На сучасному етапі перед молодими людьми в США ставляться нові завдання в плані підтримки власної конкурентоспроможності та мобільності в працевлаштуванні протягом усього життя. Суть їх полягає в тому, що для реалізації своїх професійних планів випускникам середніх та вищих навчальних закладів необхідно володіти знаннями та вміннями, які допомогли б їм швидко переорієнтуватися у випадках зміни ситуації на ринку праці або втрати роботи. Нові вимоги до професійного розвитку підростаючого покоління привели до переосмислення діяльності служб профорієнтації та консультування. Вони повинні не просто допомогти молодим людям вибрати професію, а навчити самостійно “вибудовувати” професійну кар’єру, приймаючи відповідальні рішення протягом усього трудового життя.
В наш час профорієнтаційну роботу в США можна охарактеризувати як систему, організовану на засадах державно-приватного партнерства, де існують як державні структури здійснення профорієнтації, так і громадські та приватні, які фінансуються з приватних джерел та частково з бюджетів штатів (зокрема через NCDA).
Для того, щоб здійснити аналіз загальної системи професійного самовизначення учнів у середніх навчальних закладах Сполучених Штатів Америки, доцільно розглянути, насамперед, структуру середньої освіти в цій країні.
Середня освіта в США є обов’язковою і складається з різних типів шкіл: державних, приватних, шкіл, що знаходяться в підпорядкуванні релігійних організацій. Наприкінці ХХ століття близько 90 % учнів навчалися в державних (безкоштовних) закладах освіти [143].
Система середньої освіти складається з початкової (термін навчання 6 років у міських, 8 – у сільських школах), середньої та старшої школи (навчання триває по три роки в кожній). Загальний термін навчання складає 12 років. З метою оптимізації переходу учнів від середньої до старшої школи, більш раннього визначення профілізації та за умови відсутності єдиної шкільної структури терміни навчання можуть змінюватися. Так, спостерігається скорочення початкової освіти до 4–5 років, терміни навчання в середній школі коливаються від 2 до 4 років [там само].
Згідно з Конституцією Сполучених Штатів Америки управління системою середньої освіти здійснюють уряди штатів, їх органи та відомства (див. рис. 1.1) [там само].
Рис. 1.1. Система середньої освіти США
Кожен штат несе відповідальність за функціонування власної системи освіти. З урахуванням потреб штату розробляється політика у сфері освіти та напрями її реалізації, які можуть відрізнятися від освітніх заходів у інших штатах. Центральна влада в цій галузі представлена Департаментом освіти, освітньою радою та уповноваженою особою (адміністратор освітньої ради), яка відповідає за шкільну освіту. Приймає та впроваджує в дію закони для державних і приватних шкіл законодавчий орган штату [там само].
У Сполучених Штатах Америки організаційна структура системи профорієнтації має високий рівень децентралізації. Державні органи – Міністерство праці, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство освіти і соціальних служб – здійснюють на федеральному рівні в основному законодавчі функції і надають рекомендації, регулюючи фінансові питання в певній галузі [33].
Головну ж роль у координації та керівництві профорієнтаційною роботою і працевлаштуванням молоді відіграють служби зайнятості, відділи освіти окремих штатів. Вони реалізують такі ініціативи федерального уряду, як: “Акт від школи до роботи” (The School-to-Work Opportunities Act) від 1994 р., створення та організація діяльності “Центрів розвитку кар’єри” (One Stop Career Centers), програм “Навчання основам професійної діяльності” (Work-Based Learning), спрямованих на те, щоб навчити учнів розвивати свої професійні таланти та здібності; “Технічна підготовка” (Tech Prep), що має на меті ряд заходів із професійної орієнтації, консультації учнівської молоді та отримання ними сертифікату, за яким вони можуть продовжити навчання в університеті з певного технічного профілю [там само].
Велике значення для організації та проведення цієї роботи мають різного роду поради асоціації представників ділових кіл, членів комунальних громад.
Ключову роль у методичному забезпеченні профорієнтаційної роботи відіграє Національна асоціація розвитку кар’єри (National Career Development Association (NCDА), яка є підрозділом Американської асоціації консультування (American Counseling Association (АСА) [там само].
Створена в 1913 р. як Національна асоціація професійної орієнтації (National Vocational Guidance Association), NCDA об’єднує більшість фахівців США у галузі профорієнтації та кар’єрного консультування. Саме NCDA виробляє стандарти професійної діяльності профконсультантів, кваліфікаційні та етичні стандарти і принципи діяльності, а також проводить експертизу як методичних та інформаційних матеріалів, так і проектів законів, що стосуються сфери її діяльності [там само].
Основну практичну роботу з профорієнтації серед учнів проводять штатні професійні консультанти, які працюють на умовах повної або неповної зайнятості. Співвідношення кількості профконсультантів та учнів у школах приблизно 1:430, в окремих районах вона коливається від 1:1000 до 1:200 (в приватних школах передмість великих міст). У більшості шкіл профконсультанти мають освіту в галузі психології та соціології чи диплом учителя [27].
Профорієнтаційна робота починається з останніх класів початкової школи за допомогою проведення бесід для ознайомлення школярів зі “світом праці”. Учні випускних класів середньої школи заповнюють анкети для визначення професійних інтересів, беруть участь у групових або індивідуальних консультаціях і тестуваннях з метою визначення їх здібностей [28].
У результаті профорієнтаційної роботи складаються персональні досьє, на основі яких випускникам шкіл дають рекомендації. Досьє з профорієнтації зазвичай включає відомості про сім’ю, успішність, результати медичного огляду, особливості характеру, оцінку здібностей та інтересів за результатами тестування [27].
Учителі-предметники та класні керівники беруть активну участь у профорієнтаційній роботі (в основному на початкових етапах проведення заходів із профорієнтації) і допомагають профконсультантам складати досьє на випускників. Персональне досьє носить рекомендаційний характер [33].
Складовими елементами організаційної структури системи профорієнтації США є державні та приватні агентства зайнятості, що надають послуги з професійного консультування, тестування та інших форм профорієнтаційної роботи особам, які звертаються за допомогою щодо працевлаштування, а також, проводячи профвідбір, надають підприємцям кандидатів на наявні вакансії. Для проведення профорієнтаційної роботи та працевлаштування молоді багато агентств зайнятості мають відділи по роботі з молоддю або передбачають у штатному розкладі посаду такого профконсультанта [27].
Агентства з працевлаштування працюють за допомогою електронних банків, що містять дані про наявність вакантних робочих місць у кожному штаті, опис основних масових професій та щоденний перелік вакантних робочих місць. Ця інформація друкується у бюлетенях агентства і надходить у розпорядження профконсультантів та осіб, які потребують послуг агентства [33].
Помітний розвиток у США отримали центри профорієнтації при школах і коледжах. Для такого типового центру характерне комплексне оснащення профдіагностичною апаратурою і обладнанням, широкий спектр профорієнтаційних послуг, починаючи від профорієнтації і закінчуючи профвідбором [там само].
З метою підвищення ефективності центрів, особливо в галузі професійної інформації, широко застосовується сучасна комп’ютерна техніка та доступ до спеціалізованих баз даних. Зазвичай профконсультанти в коледжах поєднують профорієнтаційну роботу з працевлаштуванням через підтримування контактів із підприємцями та місцевими громадськими організаціями [там само].
Профорієнтація в Сполучених Штатах Америки, яка називається “професійне керівництво”, є необхідним компонентом загальної освіти і контролюється державою. Як уже зазначалося, в середніх школах працюють профорієнтатори, тобто спеціалісти в галузі психології, психодіагностики і профорієнтації, які не лише вивчають інтереси, нахили та здібності учнів, але й дають поради щодо вибору професії на основі професіограм (їх розроблено для 35 тис. спеціальностей) [29].
Професіографія – практичне спрямування психології трудової діяльності, пов’язане з вивченням вимог певної професії до особистісних якостей, психологічних здібностей і фізіологічних можливостей людини [35].
Поняття “професіографія” включає професіографічне дослідження і його результат – професіограму. Професіографія є розділом двох наук –професіологіі і психології трудової діяльності. Предметом професіографії є наукове дослідження, опис та проектування професій. Залежно від цілей дослідження професіографія (і професіограма) містить дані про проектовані або про існуючі професії (або в проміжному варіанті про існуючі професії з проектованими змінами і вдосконаленнями в професійній діяльності) [35]. Принципами професіографії є:
- Специфічність (конкретність) опису певної діяльності;
- Поетапність вивчення діяльності – процесуальна послідовність збору та аналізу матеріалу (етапи: інформаційний, аналітичний, синтетичний, експериментальний, результуючий).
- Спрямованість опису – відповідність конкретним цілям вивчення і реалізації конкретної практичної задачі.
- Селективність (вибірковість) об’єкта вивчення – концентрація на специфіці суб’єктно-об’єктних взаємозв’язків, найбільш складних завданнях трудового процесу.
- Багаторівневість (комплексність) вивчення суб’єктно-об’єктних взаємозв’язків на всіх рівнях функціонування системи діяльності.
- Динамічність вивчення – урахування розвитку суб’єкта і змін діяльності.
- Системність – вивчення взаємозв’язків і взаємовпливів окремих компонентів діяльності на всіх її ієрархічних рівнях.
- Ідентичність методичних прийомів і програм вивчення та опису – для коректного порівняння професій;
- Використання якісно-кількісних методів вивчення – взаємне доповнення змістовою і статистичною інформацією [там само].
Основні аспекти професіографії відображено в табл. 1.3.
Таблиця 1.3
| Загальна характер-ристика професії (описова частина професіограми) | Основні виробничі операції та умови праці | Психограма |
|
|
|
|
|
Продовження табл. 1.3
| мулювання професійної діяльності, заробітна плата. | ||
|
|
|
|
||
|
Продовження табл. 1.3
|
||
|
||
|
||
|
||
|
||
|
||
заданого значення; допу-стимі коливання часу |
Продовження табл. 1.3
| виконання дій. | ||
|
||
|
||
|
||
|
||
|
Розглянемо специфіку професіограми конкретніше. Професіограми є кількох видів: комплексні, універсальні, приватні, спеціальні. Професіограма складається на основі аналізу змісту професійної діяльності та включає в себе загальну характеристику професії і вимоги професії до людини [14].
Професіограми можна розподілити на часткові та комплексні. Приватні професіограми дають лише приватні з точки зору однієї науки (наприклад, психології), подання про професійну діяльність. Якщо психологічна професіограма відображає лише фізіологічні, або санітарно-гігієнічні, або соціологічні, або технологічно-економічні показники, таку професіограму відносять до приватних. Її використання обмежує певна сфера діяльності, пов’язана з відповідною наукою або суміжними галузями наук [там само].
Комплексна професіограма є всебічним описом роботи, в якому зібрані результати професіографії всіх дисциплін ергономіки і відповідних спеціальних дисциплін (техніка, організація, економіка). Характеристики, які містяться в професіограмі, доступні для всіх фахівців, які беруть участь у її складанні, і можуть бути використані ними в їх практичній роботі [36].
Одним із основних принципів професіограмування є принцип диференційованого підходу до вивчення професійної діяльності. Сутність цього принципу – підпорядкування професіограмування, вирішення конкретних практичних завдань [там само].
Залежно від призначення професіограми поділяються на універсальні і спеціальні. Спеціальна професіограма – це вузькоспеціалізований відбір найважливіших характеристик, необхідних для вирішення конкретного завдання, для досягнення певної мети [там само].
Спеціальні професіограми складаються, наприклад, для раціоналізації або оптимізації роботи, профілактики травматизму та профзахворювань, для підбору кадрів або підвищенні кваліфікації співробітників, при оплаті праці або преміюванні [14].
Універсальні професіограми містять відомості і характеристики професійної діяльності, дійсні для всіх видів робіт. Такі професіограми бувають досить обтяжливими, оскільки мають багато цілей, і тому розробляються рідко [там само].
Класифікація професій за ознаками предмета, цілей, засобів і умов праці має чотири яруси: класи професій, відділи професій, типи професій, групи професій [там само].
Перший ярус виділяє кілька типів професій. За предметом праці всі професії поділяються на біономічні (природа), техномічні (техніка), сігномічні (знаки), артономічні (художні образи) і соціономічні (взаємодія людей). Залежно від цього визначають п’ять сфер професійної діяльності [37]:
- “Людина – жива природа”. Представники цього типу професій мають справу з рослинними і тваринними організмами, мікроорганізмами й умовами їхнього існування (агроном, зоотехнік, ветеринар, мікробіолог).
- “Людина – людина”. Предметом інтересу, обслуговування, розпізнавання, перетворення тут є соціальні системи, співтовариства, групи населення, люди різного віку (продавець, інженер-організатор виробництва, лікар, учитель, соціальний працівник).
- “Людина – техніка” і нежива природа. Працівники мають справу з технічними об’єктами праці (слюсар-складальник, технік-механік, електрослюсар, інженер-електрик, технік-технолог).
- “Людина – знакова система”. Природні та штучні мови, умовні знаки, символи, цифри, формули – ось предметні світи, якими займаються представники цього типу професій (оператор фотоскладального автомата, програміст, кресляр-картограф, математик, редактор видавництва, мовознавець).
- “Людина – художній образ”. Явища, факти художнього відображення дійсності. Представники професій цього типу – художник-декоратор, художник-реставратор, настроювач музичних інструментів, концертний виконавець, артист балету, актор драматичного театру.
Ці п’ять типів професій поділяють за ознакою цілей на три класи (другий ярус):
1) гностичні професії;
2) перетворювальні професії;
3) вишукувальні професії.
За ознакою основних знарядь, засобів праці в рамках кожного класу виділяють чотири відділи (третій ярус):
1) професії ручної праці;
2) професії машинної праці;
3) професії, пов’язані із застосуванням автоматизованих і автоматичних систем;
4) професії, пов’язані з функціональними засобами праці [там само].
За умовами праці професії можна розділити на чотири групи (четвертий ярус):
1) робота в умовах мікроклімату, близьких до побутових: лаборанти, бухгалтери, оператори ЕОМ;
2) робота, пов’язана з перебуванням на відкритому повітрі в будь-яку погоду: агроном, монтажник сталевих і залізобетонних конструкцій, інспектор державтоінспекції;
3) робота в незвичайних умовах (на висоті, під землею, під водою, при підвищених і знижених температурах: антенник-щогловик, водолаз, машиніст гірського комбайна, пожежник;
4) робота в умовах підвищеної моральної відповідальності за життя і здоров’я людей – дорослих або дітей, великі матеріальні цінності: вихователь дошкільного закладу, вчитель, лікар, слідчий [там само].
Ще в 1963 році в США було прийнято “Закон про професійно-технічну освіту” (Vocational Education Act), в якому передбачено обов’язкове введення програм професійного навчання у середні школи США додаткових програм з бізнесу й комерції, програм для неповносправних дітей та дітей із особливими потребами [362].
Треба підкреслити, що особлива увага приділялася проблемам професійної підготовки. Так, Законом про професійну освіту 1984 р. (The Carl D. Perkins Vocational Education Act), більше відомим як закон Перкінса (the Perkins Act), наголошувалося на необхідності вдосконалення і впровадження професійних програм. Закон мав дві взаємозалежні цілі – економічну й соціальн [220]. Перша, довготривала мета, стосувалася підвищення кваліфікації робітників та підготовки дорослих до робітничих професій. Соціальна мета полягала в забезпеченні кожному американцеві однакових можливостей для отримання професійної освіти.
Закон про професійну й прикладну технічну освіту (the Carl D. Perkins Vocational and Applied Technology Education Act) [там само], відомий як Perkins II, прийнятий Конгрессом у 1990 р., доповнював і розширював попередній закон.
Проблемам удосконалення профорієнтаційної роботи присвячений Закон 1994 р. (The School-to-Work Opportunities Act), який наголошував на необхідності озброєння випускників шкіл знаннями, навичками, вміннями й інформацією про професії та ринок праці з метою полегшення переходу від школи до подальшого працевлаштування завдяки поєднанню навчального матеріалу із професійною підготовкою та діяльностним підходом до викладання. Ключовими елементами цього Закону, на нашу думку, є партнерство освітян і роботодавців, створення інтегрованих навчальних планів та програм, технологічне забезпечення, вдосконалення системи професійної орієнтації й консультування, трудового навчання та здійснення покрокового підходу в підготовці робітників, здатних швидко адаптуватися до нових умов [323].
У 1998 р. прийнято “Закон про інвестиції в робочу силу”, який наділяв робітників широкими правами контролю за федеральними програмами підготовки й перепідготовки кадрів. Згідно з цим законом федеральний уряд установлює партнерство із 48 штатами, організовуючи центри перепідготовки спеціалістів, які також пропонуватимуть додаткові послуги, а саме: пошук роботи, страхування з безробіття, професійну реабілітацію тощо. Водночас формується фінансова база для підвищення освітнього й професійного рівня населення [38].
Так, “Законом про податкові пільги на кредит на освітні цілі”, прийнятим у 1997 р., передбачена податкова пільга в розмірі 20 % на перші 5 тис. дол. сімейних витрат на освіту на період до 2002 р., а в подальший період – на витрати у розмірі 10 тис. дол. Цей закон поширювався як на студентів, так і на доросле населення, яке бажало підвищити свій освітній рівень чи кваліфікацію [39].
Здійснений нами аналіз підтверджує, що американському суспільству завжди було притаманне усвідомлення того, що освіта є рушійною силою прогресу, однією з головних умов розвитку держави. Свідченням цього є авторитетна оцінка провідних американських економістів та соціологів (Г. Беккер (H. Becker), Д. Белл (D. Bell), Р. Бенкет (R. Benket), Дж. Гелбрейт (J. Galbrate), Е. Денісон (E. Dennison), Г. Роджерс (H. Rogers) та ін.), які доводять, що капіталовкладення в освіту забезпечують до 40 % фактично досягнутих темпів економічного росту: капітал, вкладений у людину, приносить більший прибуток та має більший вплив на виробництво, ніж капітал, вкладений у машини й обладнання [там само].
Починається робота з професійної орієнтації в дошкільному віці (з 5 років). Як уже зазначалося, профконсультатнти вчать спілкуватися з людьми (курс “Товаришувати з людьми”), оскільки 77 % звільнень з роботи, як запевняють спеціалісти з інженерної психології, відбувається через невміння налагоджувати стосунки. Крім того, в школах США працює 1 психолог на 4 тис. учнів. Широко використовують ЕОМ у профорієнтаційній роботі [29].
Проводять рольові ігри і соціодрами “Орієнтація”, “Планування життя” тощо. Знайомство з професіями відбувається на уроках трудового навчання (1/10 часу виділяють на ознайомлення зі спеціальностями з обробки дерева, металів та інших матеріалів) і в процесі трудової діяльності школярів. Функціонують приватні установи і спеціальні державні центри профорієнтації при коледжах і університетах [там само].
При Комітеті освіти США є спеціальний відділ із керівництва вибором професії і консультування.
Крім того, профорієнтацією взагалі і профконсультацією зокрема, а також плануванням професійного просування займаються спеціальні бюро, державні служби зайнятості, служби особового складу підприємств, ряд громадських організацій, оскільки профорієнтація є складовою частиною наукової організації та раціоналізації праці [там само].
При Міністерстві праці створено 1200 державних центрів профконсультацій і профвідбору – через них за рік проходить більше 1 млн. підлітків [там само].
Таким чином можна стверджувати, що профконсультаційна робота є важливою складової системи профорієнтації в США.
Можна виділити три етапи в роботі профконсультантів у США:
- Підготовча профконсультація повинна підвести учнів до усвідомленого вибору професії, ведеться вона протягом усього періоду шкільного навчання.
- Мета завершальної профконсультації – надання допомоги у виборі професії відповідно до інтересів, нахилів і психофізіологічних здібностей учня. Цю консультацію у 8–11 класах проводять фахівці-профконсультанти разом із учителями школи.
- Уточнююча профконсультація нерідко виходить за межі школи і здійснюється в середніх професійно-технічних училищах, ВНЗ, на підприємствах тощо [40].
На кожному з цих етапів профконсультація має різний характер.
На першому етапі підготовка учнів до вибору професії неможлива без розвитку самооцінки і позитивних якостей особистості. При цьому профконсультація, насамперед, має розвивальний характер. Якщо в учня вже склалися інтереси, що відповідають його здібностям, то завдання профконсультанта, вчителя, класного керівника полягає в тому, щоб спрямовувати його [там само].
На другому етапі профорієнтація носить рекомендаційний характер і вирішує такі основні завдання: відповідність стану здоров’я вимогам обраної професії, психологічна готовність особистості до оволодіння обраною професією, довідкова інформація учнів про зміст і характер праці, можливості отримання спеціальної освіти, професійної підготовки та працевлаштування [там само].
Для проведення психолого-педагогічної консультації використовують дані попередньої профдіагностики особистості школяра. Медичну профконсультацію проводять завчасно, щоб дати можливість підлітку самостійно підійти до правильного вибору професії, враховуючи зі стану свого здоров’я та вимог професії. Цю роботу проводять за участю шкільного лікаря та інших медичних працівників. Окремі професії ставлять підвищені вимоги до психологічних особливостей особистості. Невідповідність особистісних якостей працівника вимогам професії може призвести до перевантаження нервової системи, а часом і до захворювання [там само].
У тому випадку, якщо після зіставлення медичного та психолого-педагогічного обстеження учня з його професійною спрямованістю виявляться протипоказання, профконсультант повинен тактовно і доказово пояснити йому неможливість зробленого ним вибору професії та рекомендувати іншу професію. При цьому потрібно зробити так, щоб рекомендована професія не йшла в розріз із нахилами і здібностями учня, а певним чином відповідала їм [там само].
Останній етап профконсультації пов’язаний з переходом учня до професійного навчального закладу або безпосередньо на роботу. Його можна назвати ще формувальним, тому що основне завдання на цьому етапі – допомогти молодій людині утвердитись у професійному виборі. За роки навчання в школі учні знайомляться з майбутніми умовами своєї діяльності, готуючись продовжити навчання або працевлаштуватися [там само].
До програми “Career Development” (“Розвиток кар’єри”) входять: визначення необхідних знань для досягнення кар’єри за всіма академічними предметами, зустрічі з представниками різних професій, відвідування підприємств та робочих місць, отримання досвіду роботи, використання спеціальних центрів кар’єри, підтримка випускника після закінчення навчального закладу [29].
Як базова в Career Development (“Розвиток кар’єри”) використовується популярна на Заході теорія і методика американського психолога Джона Голланда, яка ґрунтується на виокремленні шести професійних типів особистості: реалістичного, інтелектуального, артистичного, соціального, підприємницького та конвенційного [там само].
Провідним напрямом психологічного профконсультування є конструктивізм. Починаючи з так званих нульових класів, учні вивчають власні нахили і, з їх урахуванням, уже в юному віці можуть планувати кар’єру [там само].
Подальше навчання відбувається в середній та старшій школі. Старшокласники навіть займаються в окремих корпусах. У старшій школі, яка за віком відповідає 9–11 класам в Україні, дається спеціалізована освіта [41].
Окрім мінімуму обов’язкових предметів, учні старшої школи мають змогу обирати собі додаткові заняття самостійно. Такий попередній вибір підліткам допомагає зробити система тестування. Список альтернативних дисциплін у старшій школі США наведено у додатку Г.
Наприклад, тест Девіда Кейрсі, який має вигляд стандартизованого опитувальника і використовується при відборі кандидатів на ту чи іншу вакансію, складається з 70 тверджень, до кожного з яких наведено два варіанти продовження незакінченого речення. Школяру необхідно прочитати речення, вибрати один із варіантів, занести ці результати в реєстраційний бланк. Після заповнення цього бланка проводиться підрахунок чотирьох показників за відповідними шкалами, а також визначається сумарний показник типологічної особливості особистості. За цими показниками визначається відповідний соціонічний тип. Ви отримуєте детальний опис ваших індивідуальних рис характеру, сильних та слабких професійних якостей. Коли учень визначив свої здібності, рівень фізичної та розумової підготовки, він має отримати якомога більше інформації про професії, з яких потім обиратиме власну. Тут і стають у нагоді вищезгадані додаткові предмети. У більшості шкіл їх типовий набір складається з іноземних мов, образотворчого чи ігрового мистецтв, комп’ютерної техніки, видавничої справи та уроків трудового навчання [28].
Професійні заняття поділяються за двома інтересами: міжособистісні стосунки та професії, не пов’язані з “людським фактором”, як-от: наука чи праця на відкритому повітрі. Та головне, що в майбутніх фахівців є реальна можливість спробувати себе у справі, пройти професійну пробу – наприклад, пройти практику в дитсадку, лікарні або майстерні. Підлітки регулярно відвідують навчально-виробничі комбінати, де мають можливість обрати заняття за своїми нахилами. Якщо обрана спеціальність не сподобалася – не проблема, запропонують другу, а потім і третю. Головне, щоб нахили школяра та його уявлення про професію врешті-решт збіглися з вимогами обраного фаху. Це, за теорією Ф. Парсонса, і має гарантувати успіх. Більше того, в кожній школі щомісяця проходить день відкритих дверей для зустрічі з потенційними роботодавцями. Не дивно, що американські учні набагато серйозніше та реальніше сприймають свої кар’єрні перспективи, аніж їхні українські ровесники. Американців від початку налаштовують на те, щоб витримувати жорстку конкуренцію на ринку вакансій [41].
Також в останні роки в США спостерігається тенденція до тіснішої співпраці шкіл і ВНЗ. Кожний коледж та університет має у своїй структурі цілий відділ або центр Career Development. У старшій школі з’явився новий тип класів, які готують школярів до вступних іспитів. Більшість університетів зараховують гарну оцінку з цього курсу як початковий курс із відповідного предмета. Цікаво, що навіть при вступі до ВНЗ абітурієнту можна не визначатися з певним факультетом. Студент може обрати свою спеціалізацію лише наприкінці першого, а часом навіть другого курсу. Конкретики при вступі вимагають лише найбільші університети країни, але й там, зазвичай, знаходяться шляхи переходу з факультету на факультет [28].
Профорієнтація не втрачає своєї важливості і при працевлаштуванні. Економісти США ще у 80–ті роки ХХ століття зазначали: якщо при наймі співробітників профвідбір не проводився, то плинність кадрів лише за рік сягне 50 % від набраного штату. Американці залишають робочі місця через те, що розуміють свою непридатність до виконання службових обов’язків або банальну незадоволеність роботою. Разом з тим профорієнтація, на яку витрачається лише кілька відсотків від вартості перепідготовки працівника, дозволяє вдвічі зменшити кількість звільнених через ці причини [там само].
У 1994 р. у США був прийнятий акт під назвою “School to Work” (“Від школи до роботи”), відповідно до якого головним національним багатством країни оголошено висококваліфіковані, освічені та гнучкі кадри. Згідно з цим документом пріоритетним завданням є підготовка учнів і студентів до майбутньої роботи та кар’єри шляхом поєднання академічних і професійно-технічних знань, завчасного вибору робочого місця, підтримка зв’язку між освітніми закладами та підприємствами [323].
Профконсультанти повинні не просто допомогти молодим людям вибрати професію, а й навчити самостійно вибудовувати професійну кар’єру, ухвалюючи відповідальні рішення протягом усього трудового життя.
Охарактеризувавши систему професійного самовизначення учнів у США, як сукупність державних, громадських та інших установ зроблено висновок, що в сучасній американській педагогічній науці особливостями професійної орієнтації учнівської молоді в середніх навчальних закладах США є: ступеневий характер професійного самовизначення і варіативність переходу від однієї форми до іншої; посилення ролі недержавних форм професійної орієнтації школярів і зв’язку їх шкільного навчання з практикою; своєчасне реагування системи освіти на зміни в структурі і на ринку праці; використання в допрофесійній та професійній підготовці молоді компетентнісного підходу; психолого-педагогічна підтримка процесу вибору молодою людиною майбутньої професії в контексті вирішення більш широкої проблеми підготовки до вибору професійної кар’єри тощо.