Дисертація

Міністерство освіти і науки України

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

На правах рукопису

СМАЛЬКО ОКСАНА ВАСИЛІВНА

УДК:378.091.322 : 316.614.5

ФОРМУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОГО СТАВЛЕННЯ

ДО БАТЬКІВСТВА У СТУДЕНТІВ КЛАСИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

В ПРОЦЕСІ ПОЗААУДИТОРНОЇ ВИХОВНОЇ РОБОТИ

13.00.07 – теорія та методика виховання

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Науковий керівник:

доктор педагогічних наук, професор

Пустовіт Григорій Петрович

Луцьк – 2016

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ У СТУДЕНТІВ ВІДПОВІДАЛЬНОГО СТАВЛЕННЯ ДО БАТЬКІВСТВА

1.1.Формування відповідального ставлення до батьківства у студентів класичного університету як психолого-педагогічна проблема ………………….12

1.2. Відповідальне ставлення до батьківства: сутність, структура і функції……………………………………………………………………………..29

1.3. Особливості формування відповідального ставлення до батьківства у студентів класичного університету в позааудиторній виховній роботі……………………………………………………………………………………………………….56

Висновки до першого розділу…………………………………………………………..76

РОЗДІЛ 2. СТАН СФОРМОВНОСТІ ВІДПОВІДАЛЬНОГО СТАВЛЕННЯ ДО БАТЬКІВСТВА В СТУДЕНТІВ КЛАСИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ В ПОЗААУДИТОРНІЙ ВИХОВНІЙ РОБОТІ…..……80

2.1. Критерії, показники та рівні сформованості відповідального ставлення до батьківства у студентів класичного університету в процесі позааудиторної виховної роботи……………………………………..…………80

2.2. Організація, методика проведення та результати констатувального етапу експерименту…………………………………………………………………………………..86

Висновки до другого розділу………………………………………………………….109

РОЗДІЛ 3. ОПТИМІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОГО СТАВЛЕННЯ ДО БАТЬКІВСТВА У СТУДЕНТІВ КЛАСИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ В ПОЗААУДИТОРНІЙ ВИХОВНІЙ РОБОТІ………………………………………………………………………………………………….111

3.1. Модель формування відповідального ставлення до батьківства у студентів класичного університету в позааудиторній виховній роботі……………………………………………………………………………………………………..111

3.2. Обґрунтування та реалізація педагогічних умов формування відповідального ставлення до батьківства у студентів класичного університету в позааудиторній виховній роботі……………………..……….124

3.3. Аналіз результатів дослідно-експериментальної роботи……………138

Висновки до третього розділу…………………………………………………………168

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………………172

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………177

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………………….208

ВСТУП

Актуальність теми. У зв’язку з глибинними перетвореннями в соціально-економічному та культурному житті українського суспільства, трансформацією всіх сфер суспільного життя, що знаходить відображення у функціонуванні сім’ї як соціального інституту, особливої гостроти набуває проблема відповідальності студентської молоді за наслідки своєї поведінки в шлюбно-сімейних відносинах.

У Законах України «Про освіту» [89], «Про вищу освіту» [90], Національній доктрині розвитку освіти України [154], «Концепції виховання дітей і молоді в національній системі освіти» [115] наголошено на важливості виховання особистості, підготовленої до виконання ролей, необхідних у суспільстві (громадянина, трудівника, патріота своєї країни, сім’янина й товариша), та відзначено, що вищі навчальні заклади повинні здійснювати підготовку свідомої національної інтелігенції, сприяти оновленню та збагаченню інтелектуального генофонду нації, що забезпечить високу ефективність діяльності майбутніх спеціалістів. Виконання цих завдань неможливе без модернізації, насамперед, позааудиторної виховної роботи, участь у якій дає змогу студентам гармонізувати внутрішні й зовнішні фактори формування професійної культури, створює умови для реалізації їхнього внутрішнього потенціалу та задоволення особистісних потреб.

Сьогодні простежено тенденцію щодо деформації соціальних і моральних цінностей у свідомості молоді з питань шлюбу й створення сім’ї. Сім’я перестає бути тим єдиним середовищем, що виховує дитину. Впливи різноманітних факторів відіграють важливу роль у становленні особистості, у формуванні її якостей, життєвих позицій. Сучасна молодь підготовку до майбутнього сімейного життя, до батьківства найчастіше обмежує вирішенням матеріальних питань і мало уваги приділяє психолого-педагогічному аспекту батьківства, а головне – відповідальному ставленню до майбутнього батьківства.

Зважаючи на це, актуалізовано пошук шляхів і засобів такої організації навчально-виховного процесу, яка б забезпечувала виховання в студентів відповідальності за своє майбутнє сімейне життя, за планування, народження та виховання дітей.

Проблема підготовки молоді до батьківства знаходиться у полі зору науковців різних галузей. Особливості функціонування і розвитку молодої сім‘ї досліджували соціологи (Н. Головатий [70], І. Кон [110] та ін.), соціальні педагоги (Т. Алексеєнко [6], А. Капська [227], В. Кравець [67], В. Постовий [259] та ін.) та психологи (Г. Андреєва [13], О. Бондарук [40] та ін. ). Зміст, форми, методи, умови та проблеми підготовки молоді до сімейного життя розкриваються у дослідженнях Т. Говорун [153], Л. Канішевської [98], Л. Карпушевської [102], І. Кона [110], В. Кравця [67], І. Трубавіної [249] та ін.

Феномен батьківства та виконання ролі батька вивчали Ю. Борисенко [43], Н. Гусак [77] та ін.; особливості підготовки до материнства розкривають у своїх наукових доробках Н. Максимовська [137] та О. Тіунова [247]; формуванню усвідомленого батьківства приділялась увага у дослідженнях Л. Буніної [48], Т. Веретенко [165], В. Кравця [67], Г. Лактіонової [253], Р. Овчарової [157], Н. Островської [167], Н. Шевченко [272] та ін. Проблема формування відповідального ставлення до батьківства розглядається в працях зарубіжних дослідників (Д. Винникотт [55], Д. Роттер [289] та ін.).

Дослідженню процесу виховання студентства, основних напрямів виховної роботи у вищому навчальному закладі присвячені наукові доробки І. Беха [29], М. Євтуха [87], І. Зязюна [92], О. Коберника [105], В. Кременя [122], , І. Осадченко [163], Г. Пустовіта [187], Н. Ревнюк [189], С. Савченка [197], С.Совгіри [226] та ін. Проблему організації виховної роботи зі студентами різних типів навчальних закладів у позаурочний час досліджували В. Бабич [21], О. Бартків [25], П. Гусак [78], І. Мартинюк [141], В. Петрович [78], Р. Сопівник [226] та ін. Особливості виховання відповідальності у молоді висвітлюються в працях В. Бондаревської [39], А. Макаренка [133], В. Сухомлинського [237], О. Сухомлинської [236].

У дисертаційних дослідженнях останніх років обґрунтовується зміст, форми і методи формування соціальної відповідальності у позанавчальній діяльності (В. Тернопільська [242]); відповідального ставлення до батьківства у молодого подружжя (О. Лещенко [132]) та ін.

Незважаючи на спроби розв’язати проблему формування відповідального ставлення до батьківства в студентів класичного університету, вона залишається недостатньо вивченою не лише в теоретичному, а й у практичному аспекті.

Аналіз наукових досліджень засвідчив, що в сучасному виховному процесі вищих навчальних закладів не повною мірою використовується потенціал позааудиторної виховної роботи, а науково-педагогічні працівники недостатньо уваги приділяють формуванню в молоді відповідального ставлення до батьківства. Відсутність ґрунтовних і системних досліджень із проблеми формування відповідального ставлення до батьківства в студентів класичного університету в позааудиторній виховній роботі також загострює суперечності між:

новими суспільними потребами у формуванні відповідальності в молоді до майбутнього сімейного життя та до батьківства й недооцінкою цього процесу у виховній роботі університетів;
об’єктивно високим розвивальним потенціалом позааудиторної виховної роботи університету та недостатнім його використанням у формуванні відповідального ставлення до батьківства в студентів;
необхідністю виховання студентів як відповідальних батьків і відсутністю науково обґрунтованих педагогічних умов реалізації цього процесу в позааудиторній виховній роботі.

Актуальність проблематики, недостатній ступінь її розробки, об’єктивна потреба часу й потреба конструктивного розв’язання зазначених суперечностей зумовили вибір теми дослідження – «Формування відповідального ставлення до батьківства у студентів класичного університету в процесі позааудиторної виховної роботи».

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки «Теоретико-методичні засади світоглядної освіти молоді» (державний реєстраційний номер 0110U000023). Тему дисертації затверджено вченою радою Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (протокол № 4 від 28.05.2014 р.) й узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 6 від 17.06.2014 р.).

Мета дослідження – на основі теоретичного узагальнення досліджуваної проблеми й результатів діагностування обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічні умови ефективного формування відповідального ставлення до батьківства в студентів класичного університету в процесі позааудиторної виховної роботи.

Гіпотеза дослідження. Формування відповідального ставлення до батьківства в студенів класичного університету в процесі позааудиторної виховної роботи буде ефективним за впровадження таких педагогічних умов як цілеспрямована позитивна мотивація й виховання потреби у відповідальному батьківстві; удосконалення змісту позааудиторної виховної роботи шляхом реалізації програми клубу «Щасливе батьківство»; використання інтерактивних форм і методів у позааудиторній виховній роботі; забезпечення управлінської взаємодії викладачів та самоуправління студентів.

Відповідно до мети й гіпотези визначено завдання дослідження:

На основі аналізу стану розробленості проблеми в педагогічній теорії та практиці обґрунтувати сутність, структуру, функції відповідального ставлення до батьківства й особливості його формування в студентів класичного університету в позааудиторній виховній роботі.
Визначити критерії, показники та схарактеризувати рівні сформованості відповідального ставлення до батьківства в студентів класичного університету.
Розробити й апробувати модель формування відповідального ставлення до батьківства в студентів класичного університету в процесі позааудиторної виховної роботи.
Теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити педагогічні умови формування відповідального ставлення до батьківства у студентів класичного університету в процесі позааудиторної виховної роботи.

Об’єкт дослідження – процес формування в студентів відповідального ставлення до батьківства.

Предмет дослідження – педагогічні умови формування відповідального ставлення до батьківства в студентів класичного університету в процесі позааудиторної виховної роботи.

Для вирішення визначених завдань застосовано комплекс взаємопов’язаних методів дослідження: теоретичних – аналіз, синтез, вивчення енциклопедій, авторефератів, словників, Інтернет-ресурсів, дисертацій задля визначення понятійно-категоріального апарату, розробки завдань дослідження; моделювання – для розробки моделі формування відповідального ставлення до батьківства в студентів класичного університету в позааудиторній виховній роботі; узагальнення – для опрацювання та інтерпретації теоретичних джерел із досліджуваної проблеми, результатів діяльності студентів, визначення закономірностей, формулювання підсумків і висновків; емпіричних – тестування, анкетування, бесіда, педагогічне спостереження, тести, експертна оцінка, самооцінка – для встановлення рівнів сформованості відповідального ставлення до батьківства в студентів класичного університету в позааудиторній виховній роботі; педагогічний експеримент – для перевірки ефективності педагогічних умов формування відповідального ставлення до батьківства в студентів, визначення кількісних і якісних показників їх сформованості й розвитку на кожному етапі роботи; математичної статистики – для опрацювання дослідницьких даних та обчислення статистичних показників задля перевірки ефективності реалізації в позааудиторній виховній роботі класичного університету педагогічних умов формування відповідального ставлення до батьківства в студентів.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальну роботу виконано на базі Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, Житомирського державного університету імені Івана Франка та Хмельницького національного університету.

До експерименту залучено 428 студентів (216 – контрольної й 212 – експериментальної груп) та дев’ять викладачів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

– вперше обґрунтовано педагогічні умови формування відповідального ставлення до батьківства в студентів класичного університету в процесі позааудиторної виховної роботи (цілеспрямована позитивна мотивація й виховання потреби у відповідальному батьківстві; удосконалення змісту позааудиторної виховної роботи шляхом реалізації програми клубу «Щасливе батьківство»; використання інтерактивних форм і методів у позааудиторній виховній роботі; забезпечення управлінської взаємодії викладачів та самоуправління студентів); розроблено модель формування відповідального ставлення до батьківства, складовими частинами якої є мета, методологічні підходи, принципи, зміст, форми, методи, функції (виховна, комунікативна, рекреаційна, емоційна, феліцитологічна, захисна, презентативна, ментальна, соціалізуюча), етапи (організаційно-діагностичний, діяльнісно-практичний і результативно-рефлексивний), критерії (мотиваційно-ціннісний, інтелектуально-когнітивний, діяльнісно-поведінковий і оцінно-регулятивний), показники й рівні (конструктивний, продуктивний, репродуктивний) сформованості відповідального ставлення до батьківства в студентів;

– уточнено сутність поняття «формування відповідального ставлення до батьківства в студентів класичного університету в процесі позааудиторної виховної роботи» як цілеспрямований, керований та багатоаспектний процес впливу на свідомість, почуття, волю особистості студента з метою трансформації суб’єктивно-особистісних цінностей батьківства в надіндивідуальне ціле, виховання в нього сукупності стійких властивостей і якостей, необхідних майбутньому батькові / матері; структуру та функції відповідального батьківства;

– подальшого розвитку набули зміст, форми й методи формування у студентів класичного університету відповідального ставлення до батьківства в процесі позааудиторної виховної роботи.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці та впровадженні в позааудиторну виховну роботу класичних університетів програми діяльності студентського клубу «Щасливе батьківство»; навчально-методичних матеріалів «Формування відповідального ставлення до батьківства у студентів класичного університету» для реалізації програми на основі застосування інтерактивних форм і методів роботи; методики діагностики сформованості відповідального ставлення до батьківства в студентів класичного університету.

Матеріали дослідження можуть бути використані викладачами і заступниками деканів із виховної роботи, кураторами груп, керівниками гуртків у процесі організації позааудиторної виховної роботи зі студентами. Одержані результати можуть слугувати основою для створення спецкурсів, спрямованих на формування готовності викладачів-кураторів до виховання в студентів відповідального ставлення до батьківства.

Наукові положення дисертації впроваджено в навчально-виховний процес Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (довідка № 03-29/02/1051 від 04.04.2016 р.), Запорізького класичного приватного університету (довідка № 472 від 12.04.2016 р.), Житомирського державного університету імені Івана Франка (довідка № 436 від 13.04.2016 р.); Хмельницького національного університету (довідка № 05-27/02/1052 від 14. 04.2016 р.).

Особистий внесок автора. У матеріалах конференцій «Формування у студентів відповідального ставлення до батьківства як один з шляхів подолання сімейного насилля» (2014, співавтор О. Бартків) здобувачем розкрито особливості формування в студентів відповідального ставлення до батьківства; «Методологічні підходи організації позааудиторної виховної роботи з формування відповідального ставлення до батьківства в студентів університету» (2016, співавтор О. Бартків) – схарактеризовано методологічні підходи до процесу формування відповідального ставлення до батьківства в студентів університету.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях, семінарах різного рівня: міжнародних – «Ресоціалізація неповнолітніх правопорушників» (Луцьк, 2012–2013), «Молода наука Волині: пріоритети та перспективи досліджень» (Луцьк, 2012–2016), «Підготовка конкурентоспроможного фахівця дошкільної та початкової освіти: реалії та перспективи» (Луцьк, 2013), «Актуальні проблеми соціальної педагогіки, початкової та дошкільної освіти» (Луцьк, 2013–2015), «Дитинство без насилля: суспільство, школа і сім’я на захисті прав дітей» (Тернопіль, 2014), «Проблеми соціалізації та ресоціалізації особистості» (Луцьк, 2014), «Професійна підготовка вчителя початкових класів: актуальні проблеми філології та лінгводидактики» (Луцьк, 2014), «Математика. Інформаційні технології. Освіта» (Світязь, 2014–2015), «Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору» (Київ, 2015), «Технологічні аспекти професійної підготовки вчителів початкової школи» (Миколаїв, 2015), «Актуальні проблеми педагогічної освіти: європейський і національний вимір» (Луцьк, 2016); всеукраїнських – «Дидактика Яна Амоса Коменського як універсальне мистецтво надання та здобуття освіти» (Умань, 2013), «Психодидактичні умови застосування технології ситуативного навчання у підготовці майбутніх учителів» (Луцьк–Умань, 2013), «Сучасні тенденції використання дидактичних ідей Я. А. Коменського» (Черкаси–Умань, 2014), «Особливості застосування сучасних технологій навчання у ВНЗ» (Луцьк–Умань, 2014, 2016), «Психодидактика сучасної початкової школи» (Луцьк, 2015), «Інклюзивна освіта України: проблеми та перспективи розвитку» (Луцьк, 2016).

Основні положення та висновки за результатами дослідження обговорювали на засіданнях професорської ради Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, вченої ради педагогічного інституту Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (2013–2016 рр.).

Публікації. Основні результати дисертаційної роботи викладено в
15 (13 – одноосібних) публікаціях автора, із яких 8 відображають основні наукові результати дисертації, 6 – апробаційного характеру, 1 додатково висвітлює наукові результати.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, висновків, списку використаних джерел
(288 найменувань, 8 із них – іноземною мовою), 4 додатків на 65 сторінках. Повний обсяг дисертаційної роботи становить 270 сторінок, із них 176 – основний текст. Робота містить 61 таблицю, 18 рисунків.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ У СТУДЕНТВ ВІДПОВІДАЛЬНОГО СТАВЛЕННЯ ДО БАТЬКІВСТВА

1.1. Формування відповідального ставлення до батьківства у студентів класичного університету як психолого-педагогічна проблема

На різних етапах розвитку суспільних відносин формуванню відповідального ставлення молодого покоління до батьківства надавалася значна увага. Догляд за дітьми був справою громади. Батьківські функції розподілялися між широким колом родичів, саме тому відносини між дитиною та її кровними батьками не поглиблювалися [43, с. 53]. Як свідчать результати теоретичного пошуку, батьківство – це збірне поняття, яке включає наявність батьків, тобто батька й матері, які мають усі юридичні й моральні права та обов’язки щодо матеріального забезпечення й організації виховання власних дітей. У цьому контексті І. Кон визначав батьківство як систему взаємопов’язаних явищ: батьківські почуття, любов, прив’язаність до дітей; специфічні соціальні ролі й нормативні приписи культури; обумовлена поведінка, ставлення батьків до дітей, стиль виховання [113]. У своїх дослідженнях І. Кон актуалізував увагу на тому, що є специфічна потреба в батьківстві. Оскільки, з одного боку, ця потреба ґрунтувалася на тому, що діти були економічно корисними, оскільки допомагали у виробництві та доглядали в старості. А з іншого – у патріархальній сім’ї народжувалося чимало дітей, особливо чоловічої статі, що, в свою чергу, було запорукою міцної соціальної позиції у сім’ї [113].

Аналіз поглядів І. Кона [113], О. Лещенко [132], Н. Островської [167], О. Ярошинської [280] засвідчив, що феномен відповідального ставлення до батьківства був притаманний кожному з етапів розвитку людства ще з античних часів, однак важливої складової виховання підростаючого покоління набув лише в епоху Відродження. Погляди на формування батьківства знаходимо ще у працях Е. Роттердамського (ХІV ст.). Саме в цей час з’явилися нові для того часу ідеї про підготовку жінок та чоловіків до відповідального батьківства. У контексті цього він зазначав, що ще до народження необхідно піклуватися про дитину. Відповідно до цього майбутня матір не повинна вживати абияку їжу, має оберігати себе від шкідливих фізичних рухів [280].

Перші спроби аналізу ролі та значення відповідальності у батьківстві та підготовки молодого покоління до виконання ролей батьків здійснено у працях літописців та видатних діячів Київської Русі (митрополита Іларіона, літописця Нестора, князя Володимира Мономаха та інших). Значний вплив на розвиток поглядів щодо формування готовності і відповідальності до батьківства мали ідеї християнства [280, с. 4].

Чітка система формування готовності до батьківська відображена у наукових доробках відомого чеського педагога ХVІІ століття Я. Коменського, який зазначав, що «…ніяким чином не можна вибачити, якщо шляхетні…матері доручають своїх дітей негайно після народження безчесним, безбожним жінкам,…оскільки таким чином дорогоцінна дитина віддається в жертву ймовірній заразі, фізичній та духовній» [109, с. 55]. Саме ця його думка вперше стала ідеєю свідомої підготовки матерів до виконання батьківських функцій щодо дитини [109, с. 27].

У ХVІІІ столітті Ж. Руссо висловив ідеї про відповідальне батьківство та гуманістичне ставлення до дитини, якого він вимагав від батьків, а також наголошував, що батьки народили дітей фізично, вони ж повинні народити їх і духовно, та стверджував, що жінки мають стати матерями, а чоловіки – батьками та чоловіками» [109, с. 27]. Він зазначав, що саме відповідальне батьківство та гуманне ставлення до дитини є невід’ємною складовою створення умов для вільного розвитку й природного виховання дитини.

Ідеї формування батьківства у молоді були пріоритетними і в поглядах Й. Песталоцці, який відзначав, що «перше навчання дитини завжди є справою почуття, справою серця, справою матері…» [174, с. 206]. Тому джерелом її морального й релігійного виховання є природні стосунки, що існують між матір’ю та її дитиною. Тому, Й. Песталоцці, акцентував увагу на необхідності підготовки чоловіків та жінок до виконання батьківських функцій [174].

Зокрема І. Кант (ХІХ сторіччя) у своїх працях акцентував увагу на необхідності формування у батьків відповідальності щодо своїх дітей, вказуючи на те, що «подібно до того, як з обов’язку людини перед…людством у своїй особі, виникло право чоловіків і жінок отримувати один одного … через шлюб, так і з народження в результаті цієї взаємодії витікає обов’язок утримувати нащадків та піклуватися про них» [99, с. 191].

Аналіз цих філософських праць дав нам підстави для висновку, що батьки мають відповідально ставитися до виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини й догляду до того моменту, доки вона не зможе самостійно себе утримувати. Лише за таких умов дитина від народження зможе реалізувати право на повноцінний розвиток і виховання в сім’ї. У цьому контексті актуальними є думки філософів про те, що, народжуючи дитину, батьки роблять це самовільно, не питаючи про це дитини, а тому на батьків покладається обов’язок створити всі умови, щоб вона була задоволена своїм становищем.

Новий погляд на проблему формування відповідального ставлення до батьківства був пов’язаний зі змінами устроїв держави, оскільки в ній ніби й проголошувалась підтримка сім’ї, батьків та дітей, але політика була спрямована на знецінення виховного впливу, цілісності, автономії сім’ї та надання пріоритету суспільним закладам виховання [132, с. 14]. А відтак функції інституту батьківства, які передбачали накопичення і передачу національних цінностей, традицій українського народу, в цей період були трансформовані відповідно до комуністичної ідеології. У цей час визначається пріоритет суспільного виховання над сімейним, оскільки через суспільну зайнятість сім’я переклала частину обов’язків у вихованні дитини на заклади суспільного виховання – дошкільні навчальні заклади, школи тощо.

Проблема формування відповідального ставлення до батьківства є пріоритетною і в педагогічних дослідженнях. Зокрема, К. Ушинський мету виховання вбачав у свідомому процесі формування гармонійно розвиненої особистості, яка є гуманною, чесною, справедливою, відповідальною, з почуттям власної гідності. Він наголошував на важливості сімейного виховання і необхідності підготовки молоді до свідомого виконання у майбутньому функцій батьків [255, с. 69.].

У свою чергу, Х. Алчевська [252, с. 21], П. Лесгафт [252, с. 347], І. Огієнко [252, с. 488] стверджували про необхідність створення «батьківських шкіл» для навчання батьків із метою підвищення рівня знань про культуру сімейного виховання дітей, оскільки, на їхню думку, не всі батьки готові виконувати свої обов’язки.

Значна увага щодо батьківства в цілому та відповідального батьківства зокрема зверталася в наукових працях А. Макаренка, який вказував на те, що «сім’я перестала бути батьківською сім’єю. Жінки почали користуватись такими ж правами, як і чоловіки, права матері і батька стали рівними. Сім’я підкоряється не батьківському єдиновладдю, а представляє собою колектив» [134, с.8-9]. У своїх наукових творах, присвячених проблемам виховання в сім’ї («Книзі для батьків» [134], «Лекціях про виховання дітей» [133]), він наголошував на значенні сім’ї в моральному й духовному становленні особистості, про важливу роль батька й матері у вихованні дитини. Автор підкреслював, що, «виховуючи дітей, нинішні батьки виховують майбутню історію нашої країни, а значить, й історію світу» [134, с. 96]. Зокрема акцентував увагу на відповідальності батьків у батьківстві, оскільки порівнював процес виховання дитини в сім’ї з надзвичайно відповідальною роботою. У словах педагога «виховати дитину правильно і нормально набагато легше, ніж перевиховати» [134, с. 225], міститься істина виховного процесу як такого, що заздалегідь спрямований на можливість завчасно піклуватися про умови соціуму, в яких відбувається просоціальний розвиток дитини. Саме А. Макаренко констатує, що сучасні діти – це майбутні батьки, і колись вони будуть виховувати своїх дітей, тому основи відповідального ставлення до батьківства закладаються в дитячому віці. Однією з основ для цього є поведінка їхніх батька та матері, які щодня, щогодини показують в усьому приклад своїм дітям, і приклад того, як бути батьками також [134, с. 21]. Враховуючи зазначене вище, можемо зробити висновок, що А. Макаренко визначив основні правила самовиховання батьків: наявність у батьків вимог до себе; наявність у батьків поваги до своєї сім’ї; необхідність контролю батьків за кожним своїм кроком [134, с. 237].

Глибоко питання формування відповідального ставлення до батьківства розглядав і В. Сухомлинський [237]. Зокрема у праці «Батьківська педагогіка» він наголошував на необхідності вдосконалення батьківської особистості, її виховного потенціалу. Він звертав увагу, з одного боку, на підготовку батьків до виховних функцій, зазначаючи, що «насамперед треба піклуватися про педагогічну культуру батьків» [237, с. 61], з іншого – на надання дітям потенціалу гідного батьківства: «Дорогі батьки та матері, давайте виховувати у своїх дітях моральну готовність до материнства та батьківства» [237, с. 80].

Значна увага проблемі сімейного виховання та підготовки молоді до сімейного життя приділялася і в українській народній педагогіці. Вагомий внесок у розвиток поглядів на виховання батьківства, на формування відповідального ставлення до батьківства зробив Г. Ващенко [52]. Так у змісті його праці «Виховний ідеал» розкриваються загальнолюдські й національні цінності, які слід покласти в основу виховання української молоді, формування образу сім’янина, батька або матері. Особливо це яскраво простежується в його висловлюваннях: здорова родина, в якій батьки люблять дітей, а діти з пошаною і любов’ю ставляться до батьків і живуть у згоді між собою, є основою здорового суспільного життя» [52, с. 27].

У контексті проблеми формування відповідального ставлення до батьківства актуальними є наукові праці М. Стельмаховича, в яких основою і змістом поглядів на сімейне виховання є досягнення народної педагогіки з її традиціями, цінностями та ідеалами [233]. Він зазначав, що в українській народній педагогіці спрямованість та зміст виховання визначають принципи народного та родинного виховання, які є пріоритетними в сімейному вихованні. Серед пріоритетних ним визначено: принцип гуманізму, любові, поваги до людини, до праці, принцип взаємності обов’язків батьків та дітей, слухняності й виконання вимог батьків; принцип дотримання гігієни у процесі розвитку дитини; принцип надання можливості дитині бути самостійною; принцип відсутності свавільних дій з боку батьків, відповідності слів та дій батьків, їх відвертості та чесності при взаємодії з дитиною; принцип прийняття дитини як особистості, яка має право на власну думку [233]. У свою чергу, В. Мосіященко у своїх наукових працях значну увагу приділяв дослідженню сім’ї та вихованню дітей. Він виділив чинники формування особистості, які розглядав у взаємозв’язку з народною педагогікою: «спадковість, середовище (взаємини в сім’ї, розпорядок життя, побут, звички, традиції, матеріальне становище, побутові умови) та виховання» [149. с. 101].

На сьогодні в Україні також відбуваються зміни у ставленні до сім’ї, родинного виховання, до виконання обов’язків батьків, у відродженні національної системи виховання. Розвиток політичної, економічної, соціальної систем у державі впливає на функціонування української родини, у зв’язку з чим виконання сім’єю та інститутом батьківства своїх функцій ускладнено і потребує вирішення багатьох проблем.

Зокрема І. Кон [113], О. Лещенко [132], Н. Островська [167], О. Ярошинська [280] визначають дві характеристики, які мають бути притаманні батькам: відповідальність і любов. Відповідальність, за народною педагогікою, виявлялася в тому, що батько й матір несуть суспільну відповідальність за виховання своїх дітей, і це зумовлювало чітке визначення їхніх сімейних обов’язків. В обов’язки батьків входило: 1) турбота про нормальний фізичний розвиток та здоров’я; 2) виховання колисковою піснею в душі дитини таких першорядних якостей, як працелюбність, чесність, доброта, шанобливе ставлення до батьків, старших людей; 3) трудове виховання, метою якого є надання практичної допомоги батькам, прищеплення любові, прив’язаності до праці, розуміння її обов’язковості, нетерпимості до неробства; 4) інтелектуальний розвиток: істотною в народній педагогіці є потреба розвитку в дитини не розуму взагалі, а «розуму доброго»; 5) християнські та людські чесноти, не посягати на чуже, говорити правду, шанувати батьків, старших людей, бути чесним, добрим, привітним. Рисами хлопця повинні бути: моторність, обов’язковість, мужність, кмітливість. Риси дівчини: скромність, цнотливість [132].

Здійснивши узагальнення поглядів Н. Лещенко [132] та О. Ярошинської [280] з формування відповідального ставлення до батьківства, нами визначено такі періоди розвитку проблеми відповідального ставлення до батьківства в історико-педагогічному і соціально-педагогічному контекстах:

I період – з античних часів до кінця VII століття – у працях філософів були актуальними проблеми становлення первинних форм інституту сім’ї та інституту батьківства у період існування слов’янських племен;

II період – VІІI століття – друга половина ХVІІІ століття – проблема формування відповідального батьківства почала розглядатися педагогами як складова частина виховання;

ІІІ період – XIX століття – період активного розвитку питання формування та розвитку інституту батьківства в контексті вітчизняної системи виховання;

ІV період – ХХ століття – період, у який в доробках науковців в більшій мірі актуалізуються проблеми деформації цінностей інституту батьківства і його функцій за радянських часів та відродження інституту батьківства на національних та загальнолюдських цінностях у час становлення української держави;

V період – з 2001 року – до нині – визначається полемікою в психолого-педагогічній науці щодо зміни стереотипів інституту сім’ї, сімейного виховання і формування відповідального ставлення до батьківства.

Отже, підсумовуючи, можемо зробити висновок, що вивченню проблеми батьківства та відповідального ставлення до батьківства надавалося багато уваги в різні історичні епохи. Батьківство з найдавніших часів було предметом аналізу філософської та педагогічної думки, але увагу до нього як до важливої складової виховання особистості почали приділяти тільки за часів епохи Відродження. У той час батьківство екстраполювалося виключно у вимогливість щодо дотримання обов’язків дітей стосовно своїх батьків. Уже наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. у суспільній свідомості міцно утвердилася дитиноцентрична орієнтація, яка зробила любов батьків однією із провідних моральних цінностей суспільства, та, відповідно, усвідомлення батьками свого обов’язку щодо виховання дитини як важливого чинника відповідального батьківства. З кінця ХХ ст. серед науковців та суспільних діячів Західної Європи, України актуалізувався інтерес стосовно відповідального ставлення до батьківства як феномену сучасного суспільства, що було викликано соціальними та гуманітарними катаклізмами життя. Особливо актуальною є проблема на сьогодні, коли цінності інституту сім’ї зводяться нанівець.

Вивчаючи наукові праці, що висвітлюють процес формування у студентської молоді відповідального ставлення до батьківства у процесі позааудиторної виховної роботи, відзначаємо, що окреслене питання певним чином знайшло відображення у монографіях (Ю. Борисенко [42], Т. Гурко [75], П. Каптерєв [100], В. Кравець [119], Р. Манеров [138]). Зокрема у праці «Психология отцовства» Ю. Борисенко визначає психологію батьківства однією з найцікавіших і найменш досліджених галузей психології батьківства. З одного боку, в останні десятиліття принциповим є соціальне замовлення на вивчення проблем сім’ї та сімейної взаємодії, пов’язане зі зміною традиційних сімейних установок у сучасному суспільстві, коли в умовах професійної та економічної емансипації жінок, лібералізації шлюбних відносин акцентується увага на ролі, функціях і вимогах до батьків. Власне ним деталізуються онтогенез, зміст й структура батьківства, роль батька в особистісному, інтелектуальному та духовному розвитку дитини; проблеми допомоги батьку, дитині в сім’ї через психологічне консультування, діагностику й корекцію проблем сімейного виховання. Особлива увага надається аналізу організації та методів тренінгової роботи з батьками [42, с. 101]. Автор відображає сучасні вітчизняні та зарубіжні підходи до структури взаємодії в діаді «батько – дитина», до розуміння ролі і функцій батька у вихованні дитини, впливу подружніх відносин на її розвиток [42, с. 103].

У монографії Т. Гурко «Шлюб і батьківство в Росії» представлено порівняльний аналіз трансформації сім’ї та шлюбу на Заході і в Росії, закономірності функціонування інституту батьківства, теоретичні передумови й основні напрями соціологічного вивчення материнства і батьківства [75]. Автором узагальнюються дослідження батьківства, динаміки норм і поведінки молоді у сфері шлюбу, сім’ї, батьківства.

Актуальною у контексті проблеми дослідження є наукова праця П. Каптерєва «О семейном воспитании», в якій визначено такі види відповідальності батьків, як відповідальність органічна або фізична (майбутні батьки повинні готувати себе фізично до народження дитини, тому цей процес повинен бути свідомим, планомірним та тривалим); розвиток батьками в дитині духовної енергії та самодіяльності; ) укорінення батьками в дітях основ сучасної культури [100, с. 74].

Основні аспекти підготовки молоді до шлюбу та формування відповідального ставлення до батьківства є ключовими і у фундаментальних наукових працях В. Кравця, в яких він батьківство розглядає як сукупність біологічних, правових і виховних функцій, які виконуються людиною стосовно своїх дітей [119, с. 35]. На його думку, усвідомлене батьківство є розвиненою формою батьківства, це повне взяття на себе відповідальності за процес зачаття й народження здорових дітей» [67, с. 44]. Батьківство неможливе, як наголошує В. Кравець, без батьківської відповідальності, яка, в своїй основі, має дуальну природу, оскільки, це відповідальність перед соціумом та відповідальність перед собою за виховання у майбутньому власних дітей. Сім’я, як зазначає він, проходить етапи розвитку, на кожному з яких є свої завдання розвитку і проблеми життєдіяльності, які їй потрібно навчитися вирішувати. Таким чином, батьки повинні знати про кризи, які її очікують у зв’язку з появою дітей, сімейним життям і вихованням на кожному етапі, володіти життєвими вміннями і батьківською компетентністю для успішного подолання криз розвитку, криз дитячого віку і сімейних труднощів. Саме це і буде відповідальним батьківством – як правильно любити дитину в благополучній сім’ї. Узагальнюючи, він робить висновок, що основна роль сім’ї у підготовці молоді до батьківства полягає у створенні чіткої визначеності прав і обов’язків батьків та дітей, участь в обговоренні й вирішенні сімейних проблем [67, с. 51].

У праці «Психология отцовства» Р. Манеров розглядає батьківство двовекторно: батьківство як прояв особистісно-смислової сфери юнака/чоловіка та батьківство як забезпечення умов розвитку дитини [138]. У межах першої позиції визначається, що виконання батьківської ролі відбувається крізь призму особистості батька, досліджуються самореалізація особистості юнака у батьківстві, феномен «інстинкту батьків» (материнського і батьківського), образ–Я, Я–концепція та інші особистісні характеристики, які так або інакше пов’язані чи змінюються з батьківством. У логічному конструкті першої позиції важливою є проблема батьківства як прояву особистісно-смислової сфери чоловіка, оскільки за нею визначається становлення батьківської поведінки, адаптація до ролі батька [138].

Досліджуючи проблему формування відповідального ставлення до батьківства у студентів класичного університету у позааудиторній виховній роботі, актуальним є аналіз дисертаційних робіт, присвячених спорідненим проблемам. Так дисертація Н. Максимовської «Формування культури материнства жіночої молоді у соціально-педагогічному середовищі вищого навчального закладу» присвячена розкриттю сформованості культури материнства [137]. На основі теоретичного узагальнення специфіки формування культури материнства жіночої молоді обґрунтовано змістовну модель самого поняття «культура материнства» та на цьому підґрунті розроблено й експериментально перевірено програму формування культури материнства в соціально-педагогічному середовищі вищого навчального закладу. Авторка доводить, що культура материнства – це ціннісно-діяльнісний компонент культури, що характеризує як окрему особистість, так і суспільство. У той же час, на її думку, культура материнства на індивідуальному рівні є складовою загальної культури жінки, яка характеризує ступінь усвідомлення та виявлення материнського призначення в її соціальному існуванні. Останнє реалізується через сприяння засвоєнню дітьми духовних цінностей суспільства, поширення прогресивних соціальних цінностей для подальшого розвитку дитини та включення її у соціум як суб’єкта соціального розвитку [137, 1047]. Підсумовуючи, Н. Максимовська зазначає, що у формуванні культури материнства важливим є оволодіння жіночою молоддю системою соціальних цінностей та цінностей материнства і як результат – сформованість культури материнства молодої жінки; цілеспрямована, науково обґрунтована педагогічна діяльність її суб’єктів – у кінцевому результаті соціальне становлення майбутньої жінки / матері, активне перетворення її на суб’єкта власного соціального розвитку в соціально творчій діяльності [137, с.104]. Однак, у дослідженні не акцентується увага на характеристиці такої складової культури материнства як відповідальність, відповідальне ставлення до материнства/батьківства.

Психологічні особливості формування відповідального ставлення до материнства розглядає О. Тіунова у дисертаційній роботі «Психологічні умови формування відповідального ставлення до материнства у дівчат старшого шкільного віку». Результатом здійсненого дослідження є обґрунтування сутності материнства, відповідального ставлення до материнства як складової батьківства і визначення психологічної готовності дівчат до материнства як передумови успішного виконання материнської ролі в майбутньому [247, с. 8]. Психологічна готовність дівчат до материнства як особливим чином організована особистісна сфера жінки, що визначає систему стосунків з майбутньою дитиною, як наголошує дослідниця, формується під впливом взаємопов’язаних біологічних та соціальних передумов; що відповідальне ставлення є передумовою усвідомленого вибору життєво важливих рішень, у тому числі – бути матір’ю. Воно є результатом внутрішньої роботи, особистісного розвитку, а тому його слід уважати незалежним від зовнішніх спонукань, тиску й впливів, якщо вони не відповідають внутрішнім переконанням особистості. Розвиток такого ставлення можливий лише в умовах розгортання суб’єктності, самоусвідомлення, прийняття власних переконань та цінностей. Позитивне ставлення до самого себе дає змогу приймати рішення у відповідності із внутрішньою переконаністю про їх необхідність та важливість для власної життєдіяльності [247, с. 9].

Отже, взявши до уваги погляди О. Тіунової [247], можемо зробити висновок, що системотвірним компонентом у цілісній структурі психологічної готовності до майбутнього материнства є відповідальне ставлення, основу якого складають усвідомленість вибору бути матір’ю; емоційно-ціннісне ставлення до материнства; сформованість ціннісно-смислової сфери;емоційно-позитивне самоставлення; стійка життєва позиція та готовність брати на себе відповідальність за виконання материнських функцій. Проте, визначаючи чинники становлення психологічної готовності до материнства, автор поверхнево розглядає вплив навчально-виховного середовища як одного з чинників процесу формування відповідального ставлення до материнства.

Оскільки, як ми уже зазначали, батьківство є інтегральним поняттям, що об’єднує виконання батьківських ролей матері та батька, то у контексті нашого дослідження не залишаємо поза увагою і дисертаційну роботу Н. Гусак «Підготовка юнаків-старшокласників до виконання соціальних ролей чоловіка та батька», в якій обґрунтовано теоретичні та практичні аспекти підготовки юнаків-старшокласників до виконання соціальних ролей чоловіка та батька. Аналіз соціального становлення юнаків-старшокласників дав змогу Н. Гусак проаналізувати особливості їхньої підготовки до створення у майбутньому власної сім’ї та реалізації в ній сімейних функцій [77, с. 4]. Значить, необхідно акцентувати увагу на тому, що створення моделі сприятливого мікросередовища підготовки юнаків до певних соціальних ролей можливе за умови визнання важливості соціальної ролі батька, що забезпечує ефективне формування культури батьківства. На нашу думку, у дослідженні Н. Гусак поверхнево розкривається діяльність суб’єктів організації позакласної роботи навчального закладу з підготовки юнаків старшокласників до виконання соціальних ролей чоловіка та батька.

Особливості готовності юнаків до батьківства розкрито і в дисертаційній роботі Р. Хавули «Особливості психологічної готовності юнаків до батьківства», у змісті якої обґрунтовано сутність понять «батьківство» та «психологічна готовність до батьківства» [262]. У дослідженні ним розроблено модель психологічної готовності до батьківства юнаків та впроваджено систему психологічного супроводу формування у юнаків навичок майбутнього батьківства. На нашу думку, актуальною є подана автором цілісна система ставлень батька, а саме: ставлення до батьківства загалом, що розглядається в системі особистісних цінностей чоловіка − батька. У зв’язку з цим батьківство сприймається або як ціннісна орієнтація, або як деструктив; ставлення до батьківської ролі, що може виявлятися у прийнятті, уникненні чи амбівалентному ставленні до своєї ролі батька; ставлення до себе як до батька − усвідомлення змін образу «Я», усвідомлення себе батьком, що перетворюється на ключовий момент формування індивідуальної стратегії адаптації юнаків/чоловіків до батьківства [262, с. 8 ].

Окреслену вище тему дотично розглядає Н. Демчук у дисертаційній роботі «Формування психологічної готовності юнаків до батьківства» [82]. Автором розроблено програму виховання у юнаків готовності до виконання функцій батька. У якості критеріїв ефективності програми Н.Демчук визначені такі інтегральні показники психологічної готовності юнаків до батьківства як ставлення до народження та виховання дитини, до себе як майбутнього батька, до батьківської ролі і до батьківства [82, с. 6].

У контексті дослідження нами здійснено аналіз дисертаційної роботи А. Карасевич «Формування готовності студентської молоді до створення сім’ї» [101]. Автор формування відповідального ставлення до батьківства розглядає як складову підготовки студентства до створення сім’ї. Ефективність процесу формування готовності студентів до створення сім’ї, на думку А. Карасевич, може бути забезпечена створенням у вищій школі педагогічних умов, в основу яких покладені основні положення гуманістичної парадигми освіти [101, с. 35]. Власне, у цьому дослідженні не акцентується увага на необхідності сформованості у майбутнього подружжя такої важливої якості як відповідальність.

Актуальним у нашому дослідженні є аналіз дисертаційної роботи Н. Левчик «Підготовка учнівської молоді до виконання батьківських обов’язків у США та Великій Британії» [130]. Формування відповідального ставлення до батьківства у цьому дослідженні розглядається у контексті соціокультурного виміру, акцентується увага на залежності термінів «відповідальне батьківство», «ефективне батьківство», «креативне батьківство» та ін. Автор визначає еквіваленти загальноприйнятому у вітчизняній педагогіці поняттю «підготовка до батьківства» – батьківська освіта (parenting education), батьківські компетенції (parental competences), батьківський обов’язок (parental duty), батьківське зобов’язання (parental obligation), батьківська відповідальність (parental responsibility) та вказує на їх взаємозв’язок [130, с. 8]. Проте, у дослідженні не акцентуються увага та тому, як сформованість батьківської відповідальності в учнівської молоді впливає на виконання батьківських обов’язків.

Питанню відповідального ставлення до батьківства присвячена дисертація О. Лещенко «Соціально-педагогічні умови формування відповідального ставлення до батьківства у молодого подружжя», у змісті якої аналізується поняття «відповідальне ставлення до батьківства», його структурні компоненти і соціально-педагогічні умови формування відповідального ставлення до батьківства у молодого подружжя [132, с. 8]. Вона наголошує, що «відповідальне ставлення до батьківства» – це позиція особистості, зумовлена її психолого-педагогічними і морально-правовими знаннями, переконаннями, сімейними цінностями, позитивним емоційним переживанням, прагненням стати батьками і стійкою відповідальною поведінкою особистості стосовно практичної реалізації знань та умінь у батьківстві [132, с. 9]. Процес формування відповідального ставлення до батьківства у молодого подружжя О. Лещенко розглядає як цілеспрямовану системну діяльність, яка передбачає створення спеціальних умов, що сприяють удосконаленню особистісної позиції щодо батьківства у молодого подружжя [132, с. 9]. Проте, на нашу думку, запропоноване визначення не є цілісним і зрозумілим, оскільки не визначені суб’єкти окресленого процесу та не виокремлено спеціальні умови вдосконалення позиції молодого подружжя щодо батьківства. У цьому контексті О. Лещенко констатує, що дослідження питань формування педагогічної культури батьків, формування усвідомленого батьківства та формування відповідального ставлення до батьківства лежить в одній науковій площині. Тому вона співвідносить ці поняття, визначивши особливості формування кожного з них. Підсумовуючи аналіз змісту роботи, ми відзначаємо, що у кожному з зазначених трьох поняттях О. Лещенко робляться різні акценти: підготовка батьків до сімейного виховання дітей дошкільного віку – це педагогічна культура молодих батьків; створення батьками сприятливих умов для гармонійного розвитку дитини – це усвідомлене батьківство; особистісна позиція, яка дає змогу бути відповідальним у батьківстві – це відповідальне ставлення до батьківства [132, с. 9].

Проблему формування відповідального ставлення до батьківства як сімейної цінності розкриває Л. Повалій, наголошуючи, що, формуючи у молоді відповідальне ставлення до майбутнього батьківства, передусім, доцільно звернути увагу на ознайомлення з феноменом материнства і батьківства [180, с.202]. Поняття «батьківство» вона трактує як «надіндивідуальне ціле, тобто у розумінні батьківських та материнських ролей у сукупності, на відміну від терміну «батьківство» з наголосом на першому складі, що стосується лише одного індивіда – батька, тата» [180, с.202]. Авторка зазначає, що з позиції системного підходу феномен батьківства можна розглядати як підсистему в системі сім’ї та водночас як відносно самостійне утворення. Погоджуємося з думкою Л.Повалій про те, що батьківська відповідальність – це відповідальність батьків за долю дитини перед собою і суспільством, проте, зазначаємо, що таку відповідальність потрібно сформувати у майбутніх батьків.

Визначенню основних характеристик та компонентів відповідального ставлення до батьківства присвячені і наукові праці І. Трубавіної, яка стверджує, що батьківство може бути усвідомленим і обов’язково, за цих умов, відповідальним, тобто усвідомлене батьківство є ширшим поняттям за відповідальне та включає його в себе. Усвідомлене батьківство, на її думку, містить у собі сімейні цінності, ролі, особливі знання, життєві і батьківські вміння. Відтак, відповідальне батьківство передбачає відповідальність батьків за свою репродуктивну батьківську поведінку, за життя і виховання дитини тощо. Далі вона констатує, що відповідальне батьківство тільки з вмінням любити дитину стає усвідомленим. Але воно є першоосновою для формування усвідомленого батьківства – засвоєння нових знань, цінностей, вмінь тощо [249, с. 70].

Усвідомлене батьківство, як вважає І. Братусь, може бути визначене як сукупність батьківських якостей, почуттів, знань та навичок, що стосуються виховання, розвитку дитини з метою забезпечення процесу формування здорової та зрілої особистості [44, с. 36]. На думку О. Безпалько та Г. Лактіонової, усвідомлене батьківство є формою батьківства, яка базується на відповідальному ставленні батьків чи осіб, які їх замінюють, до створення умов для повноцінного розвитку дитини з урахуванням її індивідуальних особливостей [258, с. 33.].

У контексті нашого дисертаційного дослідження важливими є наукові ідеї Т. Осипової [164], яка в межах виховної діяльності значне місце відводить підготовці студентства до сімейного життя, а саме соціальній підготовці юнаків та дівчат до відносин у шлюбі, зокрема сімейно-батьківських. Вона наголошує, що майбутні шлюбні партнери є рівноправними членами суспільства, які здатні виконувати соціальні ролі й обов’язки; здобули професійну освіту (або продовжують здобувати освіту у вищих навчальних закладах); самостійно працюють; усвідомлюють правову основу шлюбу; готові взяти відповідальність один за одного і за своїх дітей [164, с. 88.]. На нашу думку, наведені Т. Осиповою характеристики свідчать про усвідомлення молоддю необхідності набуття певного рівня соціальної зрілості, перш ніж вступати до шлюбу та народжувати дітей.

Таким чином, здійснений аналіз наукових ідей філософів (І. Канта [99], Я. Коменського [109], Й. Песталоцці [174], Е. Роттердамського [152], Ж. – Ж. Руссо [152] та ін.) педагогів-класиків – Г. Ващенка [52], А. Макаренка [133], М. Стельмаховича [233], В. Сухомлинського [238], К. Ушинського [255]; педагогів та психологів сучасності: Ю. Борисенка [43], І. Братусь [44], Т. Гурко [76], В. Кравця [120], Р. Манерова [138], Л. Повалій [179], І. Трубавіної [249] та дисертацій останніх років Н. Гусак [77], Н. Демчук [82], А. Карасевич [101], Н. Левчик [130], О. Лещенко [132], Н. Максимовської [137], Р. Хавури [262], засвідчив, що в педагогічній теорії та практиці питанню формування відповідального ставлення до батьківства присвячено низку наукових праць, у яких переважно аналізуються психологічні особливості підготовки підростаючого покоління до майбутнього відповідального батьківства, розкриваються особливості підготовки молоді до шлюбу тощо.

Однак, окреслена проблема потребує глибшого вивчення щодо обґрунтування сутності, структури та функцій такого феноменального особистісного новоутворення, як відповідальне ставлення до батьківства.

1.2. Відповідальне ставлення до батьківства: сутність, структура і функції

Завданням дисертаційного дослідження є визначення сутності, структури та функцій відповідального ставлення до батьківства.
У зв’язку з цим нами актуалізовано трактування понять «батьківство», «відповідальність», «відповідальне батьківство», «відповідальне ставлення до батьківства». З позиції системного підходу феномен батьківства у психолого-педагогічних науках розглядається як підсистема в системі сім’ї та водночас як відносно самостійне утворення. Тому батьківство – це категорія сімейного стану, що вказує на родинні стосунки тих або інших членів сім’ї до своїх дітей у тій самій сім’ї [182, с. 287].

Щоб розмежувати значення понять «батьківство», «материнство» і «батьківство» як збірне поняття, нами схарактеризовано поняття «батьківство», яке, за нашим припущенням, є надіндивідуальним цілим, в той час як поняття «материнство» і «батьківство» стосуються окремої особистості. На нашу думку, батьківство – це багатогранний феномен, який розглядається на двох рівнях: і як складне комплексне суб’єктивно-особистісне утворення, і як надіндивідуальне ціле, яке, як правило, є сукупним, тобто включає двох людей – батька і матір. Ці рівні є рівнями (етапами) формування батьківства. Якісною межею, що розділяє рівні, є народження дитини. У контексті нашого дослідження ми розглядатимемо початковий рівень формування відповідального ставлення до батьківства, що стосується дошлюбного періоду.

Здійснивши аналіз соціально-педагогічної та психологічної літератури [7; 42; 45; 49 та ін.], ми дійшли висновку, що єдиного тлумачення терміна «батьківство» сьогодні немає. Короткий тлумачний словник сучасної української мови батьківство визначає як кровну спорідненість між батьком і його дитиною [118, с. 50]. Найбільш традиційним є визначення батьківства, яке наведене у педагогічному словнику для молодих батьків – «це кровне споріднення батьків з їхньою дитиною, яке визначається на основі документів про шлюб і свідоцтва про народження дитини та на добровільному визнанні себе батьками дитини, яка народилася поза шлюбом» [172, с. 39].

Зокрема Т. Гурко звертає увагу, що в англомовній літературі є два терміни, що визначають батьківство: термін «раrеnthood» використовується в аналізі основних ознак батьківства та термін «раrеnting», який вживається для розкриття батьківських ролей, схвалюваних конкретною культурою моделей відносин із дітьми [76, с. 90.]. У той же час, Р. Овчарова визначає батьківство як відносно самостійну підсистему в системі сім’ї, феномен, що є сукупністю знань, уявлень та переконань стосовно себе у батьківській ролі, які реалізуються у всіх проявах поведінкової складової батьківства, та включає подружню пару, яка вирішила дати початок новому життю, а також саму дитину [157, с. 19]. Зокрема, О. Безпалько визначає батьківство як багатогранне явище, яке тлумачиться в декількох аспектах, а саме як: біологічний, соціокультурний та психологічний феномен; інтегральне психологічне утворення особистості (батька і/чи матері); надіндивідуальне ціле (ми – батьки); соціальний інститут, який поєднує два інших інститути – материнство і батьківство (у вузькому розумінні); діяльність батьків з догляду, матеріальному забезпеченню, вихованню, навчанню дитини; етап у житті людини, який починається з моменту зачаття дитини і не припиняється після її смерті; буття, стан, перебування людини в стані батьків; об’єктивний факт походження дитини від конкретних батьків, засвідчений актовим записом про народження в органах РАЦС; суб’єктивне відчуття людини себе батьками;кровне споріднення між батьками і дитиною; усвідомлення батьками родинного зв’язку з дітьми [252, с. 23].