадій формування економічних відносин, що враховують екологічні можливості, важливість перетворення відходів виробництва та споживання їх у процесі праці та життя людей [231].
За переконанням Л. Мельника «…екологізація здійснюється через систему організаційних заходів, інноваційних процесів, реструктуризацію сфери виробництва і споживчого попиту, технологічну конверсію, раціоналізацію природокористування, трансформацію природоохоронної діяльності, які реалізуються як на макро-, так і на мікроекономічних рівнях» [167, с. 570].
Одним із дієвих шляхів вирішення екологічних проблем є перехід на інноваційну модель розвитку національної економіки як основного засобу екологобезпечної модернізації виробництва та впровадження процесів ресурсозбереження. Інноваційна модель виробництва в поєднанні з ресурсозбереженням дозволить при тому самому рівні видобутку ресурсів виробляти з них більше продукції, матеріалів, сировини, завдяки безвідходним технологіям, вторинній переробці, використанню відходів тощо.
Основне завдання сьогодні, як вважає Ю. Караван, – це усвідомлення власниками та керівниками різних ланок підприємства необхідності впровадження систем екологічного менеджменту і, в рамках встановлених їм обмежень, дотримування принципу постійного поліпшення стану навколишнього середовища [100, с. 26].
Екологічну кризу Землі можна подолати за допомогою економічних наук, зокрема за організацією та веденням бухгалтерського обліку екологічної діяльності суб’єкта господарювання. При цьому мають відбутися певні зміни в системі бухгалтерського обліку. «Основними змінами, – зазначає В. Жук, – повинні стати нові вимоги до обліку економічними, соціальними та природоохоронними системами управління» [81, с. 165].
Отже, економічний підхід до екологічних проблем передбачає, при оцінці раціональності виробничого процесу, врахування шкоди, що завдається природі, і витрат суспільства на її усунення.
Розв’язання економічних та екологічних проблем на державному рівні має доповнюватися підвищенням екологічної свідомості та зростанням громадянської активності населення, його самоорганізації та мобілізації [42, с. 27].
Подолання екологічної кризи вимагає формування такої свідомості в людей, такого ставлення до природи і до людини (тобто до себе і до інших людей), в основі якого лежить усвідомлення того, що людина не протистоїть природі. Навпаки, будучи суб’єктом реалізації спільних закономірностей природи, вона є її ключовим моментом [236, с. 27].
Для цього, як зазначає В. Стьопін, потрібні нові світоглядні ідеї, які могли б стати базою для нових життєвих сенсів і цінностей, що сформують нові культурні традиції… [215, с. 5].
А для цього необхідно формувати екологічний світогляд суспільства, проводити екологічне виховання й надавати екологічну освіту. Вкрай необхідним є усвідомлення людиною якості природної спадщини, яку отримають від неї майбутні покоління. Одним із способів екологізації суспільного життя є забезпечення доступності екологічної інформації для населення й розвиток екологічної освіти.
Суперечності економічних і екологічних інтересів, що загострилися в останні десятиліття, сприяли вивченню змісту, форм і методів екологічної освіти, яка є певною сумою знань, здатністю в конкретних умовах виробити чіткі уявлення про зв’язок людини з природою. Як зауважила І. Кобєлєва, економіка відіграє велику роль у житті суспільства, вона об’єктивно функціонує й удосконалюється. У зв’язку з цим значну увагу необхідно приділяти питанням екологічної орієнтації економічної освіти, з одного боку, і економізації екологічної освіти з іншого [105, с. 4].
Як зазначають О. Беліченко, Є. Березін, екологізація економічної освіти повинна базуватися на трьох складниках: власне економічному, соціальному й екологічному [11, с. 71].
У практичній діяльності майбутній економіст, банкір, фінансист, менеджер повинні вміти орієнтуватися в зміні стану навколишнього природного середовища різних країн і регіонів для прийняття оптимального екологічно виваженого економічного рішення. Крім власне економічних рис, як відзначає Б. Пунько, економісти повинні володіти екологічним мисленням і самосвідомістю у процесі використання природних ресурсів та виробництва різноманітних матеріальних благ. Важливе також усвідомлення ними екологічних аспектів підприємницької діяльності як невід’ємної частини економічного процесу в цілому і пристосування природних ресурсів з метою задоволення суспільних потреб та розуміння проблем взаємодії економіки та екології екосистем земної кулі [190].
Питання екологічного виховання фахівців-економістів порушують у багатьох роботах (С. Апостолюк, В. Джигирей [186], Г. Мельник [166], Р. Пустовійт [191], Ю. Туниця [225], М. Шапочка [166] та ін.). Проте немає одностайної думки, яку саме екологію треба викладати економістам, в якому обсязі та яким способом.
Питання професійної підготовки майбутніх економістів розглядають у роботах І. Бернацький [144], І. Бланк [14], М. Вачевський [28], А. Гальчинський [41], В. Ганін [184], Л. Грущенко [25], П. Єщенко [41], І. Кобєлєва [105], В. Козаков [108], В. Кулішов [122; 124], С. Мочерний [148], Т. Поясок [181], Н. Примаченко [28], Й. Петрович [77], І. Прокопенко [184], Є. Савельєв [200]. Науковці розглядають економічну підготовку як систему освітніх і виховних заходів, що формує особистість студента і передбачає оволодіння ним економічними знаннями та вміннями, виховання його морально-економічних якостей. Узагальнюючим результатом навчання і виховання є формування сучасного економічного мислення як системи ціннісних орієнтацій, установок, поглядів на економічну сферу, готовність до різноманітних форм економічної діяльності [160, с. 32].
Увага багатьох дослідників до теоретичних і методичних засад підготовки економістів у вищих навчальних закладах зосереджена на визначенні особливостей психолого-педагогічних та дидактичних умов оволодіння професійною діяльністю та формуванні професійно важливих особистісних якостей. Однак у контексті формування екологічного світогляду сучасних фахівців, зокрема майбутніх економістів, у жодному дослідженні не розглянуто ці проблеми.
Аналіз наукових праць свідчить, що формування особистості економіста – процес складний і тривалий. Він потребує створення чіткої системи неперервної освіти економічних кадрів. Особливого значення набуває підготовка висококваліфікованих фахівців у галузі економіки, адаптованих до умов ринку праці та ринкових взаємовідносин [159, с. 48].
Ринкові відносини, інтеграція країни в міжнародне співтовариство, всебічна інформатизація суспільства потребують підвищення якості й рівня економічної діяльності підприємств та організацій. Це зумовлює нові, більш жорсткі вимоги до фахівців у сфері фінансової, виробничої та господарської діяльності.
Одним із основних завдань вищих навчальних закладів, які здійснюють підготовку фахівців економічних спеціальностей, є підготовка спеціалістів нової генерації.
У дослідженні Л. Дибкової «Індивідуальний підхід у формуванні професійної компетентності майбутніх економістів» доведено наявність залежності між розвитком особистісних якостей студентів (рівня мотивації, самооцінки і суб’єктивного локусу контролю) та успішністю їх у навчальній діяльності [56].
У дисертації Є. Іванченко розглянуто систему інтегративної професійної підготовки майбутніх економістів [91].
У роботі «Теоретичні та методичні основи професійної підготовки з інформаційних технологій майбутніх менеджерів-економістів» Т. Коваль дослідила основні тенденції розвитку професійної підготовки з інформаційних технологій майбутніх менеджерів-економістів у вищій школі [107].
У роботі «Формування професійних умінь і навичок майбутніх економістів у процесі вивчення інтегративних фахових дисциплін» І. Носач теоретично обґрунтував й експериментально довів, що процес вивчення інтегративних фахових дисциплін сприяє більш ефективному формуванню професійних умінь і навичок майбутніх економістів [154].
У дисертації «Формування професійної компетентності майбутніх економістів засобами імітаційно-рольового моделювання» О. Бабаян визначив зміст, методи формування професійної компетентності економіста, критерії та рівні її сформованості. Обґрунтував імітаційно-рольове моделювання як засіб ефективного формування професійної компетентності студентів економічного напряму [8].
В праці «Формування професійної компетентності студентів економічних спеціальностей у процесі фахової підготовки» І. Демура висвітила інтегровані наукові знання про процес формування професійної компетентності, визначила її структуру, зміст, основні компоненти та критерії формування, узагальнила світовий і вітчизняний досвід організації бізнес-інкубації тощо [51].
У дисертації Н. Уйсімбаєвої «Формування професійної компетентності майбутніх економістів у процесі науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах I–II рівня акредитації» обґрунтовано необхідність цілісного особистісно орієнтованого професійного розвитку майбутніх спеціалістів, необхідність залучення студентів-економістів до творчої діяльності [227].
В умовах екологічної катастрофи й економічної кризи виникає необхідність у паралельному розвитку економіки та екології. Економічна діяльність людини, що сприяє задоволенню її матеріальних потреб, повинна бути узгоджена з реальними можливостями природного середовища. Тому економічна підготовка студентів економічних спеціальностей повинна бути нерозривно пов’язана з їхньою екологічною підготовкою [105, с. 19].
Мета економічної освіти не може бути досягнута без посилення екологічної складової. Проблеми економіко-екологічної освіти тільки починають розглядати (В. Зуєв [89], Ю. Караван [100], І. Кобєлєва [105], С. Ключка [104], О. Писаренко [175], Б. Плясковський [176], К. Ульянкіна [228]).
У статті В. Зуєва «Формування екологічної культури студентів економічних спеціальностей» досліджено особливості процесу екологічної освіти та виховання в умовах навчального закладу економічного профілю. Цей процес є комплексним (забезпечує єдність процесів навчання і виховання), системним (відображає системний підхід до структурування знань про довкілля), міждисциплінарним (має можливість формування спеціальних знань, умінь, навичок під час вивчення різних дисциплін), інноваційним (дає можливість застосовувати нові педагогічні технології та методичні прийоми) [89, с. 125].
Конкурентоспроможні фахівці-економісти, які володіють основами ринкової економіки, підприємництва, комерції, маркетингу, менеджменту, повинні вміти компетентно і творчо вирішувати екологічні проблеми в майбутній практичній діяльності. У зв’язку з цим в основу формування екологічного світогляду студентів економічних спеціальностей покладені діяльнісне ставлення до оволодіння екологічними знаннями, інтерес до екологоорієнтованої діяльності, самостійної роботи у вирішення проблемних екологічних ситуацій і завдань.
До завдань, спрямованих на досягнення мети екологічної освіти майбутнього економіста або менеджера, належить і залучення студентів до вирішення проблем навколишнього середовища на місцевому рівні, ця необхідність обгрунтовується практичними та педагогічними міркуваннями. По-перше, студенти отримують можливість реалізувати набутий обсяг екологічних знань та вмінь на практиці, беручи участь в аналізі екологічної безпеки реально діючих виробництв і підприємств невиробничої сфери. По-друге, це дає кожному студенту можливість відчути особисту причетність до вирішення суспільно значимих екологічних проблем, розібратися в їх суті, джерелах виникнення і заходах попередження. Розглянуте завдання сприяє реалізації широко розповсюдженого в екологічній сфері принципу «мисли глобально, дій локально».
Автори О. Писаренко [175], Б. Плясковський [176] вказують на такі особливості в екологічній освіті студентів економічних спеціальностей:
- формування екологічних знань, що передбачає розуміння сучасних екологічних проблем держави й світу, усвідомлення їх важливості, актуальності й універсальності;
- формування усвідомлення безперспективності технократичної ідеї розвитку й необхідності зміни її на екологічну, яка базується на розумінні єдності всього живого й неживого в складно організованій системі гармонійного співіснування й розвитку;
- доведення до свідомості студентів ідеї єдності екологічного простору, що знаходить вираз у тісному взаємозв’язку всіх держав, незважаючи на самостійність їх економічних, політичних і військових устремлінь;
- усвідомлення екологічних цінностей і потреб, взаємозв’язку екологічних та економічних результатів діяльності, формування активної екологоорієнтованої життєвої позиції;
- розвиток особистої відповідальності за стан довкілля на місцевому, регіональному, національному і глобальному рівнях, уміння прогнозувати особисту діяльність і діяльність інших людей та колективів;
- розвиток умінь приймати відповідальність у вирішенні проблем навколишнього середовища, оволодіння нормами екологічно грамотної поведінки;
- глибоке вивчення правового регулювання дій людини у ставленні до навколишнього середовища.
Активізація екологічної освіти, потреби її вдосконалення та реформування спричинені змінами світогляду людства.
Різні аспекти проблеми формування світогляду особистості висвітили у своїх працях філософи О. Безпалько [168], М. Мамардашвілі [137], Є. Моносзон [146], Н. Немченко [152], В. Овчинніков [157], О. Пащенко [259], Л. Рибалко [194], А. Спіркін [214], В. Черноволенко [244], В. Шинкарук [251], Т. Шуртакова [254]. Науковцями створені необхідні теоретичні основи для проведення подальших досліджень у напрямі формування екологічного світогляду майбутніх економістів.
Світогляд людини нерідко базується на її безпосередньому життєвому досвіді. Через те вона дає неадекватні відповіді на питання світоглядного характеру, які виникають перед нею або взагалі не в змозі на них відповісти [236, с. 42].
Кожна людина вільна у виборі свого світогляду, проте вона не може бути вільною від суспільних відносин. На думку О. Безпалько, О. Кас’янової, будучи загальним орієнтиром у житті людини і регулятивним чинником її фактичної поведінки, світогляд виражає розуміння й оцінку найважливіших явищ суспільного життя [168, с. 144].
Так, ключовою умовою виходу із сучасної глибинної екологічної кризи з філософських позицій, на думку А. Крамаренко, є переорієнтація сформованого традиційного світогляду на екологозорієнтований, що базується на ідеї синтезу природи та людини, їх спільному розвитку як органічної єдності [116, с. 80].
Проведений аналіз названих наукових джерел засвідчив, що існує декілька точок зору на сприйняття людиною природи. Антропоцентризм є фундаментальним світоглядним орієнтиром людського роду, переконанням, що саме людина є центром і вищою метою світобудови. Екоцентризм ‑ сприйняття всіх живих істот, усіх фрагментів системи Земля такими, що мають цінність самі по собі незалежно від людських інтересів.
Як зауважує Н. Немченко, екоцентричний тип екологічного світогляду характеризує екологічний імператив: відсутність протиставлення людини й природи, сприйняття природних об’єктів як повноправних суб’єктів взаємодії; збалансованість прагматичної і непрагматичної взаємодії з природою. Антропоцентричний екологічний світогляд характеризує прагматичний імператив: вищою цінністю є людина на вершині ієрархічної будови світу; світ людей протистоїть світу природи; сутність їх взаємодії виражається поняттям «використання»; етичні норми діють лише стосовно світу людей [152, с. 8].
Проведене нами дослідження ґрунтується на екоцентричній парадигмі, що слугує основою гармонізації взаємодії людини і природи.
На межі антропоцентричної й екоцентричної парадигм розвивається певна погоджувальна парадигма, що запозичила із них обох їх окремі принципово істотні риси. В цілому в змісті багатьох сучасних програм і підручників якраз і домінує саме ця парадигма, що відображає рух суспільної свідомості від філософії антропоцентризму до філософії екоцентризму.
Загальне уявлення про істотні ознаки антропоцентричної й екоцентричної парадигм екологічного світогляду відображено в таблиці 1.1.
Таблиця 1.1
Суттєві ознаки антропоцентричної та екоцентричної парадигм
екологічного світогляду
| Антропоцентрична парадигма | Екоцентрична парадигма |
| Ставить у центрі уваги людину, її матеріальні і духовні потреби | Визнає рівну екологічну цінність усіх живих істот |
| Стверджує, що Земля – природне середовище проживання людини | Стверджує, що Земля – спільний дім для всіх живих істот |
| Обґрунтовує управлінський підхід до використання й охорони навколишнього середовища | Обґрунтовує екологічний підхід до розуміння навколишнього середовища як системи природних і культурно-історичних відносин |
| Стверджує, що грамотного застосування наукових знань, сучасних технологій та управлінських рішень цілком достатньо для вирішення екологічних проблем | Пропагує екологічно прийнятні технології, визнає права природи, самоврядування, місцевий контроль |
| Стверджує, що регулювання сучасного ринку та політичних механізмів достатньо для вирішення існуючих і недопущення нових екологічних криз, доводить, що економічне зростання має неминуче пом’якшити сучасну екологічну кризу | Стверджує, що навколишнє середовище та сталий розвиток становлять єдину проблему, доводить переваги якісного розвитку перед кількісним зростанням |
| Стверджує одноманітність (уніфікованість) змісту, форм і методів освіти | Стверджує різноманітність (варіативність) змісту, форм і методів освіти |
| Характеризується фрагментарністю і роз’єднаністю форм і методів освіти | Характеризується системністю і наступністю форм і методів освіти |
| Стимулює суперництво і боротьбу | Стимулює взаємодопомогу і співпрацю |
Екоцентрична парадигма екологічного світогляду не розвивається в ізоляції від значних соціально-економічних і культурно-історичних перетворень. Навпаки, вона може бути розглянута як частина соціальних змін, як частина інтенсивного розвитку сучасного гуманізму та екологічної етики. Основні ознаки антропоцентричної та екоцентричної парадигм екологічного світогляду подано в таблиці 1.2.
Таблиця 1.2
Основні ознаки антропоцентричної та екоцентричної парадигм екологічного світогляду у процесі екологічної освіти
| Антропоцентрична парадигма | Екоцентрична парадигма |
| Мета – передача знань, умінь і навичок | Мета – всебічний розвиток особистості |
| Заснована на системі традиційного навчання | Заснована на теорії розвивального навчання |
| Дидактичне навчання, кероване викладачем | Навчання, засноване на співпраці і повазі до особистості студента |
| Переважання пояснювально-ілюстративного навчання | Переважання проблемного навчання, дослідницьких технологій |
| Обмежене коло стилів і методів викладання й учіння | Широке коло стилів і методів викладання та навчання |
| Зміст формування екологічного світогляду обмежений рамками чинних програм | Зміст формування екологічного світогляду передбачає неформальний компонент, що включає в себе етичні цінності |
| «Об’єктивне» вивчення суспільства і природи, уникнення дискусійних питань | Цілеспрямоване вивчення взаємозв’язку дискусійних питань на локальному, національному та глобальному рівнях, розгляд політичних та економічних проблем, співвіднесення досліджуваних питань із проблемами особистого вибору і відповідальності |
| Характеризується залежністю від установлених принципів та приписів | Характеризується відносною незалежністю від установлених принципів та приписів |
| Перешкоджає самоврядуванню, саморозвитку, самоконтролю та іншим факторам самопідтримки особистості | Сприяє самоврядуванню, саморозвитку, самоконтролю та іншим факторам самопідтримки особистості |
| Сприяє вразливості природного середовища | Забезпечує стабільність і стійкість природного середовища |
| Формує вузький прагматичний погляд на проблеми навколишнього середовища | Формує широкий етично орієнтований погляд на проблеми навколишнього середовища |
Як вважає О. Писаренко, екоцентрична парадигма, яка базується на системному розумінні світу, природи і людини, ідеях екологічної етики, зовсім не заперечує значимість екологічних знань. Більше того, ця парадигма спеціально підкреслює той факт, що чим більший обсяг екологічних знань має суспільство, тим більш відповідальними можуть бути рішення, що приймаються цим суспільством для збереження природи [175, с. 24].
Подолати прагматично-споживацьке ставлення людини до навколишнього середовища та зняти традиційні антропоцентриські світоглядні установки можливо лише за умов формування та підвищення рівня екологічного світогляду [209, с. 188].
Проблема екологічного світогляду особистості, як – то: підходи до визначення його сутності і складових, шляхи формування та розвитку –розглядають у філософських, соціально-екологічних, еколого-психологічних, психолого-педагогічних дослідженнях.
У філософських дослідженнях (Д. Беляєв [10], О. Глушко [45], О. Іващенко [92], О. Молотова [145], Л. Полєщук [177], А. Спіркін [214], В. Стьопін [215], В. Черноволенко [244], Р. Шиндаулова [249], В. Шинкарук [251], Т. Шуртакова [254]) проблема екологічного світогляду людини пов’язується з екологічною освітою для сталого розвитку людської цивілізаціі, який визначається як узагальнююча ідея екологічної освіти, його світоглядна основа. Системоутворюючою ланкою в цих роботах є проблема пошуку варіантів виходу зі сформованої екологічної кризи. Одним із таких варіантів науковці вважають переорієнтацію сформованого антропоцентричного світогляду на світогляд екоцентричний.
На думку О. Іващенка, В. Панова, О. Гагаріна, в цьому випадку необхідно говорити швидше не про екологічну освіту, спрямовану на забезпечення сталого розвитку спільноти людей і природи, а насамперед про екологічну освіту, спрямовану на формування екологоорієнтованого світогляду як центрального, мотиваційно-смислового компонента екологічної свідомості та поведінки особистості [92, с. 11].
У соціально-екологічних дослідженнях таких науковців, як О. Варго [26], О. Воскобій [33], І. Воронцова [32], О. Гагарін [36], Н. Немченко [152], А. Харчук [237], проблема екологічного світогляду суспільства й особистості розглядається у взаємозв’язку з екологізацією суспільної свідомості й суспільної пропаганди екологічного мислення та розвитку творчого потенціалу особистості в умовах соцільно-природного і соціокультурного середовища. Ґрунтовний розвиток ця проблематика отримала також у зарубіжній інвайронментальній психології, зокрема в рамках такого її напряму, як екологія креативності або творчого потенціалу (D. Stokols), яка досліджує проблеми взаємодії психологічних і ситуативних факторів у розвитку індивідуальних здібностей та питання впливу історичних, географічних, соціокультурних і політичних обставин на розумовий розвиток особистості в межах різних національних і культурних контекстів.
Предметом еколого-психологічних та педагогічних досліджень є екологічна свідомість (О. Глушко [45], С. Дерябо [54], Б. Ліхачов [132], О. Рубанова [196], С. Соболєва [209], С. Совгіра [211], В. Ясвін [52]), а екологічний світогляд науковці розглядають як його світоглядний (свідомості) компонент. Крім того, вони вивчають проблеми та методи формування в особистості екологічних знань, відповідального ставлення до природи, практичних навичок етичної взаємодії особистості з навколишнім природним світом (складників екологічного світогляду), зокрема під час спеціально організованої екологоорієнтованої діяльності.
Уперше світоглядний компонент екологічної спрямованості особистості був досліджений І. Суравєгіною, яка обґрунтовувала його як розуміння цілісності природи, її цінності (практичності), науково-пізнавальної, естетичної, економічної, соціальної зумовленості ставлення до природи [169].
Як гіпотезу О. Іващенко, В. Панов, О. Гагарін розглядають твердження, що формування екологічного світогляду має відбуватися як процес набуття екологічних цінностей з розвитком екологічної компетентності за допомогою включення особистості в екологоорієнтовані види діяльності [92, с. 8].
Провідною складовою екологічного світогляду якраз і є такі життєві цінності та установки, в основі яких лежать самоцінність природи і планети в цілому й переконаність людини в тому, що вона несе відповідальність за їх збереження та сталий розвиток. Лише тоді ми можемо говорити про особистість з екологічним світоглядом.
Проблема формування екологічного світогляду останнім часом привертає все більше уваги науковців, але закономірності та особливості формування екологічного світогляду студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів потребують додаткового вивчення. Розв’язання екологічних проблем без цілеспрямованої підготовки професійних кадрів до природоохоронної діяльності, формування екологічного світогляду майбутніх фахівців в умовах вищої школи неможливе.
Як зазначає Н. Немченко, протягом останніх десятиліть екологічний світогляд опосередковано досліджується в науково-педагогічних роботах про формування екологічної культури школярів і студентів, оскільки він є її структурним компонентом [152, с. 3].
Особливого значення формування екологічного світогляду набуває в процесі підготовки майбутніх фахівців фінансово-економічної сфери, які «повинні будуть під час професійної діяльності вирішувати еколого-економічні завдання та проблеми екологізації економіки» [209, с. 188].
Становлення екологічного світогляду сьогодні, на думку С. Соболєвої, йде за чотирма основними напрямами: науковим, що виражається в прагненні реалізувати на практиці наявні теоретичні й практичні знання про існуючі в природі зв’язки, можливість уникнути їх порушення під час виробничої діяльності людини; економічним, який виражається в усвідомленні економічної невигідності виробничої діяльності, що руйнує природне середовище; культурним, що проявляється в прагненні зберегти природне середовище як елемент культурного середовища; політичним – знаходить вияв у прагненні людей створювати умови гідні для існування людини [209, с. 190].
Екологічний світогляд студентів економічного профілю формується на основі екологічних, еколого-економічних та соціоекологічних знань, умінь та навичок. Засвоєння їх студентами сприяє формуванню мотивацій та настанов у спілкуванні з природним середовищем, екологічної грамотності та норм екологічної етики, розвитку екологічного мислення, активної екологічної діяльності, потреби в здоровому способі життя, екологічному світосприйнятті, екологічних переконань [209, с. 190].
Зазначимо, що формування екологічного світогляду студентів економічного профілю має свої особливості.
По-перше, воно базується на принципі «випереджального відображення». Враховуючи таку специфіку, С. Соболєва вважає, що у свідомості студента має відбуватися постійна оцінка можливих наслідків втручання в природу.
Друга особливість полягає у його еколого-економічній спрямованості. Майбутній фахівець не може бути вузьким спеціалістом у визначеній галузі. Він повинен бути грамотною, високоінтелектуальною людиною, яка добре розуміється на природних процесах, володіє знаннями з різних галузей екології, має системне бачення еколого-економічних проблем і можливість їх уникнення у своїй практичній діяльності, може приймати компетентні рішення, щоб відвернути еколого-економічні збитки [209, с. 190].
Формування екологічного світогляду відповідно до сьогодення, як вважає Т. Тимочко, ускладнюється існуючими стереотипами. Стара модель господарювання, забезпечення відтворення за рахунок використання додаткових ресурсів – надто живуча, і її переборення є надзвичайно складною справою. Зламати помилкову дилему (або зростання виробництва, або збереження природи) серед управлінської та фінансово-економічної еліти є найголовнішим завданням екологічного виховання і освіти майбутніх фахівців [222, с. 11].
На підставі аналізу філософської та психолого-педагогічної літератури в роботі О. Набокової «Формування ціннісних орієнтацій у старшокласників спеціалізованих класів економічного профілю» розкрито наукові підходи до проблеми формування ціннісних орієнтацій особистості, визначено їх ступінь, структуру, критерії та рівні сформованості. Запропоновано модель ціннісної сфери особистості майбутнього підприємця, яка містить професійні, соціально-громадські, морально-етичні та духовні ціннісні орієнтації [149].
У дослідженні О. Молотової «Філософсько-методологічний аналіз процесу трансформації сучасного екологічного світогляду» розглянуто зміст нової парадигми ‑ екобіотичної на підставі методологічних засад системності, глобалізації, синергетики, соціокультурної детермінації, самовідновлення та розвитку духовно-практичного відношення «природа ‑ соціум – людина» [145].
Отже, для успішного розв’язання складних екологічних проблем потрібно утвердити екологічний світогляд як на рівні індивідуального буття, так і суспільного, реалізувати екологічну ідеологію життя, стимулювати екологізацію економіки й виробництва, зрештою, сформувати постіндустріальну екологічно зорієнтовану цивілізацію.
На думку А. Харчук, М. Купчак, для того, щоб підвищити рівень екологічного світогляду, потрібно визначити пріоритети для держави та всього людства серед особливостей сучасних проблем з охорони навколишнього природного середовища; посилити роль еколого-правової освіти в молодого покоління та виховання в нього почуття обов’язку в галузі екології; залучати молодь до активної природоохоронної діяльності на основі знань, отриманих під час навчання у вищих навчальних закладах; забезпечувати усвідомлення особистої відповідальності за стан навколишнього природного середовища на місцевому, загальнодержавному й глобальному рівнях [237, с. 302].
Як вважає О. Гагарін, для успішного формування екологічного світогляду екологічна освіта повинна вирішити три завдання: формування адекватних екологічних уявлень, тобто уявлень про взаємозв’язки в системі «людина – природа» і в самій природі; формування суб’єктивного ставлення до природи; формування системи вмінь і навичок (технологій і стратегій) у взаємодії із природою [36, с. 35].
Хоча проблема формування екологічного світогляду останнім часом привертає все більше уваги науковців, закономірності та особливості формування екологічного світогляду студентів ВНЗ потребують додаткового вивчення. До цього часу ще не розглядалась проблема формування екологічного світогляду студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів, які в процесі становлення мають зробити вибір своєї ролі на шляху до суспільства збалансованого розвитку. Адже саме цим людям доведеться вирішувати еколого-економічні завдання та проблеми екологізації економіки.