Проблема формування і розвитку екологічного світогляду на початковому етапі дослідження передбачає розгляд і аналіз поняття «світогляд». Як зауважив філософ А. Швейцер, світоглядні ідеї дають нашому буттю напрям і надають йому цінності. Для суспільства, як і для індивіда, життя без світогляду є патологічним порушенням вищого відчуття орієнтування [247, с. 82].
Поняття «світогляд» широко використовують у різних галузях науки, тому й визначення його змісту різноманітні. Для вирішення проблеми нашого дослідження методологічно важливе філософське осмислення цього поняття, адже філософія ‑ стержень світогляду, а науковий світогляд ‑ показник освіченості [101, с. 12].
Довгий час базовим було визначення, сформульоване у філософській думці, де світогляд трактується як узагальнена система поглядів людини на світ в цілому, на місце окремих явищ у світі та на своє власне місце в ньому, розуміння та самостійну оцінку людиною сенсу її діяльності і долі людства, сукупність наукових, філософських, політичних, правових, моральних, релігійних, естетичних переконань та ідеалів людей [234, с. 454].
Світогляд, В. Черноволенко пропонує визначити, як систему узагальнених знань та уявлень про дійсність, систему переконань та ідеалів, які розкривають практичне і теоретичне ставлення людини до світу, її здатність бачити, розуміти й оцінювати навколишнью дійсність, спосіб пізнання себе як конкретного історичного суб’єкта пізнання та практики [244, с. 54].
Автор А. Спіркін визначає світогляд як гранично узагальнений, упорядкований погляд на навколишній світ: на явища природи, суспільство й самого себе, а також такий, що випливає із загальної картини світу основних життєвих позицій людей, переконань, соціально-політичних ідеалів, принципів пізнання й оцінки матеріальних і духовних подій [214, с. 269].
Отже, дослідники підкреслюють діяльний характер світогляду в його практичному відношенні до світу, що відображений у життєвій позиції людей.
Нові визначення світогляду подають О. Безпалько, О. Касьянова [168], Н. Немченко [152], В. Шинкарук [251] через категорійний зв’язок «людина ‑ світ», підкреслюючи, що світогляд формується всією системою понять і уявлень, що склалися в цьому суспільстві та відображають певний спосіб життя людей. Ці поняття й уявлення трансформуються у світогляд і входять до мережі категорій, і насамперед, відображають зв’язок «людина ‑ світ», який передає ставлення людини до світу і світу до людини. Він ‑ та вісь, навколо якої групуються певні уявлення про світ та людину і на основі якої складається певний спосіб бачення світу, певний світогляд [251, с. 98].
Головне призначення світогляду в тому, щоб правильно орієнтувати людину як у складних ситуаціях навколишнього світу, так і в житті самої людини. Він потрібен для того, щоб правильно оцінювати значення соціальних процесів і власних вчинків, спрямовувати свою життєдіяльність відповідно до тенденцій і закономірностей суспільного розвитку [168, с. 144].
Світогляд як своєрідну інтегративну цілісність знань і цінностей, розуму і чуття, інтелекту й дій, критичного сумніву і свідомої переконаності визначають О. Безпалько, О. Касьянова [168], Л. Рибалко [194]. На їхню думку, світогляд є ядром структури особистості, який спрямовує процес усвідомлення навколишньої дійсності і виконує роль орієнтира в практичній і перетворювальній діяльності.
Як вважають О. Пащенко, Н. Чиренко, світогляд є вищим і узагальненим рівнем відносин людини зі світом, регулятором поведінки і діяльності, а значить, є провідним виховним завданням для соціальних інституцій [259, с. 7]. Науковці вважають, що на основі світогляду людина формує головні орієнтири життєдіяльності : цілі, ідеали, критерії оцінки, здійснює моральний вибір, життєві проекти, бере на себе відповідальність у прийнятті життєво важливих рішень. Відтак світоглядна позиція відображає ставлення людини до навколишньої дійсності та стійкість її переконань на основі певної сукупності знань, реальний стан поведінки й діяльності, що реалізуються у справах, вчинках, ставленнях, ціннісних орієнтаціях, емоціях та почуттях.
У педагогіці досить поширеним є визначення світогляду, сформульоване Є. Моносзоном [146]. Учений вважає, що світогляд являє собою узагальнену систему поглядів, переконань та ідеалів, через які людина виражає своє ставлення до навколишнього соціального та природного середовища. Будучи узагальненням знань, досвіду і емоційних оцінок, у яких відображені особливості суспільного буття людини, світогляд визначає особистісну позицію суб’єкта в історично конкретній системі суспільних відносин.
Визначення, дане Є. Моносзоном, служить методологічною основою багатьох педагогічних досліджень. Виділимо найбільш продуктивні моменти цієї концепції, які корелюють із проблемою нашого дослідження, і розглядаємо світогляд як явище свідомості, що виражає ставлення особистості до природно-соціального середовища; явище, характерне не лише окремим особистостям і групам людей, але й співтовариству людей у цілому; суспільну самосвідомість, що відображає дійсність у відображенні його професійних цілей та інтересів.
Слушною вважаємо думку М. Мамардашвілі, згідно з якою світогляд за своєю суттю є цілісним сприйняттям людиною структури буття, узагальнюючим осмисленням сенсу та мети людського життя, віднайденням людиною головних і значимих ціннісних орієнтирів. Саме на цій основі відповідно і формується лінія людської життєдіяльності, поведінки, способи і принципи пізнання світу, переконання та ідеали. За таких умов якісний рівень світогляду особистості стає виміром її духовної та інтелектуальної зрілості, внутрішнього багатства, освіченості, а також соціальної активності, гуманізму, доброти, моральної чистоти [137, c. 89–96].
Світогляд є системою узагальнених відчуттів, інтуїтивних уявлень і теоретичних ідей про навколишній світ і місце людини в ньому, ставлення людини до світу, до самої себе і до інших людей: система усвідомлених основних життєвих установок людини, визначеної соціальної групи і суспільства, їхніх знань, переконань, ідеалів, ціннісних орієнтацій, соціально-політичних, морально-етичних, релігійних та інших принципів пізнання й оцінок [45, с. 45].
Поділяємо думку авторів про те, що світогляд є системою поглядів людини на світ і на своє місце в ньому, яке виражає її ставлення до цього світу і до самої себе, тобто тією своєрідною духовною призмою, через яку людина пропускає, переломлює свої інтелектуально-духовні запити, осмислює і переживає все існуюче й так реалізує власну людську сутність.
Звертаємося до сутності світогляду не випадково. Вона дає можливість простежити динаміку формування екологічного світогляду, при цьому виникає реальна можливість прогнозувати результат, видозмінюючи і вводячи нові світоглядні структурні напрями: філософський (науковий світогляд), економічний, правовий та екологічний.
Філософський напрям передбачає оволодіння студентами основами філософських знань світоглядного порядку, що включають наукові поняття, погляди, уявлення, з якими студенти знайомляться під час навчання у ВНЗ.
Економічний напрям орієнтує студентів на ставлення до освіти як галузі господарства, що виробляє освітні послуги, професійні кадри, наукові ідеї, науково-методичну літературу.
Правовий напрям передбачає формування правосвідомості і правової культури фахівця як складової його професійної культури в умовах становлення громадянського суспільства.
Екологічний напрям формується в результаті оволодіння студентами екологічними знаннями як складовими гармонізації стосунків у системі «суспільство – природа – людина».
Аналіз наукової педагогічної та філософської літератури засвідчує, що окремі вчені (Н. Барсукова [9], О. Безпалько [168], А. Ільїна [95], О. Касьянова [168], Л. Рибалко [194], М. Фіцула [235]) терміном «науковий світогляд», позначають усвідомлення світу через отримання істинних наукових знань, відкриття об’єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку.
Зокрема, Н. Барсукова науковим світоглядом називає гуманістичний світогляд, що означає систему конкретно-історичних уявлень і наукових знань про світ і пізнання, що є об’єктивно-справжнім регулятором пізнавальної та практичної діяльності суб’єкта [9, с. 57].
Як вважає А. Ільїна, узагальнене знання становить особливу основу світогляду-світорозуміння і робить висновок про те, що знання можна розглядати як його аспект [95, с. 20]. Наукова картина світу, на її думку включає в себе ціннісно-світоглядну форму знання, що відображає культурно-історичні ціннісні установки, тобто ставлення людини до світу, її спосіб розуміння й оцінки дійсності. Описана автором структура наукової картини є, на нашу думку, не узагальненим знанням, узятим за основу світогляду, а особистим поглядом автора, оскільки не знаходить підтвердження в дійсності як реально існуючий світогляд природничонаукової і гуманітарної культури; сучасні екологічні проблеми стосунків природи і людини, гуманістичні перспективи їх вирішення.
На думку О. Безпалька, загальна наукова картина світу є синтезом знань людей про природу й соціальну реальність, а її створення є важливим завданням усіх галузей знань [168, с. 134].
Як зауважує Л. Рибалко, світогляд не може бути результатом лише наукового пізнання світу, він включає і життєвий досвід людини, соціальні умови розвитку суспільства і традиції народу. Наукова інформація, безумовно, впливає на формування в особистості наукової картини світу, проте не вичерпує всіх проблем розвитку світогляду [194, с. 186].
Економічний напрям світогляду пов’язаний зі змінами в економіці та у свідомості – процес взаємозалежний та взаємозумовлений. Ця закономірність вивела на коло терена педагогічних досліджень проблему формування ринкового світогляду (Л. Кривега, К. Сухарева [118], М. Мегрелішвілі [141]). Новий ринковий світогляд зумовлений невідповідністю звичних, застарілих, сформованих в інших економічних умовах економічних уявлень новим обставинам і вимогам життя.
Знання в системі ринкового світогляду ‑ це специфічні професійні знання, а також знання структури й механізмів ринкової економіки, глобалізаційних тенденцій розвитку світу; ціннісні орієнтації – це орієнтації на досягнення успіху, матеріального збагачення, схильність до ризику, творче вирішення певних проблем та орієнтація на безперервну освіту; переконання – це, насамперед, упевненість у власних силах, відсутність очікувань державної (чи будь-якої іншої) допомоги. Особливо важливим елементом ринкового світогляду є прагнення до постійної самоосвіти та вміння використовувати набуті знання, оскільки умови навколишньої дійсності дуже стрімко змінюються, існуючі знання швидко старіють. Крім того, активна життєва позиція, ініціативність, уміння вчитися на власних помилках, професійна та територіальна мобільність є необхідними складовими досягнення особистого успіху в сучасних умовах [141].
Вчені О. Бєляєв, М. Диба, В. Кириленко зазначають, що певні локальні соціально-економічні перетворення, становлення нової економічної системи потребують адекватного економічного мислення та відповідної економічної поведінки [213, с. 144].
В економічному напрямі світогляду В. Химинець виокремлює еколого-економічну культуру як людську діяльність та мислення, від якого залежать сучасні умови існування та найближче майбутнє людства. З одного боку, вона є теоретичною галуззю знань про місце людини в біосфері, а з іншого, це – сукупність певних дій, технологій та наслідків взаємодії людини з природою [241, с. 97].
Отже, саме рівень еколого-економічної культури особистості та спільноти в цілому визначає стан природного довкілля і внутрішній світ кожної людини [240].
Співзвучну характеристику екологічної культури подає В. Крисаченко: вона є мірилом моральної зрілості людини, її здорового глузду в багатьох учинках та діях і, будучи глибоко закоріненою в підсвідомості, зовні проявляється як наявність або відсутність здорового глузду в певних діях окремого індивіда чи й усього суспільства. Це такий напрям людської діяльності та мислення, від якого істотно залежать нормальне існування сучасної цивілізації та її сталий розвиток у майбутньому [121].
Правовий напрям розвитку світогляду виник у зв’язку із необхідністю підвищення якості екологічної освіти та екологічного виховання у вищих навчальних закладах як передумови формування відповідного екологічного світогляду та забезпечення стабільного розвитку держави (Ю. Бойчук [16], О. Воскобій [33], С. Гусарєв [47], Ю. Ковалевська [106]). Студенти економічних спеціальностей вищих навчальних закладів у процесі професійного становлення мають зробити вибір своєї ролі на шляху до збалансованого розвитку суспільства.
У цілому категорія «світогляд» включає тезу граничного узагальнення основоположних поглядів на світ і місце в ньому людини і як генетичний код суспільного організму програм формує життєві позиції великих груп і окремих людей [177, с. 134].
Вказуючи на ієрархію категорій «світогляд» і «екологічний світогляд» Д. Бєляєв не називає останній самостійним вектором. Він вважає, що екологічний світогляд, розуміння відповідальності за долю природи, має бути елементом нашого світогляду як цілого [10, с. 98]. Отже, категорія «світогляд» співвідноситься з категорією «екологічний світогляд» як загальне з одиничним.
Автор В. Стьопін пише, що усі три типи наукової раціональності взаємодіють і поява кожної з них не відміняє попередньої, а лише окреслює сферу її дії [215, с. 15].
Поняття «екологічний світогляд» використовують у ряді досліджень (О. Рубанова [196], О. Глушко [45], С. Соболєва [209]) недостатньо диференційовано, зокрема, як синонім поняття «екологічна свідомість». Загалом, уявлення про екологічну свідомість як складову світогляду лежить в основі багатьох досліджень.
Але, ототожнення таких різних понять, як «екологічна свідомість» і «екологічний світогляд» не коректно через різні їх функції. Екологічна свідомість, грунтуючись на екологічному мисленні як процесі становлення ідей сталого розвитку, включає в себе сукупність почуттів, думок, переживань, настроїв, ідей, учень, концепцій, переконань, норм, які характеризують ставлення до природи, тобто екологічне знання [196, с. 8].
Подібної думки дотримується О. Глушко, яка відзначає, що поняття «світогляд» є більш вузьким порівняно з поняттям «свідомість», оскільки світогляд відбирає зі свідомості тільки те, що ціннісно необхідне людині; те, на що орієнтується людина в конкретній ситуації і стратегії (сенс життя) [45, с. 28].
Екологічну свідомість С. Соболєва розглядає як сформовану у вигляді понятійного апарату систему ставлення людини до її зв’язків із зовнішнім світом, до можливостей і наслідків зміни цих зв’язків в інтересах людини або людства, а також поширення існуючих концепцій та уявлень, що мають соціальну природу, на явища й об’єкти природи та на їхні взаємні зв’язки з людиною [209, с. 190].
Отже, екологічній свідомості притаманний динамічний соціокультурний характер, що закріплюється в досвіді людини і засвоюється індивідуально. Вона відображає навколишнє середовище і може трансформуватися. Цьому сприяє практика взаємодії індивідів у процесі життєдіяльності. Тож екологічна свідомість є передумовою до суттєвих змін у взаємодії людини та природи.
На тісний зв’язок екологічної свідомості та екологічного світогляду вказує Б. Ліхачов. Він висловив думку про те, що загальною формою прояву екологічної свідомості є екологічна філософія, на основі якої людьми напрацьовується екологічна ідеологія ‑ система науково та етично обґрунтованих імперативів, принципів, ідей, концепцій, парадигм, які організовують, направляють, мобілізують масову громадську та індивідуальну свідомість на природоузгоджену і природоохоронну діяльність людей. А екологічна філософія й ідеологія складають теоретичну основу формування екологічного світогляду [132, с. 70].
Отже, дослідження філософів та психологів дають матеріал для розуміння поняття «екологічна свідомість», але не дають широкого тлумачення поняттю «екологічний світогляд», який відображає її структурний зміст, але не вказує на місце в ієрархії соціального буття і, крім того, не бачить динамічної характеристики категорії, не вказує на наступність її зв’язку як закономірності розвитку.
На зв’язок екологічного світогляду та екологічної культури вказують багато авторів (Т. Анісімова [5], А. Борискін [21], А. Ільїна [95], Р. Нурізянов [155]), підкреслюючи, що проблема формування екологічної культури ‑ це насамперед проблема формування світогляду, оскільки він надає єдності духовному стану людини, озброює її соціально значущими і екологічно виправданими переконаннями. Однак місце світогляду відносно до екологічної культури визначається різними авторами по-різному: одні вважають екологічну культуру особистості частиною її світогляду, інші визначають світогляд компонентом екологічної культури.
Як вважає Р. Нурізянов, екологічна культура як компонент цілісної характеристики особистості є органічною частиною світогляду і покликана здійснювати свідоме формування людиною своєї життєвої позиції у ставленні до природного середовища і на підставі цого вибір відповідної поведінки. Екологічна культура виконує дві світоглядні функції: по-перше, сприяє встановленню тісних зв’язків між екологічними знаннями з іншими галузями знань, виробленню критеріїв оцінки навколишнього світу і способів діяльності в ньому; по-друге, сприяє ціннісній орієнтації особистості, усвідомленої організації свого внутрішнього світу.
Розглядаючи питання про критерії сформованості екологічної культури як компонента світогляду, А. Ільїна підкреслює, що для вивчення сутності екологічної культури особистості як частини світоглядної свідомості необхідно аналізувати всі її компоненти: екологічне світорозуміння, що відображається в ступені відповідності екологічних поглядів сучасної наукової картини світу; екологічну самосвідомість, що виявляється до відповідно особистісних цінностей, об’єктивної цінності природи і готовності до самовиховання екологічної культури; ідеал взаємовідносин людини і природи, що виявляється в його співвідношенні з ідеалом ноосфери; уявлення про стратегічні шляхи наближення до нього [95, с. 53].
У своєму дослідженні автор захищає ідею зв’язку екологічної культури та екологічного світогляду так:
1) екологічна культура ‑ частина цілісного світогляду і являє собою сукупність найбільш загальних ідей про взаємодію людини з природним оточенням, активно прийнятих особистістю;
2) екологічна культура ‑ це позиція людини у ставленні до природи, форма прояву екологічної свідомості;
3) екологічна культура є важливим компонентом світоглядних переконань і здійснює функції світоглядного орієнтування особистості у взаєминах з навколишнім середовищем [95, с. 12].
Під світоглядом А. Ільїна розуміє особливу, вищу форму свідомості, цілісну систему узагальнених поглядів на світ і своє місце в ньому, що відображаються в переконаннях та ідеалах людини. А екологічна культура має певний світоглядний аспект у вигляді ідей взаємодії людини з природним оточенням. І тому, на думку автора, екологічна культура є органічною частиною світогляду, яка об’єднує духовні основи ставлення людини до світу і як частина світогляду покликана здійснювати свідоме формування людиною своєї життєвої позиції стосовно природного середовища і вибір відповідної поведінки [95, с. 17].
Подібне розуміння екологічного світогляду подано в екологічній енциклопедії, у якій його визначено як форму свідомості, міру самовизначення й культури сучасної людини, яка базується на екологічній компетентності, усвідомленні життєвої необхідності збереження природного середовища та раціонального використання природних ресурсів. Світогляд екологічний є формою духовно-практичного освоєння світу людиною (соціумом), у якій органічно поєднуються екологічні знання, культура екологічна та екологічна діяльність, своєрідним виходом свідомості на рівень світоглядних проблем, пов’язаних із постановкою, усвідомленням та пошуком засобів подолання глобальних проблем сучасності, серед яких провідні позиції посідають екологічні. Як універсальна система поглядів на реальний світ і місце в ньому людини, світогляд екологічний є не лише знанням про природне та соціальне оточення, а й життєвою орієнтацією та системою усталених переконань [75, с. 229].
Отже, екологічний світогляд містить такі компоненти, як: екологічне світорозуміння, екологічна самосвідомість, ідеал взаємовідносин людини і природи, уявлення про стратегічні шляхи наближення до нього.
Ми не цілком поділяємо оцінку світогляду як вищої форми свідомості, а екологічної культури як частини світогляду. Вважаємо, що індивідуальна свідомість на підставі прийняття або неприйняття наукових знань, їх осмислення виробляє систему поглядів на будову світу, причинно-наслідкові відносини в ньому, формулює для себе систему певних цінностей, орієнтирів і переконань, що узгоджуються з виробленою системою поглядів. Екологічна культура також не може бути частиною світогляду, оскільки не є системою наукових поглядів, а швидше прийнятою системою цінностей.
Як зазначає Л. Полєщук, можливе і таке визначення категорії «екологічний світогляд» – це сукупність загальнолюдського досвіду, наукових, ненаукових і позанаукових знань про ставлення суспільства до природи, які виражаються в специфічно суб’єктивованих особливостях екологічної свідомості, що відображає конкретне соціальне середовище і конкретно природні умови життя суб’єкта [177, с. 136].
Аналізуючи роботи, пов’язані з формуванням екологічного світогляду, Т. Анісімова з’ясувала характерну рису процесу формування світогляду. Вона зазначає, що при всій прогресивності світоглядної форми знання ця система витягується індивідуумом з системи знань про Природу, сформованої і заданої суспільством, значить ‑ знімається зі старих культурних матриць, що припускають надприродне існування людини [5, с. 30]. Дотримуючись цивілізаційної генези екологічної культури, автор зазначає необхідність перебудови мислення кожної людини, що здійснється господарською діяльністю, в сторону становлення нового екологічного аспекту його світогляду ‑ екоцентричний [5, с. 125].
Екологічну культуру Т. Анісімова розглядає як чуттєво-образний компонент, який є основою вибіркової спрямованості на екологічні цінності в процесі побудови власного образу Природи, а когнітивний складає його інформативну базу. На думку автора, чуттєво-образний компонент, будучи одним з основоположних, залишається неоціненим і незатребуваним. Увага вчених і практиків акцентується в основному лише на когнітивному компоненті [5, с. 14].
Екологічний світогляд окремі дослідники виділяють як продукт екологічної освіти, що є своєрідним виходом свідомості на рівень світоглядних проблем, пов’язаних із постановкою, усвідомленням та пошуком засобів подолання глобальних екологічних негараздів.
Як вважає Ю. Ковалевська, має панувати новий світогляд – екологічний, а екологічна освіта повинна стати одним із пріоритетів, що дасть змогу прийдешнім поколінням грамотно й ефективно розв’язувати життєво важливі проблеми довкілля [106, с. 182].
Згідно з «Концепцією екологічної освіти України», екологічна освіта – це сукупність таких компонентів: екологічні знання – екологічне мислення – екологічний світогляд – екологічна етика – екологічна культура [113].
Автор Г. Ягодін неодноразово вказував на світоглядний характер екологічної освіти, оскільки вона має розвинути світогляд індивіда до рівня, на якому він здатний приймати на себе відповідальність за вирішення життєво важливих для своєї популяції і всього біорізноманіття в цілому питань [257]. Він підкреслював також, що екологічна освіта ‑ це набагато більше, ніж знання, вміння та навички, це світогляд, це віра в пріоритет життя, в особливу роль людини ‑ капітана команди космічного корабля «Земля», що має унікальні механізми саморегуляції [256].
Науковець Е. Турдікулов підкреслював, що формування екологічного світогляду й мислення не зводиться тільки до засвоєння наукових фактів і законів, воно пов’язане з виробленням в учнів власної внутрішньої позиції до реального світу [226, с. 9].
Отже, під екологічним світоглядом в рамках екологічної освіти науковці розуміють особистісне утворення, що формується під впливом екологічних проблем сучасності й розкриває перед людиною можливі шляхи їх вирішення на основі гармонізації взаємодії людини і природи.
Науковці Л. Рибалко [194], О. Іващенко [92], П. Полєщук [178], О. Фокін [236], Р. Шиндаулова [249] пропонують визначення екологічного світогляду як узагальненої системи принципів, поглядів, знань, цінностей, оцінок, переконань, практичних настанов, що в гранично узагальненій формі визначають цілісне розуміння єдності природного й соціального буття, їх коеволюцію та гармонізацію відносин, місця людини у світі з її життєвими позиціями, які регулюють ставлення людини до екологічних проблем і їх вирішення, формують активну екологічну позицію, спонукають до природоохоронної діяльності та збереження стабільності розвитку біосфери [194, с. 187].
Екологічний світогляд, на думку Н. Немченко, зберігає структуру й характерні ознаки світогляду (цілісність, системність, суб’єктивність) і є системою знань, уявлень, поглядів, переконань, ідеалів екологічного характеру, синтезованих і усвідомлених світоглядних ідей, моральних оцінок, досвіду і ставлення людини до природи, які інтегрують особистісно значущу систему екологічних цінностей, що визначають спрямованість усього життя і діяльності людини [152, с. 8].
Екологічний світогляд, як відзначає Л. Чернишова – це сукупність загальнолюдського досвіду, наукових, ненаукових і позанаукових знань про ставлення суспільства до природи, що виражаються у суб’єктивованій особливості екологічної свідомості, яка відображає соціальне середовище і природні умови життя суб’єкта [245, с. 42].
Як зазначає Н. Марфенін, екологічний світогляд ‑ черговий крок розвитку гуманістичної етики. Тепер уже мова йде не тільки про взаємну повагу між сучасниками, але й про турботу про благополуччя майбутніх поколінь, про збереження ноосфери ‑ «спільного дому», в якому ми живемо всі разом [139, с. 10].
Відтак у формуванні екологічного світогляду принципового значення набуває збалансоване співвідношення раціонального знання й ціннісного сприйняття природи як основи взаємодії з нею.
Узагальнюючи наведені тези, зауважимо, що ключовими поняттями, які розкривають сутність світогляду особистості, є: «світ», «світ в цілому», «ставлення людини до світу», «знання», «погляди», «переконання», «принципи», «ідеали», «ціннісні орієнтації», «потреби», «уявлення», «мотиви» тощо.
Фундаментом екологічного світогляду служать екологічні знання. Вони складаються з систематизованих наукових знань про природу, знань про проблеми взаємодії суспільства і природи, спеціальних екологічних знань. Саме на базі зазначених екологічних знань особистість усвідомлює важливість екологічних проблем, необхідність раціонального природокористування [180, с. 24].
Не можна не погодитись з тими авторами, які розглядають світогляд як деякий синоптикум найрізноманітніших знань. Сучасний науковий світогляд не уявляється без узагальнюючих ідей не лише в квантовій фізиці й теорії відносності, але й кібернетиці, молекулярній біології, екології та інших науках, народжених у XX столітті. Він виявився б неповним і без збагачуючих ідей про світ техніки, яка впливає на життєдіяльність людини [143, с. 32]. Органічний зв’язок світогляду з теоретичними знаннями зумовлений тим, що через нього людина отримує можливість включити пізнаваний предмет у сферу своєї теоретичної і практичної діяльності, через вираження свого ставлення до нього. В іншому випадку, якщо навіть людина і отримала емпіричні знання з певного предмета, вона їх не використовує, оскільки він виходить за межі її інтересу [157, с. 72]. Зрозуміло, що знання необхідні для формування екологічного світогляду.
Отже, формування екологічного світогляду – це насамперед, процес формування особистісних переконань, життєвої позиції, сфери духовного і морального світу.
Проаналізувавши різні підходи до визначення поняття «світогляд», накопичені філософською та психолого-педагогічною наукою, ми вибудовуємо своє бачення цього феномена. На нашу думку, екологічний світогляд ‑ це стрижневе, інтегральне, глибоко особистісне утворення. У його структурі виділяємо такі складові: а) знання (це ще не світогляд особистості); б) погляди, переконання, принципи, ідеали, ціннісні орієнтації (це вже компоненти світогляду). Отже, світогляд ‑ це отримані особистістю знання «переплавлені» в її погляди, переконання, ідеали, принципи, ціннісні орієнтації, які є основою діяльності, вчинків даної особистості.
Під екологічним світоглядом студентів економічних спеціальностей розуміємо узагальнений індикатор результативності екологічної освіти та виховання, що являє собою інтегральну якість особистості, характеризується комплексом екологічних цінностей, сформованих внутрішніх мотивацій, поглядів, переконань, реакцій природодоцільного характеру, заснованих на розумінні цінності природи, і проявляється як усвідомлена здатність використовувати екологічні знання, вміння, навички для розв’язання екологічних проблем.
Формування екологічного світогляду є одним із завдань Стратегії освіти для збалансованого розвитку, десятиріччя якої проголошено Організацією Об’єднаних Націй з 2005 по 2014 рік. Освіта для збалансованого розвитку – освіта, спрямована на набуття знань і навичок, що сприяють формуванню нового екологічно свідомого суспільства, формування нових світогляду, позицій, цінностей, розвитку, який є соціально бажаним, економічно життєздатним і екологічно збалансованим. Чітка світоглядна позиція може бути гарантією забезпечення гармонізації змін людини, її середовища і суспільства як частин єдиного цілого [168, с. 209].
Дослідники І. Солошич, О. Солошич [212], Н. Тверезовська, І. Сопівник [221] у своїх працях виокремлюють важливі передумови для формування екологічного світогляду студентів вищих навчальних закладів: вікові особливості як один з елементів соціального статусу; до студента ставляться більш серйозні вимоги у навчальній та виробничій діяльності, де корегування поведінки відбувається під впливом домінуючих ідей соціального мікросередовища; почуття приналежності й співучасті у створенні сьогодення та майбутнього через розуміння ідеї інтеграції всього живого й довкілля; поетапна систематична еколого-професійна підготовка студентів ВНЗ, що забезпечує набуття екологічних знань та перетворення їх у переконання і вміння застосовувати їх у фаховій діяльності.
Формування екологічного світогляду є однією з важливих складових становлення і формування молодої людини як екологічно освіченої особистості. Саме від молоді залежить у майбутньому результативність вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища, виходу з екологічної кризи, збереження природних умов існування цивілізації.
Зупинимося детальніше на механізмах формування екологічного світогляду.
У формуванні світогляду велику роль відіграє діяльність особистості. Становлення особистості відбувається у процесі оволодіння знаннями про навколишнє середовище, досвідом минулих поколінь і пізнанням своєї власної сутності. Особистість, як підкреслює А. Леонтьєв, характеризується особливою організацією ставлення до навколишнього світу. Вона має ієрархічну структуру, яка визначає відносини діяльностей і їх мотивів. Процес відбору мотивів і побудови їх ієрархій є результатом активності самого суб’єкта. Такий відбір приводить до виникнення спрямованості на діяльність [128].
Світоглядно орієнтована діяльність містить сукупність особливих дій та операцій, за допомогою яких здійснюється оцінка, супідрядність дій орієнтування особистості в екологічних ситуаціях, усвідомлення і вибір поведінки. У процесі діяльності відбувається екологічне орієнтування особистості, під час якої реалізуються особистісні переконання і цінності у вирішенні екологічних проблем. Ціннісні орієнтації як елемент світогляду поєднують у собі функції знання, самосвідомості та цілепокладання особистості.
У формуванні ціннісних орієнтацій важливим є розвиток загальних інтелектуальних, а також екологічних умінь (уміння аналізувати екологічну ситуацію, оцінювати її, прогнозувати розвиток, уживати дієвих заходів для її поліпшення). Особистісна сторона ціннісних орієнтацій включає ставлення до природи, мотивацію, інтереси, моральну спрямованість особистості, впевненість у необхідності охорони природи.
Компоненти екологічного світогляду взаємопов’язані, межі між ними рухомі. Наприклад, аналіз та оцінка екологічної ситуації допомагає виявляти їх ціннісне значення, а самоактуалізація створює умови для рефлексії власної системи цінностей, якими особистості керуються при внутрішньому виборі лінії поведінки у вирішенні екологічних проблем.
Як вказує О. Глушко, цілісний процес формування в майбутнього економіста наукового світогляду забезпечується насамперед системою виховання й навчання у вищій школі, взаимопроникающими зв’язками між навчальними предметами. Здійснення міжпредметних зв’язків дозволяє побачити одне і те ж явище під різними кутами зору, отримати цілісне знання про нього [45, с. 6].
Під формуванням екологічного світогляду студентів фінансово-економічних спеціальностей С. Соболєва розглядає процес усвідомленого перетворення екологічних знань у переконання, формування ціннісних орієнтацій, що сприяє розумному спілкуванню з навколишнім середовищем у процесі пізнавальної та перетворювальної економічної діяльності [209, с. 191].
Враховуючи філософські та психолого-педагогічні положення про екологічний світогляд особистості, визначено зміст поняття формування екологічного світогляду студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів визначається як цілісний інтегративний процес поетапного включення студентів в освітньо-виховну діяльність, яка забезпечує розвиток їх поглядів, ціннісних орієнтацій, переконань на гармонізацію стосунків із природою з урахуванням необхідності розв’язання екологічних проблем сучасності в майбутній економічній діяльності.
Отже, сформованість екологічного світогляду студентів економічних спеціальностей є цілісним утворенням, їхньою інтегративною властивістю, системою якостей, які визначають наявність у фахівця системи еколого-економічних знань і вмінь, способу еколого-економічних дій, операцій і постійної спрямованості світогляду на їх виконання; включає в себе установки на усвідомлення еколого-економічних цілей і завдань, способів їх виконання, визначення умов, засобів, технологій природоохоронної діяльності, оцінку своїх можливостей у їх співвідношенні з майбутніми труднощами і необхідністю досягнення певного результату в реалізації екологічних програм.