Автореферат

Міністерство освіти і науки України

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

ІСЛАМ АЛІНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 377:[502.1+629.331](043.3)

ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ У СТУДЕНТІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ І–ІІ РІВНІВ АКРЕДИТАЦІЇ АВТОТРАНСПОРТНОГО ПРОФІЛЮ

13.00.07 – теорія і методика виховання

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Умань – 2016

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Міжрегіональній Академії управління персоналом.

Науковий керівник –

доктор педагогічних наук, професор

Барно Олександр Миколайович.

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор

Совгіра Світлана Василівна,

Уманський державний педагогічний університет
імені Павла Тичини,

завідувач кафедри хімії, екології та методики їх навчання.

кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник

Колонькова Олена Олексіївна,

Інститут проблем виховання НАПН України, старший науковий співробітник лабораторії позашкільної освіти.

Захист відбудеться «23» червня 2016 р. об 11⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 74.053.02 в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини за адресою: 20300, м. Умань, вул. Садова, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці та на сайті Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини за адресою: 20300, м. Умань, вул. Садова, 2.

Автореферат розісланий «23» травня 2016 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н. І. Ревнюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасні трансформації розвитку людства в третьому тисячолітті зумовлені значною кількістю екологічних проблем. Основна причина екологічної кризи – низький рівень екологічної культури суспільства. Поєднуючи в собі складну сукупність ціннісних ставлень людини до навколишнього середовища, екологічна культура є одним з найважливіших засобів соціальної орієнтації особистості в системі «природа – суспільство». Екологічна культура впливає на особистість як суб’єкта соціальних зв’язків і відносин, які встановлюються через різноманітні форми інтенсивної взаємодії суспільства і природи та обумовлені певними факторами, пов’язаними з виробництвом, обміном та споживанням, з ставленням до власності, а також зі сформованими нормами, правилами, соціальними інститутами, службами тощо.

Найбільш інтенсивний вплив на навколишнє середовище здійснює діяльність фахівців технічного профілю, оскільки вони мають у своєму арсеналі потужні технічні і технологічні засоби впливу на навколишнє середовище. Це стосується й фахівців автомобільної галузі. Робота транспорту супроводжується низкою наслідків, що негативно позначаються на здоров’ї населення і стані навколишнього середовища. У зв’язку з цим з особливою гостротою у вищих навчальних закладах І–ІІ рівнів акредитації постала проблема формування особистості фахівця технічного профілю з високим рівнем екологічної культури як головного носія і виробника технічного знання.

Про необхідність підвищення професійного, загальнокультурного та екологічного рівня випускників вищих навчальних закладів, у тому числі у технічного профілю, наголошується у Законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», Національній доктрині розвитку освіти, Концепції неперервної екологічної освіти та виховання в Україні, Національній програмі виховання дітей та молоді в Україні, Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища».

У сучасних умовах проблема формування екологічної культури фахівців з вищою освітою для подальшого гармонійного розвитку людського суспільства і біосфери є загальновизнаною. Багато дослідників (М. Будика, О. Вербицький, І. Герасимов, Е. Гірусов, H. Кісельов, І. Лаптєв, Н. Мамедов, Н. Моісєєв, Н. Реймерс, А. Урсул, М. Хайдеггер та ін.) вважають, що загострення екологічної кризи ‒ результат прояву технократизму в культурі, яка проявляється в зниженні моральної регуляції людиною своєї поведінки і діяльності, загостренні прояву раціоналізму і прагматизму у професійній діяльності, а також в експансіонізмі у стосунках з природою.

Екологічна культура, ті чи інші аспекти її становлення і розвитку стали предметом наукових досліджень загальнометодологічного, теоретичного і методичного характеру багатьох авторів (Н. Андрєєва, А. Бегека, Н. Бірюкова, Т. Вайда, О. Газман, Г. Глухова, Н. Грейда, В. Дзюба, М. Дробноход, С. Іващенко, О. Король, В. Крисаченко, С. Либідь, Н. Максимчук, Н. Назарова, Н. Негруца, П. Пономарьова, Г. Пустовіт, М. Реут, В. Сластьонін, С. Сухорукова, Г. Тарасенко, Л. Фенчак, Є. Флешар, М. Швед та ін.). Екологічна культура розглядається вченими у контексті загальної культури особистості, а її формування здійснюється в ході вивчення традиційних курсів екології, екології людини, промислової екології, безпеки життєдіяльності тощо.

Екологічна культура низкою дослідників розглядається крізь призму окремих аспектів екологічної освіти й виховання: мети, завдань, принципів, засобів, яку розглядали Н. Авраменко, Т. Анісімова, М. Бауер, П. Бачинський, Г. Білявський, О. Захлєбний, І. Звєрєв, Т. Казначеєва, О. Колонькова, О. Мамешина, О. Мітрясова, Л. Некос, С. Павлюченко, С. Совгіра, І. Суравегіна та ін. Науковці доводять, що екологічна культури особистості допомагає гармонізувати їй відносини з навколишнім природним і соціальним середовищем. Типовим недоліком у роботах все ж залишається відсутність інтегративного підходу до формування екологічної культури як цілісного особистісного новоутворення.

Психологічним аспектам формування екологічної культури присвячені роботи К. Боріна, М. Вересова, С. Глазачева, Н. Дєжнікової, Т. Євдокимової, Н. Єфіменко, О. Лазебної, Ю. Саунової, І. Сяськи, М. Хроленко, В. Ясвіна та ін. Увага науковців концентрується, насамперед, на формуванні суми відповідних знань, відношень, діяльності й недостатньо береться до уваги розвиток аксіологічної основи екологічної культури майбутніх фахівців.

Особливості формування екологічної культури, екологічної компетентності студентів технічних закладів, питання проектування екологічної освіти у технічних вишах розглядалися науковцями (Л. Астафьєва, Л. Білик, Н. Єфіменко, Л. Лук’янова, Н. Олійник, А. Непомнящий, Н. Секлетова), які доводять, що саме для майбутніх фахівців технічних профілів високий рівень сформованості екологічної культури є необхідною умову ефективного здійснення професійної діяльності.

Водночас, у загальному огляді наукових джерел не виявлено наукових праць, які б розкривали проблему формування екологічної культури у молодших спеціалістів автотранспортного профілю. До цього часу залишається невизначеним поняття «екологічна культура майбутніх фахівців автотранспортного профілю», його зміст і структура, критерії, показники та рівні сформованості, потребує вирішення проблема мотивації студентів до активної участі у розв’язанні проблеми екологічного забруднення довкілля.

Вагомість означеної проблеми зумовлена також низкою суперечностей між:

потребою суспільства у фахівцях автотранспортної сфери, які мають високий рівень екологічної культури, та реальними можливостями її формування у вищих навчальних закладах І–ІІ рівня акредитації;
необхідністю формування екологічної культури у студентів автотранспортних навчальних закладів та недостатньою розробленістю науково-методичного забезпечення цього процесу;
важливістю комплексного підходу до формування екологічної культури у майбутніх фахівців автотранспортної сфери виробництва та традиційним змістом, формами і методами екологічного виховання студентської молоді.

Отже, актуальність проблеми, її теоретичне і практичне значення, подолання виявлених суперечностей зумовили вибір теми дослідження – «Формування екологічної культури у студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю».

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної теми кафедри теорії та методики професійної освіти Міжрегіональної академії управління персоналом «Теоретико-методологічні засади удосконалення освіти у вищих закладах освіти» (державний реєстраційний номер 0100U000346). Тема дисертації затверджена Вченою радою Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Г. Сковороди (протокол № 6 від 11.02.2015 р.) та узгоджена в бюро Міжвідомчої ради з координації наукових досліджень з педагогічних і психологічних наук в Україні (протокол № 6 від 29.09.2015 р.).

Мета дослідження – на основі теоретичного узагальнення досліджуваної проблеми та вивчення навчально-виховної практики обґрунтувати й експериментально перевірити педагогічні умови формування екологічної культури студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівня акредитації автотранспортного профілю.

Гіпотеза дослідження. Формування екологічної культури у студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю набуде більшої ефективності за таких педагогічних умов: свідомого оволодіння студентами екологічними ціннісними орієнтаціями та забезпечення дієвості природоохоронних мотивів на засадах суб’єкт-суб’єктної взаємодії; збагачення студентів екологічними знаннями з урахуванням міжпредметних зв’язків; активізації діяльнісної сфери студентів із використанням активних методів та організаційних виховних форм роботи.

У відповідності з метою і гіпотезою визначено завдання дослідження:

Проаналізувати стан розробленості проблеми формування екологічної культури студентів у науковій літературі та уточнити сутність ключових понять дослідження.
Розкрити особливості формування екологічної культури у студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівня акредитації автотранспортного профілю.
Виокремити та схарактеризувати критерії, показники та рівні сформованості екологічної культури студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівня акредитації автотранспортного профілю.
Теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічні умови формування екологічної культури у студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівня акредитації автотранспортного профілю.

Об’єкт дослідження – процес формування екологічної культури студентів.

Предмет дослідження – педагогічні умови формування екологічної культури у студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю.

Для досягнення мети та реалізації задач дослідження використано такі методи: теоретичні – аналіз для уточнення понятійно-термінологічного поля проблеми, що досліджувалася; синтез, порівняння, конкретизація, систематизація теоретичних та емпіричних даних, за допомогою яких відібрано зміст, форми й методи формування екологічної культури майбутніх фахівців автотранспортного профілю; обґрунтовано структуру екологічної культури студентів, спираючись на аналіз змісту навчальних програм дисциплін природничого та професійного циклів, тем, завдань для практичної та самостійної роботи студентів; емпіричні – педагогічне спостереження, бесіди, анкетування, інтерв’ювання, педагогічний експеримент (констатувальний і формувальний етапи) для визначення сучасного стану сформованості екологічної культури майбутніх фахівців автотранспортного профілю в умовах вищого автотранспортного навчального закладу І–ІІ рівнів акредитації і перевірки ефективності поетапної реалізації педагогічних умов формування екологічної культури студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю; математичної статистики – для кількісного та якісного аналізу результатів дослідження.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальну роботу здійснено на базі Автотранспортного коледжу Державного вищого навчального закладу «Криворізький національний університет», Дніпропетровського індустріально-педагогічного технікуму, Черкаського політехнічного технікуму, Державного професійно-технічного навчального закладу «Центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів № 1», Криворізького металургійного інституту Державного вищого навчального закладу «Криворізький національний університет», Зеленодольського професійного ліцею. Усього в дослідженні взяли участь 286 студентів, 131 особа контрольної та 155 осіб експериментальної груп.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що

– вперше теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено педагогічні умови формування екологічної культури у студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю (свідоме оволодіння студентами екологічними ціннісними орієнтаціями та забезпечення дієвості природоохоронних мотивів на засадах суб’єкт-суб’єктної взаємодії; збагачення студентів екологічними знаннями з урахуванням міжпредметних зв’язків; активізація діяльнісної сфери студентів із використанням активних методів та організаційних виховних форм роботи); визначено критерії (ціннісно-мотиваційний, когнітивно-пізнавальний, діяльнісно-практичний), показники (екологічне мислення, ціннісні орієнтації, система відносин, мотиви і потреби, інтереси, прагнення, готовність до активних дій, екологічна спрямованість; знання сутності екологічної освіти, особливостей екологічної діяльності, норм еколого доцільної поведінки, наукових основ взаємодіє людини і природи, актуальність екологічних знань, їх розуміння і усвідомлення; активність, наполегливість, дії, вчинки, діяльність, вміння та навички, здібності) та рівні (низький, середній, високий) сформованості екологічної культури у студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю;

– уточнено зміст понять: «екологічна культура», «екологічна культура студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю», «формування екологічної культури студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю»;

– удосконалено зміст, форми і методи формування екологічної культури у студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю;

– подальшого розвитку набуло наукове осмислення процесу формування екологічної культури у випускників вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю.

Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в розробці та упровадженні в освітній процес наскрізної програми практики
(з експериментальною частиною «Екологічна складова технологічної практики»); програми просвітницького тренінгу (тренінг-курсу) «Формування екологічної культури фахівця»; програми диспут-клуба «Екокультура – зелене світло автомобіліста»; комплексної методики діагностування сформованості екологічної культури студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю; методичних рекомендацій щодо організації екологічного виховання та формування екологічної культури фахівця автотранспортного профілю.

Результати дисертаційної роботи можуть бути використані у освітньому процесі вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю; у плануванні й організації виховної роботи зі студентами інших спеціальностей; під час написання курсових та кваліфікаційних робіт з екологічної тематики.

Результати дослідження впроваджено в навчально-виховний процес Автотранспортного коледжу Державного вищого навчального закладу «Криворізький національний університет» (довідка № 0113/798 від 23.11.2015); Дніпропетровського індустріально-педагогічного технікуму (довідка № 453/1 від 06.05.2014); Черкаського політехнічного технікуму (довідка № 486/2-03 від 10.11.2015); Державного професійно-технічного навчального закладу «Центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів № 1» (довідка № 549 від 26.10.2015); Криворізького металургійного інституту Державного вищого навчального закладу «Криворізький національний університет» (довідка № 01/01/04-76 від 09.06.2015); Зеленодольського професійного ліцею (довідка № 15/1–417 від 08.12.2015).

Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки, рекомендації і результати дослідження, сформульовані у дисертації, доповідалися на численних конференціях різного рівня, зокрема: міжнародних – «Конкурентоспроможність в умовах глобалізації: реалії, проблеми та перспективи» (Житомир, 2013); «Сучасні технології та перспективи розвитку автомобільного транспорту» (Вінниця, 2013); «Проблеми підготовки кадрів автомобільної галузі та шляхи їх вирішення» (Харків, 2013); «Актуальные проблемы педагогической теории и практики» (Россия, Москва–Воронеж, 2013); «Современные проблемы и пути их решения в науке, транспорте, производстве и образовании» (Одеса, 2013); «Компетентнісно зорієнтована освіта: якісні виміри» (Київ, 2015); всеукраїнських – «Система роботи ПТНЗ з формування професійно мобільного кваліфікованого робітника» (Кривий Ріг, 2011); «Соціальне партнерство як інструмент оновлення змісту професійно-технічної освіти» (Кривий Ріг, 2013); «Розвиток обдарованості молодшого школяра: діагностика, проектування, психолого-педагогічний супровід» (Чернігів, 2015).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження висвітлено у 14 (13 – одноосібних) публікаціях автора, з яких 8 відображають основні результати дослідження, 5 – апробаційного характеру, 1 – додатково відображає наукові результати дисертації.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, висновків, списку використаних джерел (295 найменувань, зокрема 15 – іноземними мовами), 9 додатків на 60 сторінках. Загальний обсяг дисертації – 301 сторінка, з них 209 сторінок основного тексту. Робота містить 33 таблиці та 8 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її зв’язок із науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет наукового пошуку; сформульовано гіпотезу, методи дослідження; розкрито наукову новизну й практичне значення одержаних результатів; наведено відомості про впровадження, апробацію результатів дослідження, кількість публікацій, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі – «Теоретичні основи формування екологічної культури у студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю» – проаналізовано стан розробленості досліджуваної проблеми в науковій літературі та визначено сутність та змістову характеристику ключових («екологічна культура», «формування екологічної культури студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю») та дотичних («культура», «екологічна свідомість», «екологічне мислення», «екологічна етика», «екологічна соціалізація», «екологічна вихованість», «екологічний світогляд», «екологічна діяльність», «екологічна освіта», «екологічне виховання», «становлення екологічної культури особистості») понять дослідження; розкрито особливості формування екологічної культури студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю.

Теоретичний аналіз літератури, присвяченої різним аспектам формування екологічної культури, показав, що у різних дослідженнях виділяється три рівні соціального, філософського та психолого-педагогічного осмислення означеної проблеми: загальнолюдський (при розв’язанні глобальних екологічних проблем), конкретно-історичний, у даному суспільстві (при вирішенні практичних завдань екологічного характеру, пов’язаних із загостренням екологічної ситуації та необхідністю формування екологічної культури людини), індивідуальний, на рівні особистості (при організації системи екологічного виховання та освіти суб’єкта).

Головним завданням екологічної освіти і виховання, як зазначають О. Якименко, М. Малін, є формування нового типу екологічної свідомості, на основі якої відбувається «олюднення природи й оприроднення людини».

У період 60–80-х рр. переважаючим в розумінні і організації екологічного виховання є технократичний підхід, сутність якого визначається екологічними знаннями про економне використання природних ресурсів, що слугувало джерелом благ для людини (А. Захлєбний, І. Звєрєв, В. Моісеєв, Е. Турдикулов).
В організаційно-методичних роботах Н. Кісельова, В. Крисаченко, Є. Огороднікова, Л. Салєєвої, В. Сенкевича, І. Стогнія, І. Суравєгіної, В. Червонецького та ін. вирішувалися власне виховні проблеми: необхідність формування екологічної свідомості та відповідального ставлення кожної людини до природи в рамках концепції екологічної культури.

До початку 90-х років теорія і практика екологічного виховання визначила нерозривний зв’язок розвитку особистості та становлення екологічної культури як суспільства, так і конкретної людини (Л. Гумільов, А. Печчеї, А. Швейцер).

Аналіз наукових джерел з проблеми формування екологічної культури свідчить про те, що досить ґрунтовно досліджені окремі аспекти означеної проблеми, зокрема: філософське переосмислення сучасного стану ставлення людини до природи, гармонізації взаємодії людини, природи і суспільства, соціально-філософський аналіз культури, з’ясування її специфіки у взаємодії з природою та соціологічний аналіз впливу екологічних факторів на різні аспекти життя суспільства (Ю. Бойчук, В. Вернадський, Е. Гірусов, С. Дерябо, Н. Мамедов, Г. Платонов, Т. Саєнко та ін.).

Теоретико-методологічному аспекту взаємодії людини, суспільства і природи, аналізу культурних основ цієї взаємодії присвячені дослідження С. Дерябо, М. Дробнохода, Н. Лисенко, М. Мойсеєва, Г. Пустовіта, А. Урсула, В. Ясвіна та ін., які будувалась на ідеях теорії діяльнісної сутності людини та її творчої активності, освітніх концепціях цілісності як принципу соціальних явищ і процесів, системному підході при багаторівневому та всебічному аналізі об’єктів педагогічної діяльності. Ці науковці вважають, що ядром освіти сталого розвитку повинна стати екологічна освіта, екологічне виховання та зокрема екологічна культура.

Встановлено, що культура в системі «людина‑суспільство‑природа» виступає фактором встановлення гармонійної рівноваги відносин у системі універсальних цінностей (природа, людина, життя), що сприяє успішній адаптації людини до навколишнього природного середовища і допомагає їй підтримувати і зберігати необхідні умови життєдіяльності.

Екологічна культура є етапом розвитку, який охоплює всю культуру в цілому, вона є видом майбутньої глобальної культури, фактором розвитку ноосфери і зводиться до культури природо-перетворювальної діяльності (А. Горлов, Ю. Ожогов, Е. Ніконорова та ін.).

Різні аспекти екологічної культури та проблеми її формування розкриті у роботах Е. Гірусова, С. Глазачева, М. Каган, М. Кісельова, С. Кравченко, В. Крисаченко, І. Лаптєва, Є. Маркарян, Н. Реймерса, І. Ремізова, Дж. Стюарт, в яких екологічна культура розглядається як цілісне утворення на основі концепції розвитку культури і навколишнього середовища.

Дослідженню змісту та структури екологічної культури присвячені праці В. Крисаченка, Г. Пустовіта, Н. Пустовіт, О. Салтовського, В. Скребець, Е. Флешар, М. Хилько, Л. Юрченко та ін.

Вивченням екологічного виховання та умовами підвищення екологічної культури молоді займалися такі вчені, як О. Біда, Л. Курняк, Н. Науменко, С. Совгіра; філософські засади екологічної культури та формуванням її як якості студентської молоді досліджували Л. Білик, Т. Вайда, В. Вольвач, Н. Грейда, М. Дробноход, Н. Єфіменко, О. Король, Н. Лисенко, Л. Лук’янова, Н. Негруца, Т. Нінова, Н. Олійник, Г. Пономарьова, Г. Тарасенко, Л. Фенчак та ін.

Аналіз вітчизняної і зарубіжної наукової літератури засвідчив, що у визначенні екологічної культури існують різні підходи. Екологічна культура трактується: як соціальне явище, як одна з найважливіших характеристик культури суспільства і самої людини (Е. Гірусов, М. Каган, М. Мамедов, М. Моісєєв, М. Реймерс, С. Рубінштейн, І. Сафронов, В. Ясвін) та як якісна характеристика суспільної культури особистості, її свідомості і поведінки (І. Грабовська, Л. Лук’янова, Н. Негруца, А. Некос, Н. Пустовіт, С. Совгіра, Г. Тарасенко, М. Швед та ін.).

Аналіз сутності екологічної культури дав можливість встановити, що екологічна культура є не тільки частиною загальної культури людства, що розглядається як культура зусиль людства заради збереження навколишнього середовища Землі і повноцінного існування, а історичним етапом її розвитку; поняття «культура» та «екологічна культура» виступають як однорівневі.

Розкрито сутність екологічної культури з позицій рівнозначних підходів: гуманітарного (культура є відображенням людського в людині, вона постає як процес відтворення основних людських цінностей (А. Брушлинський, Р. Кизима, В. Кухарчук, Р. Сейтжанова, Л. Сопівник), діяльнісного (культура як сукупність знань, умінь, соціальних та інженерних норм, керуючись якими, людина усвідомлює себе (і відповідним чином діє) як частина природного середовища і як суб’єкт, відповідальний перед собою і наступними поколіннями (І. Лисакова, Н. Реймерс, І. Суравегіна, Н. Мамедов, Г. Білявський, В. Навроцький, Ю. Саталкін, В. Шевчук), аксіологічного (як сукупність мотивів і ціннісно-моральних орієнтацій, наукових понять та досвіду практичної природоохоронної діяльності, системи поглядів і переконань, які визначають екологічну спрямованість всієї життєдіяльності особистості, її ставлення до природного середовища і самої себе (В. Зуєв, Н. Кийко, Р. Лагоднюк, С. Лебідь, О. Таран), контекстного (як цілісна сутнісна характеристика особистості майбутнього інженера, один із показників рівня його фахової підготовки, та цілісне особистісне утворення, що характеризується сформованим ціннісно-мотиваційним ставленням до навколишньої дійсності та людства, високим рівнем оволодіння системою екологічних знань, знань нормативних документів, способами творчої екологічної діяльності, що дозволяє особистості найбільш повно реалізувати себе в професійній діяльності (А. Вербицький, І. Солошич, О. Солошич).

Отже, екологічна культура розуміється як складне утворення, що інтегрує комплекс якостей особистості, котрі знаходяться у відповідному співвідношенні й трансформуються через потреби, мотиви, інтереси, ціннісні орієнтації, спеціальні знання, переконання в активну майбутню природовідтворювальну діяльність.

Під екологічною культурою фахівця розуміють інтегративну якість особистості, що характеризується високим рівнем оволодіння системою екологічних знань, умінь і навичок, способами екологобезпечної поведінки та обґрунтованим прийняттям рішень у професійній діяльності з урахуванням основних закономірностей розвитку системи «природа-суспільство» (Л. Фенчак). Розглядаючи студентів технічних коледжів як майбутніх технічних працівників (молодших інженерів), Л. Астафьєва приходить до висновку, що для них екологічна культура виступає в якості характеристики природокористування, виражає ступінь досконалості діяльності фахівця, відображає стан виробництва і можливості створення технічних систем поліпшення, збереженні та відновленні природного середовища.

Екологічна культура студента вищого технічного навчального закладу розуміється Г. Глуховою як інтегрована категорія, що включає комплекс його психолого-педагогічних якостей, які знаходяться у відповідному співвідношенні й реалізуються через аксіологічні переконання в активну природоохоронну діяльність.

Відтак, екологічну культуру студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю визначаємо як інтегративну якість особистості, яка ґрунтується на екологічних знаннях, уміннях і навичках екологобезпечної організації функціонування автотранспортної галузі, екологічної діяльності із застосуванням комплексу заходів для збереження природного середовища.

Визначено специфічні особливості екологічної культури студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю: вік та контингент студентів; екологічна спрямованість переконань студентів на реалізацію професійних завдань; взаємозв’язок екологічних знань і активних форм роботи з професійною підготовкою; створення активного освітнього середовища для підвищення ефективності процесу екологічної освіти студентів технічного вузу
І–ІІ рівнів акредитації.

Формування екологічної культури студентів вищих навчальних закладів
І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю розуміємо як цілеспрямовану педагогічну діяльність, в процесі якої відбувається активне засвоєння екологічних знань студентами, прийняття екологічних цінностей, які трансформуються в екологічні мотиви та переконання майбутньої природовідтворювальної діяльності для забезпечення екологобезпечної організації функціонування автотранспортної галузі, екологічної діяльності із застосуванням комплексу заходів для збереження природного середовища.

У другому розділі – «Діагностика сформованості екологічної культури у студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю» – здійснено аналіз стану формування екологічної культури студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю в контекстів професійної підготовки; визначено критерії, показники та схарактеризовано рівні сформованості екологічної культури студентів; представлено результати констатувального етапу експерименту.

Проаналізовано державні освітні стандарти вищої професійної освіти, в яких визначено обов’язковий мінімум змісту основних освітніх програм, максимальний обсяг навчального навантаження студентів, вимоги до рівня підготовки студентів, які навчаються за спеціальностями: 5.05050204 «Експлуатація та ремонт підйомно-транспортних, будівельних і дорожніх машин і обладнання», 5.05050213 «Експлуатація засобів механізації та автоматизації перевантажувальних робіт», 5.05070205 «Обслуговування та ремонт електроустаткування автомобілів і тракторів», 5.07010101 «Організація та регулювання дорожнього руху», 5.07010602 «Обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів», 5.07010102 «Організація перевезень і управління на автотранспорті» та встановлено, що в системі професійної підготовки майбутніх техніків-технологів, електромеханіків, механіків, інженерів з безпеки руху виділене завдання екологічної підготовки та передбачено вивчення дисципліни «Основи екології», у вимогах до знань та вмінь в галузі екології увага акцентується на знанні вимог по захисту навколишнього середовища на транспорті.

Аналіз стану формування екологічної культури студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівня акредитації автотранспортного профілю в контексті їх професійної підготовки дозволив встановити, що: майбутні молодші спеціалісти автотранспортної галузі загалом усвідомлюють необхідність формування у них екологічної культури, але не мають для цього достатніх екологічних знань у процесі навчання та виявляють недостатній інтерес до екологічних проблем; нормативний теоретичний матеріал побіжно пов’язується з конкретними питаннями охорони природи; у практиці формування екологічної культури студентів автотранспортної галузі відсутнє узгоджене поєднання екологічної освіти, екологічного виховання та еколого-практичної діяльності як дієвих факторів формування екологічних знань, цінностей, поглядів, переконань, еколого-гуманних якостей особистості.

На основі пілотажного дослідження та за результатами аналізу структури екологічної культури студентів різних спеціальностей виділено критерії сформованості екологічної культури студентів вищих навчальних закладів
І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю: ціннісно-мотиваційний, когнітивно-пізнавальний, діяльнісно-практичний. Показниками ціннісно-мотиваційного критерію визначено: екологічне мислення, ціннісні орієнтації, систему відносин, мотиви і потреби, інтереси, прагнення, готовність до активних дій, екологічну спрямованість; когнітивно-пізнавального: знання сутності екологічної освіти, особливостей екологічної діяльності, норм еколого доцільної поведінки, наукових основ взаємодії людини і природи, актуальність екологічних знань, їх розуміння і усвідомлення; діяльнісно-практичного: активність, наполегливість, дії, вчинки, діяльність, вміння та навички, здібності.

Виділені нами критерії та показники дозволили визначити рівні сформованості екологічної культури студентів вищих навчальних закладів
І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю: низький, середній, високий.

Низький рівень характеризується такими показниками: екологічні знання не систематизовані; гнучкість розуму відсутня; екологічне мислення не сформовано, мотивація не підтримується почуттям екологічної відповідальності; ставлення до екологічних норм невизначена, потреба в їх дотриманні не проявляється; морально-вольові устремління в здійсненні екологічної діяльності відсутні, система умінь і навичок вирішення професійно-екологічних завдань не сформована; екологічна діяльність носить спонтанний характер, здійснюється під зовнішнім тиском.

Середній рівень характеризується такими показниками: екологічно значимі властивості індивідуальності розвинені помірно, системно не сформовані; характерно в основному правильне розуміння взаємин у системі «людина – навколишнє середовище» і екологічних проблем, відповідальне ставлення до навколишнього середовища, екологічних наслідків своєї професійної діяльності; присутність гнучкості розуму; екологічне мислення представлене окремими елементами; спостерігається тенденція до уникнення самостійного прийняття рішень з екологічних питань, обумовлена заниженою самооцінкою, невпевненістю у своїх силах позитивне ставлення до екологічних норм, присутні як зовнішні, так і внутрішні мотиви професійно-екологічної діяльності, морально-вольові устремління в здійсненні екологічної діяльності розвинені слабо; уміння співвідносити професійну діяльність з екологічними нормами присутні; імовірнісні екологічні завдання організаційно-управлінської та проектної діяльності не вирішуються;
у природоохоронній діяльності перевага віддається ролі виконавця.

Високий рівень характеризується такими показниками в діяльності майбутнього фахівця автомобільного транспорту: сформована система екологічних знань, глибоке розуміння екологічних проблем, проектність екологічної діяльності з урахуванням особливостей виробничо-екологічної ситуації; розвинені екологічне мислення і гнучкість розуму; екологічна діяльність супроводжується почуттями професійної гідності, відповідальності за забезпечення екологічної безпеки; внутрішні і широкі соціальні мотиви екологічної діяльності; виявляються морально-вольові устремління в здійсненні професійно-екологічної діяльності; сформовані позитивна концепція Еко-Я і активна природоохоронна позиція; екологічні завдання щодо забезпечення екологічної безпеки функціонування автомобільного транспорту формулюються в повному обсязі і вирішуються самостійно.

Під час констатувального етапу експерименту до роботи було залучено
286 студентів спеціальності 5.07010102 «Організація перевезень і управління на автотранспорті» –131 особа в контрольній та 155 осіб в експериментальній групах.

Проведення констатувального етапу експерименту передбачало використання різних методик, адаптованих до завдань дослідження: опитувальники ‒
«Я і природа», ставлення до проблеми глобальних екологічних змін «Еко 30» І. Кряж, антропоцентричної і екоцентричної заклопотаності для вивчення екологічної занепокоєності особистості S. Thompson, M. Barton, «Опитувальник-самозвіт проекологічної поведінки» P. Casey і K. Scott в адаптації І. Кряж, К. Андронікової); експрес-діагностика В. Ясвіна; асоціативна методика «Езоп» і «Натурофіл» (С. Дерябо, В. Ясвін); шкала НЕП (нова екологічна парадигма) R. Dunlap, K. Van Liere в адаптації І. Кряж); анкети і тестова методика «Суб’єктивне ставлення до природи», пристосованих до умов вищих навчальних закладів
І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю.

За результатами констатувального етапу експерименту, який передбачав визначення рівнів сформованості екологічної культури студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю встановлено, що низький рівень виявили 39,7 % студентів контрольної та 41,9 % експериментальної груп; середній рівень сформованості означеної якості зафіксовано у 48,1 % респондентів контрольної та 46,5 % експериментальної груп; високий рівень – у 12,2 % студентів контрольної та 11,6 % експериментальної груп.

Дані констатувального етапу експерименту засвідчили середній рівень знань студентів, а також недостатнє їх відображення у ставленні до навколишнього у поведінці і діяльності студентів. Необхідно відзначити недостатню пізнавальну активність студентів, а також відсутність самостійної роботи у напрямі збереження природи. Отримані результати зумовлені тим, що контингент студентів технічних технікумів формується, в основному, з числа учнів шкіл, які мають схильність до точних наук (фізика, математика); природничі і гуманітарні науки не потрапляли в сферу їх активної мотивації. Отримані дані підтвердили також недостатність використання лише дисциплін природничо-наукового циклу в процесі формування екологічної культури студентів.

У третьому розділі – «Педагогічні умови формування екологічної культури у студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю та їх експериментальна перевірка» – теоретично обґрунтовано та експериментально апробовано педагогічні умови формування екологічної культури студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю; описано зміст їхньої реалізації; проаналізовано хід та результати дослідно-експериментальної роботи.

На основі аналізу та узагальнення результатів констатувального етапу експерименту обґрунтовано комплекс педагогічних умов формування екологічної культури студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю: свідоме оволодіння студентами екологічними ціннісними орієнтаціями та забезпечення дієвості природоохоронних мотивів на засадах суб’єкт-суб’єктної взаємодії; збагачення студентів екологічними знаннями з урахуванням міжпредметних зв’язків; активізація діяльнісної сфери студентів із використанням активних методів та організаційних виховних форм роботи.

Освітнє середовище навчального закладу спрямовує особистість студента до оволодіння певним видом професійної діяльності, формування ціннісних орієнтацій, пов’язаних з майбутньою професійною діяльністю, зокрема й такою, яка має сприяти збереженню природного середовища. Отже, ключовим поняттям в першій умові є життєві і професійні екологічні орієнтації. Реалізація першої педагогічної умови здійснювалась насамперед через формування позитивної мотивації студентів, особисту взаємодію з матеріальним і духовним світом, соціальним та культурним довкіллям, а саме: моделювання і переживання студентами різноманітних ситуацій, що дає змогу сформувати особистісне ставлення до фактів дійсності, засноване на їхніх особистісних переживаннях, і включається в особистісну систему цінностей, що формується, у процесі дослідницько-пошукової діяльності, ігрових, ситуаційних занять, на яких кожен студент має змогу одержувати первинні результати в пізнанні навколишнього світу. тощо. Свідоме оволодіння студентами екологічними ціннісними орієнтаціями та забезпечення дієвості природоохоронних мотивів на засадах суб’єкт-суб’єктної взаємодії здійснювалося на основі використання таких форм: лекції-міркування, лекції-доказу, проблемної лекції, семінару-зустрічі, семінару-конференції, організації самостійної роботи (написання домашніх творів за вибором студентів із запропонованої тематики; збір запропонованої викладачем або обраної самим студентом екологічної інформації з певної теми) та методів: виконання завдань на засвоєння екологічних знань, обговорення художніх та документальних фільмів, телевізійних передач, літературних творів, де порушуються екологічні проблеми, проведення ділових та рольових ігор («Суд над винуватцями забруднення атмосферного повітря і утворення кислотних дощів»), розв’язання ситуацій, проектування, групової діяльності, аналіз ситуації, КВК («Мій дім ‑ планета Земля»). Студенти розробили проекти: «Чорнобиль: причини катастрофи», «Автомобіль і екологія», «Цінність малих річок», «Екологічна ситуація в Україні» та ін. Забезпеченню суб’єкт-суб’єктної взаємодії студентів і кураторів академічних груп сприяла: розробка програми просвітницького тренінгу (тренінг-курсу) «Формування екологічної культури фахівця» для студентів І–ІІ курсів, який складається з чотирьох частин (модулів): «Себе я бачу в дзеркалі природи»; «Екологічна культура – основа національної культури»; «Транспорт та екологія»; «Екосвідомість, екомислення, екодіяльність»; програми диспут-клуба «Екокультура – зелене світло автомобіліста» для студентів ІІІ–ІV курсів навчання.

Реалізація другої педагогічної умови ‒ збагачення студентів екологічними знаннями з урахуванням міжпредметних зв’язків – передбачала насичення навчального матеріалу різних предметів екологічним змістом, вибір і реалізацію виховних технологій (нетрадиційні групові та індивідуальні виховні форми з метою активізації творчості студентів; організація занять у малих групах на основі діалогу, імітаційно-рольових ігор, тренінгів), розробку системи моніторингу професійного розвитку студентів, що включає технології діагностування, методи дослідження, виховну тематику екологічного змісту, еколого-педагогічний тренінг, екологічні проекти («Оцінка впливу на навколишнє середовище», «Охорона навколишнього середовища»), ділову гру, вирішення задач-ситуацій. Важливою складовою у процесі формування екологічних знань, екологічної культури майбутнього фахівця стала експериментальна програма «Екологічна складова технологічної практики».

Формування екологічних знань студентів відбувалося через використання активних форм навчально-виховної діяльності під час аудиторних занять і позааудиторних заходів. В аудиторні заняття включено лекції з елементами бесіди, ділові та рольові ігри, семінари-круглі столи, семінари-конференції, використання пошукових бесід та вирішення ситуаційних завдань, застосування методу рефлексії на заняттях, а також семінарів із застосуванням фото- і відеоматеріалів. Студенти також брали участь у таких позааудиторних заходах: туристичні походи та екскурсії, фотографування об’єктів природи та організація фотовиставок («Кращий кадр», «Рідкісний кадр», «Погляд на природу очима іншої людини (митця, автолюбителя, поета, будівельника, лісоруба і т. д.)» тощо), виготовлення стінгазет, написання творів з екологічної тематики, доповідей і презентацій.

У практику роботи вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю впроваджено поглиблене вивчення базових наук і передових технологій майбутньої праці в тій чи іншій сфері в позааудиторний час через включення студентів в активну, творчо-пізнавальну діяльність: написання студентських творчих робіт «Людина і автомобіль», «Природні багатства України», «Про стан автомобільних доріг і проблеми екології» тощо.

Третя педагогічна умова ‒ активізація діяльнісної сфери студентів із використанням активних методів та організаційних виховних форм роботи – реалізовувалась на основі використання таких форм: виробничої практики, природозахисної діяльності, конкурсів, походів, екскурсій, природоохоронних заходів, кінофестивалів з природоохоронною тематикою, випуску стінгазет та методів: роботи з різними текстами, спеціально організованої діяльності з виконання різних завдань, проектів, «інтелектуальних марафонів», організації занять у малих групах на основі діалогу, імітаційно-рольових ігор, тренінгів, екологічних завдань, ділової гри.

У позааудиторній роботі ефективною виявилася практична діяльність студентів, орієнтована на вирішення реальних місцевих екологічних проблем, проведення природоохоронних акцій, складання карти досліджуваного району (мікрорайону міста, вулиці, двору) з позначенням екологічно несприятливих (небезпечних) зон і підготовкою екологічного проекту з очищення водного об’єкта від сміття, з переробки побутових відходів, економії води, енергії тощо. Важливе місце в обґрунтуванні взаємодії суспільства і природи займали спостереження під час екскурсій, практикумів в природі, походів.

Визначено такі етапи формування екологічної культури студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю: мотиваційний, операційний та практичний.

На мотиваційному етапі відбувалося формування етичного та відповідального ставлення до навколишнього природного середовища, на прикладі вирішення локальних і регіональних екологічних проблем, розуміння залежності здоров’я людини від стану природного середовища. Операційний етап передбачав формування екологічних знань, екологічних ціннісних орієнтацій, виховання екологічних переконань, бажання і необхідності активної природоохоронної діяльності. Практичний етап спрямовувався на формування розуміння життєво важливої необхідності в охороні природи й екологічно безпечному фаховому природокористуванні, прагнення зайняти активну позицію в питаннях охорони природи і раціонального природокористування, стимулювання самостійності, ініціативності, творчого підходу у вирішенні екологічних проблем.

Після формувального етапу експерименту в експериментальній групі покращилися показники сформованості екологічної культури студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю за всіма критеріями, зокрема: на 15,5 % збільшилася кількість студентів, які виявили високий рівень; середній рівень збільшився на 10,9 %; водночас зменшилася кількість студентів із низьким рівнем – на 26,4 %. У контрольній групі динаміка показників є незначною: високий рівень +2,3 %, середній +1,5 %, низький -3,8 % (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка рівнів сформованості екологічної культури студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю

Рівні	КГ			ЕГ
Рівні	Констатувальний експеримент	Формувальний експеримент	Приріст	Констатувальний експеримент	Формувальний експеримент	Приріст
Низький	52 (39,7%)	47 (35,9%)	-3,8	65 (41,9%)	24 (15,5%)	-26,4
Середній	63 (48,1%)	65 (49,6%)	+1,5	72 (46,5%)	89 (57,4%)	+10,9
Високий	16 (12,2%)	19 (14,5%)	+2,3	18 (11,6%)	42 (27,1%)	+15,5

Для визначення зв’язку між критеріями та показниками сформованості екологічної культури особистості обрано обчислення коефіцієнта кореляції Пірсона.

За результатами формувального етапу експерименту 87,6 % студентів експериментальної групи та 34,4 % контрольної зазначили, що у них з’явилося прагнення розуміти навколишній світ, їм стало цікаво проникати в суть речей і явищ. Це показує, що духовний аспект, інтегральні цінності вищого порядку у внутрішніх орієнтаціях студентів стали домінувати. 68,4 % студентів експериментальної та 21,3 % контрольної груп зазначили, що вперше задумалися над питанням «Заради чого я живу?», тобто про сенс власного життя, власної реалізації в цьому світі. 25,9 % студентів експериментальної та 9,8 % контрольної груп більш чітко усвідомили, що «завдання їх діяльності ‑ пізнавати закони природи і життя і застосовувати їх у професійній діяльності». Студенти експериментальної групи відзначили, що їм вдалося розібратися в собі, «усвідомити, що я є в цьому світі і яку користь можу принести».

Отже, відбулися зміни в рівнях духовних пошуків. Якщо на початок дослідження студенти орієнтувалися на вивчення зовнішнього світу і набору якостей з означеного аспекту, то до закінчення дослідження акцент змістився на вивчення себе, пізнання своїх власних особливостей та суперечностей і через них на зміну поглядів на навколишній світ. До закінчення дослідження зник споживчий аспект ставлення до природи. Можна стверджувати, що в результаті роботи у студентів сформувалося гуманістичне ставлення до природи.

Все це дозволяє зробити висновок про ефективність запропонованих педагогічних умов формування екологічної культури студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення проблеми формування екологічної культури та запропоновано новий підхід до розв’язання актуального питання, що виявляється у теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці педагогічних умов формування екологічної культури у студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю.

Проаналізовано ступінь розробленості досліджуваної проблеми у науковій літературі та її здійснення у виховній практиці, яка дозволяє стверджувати, що основну увагу дослідників зосереджено на філософському осмисленні сутності системи відносин «людина–природа–суспільство» та соціологічному аналізі впливу екологічних факторів на різні аспекти життя суспільства.

Результати проведеного аналізу досліджень, які присвячені проблемі формування екологічної культури особистості, свідчать, що, з одного боку, накопичено достатній теоретичний і практичний досвід, глибоко розглянуті загальнонаукові, педагогічні, психологічні та методологічні аспекти означеної проблеми, але, з іншого боку, недостатньо вивчена проблема формування екологічної культури студентів вищих технічних навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації; напрацьовані матеріали мають переважно прикладний характер, стосуються окремих аспектів цієї проблеми.

Уточнено й конкретизовано сутність ключових («екологічна культура», «формування екологічної культури студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю») та дотичних («культура», «екологічна свідомість», «екологічне мислення», «екологічна етика», «екологічна соціалізація», «екологічна вихованість», «екологічний світогляд», «екологічна діяльність», «екологічна освіта», «екологічне виховання», «становлення екологічної культури особистості») понять.

Під екологічною культурою розуміємо складне утворення, що інтегрує комплекс якостей особистості, котрі знаходяться у відповідному співвідношенні й трансформуються через потреби, мотиви, інтереси, ціннісні орієнтації, спеціальні знання, переконання в активну майбутню природовідтворювальну діяльність.

Поняття «екологічна культура студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю» розглядаємо як інтегративну якість особистості, яка ґрунтується на екологічних знаннях, уміннях і навичках екологобезпечної організації функціонування автотранспортної галузі, екологічної діяльності із застосуванням комплексу заходів для збереження природного середовища.

Під поняттям «формування екологічної культури студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю» розуміємо цілеспрямовану педагогічну діяльність, в процесі якої відбувається активне засвоєння екологічних знань студентами, прийняття екологічних цінностей, які трансформуються в екологічні мотиви та переконання майбутньої природовідтворювальної діяльності для забезпечення екологобезпечної організації функціонування автотранспортної галузі, екологічної діяльності із застосуванням комплексу заходів для збереження природного середовища.

Розкрито особливості формування екологічної культури у студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівня акредитації автотранспортного профілю, до яких відносимо: вік та контингент студентів, спрямованість переконань студентів на реалізацію професійних завдань, взаємозв’язок екологічних знань і активних форм роботи з професійною підготовкою у автотранспортній галузі, створення активного освітнього середовища для підвищення ефективності процесу екологічної освіти студентів технічного вузу І–ІІ рівня акредитації.
Уточнено критерії сформованості екологічної культури студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю: ціннісно-мотиваційний, когнітивно-пізнавальний, діяльнісно-практичний. Показниками ціннісно-мотиваційного критерію визначено: екологічне мислення, ціннісні орієнтації, систему відносин, мотиви і потреби, інтереси, прагнення, готовність до активних дій, екологічну спрямованість; когнітивно-пізнавального – знання сутності екологічної освіти, особливостей екологічної діяльності, норм еколого доцільної поведінки, наукових основ взаємодіє людини і природи, актуальність екологічних знань, їх розуміння і усвідомлення; діяльнісно-практичного – активність, наполегливість, дії, вчинки, діяльність, вміння та навички, здібності.

На основі визначених критеріїв та показників схарактеризовано три рівні сформованості екологічної культури студентів вищих навчальних закладів
І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю: низький, середній, високий.

За результатами діагностування на констатувальному етапі експерименту встановлено, що низький рівень виявили 39,7 % студентів контрольної та 41,9 % експериментальної груп; середній рівень сформованості означеної якості зафіксовано у 48,1 % респондентів контрольної та 46,5 % експериментальної груп; високий рівень –
у 12,2 % студентів контрольної та 11,6 % експериментальної груп.

Теоретично обґрунтовано й експериментально перевірено такі педагогічні умови формування екологічної культури у студентів вищих навчальних закладів
І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю: свідоме оволодіння студентами екологічними ціннісними орієнтаціями та забезпечення дієвості природоохоронних мотивів на засадах суб’єкт-суб’єктної взаємодії; збагачення студентів екологічними знаннями з урахуванням міжпредметних зв’язків; активізація діяльнісної сфери студентів із використанням активних методів та організаційних виховних форм роботи.

Реалізація першої педагогічної умови здійснювалася на основі використання таких форм: лекції-міркування, лекції-доказу, проблемної лекції, семінару-зустрічі, семінару-конференції, організації самостійної роботи (написання домашніх творів за вибором студентів із запропонованої тематики; збір запропонованої викладачем або обраної самим студентом екологічної інформації з певної теми) та методів: виконання завдань на засвоєння екологічних знань, обговорення художніх та документальних фільмів, телевізійних передач, де порушуються екологічні проблеми, проведення ділових та рольових ігор, розв’язання ситуацій, проектування, групової діяльності, аналіз ситуації, КВК.

Реалізація другої педагогічної умови передбачала насичення навчального матеріалу різних предметів екологічним змістом, вибір і реалізацію виховних технологій (нетрадиційні групові та індивідуальні виховні форми з метою активізації творчості студентів; організація занять у малих групах на основі діалогу, імітаційно-рольових ігор, тренінгів), розробку системи моніторингу професійного розвитку студентів, що включає технології діагностування, методи дослідження, виховну тематику екологічного змісту, еколого-педагогічний тренінг, екологічні проекти, ділову гру, вирішення задач-ситуацій.

Третя педагогічна умова реалізовувалась на основі використання таких форм: виробничої практики, природозахисної діяльності, конкурсів, походів, екскурсій, природоохоронних заходів, кінофестивалів з природоохоронною тематикою, випуску стінгазет та методів: роботи з різними текстами, спеціально організованої діяльності з виконання різних завдань, проектів, «інтелектуальних марафонів», організації занять у малих групах на основі діалогу, імітаційно-рольових ігор, тренінгів, екологічних завдань, ділової гри.

Ефективність реалізації педагогічних умов визначено після завершення формувального етапу експерименту, результати якого показали збільшення кількості студентів з середнім та високим рівнями сформованості екологічної культури в експериментальній групі, в той час, як у контрольній групі цей же показник не надто збільшився. Результати дослідження свідчать про динамічні позитивні зміни показників сформованості екологічної культури студентів експериментальних груп під впливом запропонованих експериментальних нововведень.

Узагальнюючи результати дослідження, констатуємо, що всі завдання повністю реалізовано, а робоча гіпотеза про те, що ефективність формування екологічної культури студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю можна суттєво підвищити за реалізації педагогічних умов, підтвердилася.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів цієї багатогранної проблеми. Подальші наукові пошуки можуть бути спрямовані на дослідження проблеми інтеграції гуманітарних, природничо-наукових та фахових знань у неперервному процесі формування екологічної культури студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю.

Зважаючи на актуальність досліджуваної теми, рекомендовано запровадити запропоновану наскрізну програми практики; програму просвітницького тренінгу (тренінг-курсу); програму диспут-клуба у навчально-виховний процес вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Наукові праці, у яких опубліковані основні результати дисертації

Іслам А. Систематизація дидактичних умов формування екологічної культури студентів ВНЗ І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю / А. Іслам // Духовність особистості: методологія, теорія і практика : зб. наук. пр. – Луганськ : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2013 – Вип. 2 (55). – С. 69–78.
Іслам А. Екологічна культура студентів ВНЗ І–ІІ рівня акредитації автотранспортного профілю: методологічні передумови та етапи формування / А. Іслам // Науковий часопис Національного пед. ун-ту ім. М.П. Драгоманова : зб. наук. пр. Сер. 5: Педагогічні науки: реалії та перспективи. – К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2013. – Вип. 39. – С. 86–92.
Ислам А. Научно-методологические предпосылки формирования экологической культуры студентов автотранспортного профиля / А. Ислам // Педагогика: семья-школа-общество : моногр. – М. : Наука: информ ; Воронеж : ВГПУ, 2013. – Кн. 29. – С. 135–145.
Іслам А. Роль і місце молодих спеціалістів автотранспорту у подоланні екологічних негативних явищ / А. Іслам // Гуманітарний вісник ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький держ. пед. ун-т імені Г. Сковороди» : зб. наук. пр. – Переяслав-Хмельницький : [б. в.], 2013. – Вип. 28. т. ІІ. – С. 124–129.
Іслам А. Педагогічна модель формування екологічної культури студентів – майбутніх спеціалістів автотранспортного профілю / А. Іслам // Імідж сучасного педагога : наук.-практ. освіт.-попул. часоп. – Полтава : АСМІ, 2014. – № 5 (144). – С. 49–53.
Іслам А. Особливості формування екологічної культури у майбутніх спеціалістів як складової стратегії подолання екологічної кризи / А. Іслам // Вісник Чернігівського нац. пед. ун-ту імені Т. Г. Шевченка. Сер.: Педагогічні науки. – Чернігів : Вид-во ЧНПУ, 2015. – Вип. 125. – С. 152–154.
Іслам А. Екологічна культура майбутніх фахівців автотранспортного профілю: методи дослідження / А. Іслам // Неперервна професійна освіта: теорія і практика : наук.-метод. журн. / Київський університет ім. Б.Грінченка. – К. : [б. в.], 2015. – Вип. 4 (45). – С. 90–94.
Islam А. Ecological culture of students and pre-conditions its forming in the educational environment of technical higher educational establishment / N. Chernukha, А. Islam // Intellectual Archive. – Toronto : Shiny Word Cоrp., 2015. – Vol. 4, Num. 6 (November). – P. 120–131.

Опубліковані праці апробаційного характеру

Іслам А. Розвиток науково-методичної компетентності викладача як фактор підвищення якості освіти / А. Іслам // Система роботи ПТНЗ з формування професійно мобільного кваліфікованого робітника : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., 23–24 листоп. 2011. – Кривий Ріг : Вид-во Інституту ПТО НАПН України, 2011. – С. 59–61.
Іслам А. Систематизація дидактичних умов формування екологічної культури студентів ВНЗ / А. Іслам // Соціальне партнерство як інструмент оновлення змісту професійно-технічної освіти : матеріали ІІ Всеукр. наук.-практ. конф., 11–12 квіт. 2013. – Кривий Ріг : Вид. Р. А. Козлов, 2013. – С. 66–67.
Іслам А. Дидактичні умови формування екологічної культури студентів / А. Іслам // Конкурентоспроможність в умовах глобалізації: реалії, проблеми та перспективи : матеріали VII Міжнар. наук.-практ. конф., 23–24 квіт. 2013. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2013. – С. 53–54.
Іслам А. Основні елементи розробки педагогічної моделі формування екологічної культури студентів / А. Іслам // Проблеми підготовки кадрів автомобільної галузі та шляхи їх вирішення : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., 7–8 лист. 2013. – Х. : ХНАДУ, 2013. – С. 56–57.
Іслам А. Сучасна екологічна освіта у ВНЗ України / А. Іслам // Современные проблемы и пути их решения в науке, транспорте, производстве и образовании: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. // Сборник научных трудов SWorld. – Одесса : Куприенко С.В., 2013. – Вип. 2, т. 17. – С. 3–6.

Опубліковані праці, які додатково відображають

наукові результати дисертації

Іслам А. Методичні рекомендації з організації екологічного виховання та формування екологічної культури фахівця автотранспортного профілю : для викладачів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації. – Кривий Ріг, 2016. – 86 с.

АНОТАЦІЇ

Іслам А. В. Формування екологічної культури у студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю. – На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.07 – теорія і методика виховання. – Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини. – Умань, 2016.

Дисертацію присвячено проблемі формування екологічної культури у студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю. У дослідженні визначено стан розробленості проблеми формування екологічної культури; досліджено специфіку формування екологічної культури у студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівня акредитації автотранспортного профілю; уточнено сутність понять «екологічна культура», «екологічна культура студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю», «формування екологічної культури студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю». Теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено педагогічні умови формування екологічної культури у студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю.

У роботі здійснено діагностику рівнів сформованості екологічної культури у студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю на основі розроблених критеріїв та показників; запропоновано удосконалені зміст, форми і методи формування екологічної культури у студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації автотранспортного профілю.

Ключові слова: екологічна культура, екологічне виховання, екологічна діяльність, студенти, вищі навчальні заклади І–ІІ рівнів акредитації автотранспортний профілю.

Ислам А. В. Формирование экологической культуры у студентов высших учебных заведений I–II уровней аккредитации автотранспортного профиля. – На правах рукописи.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.07 – теория и методика воспитания. – Уманский государственный педагогический университет имени Павла Тычины. – Умань, 2016.

Диссертация посвящена проблеме формирования экологической культуры у студентов высших учебных заведений I–II уровней аккредитации автотранспортного профиля. В исследовании определено состояние разработанности проблемы формирования экологической культуры; исследована специфика формирования экологической культуры у студентов высших учебных заведений I–II уровня аккредитации автотранспортного профиля; уточнена сущность понятий «экологическая культура», «экологическая культура студентов высших учебных заведений I–II уровней аккредитации автотранспортного профиля», «формирование экологической культуры студентов высших учебных заведений I–II уровней аккредитации автотранспортного профиля». Теоретически обоснованы и экспериментально проверены педагогические условия формирования экологической культуры у студентов высших учебных заведений I–II уровней аккредитации автотранспортного профиля.

В работе осуществлено диагностику уровней сформированности экологической культуры у студентов высших учебных заведений I–II уровней аккредитации автотранспортного профиля на основе разработанных критериев и показателей; предложены усовершенствованные содержание, формы и методы формирования экологической культуры у студентов высших учебных заведений
I–II уровней аккредитации автотранспортного профиля.

Ключевые слова: экологическая культура, экологическое воспитание, экологическая деятельность, студенты, высшие учебные заведения I–II уровней автотранспортного профиля.

Islam A. V. The formation of ecological culture of university students of the
I–II levels of accreditation of motor transport type. – The manuscript.

The dissertation for obtaining the Candidate Degree in Pedagogical Studies, Specialty 13.00.07 – Theory and Methods of the upbringing. – Uman State Pavlo Tychyna Pedagogical University. – Uman, 2016.

The thesis is devoted to the formation of ecological culture in university students of the I–II levels of accreditation of motor transport type. The status of a problem of formation of ecological culture is determined; the specific formation of ecological culture of university students of the I–II levels of accreditation of motor transport type is investigated; the essence of the concepts of «ecological culture», «ecological culture of students of higher educational institutions of the I–II levels of accreditation of motor transport type», «formation of ecological culture of students of higher educational institutions of the I–II levels of accreditation of motor transport type « are defined. We understand ecological culture transformed by the needs, motivations, interests, values, expertise, conviction into the future nature reproductive activities.

We consider the concept of «ecological culture of students of higher educational institutions of the I–II levels of accreditation of motor transport type» as integrative quality of the individual, based on ecological knowledge and skills of ecologically safe organization of functioning of the motor transport sector, ecological activities with the use of a set of measures to preserve the environment.

The term «formation of ecological culture of students of higher educational institutions of the I–II levels of accreditation of motor transport type» is understood as aimed educational activities, in which there is an active mastering of ecological knowledge of the students, that are transformed into ecological motives and beliefs into nature reproductive activities for the ecologically safe functioning of the transport sector, ecological activities with the use of a set of measures to preserve the nature environment.

The criteria of the formation of ecological culture of university students of the
I–II levels of accreditation of motor transport type is specified: value-motivational, cognitive-recognizable, active and practical. The indicators of value-motivational criteria defined as follows: ecological thinking, values orientation, the system of relationships, motives and needs, interests, aspirations, commitment to active action, ecological orientation; cognitive and recognizable – knowledge of the nature of ecological education, the peculiarities of ecological activity, norms of ecological expedient behavior, scientific fundamentals of interaction between man and nature, the relevance of ecological knowledge, their understanding and awareness; action-practical – activity, persistence, performance, actions, activities, skills, abilities.

Three levels of ecological culture of university students of the I–II levels of accreditation of motor transport type: low, medium and high on defined criteria and indicators were determined

Pedagogical conditions of formation of ecological culture of university students of the I–II levels of accreditation of motor transport type were theoretically substantiated and experimentally tested: conscious mastering ecological value orientations and ensuring the effectiveness of nature saving reasons on the basis of subject-subject interaction; enrichment of the students with ecological knowledge with regard to the principles of forming the content of the educational process on the basis of interdisciplinary connections; activation of the students’ activity using active methods and organizational forms of educational work.

Key words: ecological culture, ecological education, ecological activities, students, universities of the I–II levels of accreditation of motor transport type.