Сучасні вимоги ринку праці, стрімкий розвиток техніки та технологій, наукомісткість виробництва товарів і послуг активізували процес пошуку найбільш ефективних форм, методів та технологій професійного самовизначення учнів. Це зумовлює необхідність більш детального вивчення американського досвіду, насамперед, основних методів та технологій професійного самовизначення учнів у системі освіти США.
У процесі характеристики тих чи інших методів та технологій професійного самовизначення ми будемо використовувати такі змістові характеристики цих понять. Метод – це спосіб взаємодії суб’єктів навчання, який дає змогу досягнути певну мету. Технологія – це узагальнений сценарій спільної діяльності педагога з учнями, уявна модель взаємодії суб’єктів навчання і виховання, яка зорієнтована на досягнення проміжних та кінцевих цілей.
Аналіз сучасної психолого-педагогічної літератури з проблем професійної орієнтації дозволяє виділити такі групи специфічних методів профорієнтаційної роботи в середніх навчальних закладах США, які представлені в таблиці 2.1 [279; 275; 277; 296].
Таблиця 2.1
Групи специфічних методів профорієнтаційної роботи в середніх навчальних закладах США
| Інформаційно-довідкові (просвітницькі) методи | Методи професійної психодіагностики | Методи морально-емоційної підтримки школярів | Надання допо-моги в конкрет-ному виборі й ухваленні ріше-ння |
|
Продовження табл. 2.1
|
|||
|
Продовження табл. 2.1
|
|||
|
|||
|
|||
|
|
||
|
|||
|
Треба зазначити, що диференціація методів профорієнтаційної та профконсультаційної роботи за ознакою “активізуючі – неактивізуючі” є умовною. Практично кожний із зазначених вище методів має певний активізуючий потенціал.
У теорії й практиці підготовки учнів до професійного самовизначення накопичений певний позитивний досвід розробки й використання активізуючих профорієнтаційних методів і створення та застосування профорієнтаційних програм з елементами активізації старшокласників. Нижче наведені характеристики деяких груп методів активізації профорієнтаційної роботи в американській школі.
Профорієнтаційні ігри і вправи. Профорієнтаційні ігри є груповим методом активізації професійного самовизначення учнів середніх загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів. Вони оптимізовані до реальних умов роботи з учнями (обмеженість часу проведення гри часом уроку або виховного заходу, необхідність роботи з цілим класом і т. ін.). При проведенні профорієнтаційних занять подібні ігри можуть бути використані як доповнення до діагностичних процедур, дискусій, індивідуальних консультацій та інших форм навчально-виховної роботи [69, с. 106].
Практичний досвід показує, що ігри, які займають 25–30 % від загального часу уроку (виховного заходу), сприймаються учнями не як “розвага”, а як природна форма роботи. Ігрові профорієнтаційні вправи й мікроситуації зазвичай використовуються у роботі з підгрупою (8–15 учнів) або малою групою (6–8 учнів). Це ускладнює їх використання на уроках [там само].
Активізуючі профорієнтаційні опитувальники. Їх було розроблено з метою урізноманітнення профорієнтаційного діагностичного інструментарію, оскільки багато тестових методик, анкет та інших профконсультаційних засобів не завжди позитивно сприймаються учнями [там само] .
Головною метою використання активізуючих опитувальників є не стільки одержання інформації про учня, скільки стимулювання його роздумів про перспективи власного особистісного і професійного самовизначення, тобто активізації цих процесів. Якщо в “традиційних” тестах і опитувальниках головна функція полягає в здійсненні психодіагностики, тобто одержання певних даних про особистість, то у випадку з активізуючими опитувальниками їхні розробники відмовились від завдання одержати “об’єктивний діагноз” школяра. Якщо мова йде саме про людину, що самовизначається, а не про людину, яка обстежується за допомогою тестів, то набагато важливішим є формування готовності людини до міркувань про себе і своє життя, що передбачає здійснення духовного пошуку, переживань та актуалізацію певних внутрішніх протиріч тощо [69, с. 106–107].
Схеми аналізу й самоаналізу ситуацій самовизначення. Особливою групою активізуючих профорієнтаційних методів є схеми аналізу й самоаналізу ситуацій самовизначення. З одного боку, ці схеми є певними теоретичними моделями процесу прийняття рішення у виборі майбутньої професії, а з іншого – розглядатися як самостійні методи, що активізують професійне самовизначення учнів [69, с. 107].
Психологічний зміст їх використання полягає в можливості максимально узагальненого розгляду найбільш складних проблем, пов’язаних з ухваленням рішення й плануванням перспектив розвитку молодої людини, що самовизначається. Порівняно з багатьма іншими формами профорієнтаційної роботи такі схеми дозволяють демонструвати складні процеси в простій і зрозумілій (наочній) формі [там само].
До схем загальної оцінки ситуацій самовизначення можна віднести “восьмикутник основних факторів вибору професії” [там само]. Це модель, у якій характеризуються ситуації професійного самовизначення, за якими можна визначити самостійно якість професійних планів підлітка:
1) врахування своїх схильностей (порівняно з інтересами схильності стійкіші);
2) врахування здібностей, зовнішніх і внутрішніх можливостей;
3) врахування престижності обраної професії;
4) врахування інформованості про неї;
5) врахування позиції батьків;
6) врахування позиції однокласників, друзів і однолітків;
7) врахування потреб виробництва (“ринку”);
8) наявність певної програми дій по вибору і досягненню професійних цілей – з особистою професійною перспективою (ОПП). ОПП вважається вдалою тоді, коли вона будується з урахуванням усіх названих факторів. У роботі зі школярами фактори вибору професії позначаються у вигляді восьмикутника, а при оцінці (або при самооцінці) ситуації професійного вибору лініями позначаються зв’язки ОПП з тими чи іншими факторами (наприклад, якщо ОПП будується без урахування цього чинника, то лінія не проводиться).
У такому вигляді “восьмикутник основних факторів вибору” наочно відображає характеристики школяра та дозволяє йому самостійно визначити свої профорієнтаційні проблеми [там само].
Ми розглядаємо професійне самовизначення учнів не лише як результат, але і як певний процес, який характеризується своєю специфічною метою, загальними й частковими завданнями, структурою, алгоритмом дій і взаємодій учнів та педагогів тощо, що дозволяє ставити проблему конструювання відповідних технологій. В останні роки було розроблено декілька технологій, реалізація яких, на думку їх авторів, сприятиме усвідомленому та самостійному вибору школярами майбутньої професії, побудові та реалізації ними планів професійної кар’єри тощо.
З точки зору можливості технологізації процесу професійного самовизначення старшокласників, особливу увагу привертають методики підготовки учнів до вибору професії Джона Голланда (США) та Сигекадзу Фукуями (Японія) [219; 220; 238].
Методика, яку розробив С. Фукуяма, базується на його теоретичних положеннях про оцінку здатності людини до вибору професії. Ця методика знайшла застосування не лише в Японії, але й за її межами, зокрема в Сполучених Штатах Америки. При її розробці С. Фукуяма виходив із концептуального положення про те, що основною метою профорієнтаційної роботи в школі є розвиток в учнів здатності до усвідомленого вибору майбутньої професії. На думку автора, така здатність розвивається в школяра в процесі самоаналізу, аналізу професій та здійснення професійних проб [142].
Під самоаналізом автор розуміє вивчення школярем особливостей власного характеру, вмінь, навичок, інтелектуальних здібностей та фізичного розвитку. Ця діяльність реалізується в процесі взаємодії учня та педагогічних працівників (учителів, профконсультантів, психологів та ін.) із застосуванням самоспостережень, педагогічних спостережень, тестів тощо [40, с. 108].
На наступному етапі, вважаючи, що учень володіє достатньо повною та розгорнутою інформацією про себе, центр ваги профорієнтаційної роботи, на думку дослідника, потрібно перенести на ознайомлення школярів зі світом професій. При цьому, вважав С. Фукуяма, основна увага повинна приділятися аналізу умов та соціально-економічних характеристик праці. Основними шляхами набуття інформації учнем є вивчення відповідних шкільних курсів, самоосвіта, спостереження, екскурсії, засоби масової інформації тощо.
З точки зору професійного самовизначення як процесу, найбільш розробленим та деталізованим С. Фукуямою в плані його технологізації є третій етап – професійні проби. Основна мета їх полягає в наданні учневі практичного досвіду роботи за певним фахом та співставленні характеру певної професії і нахилів, можливостей, умінь школяра. При цьому проби за певною групою професій повинні бути забезпечені в індивідуальному порядку для кожного учня.
Оцінка результатів вибору учнем майбутньої професії здійснюється шляхом послідовного виконання сукупності діагностичних процедур, які одержали назву “F-тест”. Їх послідовне виконання забезпечує визначення індексів самоаналізу, аналізу професій та професійних проб [там само].
Методика С. Фукуями також передбачає й оцінку результатів професійного вибору на етапі професійної адаптації шляхом кількісного аналізу даних, одержаних за допомогою оцінки аналізу професії, робочого середовища, управління працею на робочому місці та вiдповiдностi людини професії. Кінцевим результатом реалізації цієї методики є кількісний показник, тобто індекс здатності до усвідомленого вибору професії, якому можна дати якісне тлумачення [там само].
Отже, методика оцінки здатності учня правильно обрати майбутню професію, розроблена С. Фукуямою, має чіткий алгоритм дій школяра та педагогічних працівників (вивчення особливостей особистості учня; організація та педагогічне управління професійними пробами в школі, надання консультацій, контроль за профпробами, що здійснюються поза школою; оцінка самоаналізу, аналізу професій і професійних проб тощо). Вона характеризується системністю, поступовим посиленням пізнавальної активності, тобто має всі ознаки педагогічної технології.
У Сполучених Штатах Америки особливу увагу приділяють розробці технологій підготовки школярів до усвідомленого вибору професії, які розробляються в контексті програм, спрямованих на навчання кар’єрі.
Так, у 1994 році Конгрес США прийняв акт “School-to-Work” (у дослівному перекладі “Школа – роботі”), який визначає не сировину та засоби виробництва, а висококваліфіковані та конкурентоспроможні кадри. Цей документ орієнтує фахівців системи освіти на:
– підготовку школярів до майбутньої роботи і кар’єри;
– формування у школярів навичок ефективної поведінки в умовах ринку праці;
– поєднання академічних і професійно-технічних знань;
– формування в школярів особистих цілей і планів щодо професійної кар’єри;
– зв’язок між освітніми установами й підприємствами;
– забезпечення спадкоємності освіти й зайнятості;
– скорочення безробіття (особливо серед молоді);
– завчасний вибір випускниками шкіл майбутнього робочого місця [40, с. 109] .
Одним із засобів реалізації згаданого акту є програма розвитку кар’єри (Career Development), яка передбачає: ознайомлення учнів із використанням знань з академічних предметів для здійснення кар’єри, зустрічі з представниками різних професій, проведення екскурсій на підприємствах, набуття досвіду роботи, використання центрів розвитку кар’єри, підтримку випускників у працевлаштуванні після закінчення навчального закладу тощо. У зв’язку з її реалізацією до навчальних планів шкіл ряду штатів було включено навчальні курси, які дозволяють учням адаптуватися до вимог виробництва та вищої школи. Важливе місце в програмі розвитку кар’єри відводиться вивченню особливостей особистості учнів, їх навчальних досягнень, професійних інтересів та планів з метою виявлення їх навчальної та професійної еволюції [40, с. 110].
Як базова в “Career Development” використовується технологія підготовки школярів до вибору професії, автором якої є американський психолог Джон Голланд. На відміну від класифікації професій Є. Климова, що базується на предметах праці та згідно з якою не професійна діяльність впливає на особистісні особливості, а людина, відповідно до своїх особистісних якостей, належить до певного типу професії, Дж. Голланд запропонував інші підходи як до самої класифікації професій, так i відповідності людини певній із них.
Згідно з теорією Дж. Голланда успіх у професійний діяльності та задоволення працею залежать насамперед від так званого професійного середовища. Він припускав, що професія накладає певний відбиток на людину, а поведінка людини визначається не лише особистісними особливостями, але й середовищем, у якому вона працює.
Дослідник виділив шість типів професійного середовища: реалістичне (R), інтелектуальне (I), артистичне (A), соціальне (S), ділове (E) та конвенціональне (C). Крім того, він вважав, що кожна людина належить до одного з шести особистісних типів, що мають назви як і типи професійного середовища. Для досягнення успіху в трудовій діяльності людині бажано обрати професію, тип якої співпадає з її особистісним типом [там само].
Треба зазначити, що на початку 90–х рр. ХХ століття у вітчизняній професійній орієнтації набули певного поширення теоретичні підходи Д. Голланда до професійного самовизначення особистості [238].
Було розроблено відповідну тестову методику, яка в ряді випадків називається “Опитувальник професійних переваг”. Стимульний матеріал тесту містить 42 дихотомічні альтернативи, кожна з яких задана у вигляді певної професії. Учневі необхідно здійснити вибір однієї з них. За такого підходу кожному з 6 особистісних типів відповідає 14 різних професій. Це врівноважує шкали в кількісному відношенні й дозволяє здійснювати порівняння виразності того або іншого типу “всередині” кожного школяра (тобто проводити так зване іпсативне оцінювання). Насправді, такий варіант методики Дж. Голланда є досить далеким від оригіналу і побудований на дещо інших принципах. Проте він досить активно використовується в процесі підготовки молоді до професійного самовизначення і ним можна скористатися в on-line режимі (див., наприклад, www.psy-files.ru/2007/07/19/tipologicheskijj_oprosnik_dzh._ khollanda. html).
Зазначимо, що реалізація методики С. Фукуями передбачає постійну, жорстко структуровану спільну діяльність учня та педагога, а технологія Дж. Голланда базується переважно на самостійній пізнавальній активності учня та його самоаналізі. Так, наприклад, перший етап роботи за такою технологією – ознайомлення з типами професійного середовища та особистісними типами – передбачений переважно як самостійна робота учня [69, с. 111].
Основною складовою частиною технології активізації професійного самовизначення учнів, за Дж. Голландом, є оцінювання так званого “самоспрямовуючого пошуку” (Self-Directed Search), за яким кінцевим результатом роботи є визначення учнем свого узагальненого особистісного коду. Згадана методика базується на використанні тестів, спрямованих на визначення професійних прагнень, видів діяльності, яким учень надає перевагу [там само].
Доцільним буде більш детально розглянути технологію вибору професії Дж. Голланда.
Технологія “самоспрямовуючого пошуку” розроблена з метою надання учневі допомоги в самоаналізі, виборі професії та плануванні кар’єри. Вона передбачає переважно самостійну роботу старшокласника з самоаналізу та ознайомлення з професіями шляхом реалізації алгоритму так званого самоспрямовуючого пошуку. Вона відповідає прийнятому нами визначенню “технологія” професійного самовизначення. Стимулюючий матеріал до методики складається з трьох взаємопов’язаних частин [69, с. 124].
Перша – “Ви та Ваша кар’єра” – містить теоретичні відомості про теорію Дж. Голланда про особистісні та професійні типи.
Друга частина – “Буклет оцінки” – це тести та пояснення до них, які дозволяють визначити учневі свій особистісний узагальнений код.
Третя частина – “Покажчик професій” подає перелік понад 1300 професій, упорядкованих як за кодами професій, так і за алфавітом.
Насамперед учневі пропонується ознайомитися з основними положеннями типологічної теорії Дж. Голланда та типами особистості.
Подальший пошук підходящої професії, за технологією Дж. Голланда, передбачає визначення учнем власного особистісного типу, який характеризується так званим узагальненим кодом (далі у тексті УК) [там само].
Автор ураховув, що кожна людина належить не до одного особистісного типу, а є “поєднанням”, “ансамблем” декількох типів, деякі з яких переважають над іншими. Для визначення типу особистості автор запропонував використовувати трьохлітерний УК, який складається з перших літер назв особистісних типів. Перша літера вказує на тип, до якого особистість учня є найбільш близькою, друга – з якими його показники мають певні розбіжності, третя літера – вказує на тип особистості, до якого учень ще є близьким, але має більші, порівняно із визначеною другою літерою, розбіжності. Якщо певні типи взагалі відсутні в особистісному коді, це свідчить про те, що індивідуальні особливості учня повністю або в своїй більшості не збігаються з еталонними особливостями цих типів [69, с. 125].
Алгоритм визначення УК школяра та підбору відповідної йому професії (групи професій) передбачає послідовне виконання таких дій.
Насамперед, учневі пропонується ознайомитися з послідовністю дій, необхідних для визначення УК.
Мета цієї частини технології, самоспрямовуючого пошуку, полягає у наданні учневі допомоги у виборі майбутньої професії або підтвердженні вже зробленого вибору. Якщо старшокласник обрав певну професію, технологія оцінки самоспрямовуючого пошуку допоможе оцінити правильність зробленого вибору та визначити альтернативні професії, що відповідають здібностям та професійним намірам школяра. Якщо учень ще не обрав майбутню професію, то технологія оцінки самоспрямовуючого пошуку допоможе окреслити коло професій, з якими йому доцільно уважно ознайомитись. Технологія не є складною і не потребує багато часу для одержання результату, проте вимагає уваги та зосередженості при виконанні кожного із завдань. Під час роботи з технологією оцінки самоспрямовуючого пошуку учневі потрібно послідовно виконати дії, результатом виконання яких стане визначення його власного УК [там само].
На першому етапі визначення УК учневі пропонується згадати професії і варіанти професійної кар’єри, які він для себе обрав, обмірковував, обговорював з іншими людьми тощо. Насамперед старшокласникові пропонується простежити хронологію власних професійних планів.
У покажчику професій учневі потрібно розшукати трилітерний код для кожної з внесених до анкети професії. Спростити пошук коду професій допомагає алфавітний покажчик професій. Якщо учень не може знайти у покажчику внесену до анкети професію, йому потрібно знайти професію, максимально наближену до обраної, або іншу професію, що може відповідати прагненню учня.
Після закінчення роботи із зазначеною анкетою учень опрацьовує чотири тести, а саме: “Види діяльності”, “Професійні властивості”, “Професії” та “Самооцінка”. Перші три тести є схожими за своєю структурою та логікою побудови й призначені для визначення типів професійної діяльності та типів професії, яким учень надає перевагу, а також відповідності професійно важливих умінь та навичок певним типам професій, які вже сформовані в учня. Четвертий тест, спрямований на визначення учнем рівня розвитку певних власних здібностей, відрізняється за структурою та алгоритмом одержання результатів від трьох попередніх [69, с.125–126].
Після обробки результатів всіх чотирьох тестів учень може визначити власний узагальнений код. Для цього потрібно заповнити таблицю 2.2., що наведено в додатку А.
Для тестів 1, 2, 3 на відповідних місцях в таблиці записується кількість позитивних відповідей для кожної з літер R, І, A, S, Е, С. Для тесту 4 записуються рангові місця для кожної з літер (літера з максимальним рангом відповідає 7 місцю, з мінімальним рангом – 1).
Далі знаходиться сума чисел для кожної із колонок і записується у відповідне місце рядка “Загальні результати” (максимально можливий результат – 42). Літери із трьома найбільшими результатами визначають літери узагальненого коду учня. Далі записуються літери УК в порядку спадання результатів (якщо два результати збігаються – обидві літери розташовуються в одній клітинці).
Джон Голланд зазначав, що УК є простим та зручним засобом організації інформації про людей та професії. Його можна використовувати для вивчення уподобань та самооцінки людини, вимог до якостей особистості, схожими для багатьох професій і таке інше [69, с. 126].
Отже, на думку автора, УК дозволяє визначити професії, які відповідають професійним інтересам, уподобанням та особливостям особистості школяра.
Далі учневі пропонується виконати таку послідовність дій:
- Знайдіть професії, коди яких збігаються з Вашим УК і випишіть ті з них, що Вас зацікавили. Перейдіть до наступної дії, навіть якщо Ви не знайшли професії з кодом, який є ідентичним Вашому.
- Складіть перелік професій, узагальнені коди які схожі з Вашим УК. Почніть з того, що ви Для цього напишете п’ять можливих варіантів літерних кодів власного УК (наприклад, якщо код IRE, то треба також шукати професії з кодами IER, RIE, REI, EIR, та ERI). Якщо УК складається з чотирьох літер, наприклад, RIEA, необхідно буде переглянути більше можливих комбінацій літер УК. Знайдіть у покажчику професій професії з відповідними кодами і випишіть ті з них, що Вас зацікавили (див. табл. 2.3, додаток Б).
Результати самоспрямовуючого пошуку вважаються вдалими, якщо за його допомогою учень або визначить майбутню професію, або прийде до висновку, що йому варто переглянути професійний вибір, здійснений до роботи за цією методою. Якщо попередній професійний вибір і результати самоспрямовуючого пошуку збігаються, старшокласнику залишається впевнитися, що вибір є правильним і виконати ряд дій.
Насамперед, учневі потрібно порівняти узагальнений код, одержаний внаслідок обробки результатів усіх 4–х тестів, із кодами своїх професійних прагнень. Вони можуть бути схожими, проте не обов’язково, щоб вони збігалися з УК літера в літеру з точністю до порядку їх послідовності. Достатньо, щоб узагальнений код старшокласника був схожим із кодом обраної професії. Наприклад, узагальнений код, одержаний за результатами самоспрямовуючого пошуку, є RIE, і професія, до якої прагне учень, кодується як IRC. Інші варіанти точного та більш-менш схожого кодів можуть бути такими: RIA, EIR, RSA. Якщо школяр побачить, що немає ніякої схожості між його узагальненим кодом та його професійними уподобаннями, то йому доцільно звернутися за додатковою консультацією до практичного психолога, методиста з профорієнтації тощо.
- Учневі потрібно ознайомитись з освітніми вимогами до професій, якими він цікавиться. Для цього треба повернутися до покажчика професій та з’ясувати, яка форма професійної освіти потрібна для оволодіння кожною з них. Додатково старшокласнику необхідно також визначити: де можна одержати відповідну фахову підготовку; чи є це можливим у фінансовому плані; чи буде це доцільним та можливим з огляду на терміни навчання, ситуацію в родині та інші фактори.
На наступному – четвертому – етапі учневі потрібно розглянути обмеження (за станом здоров’я, певними психофізіологічними показниками тощо), характерні для обраної професії, і визначити можливі шляхи їх подолання [69, с. 127].
Учневі доцільно звернути особливу увагу на шляхи набуття додаткової інформації, що стосується професій і яку можна одержати від профконсультантів місцевих центрів зайнятості, шкільних практичних психологів, у бібліотеках, у мережі Інтернет тощо. На жаль, вибір професіографічної літератури в нашій країні є обмеженим, особливо це стосується професійної діяльності в умовах ринкової економіки. Також старшокласнику доцільно поспілкуватися з людьми, які працюють за професією, до якої він виявляє найбільший інтерес. При цьому йому треба пам’ятати, що вони можуть мати свої погляди на професію, тому варто поспілкуватися з декількома представниками однієї професії. Якщо є така можливість, учневі доцільно спробувати попрацювати, аби отримати практичний досвід діяльності, що відповідає професіям, які він обрав або які його зацікавили [69, с. 128].
Старшокласникові необхідно пам’ятати, що на результати його самоспрямовуючого пошуку впливає чимало факторів – стать, вік, професія батьків, етнічні та гендерні фактори тощо. Якщо УК учня відрізняється від його професійних прагнень, не можна залишати цей факт поза увагою, оскільки він може бути корисним для врахування виявлених розбіжностей, що допоможе школяру зробити правильний вибір.
Учневі також необхідно засвоїти, що жодна людина не вирішить за нього його майбутнє, зокрема – його професію. Основна мета методики Дж. Голланда полягає в тому, що учню допоможуть лише окреслити певне коло професій, що відповідають його прагненням та можливостям.
П’ятий крок алгоритму самоспрямовуючого пошуку передбачає розширення інформації про особистісні типи. Для цього учневі пропонується ознайомити із таблицею, яка характеризує особливості кожного з особистісних типів у плані їхньої самооцінки, привабливих та небажаних видів діяльності тощо.
Після ознайомлення з таблицею учневі треба повернутися до самооцінки особистісних типів і за спаданням позначити в анкеті типи особистості, які, на його думку, відповідають особливостям його особистості, та порівняти ці самооцінки з раніше визначеним узагальненим кодом.
Я вважаю, що на мене найбільш схожий _________ тип.
Я вважаю, що на мене схожий ________ тип.
Я вважаю, що на мене менш схожий _________ тип.
Професії, на думку Дж. Голланда, теж поділяються на шість типів, а їх назви співпадають із назвами особистісних типів людей. Автор методу самоспрямовуючого пошуку вважав, що доцільно розглядати певні типи робіт як середовище, що є максимально відповідним, сприятливим та комфортним для відповідних типів людей. Наприклад, якщо людина наледить до соціального типу, то для неї найбільш комфортним є відповідне професійне середовище, оскільки соціальні роботи містять види діяльності, ціннісні орієнтації, завдання та переконання, притаманні відповідному типу людей. У цілому, вважав дослідник, якщо люди вибирають професію з числа професій того типу, який є ідентичним їх особистісному типу, то мають більше шансів на досягнення успіху та одержання задоволення від роботи [там само].
Ідея ідентичності особистісного типу та типу професії є провідною в методиці Дж. Голланда. Проте це проблема значно складніша, оскільки до кожного з особистісних типів належить багато людей, водночас лише декілька професій є оптимальними для конкретної людини.
Узагальнена форма самоспрямовуючого пошуку показує, наскільки людина відповідає кожному з особистісних типів. Як правило, проаналізувавши отримані результати, учень приходить до висновку, що він подібний до декількох, а не одного особистісного типу. Якщо його інтереси яскраво виражені або професійно зорієнтовані, учень отримає від одного до трьох вищих результатів, що полегшить вибір майбутньої професії. При цьому важливо, щоб учень ознайомився з покажчиком професій за кожним із можливих варіантів власного УК. Такий пошук, як правило, виявляє лише кілька професій, які старшокласник бажає розглянути, проте він буде розширювати діапазон професій, що потенційно задовольняють потреби учня, і дасть краще розуміння професійних можливостей школяра.
При плануванні кар’єри та виборі професії людині бажано розв’язати, як мінімум, дві основні проблеми:
– переконатися, що обрана професія максимально відповідає її особливостям, уподобанням та прагненням;
– набути впевненості, що проблема зміни обраної професії перед нею не постане, хоча б у найближчій перспективі.
Зрозуміло, що жоден тест або технологія не дає стовідсоткової гарантії здійснення такого вибору. Проте існують певні прийоми, що дозволяють зменшити ймовірність та небажані наслідки неправильного вибору професії.
Для цього учневі потрібно насамперед зайнятися самоаналізом та вивченням світу професій. Крім того, виконання старшокласником подальших дій сприятиме більш точному вибору його майбутньої професії [69, с. 129]. Для цього потрібно:
- Запропонувати учневі проаналізувати професії, які він збирається обрати або які його цікавлять, і для кожної з них заповнити бланк, наведений у додатку В (див. табл. 2.4.).
- Учневі доцільно ознайомитися із результатами самоспрямовуючого пошуку та кваліфікаційними вимогами до професій, обраних для нього друзями, викладачами, родичами тощо. Він може запропонувати оточенню обговорити його здібності та визначити, до якого особистісного типу вони його відносять. Для цього потрібно дати друзям, батькам, учителям тощо прочитати описи особистісних типів і визначитись із думкою про належність учня до певного особистісного типу, порівняти їх відповіді із висновками учня.
Друзі сказали, що я схожий:
____________________________________ найбільше
____________________________________ менше
____________________________________ ще менше
…………………………………………………… ………………..
Класний керівник вважає, що я схожий:
____________________________________ найбільше
____________________________________ менше
____________________________________ ще менше
- Наступним кроком є ознайомлення школяра з інформацією про світ професій (у школі, бібліотеці, центрі зайнятості, мережі Iнтернет тощо).
- Порадити учневі зустрітися та поспілкуватися із представниками обраної професії.
- Здійснити учневі професійні проби. Йому варто знайти можливість виконувати роботу або завдання, які нададуть йому певного досвіду з обраної або близької до неї професії [69, с. 130].
Отже, ми розкрили провідні методи та технології, які допоможуть учневі зробити свідомий вибір професії або групи професій, що відповідають його здібностям, можливостям та уподобанням. До покажчика професій Дж. Голланда внесено перелік 1335 професій, згрупованих за трьохлітерними кодами. Крім покажчика професій, дослідником також було розроблено Словник кодів професій, що подає перелік із понад 10000 професій із відповідними трьохлітерними кодами. Технологія “самоспрямовуючого пошуку” Дж. Голланда декілька раз перевидавалася, а із розвитком комп’ютерної техніки та мережі Інтернет було створено її електронний варіант, призначений як для автономного використання на персональних комп’ютерах, так і роботи в on-line режимі комп’ютерних мереж [69, с. 131].
Підсумовуючи викладене, можна констатувати, що існує розмаїття методів та технологій професійного самовизначення учнів у системі освіти США, які є зручним і нескладним інструментарієм, що дозволяє принаймні окреслити коло професій, які найбільше підходять молодій людині.