Сучасна молодь стає на шлях самостійного життя в складний і динамічний час. Відбуваються кардинальні й суперечливі зміни в соціально-політичному житті країни, якісно й кількісно змінюється ринок праці, зростає соціальна диференціація суспільства, швидко розвивається система масових комунікацій та зростає її вплив на систему ціннісних орієнтацій особистості. Розвиток цих процесів протікає так нерівномірно й стрімко, що їх ледь устигають відслідковувати й осмислювати вчені.
Учнівській молоді важко зрозуміти проблеми, з якими вона зіштовхується, вступаючи в життя, визначаючи своє місце й покликання. Під впливом різноманітних зовнішніх умов – розвитку політики, економіки, науки й технологій, системи освіти, демографічних процесів та суб’єктивних факторів – відбуваються перші професійні кроки юнаків та дівчат у соціумі. Вони надають молодим людям певні потенційні можливості, які по-різному використовуються молоддю, яка намагається реалізувати свої професійні наміри та плани. Соціально-економічні перетворення, що відбуваються в країні після переходу до ринкової економіки, призвели до того, що зменшилася частка зайнятого населення, а безробіття суттєво зросло. При цьому найбільше воно торкнулося саме молоді – громадян, які вступають на ринок праці вперше. Ринкова економіка докорінно змінила економічну й соціальну пріоритетність секторів економіки, галузей, підприємств, професій тощо.
Змінилися й моделі одержання прибутків. Зазначені процеси не можуть протікати безконфліктно. Вивчення суб’єктивних та об’єктивних факторів початку самостійного життя молоді, зокрема вибору майбутньої професії, насамперед спрямоване на те, щоб допомогти молодим людям і суспільству в розв’язанні спірних питань, що виникають.
А це надає як соціальний, так і економічний ефект: зменшується ймовірність помилок і розчарувань при виборі професії, скорочуються час та витрати на професійну підготовку, поліпшується трудова адаптація, молоді люди закріплюються на робочих місцях тощо.
У сучасному суспільстві молодь не може успішно реалізувати свої соціально-професійні орієнтації без сприяння інститутів системи освіти. Різні освітні установи не тільки транслюють підростаючому поколінню обсяг знань, виховують трудові навички й передають спеціальні вміння, вони також формують життєві орієнтації та установки, зокрема на вибір майбутньої професії, продовження освіти й професійну підготовку.
Все зазначене разом суттєво впливає на формування соціальних і професійних орієнтацій молоді та на їхні конкретні рішення у виборі майбутньої професії. Отже, одним із пріоритетних завдань сучасної системи освіти є підготовка учнівської молоді до професійного самовизначення. Наше завдання полягає в тому, щоб представити позитивний досвід американського досвіду професійного самовизначення школярів під час вибору професії, запропонувати можливі шляхи вирішення проблем професійного самовизначення учнівської молоді в школах України, аби спільними зусиллями позбутись комплексу проблем, пов’язаних із професійним самовизначенням молоді в Україні.
Теоретичний аналіз проблеми професійного самовизначення в сучасній психолого-педагогічній науці та розкриття нами в попередніх підрозділах дисертації змістово-методичного забезпечення цього процесу в середніх навчальних закладах США вимагають здійснити порівняльний аналіз основних тенденцій під час вибору професії в практику для можливого впровадження у практику професійної орієнтації в Україні.
Для вирішення цього дослідницько-впроваджувального завдання проаналізуємо подібне та відмінне в педагогічній теорії та практиці забезпечення професійного самовизначення учнів середніх навчальних закладів у США та в Україні.
На основі аналізу теоретичних та методичних розробок українських учених (Л. Гуцан, Є. Климов, Т. Кравченко, В. Лозовецька, В. Мачуський, О. Мельник, О. Морін, М. Піддячний, Н. Побірченко, В. Синявський, М. Тименко, І. Ткачук, І. Уличний, Б. Федоришин, Л. Федун, М. Шабдінов та ін.) про професійне самовизначення з’ясовано, що застосування компетентнісного підходу в українській професійній орієнтації перебуває лише на рівні теоретичного осмислення [18; 53; 70; 80; 86; 87; 89; 93; 103; 106; 107; 111; 139; 144; 145; 149]. Нині у вітчизняній науці результатом професійного самовизначення школяра є готовність до професійного самовизначення
Соціально-політичні тенденції формування професійного самовизначення школярів у середніх навчальних закладах України вимагають зміни підходів до підготовки школярів до майбутньої професії. Кожна країна світу потребує компетентних працівників, які б здійснювали раціональне ведення господарства відповідно до вимог ринку.
З проголошенням у 1991 р. незалежності України з’явилася можливість по-новому підійти до проблеми підготовки особистості до професійного самовизначення і повною мірою враховувати інтереси особистості й країни. На державному рівні затверджено ряд нормативно-правових актів (“Концепція державної системи професійної орієнтації населення” (1994), “Положення про організацію професійної орієнтації населення” (1995), “Положення про професійну орієнтацію молоді, яка навчається” (1995), що визначають головні напрями формування й розвитку системи професійної орієнтації в Україні [59– 63].
У “Концепції державної системи професійної орієнтації населення” (1994) визнано, що основними напрямами формування та розвитку системи професійної орієнтації населення в Україні є [59]:
– формування правових, соціально-економічних, інформаційно-методичних, матеріально-технічних і фінансових засад розвитку державної системи професійної орієнтації, організація науково-методичного та нормативного забезпечення її функціонування;
– удосконалення структури управління системою профорієнтаційних підрозділів на загальнодержавному і регіональних рівнях;
– комплексний підхід до роботи в сфері професійної орієнтації, посилення її соціально-економічної спрямованості;
– створення мережі недержавних установ і об’єднань, що надають профорієнтаційні послуги;
– підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації фахівців у сфері професійної орієнтації;
– оновлення форм і методів профорієнтаційної роботи, визначення її нормативів і стандартів на рівні сучасних вимог;
– розробка пакету відповідних нормативно-правових документів, необхідних для реалізації Концепції, та внесення змін до чинних законодавчих актів;
– організація міжнародного співробітництва в сфері професійної орієнтації з метою обміну досвідом роботи;
– створення, розширення та удосконалення існуючих профорієнтаційних підрозділів в системі освіти, соціальних службах для молоді, державній службі зайнятості, на виробництві та в установах соціального захисту населення;
– підвищення ефективності праці зайнятих професійною орієнтацією фахівців, запровадження дійових форм їх матеріального та морального заохочення.
У “Положенні про організацію професійної орієнтації населення” (1995) основними завданнями в галузі організації системи професійної орієнтації населення визнано [108]:
– забезпечення гарантованих Конституцією та чинним законодавством України прав громадян на працю, конкурентоздатності особи на ринку праці, вільного вибору або роду занять, зміни виду трудової діяльності, професії та місця роботи у відповідності з професійними інтересами, нахилами, здібностями, загальноосвітньою та професійною підготовкою, станом здоров’я та з урахуванням потреб ринку праці;
– підвищення соціальної та професійної мобільності особи, збереження її здоров’я і працездатності;
– сприяння гармонійному розвитку особи, оптимізації процесу її соціально-професійного становлення;
– стимулювання розвитку соціальної та економічної ініціативи особи, її інтелектуального та трудового потенціалу;
– забезпечення комплексного підходу до роботи у сфері професійної орієнтації, посилення її соціально-економічної спрямованості;
– формування правових, соціально-економічних, інформаційно-методичних, матеріально-технічних, кадрових і фінансових засад розвитку професійної орієнтації населення, організація науково-методичного та нормативного забезпечення її функціонування;
– оновлення форм і методів профорієнтаційної роботи з населенням, визначення її нормативів та стандартів на рівні сучасних вимог;
– розробка пакету відповідних нормативно-правових документів, необхідних для організації роботи з професійної орієнтації населення, та внесення змін до чинних законодавчих актів;
– вдосконалення структури управління професійною орієнтацією молоді, яка навчається, незайнятого і зайнятого населення, інвалідів;
– створення, розширення та удосконалення існуючих профорієнтаційних підрозділів у системі освіти, соціальних службах для молоді, державній службі зайнятості, на підприємствах, в організаціях, установах соціального захисту населення та охорони здоров’я;
– створення сприятливих умов для розвитку мережі недержавних установ і об’єднань, що надають профорієнтаційні послуги;
– підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації фахівців у сфері професійної орієнтації населення;
– підвищення ефективності праці зайнятих професійною орієнтацією населення фахівців, запровадження дійових форм їх матеріального і морального заохочення;
– організація міжнародного співробітництва у сфері професійної орієнтації населення з метою обміну досвідом роботи.
У “Положенні про професійну орієнтацію молоді, яка навчається” (1995) визначено, що професійна орієнтація має забезпечувати реалізацію соціально-економічної, медико-фізіологічної, психолого-педагогічної функцій [109].
Соціально-економічна функція полягає у підготовці конкурентоспроможного працівника, здатного професійно самовдосконалюватися та вести активний пошук виду трудової діяльності або змінювати професію, місце роботи.
Медико-фізіологічна функція забезпечує реалізацію вимог до здоров’я і окремих фізіологічних якостей, необхідних для виконання професійної діяльності, визначення відхилень у стані здоров’я, корекцію професійних планів з урахуванням стану здоров’я, фізичних можливостей особистості.
Психолого-педагогічна функція полягає у виявленні і формуванні інтересів, нахилів, здібностей особистості, допомозі в пошуку свого покликання, засвоєнні системи знань, що дозволяють вибрати і здійснити професійну діяльність, визначенні шляхів і способів ефективного управління професійним самовизначенням.
Наказом Міністерства освіти і науки України затверджено програму “Основні орієнтири виховання учнів 1–11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України”, метою якої є створення цілісної моделі виховної системи на основі національних та загальнолюдських цінностей як орієнтовної для проектування моделей виховних систем у загальноосвітніх навчальних закладах України [31].
Для досягнення означеної мети передбачено реалізацію таких завдань:
– дотримання принципів виховання, визначених концептуальними засадами національної програми;
– організація виховного процесу в класному колективі та з батьками на засадах проектної педагогіки;
– створення програми виховання для кожного класу з урахуванням індивідуально-педагогічних можливостей класних керівників, батьків, а також – результатів вивчення рівнів фізичного, соціального, психічного та духовного розвитку учнів;
– змістове наповнення програми виховання з урахуванням вікових особливостей учнів;
– задоволення базових потреб особистості вихованця (фізіологічних потреб, потреби в безпеці, любові та прихильності, визнанні та оцінці, в само актуалізації) за умов загальноосвітнього навчального закладу;
– реалізація у процесі роботи особистісно орієнтованого, діяльнісного, системного, творчого та компетентнісного підходів до організації виховного процесу в шкільному та класному колективах;
– оптимальне поєднання форм організації виховної роботи: індивідуальної, групової, масової;
– створення належних умов для особистісного зростання кожного вихованця (створення ситуацій успіху та підтримки), його психолого-педагогічний супровід;
– співпраця з органами учнівського самоврядування, дитячими громадськими організаціями;
– інтеграція зусиль батьківської громади, представників державної влади, громадських та благодійних організацій, правоохоронних органів та установ системи охорони здоров’я.
Програма виховання розрахована на весь період виховної діяльності з учнями конкретного класу з урахуванням їхніх вікових, індивідуальних та психолого-педагогічних особливостей (для роботи з учнями 1–4 класів, 5–9 та 10–12 класів).
На державному рівні затверджено ряд документів, які регламентують діяльність середньої загальноосвітньої школи (“Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті” (2002), “Концепція загальної середньої освіти (12–річна школа)” (2001), постанова Кабінету Міністрів України від 16.11.2000 р. № 1717 “Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12–річний термін навчання” тощо) де головним завданням визнано профілізацію старшої школи.
Аналізуючи стан справ на сучасному ринку праці в Україні, який значною мірою впливає на вибір учнями того чи іншого фаху, з’ясовано, що офіційне і приховане безробіття спонукає працівників до нерегламентованої діяльності; поглиблюються галузеві диспропорції зайнятості, зокрема, триває процес витіснення праці наукоємних і технічно складних виробництв, що спричинює зниження професійної кваліфікації спеціалістів, на підготовку яких витрачено кошти і час. Значна частина населення не готова до нових ринкових відносин, водночас молоді люди значно швидше сприймають соціально-економічні перетворення в країні, орієнтуючись здебільшого на приватний сектор економіки.
З’ясовано, що збільшується міграційна активність населення, чимало емігрантів є високопрофесійними спеціалістами, а справа підготовки в теперішніх умовах гідної зміни їм є надто проблематичною.
Аналіз досвіду проведення професійної орієнтації молоді в Сполучених Штатах Америки дозволяє нам виділити такі тенденції формування професійного самовизначення школярів у середніх навчальних закладах:
- довготривале спостереження за становленням і розвитком особистості школяра;
- урахування індивідуальних інтересів, нахилів, здібностей молодих людей;
- застосування комп’ютерів, відеозаписів, апаратурних профдіагностичних методик для поглибленого дослідження індивідуальних якостей особистості школяра;
- введення спеціальних предметів, що ознайомлюють школярів із основами сучасного виробництва;
- використання різноманітних форм навчання і виховання з метою професійної орієнтації;
- залучення учнів до безпосередньої трудової діяльності, в якій випробовують сили з обраної професії;
- максимальне забезпечення навчальних закладів профорієнтаційною літературою;
- впровадження на державному рівні комплексних програм у галузі професійної орієнтації;
- співробітництво служб зайнятості населення з навчальними закладами;
- наявність незалежних профконсультантів у школі, тобто спеціалістів у галузі психології, психодіагностики і профорієнтації, які не лише вивчають інтереси, нахили та здібності учнів, але й дають поради щодо вибору професії на основі професіограм;
- пошук оптимальних варіантів розв’язання проблеми узгодження інтересів молодих людей із кон’юнктурою ринку;
- належне методично-інформаційне забезпечення процесу професійного самовизначення школярів [308; 312].
На нашу думку, метою, до якої має прагнути Україна, має бути успішне функціонування процесу професійного самовизначення учнівської молоді не лише на папері, але й реально допомагати учням зробити свій чи не найголовніший вибір у житті – вибір професії, і зробити його вдало, щоб пізніше не шкодувати.
Як показує аналіз останніх досліджень та публікацій, основною відмінністю між станом професійного самовизначення школярів у США та Україні є те, що українські педагоги ще не можуть переорієнтуватися від роботи з колективом класу до роботи з учнями як з особистостями. Частково це спричинено тим, що у школах великі класи: звичайно, якщо в класі 25–30 дітей, а урок триває лише 45 хвилин, то, відкинувши етапи привітання, перевірки домашньої роботи, пояснення нової теми, роз’яснення нового домашнього завдання, певні організаторські моменти – то виявляється, що часу на кожного учня ніяк не вистачає. В американських школах подібних проблем немає, максимум 12 дітей (у різних штатах можливі незначні відхилення, тобто на кілька учнів більше чи менше, але переповнених класів немає).
Іншою проблемою, яка стоїть на шляху до успішного професійного самовизначення є те, що школа недостатньо тісно зв’язана з батьками учнів. Знову ж таки, у Сполучених Штатах Америки подібних ситуацій нема: школа зі свого боку робить все можливе, щоб залучати батьків та співпрацювати у вихованні дітей, а свідомі батьки часто відвідують школу, свята та зустрічі, які вона організовує, спілкуються з учителями, цікавляться успішністю своїх дітей, або відвідують електронні сторінки школи, де навчаються їх діти. Майже кожна школа має електронний простір для батьків, де вони можуть побачити результати навчання своїх дітей, якщо введуть спеціальний код у відповідне поле, адже така інформація не розголошується для всіх.
Ще однією болючою темою для українських шкіл є стан науково- методичного забезпечення. Не є секретом, що сучасна українська шкільна освіта недостатньо адаптована до потреб учнів, не створює необхідних умов для надання їм можливостей для вибору професії та для самовизначення. Отже, необхідно створювати умови для вияву потенційних можливостей учня, викликати та стимулювати в нього мотивації досягнень у навчальній та інших сферах діяльності.
Останнім часом прикрою є ситуація науково-методичного супроводу у селі, адже ліцеї, гімназії, колегіуми, спеціалізовані школи з’являються та функціонують здебільшого у містах. Це перешкоджає рівному доступу до якісної шкільної освіти, яка сприяє успішному професійному самовизначенню школярів.
Гострим є також питання розроблення програм базових, профільних і спеціальних курсів, відповідних підручників, засобів навчання, які обов’язково повинні враховувати потреби шкіл та учнів. Складність вбачається у тому, що зміст профільних і базових курсів відрізняється не тільки за обсягом навчального матеріалу, а й способами його впорядкування, ступенем співвідношення між теоретичними й емпіричними знаннями. Обсяг знань школяра має бути для його подальшого успішного навчання чи праці. Насправді дуже багато особливостей необхідно враховувати при створенні програм і підручників для реалізації професійного самовизначення школяра в Україні.
Ще однією науковою проблемою є допрофільна підготовка учнів. У розвинених європейських країнах та в США допрофільному етапові приділяють дуже велику увагу. В Україні ж, на жаль, ще не до кінця усвідомили його важливість. На етапі, який передує профільному навчанню, необхідно створити умови для випробування учня в різних видах навчальної діяльності, яка має здійснюватись на діагностичній основі і мати за мету виявлення професійної орієнтації учнів, переважаючих нахилів школярів у різних галузях знань, а також формування інтересів, потреб та самоосвіти [3; 19; 97; 313].
Школи в США самі можуть вибирати навчальні плани і програми, при цьому враховується специфіка класів та інші особливості. Для кожного навчального предмета розробляється навчальна програма, що визначає його зміст, розділи, теми, види робіт, ілюстративний матеріал. Українські ж школи не мають таких широких можливостей вибору, навчальні плани та програми чітко окреслені у відповідних державних освітніх наказах та постановах. Особливе значення у професійному самовизначенні американських школярів мають курси за вибором (елективні курси) – це курси профільного доповнення, які поглиблюють та розширюють межі профільних предметів, розвивають і доповнюють їх зміст (деякі з них інтегрують зміст). Курси за вибором повинні задовольняти інтереси учнів. Цей тип навчальних курсів має входити до обов’язкової частини розкладу. Курси за вибором можуть обиратись не тільки згідно з обраним профілем, а й за власним бажанням учня, який хоче поглибити власні знання з певних дисциплін. Наприклад, учень, що обрав поглиблений гуманітарний профіль, може обрати курс за вибором з економіки, інформатики тощо. Вводячи в шкільну освіту елективні курси, необхідно враховувати, що мова іде не тільки про програми і навчальні посібники, але й про всю методичну систему навчання курсам в цілому.
Елективні курси пов’язані, перш за все, із задоволенням індивідуальних освітніх інтересів, потреб і нахилів кожного школяра. Саме вони є важливим засобом побудови індивідуальних освітніх програм, так як найбільшою мірою пов’язані з вибором кожним школярем змісту освіти в залежності від його інтересів, здібностей, наступних життєвих планів. Елективні курси ніби “компенсують” у деякій мірі достатньо обмежені можливості базових і профільних предметів у задоволенні різноманітних освітніх потреб школярів.
Отже, характеристика тенденцій профорієнтаційної роботи в загальноосвітніх школах України та США дає підстави стверджувати, що проблему підготовки учнів до вибору фаху в ряді навчальних закладів України намагаються розв’язувати, але недостатньо ефективно. Українська школа використовує лише окремі елементи профорієнтаційного спрямування, не враховує потреби країни в кадрах, педагогічні працівники посередньо поінформовані про соціально-професійні орієнтири своїх вихованців. Це є однією з причин низької готовності сучасних школярів до ефективного професійного самовизначення.