Автореферат

Міністерство освіти і науки України

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

АБРАМОВИЧ ВЕРОНІКА ЄВГЕНІЇВНА

УДК 378.09:61-052](44)(043.3)

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА ЛІКАРІВ ЗАГАЛЬНОЇ

ПРАКТИКИ У ФРАНЦІЇ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

13.00.04 – теорія і методика професійної освіти

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Умань – 2017

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Київському міжнародному університеті, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор

Артемова Любов Вікторівна,

Київський міжнародний університет,

професор кафедри педагогіки і психології.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Шандрук Світлана Іванівна,

Кіровоградський державний педагогічний університет

імені Володимира Винниченка,

завідувач кафедри лінгводидактики та іноземних мов;

кандидат педагогічних наук, доцент

Лавриш Юліана Едуардівна,

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»,

виконуюча обов’язки завідувача кафедри

англійської мови технічного спрямування № 2.

Захист відбудеться «11» травня 2017 р. о 13⁰⁰годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 74.053.01 в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини за адресою: 20300, Черкаська обл., м. Умань, вул. Садова, 2.

З дисертацією можна ознайомитися на офіційному сайті та у бібліотеці Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини: 20300, Черкаська обл., м. Умань, вул. Садова, 2.

Автореферат розіслано «10» квітня 2017 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради І. П. Рогальська-Яблонська

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Проблема охорони здоров’я та рівня розвитку медицини в Україні залишається однією з найбільш актуальних протягом усього періоду незалежності нашої держави. За офіційними статистичними даними МОЗ України та згідно з дослідженнями міжнародних і європейських агенцій, в Україні – один із найвищих рівнів смертності, головними причинами якої було визнано: низький рівень обізнаності населення про стан свого здоров’я; незаразні хвороби і хронічні стани; серйозні ризики, пов’язані з розповсюдженням хронічних захворювань, недостатні профілактичні заходи й неефективна робота вітчизняної системи охорони здоров’я. Попередження та розв’язання подібних питань покладаються на заклади первинної ланки медичної допомоги, на спеціалістів загальної практики / сімейної медицини; відтак, головним завданням державної політики постає забезпечення населення необхідною кількістю висококваліфікованих сімейних лікарів та їхня якісна професійна підготовка.

Основи сучасного процесу модернізації вітчизняної системи охорони здоров’я окреслено Національною стратегією реформування галузі на період 2015–2020 рр., серед головних завдань якої є підвищення мотивації медичного персоналу, якості обслуговування населення в закладах сімейної практики й до- та післядипломної медичної освіти відповідно до європейських стандартів. З іншого боку, досі не розроблено такої системи підготовки сімейних лікарів, яка б у повному обсязі відповідала міжнародним нормам і вимогам та національним потребам.

Вітчизняними науковцями досліджуються різні аспекти проблеми професійної підготовки лікарів загальної практики / сімейної медицини, а саме: державного управління реформуванням галузі (О. Виноградов, Р. Грицько, Б. Лемішко), оптимізації підготовки сімейних лікарів на додипломному етапі (Н. Михайловська, Ю. Колесник та ін.), запровадження сімейної медицини як наукової спеціальності (Ю. Вороненко, Г. Лисенко, В. Антонець), питання підвищення якості підготовки лікаря (Л. Стрільчук, І. Вітенко, І. Мельник, Л. Глушко та ін.), порівняльний аналіз підходів до підготовки сімейних лікарів в Україні та світі (Ю. Вороненко, В. Ткаченко, О. Шекера, Г. Стечак) тощо.

Україна на шляху інтеграції в Європейський Союз вимагає врахування міжнародного досвіду запровадження та удосконалення професійної підготовки лікарів загальної практики / сімейної медицини, що актуалізує проведення всебічного науково-педагогічного аналізу досвіду провідних західних країн, зокрема Франції, з реформування вищої медичної освіти в цілому та підготовки майбутніх фахівців первинної медичної допомоги, зокрема, для встановлення загальних закономірностей, тенденцій та окреслення напрямів модернізації вітчизняної системи підготовки сімейних лікарів.

Значну науково-педагогічну цінність становлять дисертації, монографії та науково-педагогічні статті вчених Франції присвячені: історії освіти – А. Леон (A. Léon), Е. Пікар (E. Picard), медичної галузі – Ж. Фрексінос (J. Frexinos), А. Реш (A. Rèche), Ж.–Б. Шомель (J.–B. Chomel) та медичної освіти – К. Даріко-Люга (C. Darricau-Lugat), О. Корлійо (A. Corlieu), Ш. Курі (C. Coury); принципам сучасної освіти і підходів до розвитку вищої професійної освіти у Франції та Європі – М. Віаль (М. Vial), П. Бурдьйо (P. Bourdieu), Ж. Тардіф (J. Tardif); питанням реформування системи охорони здоров’я та підготовки медичних фахівців –
А.–Ш. Харді-Дюберне (A.–Ch. Hardy-Dubernet), Я. Бургюей (Y. Bourgueil); проблемам відбору та зарахування абітурієнтів – Б. Маршан-Антона (В. Marchand-Antonin), Л. Фове (L. Fauvet), D. Wallach (Д. Валаш); шляхам удосконалення, інновацій та педагогічних стратегій процесу підготовки лікарів: С. Дену (S. Denoux), Ж.–Ф. Денеф (J.–F. Denef), С. Жоірон (C. Joiron), А. Кінтон (А. Quinton); аналізу результатів державних іспитів та розподілу студентів за спеціальністю «Загальна практика» – К. Гедіоз (C. Gaidioz), Е. Рівьєр (E. Rivière), С. Пітол Бела (S. Pitol Belin); теоретичним засадам спеціальності – Ш. Бронер (Ch. Bronner), Д. Пушен (D. Pouchain), К. Аталі (С. Attali), П. Галоі (P. Gallois) та практичним рекомендаціям з оптимізації професійної підготовки фахівців загальної практики – П.–Л. Дрюе
(P.–L. Druais), Б. Гай (B. Gay), Д. Гіе (D. Giet), В. Дорі (V. Dory) та ін.

Дослідження вітчизняних і російських науковців присвячені здебільшого становленню, розвитку й особливостям системи вищої освіти у Франції (Б. Вульфсон, А. Максименко, О. Бочарова, Д. Смужаниця та ін.), проблемам професійної підготовки викладачів (О. Романенко, О. Голотюк та ін.), соціальних працівників (Г. Лещук, Т. Кашпірева), менеджерів (В. Хоменко, Т. Плюшкіна), бібліотечно-інформаційних спеціалістів (О. Царьова), іноземців (О. Авксентьєва), середнього медичного персоналу (Є. Харлашина); проблемам безперервної професійної освіти дорослих (Є. Онушкіна) та стандартам якості в медичній освіті (О. Васильєва).

Про підготовку фахівців системи охорони здоров’я в країнах Європи та Америки йдеться у дисертації І. Паламаренко (сімейних лікарів у Великій Британії), Л. Михайленко (сімейних лікарів у США), Ю. Лавриш (медичних сестер у Канаді), П. Улiаш (вища медична освіта в Польщі), О. Канівець (лікаря ветеринарної медицини у Великій Британії), Г. Кліщ (лікарів в Австрії), І. Багрій (заняттєвих терапевтів у Канаді), Н. Кучумова (вища медична освіта у німецькомовних країнах) та Л. Логуш (медична освіта в країнах Європейського Союзу).

Однак у цілому, як засвідчує аналіз вітчизняної науково-педагогічної літератури та дисертаційних робіт, ще не здійснено комплексного дослідження сучасної французької системи вищої медичної освіти, процесу її реформування і професійної підготовки лікарів загальної практики зокрема. Отже, наявна суперечність між об’єктивною необхідністю дослідження стану і тенденцій розвитку вищої медичної освіти у Франції і сучасними потребами України у висококваліфікованих лікарях загальної практики / сімейної медицини та відсутністю цілісного ґрунтовного аналізу цього питання.

Актуальність проблеми та відсутність комплексних наукових досліджень, присвячених вивченню французького досвіду підготовки лікарів загальної практики з метою виявлення прогресивних ідей та здобутків, що можуть сприяти вдосконаленню підготовки відповідних фахівців в Україні, зумовили вибір теми дослідження: «Професійна підготовка лікарів загальної практики у Франції в сучасних умовах».

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до теми науково-дослідної роботи кафедри педагогічної майстерності Київського міжнародного університету «Зміст і сучасні інтерактивні технології ступеневої освіти дітей і дорослих згідно з державними стандартами освіти України» (державний реєстраційний номер 01040006164) та в контексті науково-дослідної роботи кафедри іноземних мов Національного медичного університету імені О. О. Богомольця «Комплексний контроль рівня сформованості лінгвістичної компетенції майбутніх медиків» (державний реєстраційний номер 0112U001409). Тему дисертації затверджено Вченою радою Київського міжнародного університету (протокол № 5 від 27.12.2011 р.) та узгоджено у Бюро Міжвідомчої ради з координації наукових досліджень із педагогічних і психологічних наук в Україні (протокол № 8 від 30.10.2012 р.).

Мета дослідження полягає у виявленні та розкритті змісту та особливостей організації професійної підготовки лікарів загальної практики у Франції та обґрунтуванні можливостей використання французького досвіду у вищих медичних навчальних закладах України.

Завдання дослідження:

Вивчити історичні та суспільно-політичні передумови становлення і розвитку медичної освіти у Франції.
Визначити головні тенденції розвитку і модернізації системи вищої медичної освіти сучасної Франції.
З’ясувати особливості та основні сфери і функції професійної діяльності лікарів загальної практики в системі охорони здоров’я Франції.
Проаналізувати структурні компоненти, особливості організації, зміст, форми і методи професійної підготовки лікарів загальної практики у Франції на до- та післядипломному етапах навчання.
Здійснити порівняльний аналіз професійної підготовки лікарів загальної практики на до- та післядипломному етапах вищої медичної освіти у Франції і Україні та окреслити можливості імплементації французького досвіду в повний цикл професійної підготовки вітчизняних сімейних лікарів.

Об’єкт дослідження – процес професійної підготовки лікарів у Франції.

Предмет дослідження – професійна підготовка лікарів загальної практики у Франції.

Методи дослідження:

інтерпретаторсько-аналітичний метод для аналізу українських та іншомовних наукових джерел, офіційних документів, які стосуються професійної підготовки лікарів загальної практики / сімейної медицини у Франції та Україні;
порівняльно-історичний метод дослідження освітніх документів для порівняння в ретроспективі соціально-педагогічних явищ;
бібліографічний метод вивчення джерел із проблеми дослідження для виявлення наявної джерельної бази;
хронологічний метод для аналізу розвитку системи медичної освіти в часовій послідовності;
контент-аналіз навчально-методичного забезпечення процесу підготовки лікарів загальної практики у Франції для з’ясування специфіки її змісту на різних рівнях;
компаративний аналіз – для встановлення спільних і специфічних ознак у системі професійної підготовки лікарів загальної практики у Франції та сімейних лікарів в Україні з метою визначення можливостей імплементації французького науково-педагогічного досвіду в національних умовах;
узагальнення та конкретизації – для формулювання загальних висновків і практичних рекомендацій із проблеми підготовки сімейних лікарів.

Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає у тому, що:

уперше визначено головні тенденції розвитку і модернізації медичної освіти у Франції (загальні: систематизація і стандартизація, демократизація, глобалізація, інтеграція і гуманізація – та специфічні: регіоналізація, плюридисциплінарність, прозорість і гнучкість, уніфікація, інформатизація, професіоналізація із загальної практики); виявлено особливості професійної підготовки лікарів загальної практики на медичних факультетах Франції в сучасних умовах (прозора і демократична система державного контролю над селекцією претендентів та розподілом випускників вищої медичної освіти; підтримання автономії університетів; блочно-модульна модель побудови навчальної програми з ранньою інтеграцією практичної підготовки; активізація навчальної діяльності студентів засобами інформаційно-комунікаційних технологій на засадах компетентнісного і особистісно зорієнтованого підходів; сприяння ґрунтовній науково-дослідній підготовці; упровадження заходів з підвищення значущості спеціальності «Загальна практика»); з’ясовано складники змісту освітньо-професійних програм підготовки, розкрито зміст і структуру, форми та методи навчання і оцінювання на до- та післядипломному етапах професійної підготовки лікарів загальної практики; визначено можливості імплементації французького досвіду у професійну підготовку сімейних лікарів у вищих медичних навчальних закладах України;

уточнено сутність ключових понять дослідження: «лікар загальної практики / сімейний лікар», «загальна практика» (як університетська спеціальність та сфера професійної діяльності), «компетенція лікаря», «довідник спеціальності» (з визначенням термінів, що в ньому застосовуються), «компетенція»; параметри, принципи, характеристики, концепти, компетенції і модель формування змісту професійної підготовки, а також специфіку професійної діяльності лікаря загальної практики (вимоги, функції, роль, завдання, обов’язки, умови сертифікації лікаря і процедури авторизації медичної практики, кадрове забезпечення і види діяльності фахівців) у системі охорони здоров’я Французької Республіки; особливості підготовки лікарів загальної практики / сімейної медицини в Україні, позитивні здобутки реформування вищої медичної освіти (впровадження положень Болонського процесу (ступневість, модульна і кредитно-трансферна система підготовки), ліцензійних інтегрованих іспитів, наскрізної програми зі спеціальності «Загальна практика / сімейна медицина») та проблеми, що перешкоджають забезпеченню якісної професійної підготовки вітчизняних сімейних лікарів (недосконала система формування державного замовлення на підготовку лікарів, відбору абітурієнтів та розподілу випускників; застарілі галузеві стандарти та навчальна програма; недостатність наукових досліджень і доказової бази спеціальності; обмежений термін навчання в інтернатурі тощо);

подальшого розвитку набули положення щодо напрямів модернізації системи професійної підготовки сімейних лікарів в Україні згідно з європейськими та міжнародними стандартами на основі вивчення досвіду Франції, основних тенденцій розвитку вищої медичної освіти у Франції та Україні; розширено відомості про зарубіжний досвід професійної підготовки лікарів загальної практики/сімейних лікарів; уведено в науковий обіг матеріали, що забезпечують оптимізацію професійної підготовки лікарів загальної практики в університетах Франції (компоненти довідника спеціальності, навчальні програми і плани тощо).

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблено навчально-методичний посібник «Теорія і методика вищої медичної освіти: французький досвід» і методичні рекомендації «Модернізація професійної підготовки сімейних лікарів в Україні на досвіді Франції», розраховані на викладачів і студентів вищих медичних та педагогічних навчальних закладів, керівників системи медичної освіти та науковців, які досліджують проблеми зарубіжної професійної освіти і працюють у галузі порівняльної педагогіки, а також здійснений у дисертації аналіз досвіду професійної підготовки лікарів загальної практики у Франції, розкриття особливостей структуризації змісту, педагогічних технологій навчання й оцінювання, принципів відбору і розподілу студентів та стимуляційних заходів уряду можуть послугувати основою для модернізації і реформування вітчизняної системи професійної підготовки сімейних лікарів, а також будуть корисні в розробці відповідних державних стандартів і заходів, навчальних планів і програм, технологій навчання й оцінювання. Використання навчального посібника «Français pour les étudiants en médecine» («Французька мова для студентів-медиків») для студентів вищих медичних навчальних закладів України ІV рівня акредитації сприятиме розширенню знань і світогляду студентів та підвищенню об’єктивності оцінювання власної навчальної діяльності та, відповідно, якості процесу підготовки майбутніх лікарів.

Матеріали дослідження можуть бути використані при проектуванні спецкурсів з порівняльної і зарубіжної педагогіки в педагогічних вищих навчальних закладах та медичної педагогіки й історії медицини в медичних навчальних закладах, що включені до курсу дисципліни «Загальна практика / сімейна медицина» на факультетах післядипломної медичної освіти; застосовуватися при укладанні науково-методичних рекомендацій для лікарів, викладачів та керівників базової інтернатури, при написанні науково-дослідних, курсових і дипломних робіт із проблем професійної освіти у Франції магістрами, інтернами й слухачами курсів підвищення кваліфікації.

Особистий внесок здобувача. У навчальному посібнику «Français pour les étudiants en médecine» («Французька мова для студентів-медиків») (у співавторстві з Л. Авраховою) автору належать 10 розділів: Les études médicales en Ukraine, La formation médicale en France, La Santé Publique, La consultation externe, L’examen médical, Histoire de la médecine, Maladies gastro-intenstinales, Мaladies du foie, Maladies respiratoires, Troubles du rein.

Результати дослідження впроваджено у навчальний процес Київського міжнародного університету (довідка № 400 А від 28.10.2016 р.), Одеського національного медичного університету (акт від 26.10.2016 р.), Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (акт № 256 від 20.10.2016 р.), Національного медичного університету імені О. О. Богомольця (довідка № 120/9-242 від 23.03.2016 р.), Київського медичного університету УАНМ (акт № 03/237 від 23.12.2016 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження доповідалися на міжнародних науково-практичних і науково-методичних конференціях, зокрема: «Проблеми інтеграції національних закладів вищої освіти до європейського освітнього середовища» (Харків, 2012), «Україна в євроінтеграційних процесах» (Київ, 2012), «Аналіз і оцінка основних тенденцій розвитку сучасної науки і техніки» (Донецьк, 2013), «Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору» (Київ, 2013), «Інноваційний розвиток вищої освіти: глобальний та національний виміри змін» (Суми, 2014), «Розвиток сучасної освіти: теорія, практика, інновації» (Київ, 2015), «Європейський вибір України: сучасні виклики та реалії» (Київ, 2015), «Проблеми державного будівництва в Україні» (Київ, 2016), «Охорона та захист здоров’я людини в умовах сьогодення» (Київ, 2016); та всеукраїнських: «Основні напрямки розвитку освіти за Болонською системою навчання в умовах України» (Київ, 2013), «Інтеграція національних пріоритетів вищої школи та Болонської системи навчання в Україні» (Київ, 2014).

Публікації. Основні положення і результати дисертації опубліковано у 21 науковій та науково-методичній праці (20 одноосібні). Серед них: 9 статей
(2 – у зарубіжних періодичних виданнях), у яких опубліковано основні наукові результати дисертації; 8 публікацій апробаційного характеру, 4 – додатково відображають зміст наукового дослідження.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків до розділів, висновків, списку використаних джерел (356 найменувань, із них 215 – іноземною мовою, на 40 сторінках), 14 додатків на 41 сторінці. Повний обсяг дисертації становить 289 сторінок (із яких 197 сторінок основного тексту). Робота містить 6 таблиць та 5 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність обраної теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження; розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів; особистий внесок автора у роботах, опублікованих у співавторстві; наведено дані про апробацію та впровадження результатів дослідження, публікації і структуру дисертації.

У першому розділі – «Професійна підготовка лікарів у системі вищої медичної освіти Франції» – висвітлено історичні та суспільно-політичні передумови становлення і розвитку медичної освіти у Франції; проаналізовано сучасні тенденції розвитку і модернізації системи вищої медичної освіти у Франції; розкрито семантику понятійного апарату галузевих стандартів, подано загальну характеристику спеціальності та з’ясовано специфіку професійної діяльності лікарів загальної практики в системі охорони здоров’я Франції.

Науково-педагогічний аналіз вітчизняних та західних досліджень з проблеми професійної підготовки лікарів у Франції показав, що процес становлення французької медичної освіти характеризується такими особливостями:

Зародженням основ медичної практики та навчання на землях майбутньої Франції, основу яких складали кельтські та греко-римські традиції. З одного боку, під впливом релігійної системи навчання друїдів розвивалися вже набуті варварськими племенами навички лікування і навчання, а з другого – галли частково отримали досвід грецької медичної науки та освіти тих часів. З часів анексії Галлії Римом починається процес побудови дійсної системи медичної допомоги та освіти на теренах сучасної Франції.
Під впливом християнства та суспільно-політичних процесів становлення Франції як держави розпочалася офіційна інституалізація галузі: заснування лікарень, що дозволило лікарям отримувати знання на практиці, та перших медичних шкіл із затвердженням наукових ступенів, вимог до вступу та навчання.
Зі створенням університетів значно змінилися структура та вимоги до вищої медичної освіти і розвинулися її форми. Було закладено основи ієрархії лікарів і викладачів, що відокремлювала елітний академічний корпус від «нижчої», ремісницької спілки цирульників, які виконували більшість практичних лікувальних функцій та надавали, відповідно, практичну підготовку.
Завдяки значним суспільно-політичним змінам, які відбулися після Французької революції, засади медичної освіти та структура медичної професії були суттєво реорганізовані. Було створено державні безкоштовні лікарні, у яких студенти-медики проходили практичне навчання, та започатковано розподіл студентів на «екстернів» й «інтернів» – традиція, що проіснувала у Франції до 2004 року.
Безперервний процес реформування французької системи вищої медичної освіти означений стрімким становленням «Загальної практики» як окремої галузі на рівні з іншими напрямами медичної підготовки.

У дослідженні виокремлено певні загальні тенденції розвитку і модернізації системи вищої медичної освіти: демократизація і гуманізація освіти, оптимізація принципів і методів управління, систематизація й удосконалення змісту та підвищення якості медичної освіти, стандартизація та демократизація принципів відбору претендентів на медичне навчання і класифікації випускників, інституалізація інтернатури як єдиної можливості отримати медичну спеціальність і, паралельно, закладення основ і розвиток системи навчання із загальної практики, глобалізація та євроінтеграція – адаптація та модернізація національної системи вищої медичної освіти згідно з принципами та рекомендаціями Всесвітньої федерації медичної освіти і Болонського процесу. Пріоритетними, специфічними для країни тенденціями було визначено такі: професіоналізація додипломної підготовки лікарів на засадах спеціальності «Загальна практика» та спрямування політики уряду на підвищення якості навчання лікарів відповідної спеціальності в інтернатурі; зміцнення та розвиток науково-дослідної бази галузі; адаптація інноваційних підходів (компетентністного, особистісно зорієнтованого) до формування змісту навчальної програми, форм та методів навчання й оцінювання; плюридисциплінарна організація, варіативність навчальних програм до- та післядипломної медичної освіти із значним акцентом на науково-дослідній та педагогічній підготовці; регіоналізація державного замовлення на підготовку медичних фахівців; інформатизація системи вищої медичної освіти (відбору претендентів, навчальної бази і процесу навчання, розподілу випускників).

З’ясовано, що галузеві стандарти професійної підготовки лікарів загальної практики у Франції базуються на загальноприйнятих європейських визначеннях та національних потребах. Вимоги до спеціальності «Загальна практика» базуються на головних принципах професії: особистісно зорієнтованому підході до пацієнта, цілісному підході з урахуванням соціального оточення, охоплення різних сфер діяльності залежно від потреб пацієнта, супровід найпоширеніших захворювань, урахування незначної поширеності тяжких захворювань у діагностиці, втручання на ранніх стадіях захворювання, одночасна курація кількох медичних проблем, довготривала та безперервна медична допомога, координація послуг у системі охорони здоров’я, рентабельність. Було визначено вісім видів професійних компетенцій лікаря загальної практики: первинна медична допомога, специфічне мислення та прийняття рішень, всеосяжне обслуговування, структура і засоби ведення практики, реляційний аспект, роль державної охорони здоров’я, клінічна компетентність і професійна спрямованість. Відповідно до окреслених параметрів, принципів, характеристик, концептів, компетенцій спеціальності та специфіки професійної діяльності лікаря загальної практики в системі охорони здоров’я Французької Республіки (визначених на законодавчому рівні вимог, функцій, ролі, завдань, обов’язків, умов сертифікації лікаря і процедури авторизації медичної практики, кадрового забезпечення і видів діяльності фахівців) розроблено модель професійної підготовки лікарів відповідної галузі.

У другому розділі – «Організаційно-педагогічні засади професійної підготовки лікарів загальної практики у Франції» – схарактеризовано загальну структуру, організаційно-процесуальні аспекти та дидактичні принципи до- і післядипломної професійної підготовки лікарів загальної практики у Франції в сучасних умовах.

З’ясовано, що головними характерними особливостями французької системи відбору та зарахування кандидатів на медичних факультетах є запровадження загального для всіх напрямків першого курсу PACES (Première Année Commune aux Études de Santé ‒ Загального першого курсу медичної освіти) – «підготовчого» до дійсного вступу, що зменшує відсоток невдалого складання самих іспитів і полегшує орієнтацію студентів за медичними спеціальностями з можливістю переорієнтації, та застосування державного інструменту контролю кількості студентів Numerus Clausus, який сприяє підвищенню якості їхньої подальшої підготовки.

Навчальна програма PACES – уніфікована для всіх медичних факультетів, натомість організаційні форми, засоби та методи навчання довільно обираються кожним UFR (Unité de Formation et de Recherche ‒ Навчально-дослідним об’єднанням (факультетом)) залежно від можливостей навчальної бази та науково-методичних ідей і здобутків педагогічного колективу. Спільні риси організаційно-педагогічних умов навчання в більшості університетів включають широке застосування різноманітних видів, форм і методів он-лайн навчання та систему туторатів (у формі міжрівневого наставництва). Виділено переваги системи тьюторства на першому курсі медичних факультетів в університетах Франції. З’ясовано, що застосування таких інструментів он-лайн навчання, як: лекції у формі інтерактивних відео-конференцій, подкастів, семінарів та форумів – надає певні переваги: по-перше, зменшення аудиторного навантаження викладачів, по-друге – проведення глибшого аналізу навчального контенту, що надає більшої гнучкості освітньому процесу у відповідь на потреби студентів, по-третє – підвищує зацікавленість студентів у навчанні та їхню мотивацію до самостійної роботи і саморозвитку.

Установлено, що задля покращення умов переорієнтації студентів, які не пройшли конкурсний відбір після PACES, та урізноманітнення профілю майбутніх лікарів, усунення недоліків відбору виключно за академічною успішністю, французьким урядом запроваджено альтернативні шляхи прийому студентів, минаючи перший відбірковий курс, на 2-ий або 3-ій – на основі аналізу здобутого кандидатом академічного і практичного досвіду та співбесіди з ним.

Загальна тривалість додипломного навчання у Франції становить 6 років й умовно поділяється на 3 роки «доклінічної» підготовки (цикл семіології) і, відповідно, 3 – «клінічної» (цикл патології), головна різниця між якими полягає в практичному спрямуванні 2-го циклу. Кінцеві цілі теоретичної складової додипломної медичної освіти повністю збігаються з програмою Національних класифікаційних іспитів, а практичні вміння та навички сертифікуються з урахуванням вимог до належного рівня професійних компетенцій випускника.

На законодавчому рівні було визначено такі головні принципи базової медичної підготовки: «відмова від вичерпаності» (сприяння розвитку особистісних нахилів та уподобань студента); «активна участь студента», що сприяє підвищенню ефективності навчання; «плюридисциплінарність» (блочна організація навчальної програми), що полегшує розуміння клінічних ознак (нормальних та патологічних), які й є предметом вивчення семіології; «відкритість» (включення значної частки різноманітних видів підготовки на вибір студентів).

Визначено такі загальні риси додипломного етапу медичної освіти у Франції: орієнтація на ранню інтеграцію вивчення клінічних дисциплін та практичної підготовки, компетентнісний та особистісно зорієнтований підходи до навчання, дотримання принципів міждисциплінарності, гуманізації й індивідуалізації, мотивація студентів на систематизовану самоосвіту, формування критичного мислення, дослідницьких умінь та навичок із застосуванням сучасних здобутків медичної науки й інноваційних технологій.

Автономія французьких університетів реалізується в тому, що кожен медичний факультет розробляє власні програми, у яких варіюються перелік і послідовність вивчення предметів, кількість годин на кожен із них та сам зміст навчальних юнітів. Результати аналізу навчальних програм третини UFR Франції показали, що в деяких університетах існує чіткий розподіл на вивчення тематичних блоків дисциплін у першому семестрі, а інтегрованих – у другому, але у більшості інших такий розподіл не передбачено. Особливість французької системи полягає в розкладі занять упродовж академічного року, за яким кожний навчальний блок обіймає повний обсяг часу, виділений для його вивчення.

Визначено, що програма першого циклу спрямована, насамперед, на опанування методологією самостійного здобуття знань, тому в навчальних програмах 1-го, як і наступних циклів, поступово скорочується кількість лекційних годин, натомість використовуються більш ефективні форми навчальної діяльності: семінари, практикуми, презентації, рольові ігри та ін. Також протягом усього навчання французькі студенти-медики мають можливість використовувати усі медіа-ресурси та інтерактивні форми дистанційної освіти університету.

Головним принципом вищої медичної освіти у Франції є орієнтація на значну за обсягом ранню практичну підготовку студентів, які мають можливість із другого курсу отримати практичний досвід лікарняної роботи, що з кожним роком інтенсифікується. До того ж, французький уряд оплачує роботу студентів під час клінічного стажування і чергувань на другому циклі, що слугує мотивацією для підвищення ступеня їхньої зацікавленості у власній професійній підготовці.

Другий цикл медичної підготовки спрямовано на здобуття клінічних та терапевтичних навичок, деонтологічної та комунікативної компетенцій. На другому циклі визначено позитивну тенденцію запровадження обов’язкової теоретичної підготовки та амбулаторної практики із загальної практики і значне збільшення кількості викладачів дисципліни. З’ясовано, що зміст програми другого циклу уніфікований для всіх факультетів відповідно до програми Національних класифікаційних іспитів, яка побудована за блочною системою. Останній рік другого циклу повністю присвячено клінічній практиці та підготовці до класифікаційних іспитів. Професійну підготовку на цьому етапі акцентовано на розвитку навичок клінічного мислення та розв’язанні певних ситуативних терапевтичних проблем, що не передбачає здобуття «всіх знань». Законом визначається, що вона повинна значно мотивувати та стимулювати студента на самостійну роботу, аналіз ризиків у діагностиці і лікуванні та включати опанування знань із профілактики, економіки охорони здоров’я і медичної етики, тобто присвячена основам діяльності лікаря загальної практики. Варіативна частина навчальної програми обіймає 10‒20 % підготовки та проводиться за такими напрямами: поглиблення знань і розвиток компетенцій у між- або плюридисциплінарній медичній галузі, дослідницька робота (магістратура), педагогічна діяльність (тьюторство) або не суто медичні дисципліни. Обов’язковими наскрізними дисциплінами на всіх факультетах є: іноземна мова (англійська), медична інформатика, регламентарні аспекти наукової діяльності та організація досліджень, методологія експериментального і клінічного дослідження, а також «Критичне читання медичної статі» (LCA).

З’ясовано, що при організації навчального процесу перевага надається заняттям у малих групах у формі навчання клінічного мислення, розгляду клінічних випадків, проблемного навчання, виконання практичних і лабораторних робіт та конференцій. Сучасні методи навчання у вищій медичній освіті Франції спираються на принципи контекстуалізації: 1) активної участі студента у власному навчанні; 2) навчання у справжніх умовах або в контексті; 3) ролі викладача як посередника в навчанні.

У ході дослідження детально проаналізовано особливості іспитів після закінчення додипломного етапу та розподілу молодих спеціалістів. Задля забезпечення кращого територіального розподілу фахівців у галузі охорони здоров’я і підвищення доступності медичних послуг, особливо первинної ланки, відповідні міністерства розробили і здійснили низку заходів, таких як CESP (Угода державної зайнятості), комп’ютерізація Національних класифікаційних іспитів та покращання умов професійної підготовки інтернів загальної практики.

Післядипломні програми підготовки лікарів у Франції розробляються та втілюються у комплексній роботі UFR і CHU (Університетських медичних центрів) та у співпраці з приватними лікарями загальної практики й передбачають обов’язкову науково-дослідну роботу. Головними організаційно-педагогічними умовами, на яких базується навчання в інтернатурі із загальної практики, виокремлено такі: тьюторство, робота в групі, регулярний педагогічний моніторинг, висококваліфіковане викладання та автономність студента.

Встановлено, що третій цикл професійної підготовки лікарів загальної практики повністю відповідає новітнім підходам до викладання і навчання в європейському просторі вищої освіти згідно з Болонськими засадами, пріоритетним завданням чого є здобуття специфічних компетенцій під час інтернатури. Інтернатура із загальної практики у Франції, безсумнівно, сприяє підвищенню статусу спеціальності в університетах; окрім того, регулярна ротація практики інтернів за різними лікарнями, амбулаторними закладами та практикуючими лікарями стимулює розвиток позитивного особистісного і колективного самовизначення майбутніх сімейних лікарів; мотивація інтернів на безперервну освіту і спрямування їхнього клінічного досвіду на розвиток своєї спеціальності сприяє поступовому покращанню якості медичного обслуговування населення країни.

У третьому розділі – «Імплементація французького досвіду із професійної підготовки лікарів загальної практики в медичній освіті України» – досліджено сучасний стан підготовки фахівців за спеціальністю «Загальна практика / сімейна медицина» в Україні; на основі проведеного науково-педагогічного порівняльного аналізу професійної підготовки лікарів загальної практики / сімейної медицини у системах вищої медичної освіти Франції та України запропоновано можливості імплементації французького досвіду в повний цикл професійної підготовки вітчизняних сімейних лікарів.

Визначено, що, починаючи з 2005 р., Міністерство охорони здоров’я України спільно з Міністерством освіти проводило поетапний перехід системи вищої медичної освіти відповідно до вимог Європейського Союзу та міжнародних стандартів. Упродовж останніх років відбулися зміни у нормативній базі вищої медичної школи з переходом на новий навчальний план, запроваджено програми кредитно-модульної (кредитно-трансферної) системи організації навчального процесу, введено державну атестацію згідно з принципами забезпечення якості освіти, оновлюється матеріально-технічна база навчальних закладів, запроваджуються нові технології організації навчального процесу. Водночас з’ясовано, що сьогодні в медичній освіті України залишається багато нерозв’язаних проблем, серед яких: неповна відповідність стандартам Європейського Союзу і Всесвітньої федерації медичної освіти; зниження якості підготовки внаслідок низької мотивації студентів і викладачів; незадовільні темпи створення університетських клінік; невідповідність умов навчання вимогам часу ‒ застосування застарілих форм, засобів і методів навчання, низький рівень соціального захисту викладачів, інформатизації навчального процесу тощо. Серед позитивних змін, що відбувалися протягом останнього десятиріччя, відзначено: упровадження основних засад Болонського процесу; прийняття Закону України «Про вищу освіту» 2014 р., прийняття «Наскрізної програми підготовки лікарів загальної практики / сімейної медицини».

З’ясовано, що підготовка сімейних лікарів на післядипломному етапі в Україні здійснюється двома шляхами: у дворічній інтернатурі за типовою навчальною програмою, що передбачає 1 рік очного навчання на кафедрах і в клініках вищих медичних навчальних закладів та 1 рік заочного навчання на базах стажування; і шляхом перепрофілювання та переспеціалізації дільничних терапевтів і дільничних педіатрів на 6-місячних циклах спеціалізації, що включає 4 місяці очного та 2 місяці заочного навчання.

Очний період навчання лікарів загальної практики в інтернатурі включає такі форми роботи й навчання, як: конференції, практична підготовка (обстеження хворих, складання маршрутів пацієнтів, заповнення облікової документації), семінари з розбору певних клінічних випадків та розв’язання ситуаційних задач, участь у науково-практичних конференціях, у засіданнях професійних асоціацій, проведення власних клінічних досліджень. Поточний контроль практичної підготовки інтернів проводиться за допомогою атестаційних листів прийому практичних навичок, а результати діяльності лікарів-інтернів на заочному етапі навчання на базах стажування повністю відображаються в таких документах: Індивідуальний план, Щоденник та Характеристика лікаря-інтерна. Окрім проміжного контролю, інтерни після завершення кожного циклу навчання проходять підсумковий контроль, який включає перевірку професійної практичної підготовки згідно з планом і програмою, тестовий контроль рівня знань та вмінь і співбесіду. Після закінчення терміну підготовки в інтернатурі лікарі-інтерни проходять атестацію із присвоєнням звання лікаря-спеціаліста зі спеціальності «Загальна практика‒сімейна медицина», яка включає: ліцензійні тестові іспити «КРОК 3», перевірку практичних навичок, регламентованих навчальною програмою, та усну співбесіду за ситуаційними задачами.

Порівняльний аналіз професійної підготовки лікарів загальної практики / сімейної медицини у Франції і Україні засвідчив певну схожість із питань інституалізації та стандартизації фахової підготовки зі спеціальності, але її успішному розвитку в Україні досі перешкоджають недостатність ґрунтовної науково-дослідної бази, висококваліфікованих викладачів та університетських баз стажування.

Усебічний порівняльний аналіз до- та післядипломної освіти лікарів загальної практики у вищих медичних навчальних закладах України і на медичних факультетах Франції виявив наявність низки відмінностей. Прогресивними здобутками французької системи, що сприяють підвищенню якості професійної підготовки й можуть бути застосовані у вітчизняній практиці, є: загальнодержавне планування необхідної кількості медичних працівників з відповідним контролем прийому кандидатів на медичне навчання, прозора та демократична система відбору абітурієнтів і розподілу інтернів, упровадження альтернативних шляхів вступу на основі аналізу досьє та співбесіди, уніфікація вимог до рівня оволодіння студентами професійними компетенціями за єдиним змістом, застосування міждисциплінарного професіоналізуючого підходу в побудові змісту навчальної програми, значний обсяг і різноманітність практичної підготовки, пріоритетне впровадження форм, засобів та методів дистанційного навчання, компетентісного і особистісно зорієнтованого підходів, мотивація студентів до активної науково-дослідної, педагогічної та громадської діяльності, збільшення терміну та урізноманітнення змісту професійної підготовки лікарів загальної практики в інтернатурі.

Визначено пріоритетні напрями використання прогресивного досвіду Французької Республіки у професійній підготовці сімейних лікарів України:

на загальнодержавному рівні: удосконалення галузевих стандартів вищої медичної освіти та професійної підготовки лікарів загальної практики–сімейних лікарів; розробка та впровадження стимулювальних заходів, що сприятимуть залученню випускників вищих медичних навчальних закладів до спеціальності «Загальна практика / сімейна медицина»;
на галузевому рівні: розробка «Довідника спеціальності» з урахуванням міжнародних та європейських вимог і національної специфіки; запровадження єдиної загальнопрофесіоналізуючої навчальної програми за фахом «Лікувальна справа / загальна практика» на додипломному етапі вищої медичної освіти; модернізація системи розподілу випускників до інтернатури з урахуванням їхнього рейтингу і побажань (за допомогою прозорої електронної системи розподілу кандидатів), територіальних потреб населення та навчальних спроможностей навчальних закладів і баз стажування; проведення щорічного аналізу потреб населення та результатів «КРОК 2» і «КРОК 3» з метою довгострокового планування й регулювання кількості місць державного замовлення для вдосконалення підготовки сімейних лікарів і, відповідно, підвищення якості амбулаторного медичного обслуговування населення; доповнення процедури відбору абітурієнтів на медичні спеціальності психо-діагностичним тестуванням і співбесідою при вступі та іспитами з базових медичних і суспільно-гуманітарних дисциплін після 1-го курсу навчання для визначення готовності до подальшої медичної підготовки та професійної діяльності, а також для ранньої професійної переорієнтації студентів у разі невідповідності вимогам; збільшення тривалості післядипломного навчання в інтернатурі до трьох років із збільшенням кількості та видів стажувань; удосконалення навчальної програми інтернатури зі збільшенням обсягу професійно спрямованих дисциплін та обов’язковою науково-дослідною фаховою роботою; залучення практикуючих сімейних лікарів до прийняття рішень щодо модернізації первинної медичної допомоги і в наукових дослідженнях галузі та викладацької підготовки і діяльності;
на рівні навчальних закладів: збільшення обсягу психологічної, педагогічної та науково-дослідної підготовки студентів на до- та післядипломному етапах; зменшення частки та оптимізація змісту предметів суспільно-гуманітарного циклу з їх спрямуванням на медичну практику в інтеграції з дисциплінами природничо-наукового і професійного циклів; збільшення та розширення варіативної складової навчальних програм фахово-орієнтованими дисциплінами; запровадження виробничої практики на кожному курсі додипломного етапу (з обов’язковою амбулаторною практикою) з поступовим збільшенням її обсягу за рахунок зменшення лекційних годин та поєднання теоретичної і практичної компонент у навчальних блоках заради усунення проблеми відірваності знань від практики; створення інтерактивної віртуальної бази підтримки навчання для стимулювання розвитку навичок самоосвіти та самооцінювання; запровадження обов’язкового електронного портфоліо для наскрізного контролю досягнень студентів та їхньої мотивації на активну участь у власному навчанні; розробка та розширення системи оцінювання практичних навичок студентів згідно з вимогами до компетенцій лікаря загальної практики; ширше застосовування інтерактивних форм, засобів та методів навчання відповідно до принципів компетентісного і особистісно зорієнтованого підходів.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення науково-педагогічної проблеми професійної підготовки лікарів загальної практики у Франції в сучасних умовах, що полягає у виявленні змісту та особливостей її організації у вищих медичних закладах Франції та обґрунтуванні можливостей використання французького досвіду у вищих медичних навчальних закладах України.

Узагальнення результатів проведеного дослідження дає підстави сформулювати такі висновки:

За результатами історико-педагогічного аналізу вивчено історичні та суспільно-політичні передумови, під впливом яких у Франції відбувався процес становлення медичної освіти: по-перше – зародження основ медичної практики та навчання на землях майбутньої Франції, основу яких становили кельтські, грецькі та римські традиції; по-друге – початок інституалізації галузі під впливом християнства та суспільно-політичних процесів становлення Франції як держави; потім – структуризація медичної освіти на базі університетів та створення ієрархії лікарів і викладачів; вихід системи вищої освіти з-під контролю церкви і, як наслідок, розквіт медичної науки та розвиток нових дисциплін, форм і методів медичного навчання, формування окремої галузі медичного навчання ‒ з загальної практики; нарешті – встановлення унікальної національної системи вищої медичної освіти Французької Республіки.
Визначено головні сучасні тенденції розвитку і модернізації системи вищої медичної освіти Франції: загальні – систематизація і стандартизація, демократизація, глобалізація, інтеграція і гуманізація – та специфічні: регіоналізація, плюридисциплінарність, прозорість і гнучкість, уніфікація, інформатизація, професіоналізація із загальної практики. Вони реалізуються в адаптації до принципів Болонського процесу та міжнародних стандартів медичної освіти, інтеграції в єдину систему вищої освіти з іншими країнами Європи зі збереженням національних традицій та ідентичності власної системи освіти шляхом підтримки й популяризації освітніх досягнень у максимально можливій інтеграції університетської освіти з наукою і практикою та співпраці медичних факультетів з регіональними агенціями охорони здоров’я; уведенні системи кредитів і модульної організації навчальних дисциплін, триступеневої структури вищої медичної освіти (ліценціат – магістр – доктор) із запровадженням загального 1-го курсу для всіх напрямів медичної підготовки, інтернатури із загальної практики та загальнодержавної програми навчання і сертифікації з безперервної професійної підготовки; дотриманні автономії університетів, прозорості й анонімності іспитів, розширенні можливостей ранньої переорієнтації та альтернативних шляхів вступу на медичне навчання, уніфікації вимог до професійної медичної підготовки; побудові навчальних програм на основі особистісно зорієнтованого, компетентісного, плюри- та міждисциплінарного підходів і принципів гуманізації і гуманітаризації освіти та комплексності професійної підготовки цілісної особистості майбутнього лікаря загальної практики. Ці прогресивні здобутки урядових органів та професійних спілок Французької Республіки сприяють підвищенню якості підготовки медичних працівників у контексті загальної глобалізації вищої освіти та нагальних потреб населення.
З’ясовано особливості професійної підготовки лікарів загальної практики на медичних факультетах Франції в сучасних умовах (прозора і демократична система державного контролю над селекцією претендентів та розподілом випускників вищої медичної освіти; підтримання автономії університетів; блочно-модульна модель побудови навчальної програми з ранньою інтеграцією практичної підготовки; активізація навчальної діяльності студентів засобами інформаційно-комунікаційних технологій на засадах компетентнісного і особистісно зорієнтованого підходів; сприяння ґрунтовній науково-дослідній підготовці; упровадження заходів з підвищення значущості спеціальності «Загальна практика») та основні сфери і функції професійної діяльності лікаря загальної практики у французькій системі охорони здоров’я (вимоги, функції, роль, завдання, обов’язки, умови сертифікації лікаря і процедури авторизації медичної практики, кадрове забезпечення і види діяльності фахівців). Зафіксовано безпосередній зв’язок між компетенціями лікаря загальної практики, роллю, функціями та завданнями його професійної діяльності в системі охорони здоров’я Франції та формуванням моделі його професійної підготовки.
Проаналізовано структурні компоненти, особливості організації, зміст, форми і методи професійної підготовки лікарів загальної практики у Франції на
до- та післядипломному етапах навчання, яка традиційно розподілена на три цикли та проводиться на базі навчально-дослідних об’єднань та університетських клінічних центрів.

Виділено основні риси й загальну характеристику організаційно-змістових аспектів професійної підготовки лікарів в університетах Франції: блочно-модульна побудова навчальної програми, фахове спрямування змісту гуманітарних і загально-природничих наук, рання інтеграція вивчення клінічних дисциплін та практичної підготовки, широкий вибір напрямків додаткової освіти, у якій значна увага приділяється педагогічній і науково-дослідній підготовці, поступове зменшення лекційних годин та заміна їх практичними заняттями і семінарами в малих групах, що забезпечує гнучкість і варіативність програм та активізацію навчальної діяльності студентів.

Професійна підготовка лікарів загальної практики на першому циклі акцентована на здобуття базових наукових знань та формування основних практичних умінь і навичок (теоретична та практична семіологія), оволодіння основами профілактики та першої допомоги, обов’язкове вивчення англійської медичної мови та інформатики. Програма другого циклу спрямована на формування і розвиток основних фахових компетенцій відповідно до єдиної державної програми, інтеграцію теоретичної та практичної складових у комплексі з деонтологічною та комунікативною підготовкою. Встановлено, що третій цикл професійної підготовки лікарів загальної практики повністю відповідає новітнім підходам до викладання і навчання в європейському просторі вищої освіти згідно з Болонськими засадами, пріоритетним завданням чого є здобуття специфічних компетенцій під час інтернатури.

Досліджено характерні засоби та методи навчання: портфоліо, активне навчання («шумові» групи, 4х4), контекстуалізоване (ситуаційний аналіз, кейси, розвиток клінічного мислення, рольові ігри) й оцінювання: без контексту, контекстуалізовані та в дійсній ситуації; а також різноманітні форми, методи та засоби із застосуванням мережі Інтернет (форум, подкасти, інтерактивні семінари тощо).

На основі дослідження сучасного стану підготовки лікарів за фахом «Загальна практика / сімейна медицина» в Україні виявлено певні позитивні здобутки галузі: встановлення ступеневої підготовки майбутніх лікарів, побудованої за Європейською кредитно-трансферною системою, затвердження нового освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» за спеціальностями «Лікувальна справа», «Педіатрія» і «Медико-профілактична справа», упровадження ліцензійних інтегрованих іспитів «КРОК», наскрізної програми підготовки студентів медичних факультетів за спеціальністю «Загальна практика / сімейна медицина». Серед проблем вітчизняної системи професійної підготовки сімейних лікарів виділено такі: неефективне планування державного замовлення на підготовку лікарів, застаріла система розподілу інтернів, недостатній термін та обмеженість навчальної програми підготовки фахівців галузі, зниження якості підготовки внаслідок низької мотивації студентів і викладачів, відставання створення університетських клінік від сучасних потреб; невідповідність умов навчання вимогам часу – застосування малоефективних форм, засобів та методів навчання, низький рівень соціального захисту викладачів, інформатизації навчального процесу та ін.

Порівняльно-педагогічний аналіз професійної підготовки лікарів загальної практики у вищих навчальних закладах України і Франції визначив наявність деяких спільних тенденцій та низки відмінностей, що надало змогу сформулювати можливості імплементації прогресивного французького досвіду у вітчизняну практику підготовки сімейних лікарів на загальнодержавному, галузевому рівнях та рівні навчального закладу.

Виконане дослідження не вичерпує всіх аспектів порушеної проблеми. До сфер подальшого наукового пошуку у вивченні проблеми професійної підготовки лікарів загальної практики на прикладі Французької Республіки можуть належати: педагогічні особливості процесу безперервної освіти лікарів; педагогічна підготовка та атестація викладачів спеціальності; розробка організаційно-педагогічних умов та засобів для курсів підвищення викладацької кваліфікації для практикуючих сімейних лікарів або викладачів; державна політика регулювання вищої медичної освіти тощо.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Наукові праці, у яких опубліковано основні наукові результати дисертації

Абрамович В. Є. Проблема розробки навчальної програми з англійської медичної мови / В. Є. Абрамович // Науковий вісник Національного ун-ту біоресурсів і природокористування України. Сер.: Педагогіка. Психологія. Філософія / ред. кол.: Д. О. Мельничук (відп. ред.) [та ін.]. – К., 2012. – Вип. 175, Ч. 3. – С. 150‒159.
Абрамович В.Є. Теоретичні аспекти міжпредметних зв’язків у професійній підготовці майбутніх медиків / В. Є. Абрамович // Педагогічна теорія та практика : зб. наук. пр. / Ін-т педагогіки НАПН України. – К. : КиМУ, 2012. – Вип. 3. – С. 3‒13.
Абрамович В. Є. Сучасні тенденції розвитку системи вищої медичної освіти у Франції / В. Є. Абрамович // Гуманітарний вісник ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький держ. пед. ун-т імені Григорія Сковороди». – Дод. 1 до вип. 31,
Т.I (43): тематичний вип. «Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору». – К. : Гнозис, 2013. – С. 6‒12.
Абрамович В. Є. Застосування онлайн-навчання на першому курсі медичної підготовки: французький досвід / В. Є. Абрамович // Гуманітарний вісник ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький держ. пед. ун-т імені Григорія Сковороди». – Дод. 4 до вип. 31, т. IV (12): тематичний вип. «Міжнародні Челпанівські психолого-педагогічні читання». – К. : Гнозис, 2014. – С. 7‒12.
Абрамович В. Є. Особливості відбору кандидатів на медичне навчання в університетах Франції / В. Є. Абрамович // Наукові записки. Сер. «Психолого-педагогічні науки» (Ніжинський держ. ун-т імені Миколи Гоголя) / за заг. ред. проф. Є. І. Коваленко. – Ніжин : НДУ ім. М. Гоголя, 2014. – № 1. – С. 221‒225.
Abramovych V. National ranking examination as standardized quality assessment system of higher medical education in France (Національні Класифікаційні Іспити як стандартизована система оцінювання якості вищої медичної освіти у Франції / Veronika Abramovych // Педагогічна теорія і практика : зб. наук. пр. – К. : КиМУ, 2014. – Вип. 5. – С. 30‒74.
Абрамович В. Є. Специфіка тьюторства в системі базової медичної освіти у Франції / В. Є. Абрамович // Науковий вісник Національного ун-ту біоресурсів і природокористування України. Сер. «Педагогіка. Психологія. Філософія» / редкол.: Ніколаєнко С. М. (відп. ред.) [та ін.]. – К. : Міленіум, 2015. – Вип. 208, ч. 2. – С. 11‒19.
Абрамович В. Е. Профессиональная подготовка врачей общей практики во Франции: современный опыт / В. Е. Абрамович // Концепт : науч.-метод. электрон. журн. – 2016. – № 12 (декабрь). – С. 83‒92. – Режим доступа : http://e-koncept.ru/ 2016/16268.htm.
Abramovych V. Physicians‘ training in France and Ukraine: comparative study / Veronika Abramovych // Gulustan-Black Sea Scientific Journal of Academic Research. – 2016. – Vol. 32, Issue 06 (October-December). – P. 30‒33.

Опубліковані праці апробаційного характеру

Абрамович В. Є. Застосування особистісно зорієнтованого підходу при підготовці лікарів-спеціалістів / В. Є. Абрамович // Перспективы развития современной науки : материалы XII Междунар. науч.-практ. конф. по философским, филологическим, юридическим, экономическим, психологическим, социологическим и политическим наукам. – Горловка, 2011. – С. 117‒121.
Абрамович В. Є. Зміст навчання медичного англомовного спілкування / В. Є. Абрамович // Проблеми державного будівництва в Україні : тези доп. XVII Міжнар. наук.-практ. конф. «Україна в євроінтеграційних процесах»,
18–19 лют. 2012 р. : у 2-х т. / Київський міжнародний університет. – К. : КиМУ, 2012. – Т. 2. – С. 76‒78.
Абрамович В. Є. Формування професійної спрямованості майбутніх медичних працівників в процесі навчання мовам / В. Є. Абрамович // Проблеми інтеграції національних закладів вищої освіти до європейського освітнього середовища : зб. матеріалів Міжнар. наук.-метод. конф. – Т. 3 «Проблеми гуманітарної та мовної підготовки студентів». – Харків : Вид-во «Форт», 2012. – С. 9‒11.
Абрамович В. Є. Особливості навчання та контролю знань з англійської мови на медичних факультетах Франції : материалы IV Междунар. науч.-практ. конф. «Анализ и оценка основных тенденций развития современной науки и техники», 15–17 июня 2013 г. / В. Є. Абрамович // Аспект : науч. журн. – Донецк : ООО «Цифровая типография», 2013. – № 10. – С. 95‒98.
Абрамович В. Є. Засоби оцінювання професійних компетенцій в медичній освіті: французький досвід / В. Є. Абрамович // Розвиток сучасної освіти: теорія, практика, іновації : зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф., 14–16 трав. 2015 р. – К. : Міленіум, 2015. – С. 161‒163.
Абрамович В. Є. Сучасні методи навчання в професійній підготовці лікарів / В. Є. Абрамович // Молодий будівничий України : зб. матеріалів XX Міжнар. наук.-практ. конф. молодих вчених та студ. «Європейський вибір України: сучасні виклики та реалії», 28 квіт. 2015 р. : у 2-х т. / Київський міжнародний університет. – К. : КиМУ, 2015. – Т. 1. – С. 224‒226.
Абрамович В. Є. Аналіз кадрового забезпечення лікарями загальної практики в системі охорони здоров’я Франції / В. Є. Абрамович // Охорона та захист здоров’я людини в умовах сьогодення : зб. тез наук. робіт учасників міжнар. наук.-практ. конф., 4–5 листоп. 2016 р. – К. : Київський медичний науковий центр, 2016. – С. 6‒10.
Абрамович В. Є. Зміст практичної підготовки лікарів у Франції на додипломному етапі / В. Є. Абрамович // Проблеми державного будівництва в Україні : зб. матеріалів XXI Міжнар. наук.-практ. конф. «Україна в євроінтеграційних процесах: стратегія і тактика», 16 берез. 2016 р. : у 2-х т. / Київський міжнародний університет. – К. : КиМУ, 2016. – Т. 1. – С. 200‒202.

Опубліковані праці, які додатково відображають наукові

результати дисертації

Абрамович В. Є. Français pour les étudiants en médecine – Французька мова для студентів-медиків : [навч. посіб.] / В. Є. Абрамович, Л. Я. Аврахова. – 2-е вид., випр. та допов. – К. : Планета, 2016. – 340 с.
Абрамович В. Є. Теорія і методика вищої медичної освіти: французький досвід : [навч.-метод. посіб.] / В. Є. Абрамович. – К. : Планета, 2016. – 120 с.
Абрамович В. Є. Модернізація професійної підготовки сімейних лікарів в Україні на досвіді Франції : метод. рек. / В. Є. Абрамович. – К. : Планета, 2016. – 57 с.
Абрамович В. Є. Історія становлення медичної освіти у Франції / В. Є. Абрамович // Південноукраїнський медичний науковий журнал. – Одеса : ГО «Південна фундація медицини», 2013. – № 6. – С. 5‒10.

АНОТАЦІЇ

Абрамович В. Є. Професійна підготовка лікарів загальної практики у Франції в сучасних умовах. – На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю: 13.00.04 – теорія і методика професійної освіти. – Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини. – Умань, 2017.

У дисертації досліджено науково-педагогічну проблему професійної підготовки лікарів загальної практики у Франції в сучасних умовах; вивчено історичні та суспільно-політичні передумови становлення медичної освіти у Франції, визначено головні тенденції розвитку і модернізації системи вищої медичної освіти сучасної Франції; з’ясовано особливості та основні сфери і функції професійної діяльності лікарів загальної практики в системі охорони здоров’я Франції; проаналізовано структурні компоненти, особливості організації, зміст, форми і методи професійної підготовки лікарів загальної практики у Франції на до- та післядипломному етапах навчання; здійснено порівняльний аналіз професійної підготовки лікарів загальної практики на до- та післядипломному етапах вищої медичної освіти у Франції і Україні та окреслено можливості імплементації французького досвіду в повний цикл професійної підготовки вітчизняних сімейних лікарів.

Ключові слова: Франція, професійна медична підготовка, лікар загальної практики/сімейний лікар, додипломне навчання, післядипломна освіта, компетентнісний підхід.

Абрамович В. Е. Профессиональная подготовка врачей общей практики во Франции в современных условиях. – На правах рукописи.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.04 – теория и методика профессионального образования. – Уманский государственный педагогический университет имени Павла Тычины, Министерство образования и науки Украины. – Умань, 2017.

В диссертации исследована научно-педагогическая проблема профессиональной подготовки врачей общей практики во Франции в современных условиях; изучено исторические и общественно-политические предпосылки становления медицинского образования во Франции, определены основные тенденции развития и модернизации системы высшего медицинского образования современной Франции; выяснены особенности и основные сферы и функции профессиональной деятельности врачей общей практики в системе здравоохранения Франции; проанализированы структурные компоненты, особенности организации, содержание, формы и методы профессиональной подготовки врачей общей практики во Франции на до- и последипломном этапах обучения; осуществлен сравнительный анализ профессиональной подготовки врачей общей практики на до- и последипломном этапах высшего медицинского образования во Франции и Украины и намечены возможности имплементации французского опыта в полный цикл профессиональной подготовки отечественных семейных врачей.

Ключевые слова: Франция, профессиональная медицинская подготовка, врач общей практики/семейный врач, додипломное обучение, последипломное образование, компетентностный подход.

Abramovych V. E. Vocational Training of General Practioners in modern France. – Manuscript copyright.

Thesis for the Degree of Candidate of Pedagogical Sciences in Speciality 13.00.04 – Theory and Methods of Professional Education. – Pavlo Tychyna Uman State Pedagogical University. – Uman, 2017.

The study of the General Practioners’ vocational training in modern France is realized. The analysis of the case studies has shown the peculiarities of the French medical education’s genesis: the origin based on Celtic, Greek and Roman traditions; the field’s institutionalization under the influence of Christianity and socio-political processes; the development of its structure at the universities; and finally – the establishment of the unique national system of higher medical education. The research describes current trends in modernization of the higher medical education in France: general: systematization and standardization, democratization, globalization, integration and humanization and specific: regionalization, multidisciplinarity, transparency and flexibility, IT-based educational support, professionalization in the field general practice.

A theoretical analysis of «General Practice» as a scientific discipline is done (the description of principles, features, concepts and required competencies of general practitioners (GP)), and its content as a sphere of professional activities in French health care system is highlighted, including GP’s functions, role, tasks, duties, conditions of the practice authorization and demography. All these aspects are respected in building up the curricula of their training programs.

The general educational paradigms are competency-based and student-centred approaches. The specific features of the undergraduate course in GP’s training in modern France include: the candidates’ selection for medical training within the first general for all medical specialties (medicine, dentistry, obstetrics and pharmaceutics) under the strict State control the number of places available, the unique system of classification and distribution of graduates, variable training programs with a focus on a thorough research and pedagogic studies, early focus on clinical practice, the integration of disciplines in educational units, the development of critical thinking through the application of interactive teaching techniques and IT technologies. Postgraduate education of general practitioners is based on the principles of autonomy and professionalization of an intern, concepts of «workplace learning» and «peer education». An important feature of the internship is its dual focus on a variety of outpatient clerkships and the research work.

The author investigates similarities and differences between the two systems’ educational organization of GPs’ training. The peculiarities of State regulations in the number of future physicians are explored. The similar patterns include: the strict government control over the systems of higher education and health care; stepwise systems of higher medical education; medical education entry is based mostly on academic achievements; for the most part curricula include similar subjects, but French universities offer much wider choice of elective courses and more opportunities of scientific and vocational training. The main challenges of Ukrainian higher medical education are the following: the length of generalists’ postgraduate education is too short, unsatisfactory State regulations of the number of doctors according to the needs of population, an archaic curriculum build-up, the minor extent of clerkships.

The ways of implementing the French experience in Ukrainian higher medical education has been offered among which are: improvement the State standards of general practitioners’ training in the respect of competency-based approach; elaboration and implementation of «Specialty handbook»; establishment of a common undergraduate curriculum for all medical specialties; increase of a clinical training component and the variety of clerkships, wider implementation of IT educational technologies etc.

Key words: France, vocational medical training, general practitioners/family doctors, undergraduate, postgraduate education, competence-based approach.