Відповідно до розглянутої нами систем середньої освіти та профорієнтації в США охарактеризуємо зміст професійного самовизначення учнів на різних етапах навчання в американській школі.
Зміст професійної орієнтації учнів на різних етапах навчання в школі в США визначається через специфіку середовища, у якому діють середні навчальні заклади, форми і методи навчальної діяльності, завдяки яким процес професійної орієнтації стає можливим та ефективним.
Зміст освіти в середніх навчальних закладах США спрямований на розкриття інтелектуального потенціалу молоді, на підготовку учнів до навчання в університетах, а також до професійної діяльності, пов’язаної із самостійним та усвідомленим прийняттям рішення в нестандартній ситуації. Він відображає основні цілі навчання на всіх ступенях освіти в школі, а саме: індивідуальний розвиток особистості, розкриття її потенціалу; задоволення потреб економіки країни у кваліфікованій робочій силі; соціальну та культурну інтеграцію, формування активного члена громадянського суспільства; закладення основ для навчання протягом усього життя.
Важливим аспектом забезпечення підготовки учнів середніх навчальних закладів до свідомого вибору майбутньої професійної діяльності, що відповідає сучасним вимогам, є постійне вдосконалення освітньо-професійних програм і кваліфікаційних характеристик. А одним із найпоширеніших засобів підвищення ефективності професійної орієнтації є створення Міністерством освіти і науки США різноманітних програм.
Нові концептуальні підходи до проведення професійного орієнтування і консультування знайшли своє відображення у різних освітніх програмах. Наприклад, програму “Від школи до роботи” (“School to work”) прийнято в США на федеральному рівні. Навчаючись за цією програмою, учні одержують повніше уявлення на практиці про різні сфери праці, що дає їм змогу більш усвідомлено зробити вибір своєї професійної кар’єри, ґрунтуючись на власному практичному досвіді [323].
Програма має два напрями: для учнів, які планують після школи навчатися у ВНЗ, і учнів, які збираються після закінчення школи працювати. Реалізація другого напряму передбачає ознайомлення учнів з майбутньою професією в умовах реального виробництва. Найбільш вагомим наслідком прийняття акту стало зміщення центру ваги школи з формального професійного навчання на початкову базову професійну підготовку. При цьому основний акцент робиться на формуванні загальнопрофесійних навичок та вмінь (за сучасною термінологією – загальнопрофесійні компетенції) [14].
Варто провести аналіз особливостей та тенденцій розвитку змісту освіти в державних школах США, що значною мірою відображається на змісті профорієнтаційної роботи з учнями. Американські науковці зазначають, що тенденція – це виявлена можливість розвитку. Тенденція – багатоваріантна: за певних умов можливість перетворюється в дійсність, є не тільки процесом, а і його результатом.
Сучасні тенденції розвитку змісту освіти, напрями розвитку освіти, зумовлені дією соціальних, культурних та наукових чинників, властивих державним школам США за останні 30 років [39].
Однією з тенденцій формування змісту освіти є першочерговий розвиток базової освіти, яка повертається до старих, перевірених століттями, принципів освіти (моральні, естетичні, духовні); розвиток у напрямі руху “Назад до основ” (“Back to Basics”), приділення уваги важливим умінням та знанням, що складають загальну грамотність та інтелектуальний потенціал школяра. Особливу увагу приділяють вивченню англійської мови, математики, природничих наук та суспільствознавства в практичному аспекті; формуванню світогляду, виховання цінностей демократичного суспільства, терпимості до представників інших культур. Головним завданням шкільного навчання залишається інтелектуальний розвиток школярів [39].
Одним із основних питань освіти в США є побудова навчальних програм. У минулому знання у сфері змісту освіти займали другорядне місце, а на першій позиції стояли вміння. Видатні педагоги США вважали, що сконцентрований зміст навчання (кілька наук в одному предметі) дозволить краще підготувати учнів до життя. Такий підхід, за Дж. Кріейджером [166], дозволяє досягти найважливіших цілей освіти:
1) навчити жити в сучасному суспільстві (читати газети, дотримуватися балансу в чековій книжці, готувати їжу, робити покупки, платити податки, зберігати здоров’я, голосувати, виховувати дітей, користуватися природними багатствами, вирішувати життєві проблеми);
2) допомогти індивіду реалізувати свої особисті цілі в навчанні. Це означає необхідність навчання учня практичним навичкам, які відповідають його потребам.
Традиційна система навчання представляє вивчення ряду навчальних дисциплін, які змістово і методологічно погано узгоджуються між собою. Її організаційний принцип – предметоцентризм – передбачає функціонування навчальних предметів як автономних освітніх систем. Слабкий зв’язок предметів породжує серйозні труднощі у формуванні в учнів цілісної картини світу, перешкоджає цілісному сприйняттю американської культури. Предметна роз’єднаність є однією з причин “фрагментарності” світогляду школярів.
Поширене уявлення, що предметоцентризм протистоїть інтеграції, а розвиток системи освіти має йти шляхом обмеження або заміни одного принципу іншим, у науковому плані є некоректним. Предметоцентризм – один з організаційних принципів школи США, відповідно до якого навчальні предмети функціонують автономно. Процес навчання відбувається в межах окремого предмета, оскільки він представляє інтегровану систему. Практично предметоцентризм – це зовнішня форма внутрішньопредметної інтеграції. Поступово повинен відбуватися рух від внутрішньопредметної інтеграції до міжпредметної [264].
Питання про те, що включати в програму, які предмети і в якому обсязі, вирішується місцевими органами управління освіти (радами з питань освіти). Відбір змісту проводиться на основі сформованих традицій, залежить від кількості коштів, потреб та інтересів учнів, наявності вчителів, престижності в навчальному окрузі того чи іншого предмета, тиску місцевих громад, вимог до вступників до коледжу.
Прикладом поділу навчального матеріалу на гуманітарні, природничі та математичні блоки може служити програма із соціальних предметів, яка розроблена і використовується в багатьох штатах. “Фокусувати увагу виключно на окремих аспектах загального світу, вивчаючи його з різних навчальних дисциплін, – значить дати учням короткозорий зразок поведінки людини в суспільстві і неправильне поняття про соціальні інститути” [267].
Поряд з програмами, укладеними різноманітними федеральними органами освіти, в школах США використовують програми, складені шкільними округами і школами. Серед таких програм варто назвати: “Пригода” (“Adventure”; діє в 11 штатах); “Право читати” (“Right to Read”; застосовується в ряді штатів Атлантичного узбережжя, передбачають наявність полікультурної тематики); “Учні-соціологи” (“Students-Sociologists”; об’єднує кілька гуманітарних предметів) [195–198].
Загальноосвітня програма в старших класах деякою мірою розширюється, але становить тільки 50 % навчального часу: англійська мова та література – 4 роки, суспільствознавство – 3–4 роки (історія – 2 роки, включає історію США та курс “Американські проблеми”), природничі науки (в більшості випадків біологія) – 1 рік (10 клас). Друга половина програми, за Дж. Конантом, для обдарованих дітей, частка яких складає 20 % від загальної кількості старшокласників у школі, представлена серйозними академічними дисциплінами, а для основної маси учнів – курси за вибором, що дають практичні навички (машинопис, кулінарія) [174].
Серед учених США існують різні точки зору на структуру навчальних програм. Г. Броуді, Дж. Бурнет, Б. Сміт пропонують відібрати для шкільної програми та підручників поняття, які логічно пов’язані з певними галузями науки, мають для учня практичну значимість, наприклад, поняття прямої і пропорційної залежності або мовні символи, які формуються в процесі вивчення математики та рідної мови [177–179]. На їхню думку, можна виділити п’ять областей знань, що формують програму:
1) символіка інформації (англійська та іноземна мови, математика);
2) базові природничі предмети (природознавство, природничі науки);
3) розвиваючі курси (еволюція космосу, еволюція соціальних інститутів, культура);
4) “екземплярність” навчання (образотворче мистецтво, музика, література);
5) світові проблеми (соціальні проблеми, екологія).
М. Скрівен включає в загальноосвітню програму розвиток в учнів п’яти “навичок виживання”: читати, писати, рахувати, запам’ятовувати, декламувати, призначення яких полягає в тому, щоб допомогти учневі вирішувати практичні проблеми [324].
К. Берейтер [168] відзначає, що в більшості середніх шкіл США використовують чотири види навчання:
1) навчання прикладного характеру;
2) навчання основним навичкам;
3) навчання основним заняттям;
4) особистісне навчання.
Комісія з довузівської підготовки у своїй програмі модернізації змісту середньої освіти в школах США орієнтує на природничі та наукові предмети, математику, комп’ютерну техніку та інші академічні дисципліни.
На захист предметного принципу побудови змісту освіти в школах США виступають А. Анру та Р. Бент, які пропонують загальноосвітню програму для старших класів і вводять до неї англійську мову, суспільствознавство, математику, природничі науки (фізику, хімію, біологію) та іноземну мову [181; 182].
Загальноосвітня програма передбачає вивчення сучасних проблем соціально-економічної, культурної та політичної структури суспільства з метою набуття відповідного соціального досвіду. Книгу “Коріння Америки” (“American Roots”), видану Національною асоціацією освіти, рекомендовано як навчальний посібник для учнів 7–9 класів. У ній розглядаються питання імміграції, національно-етнічних процесів, міжетнічних відносин. Основну увагу автори зосередили на явищах етнокультурного розвитку, на біхевіорістичному принципі їх оцінки.
Р. Барт, Ф. Кумбс, А. Маслоу, Ч. Сільберман наголошують на необхідності, насамперед, знань, які допоможуть людині краще пізнати себе і утвердитися в суспільстві. Головним вони вважають емоційне виховання, яке повинно знаходити відображення в змісті освіти в школі США [40].
Т. Кіршенбаум, Р. Мюллер, Ч. Патерсон, С. Саймон значну роль у середній освіті відводять предметам гуманітарного циклу, зміст яких спрямований на емоційний розвиток учнів, формування між ними гуманних відносин. Особлива увага приділяється вивченню таких понять, як: “уряд”, “закон”, “демократія”, “культура”, які К. Вайнберг називає “стабілізуючими соціальними структурами” і закликає вивчати не на раціональній, а на емоційній основі [200–202].
Прихильники концепції “реконструктивізму” до загальної освіти включають гуманітарні та соціальні дисципліни, інші ж предмети, на їхню думку, – галузь соціальної освіти. У старших класах один рік передбачається присвятити вивченню певній галузі знань: 9 клас – політиці, економіці; 10 – людським стосункам, 11 – мистецтву, 12 – природничим наукам.
Спільною особливістю всіх концепцій змісту загальної середньої освіти в США є гіперболізація одних цілей, завдань і компонентів змісту освіти і повне ігнорування або недооцінка інших, що може призвести до негативних наслідків.
У навчальному плані шкіл США окремі предмети представлені в певних пропорціях; вони охоплюють всі найважливіші галузі освіти, забезпечуючи всебічний розвиток школярів. Кожен навчальний предмет озброює учнів специфічними знаннями, знайомить їх з відповідними способами діяльності, розвиває специфічні вміння, інтереси, формує світогляд, знайомить із світом професій.
У школах США можуть існувати кілька варіантів навчальних планів, їх складають на основі базисного плану з урахуванням вікових особливостей учнів і кількості навчальних годин та принципів черговості й послідовності. Школи самі вибирають навчальні плани і програми, при цьому враховується специфіка складу учнів. Для кожного навчального предмета розробляється навчальна програма, що визначає його зміст, розділи, теми, види робіт, ілюстративний матеріал.
У кожному навчальному предметі закладені можливості для ознайомлення учнів з різними професіями. Навчальні програми орієнтовані на наявність у школярів певного рівня знань про ті чи інші професії і на забезпечення можливості досягнення більш високого рівня знань. Навчальні програми з кожним класом розширюють спектр інформації про світ професій, розширюють профорієнтаційний кругозір учнів, розвивають здатність глибше вивчати і професії, розробляючи власне професійне портфоліо. При складанні портфоліо використовується принцип спіралі, згідно з яким школярі спочатку знайомляться з професіями, які їм до вподоби, а потім здійснюється більш серйозна профконсультативна робота з кожним учнем.
Протягом навчання професії учням уводяться не відразу у всьому їхньому обсязі і глибині, а поступово, процес пізнання йде від найбільш відомих і знайомих до окремих і часткових. На різних етапах навчання глибина розкриття інформації про сутність та особливості здобуття професії різна. Програми для початкового навчання передбачають раннє введення інформації про різні професії, з якими дитина стикається у житті. У середніх і старших класах ця процедура більш деталізується та індивідуалізується.
До навчальних програм ставлять такі вимоги:
– єдність теоретичної основи та відображення ними цілісного змісту освіти;
– повнота (включення в програму всіх необхідних для реалізації поставлених цілей елементів змісту) та конкретність вираження змісту освіти як інтерпретації цілей (така подача всіх елементів з їх ознаками, характеристиками і зв’язками як дозволяє реалізувати заданий зміст у навчальному процесі);
– процесуальність представленості – побудова програми, в якій реалізується єдність змісту освіти та процесу навчання: послідовність і взаємозв’язок усіх його елементів, досягнення конкретних цілей навчання;
– взаємозв’язок програм усіх предметів, цілісність відображення програмами змісту освіти в цілому;
– поділ змісту програм на обов’язкові і факультативні предмети;
– виділення головних і допоміжних знань;
– найбільш повна інформація про світ професій, що пов’язані з вивченням даного предмета.
Таким чином, у навчальному предметі виділяють не тільки його основну функцію – засвоєння змісту дисципліни, але й додаткову – виховну, яка включає елементи профорієнтаційної роботи.
У змісті профорієнтаційної роботи середніх шкіл США можна виділити й окремі програми підготовки учнів до вибору професії.
Так, на початку 70–х років XX століття у зміст середньої освіти було введено програму “Розвиток кар’єри” (Career Development), автором якої є Сідней Морланд. Основним завданням цієї програми є підготовка до життя, а потім вже підготовка до професії та її вибору. Є окремі програми в школах, на виробництві, в сім’ї, в суспільстві, сільській місцевості тощо [261].
Курс “Розвиток кар’єри” (Career Development) став частиною освітньої системи. Він покликаний ознайомити з професіями дітей віком від 5 до 14 років і здійснюється в школі в три етапи [28]:
1–4 класи – розвиток самосвідомості учнів, розуміння свого місця в общині, вивчення класифікації професій; основними формами і методами є рольові ігри, ігри-шаради, екскурсії, інтерв’ю, відео-кінофільми.
5–9 класи – учні досліджують професії, вивчають свої індивідуальні особливості, працюють у закладах і на підприємствах свого мікрорайону. Учні, які мають кращі знання з певного предмета, можуть навчатися у класі для обдарованих, у якому швидше проходиться матеріал і задається більше домашніх завдань. Окрім поділу дітей на потоки за тестовим відбором, учні класу часто розбиваються на різні групи залежно від рівня знань з певного навчального предмета. Також у середній школі існує “a tracking system” – система, яка розподіляє учнів за академічними можливостями та мотивацією. Більш здібні та старанні обирають складніші курси. В залежності від предмета, учневі пропонується 2, 3 чи навіть 4 рівня складності, з яких він може обрати собі відповідний рівень. Учні одного потоку й класу можуть відрізнятися своїми знаннями та навчатися часом в різних групах. Тобто уже в 5–9 класах школа в США пропонує різноманітну академічну програму, яку учням допомагають обрати в обстановці дружньої підтримки.
10–12 класи – навчання диференційовано за профілями: академічним, загальним і практичним. Учні повинні навчитися визначати свої життєві і професійні плани. Вони складають власну характеристику з детальним описом своїх індивідуальних рис і якостей. До ХІІ класу вони вже вміють орієнтуватися у світі праці, шукати роботу, вести переговори з підприємцями і заповнювати різні варіанти заяв, анкет. Особова справа учня ведеться протягом усього навчання в школі. Відбір учнів до відповідного потоку здійснюється дуже ретельно, враховуються навчальні досягнення, характеристики вчителів, результати тестування щодо рівня IQ учня, рекомендації працівника профорієнтаційної служби тощо.
Навчання на кожному з потоків передбачає досягнення різних цілей: на академічному – підготовка до вступу в університет, на загальноосвітньому – до середнього професійного навчального закладу, на практичному – підготовка до роботи.
Базова освіта надає основи знань академічних дисциплін в школі, які є необхідними в подальшій життєдіяльності, не залежно від професії чи роду занять. Як показує навчальний план Amphitheater Middle School в м. Таксон штату Аризона, базовими предметами є математика, природничі науки, англійська мова, суспільствознавство [206].
Ще однією тенденцією формування змісту освіти є його реформування. З початку 80–х років у США реформування змісту освіти, зміна методів, підходів та напрямів розвитку освіти має основну мету – зменшити відсівання учнів, надати їм рівноправні можливості в отриманні освіти.
Тенденція реформування змісту освіти проявляється на різних рівнях: федеральному (розробляють загальні концепції, підходи, стратегії, стандарти, напрями розвитку); на рівні штату (враховують національний та етнічний склад населення, місцеві особливості, фінансові можливості); рівень школи (беруть до уваги кваліфікацію та досвід учителів, приналежність учнів до певної етнічної групи, рівень розумового розвитку учнів, побажання батьків (у виборі іноземної мови та елективних предметів).
У реформі старшого ступеня школи США можна виділити такі напрями:
- Оновлення змісту навчальних матеріалів і методів їх викладання.
- Використання нових педагогічних технологій, що відповідають певним компонентам змісту навчальних дисциплін.
- Велика гнучкість організації роботи в школі, здатність швидко реагувати на потреби різних етнічних груп, враховувати їх бажання у формуванні змісту освіти.
- Спрямованість освіти на підготовку учнів до майбутньої професійної діяльності, подальшого навчання.
Причинами реформування змісту освіти є відставання США в галузі середньої освіти від Японії та інших розвинених країн; постійне збільшення об’єму наукових знань; прогрес у сфері інформаційних технологій; зміна національно-етнічного складу учнів.
У США реформи освіти проводились у напрямі модернізації змісту освіти. З 1981 року було введено обов’язкове навчання з п’яти основних напрямів: англійська мова та література (4 роки); математика (4 роки), природознавство (3 роки), соціальні науки (3 роки), комп’ютерна техніка (півроку).
У 1985–1989 роках було проведено другий етап шкільної реформи, який характеризувався принципом елективності (диференціацією та індивідуалізацією навчання). Досвід реформування школи США показав, що найбільш важливим елементом у цьому процесі є узгодження освітньої дійсності з об’єктивними потребами суспільства та особистості. Введення стандартів у зміст шкільної освіти є однією з тенденцій її розвитку [203; 204].
Диференціація змісту освіти є однією з основних тенденцій розвитку сучасної школи в США та важливим напрямом цілеспрямованого здійснення професійного самовизначення учнів. Вона дає можливість учням не зупинятися, а йти вперед, удосконалюючи свої знання та вміння, свідомо обирати майбутню професію.
Починаючи з дев’ятого класу, в американських школах існують різні відділення (профілі). Найбільш поширені з них: “академічний”, “загальний”, “сільськогосподарський”, “комерційний”, “індустріальний” (“промисловий”) [42].
Академічні (підготовчі) школи (college preparatory high schools (prep schools)) забезпечують підготовку до вступу у вищий навчальний заклад і передбачають використання поглиблених ускладнених програм. На початку дев’ятого року навчання всі учні проходять тестування на визначення “коефіцієнта розумової обдарованості” [там само]. Академічний напрям передбачає, що до основних предметів додається курс математики ускладненого типу, природничі науки та іноземні мови. Залежно від подальшого професійного вибору школяра навчання може мати гуманітарну, природничу, суспільствознавчу чи іншу спрямованість.
Також існують курси Advanced Placement (AP), які дозволяють кращим учням здати залік до коледжу, ще навчаючись у старшій школі. Інші ж учні мають можливість вивчати різні професійні дисципліни та курси, брати участь у програмах, які передбачають навчання й практику водночас, що дозволяє їм отримати залік у школі за місцем роботи (on-the-job training) [там само].
Виробничий профіль призначений для учнів, які після школи хочуть почати працювати. Професійно-технічні школи (vocational high schools (VoTech schools)) забезпечують здобуття певної спеціальності. Програма професійно-технічного навчання може підготувати спеціалістів з наступних сфер: сільськогосподарського виробництва, підприємництва, економіки домашнього господарства, промислового виробництва, будівництва, інформаційної технології, маркетингу, бізнесу, інженерії та медичних професій. Половина навчального часу відводиться на практику. Обсяг загальної освіти на цих профілях значно скорочений. Учні, які обирають професійно-технічний напрям, можуть або долучитися до числа працюючих, або ж продовжувати навчання в коледжах [там само].
Але у 9–12 класах здійснюється не лише поточна форма диференціації: на кожному потоці додатково здійснюється поділ на треки (групи) – сильні, середні, слабкі. Вони є прикладом подальшої рівневої форми диференціації (групування) – за навчальними успіхами та рівнем інтелектуального розвитку. Таким чином, навчальні програми диференціюються також у залежності від індивідуальних потреб учнів та рівня підготовки групи в цілому. Школярі можуть бути переведені з групи високого рівня до групи середнього або низького рівня. Зворотний шлях неможливий, оскільки існують суттєві відмінності у змісті, методах навчання. Один і той же предмет у сильному, середньому та слабкому треках викладається як три різні курси [там само].
У США зміст освіти відбирається за принципом відповідності навчального матеріалу потребам та інтересам учнів старшої школи. Наприклад, школярі на академічному потоці вивчають курси всесвітньої історії, культури різних країн, економіки, географії, мов, сучасної літератури та мистецтва; в той же час потреби учнів, які не планують вступати до коледжів, обмежуються набуттям елементарної грамотності, вивченням історії рідної країни, проблем споживача, екологічних проблем [там само].
Можемо зазначити, що диференціація на академічному профілі є дуже ефективною, вона забезпечує максимальні можливості набуття ґрунтовних знань, які відповідають особистісним потребам і професійним намірам учнів американської старшої школи. Це забезпечується завдяки наявності різних видів індивідуальних програм, що запроваджуються на академічних потоках, таких, як незалежні, збагачені, прискорені, елективні, професійно спрямовані програми. Навчання на природничо-математичному і гуманітарному напрямах забезпечує підготовку з профілюючих предметів, допомагає випускнику вступити на певний факультет та здійснити вибір майбутньої професії [там само].
У Сполучених Штатах Америки чітко окреслена тенденція до збільшення кількості та варіацій елективних навчальних курсів, які, на думку американських педагогів, допоможуть школярам обрати правильний професійний шлях [303; 306; 307]. Елективні предмети і курси допомагають здійснювати диференціацію навчання за академічним і практичним профілями.
Профільну освіту доповнює професійно-технічна, яка теж здійснюється на базі середньої школи. Для отримання певної практичної спеціальності учні можуть обрати виробничий профіль навчання після закінчення 8 класу.
Під час уроків американські вчителі здійснюють внутрішню диференціацію. Її використання є особливо актуальним у класних кімнатах США, адже учнівство є різнорідним, багатонаціональним та має різний рівень підготовки, а також деякі сім’ї часто переїжджають – шкільні умови часто залежать від того, в якому районі знаходиться школа (у центральних кварталах міст, як правило, не дуже сприятливі умови для навчання, а на околицях школи пропонують високий рівень знань та підтримують порядок). Хоча програма розрахована на підвищення рівня всіх школярів, але складність навчального матеріалу погоджується з можливостями різних груп учнів.
У всіх типах шкіл здійснюється групова диференціація, яка є однією з її найефективніших форм. У класах відбувається поділ учнів на групи, що сприяє активізації їх участі в обговореннях навчального матеріалу тапошуку правильних відповідей. При формуванні таких груп враховуються як пропозиції вчителя, що базуються на основі навчальних досягнень учнів та рівні їхнього розвитку, так і побажання самих школярів.
У США групова диференціація передбачає поділ на швидкі, середні та повільні групи. Тенденція навчання різних за можливостями учнів прийшла на зміну попередній, коли учнів розподіляли на успішні, середні й слабкі класи, що передбачало їх тривале перебування у зазначених групах. Проте такі класи мають свої недоліки, адже ізолювання успішних учнів не дає можливості слабшим покращити навчальні результати й працевлаштуватися після закінчення школи, залишає середню групу без взірців, ставить штампи на школярів (“відмінник”, “невдаха”) [310].
Комп’ютеризація змісту освіти є ще однією тенденцією в американській школі, яка суттєво вплинула на професійне самовизначення школярів. В 90–х роках відбувся прорив у сфері інформаційних технологій, за допомогою світової комп’ютерної мережі Інтернет і локальних комп’ютерних мереж практично будь-яка інформація стала доступною всім, у тому числі і школярам у США. Нові модифікації комп’ютерів замінюють старі, шкільні лабораторії постійно поповнюються новими комп’ютерами, навчальними програмами. Використання інформаційно-комунікаційних технологій дало змогу американським учителям зорієнтувати учнів на вибір професій, які повязані з компютерною технікою, масштабно використовувати її в профконсультаційній роботі.
Досить цікавою тенденцією формування змісту освіти та профорієнтаційної роботи в державних школах США є перехід від монокультурного до полікультурного змісту освіти, який базується не на одній окремо взятій культурі, а включає в себе елементи багатьох культур. Полікультурна грамотність – невід’ємна частина сучасного життя в США [111].
Альтернативою ПКО (професійної культурної освіти) є монокультурна освіта, яка відображає лише одну сторону реальності та підтримує домінантну групу школярів. Монокультурна освіта – реальність більшості шкіл у США. Педагоги при відборі навчального матеріалу зазвичай відображають домінантну точку зору, обирають матеріал, інформацію про ті чи інші професії під впливом свого походження, освіти та досвіду [там само].
ПКО є найбільш відповідною для дітей “групи ризику”, які легко можуть отримати негативні результати на тестах і екзаменах. Загальнонаціональне дослідження, проведене Дж. Фраймаєром у 1998 р., показало, що 25–35 % всіх учнів у США входять до цієї групи [218]. Але навіть ці дані вважаються штучно заниженими. Хоча приналежність до недомінуючої раси, етносу, класу та погане володіння англійською мовою можуть бути факторами ризику у виборі майбутньої професійної діяльності. Незважаючи на це, термін “група ризику” став застосовуватись в основному для характеристики вихідців із етнічних меншин. Більш вдалим формулюванням є термін “маргінальні” учні, який використовували Р. Сінклер та У. Гуорі [292]. Він означає, що причини поганої успішності не зумовлені етнічною приналежністю школярів, а залежить від їх оточення в школі. Змінивши шкільне оточення, можна зменшити фактор ризику, а учні з “маргінальної” групи перейдуть в основну.
У небагатьох школах є вчитель, який дає уроки в різних класах у рамках полікультурної професійної програми. Незважаючи на те, що цей підхід можна втілити в життя в полікультурному розділі стандартного навчального плану, він є неприйнятним, оскільки в процесі його реалізації полікультурна філософія може не відповідати реальній ситуації в класі. За такого підходу полікультурний матеріал може протирічити ринку праці, що призводить до збільшення розриву між звичайними та полікультурними програмами. У цій ситуації вчителі не зацікавлені розвивати альтернативні програми в рамках ПКО, які дають знання “екзотичного” характеру, тоді як реальна, на їхню думку, робота відсунута на задній план [там само].
Отже, ПКО являє собою філософію, свого роду світогляд, а не просто програму для певного класу. Такий підхід може значно покращити успішність, взаємовідносини в школі, створити нову школу шляхом освітньої реформи забезпечити цілісну й цілеспрямовану профорієнтаційну роботу з учнями різних етнічних груп. Таким чином ПКО дозволяє утверджувати соціальну справедливість. Розвиток ПКО – означає розширення кругозору учнів, застосування отриманих знань на практиці для досягнення соціальної справедливості. Цей аспект ПКО є актуальним для початкового та середнього рівня навчання, коли діти вже розуміють, що справедливо, а що ні. Для діючої ПКО велике значення мають погляди, пріоритети, цінності та досвід учителя. У ПКО на першому плані культурологічна спрямованість підготовки вчителів, головне місце в якій займають дисципліни, пов’язані з культурою та загальною освітою, оскільки саме так учитель може оволодіти всіма формами засвоєння знань, які належать до його власних і до інших культурних традицій та ознайомити учнів із різними професіями. ПКО спонукає до критичного мислення, змушує учнів ставити більше питань, шукати власні відповіді, самостійно шукати інформацію про професію, яка його цікавить [там само].
Полікультурний підхід не оперує принципом заміни однієї “правди” на іншу, проте відображає багатоаспектні точки зору, які допомагають повніше усвідомити реальність. Ці характеристики ПКО висвітлюють американську школу, її реформи та відповідають на багато проблемних питань, вирішення яких дає можливість покращити профорієнтаційну роботу. При розумному використанні ПКО може трансформувати традиційний зміст профорієнтації учнів у той, який відповідає їхнім інтересам. ПКО змушує школярів критично мислити, що багато в чому визначить їх подальшу професійну діяльність [там само].
Зміст профорієнтаційної роботи відображає й відповідну роботу батьками. Так, на сайтах шкіл Сполучених Штатів до уваги батьків пропонуються програми, які допомагають дитині зробити правильний вибір. Підготовку радять починати, коли дитина навчається у 9–10 класі. Наприклад, на сайті школи Cape Central High School міститься спеціально розроблений для батьків план під назвою “How to Help Your Child Transition Successfully from College to Career” (“План, як допомогти Вашій дитині у подальшій освіті після закінчення старшої школи”). Він містить наступні поради [43]:
У 9–му та 10–му класах…
- Покладайте на сина / доньку високі надії, слідкуйте за його / її оцінками та шкільними досягненнями.
- Допоможіть сину чи дочці визначити риси та якості, необхідні для майбутньої професії, та порівняйте інтереси і можливості з тими, які вимагаютьcя для тієї чи іншої професії. Визначтесь з додатковим навчанням чи тренінгами, якщо потрібно.
- Попрацюйте з дитиною разом та складіть список навчальних закладів, які він / вона хотів / хотіла б відвідувати, та дізнайтеся про вступні вимоги. Порівняйте витрати на плату проживання у кожному закладі.
- Заплануйте послідовність курсів, які Ваша дитина складатиме у старшій школі, щоб вони найкраще підготували її до вступу до того чи іншого навчального закладу. (В Америці учні складають дуже багато курсів та тестів, і за останні роки їх кількість тільки зросла).
- Заохочуйте Вашу дитину брати участь у позакласній та позашкільній діяльності та розпочніть підготовку резюме для коледжу (університету).
- Коли Ваша дитина навчатиметься у 10–му класі, вона складе ПЛАН (the PLAN – назва тесту) у жовтні місяці. Цей тест є ніби підготовкою до більш важливого – American College Test (ACT test) і допомагає побачити сильні та слабкі сторони й краще підготуватися до ACT test.
В 11 класі…
- Продовжуйте слідкувати за успішністю Вашої дитини та відвідуйте збори, зустрічі і конференції.
- Продовжуйте заохочувати позашкільну діяльність.
- Заохочуйте дитину відвідувати курси та заняття, необхідні для подальшого навчання.
- Зв’яжіться з керівництвом / адміністрацією навчального закладу (закладів), які Ви обрали з дитиною, для надання повної інформації щодо складу вступних документів та дізнайтесь про стипендії й інші програми з виплати грошової допомоги.
- Допоможіть дитині зареєструватися для складання “The Scholastic Aptitude Test” (“Тест для перевірки здібностей та нахилів учнів”), (SAT) або American College Test (“Тест американського коледжу”), (ACT). Це потрібно зробити принаймні за 5 тижнів до дати складання тесту. Інформація про дату складання та місце доступні для перегляду у кабінеті завуча, а також на цій веб-сторінці.
- Обговоріть вибір коледжу (університету) з дитиною. Відвідайте з дитиною кілька коледжів, у яких вона зацікавлена.
- Заохочуйте дитину до розмови зі старшими друзями, які відвідують коледжі, та запитайте, що їм подобається чи не подобається у них.
- Постарайтесь, щоб Ваша дитина зустрілась із представниками коледжу навесні. Учні можуть записатися та відвідати офіс з надання інформації (the Guidance Office).
В 12–ому класі . . .
- Заохочуйте зареєструватися у вересні для складання the ACT або SAT, якщо Ваш син чи донька ще не склали жодного з цих тестів. Якщо набрана кількість балів після складання цих тестів не задовольняє, можна скласти дані тести повторно під час останнього року навчання.
- Потурбуйтесь, щоб Ваш учень зустрівся з представниками коледжу восени та навесні.
- Відвідайте корпуси навчання та проживання коледжів заради інтересу. Під час останнього року навчання школярам дають два дні для оглядання корпусів коледжів.
- Відвідайте Семінар з фінансової допомоги у грудні у CHS, щоб дізнатися, як все варто організовувати та як потрібно оплачувати навчання та проживання на території коледжу.
- Заохочуйте свого випускника / випускницю забрати бланки грошової допомоги з кабінети завуча школи у грудні.
- Попрацюйте з дитиною, щоб передати заповнені формуляри (форми) фінансової допомоги якнайшвидше після першого січня.
- Переконайтеся, що Ви виконуєте умови подання усієї необхідної інформації в зазначені терміни. Подання документів та необхідної інформації до кінцевого терміну покладається на відповідальність школяра.
- До першого грудня Ви повинні переконатися, що Ваша дитина звернулась та подала усі необхідні папери та інформацію до коледжу, на якому Ви разом з дитиною зупинили свій вибір.
- Заохочуйте дитину перевірити списки “Для випускників” на предмет щойно призначених стипендій.
- Підтримайте дитину в остаточному виборі.
Отже, як бачимо, в загальноосвітніх навчальних закладах розроблені дуже детальні поради та вказівки, адже після завершення школи перед учнями відкривається широкий вибір коледжів та вищих навчальних закладів. Американські вищі освітні заклади відомі на увесь світ і привертають увагу тисячь іноземних студентів щороку, цим самим ще більше підвищуючи вступний конкурс. Здобувши середню освіту, можна вступати до громадських коледжів (community college), так званих початкових коледжів (junior college), технічних коледжів (technical college) чи міських коледжів (city college), в яких після дворічного періоду навчання можна отримати ступінь (associate’s degree), який прирівнюється до середньої спеціальної освіти [42].
Отже, враховуючи вищесказане, можемо визначити особливості змісту професійної орієнтації учнів на різних етапах навчання в школі США:
1) вдалий відбір та вивчення навчальних дисциплін, серед яких здебільшого переважають професійно зорієнтовані предмети;
2) створення програм академічного та соціалізаційного рівня, спрямованих на модернізацію системи освіти в середніх навчальних закладах, зниження рівня безробіття, активізацію академічної і професійної мобільності молоді;
3) діяльність різноманітних асоціацій розвитку кар’єри, які відіграють ключову роль у методичному забезпеченні профорієнтаційної роботи з учнівською молоддю.