Аналіз стану розроблення проблеми розвитку соціальної компетентності підлітків в умовах проектування навчально-виховного процесу засвідчив, що вона є недостатньо вивченою в педагогічному плані. З’ясовано, що реалізація компетентнісного підходу в педагогічній практиці сприяє не лише оновленню змісту освіти (Н. Бібік), а й посилює особистісну розвивальну спрямованість навчально-виховного процесу (О. Овчарук).Компетентність за своєю сутністю ґрунтується на комбінації взаємовідповідних пізнавальних ставлень і практичних навичок, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, знань та вмінь, які можна мобілізувати для активної дії. Аналіз стану розроблення проблеми розвитку соціальної компетентності підлітків показав наявність різних підходів до визначення соціальної компетентності: як метапредметної компетентності (І. Рябуха); здатності, певного набору умінь, навичок; поєднання психічних якостей; (О. Овчарук, О. Садівник, О. Ващенко); сукупності досвіду (В. Куніцина); ефективної моделі діяльності (У. Пфингстен, Р. Хинтч); інтегральної багатогранної характеристики особистості (О. Кононко); якісної характеристики (О. Колобова); особливого стилю впевненої поведінки (В. Ромек); результату соціального розвитку (Н. Заріпова ); цілісного інтегративного особистісного утворення (В. Шахрай). Об’єднуючою ідеєю наукових досліджень є визнання соціальної компетентності базовою та такою, розвиток якої обумовлює успішну соціалізацію особистості.На успішний розвиток впливають умови, в яких відбувається соціальна життєдіяльність особистості. Розвиток соціальної компетентності підлітка безпосередньо пов’язаний з соціальним вихованням та процесом соціалізації, є тим провідним фактором, що дає змогу нівелювати негативні впливи інших факторів. Діалектика виховання й розвитку полягає у їх взаємозалежності: розвиток впливає на виховання, а виховання визначає розвиток. Визначення особливостей розвитку соціальної компетентності підлітків при проектуванні навчально-виховного процесу дало змогу визначити поняття «розвиток соціальної компетентності підлітків» як цілеспрямований процес якісних та кількісних змін параметрів соціальної компетентності учнів у спеціально створених умовах проектування адекватного навчально-виховного середовища для їхньої успішної соціалізації.
Підлітковий вік є сенситивним для соціального та емоційного розвитку, тому розвиток соціальної компетентності набуває особливої значущості для підлітків на цьому віковому етапі. З’ясовано, що процес розвитку соціальної компетентності є складним, відбувається нерівномірно в різних вікових групах, характеризується сукупністю новоутворень, які активізують чи гальмують належний перебіг процесу розвитку соціальної компетентності підлітків. Це зумовлено, з одного боку, віковими особливостями підлітків, з іншого – рівнем сформованості показників соціальної компетентності. Новоутвореннями старшого підліткового віку є формування соціальної свідомості і переконань щодо людських відносин; самоствердження та самовизначення, збільшення самостійності, рольове експериментування, суперечності у прийнятті себе та однолітків. На рівні молодшого підліткового віку до таких новоутворень належать суб’єктність, індивідуалізація, мотиваційний вакуум, становлення системи ціннісних орієнтацій, опробування соціальних ролей, започаткування об’єднання в групи.
На підставі розкриття підходів до визначення соціальної компетентності особистості, умов її формування й розвитку, вивчення особливостей розвитку підлітків на різних вікових етапах розкрито зміст поняття «соціальна компетентність підлітка» як інтегративного особистісного утворення, яке характеризується здатністю підлітка вибудовувати стратегії успішної взаємодії з динамічним соціальним середовищем, готовністю до активної соціальної комунікації та взаємодії, прояву ініціативи, оволодіння соціальними ролями та соціальним досвідом у процесі соціальної практики.
Визначено структурні компоненти соціальної компетентності підлітка: аксіологічний, когнітивний, емоційно-вольовий та поведінковий.
У результаті аналізу наукової літератури встановлено, що педагогічне проектування навчально-виховного процесу є ефективним засобом розвитку соціальної компетентності підлітків та базується на сукупності підходів (компетентнісний, системний, особистісно орієнтований, діяльнісний, культурно-ціннісний, філософсько-методологічний, технологічний, системно-структурний), передбачає дотримання принципів (цілепокладання, цілеспрямованість, оптимальність, різноманіття); принципів проектування навчально-виховного процесу (людиноцентризму, саморозвитку, повноти та цілісності, зворотного зв’язку, розвитку проектного мислення, декомпозиції). Розвиток соціальної компетентності підлітків засобами проектування передбачає цілеспрямовану діяльність усіх учасників навчально-виховного процесу, розроблення змісту навчально-виховних проектів, планування діяльності з урахуванням особливостей розвитку підлітків, виявлених проблем та потенційних можливостей.
Основні результати цього етапу дослідження було опубліковано у таких працях автора: [145; 146; 147; 150; 151; 153; 164; 165; 191].