Міністерство освіти і науки України

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

На правах рукопису

ГАВРИЛЮК СВІТЛАНА МИКОЛАЇВНА

УДК 371. 134: 372

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ДОШКІЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ДО ПЕДАГОГІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ

13.00.04 – теорія і методика професійної освіти

Дисертація на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Науковий консультант:

доктор педагогічних наук, професор,

дійсний член НАПН України

Кузь Володимир Григорович

Умань – 2016

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………..	4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ДОШКІЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ………………………………………………	21
Сутність і характеристика феномена «педагогічна творчість» у сучасній педагогічній науці………………………………………………	21
1.2. Проблема підготовки майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів в сучасній теорії педагогіки вищої школи ………	58
1.3. Історико-педагогічний аналіз формування педагогічної творчості майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів……………….	78
1.4. Характеристика творчого потенціалу дітей старшого дошкільного віку………………………………………………………………………….	105
ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ…………………………………	132
РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ КОНЦЕПТИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ДОШКІЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ДО ПЕДАГОГІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ…………………………	135
2.1. Методологічні орієнтири дослідження………………………………	135
2.2. Аксіологічний підхід до розвитку педагогічної творчості у професійній підготовці майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів………………………………………………………	157
2.3. Акмеологічний підхід у професійній підготовці майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до педагогічної творчості……………………………………………………………………	169
2.4. Компетентнісний підхід у професійній підготовці майбутніх вихователів до педагогічної творчості……………………………………	186
ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ…………………………………..	200
РОЗДІЛ 3. ДІАГНОСТИКА ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ДОШКІЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ДО ПЕДАГОГІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ……………………………………………	203
3.1. Критеріальний підхід до визначення рівнів готовності майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до педагогічної творчості……………………………………………………………………	203
3.2. Стан готовності майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до педагогічної творчості в практиці сучасних вищих навчальних закладах………………………………………………………	228
3.3. Організаційно-педагогічні умови підготовки майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до педагогічної творчості……………………………………………………………………	250
ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ…………………………………	271
РОЗДІЛ 4. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ДОСЛІДНА РОБОТА З ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ДОШКІЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ДО ПЕДАГОГІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ………	273
4.1. Модель професійної підготовки майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до педагогічної творчості……………	273
4.2. Змістовий аспект професійної підготовки майбутніх вихователів до педагогічної творчості…………………………………………………	285
4.3. Порівняльні результати сформованості рівнів готовності майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до педагогічної творчості на констатувальному та прикінцевому етапах експерименту……………………………………………………………….	323
ВИСНОВКИ ДО ЧЕТВЕРТОГО РОЗДІЛУ………………………………	347
ВИСНОВКИ……………………………………………………………….	353
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………	361
ДОДАТКИ………………………………………………………………….	414

ВСТУП

Актуальність дослідження. У контексті глобалізаційних тенденцій інноваційного розвитку системи дошкільної освіти особливої актуальності набувають проблеми нового змісту професійної підготовки фахівців дошкільних навчальних закладів. Щоб фахові знання студентів могли відповідати новим вимогам, необхідно ввести низку змін до організації професійної освіти майбутніх вихователів. Головною метою таких освітніх новацій має стати підготовка конкурентоздатного на ринку праці, висококваліфікованого, професійно компетентного, креативного спеціаліста, який вільно володіє набутими вміннями і навичками, прагне до професійного зростання, соціальної і фахової мобільності.

Напрями оновлення освіти, зорієнтовані на особистісне зростання майбутнього педагога-професіонала, знайшли відображення в законах України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про вищу освіту», Базовому компоненті дошкільної освіти.

Про істотне покращення професійної підготовки педагогічних кадрів для дошкільних установ наголошувалося й на Всеукраїнському з’їзді працівників дошкільної освіти (2010). Завдання професійної підготовки студентської молоді визначено у Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період 2012–2021 років, яка орієнтує систему освіти на використання внутрішніх резервів, її освітнього, наукового та інноваційного потенціалів, структурну перебудову, пошук нових, більш ефективних форм діяльності, спрямованих на активну позицію студента як суб’єкта освітнього процесу.

Проблему професійної підготовки майбутніх педагогів до навчальної діяльності з учнями досліджували такі вчені, як: Є. Барбіна, О. Браславська, А. Грітченко, В. Кан-Калик, Н. Кічук, О. Коберник, В. Коваль, О. Комар, Н. Кузьміна, З. Курлянд, М. Мартинюк, Н. Ничкало, Р. Пріма, С. Сисоєва, С. Совгіра, В. Сластьонін, С. Ткачук, Г. Троцко, Р. Хмелюк та ін.

Питання професійної підготовки майбутніх вихователів до педагогічної діяльності розглядали вчені: Л. Артемова, Г. Бєлєнька, А. Богуш, Н. Голота, Т. Жаровцева, Л. Зданевич, В. Кузь, О. Кучерявий, В. Логінова, І. Луценко, Н. Лисенко, Л. Плетеницька, Т. Слободянюк
та ін.

Професійна компетентність майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів була предметом дослідження Н. Денисенко, Т. Жаровцевої, Л. Завгородньої, Л. Зайцевої, І. Княжевої, О. Листопада, Н. Маковецької, В. Нестеренко, І. Рогальської-Яблонської, Ю. Руденко, Т. Степанової, Г. Троцко, Х. Шапаренко, К. Щербакової та ін.

Різним аспектам готовності педагога до творчої інноваційної діяльності присвячено наукові дослідження О. Волошенко, О. Виговської, Н. Кичук, Л. Кекух, Л. Мільто, С. Сисоєвої, Н. Устинової, І. Харкавців
та ін.

Особлива увага приділялася розвитку творчості педагога як фахівця, який за метою і змістом власної професійної діяльності створює умови для формування творчої особистості дитини, розвитку творчого потенціалу вихованців. Отже, предметом вивчення науковців стали проблеми: формування творчої особистості вчителя в процесі підготовки у виші (Н. Кічук); інноваційні педагогічні технології підготовки молодших спеціалістів у вищих навчальних закладах (О. Кіяшко); формування стимулів до педагогічної творчості в майбутніх учителів початкових класів (Л. Кекух); готовності до самостійної творчої діяльності (О. Кривильова, З. Левчук); творчої активності майбутніх учителів у процесі розв’язання педагогічних задач (О. Полякова); розвиток педагогічної творчості вчителів у системі внутрішкільної методичної роботи (Л. Білієнко); педагогічні умови професійно-творчого саморозвитку майбутнього вчителя (М. Костенко); розвиток творчого потенціалу особистості майбутнього вчителя (О. Приходько, С. Олійник, Н. Устинова), соціального педагога (Т. Равлюк), викладача (Р. Серьожнікова) та ін.

Окремі дослідження вчених було присвячено розвитку творчого потенціалу майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів та їній підготовці до творчої діяльності дітей (А. Богуш, Л. Іщенко, Л. Зданевич, Е. Карпова, В. Лісовська, О. Листопад, Н. Маковецька та ін.). Однак, теоретичний аналіз наукових досліджень доводить, що проблема професійної підготовки майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до педагогічної творчості не була предметом спеціального дослідження. Водночас, у педагогіці вищої школи наявна низка суперечностей, зокрема між:

соціальним замовленням підготовки нової генерації висококваліфікованих фахівців дошкільної освіти і наявним рівнем їхньої професійної педагогічної творчості;
потребами дітей дошкільного віку в реалізації творчих здібностей та недостатнім професійним рівнем підготовки вихователів дошкільних навчальних закладів до розвитку творчості дошкільників;
необхідністю реалізації завдань Базового компонента дошкільної освіти у педагогічній практиці щодо розвитку унікальної творчої особистості кожної дитини та відсутністю психолого-методичного супроводу педагогічно-творчої діяльності вихователя.

Актуальність зазначеної проблеми, її соціальна значущість і недостатня розробленість, відсутність наукових досліджень, адекватних актуальним змінам у системі підготовки майбутніх вихователів, об’єктивна необхідність розв’язання наявних суперечностей зумовили вибір теми дослідження «Теоретико-методичні засади професійної підготовки майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до педагогічної творчості».

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Мета дослідження: науково обґрунтувати й апробувати теоретико-методологічні засади, модель та експериментальну методику підготовки майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до педагогічної творчості.

Завдання дослідження:

Визначити й науково обґрунтувати теоретико-методологічні концепти професійної підготовки майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до педагогічної творчості.
Розкрити сутність феноменів «підготовка майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до педагогічної творчості» та «готовність майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до педагогічної творчості».
Уточнити сутність понять: «творчість», «педагогічна творчість вихователя», «дитяча творчість» та схарактеризувати творчий потенціал дітей старшого дошкільного віку.
Визначити критерії, показники та схарактеризувати рівні готовності майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до педагогічної творчості.
Обґрунтувати організаційно-педагогічні умови професійної підготовки майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до педагогічної творчості.
Розробити модель та експериментальну методику професійної підготовки майбутніх вихователів до педагогічної творчості й апробувати їх ефективність.
Забезпечити методичний супровід професійної підготовки майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до педагогічної творчості.

Предмет дослідження – теоретико-методичні засади та організаційно-педагогічні умови професійної підготовки майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до педагогічної творчості.

Гіпотеза дослідження: професійна підготовка майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до педагогічної творчості набуває ефективності, якщо вона здійснюється відповідно до розроблених теоретичних та методичних засад за моделлю, що складається з методично-цільового, змістово-операційного, результативного блоків та перебачає організацію навчальної діяльності студентів за мотиваційно-цільовим, пізнавально-когнітивним, самостійно-пошуковим та креативно-розвивальним етапами.

Загальну гіпотезу дослідження конкретизовано в часткових, згідно з якими підготовка майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до педагогічної творчості буде ефективною, якщо реалізувати такі організаційно-педагогічні умови:

наявність позитивної мотивації майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до педагогічної творчості;
організація розвивального освітньо-творчого простору вищого навчального закладу;
використання ситуацій професійно-творчого успіху;
забезпечення суб’єкт-суб’єктних взаємин викладачів і студентів у процесі творчого зростання майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів.

Провідною ідеєю дослідження є положення про те, що підготовка майбутніх вихователів до педагогічної творчості зумовлюється спеціальною організацією навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі, який забезпечує єдність, взаємозв’язок урахування і розвитку у майбутніх вихователів педагогічних здібностей, творчої індивідуальності, творчої активності з належним цілеспрямуванням, відповідною поетапною організацією та процесуально-змістовим забезпеченням.

Концепція дослідження. Професійну підготовку майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до педагогічної творчості вважаємо багатоаспектним, цілеспрямованим, довготривалим процесом професійного становлення творчої індивідуальності педагога, готового до майбутньої інноваційної діяльності в умовах сучасного дошкільного навчального закладу. Важливим компонентом підготовки майбутнього вихователя до творчої діяльності є знання про сутність та механізми творчого процесу, характеристики творчої особистості, особливості дитячої творчості й дієві чинники її розвитку, а результатом – сформована готовність майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до педагогічної творчості, яку визначаємо як складне особистісне утворення, що охоплює творчі педагогічні цінності, індивідуальні творчі якості, потребу у творчості та сукупність професійних знань, умінь і навичок cтудента, необхідних для організації творчої діяльності дітей у сучасних дошкільних навчальних закладах. Важливим чинником формування професійної готовності майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до педагогічної творчості визначено креативність, яка як індивідуальна характеристика становить продуктивний аспект творчої особистості, що виражається в активній життєвій позиції, постійній спрямованості на творчу професійну діяльність.

У процесі розроблення концепції враховано те, що педагогічна творчість вихователя дітей дошкільного віку, на відміну від творчої діяльності інших галузей, має специфічні особливості, пов’язані з тим, що педагог реалізує особистісні й професійні творчі потенції у процесі творення особистості дитини. Розвиток її творчих можливостей зумовлений розвитком творчого потенціалу педагога – носія педагогічної творчості, який знаходиться біля джерел розвитку особистості кожної людини; продуктом педагогічної творчості вихователя дітей дошкільного віку є творчий розвиток його вихованців.

Реалізація цієї ідеї базується на трьох взаємопов’язаних концептах: методологічному, теоретичному і методичному.

Методологічний концепт передбачає формування готовності майбутніх вихователів до педагогічної творчості з позицій:

філософських, педагогічних, психологічних наукових концепцій творчості;
концептуальних положень про цілісність, неперервність і комплексність професійної підготовки вихователя дошкільного навчального закладу;
аксіологічного підходу (І. Бех, Б. Гершунський, М. Євтух, І. Зязюн, В. Кремень, А. Міщенко, В. Сластьонін та ін.), який дозволив вважати педагогічну творчість майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів складником найвищих гуманістично-педагогічних цінностей, моральним критерієм особистості, що надає можливості удосконалення й самореалізації особистістю свого внутрішнього світу, визнання самоцінності, розуміння свого майбутнього призначення. У площині цього підходу пріоритет педагогічно значущих цінностей формує мотиваційне ставлення майбутнього вихователя до його професійної діяльності та є джерелом духовного збагачення дітей дошкільного віку;
акмеологічного підходу (О. Антонова, О. Бодальов, Н. Гузій, Г. Данилова, А. Деркач, О. Дубасенюк, Н. Кузьміна, С. Пальчевський, С. Сисоєва, Л. Сущенко та ін.), який характеризує процес професійної підготовки майбутніх вихователів до педагогічної творчості як відкриту систему, якій властиві саморозвиток і саморегуляція, творче професійне самовдосконалення впродовж життя, досягнення життєвих творчих вершин (акме) у майбутній педагогічній діяльності після здобуття освіти;
компетентнісного підходу (А. Богуш, Н. Бібік, О. Браславська, C. Бондар, В. Загвязинський, І. Зимня, Г. Бєлєнька, В. Кузь, Н. Ничкало, О. Пометун, А. Хуторськой та ін.), завдяки якому відкриваються широкі можливості для формування творчої компетентності майбутнього вихователя як важливого чинника забезпечення якісної професійної підготовки фахівців, зорієнтованої на висококваліфікованого, конкурентоспроможного, ініціативного випускника вищого педагогічного навчального закладу, який володіє творчою компетентністю. Результатом цього є вироблення індивідуального стилю діяльності педагога в майбутньому та розвиток його педагогічної майстерності, що характеризується вільним володінням інноваційними методиками організації різноманітних видів творчої діяльності дітей
дошкільного віку; професійною готовністю до творчої співпраці з дітьми, прагненням до творчих досягнень; креативним підходом до
навчання; потребою в безперервній самоосвіті, у подальшому самовдосконаленні, співробітництві та співтворчості; нешаблонним ставленням до справи.

Методологічна й евристична цінність означених підходів у підготовці майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до педагогічної творчості полягає в тому, що вони зорієнтовані на високий рівень розвитку фахово важливих креативних якостей особистості, зумовлюють позитивну мотивацію навчання студентів, розвивають їхні пізнавальні інтереси, формують творчі професійні цінності.

Теоретичний концепт визначає систему вихідних параметрів і дефініцій, які розкривають розуміння сутності професійної підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти до педагогічної творчості, її специфічних характеристик і особливостей для вихователя. Визначальним для теоретичного концепту є положення, згідно з яким у процесі підготовки майбутніх вихователів відбувається поступове усвідомлення ними себе як творчої особистості, здійснюється реалізація свого творчого потенціалу, своїх можливостей у творчій діяльності з дітьми дошкільного віку. Така підготовка здійснюється на принципах інноваційності й дитиноцентризму, індивідуалізації і гуманізації навчання й виховання студентів, діалогізації професійного педагогічного спілкування, співробітництва, співтворчості, синергії викладача та студента.

Теоретичні засади дослідження становлять наукові положення:

щодо загального розвитку особистості (Л. Виготський, С. Рубінштейн, Г. Костюк, О. Леонтьєв та ін.);
становлення і розвитку творчої особистості (В. Андрєєв, А. Брушлинський, І. Волощук, Л. Єрмолаєва-Томіна, Н. Кічук, О. Лук, В. Моляко, В. Рибалка, Я. Пономарьов, О. Шевнюк, А. Шумилін та ін.);
методології педагогічної творчості та майстерності (Н. Гузій, І. Зязюн, С. Сисоєва, В. Семиченко та ін.);
концепції розвитку творчого професійного потенціалу особистості (О. Антонова, О. Дубасенюк, В. Огнев’юк, С. Пальчевський, Л. Рибалко та ін.);
змісту та специфіки професійної підготовки майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів (Л. Артемова, А. Богуш, Г. Бєлєнька, Н. Гавриш, Т. Жаровцева, Л. Зданевич, І. Княжева, Н. Маковецька, В. Нестеренко, Т. Поніманська, І. Рогальська-Яблонська та ін.);
багаторівневої вищої освіти (А. Алексюк, В. Андрущено, О. Безлюдний, І. Бех, В. Бондар, І. Зязюн, В. Луговий, В. Кремень, В. Кузь, В. Майборода, О. Мороз, Д. Пащенко та ін.);
інноваційних педагогічних технологій (О. Гончарова, І. Дичківська, Л. Даниленко, О. Кіяшко та ін.); кредитно-модульної організації навчального процесу (А. Алексюк, А. Фурман, П. Юцявічене та ін.).

Методичний концепт передбачає розробку експериментальної методики професійної підготовки майбутніх вихователів до педагогічної творчості, спрямованої на забезпечення позитивної динаміки означеного процесу, що ґрунтується на діагностувальній основі; обґрунтування критеріїв, показників та рівнів готовності майбутніх вихователів до педагогічної творчості. Методичні засади дослідження становлять наукові концепції, що розкривають методику підготовки майбутніх фахівців до педагогічної творчості у вищих навчальних закладах (А. Богуш,
Н. Гузій, І. Зязюн, В. Кремень, В. Кузь, О. Листопад, В. Моляко,
С. Сисоєва та ін.).

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальну роботу проведено на базі факультетів вищих навчальних закладів,
що здійснюють підготовку вихователів дошкільних навчальних закладів, серед яких: Уманський державний педагогічний університет
імені Павла Тичини, Миколаївський національний педагогічний університет імені В. О. Cухомлинського, Житомирський державний педагогічний університет імені Івана Франка, Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка.

Дослідно-експериментальною роботою було охоплено 1068 студентів факультетів дошкільної освіти та 110 викладачів вищих навчальних закладів.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у тому, що:

уперше обґрунтовано теоретико-методичні та концептуальні засади професійної підготовки майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до педагогічної творчості, зокрема, методологічний, теоретичний та технологічний концепти; розкрито сутність і структуру феноменів: «професійна підготовка майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до педагогічної творчості» (багатоаспектний, цілеспрямований, довготривалий процес особистісного професійного становлення творчої індивідуальності педагога, готового до майбутньої інноваційної діяльності в умовах сучасного дошкільного навчального закладу); «готовність майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до педагогічної творчості» (особистісне новоутворення, що включає творчі педагогічні цінності, індивідуальні творчі якості, потребу у творчості та сукупність професійних знань, умінь і навичок, необхідних для організації творчої діяльності в сучасних дошкільних навчальних закладах); визначено критерії (когнітивно-операційний, емоційно-вольовий, мотиваційно-ціннісний, діяльнісно-творчий) з відповідними показниками та схарактеризовано рівні: високий (творчий), середній (пошуковий), низький (репродуктивний) готовності майбутніх вихователів до педагогічної творчості; визначено організаційно-педагогічні умови професійної підготовки майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до педагогічної творчості (наявність позитивної мотивації майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до педагогічної творчості; організація розвивального освітньо-творчого простору вищого навчального закладу; використання ситуацій професійно-творчого успіху; забезпечення суб’єкт-суб’єктних взаємин викладачів і студентів у процесі творчого зростання майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів); розроблено модель підготовки майбутнього вихователя дошкільного навчального закладу до педагогічної творчості, яка складається із сукупності взаємопов’язаних блоків (методично-цільового; змістово-операційного; результативного) та реалізується на мотиваційно-цільовому, пізнавально-когнітивному, самостійно-пошуковому, креативно-розвивальному етапах;
уточнено сутність понять «творчість», «педагогічна творчість вихователя», «дитяча творчість»; удосконалено форми і методи професійної підготовки майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до педагогічної творчості;
подальшого розвитку набули теорія і методика професійної підготовки майбутніх вихователів до роботи з дітьми в дошкільному навчальному закладі.

Практичне значення результатів дослідження: розроблено діагностувальну та експериментальну методики підготовки майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до педагогічної творчості у вищому навчальному закладі; доповнено зміст навчальних фахових дисциплін, укладених на основі Галузевих стандартів освіти за модульною структурою: «Основи педагогічної майстерності», «Психологія творчості», «Дошкільна педагогіка»; розроблено програму, лекції і методичне забезпечення навчальної дисципліни «Основи педагогічної творчості» та курсу «Педагогічна творчість у професійній педагогічній діяльності вихователя дошкільного навчального закладу»; систему групових й індивідуальних творчих вправ, завдань, навчальних тренінгів, педагогічних ситуацій, розвивальних ігор професійного спрямування, матеріалів для проведення семінарських та практичних занять із навчальних дисциплін.

Основні положення, результати й висновки дисертації можуть бути використані в теорії і практиці вищих навчальних закладів у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців за освітнім ступенем «бакалавр» напряму підготовки (спеціальності) «Дошкільна освіта»; для подальших наукових педагогічних досліджень, укладання навчальних програм та методичних рекомендацій, підручників і навчальних посібників, при оновленні лекційних курсів, практичних занять, завдань для самостійної та науково-дослідної роботи студентів, при підготовці студентами курсових, дипломних і магістерських робіт, проведенні науково-методичних семінарів та занять у системі підвищення кваліфікації педагогічних працівників дошкільної освіти.

Результати дослідження впроваджено в навчально-виховний процес Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (довідка про впровадження № 2431/01 від 21.09.2015 р.), Житомирського державного педагогічного університету імені Івана Франка (довідка про впровадження № 1/376 від 2.06.2015 р.), Миколаївського національного педагогічного університету імені В. О. Cухомлинського (довідка про впровадження № 11 від 05.06.2015 р.), Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка (довідка про впровадження № 2164/01-55/14 від 11.06.2015 р.), Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (довідка про впровадження № 18-м від 20.06.2015 р.), Хмельницького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (довідка про впровадження № 261 від 15.03.2015 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження доповідалися і обговорювалися на науково-практичних конференціях різного рівня, а саме: міжнародних – «Сучасні тенденції використання дидактичних ідей Яна Амоса Коменського» (Умань, 2012); «Дитинство і сучасний світ: питання теорії і практики», присвяченій пам’яті Януша Корчака (Умань, 2012), «Мистецтво у контексті освітньої парадигми: вітчизняний та зарубіжний досвід» (Умань, 2013); «Психолого-педагогічний супровід формування життєвої компетентності дітей дошкільного та шкільного віку» (Умань, 2013); «Акмеологія – наука ХХІ століття» (Київ, 2014); «Акмеология: личностное и профессиональное развитие человека» (Росія, Москва, 2014); «Наука и образование в Австралии, Америке и Евразии: фундаментальные и прикладные науки» (Австралія, Мельбурн, 2014); «Педагогика XXІ века: преподавание в мире постоянного потока информации» (Будапешт, 2014); всесвітньому конгресі «Поддержка одаренности – развитие креативности» (Білорусь, Вітебськ, 2014); «Професійна свобода особистості у вимірах гуманістичної спадщини Антона Макаренка та Івана Зязюна» (Полтава, 2015); «Інноваційний розвиток вищої освіти: глобальний та національний виміри змін» (Суми, 2015); «Становлення і розвиток акмеологічної науки: теоретичні і прикладні аспекти» (Житомир, 2015); всеукраїнських – «Проблеми психології творчості» (Умань, 2011); «Сучасні технології розвитку професійної майстерності майбутніх учителів» (Умань, 2011), «Інноваційні освітньо-виховні стратегії в сучасному світі: змістовий та технологічний аспект» (Суми, 2011); «Виховання громадянина-патріота в педагогіці В. О. Сухомлинського та сучасній освітній практиці» (Кіровоград–Павлиш, 2012); «Василь Сухомлинський і школа XХІ століття» (Умань, 2012); «Технології формування педагогічного професіоналізму майбутніх учителів» (Мелітополь, 2014); «Компетентнісний підхід в освіті: теоретичні засади і практика реалізації» (Київ, 2014); «Соціалізація та виховання особистості в умовах сьогодення» (Умань, 2014); «Проблеми розвитку творчої особистості дітей дошкільного віку: теорія, практика, перспективи» (Миколаїв, 2015); «Педагогічна творчість, майстерність, професіоналізм: проблеми теорії і практики підготовки та перепідготовки освітянських кадрів» (Київ, 2015); педагогічних читаннях: ІV Міжнародних та ХVІІІ Всеукраїнських педагогічних читаннях «Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю: дошкілля–початкова школа» (Хмельницький, 2011); Шостих Всеукраїнських читаннях з гуманної педагогіки «Учителю, надихни мене на творчість» (Київ, 2011); ІІІ Міжнародних психолого-педагогічних Челпанівських читаннях (Київ, 2014); VIІ Міжнародних та ХХІ Всеукраїнських педагогічних читаннях «Василь Сухомлинський
у діалозі з сучасністю: вчимося толерантності» (Миколаїв, 2014); VIІІ Міжнародних і ХХІІ Всеукраїнських педагогічних читаннях «Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю: виховуємо культуру потреб особистості» (Херсон, 2015).

Публікації. Результати дослідження опубліковано у 29 одноосібних наукових працях, серед яких: 1 монографія, 20 статей відображають основні наукові результати дослідження, із яких 4 статті – у зарубіжних періодичних фахових виданнях, 8 публікацій апробаційного характеру.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ДОШКІЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Сутність і характеристика феномена «педагогічна творчість» у сучасній педагогічній науці

Метою сучасного українського суспільства є формування конкурентноздатної, творчої особистості, яка здатна до самореалізації та самовдосконалення. У Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті підкреслюється, що мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України…» [320].

Рівень творчого розвитку майбутнього покоління значною мірою визначається професіоналізмом, творчою компетентністю, фаховим мисленням педагога, його психологічною готовністю до педагогічної творчості. Саме тому в сучасній системі вищої освіти важливим є питання професійної підготовки студентів – майбутніх вихователів дітей дошкільного віку – до педагогічної творчості.

Насамперед з’ясуємо поняття «педагогічна творчість». Розглянемо співвідношення дефініцій «творчість», «креативність», «творча особистість», «педагогічна творчість» та проаналізуємо професійні творчі якості особистості вихователя дошкільного навчального закладу.

Для розуміння феномена «творчість» визначимо зміст цього поняття у словникових джерелах, як от: «це мислення й практична діяльність, результатом яких є створення оригінальних, неповторних цінностей, установлення нових фактів, властивостей, закономірностей та перетворення матеріального світу або духовної культури» [490, с. 56]; «пізнання і творчість – фундаментальні способи ставлення до світу, що призводять до творення культури, об’єктивації граничного буття людини. Творчість – це діяльність, у якій відбувається поява принципово нового в людській культурі. Принципово нове є результатом розв’язання суперечності, тому творчість можна визначити як усвідомлене розв’язання суперечностей, що стали на шляху розвитку людини і її світу» [493, с. 159].

Отже, відповідно до цих тлумачень, категорію творчості можна визначити як досить складний багатоаспектний феномен, що є провідним механізмом будь-якого розвитку.

В античній філософії творчість розглядали у двох формах: божественній (акт створення космосу) та людській (створення нового людиною). Давньогрецький філософ Платон уявляв творчу силу як плід божественного волевиявлення й у вченні про Ерос порівнював здібність до творчості з даром богів. Називаючи творчість божественною хворобою, мислитель трактував таку діяльність цілеcпрямованістю людини до вищого Розумного, моментом усевишнього споглядання. Філософ уважав,
що боги посилають «ентузіазм» – містичний дух – вибраним, які стають пророками або поетами. Але й звичайна людина, на його думку,
повинна бути відкритою для отримання господньої благодаті: «Творчість – поняття широке. Все, що викликає перехід із небуття в буття, –
творчість, і, відповідно, створення будь-яких творів мистецтва
і ремесла можна назвати творчістю, а всіх створювачів – їх творцями» [361, с. 135].

Проаналізувавши погляди Платона, сучасний дослідник І. С. Волощук зауважує, що його думки узгоджуються з відомим сьогодні твердженням: «щоб створити щось нове, потрібно забути добре відоме давнє. Без перебільшення можна сказати, що в цих словах міститься таємниця творчого процесу, один із глибинних дидактичних принципів, першооснова правильного навчання» [92, с. 13].

На відміну від Платона, його учень Аристотель визнавав право на творчість лише за людиною, що має вільний час, дозвілля тощо,
«адже творчий початок перебуває у творцеві, нехай то буде
мистецтво чи яка-небудь здатність» [25, с. 180]. Творчість, на думку філософа, має бути корисною для розвитку держави. Це
природний складник творчої діяльності громадянина та її продукт [25, с. 478].

Отже, античні мислителі вважали, що творчість має дві форми: як дещо божественне, що виявляється в акті народження як космічному творінні, і в людській діяльності, втіленій у мистецтві й ремеслі.

У подальшому проблематика творчості була порушена філософом Б. Спінозою, який уважав, що свобода й щастя людини полягають у тому, щоб реалізувати закладені в ній від природи можливості: «Свобода, як і творчість, постає як виняткове надбання її носія, як щось таке, чим можна володіти абсолютно ізольовано, поза будь-якою залежністю від того, чи володіє нею ще хтось в Універсумі» [447, с. 18-19]. Висновок про доцільний характер людської діяльності – «люди все роблять заради мети» [447, с. 395] – можна вважати головним концептом творчості мислителя.

Науковець Б. Новіков зауважує, що філософ заперечував незумовлений характер діяльнісних проявів та вчинків людини, оскільки свобода індивідума зовнішньо та внутрішньо детермінована. Базовими елементами творчості (діяльності) особистості є дієві причини, діяльність суб’єкта-творця, буття створеного предмета. Таким чином, Спіноза
через послідовне проведення принципу зовнішньої (природної)
та внутрішньої (суб’єктивної) детермінації остаточно демістифікував проблему людської діяльності, виокремив різноякісні та різнонаправлені
її складники (продуктивну, малопродуктивну, непродуктивну) і тим
самим створив засади для подальшої плідної розробки цієї проблематики.

Саме з ученням Спінози пов’язаний якісний прорив у розробці загальнометодологічних постулатів філософії: визнання та обґрунтування субстанційності природи (матерії), атрибутивного характеру мислення (або розуміння свідомості як форми відображення) і цілої низки інших, які зумовили чільне місце цього автора в західноєвропейській філософії Нового часу [331, с. 19].

На внутрішню суперечливість творчого процесу вперше у філософській традиції того періоду вказує І. Фіхте: «Людський витвір повинен бути закінчений, але він може бути ніколи не закінчений». Він визначив творчість як «перехід від давньої дійсності до нової», де рушійною силою такої трансформації є продуктивна активність творчого «Я» [491, с. 135].

Детальний аналіз літературних джерел епохи Відродження дає можливість дійти висновку, що мислителі цього історичного етапу розглядали творчість як творіння людини, що призвело до появи культу генія, який є носієм творчого начала (або творчості). Саме тоді виник інтерес до самого акту творчості і водночас до особистості як творця.

Завершену концепцію творчості знаходимо в німецькій класичній філософії у працях І. Канта, Ф. Шеллінга, Г. Гегеля та ін., які розглядали останню як пізнаннєву діяльність. На думку І. Канта, пізнання – це процес вирішення протиріч, саме джерело творчості полягає в активності творчого суб’єкта, і продуктом виступає створений ним новий образ. Творча діяльність розглядалася філософом як здатність продуктивної творчої уяви [208]. Г. Гегель відзначав, що творчість виявляється у формі природної безпосередньості і є інструментом пізнання. На думку філософа, людина, долучаючи своє творіння до загальних форм довколишнього світу, реалізовує себе в певних предметах, щоб утвердитись по-новому в процесі засвоєння іншими людьми продуктів культури [134, с. 434].

Роздуми про творчість знаходимо у філософів екзистенціалізму (М. Хайдеггера, К. Ясперса, Ж-П. Сартра, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, А. Камю). Один із відомих представників цього напряму філософської думки А. Камю зауважував, що «в цьому всесвіті єдиним шансом зміцнитися у свідомості, зафіксувати в ній свої дерзання є творчість. Творити – означає жити двічі» [204]. На думку філософа, «творчість – найефективніша школа терпіння та ясності. Вона є вражаючим свідченням єдиної гідності людини: стійкого бунту проти своєї долі, наполегливості в безплідних зусиллях. Творчість вимагає щоденних зусиль, володіння самим собою, точної оцінки меж істини, вимагає міри й сили. Творчість є рід аскези» [204].

У російській філософії (Г. Батіщев, М. Бахтін, М. Бердяєв, В. Бехтерєв, І. Ільїн, А. Лосєв, В. Соловйов та інші) творчості надавалось духовного значення. Серед праць багатьох філософів, які намагалися пояснити природу й призначення творчості в житті людини, значний дослідницький інтерес становить наукова концепція мислителя М. Бердяєва. Головним атрибутом особистісного буття, внутрішньою духовною основою для самореалізації людини, на його думку, є творчість, яка трактується як діяльність, спрямована назовні, що виходить не тільки за рамки індивіда, точніше особистості, але й за межі цього світу.
Філософ зазначав, що «творчість для нього не стільки оформлення в кінцевому, у творчому продукті, скільки розкриття безкінечного, політ у нескінченність, не об’єктивація, а трансценденція» [40, с. 210]. Він розглядав творчість як неперервний процес трансцендування,
прагнення до іншого, досконалого та вищого життя. Така творчість є самодостатньою, несприйнятною до будь-яких об’єктивних чи суб’єктивних критеріїв, орієнтацій на «інші» цінності. За словами
вченого, творчість «не потребує виправдання, вона сама виправдовує людину, вона є антроподицею» [41, с. 200]. Людина в стані трансценденції завжди створює нові «небеса» і «нову землю», тобто такий особистісний світ, у якому вона звільняється через зовнішню необхідність
та прилучається до вічності, чи, врешті-решт, сподівається на
можливість неможливого, має наднадію щодо подолання кінечності буття [252, с. 50].

Значний науковий інтерес становить праця філософа «Сенс творчості», основною ідеєю якої стало одкровення людини, яка спільно з Богом продовжує творіння. На думку автора, індивід змушений бути творцем, тому що «творчість є відповіддю людини на заклик Бога, вона є продовження світотворення» [41, с. 200]. На переконання М. Бердяєва, творити може лише вільна особистість. У таємниці творчості «відкривається нескінченна природа самої людини і здійснюється її вище призначення». Таємниця творчості, як уважав філософ, полягає в тому, що «у ній міститься новизна, не детермінована світом. Це і є той елемент свободи, який переходить у будь-який творчий акт. У цьому сенсі творчість стає творчістю з нічого» [40, с. 199].

Зазначимо, що М. Бердяєв використовував учення апостола Павла, згідно з яким кожна людина, повинна реалізовувати дані від Бога Дари (Совість, Любов, Віру, Волю) у власному житті, не загубити їх, а примножити і наповнити ними свою внутрішню природу: «Служіть одне одному кожним тим даром, який отримали, як майстерні домобудівники різноманітної благодаті Божої» [1 Петр. 4:10]. Одержані дари й таланти проявляються у професійній діяльності особистості – кожен має займатися тим, до чого має натхнення, хист, уподобання. Важливо, щоб ці здібності були використані на благо людства, збагачували суспільство новими ідеями, сміливими задумами.

Отже, творчість, на думку філософа, передбачає наявність трьох чинників: свободи (як запоруки створення принципово нового, яке ще не існує), таланту (як сенсу творчого акту, як його призначення) і вже створеного світу (як місця для творчого акту й постачальника матеріалів) [42, с. 112].

Суголосними є погляди філософа І. Ільїна щодо творчості як вільної діяльності. Учений опирається на божественну природу людини, тому кожна особистість, уважає він, може стати творцем і художником у міру своєї божественної природи: «Творче першоджерело всієї духовної культури є Божественне в нас, що дарується нам в одкровенні живим і благим Богом, сприймається нами за допомогою любові й віри» [197, с. 115]. Проте, щоб вийти на рівень «генерації новоутворень», людина повинна досягти певного ступеня у своєму саморозвитку, сформувати в собі творця, який свідомо перетворює дійсність.

За І. Ільїним, «людське життя ґрунтується взагалі на управлінні самим собою і на самовихованні; мистецтво жити є мистецтво виховувати себе самого. Учений уважав, що тягар емпіричного існування взагалі долається тільки творчістю, тобто створенням нових цінностей у стражданні, у праці, у натхненні, а людина стає вільною тільки через здійснення душевних станів [406, с. 130-141].

На думку С. Гессена, свобода – це творчість нового, якого у світі доти не існувало. Вчений писав: «Я вільний тоді, коли яку-небудь важку життєву задачу, яка переді мною виникла, вирішую по-своєму, так, як її ніхто не зміг вирішити. І чим більше незамінний, індивідуальний мій вчинок, тим більше він вільний». Тому, за його словами, свобода не є довільним вибором між кількома вже даними в готовому вигляді шляхами, але творення нового, особливого шляху, якого не існувало раніше» [137, с. 69].

Проблему творчості досліджував і В. Бехтерєв. Розмірковуючи над її природою, учений дійшов висновку, що для будь-якої творчості потрібен певний ступінь обдарованості та відповідне виховання, що дає змогу сформувати навички роботи. Останнє розвиває нахили до виявлення природних обдаровань, завдяки чому, врешті, виникає майже несвідоме бажання або тяга до творчої діяльності. Поштовхом до такої діяльності є довкілля у вигляді довколишньої природи, матеріальної культури й соціального оточення, останнього – в особливості [53, с. 233].

Оригінальну філософсько-психологічну теорію вчинку як основи творчої діяльності вибудовує сучасний психолог В. Роменець. Учений стверджує, що творчість і вчинок – саме ті засади, на яких найдоцільніше досліджувати природу творчості людини [398, с. 13]. Аналізуючи діяння в моральній творчості особистості, автор системної психологічної теорії вчинку робить висновок, що саме дія у її психологічній структурі виступає безпосереднім механізмом моральної творчості, яка є «непорушним ґрунтом мислительної та естетичної діяльності людини й становить їхній остаточний сенс». Автор учинком називає дію, що має розгорнуті психологічний та моральний аспекти, визначає його як перетворення людиною моральної ситуації, бо «вчинок у його повноцінному вираженні – це водночас і акція духовного розвитку індивіда, і творення моральних цінностей» [398, с. 196].

Саме у творчій діяльності, як стверджує В. Роменець, що здійснюється за ознаками вчинку, відбувається формування людини, і саме через творчість стає можливим вияв її індивідуальності. Творчість людини від підліткового віку до шедеврів зрілого генія – це вияв духовних можливостей особистості, демонстрація безмежних людських якостей. На думку вченого, творчість – це й засіб самопізнання, саморозвитку, дивовижне дзеркало, в якому відображаються найпотаємніші намагання й очікування людини, найпотаємніші її думки, вся велич її духу, її неповторного «Я» [398, с. 9].

На думку польського методолога А. Горальського, сама творчість – «це завжди прагнення якоїсь досконалості, до осягнення повноти – вираження, сенсу, істини, обраного шляху, добра, чутливого співіснування зі світом краси, ладу і гармонії, а будучи цим прагненням, воно є удосконаленням себе» [144, с. 144]. Вчений вбачає зв’язок феномена творчості з минулим, теперішнім та майбутнім: «Кожна творчість є діалогом майстра з минулим. Творчість – це завжди спроба формування майбутнього, це також кристалізація сліду майбутнього, а також творчість є головним чинником кожного здійсненого тривання» [144, с. 44]. Автор визначає творчість як основний засіб «самовираження, ефективної самореалізації, успішного самозбереження». На його думку, творчій особистості притаманні такі вміння, як аналіз ситуації, розпізнавання правдивих і вірогідних тверджень та хибних тлумачень і дій, що допомагає уникати помилок або ж їх виправляти [143, с. 8].

Предметом наукових досліджень автора та його учнів були принципові передумови успішного виховання здібних дітей [519]. А. Горальський визначив педагогіку здібностей як науку й мистецтво особливого роду виховання, що спрямоване на всебічну реалізацію творчого потенціалу вихованця. У такому розумінні педагогіка займається цілокупністю виховних явищ і випадків, а принципова реалізація стратегії виховання спирається на переконання, що повна реалізація «запасу творчості» становить людську особистість, вона вимагає здійснення майстерності, проте це стає неможливим без підтримки того, хто якоїсь вправності вже досягнув.

Отже, педагогіка здібностей є передусім педагогікою досягнення майстерності, специфічними передумовами її успішності є піклування про здібних, яке проявляється у такому вихованні, що формує почуття відповідальності за власну долю і долю світу; вчить поважати кожне виявлення творчості, заохочує до спроби творити, формує чутливість до творчих досягнень інших; дає шанс пережити творчий успіх; здійснюється компетентними й відданими справі людьми, а також доцільно сформованою інституцією [144, с. 84].

Виховання здібної особистості розглядається в різних аспектах, оскільки виникає потреба зважати на вибір найоптимальніших форм і методів та водночас дотримуватися традицій, треба вміти чинити те, що належить і як належить, бути охоронцем традиції і разом з тим успішно поширювати творчі досягнення (як власні, так і середовища, в якому твориш), прагнути до самореалізації вихованця й вихователя, вважаючи його засобом педагогіки творчості й педагогіки майстерності» [144, с. 85]. Учитель, за науковою концепцією А. Горальського, повинен бути насамперед майстром.

С. Максимова стверджувала, що філософська думка розвивається в напрямі від божественної, або містичної, сутності творіння до особистості людини як джерела творчих сил; від близькоспорідненості людської творчості й творчості природи до уявлення про те, що творчість є сутністю людської категорії; від якості, властивої тільки обраним, до
загальних здібностей людини; від протиставлення наукової і художньої творчості до їх єдиного призначення, а також до виділення творчості
як самотворення; від надання творчості утилітарного значення до розуміння її як сенсу буття. Таким чином, ідея творчості зміцнила
свої позиції у філософському знанні від піднесення цінності
творчої діяльності естетичної спрямованості і прагнення реалізувати
свої творчі здібності в епоху Відродження до обґрунтування творчого, суб’єктного початку інтелектуальної діяльності в німецькій класичній філософії, від екзистенціалістичного змісту творчості як творення
себе й власного життя, осягнення істини й покладання на неї до
розуміння творчості як космологічного принципу світу й людини,
сутності буття й способу гармонізації світу російськими філософами [296, с. 26].

Відтак, аналіз філософської літератури, присвяченої темі творчості, переконує, що цей феномен передбачає філософію свободи, пізнання, який веде до розвитку особистості, оскільки дає людині вийти за будь-які межі існування (у режимі трансцендування, трансгресії, розподілу) та створювати нові можливості для продукування нових ідей, власного розвитку. Діяльність є тією безпосередньою основою, з якої починається творчість як «спосіб продукування гуманістичної суспільності і – людського (олюдненого) суспільства» [331, с. 65].