Міністерство освіти і науки України
Херсонський державний університет
Дереш Валентина Станіславівна
УДК 37.013.42″ХХ”(477)
Соціалізаційний вплив сім’ї на формування дитини
в соціокультурному вимірі (друга половина ХХ століття)
13.00.05 – соціальна педагогіка
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук
Науковий керівник:
доктор педагогічних наук, професор
Слюсаренко Ніна Віталіївна
Херсон – 2015
ЗМІСТ
| ВСТУП | 3 |
| РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади дослідження проблеми соціалізаційного впливу сім’ї на формування дитини як соціально-педагогічного явища | 12 |
| 1.1. Стан дослідженості проблеми соціалізаційного впливу сім’ї на формування дитини | 12 |
| 1.2. Сутнісні характеристики соціалізації та її вплив на формування дитини | 37 |
| 1.3. Сім’я як середовище соціалізації та формування дитини | 60 |
| Висновки до першого розділу | 85 |
| РОЗДІЛ 2. Теоретико-прикладні основи соціалізаційного впливу сім’ї на формування дитини у другій половині ХХ століття | 89 |
| 2.1. Роль держави у визначенні та регулюванні соціалізаційного впливу сім’ї на формування дитини | 89 |
| 2.2. Обмеження соціалізаційного впливу сім’ї на формування дитини | 116 |
| 2.3. Регулювання соціалізаційного впливу сім’ї на формування дитини | 142 |
| 2.4. Посилення соціалізаційного впливу сім’ї на формування дитини | 163 |
| Висновки до другого розділу | 178 |
| ВИСНОВКИ | 182 |
| СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ | 186 |
| ДОДАТКИ | 233 |
ВСТУП
Актуальність теми. Важливість розв’язання проблем, пов’язаних із соціалізацією особистості, зумовлена підвищенням вимог до її загального і культурного рівня, до формування вмінь, які забезпечували б не лише адаптацію до соціальної реальності, а й сприяли свідомому вибору життєвого поступу, ефективному залученню до соціальної взаємодії та соціальних відносин. Тому осмислення досвіду соціалізаційного впливу сім’ї на формування дитини другої половини ХХ століття набуває актуальності у контексті визначення стратегічних напрямів розвитку системи соціального виховання сучасної України.
Особлива роль у соціалізації дитини належить сім’ї – одній із найдавніших форм спільності людей, середовищу соціального відтворення населення та способу його життя, де визначається соціальний статус дитини, відбувається становлення її світогляду і переконань, ціннісних орієнтацій, морально-етичних ідеалів, уподобань, моделей соціальної поведінки.
Останніми роками спостерігається певне зниження соціалізаційного впливу української сім’ї внаслідок економічної і політичної нестабільності, руйнування традиційних цінностей і появи нових, часом хибних і скороминучих їх різновидів. Усе це негативно позначається на функціонуванні інституту сім’ї, змісті внутрішньосімейної життєдіяльності, розвитку батьківсько-дитячих стосунків, що часом базуються на владно-підвладних взаєминах, утруднюючи привласнення особистістю, яка зростає, культурних норм і цінностей, соціально визнаних способів міжособистісних відносин.
Означені проблеми сьогодні потребують особливої уваги як державних інститутів, так і суспільства, тому знайшли своє відображення у багатьох документах, зокрема, Декларації прав дитини, Законах України «Про охорону дитинства», «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю», Конвенції ООН про права дитини, Сімейному кодексі України та інших нормативно-правових документах.
Відтак критичне вивчення та переосмислення вітчизняного досвіду соціального виховання другої половини ХХ століття пов’язане не тільки з розвитком інституту сім’ї, а й із зрушеннями у суспільній свідомості щодо змісту та способів реалізації нею соціалізаційної функції у контексті тогочасної соціокультурної ситуації. Дослідження цієї проблематики збагатить наукове знання фактичним матеріалом, сприятиме неупередженому висвітленню явищ, дасть змогу чіткіше відобразити об’єктивні закономірності розвитку сім’ї та її впливу на соціалізацію особистості, що зростає, для утвердження нової парадигми функціонування сім’ї та її впливу на формування дитини у сучасній соціальній педагогіці.
Різним аспектам дослідження історії соціального виховання в Україні присвячені дисертаційні роботи В. Маштакової, Л. Цибулько, К. Чертова, Л. Штефан, Т. Янченко та ін.
До визначення сутності соціалізації, окреслення особливостей її перебігу звертаються психологи (Н. Абдюкова, Г. Авер’янова, І. Бех, Н. Дембицька, В. Москаленко, С. Розум та ін.), соціальні психологи (Г. Андреєва, І. Мартинюк, Л. Музичко, Л. Орбан-Лембрик та ін.), соціальні педагоги (О. Безпалько, І. Звєрєва, A. Капська, Г. Лактіонова, Л. Мардахаєв, Л. Міщик, А. Мудрик, С. Савченко, С. Харченко та ін.), педагоги (Б. Вульфов, Н. Голованова, В. Кравець, Н. Лавриченко та ін.).
З’ясуванню основних ознак сім’ї та її впливу на соціалізацію дитини присвятили свої напрацювання Г. Авдіянц, М. Аккерман, М. Бикова, Т. Глухова, С. Голод, Е. Ейдеміллер, Л. Єхалова, З. Кісарчук, О. Кляпець, В. Кравець, Т. Кравченко, Н. Москвичова, Р. Овчарова, С. Розум, В. Солодников, В. Столін, які одностайні в тому, що соціалізаційний вплив сім’ї на формування дитини є соціально-педагогічним явищем, видом соціальної практики, що передбачає оволодіння дитиною елементарними правилами поведінки в суспільстві, нормами та вміннями спілкування з людьми різних вікових категорій. Досягти цього можливо лише за умов усвідомлення батьками себе агентами соціалізації, наявності в них широкого рольового репертуару, спроможного забезпечити представлення дітям очікувань найближчого соціального оточення, орієнтацію на добровільне відтворення соціальних відносин, формування необхідних ціннісних орієнтацій.
Однак, попри численні напрацювання щодо проблем сімейного виховання та соціалізації особистості, вважаємо, що проблема соціалізаційного впливу сім’ї на формування дитини впродовж другої половини ХХ століття потребує спеціального і ґрунтовного вивчення задля дослідження історичних джерел становлення виховання і соціалізації, їх об’єктивного осмислення як соціокультурних феноменів та різнобічного аналізу процесу соціалізації дитини у сім’ї як предмета соціально-педагогічної науки, розробки історично цілісної наукової концепції виховання і соціалізації з метою екстраполяції історичних надбань на сучасну парадигму системи виховання в Україні.
Доцільність звернення до аналізу вітчизняного досвіду, його вивчення та ознайомлення з різними підходами до розв’язання проблеми соціалізаційного впливу сім’ї на формування дитини зумовлена необхідністю вирішення суперечностей, зокрема між:
– збільшуваними вимогами суспільства до підвищення соціалізаційного впливу сім’ї на формування дитини та недостатньою розробленістю теоретичного підґрунтя цього процесу;
– необхідністю посилення соціалізаційної функції сім’ї та неврахуванням досвіду минулого щодо засобів розв’язання цієї проблеми;
– об’єктивними потребами поєднання соціалізаційних впливів сім’ї та освітніх установ на формування дитини та послабленням зв’язків між основними агентами соціалізації.
Ураховуючи недостатню дослідженість історичного соціально-педагогічного становлення соціалізаційного впливу сім’ї на формування дитини у другій половині ХХ століття, а також актуальність удосконалення соціалізаційного впливу сім’ї на формування дитини у сфері сучасної національної освіти із залученням накопичених у минулі століття традицій, сформульовано тему дослідження – «Соціалізаційний вплив сім’ї на формування дитини в соціокультурному вимірі (друга половина ХХ століття)».
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою науково-дослідної теми Херсонського державного університету «Сучасні виховні технології соціалізації дитини в умовах європейської глобалізації» (державний реєстраційний номер 0112U001438). Тему дослідження затверджено вченою радою Херсонського державного університету (протокол № 6 від 28.01.2013 р.) та узгоджено Міжвідомчою радою з координації наукових досліджень з педагогічних і психологічних наук в Україні (протокол № 6 від 18.06.2013 р.).
Мета дослідження – на основі історико-педагогічного та соціально-педагогічного аналізу комплексно дослідити та узагальнити вітчизняний досвід соціалізаційного впливу сім’ї на формування дитини в соціокультурному вимірі другої половини ХХ століття задля представлення його в сучасному соціально-педагогічному та історико-педагогічному дискурсах.
Відповідно до мети визначено завдання дослідження:
- Здійснити історіографічний аналіз проблеми становлення соціалізаційного впливу сім’ї на формування дитини в соціокультурному вимірі другої половини ХХ століття.
- Уточнити понятійно-категоріальний апарат дослідження.
- Охарактеризувати тенденції становлення та визначити чинники, що зумовлювали характер соціалізаційного впливу сім’ї на формування дитини у соціокультурному вимірі другої половини ХХ століття.
- Проаналізувати зміст і засоби соціально-педагогічної діяльності з підвищення ефективності соціалізаційного впливу сім’ї на формування дитини у заявлений період.
Об’єкт дослідження – соціалізаційний вплив сім’ї на формування дитини у другій половині ХХ століття як соціально-педагогічне явище.
Предмет дослідження – тенденції соціалізаційного впливу вітчизняної сім’ї на формування дитини у соціокультурному вимірі другої половини ХХ століття, зміст і засоби соціально-педагогічної діяльності з його оптимізації.
Для розв’язання поставлених завдань використовувався комплекс методів дослідження: історіографічний і теоретичний аналіз наукової літератури та архівних джерел; історико-педагогічний аналіз основних дефініцій теоретико-методичних основ соціалізації дітей у сім’ї для виявлення їх ґенези; порівняльний аналіз; аналіз, синтез, екстраполяція, узагальнення з метою відображення основних напрямів та тенденцій розвитку соціалізаційного впливу сім’ї на формування дитини в часі та просторі, у конкретно-історичних формах відповідно до соціально-економічних, політичних, освітніх та культурних умов; систематизація та інтерпретація одержаних результатів, експеримент «екс постфакто» (ретроспективний аналіз), за допомогою якого простежено зміни, які відбувалися у соціокультурному вимірі, та виокремлено основні тенденції соціалізаційного впливу сім’ї на розвиток дитини у досліджуваний період.
Хронологічні межі дослідження охоплюють період другої половини ХХ століття. За нижню межу взято 1950-й рік, коли започатковується усуспільнення соціалізації дітей, послаблюються орієнтації на сімейні цінності. Верхня межа – 1999 рік, коли було затверджено Концепцію державної сімейної політики, якою відповідальність за утримання й виховання дітей, їхню соціалізацію більшою мірою покладалася на батьків, ніж на державу, відбувалося реформування освітнього простору та піднесення національного і громадянського становлення особистості в умовах розвитку української державності, що сприяло посиленню соціалізаційного впливу сім’ї на формування дитини.
Джерельну базу дослідження склали:
– нормативно-правові акти (закони, постанови, нормативно-правові документи та збірники постанов і розпоряджень уряду («Збірник наказів та розпоряджень НКО УРСР» (1939–1961), «Збірник наказів та інструкцій Міністерства освіти УРСР» (1962–1988), «Інформаційний збірник наказів та інструкцій Міністерства народної освіти УРСР» (1989–1992), «Інформаційний збірник Міністерства народної освіти України» (1993–1997), «Інформаційний збірник Міністерства освіти України» (1998–1999), «Зібрання постанов уряду України» (1991–1996), «Збірник урядових нормативних актів України» (1997–1999), «Статистичні матеріали Міністерства освіти України» (1993–2000);
– архівні документи і матеріали (фонди Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВУ) у м. Києві (фонди: № 166 Міністерство освіти УРСР (1946–1988), Міністерство народної освіти УРСР (1988–1992), Міністерство освіти України (1992–2000), oп. 15); Державного архіву Херсонської області (ДАХО) (фонд № 2239 Відділ народної освіти, оп. 1, 2, 4, 5) );
– періодичні видання, на сторінках яких розглядалася досліджувана проблема (журнали «Семья и школа», «Початкова школа», «Воспитание школьников», «Радянська школа», «Рідна школа» та ін.);
– монографії, дисертації, автореферати, підручники, навчальні та методичні посібники, брошури.
Для пошуку джерел було використано фонди бібліотек: Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, Державної науково-педагогічної бібліотеки України ім. В. Сухомлинського, універсальної наукової бібліотеки ім. Олеся Гончара (м. Херсон), бібліотеки Херсонського державного університету.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:
– уперше комплексно досліджено і теоретично узагальнено досвід соціалізаційного впливу сім’ї на формування дитини в соціокультурному вимірі другої половини ХХ століття; схарактеризовано основні тенденції становлення соціалізаційного впливу сім’ї на формування дитини в другій половині ХХ століття: обмеження соціалізаційного впливу сім’ї на формування дитини (1950–1966 рр.); регулювання соціалізаційного впливу сім’ї через залучення її до взаємодії з іншими соціальними інститутами, насамперед зі школою (1967–1983 рр.); поступове посилення соціалізаційного впливу сім’ї на формування дитини, надання їй необхідної підтримки (1984–1999 рр.); визначено чинники, що зумовлювали особливості соціалізаційного впливу сім’ї (рівень соціально-економічного розвитку повоєнної країни, психолого-педагогічні аспекти впливу інститутів суспільства на батьків, сімейне виховання та соціалізацію; ідеологічна спрямованість виховних процесів; орієнтація на єдність суспільного та сімейного виховання дітей); охарактеризовано функції (репродуктивну, побутову, соціалізаційну) сім’ї, визначено зміст (формування у дітей морально-етичних поглядів та ідеалів, рис характеру, високих моральних якостей і звичок, життєвої позиції; адекватної поведінки, соціальних норм і цінностей, звички до покори і слухняності; організація змістовного дозвілля, виховання основ культури та естетичних смаків, розвиток почуття прекрасного; розвиток позитивних взаємин батьків та дітей, виховання поваги до старших, до жінки; виховання працьовитості, формування трудових умінь та навичок, готовності до трудової діяльності; привчання дитини до відповідального виконання своїх обов’язків у всіх сферах суспільного життя, формування соціально активної особистості людини-трудівника, члена суспільства) і засоби (друковані видання, засоби масової інформації; організація взаємодії сім’ї та інших суспільних інститутів, надання матеріальної допомоги і різних пільг жінкам, що працюють) соціально-педагогічної діяльності з підсилення соціалізаційного впливу сім’ї на формування дитини у другій половині ХХ століття;
– уточнено сутність понять: «соціалізація», «сімейне виховання», «сімейна соціалізація», «соціалізаційний вплив сім’ї на формування дитини», «соціокультурний вимір»;
– подальшого розвитку набули систематизація історіографії проблеми за хронологічним та проблемним підходами; основні напрями соціально-педагогічної підтримки соціалізації дитини в сім’ї.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в розробці спецкурсу «Соціалізація дитини в сім’ї» для ОКР «бакалавр» напряму підготовки 6.010106 Соціальна педагогіка денної і заочної форм навчання та методичних рекомендацій «Соціалізаційний вплив сім’ї на формування дитини».
Результати та висновки дослідження можуть стати основою для подальшого розвитку нормативно-правового поля сучасної соціально-педагогічної діяльності з оптимізації соціалізаційного впливу сім’ї на формування дитини. Матеріали дослідження можуть бути застосовані для поглиблення змісту навчальних курсів «Соціальна педагогіка», «Історія соціальної педагогіки», «Методи соціально-виховної роботи», «Педагогіка», «Сімейна педагогіка», «Соціальне забезпечення та підтримка сімей з дітьми», «Теорія та історія соціального виховання», «Історія педагогіки» у вищих навчальних закладах та у процесі організації роботи з підвищення педагогічної культури батьків, розробки відповідних методичних рекомендацій.
Основні результати дослідження впроваджено в навчальний процес Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії (довідка № 787 від 29.12.14 р.), КВНЗ «Херсонська академія неперервної освіти» (довідка № 01—23/144 від 06.03.15 р.), Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (довідка № 461 від 10.03.15 р.), Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (довідка № 01-15/03/352 від 10.03.15 р.), Херсонського державного університету (довідка № 01-28/612 від 13.03.15 р.).
Особистий внесок здобувача. У статті «Опікунсько-виховна діяльність державних органів та освітніх закладів УРСР в 50–60-ті роки ХХ століття» (2014, співавтор Н. Слюсаренко) автором підготовлено аналіз нормативно-правових документів Міністерства освіти УРСР із проблеми дослідження та розкрито основні напрями опікунсько-виховної діяльності державних органів та освітніх закладів УРСР в 50–60-і роки ХХ століття.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації представлено в доповідях і повідомленнях на науково-практичних конференціях різного рівня: міжнародних – «Сучасні тенденції психологічного розвитку сім’ї» (Херсон, 2013), «Розвиток української та польської освіти і педагогічної думки (ХІХ – ХХІ ст.)» (Івано-Франківськ, 2013), Годичных научных чтениях преподавателей, аспирантов, магистрантов (Таганрог–Сочі, Росія, 2014), «Pytania. Odpowiedzi. Hipotezy: nauka XXI stulecie» (Гданськ, Польща, 2014), «Психолого-педагогічні засади діяльності фахівця: історія, теорія, практика» (Херсон, 2014), «Педагогические основы становления субъектности в образовательном пространстве: проблема, поиск, решение» (Біробіджан, Росія, 2014), «Формы и методы социальной работы в различных сферах жизнедеятельности» (Улан-Уде, Росія, 2014), «Проблеми та перспективи навчання технологій» (Кіровоград, 2015); всеукраїнських – «Соціально-психологічні технології розвитку особистості» (Херсон, 2013), «Психолого-педагогічне забезпечення професійної підготовки фахівців технічного, економічного та гуманітарного профілю» (Херсон, 2014), «Розвиток продуктивних ідей педагога-новатора І. Г. Ткаченка в сучасному освітньому просторі» (Кіровоград–Богданівка, 2014), «Феномен писанки в сучасному культурно-освітньому просторі» (Полтава, 2014), «Мистецтво української вишивки, життєдайне джерело творчості», присвячена пам’яті Героя України, Заслуженого майстра народної творчості України В. С. Роїк (Полтава, 2014), «Актуальні проблеми сучасних історико-педагогічних досліджень шкільної освіти» (Київ, 2014); регіональних – «Г. Костюк – видатний психолог сучасності: ідеї, пошуки, перспективи» (Херсон, 2014); міжвузівських – «Відносини між батьками і дітьми: проблеми та шляхи їх розв’язання» (Хмельницький, 2015).
Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження висвітлено в 23 (22 одноосібних) публікаціях автора, з яких 11 відображають основні наукові результати, 9 – апробаційного характеру, 3 – додатково відображають наукові результати дисертації.
Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, висновків, списку використаних джерел (416 найменувань, з них 22 – іноземною мовою), 11 додатків на 56 сторінках. Загальний обсяг дисертації становить 288 сторінок, із них – 185 сторінок основного тексту. Робота містить 2 рисунки, 4 таблиці.
РОЗДІЛ 1
теоретичні засади дослідження проблеми соціалізаційного впливу сім’ї на формування дитини
ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОГО ЯВИЩА
1.1. Стан дослідженості проблеми соціалізаційного впливу сім’ї на формування дитини
Сім’я – це соціальна група, що поєднує кількох людей. В ній здійснюється соціальне відтворення населення та способу його життя. Це важливе середовище формування та розвитку зростаючої особистості, її соціалізації. Безпосередньо в сім’ї дитина здобуває перші уявлення про соціальний світ: правила поведінки в ньому, цінності та норми соціальних відносин тощо. Батьки навчають дитину орієнтуватися в інших (більших) соціальних спільнотах, допомагають їй набути вмінь та навичок спілкування з різними за віком та соціальним статусом людьми.
Для нашого дослідження, виконаного в межах історії соціальної педагогіки, сім’я становить інтерес як простір первинної соціалізації дитини, який, з одного боку, позначений замкненістю, специфікою свого внутрішнього світу, а з другого, зазнає впливу з боку суспільства, характер якого залежить від певних соціокультурних реалій. Тому, для визначення стану дослідженості проблеми соціалізаційного впливу сім’ї на формування дитини, виникає необхідність вивчити, проаналізувати та згрупувати за тематичними напрямами теоретичний здобуток з цієї проблематики.
Джерельну базу нашого дослідження склали фонди архівів та бібліотек України, матеріали з мережі Інтернет, державні нормативно-правові акти, монографії, дисертації, автореферати, педагогічна періодика.
Інформація з кожної групи джерел дає можливість отримати узагальнену картину щодо особливостей соціалізаційного впливу сім’ї на формування дитини, виявити особливості детермінації цього впливу соціокультурними реаліями, що мали місце протягом другої половини ХХ століття.
На початку 50-х років ХХ ст. погляди на сім’ю в цілому і сімейне виховання, зокрема, характеризуються значними суперечностями. З одного боку, простежувалася недооцінка впливу сімейного оточення на формування дитини, а з іншого, перед сім’єю висувалися певні вимоги, яких вона мала суворо дотримуватися у процесі реалізації виховного впливу на підростаючу особистість.
Тематика праць того періоду обмежується висвітленням окремих напрямів виховання дітей у сім’ї: виховання волі (О. Веденов), виховання дисциплінованості (І. Винниченко, К. Кіндрат); патріотичне виховання (С. Чавдаров), трудове виховання (Л. Уманська) (додаток А). На цьому тлі позитивно вирізняється книга С. Волошиної «Розповіді для батьків» (1953), адресована безпосередньо батькам. На її сторінках наведено численні життєві приклади як зразки правильного виховання дітей у сім’ї [45].
Серед праць того часу необхідно згадати й книгу Є. Сухенько «Виховання дитини-дошкільника у сім’ї», зміст якої орієнтований на сімейне виховання дитини певної вікової категорії, що було доволі незвичним явищем для того історичного періоду (див. додаток А).
Важливе джерело нашого дослідження становлять періодичні видання, зокрема журнал «Сім’я і школа». Вміщені на його сторінках публікації, дають змогу простежити соціокультурні зміни, які відбувалися у тогочасному суспільстві й справляли вагомий вплив на сім’ю та зміст сімейної соціалізації дитини (додаток Б).
Представлені в журналі статті можна розподілити за такими основними напрямами: формування у дитини громадянської позиції (рубрики «Виховання громадянина», «Журнал у журналі»); забезпечення її розумового розвитку (рубрика «Розвиток і виховання дитини») та здоров’я (рубрика «У лікаря»); досвід виховання дітей у сім’ї (рубрика «У сім’ї. Батьківський досвід»); особливості взаємодії соціальних інститутів у вихованні дітей (рубрика «Шкільне життя. Школа і батьки. Всі ми – вихователі»).
На надання батькам практичної консультаційної допомоги спрямовувалися рубрики: Пошта «Сім’ї і школи» (листи читачів, відгуки на них, поради, відповіді; консультації спеціалістів з проблем, що піднімалися в листах, роздуми над ними); рубрика «Книги» (презентація книг, рекомендованих батькам для читання з метою покращення їх педагогічних знань та педагогічної культури). Окрема увага приділялася питанням, які стосувалися організації дозвілля та побуту сім’ї (рубрики «Дозвілля та побут сім’ї. Заняття для дітей», «Домашня фотостудія», «Почитайте дітям», «Енциклопедія сімейних ігор і розваг», «Обережно: дорога»).
Розгляду проблем виховання дітей у сім’ї, підвищення рівня педагогічної культури батьків у період 1950-х рр. присвятили свої дослідження М. Бокарев [28] та М. Глазов [50]. З’являються й праці, присвячені вихованню дітей у сім’ї, адресовані широкому колу читачів. Зокрема, З. Равкін у своїй книзі писав, що «добре організована сім’я – джерело особистого щастя батьків і дітей, а разом з тим запорука сили і добробуту усього радянського суспільства» [47, с. 40].
Розвиток суспільства та соціокультурні зміни, що відбувалися в країні, зумовлювали зміну проблематики, яка піднімалася на сторінках журналу «Сім’я і школа». На початку 60-х років ХХ ст. з’являються праці, в яких висвітлюються питання, що стосувалися впливу батьків і найближчого оточення дитини на її формування. У зв’язку з цим слід назвати статті Н. Заглади «Слово матері», Е. Турбиної «Про бабусь», опубліковані у № 8 журналу «Сім’я і школа» за 1963 рік (див. додаток Б).
Доволі незвичною і прогресивною на той час була стаття В. Сухомлинського, в якій педагог стверджував, що проблема зміцнення сім’ї – одна із найбільш важливих соціальних проблем, яка безпосередньо впливає на моральність підлітків та юнацтва. Тому кожна людина має зрозуміти, що її обов’язком перед суспільством є свідоме виховання власних дітей [322]. Ці погляди розвинулися педагогом у його книзі «Моральні заповіді дитинства і юності» [326].
У книзі А. Грініної-Земскової «Громадянин і сім’я» увага читачів зверталася не на підготовку молодого покоління до громадського і трудового життя, а на виконання ними сімейних обов’язків [56].
Принагідно зазначимо, що для того часу характерна поява праць науковців і педагогів-практиків, які досліджували зв’язок між сімейним і суспільним вихованням. Зокрема, Г. Легенький у своїй книзі «Суспільне та сімейне виховання» наголошував, що суспільне виховання, компенсуючи недоліки сімейного, проникає у сферу сімейних відносин, впливаючи на них і змінюючи ці відносини, і, навпаки, сімейне виховання може впливати на відносини у дитячих колективах [164]. Він окреслюв ознаки гармонійного поєднання суспільного і сімейного виховання, серед яких пріоритетне місце відвів таким, як: повне узгодження соціально-етичних основ виховання у суспільстві та сім’ї; передача суспільству функцій, які не властиві сім’ї; організація різноманітного життя дітей [113, с. 89]. Суспільне виховання з раннього дитинства відривало дітей від спілкування з батьками і цим самим послаблювало виховний і соціалізаційний вплив сім’ї на підростаюче покоління.
Як наслідок, у періодичних виданнях піднімалася проблема взаємодії школи і сім’ї у формуванні дітей. З липня 1969 року в Україні починає видаватися щомісячний педагогічно-методичний журнал «Початкова школа», в якому започатковується рубрика для батьків і учителів «Школа і родина». Зміст цієї рубрики пов’язувався з розглядом питань щодо сімейного виховання, підготовки дітей до школи та спільної роботи сім’ї і школи (див. додаток А).
У 70-ті роки ХХ століття спостерігається подальше посилення інтересу до проблем сімейного впливу на розвиток і формування дитини (додаток В). Так, у дисертаційному дослідженні І. Комановського розглянуто особливості морального виховання у сім’ї дітей молодшого шкільного віку [128]. До висвітлення особливостей підготовки старшокласників до виконання ними батьківських виховних функцій звертається Д. Луцик [170]. Ця робота становить для нашого дослідження певний науковий інтерес, оскільки в ній розкрито становище та характерні риси сім’ї другої половини 70-х років ХХ ст., окреслено вплив особливостей сімейного виховання на формування зростаючої особистості. На жаль, у жодній із названих праць не згадуються соціалізаційні аспекти сімейного середовища.
Порівняно з попереднім десятиліттям, упродовж якого вийшло друком лише сім книг, присвячених розкриттю питань впливу сім’ї на формування дитини, у 70-ті роки ХХ ст. кількість друкованих видань такого спрямування збільшилася до 12 [1, с. 252]. Це свідчить про поступову актуалізацію проблем сім’ї та виховання дітей. Підтвердженням цього слугують праці В. Барського «Сім’я, щастя, дім, відповідальність» [17], О. Васильєвої «Естетична культура сім’ї» [36], М. Вовчик-Блакитної «Ви – батьки» [40], М. Ніжинського «Батько» [200], широко відома книга В. Сухомлинського «Батьківська педагогіка», на сторінках якої розглядаються різні аспекти виховання дітей у сім’ї [327]; публікації М. Панич «Складна єдність любові, вимогливості і поваги» [213], Ф. Юрченка і В. Карпикова «Підготовка молоді за кордоном до сімейного життя» [392].
Праця О. Савченко «Сімейне виховання. Молодші школярі» присвячена розкриттю можливостей сім’ї у всебічному формуванні підростаючої особистості, ознайомленню батьків із досягненнями тогочасної педагогічної науки; для кращого унаочнення порушених проблем наводяться численні життєві приклади сімейного виховання дітей [287].
У 70-х роках ХХ століття, крім зазначеної тематики, з’являються праці, присвячені сімейному трудовому вихованню, впливу мікроколективу сім’ї на професійне самовизначення дитини та прилучення її до ведення здорового способу життя: А. Масюк, Н. Терентьєва «Виховаймо здорову зміну у сім’ї» [178], Л. Новикова «Сім’я і вибір професії дітей» [203], С. Ладивір «Сім’я і виховання працездатності у дітей» [161] та ін. У праці Л. Новикової «Сім’я і вибір професії дітей» наводяться дані досліджень щодо впливу сімейного середовища на професійну орієнтацію учнів старших класів, наголошується на необхідності об’єктивного оцінювання батьками можливостей своїх дітей та правильного спрямування їх на вибір майбутньої професії [203].
Стаття В. Смоліної «Методи науково-педагогічного дослідження в галузі сімейного виховання» присвячена важливості вивчення та поширення позитивного практичного досвіду сімейного виховання [300].
У журналі «Сім’я і школа» відкриваються нові рубрики, серед яких помітне місце посідають такі, як «Явище сімейного значення», «Дитинство відомих людей», «Читацькі курси», «У сім’ї. Батьківський досвід» та ін. І хоча матеріали цих рубрик характеризуються значною заідеологізованістю та заполітизованістю, вже сам факт звернення до означеної проблематики свідчить про посилення інтересу педагогічної громадськості до питань сімейного виховання, визнання його суспільного значення.
Наприкінці 70-х років ХХ століття у журналі відкрито рубрику «В інтересах дитини», зміст якої стосувався соціально-педагогічних проблем, пов’язаних з девіантною поведінкою батьків, позбавленням їх батьківських прав, розлученням батьків, всиновленням дітей тощо: В. Іванов «Закон – проти п’яниць»; А. Нечаєва «Усиновити. Коли та як?»; Н. Никольська «Позбавляється батьківських прав»; А. Пергамент «Після розлучення» (див. додаток Б). Отже, можна констатувати, що в суспільстві відбувалися зміни, внаслідок яких сім’я, дитина і її інтереси опинилися у центрі уваги громадськості та науковців.
У 1976 році посилюється увага педагогів і науковців до співпраці школи і родини з питань виховання дітей у сім’ї. Лише у журналі «Початкова школа» протягом цього року було надруковано 15 публікацій з означеної проблематики, серед яких можна виділити такі: «Пошуки ефективних форм зв’язку школи, сім’ї і громадськості» (Д. Горчаков, № 11), «Спільна діяльність учителя і батьків у трудовому вихованні учнів» (В. Жеровикова, № 11), «Взаємозв’язок школи і сім’ї з питань фізичного виховання» (В. Журавінський, № 3), «Спецкурс з проблем сімейного виховання» (І. Комановський, № 3), «Спільна робота сім’ї і школи в моральному вихованні молодших школярів» (М. Лятецька, № 2), «Педагогічний всеобуч батьків молодших школярів» (А. Савко, № 11), «Здоровий побут – основа розвитку дитини» (С. Цвек, № 4) та ін. (див. додаток А).
Вагомий внесок у розкриття проблем сім’ї і її впливу на розвиток та формування дитини зробили соціологи. Так, як відомо, І. Кон виокремлював чотири основні періоди в історії радянської сімейної політики. Для нашого дослідження інтерес становлять частина другого, третій і четвертий. Другий період, згідно з поглядами І. Кона, охоплював 1930–1960 рр. («період стагнації»), й характеризувався: забороною на аборти, роздільним навчанням хлопчиків і дівчат, судовою постановою розлучення. Історичний період, що тривав від 1960 -х до 1980-х рр., позначений як «брежнєвський період одомашнювання», коли послаблюється законодавчий контроль за сім’єю. У 1990-х рр. починається «період лібералізації». Реальністю стає можливість обговорення теми сексуальності, спільне життя поза шлюбом, мономатеринські сім’ї та самотнє проживання стають суспільними нормами.
Важливе значення у вивченні впливу сім’ї на формування дитини мають наукові пошуки І. Гребенникова. У своїх численних працях він доводить необхідність здійснення спеціальної підготовки батьків до виховання дітей у сім’ї, наголошує на недоцільності обмеження її лише поданням певного мінімуму теоретичних знань, важливості вироблення у батьків відповідних педагогічних умінь та навичок [55].
80-ті роки ХХ століття характеризуються посиленням уваги науковців до проблеми готовності молоді до сімейного життя та врахування вікового підходу у вихованні дітей (див. додаток В). Так, у дисертаційній роботі Є. Сичової досліджено стиль спілкування як між батьками, так і батьками та дітьми; визначено рівні педагогічної культури батьків та розкрито зміст індивідуальної роботи з ними відповідно до різних типів сімей [330].
Аналогічні питання піднімаються у публікаціях О. Кульчицької «Батькам про виховання культури у дітей» [155], «Виховання почуттів у дітей в сім’ї» [154]; В. Котирло «Молодій сім’ї про виховання дітей» [140]. Різні аспекти сімейного виховання відповідно віку дітей вивчалися Л. Проколієнко і Д. Ніколенко, набувши узагальнення в праці «Сімейне виховання. Підлітки» [278]. Особливості сімейного виховання старшокласників досліджувалися М. Вовчик-Блакитною, що стало передумовою публікації книжок «Сімейне виховання. Юнацтво» [42], «Підготовка молоді до сімейного життя» [41] У книзі О. Скнар «Педагогічна культура сім’ї» [295] розглядалися сутнісні характеристики педагогічної культури сім’ї як одного з найважливіших чинників позитивного впливу на дитину.
У контексті нашого дослідження на увагу заслуговує книга Ю. Азарова «Сімейна педагогіка» [3], на сторінках якої обстоюється думка про те, що справжні духовні цінності, якими має володіти кожна людина, плекаються перш за все у сім’ї, що саме від старшого покоління родини дитина переймає навички соціальних відносин, навчається органічно взаємодіяти із суспільством. І хоча автор безпосередньо не згадує про соціалізацію, висунуті ним ідеї повною мірою відповідають соціалізаційним завданням, що постають перед сім’єю.
Також слід згадати посібник С. Злочевського і В. Котирло «Сімейна педагогіка» [114], зміст якого висвітлює такі соціально-педагогічні проблеми, як типологія сімей та сімейних відносин, визначення факторів впливу сімейного мікросередовища на формування і розвиток особистості дитини: батьківський авторитет, емоційне спілкування (між усіма членами сім’ї та і з найближчим оточенням), створення в сім’ї атмосфери довіри, взаєморозуміння та ін.
У 1987 році у журналі «Початкова школа» були надруковані статті, в яких висвітлювалися проблеми виховання у сім’ї, стиль стосунків між членами родини, авторитет та ін. Так, у статті О. Докукіної «Моральне виховання дітей у процесі спілкування» зазначено, що спілкування дітей і батьків «має бути змістовним, постійним, ґрунтуватися на задушевних, довірливих взаєминах батьків і дітей. Дитина, яка вірить своїм батькам, намагається наслідувати їх, краще сприймати зразки моральної поведінки» [91, с. 52]. Дослідниця наголошує, що батьки мають проводити своє дозвілля разом із дітьми, залучаючи їх до всіх видів діяльності, а саме: допомагати рідним і близьким, охороняти навколишнє середовище, виконувати домашню роботу, читати художню літературу та спільно переглядати телепередачі з подальшим їх обговоренням тощо. Головним у формуванні особистості визначено правильне спілкування батьків з дітьми, що сприяє розвитку в них моральності.
Піднімаються питання щодо особливостей характеру дітей, важливості встановлення емоційного контакту між батьками і дітьми, психічного розвитку дітей (О. Насонова «Емоційний контакт у сім’ї і психічний розвиток дітей», № 9), проблеми здорового способу життя (К. Абрагам «Відраза до алкоголю з дитинства», № 5), значення народної педагогіки у формуванні дітей у сім’ї (О. Любар «Народна педагогіка про виховання дітей у сім’ї», № 10) та ін. Подібна тематика публікацій прослідковується і на шпальтах інших журналів: С. Голод «З якої ви сім’ї?» [52], І. Дьоміна «Особливості виховних функцій сучасної сім’ї» [94], І. Комановський «Деспотичний стиль взаємин у сім’ї та його наслідки» [127], І. Кон «Замітки етнографії батьківства» [130], В. Столін «Сімейні труднощі: які й чому?» [316] та ін.
Починаючи з 60-х рр. ХХ століття у науковій літературі розробляються різні класифікації сім’ї за видом професійної діяльністі (селянська, робітнича), за кількістю дітей (однодітна, багатодітна). Хоча будь-яка сім’я того часу розглядалася як радянська, соціалістична, комуністична [215, с. 331-333].
Типологію сімей за такими параметрами, як: повна, неповна, велика, мала, багатодітна, запропонувала Н. Буланова [33, с. 14]. На основі проведеного дослідження, вона дійшла висновку, що найчастіше неповною є сім’я, що складається з матері та дитини.
В основу класифікації сімей, запропонованої Ю. Смородською, покладено особливості соціальної спрямованості батьків і характеру внутрішньосімейних взаємин. Доведено, що «соціалізація учнів найбільш успішно здійснюється за умов поєднання високого рівня соціальної спрямованості батьків і врегульованих стосунків між членами сім’ї» [301, с. 14]. Визнаючи, що сімейні конфлікти ускладнюють соціалізацію зростаючої особистості, дослідниця водночас констатує, що «за високого рівня соціальної спрямованості батьків, конфліктні ситуації суттєвого не впливають на формування особистості школярів старшого віку, оскільки компенсуються позитивною спрямованістю батьків. Найбільшу небезпеку для належного формування дитини становлять сім’ї, де безконфліктні взаємини поєднуються з низьким рівнем соціальної спрямованості батьків» [301, с. 15].
На початку 1980-х рр. до розробки типології сімей звертаються А. Кухарчук та А. Широкова. Базуючись на емпіричних даних, автори розподілили характерні для того часу сім’ї за наступними типами: благополучні, неблагополучні (у яких нездорова сімейна обстановка) і неповні, що утворилися у результаті розлучення [157, с. 119]. Крім того, дослідники відмічали, що в більшості випадків пропозицію розлучитися вносили жінки. Останнє було спричинено покращенням їх соціально-економічної незалежності, розбіжностями між уявленнями про подружнє життя і реальністю, непідготовленістю до життєвих труднощів, алкоголізмом та ін.
М. Панкратова у книзі «Сільська жінка в СРСР» поділяє сім’ї на такі типи: сільська, міська, нуклеарна, неповна, неблагополучна, соціально змішана, національно змішана, малодітна [214].
Покладаючи в основу класифікації сімей дисгармонійні відносини, Л. Міщик вирізняє такі типи сімей, як: «зовні спокійна» сім’я, вулканічна сім’я, «сім’я-санаторій», «сім’я-театр», «сім’я – третій зайвий», сім’я з «кумиром», «сім’я-маскарад» [185, с. 256-261].
У досліджуваний період на важливості батькового авторитету у формуванні дитини в сім’ї акцентують Л. Аза і Н. Лавриненко [2]. Продовжується розробка ідей виховання сім’єю у дітей працелюбності як домінуючої цінності та необхідної передумови їх ефективної життєдіяльності в суспільстві: І. Бех, С. Максименко «Трудове виховання в сім’ї» [24], Н. Лавриненко, В. Небоженко «Роль сім’ї у трудовому вихованні» [158].
У 80-ті роки ХХ ст. до обговорення проблем впливу сім’ї на формування дитини залучаються дописувачі журналів «Радянська школа», «Початкова школа», «Радянська педагогіка». Як приклад, у табл. 1.1 представлена тематика публікацій з проблем сім’ї, надрукованих у журналі «Радянська школа» у 80-х роках ХХ століття.
Таблиця 1.1
Основні публікації з проблем сім’ї, надруковані
у журналі «Радянська школа» у 80-х роках ХХ століття
| Автор | Джерело | Назва публікації |
| Абраменко В.І. |
|
Сім’я як фактор впливу на розвиток характеру підлітка |
| Брилінський Д.М. |
|
Думки про сімейне виховання |
| Кованько Л.Г. |
|
Підготовка старшокласників до сім’ї та шлюбу |
| Литвинова Н.І. |
|
Роль сім’ї у формуванні інтересу до робітничих професій |
| Паламарчук В.Ф. |
|
Оптимізація домашньої роботи школярів |
| Поплужний В.Л. |
|
Емоційна культура майбутнього сім’янина |
| Поплужний В.Л. |
|
Моральне самовиховання старшокласника як майбутнього сім’янина |
| Савченко О.Я. |
|
Педагогічні основи спілкування батьків і дітей |
| Сичова Є.Я. |
|
Про підготовку учнівської молоді до сімейного життя |
| Ставрояні С.М. |
|
Предметно-речове середовище сім’ї як фактор формування потреб старшокласників |
| Третяк М.А. |
|
Гігієнічна організація режиму дня школяра в сім’ї |
| Шарган О.М. |
|
До питання виховання майбутнього сім’янина |
У цей період наголошується на важливості взаємодії батьків, школи та громадськості у вихованні молодого покоління, продовжується обговорення проблем, які стосуються залучення дітей до трудового виховання та профорієнтаційної роботи. Висвітленню цих питань присвячена започаткована у 1982 році в журналі «Сім’я і школа» рубрика «Мудрий учитель – праця» (пропаганда різноманітних робітничих професій). У 1983 році журнал поповнюється ще однією рубрикою («Для бережливих»), яка містила рекомендації батькам і дітям щодо способів заощадження матеріальних і фінансових ресурсів сім’ї. У № 2 за 1983 рік, ураховуючи події у суспільному житті, рубрика «Журнал у журналі» вийшла під назвою «Діти. Бережливість. Економіка», де представлено статті В. Стороженко «Закон домогосподарства», «Похід бережливих»; Є. Беренштейна «Економіці навчає праця»; Ф. Іпполітова «Бережливість: можливості сім’ї»; Б. Шемякіна «Господар починається в сім’ї». Названі публікації спрямовувалися на те, щоб підвищити вплив сім’ї на економічне виховання дітей, зробити його більш ефективним. До того ж в них розглядалися окремі питання щодо соціалізації дітей у згаданому аспекті.
Новий етап у визначенні змісту сімейного виховання як важливого чинника впливу на розвиток і формування дитини розпочинається у 1984 році У журналі «Сім’я і школа» з’являється рубрика «Реформа школи: проблеми, досвід, роздуми», на сторінках якої піднімаються питання ролі сім’ї у формуванні дитини. Сім’я починає розглядатися як першооснова виховання і соціалізації молодого покоління, хоча не відкидається і важливість впливу громадськості та школи на становлення зростаючої особистості у соціумі. У 1984 році у рамках цієї рубрики публікуються матеріали В. Богданова та В. Кронгауза «Завод і школа – разом!» (№12), І. Демакової «Подовжений день – плюси та мінуси» (№2), C. Іванової «Не без допомоги батьків» (№3), Л. Лебедєвої «Працелюбність починається в сім’ї» (№3), Н. Панфілової «Ми, батьки, винні» (№2), Я. Петрушина «За домашню атмосферу!» (№3), Т. Сорокиної «Запорука успіху – в єдності дій» (№12), «Етика і психологія сімейного життя». Програма курсу (№9–10 [391]).
Подальшого визнання набувають ідеї підготовки батьків до виховання дитини у сім’ї. У соціально-педагогічному аспекті на увагу заслуговують погляди І. Комановського, який наголошує на необхідності диференційованого підходу до здійснення педагогічної освіти батьків, що сприяє врахуванню таких чинників: соціальний (врахування особливостей сільської, міської, робітничої, колгоспної сімей, сімей інтелігенції, змішаних сімей); демографічний (врахування віку і освіти батьків, віку і статі дітей, структури сімей, батьківського стажу); ідеологічний (врахування світоглядної позиції батьків, стилю внутрішньосімейних відносин, ставлення до суспільно корисної праці, школи, громадськості, суспільства) та етнографічний (врахування ступеня загальної, професійної та педагогічної культури батьків, сімейних традицій та культури домашнього побуту) [216].
Педагогічна діяльність батьків цього періоду поділялася на конструктивну (проектування особистості дитини, визначення мети виховання, форм та методів); організаторську (організація життєдіяльності дітей – режим дня, гра, праця, домашня навчальна робота, спорт, домашнє читання тощо; організація батьками власної діяльності та відпочинку – робота в домашньому господарстві, догляд за дітьми, читання, дозвілля); комунікативну (встановлення відносин між дітьми і батьками, членами сім’ї і оточуючими); гностичну (вміння аналізувати свої дії та якості, вдосконалювати їх і перебудовувати, розглядати власну виховну діяльність з метою її педагогічної корекції тощо) [216, с. 5].
У середині 80-х років ХХ ст. вектор педагогічних пошуків спрямовується на засудження алкоголізму, висвітлення його негативного впливу на фізичне здоров’я та моральність дітей і дорослих. У новій рубриці «Тверезість – норма життя» журналу «Сім’я і школа» друкуються статті Е. Бабаян «Усім світом – за тверезість!» (№2), «І переможемо!» (листи читачів, які схвалюють прийнятий партією та урядом комплекс заходів із подолання пияцтва та алкоголізму) (№9), О. Кабалкіна «Воля» (№11), Ф. Углова «Алкоголь проти дитинства» (№8), «Як важкий злочин» (№9), «Юнаки і дівчата! Я звертаюся до вас…» (№10) (див. додаток Б).
У рубриці «З педагогічного спадку» висвітлюється спадщина видатних педагогів та їх внесок у розгляд проблеми формування підростаючої особистості в сім’ї. Наприклад, у 1988 році тут вміщуються уривки з праць А. Макаренка «Думки про виховання» (№2), В. Сухомлинського «Листи до сина» (№9). На той час не втрачає актуальності і «Книга для батьків» А. Макаренка [174], у якій було зроблено важливі педагогічні висновки стосовно виховної функції сім’ї.
Після Чорнобильської катастрофи активізується увага до стану здоров’я молодого покоління та екологічної ситуації в країні. Підтвердженням цього може слугувати запровадження в журналі таких нових рубрик, як: «Здоров’я наших дітей. Фізкультура і спорт» та «Проблема століття».
Починаючи з 1988 року, в журналі запроваджено рубрику «Народний календар», матеріали якої ознайомлювали батьків і дітей із народними традиціями, обрядами, віруваннями, народними прикметами. Поява цієї рубрики зумовлювалася змінами у соціально-політичному житті суспільства, підвищенням інтересу до питань народної педагогіки, її впливу на сімейне виховання дитини.
Значний внесок у дослідження народної педагогіки українців, окреслення її впливу на сімейне виховання та формування дитини зробив М. Стельмахович. Акцентуючи увагу на важливій ролі сім’ї для формування і розвитку особистості, передачі їй соціального досвіду, дослідник наголошує на пріоритетному значенні сімейного колективу для соціалізації людини. Обравши предметом дослідження соціалізацію дітей і підлітків у родині на основі прогресивних традицій етнопедагогіки українського народу, М. Стельмахович доводить, що соціалізація дітей відбувається переважно у контексті побуту сім’ї, яка у своєму вихованні спирається на засоби народної педагогіки [313;314].
У 90-х роках ХХ століття набувають популярності дослідження, у яких розглядається репродуктивна поведінка сім’ї, поєднання професійних і сімейних обов’язків працюючих жінок, розподіл влади та обов’язків у сім’ї, морально-психологічний клімат сім’ї, тенденції розвитку шлюбно-сімейних взаємин. Посилюється інтерес до молодої сім’ї. З’являються дисертаційні роботи, в яких висвітлюються особливості підготовки молодого покоління до сімейних стосунків, формування в нього відповідних теоретичних знань і практичних умінь: Т. Алексєєнко, А. Даник, В. Кравець, В. Макаров, Н. Новікова, Г. Сутріна, Н. Феоктістова, І. Шалімова та ін. (див. додаток В).
В останнє десятиліття ХХ століття широкого висвітлення набувають проблеми, пов’язані із статевим вихованням дітей у сім’ї: Т. Алексєєнко «Педагогічні проблеми молодої сім’ї» [5], Н. Бабіна «Сучасна енциклопедія для молодих батьків: Як виростити дитину красивою, розумною, здоровою» [329], Т. Говорун, О. Шарган «Батькам про статеве виховання дітей» [51]; взаємостосунками дітей і батьків та сімейним вихованням: Т. Кравченко «Виховання молодших школярів у сім’ї» [144], Л. Кулик і М. Берестов «Сімейне виховання» [152], Хямяляйнен Ю. «Виховання батьків: концепції, напрями і перспективи» [361] та ін.
Слід також звернути увагу і на публікації у періодичних виданнях 90-х років ХХ століття. На їх шпальтах науковці, практикуючі педагоги і психологи розглядали нагальні питання того часу, що стосувалися сімейного виховання і його впливу на формування підростаючої особистості дитини. Зокрема, на сторінках журналу «Рідна школа» питання національного і родинного виховання розглядалися в публікаціях І. Беха [23], О. Киричука [118], М. Стельмаховича [315], а також в «Концепції національного виховання» [136]. Статті, що були вміщені в журналі «Рідна школа» у 90-х роках ХХ століття, подані в табл. 1.2.
Таблиця 1.2
Основні публікації з проблем родинного виховання,
вміщені у журналі «Рідна школа» у 90-х роках ХХ століття
| Автор | Джерело | Назва публікації |
| Алексєєва М., Осьмак Л. |
|
Вплив сім’ї на самоствердження підлітка |
| Алексєєнко Т. |
|
Ціннісні орієнтації сімейного виховання: концепція реалізації |
| Ашурко Ю. |
|
Педагогічна культура матері – запорука успішного виховання дітей |
| Грива О. |
|
Цінності сім’ї та сімейного виховання у різних етнічних спільнотах |
| Журба К. |
|
Духовні інтереси та ідеали сучасної української сім’ї |
| Повалій Л. |
|
«І перед нею помолюся…» (Батьківський авторитет у педагогіці українців) |
| Постовий В., Щербань П., Алексєєнко Т., Докукіна О., Стрєльнікова Н. |
С.15–20 |
Сім’я і родинне виховання. Концепція |
| Семиног О. |
|
Родинонька |
| Химич Н. |
|
Родинне виховання в сучасних умовах |
Характеризуючи зміст журналу «Сім’я і школа» у 90-ті роки ХХ століття, зазначимо, що у той час статті, присвячені різним питанням сімейного виховання, друкувалися як у традиційних, так і нових рубриках: «Суспільство та сім’я», «Підліток та суспільство», «З батьківських спостережень», «Співрозмовник», «Материнська школа», «Сімейна економіка», «Стоп-сигнал», «Чоловік і дитина», «Наші цінності», «Недільна школа», «Сім’я: вчора, сьогодні, завтра», «Клуб багатодітної сім’ї», «Інтимний світ сім’ї», «Сім’я і перебудова» та ін. (див. додаток Б).
Наприкінці 1993 року в Україні започатковано видання науково-теоретичного та інформаційного журналу «Педагогіка і психологія», дописувачі якого звертаються до висвітлення взаємостосунків між членами сім’ї, соціалізації особистості, впливу етнопедагогіки на формування підростаючої особистості тощо. Слід відзначити, що у номерах журналу за 1993–1996 роки основна увага приділялася розгляду проблем, пов’язаних із формуванням дитини, сімейними конфліктами, взаєминами між батьками і дітьми. Ось кілька прикладів: «Стосунки у сім’ях як умова здоров’я дітей» (М. Алексєєва, В. Васютинський, №1, 1993); «Культурно-діяльнісна концепція соціалізації особистості» (В. Москаленко, В. Циба, №3, 1995); «Материнська школа: виховання в родині» (В. Кузь, №4, 1995); «Батьківські установки в сім’ї і ставлення підлітків до себе» (О. Насонова, №1, 1995); «Емпатійні стосунки дітей у різних умовах соціалізації» (Л. Виговська, №1, 1996) та ін. З 1997 року дослідники більше приділяли уваги питанням народної педагогіки, родинним традиціям і вихованню духовності у дітей: «Родинне виховання на засадах народної педагогіки» (Т. Яценко, №2, 1997), «Духовні цінності в розвитку особистості» (І. Бех, №1, 1997), «Ціннісні орієнтації української сім’ї» (В. Постовий, №1, 1997), «Концепція родинного виховання А. Макаренка і сучасність» (О. Хромова, Т. Кравченко, №1, 1998), «Виховання духовності підлітків в сучасній сім’ї» (К. Журба, №4, 1998), «Прогнозування виховної ситуації» (О. Коберник, №2, 1998), «Виховання в підлітків поваги до батьків» (Л. Повалій, № 3, 1998), «Трансформація та інтеграція родинних традицій виховання дітей» (В. Постовий, №2, 1998), «Духовне виховання й самовиховання цілісної людини» (Т. Тюріна, №3, 1999) та ін. Як бачимо, у суспільстві кардинально змінилися погляди на родину, сімейне виховання і соціалізацію. Було визнано, що формування дитини залежить найперше від її родини, де відбувається первинна соціалізація підростаючого покоління. Ці погляди вже не приховувалися, а поширювалися. Сімейна соціалізація була визнана як така і вже не обмежувалася і не витіснялася сімейним вихованням.
Тематика наукових досліджень початку ХХІ століття характеризується більшою різноманітністю (див. додаток В). Поряд з традиційними проблемами сімейного виховання (Г. Авдіянц, К. Журба, О. Кузьмич), розкриттям змісту і напрямів підготовки молодого покоління до сімейного життя (Н. Гусак), розглядом проблем молодих сімей (Л. Буніна, Л. Омельченко), піднімаються питання, що стосуються соціально-педагогічних умов сімейного виховання (О. Безлюдний [20], Н. Семенова [289]), особливостей формування дитини в сім’ях різних типів (В. Капелюк [117]), соціалізації школярів у взаємодії сім’ї і школи (Т. Кравченко [148]). Посилюється увага до вивчення способів покращення стосунків між дітьми і батьками (Е. Заредінова, І. Сіданіч, Н. Шевченко), зокрема шляхом проведення соціально-педагогічної та соціальної роботи з дорослими членами сім’ї (В. Безлюдна [19]).
У цьому контексті слід згадати дисертаційну роботу Н. Семенової. Розглядаючи сім’ю як важливий інститут, де відбувається соціалізація особистості, дослідниця визначила та апробувала комплекс соціально-педагогічних умов покращення сімейного виховання молодшого школяра, до яких віднесено активізацію сімейної комунікації, урахування особливостей сімейного виховання і соціалізації дітей молодшого шкільного віку, використання надбань народної педагогіки, запровадження взаємодії соціальних інститутів для покращення психолого-педагогічних знань і педагогічної культури батьків [289].
До аналізу характерних особливостей сімейного виховання підлітка у однодітній сім’ї звертається В. Капелюк. Науковець вважає, що провідними функціями родини є: «виховання підростаючого покоління, передача дітям суспільно-історичного досвіду людства, підготовка їх до свідомого самостійного життя» [117, с. 9]. Доводить, що на формування дитини в однодітній сім’ї позитивний вплив справляє взаємодія батьків із вчителем-вихователем, покращення педагогічної культури батьків і гуманізація внутрішньосімейних взаємовідносин [117, с. 7].
На початку ХХІ століття виходить друком значна кількість книг, методичних рекомендацій, посібників, присвячених аналізу особливостей сімейного виховання та рекомендаціям щодо його поліпшення; роботі соціальних педагогів із сім’ями задля успішної соціалізації дітей. Серед них слід назвати такі, як: З. Кісарчук та О. Єрмусевич «Психологічна допомога сім’ї» [120], Т. Кравченко «Соціалізація дітей шкільного віку у взаємодії сім’ї і школи» [147], Т. Кравченко, І. Трубавіна «Допомога батькам у вихованні дітей» [143], «Консультування сім’ї» [134], «Методи та технології роботи соціального педагога» [181], Я. Мицельський «Буквар для батьків» [184], Р. Мухамедрахімов «Мати і немовля» [192], «Педагогічний словник для молодих батьків» [218], «Програма формування педагогічної культури батьків» [277], «Родинна педагогіка» [284], «Сім’я: психологія, педагогіка, соціальна работа» [291], Н. Слюсаренко і Н. Султанова «Етика соціально-педагогічної діяльності» [297], І. Трубавіна «Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім’єю» [336], В. Федяєва «Сімейне виховання в історичній ретроспективі (друга половина ХІХ – ХХ століття)» [354], Л. Царик «Форми і методи педагогічної активізації батьків» [375], К. Щербакова «У сім’ї росте дитина: родина і становлення особистості» [390] та ін. (див. додаток А).
Так, у праці З. Замараєвої та В. Новоселова розкрито трансформацію батьківства у радянський період, що відбувалася внаслідок партійно-державної політики стосовно сім’ї, проаналізовано вплив законодавства СРСР на зміну ролі батька в радянській сім’ї, становище радянського батьківства [111].
Питанням сімейної політики в західноєвропейських країнах, аналізу характерних для цих країн моделей батьківства присвячено публікацію Ж. Чернової [378], яка обстоює думку про те, що традиційно догляд і виховання за дітьми в сім’ї здійснювалися біологічними батьками, насамперед матерями, тоді як батьківство (отцовство) розглядалося переважно як економічна функція. Цей тип батьківства біологічно фундований, вписаний у традиційні ґендерні відносини, коли встановлено чіткий розподіл праці залежно від статі, за якого чоловіку приписується виконання ролі годувальника, а жінці, насамперед, ролі матері та домогосподарки.
Систематизацію різних типів сімей знаходимо в роботі А. Капської, яка виділила 12 класифікаційних ознак, що пропонується покладати в основу їх загальної типології: склад (нуклеарна, складна, неповна, материнська сім’я); кількість дітей (бездітна, однодітна, малодітна, багатодітна сім’я); наявність нерідних дітей (опікунська, прийомна); сімейний стаж (молода, середнього шлюбного віку, зріла сім’я); тип головування в сім’ї (демократична (партнерська), авторитарна (домінаторна)); національний (етнічний) склад (мононаціональна, міжнаціональна, сім’я з громадян різних держав, сім’я з осіб різного віросповідання); місце проживання (міська, сільська, віддалена); рівень матеріального достатку (сім’я з середнім матеріальним достатком, малозабезпечена, сім’я, що перебуває за межею бідності, заможна, елітарна); професійна діяльність (робітнича, фермерська); соціальний склад (соціально гомогенна і соціально гетерогенна); особливі умови сімейного життя (студентська, дистантна, сім’я у цивільному шлюбі, сім’я біженців); якість сімейних взаємин (благополучні і неблагополучні (стійкі конфлікти, наявність алко- і наркозалежних членів, низький морально-культурний рівень батьків, насильство стосовно членів родини, наявність засуджених чи ув’язнених членів родини, домінування серйозних помилок і прорахунків у вихованні дітей) сім’ї [308, с. 246-247].
Самостійну групу джерел створюють дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців, пов’язані з висвітленням проблеми соціалізації молодого покоління. Однак, у ХХ столітті, з огляду на пануючу ідеологію, питання соціалізації зростаючої особистості загалом та соціалізаційного впливу на неї сім’ї, зокрема, перебували зазвичай поза колом наукових інтересів вітчизняних дослідників. На цьому тлі вирізняється дисертація В. Лізанчука, в якій розкрито особливості впливу радіо і телебачення на соціалізацію підлітків, визначено три соціальні функції ЗМІ: освітня, організаційна та розважальна [165].
Серед інших видань цього періоду можна назвати публікації Н. Андреєнкової «Проблема соціалізації особистості» [10] та невеликий збірник статей під назвою «Актуальні проблеми соціалізації особистості в умовах науково-технічного прогресу» [4].
Вагомий внесок у розгляд проблем формування і розвитку особистості як у сім’ї, так і в суспільному середовищі зробив Г. Костюк. Він особливо звертав увагу на те, що зміст та форми виховання визначаються рівнем розвитку суспільства і наявними в ньому суспільними відносинами, акцентував на необхідності виховного впливу на формування особистості. Виховуючи дітей, стверджував психолог, старше покоління тим самим сприяє організації умов для їх життя і розвитку, дає поштовх для самостійної різнобічної діяльності, організовує життєдіяльність (починаючи від гри і навчальної діяльності, завершуючи участю в трудовому, суспільно-політичному житті дорослих). На увагу заслуговують ідеї Г. Костюка про те, що «з перших днів народження дитина є не просто біологічною, а людською істотою, здатною від природи до соціального розвитку, перші ознаки якого виявляються вже в ранньому віці» [139, с. 164]. Тому, «розвиток дитини – це не просто перехід від несоціального до соціального, а низка послідовних ступенів соціальності» [139, с. 164].
Наприкінці 90-х років ХХ століття відбувається посилення уваги з боку педагогів до проблем соціалізації зростаючої особистості. Захищаються дисертаційні роботи, присвячені питанням соціалізації старшокласників у сфері дозвілля (І. Корсун), виявленню особливостей соціалізації міських старшокласників (В. Іванов), розкриттю значення та способів надання педагогічної підтримки дитині у процесі її соціалізації (О. Кодатенко) (див. додаток В). Серед них і робота Р. Пріми щодо визначення засобів соціалізації дітей у сім’ї [263].
У роботі О. Кодатенко схарактеризовано умови ефективної педагогічної підтримки соціалізації підлітка з урахуванням досягнень особистісно орієнтованої педагогіки; визначено структурні компоненти та виявлено рівні соціалізованості підлітків на усіх етапах розвитку [125].
Про зростання уваги до проблеми соціалізації свідчить поява публікацій безпосередньо присвячених розгляду різних аспектів соціалізації. У праці А. Мудрика розглянуто специфіку соціалізації молодого покоління у період реформ початку 1990-х рр. [190]. Питанням соціалізації та виховання присвячена робота М. Лукашевича [169] та стаття Т. Бутківської [35].
Вивчаючи особливості входження людини в соціальне середовище, Д. Невирко визначає три основні групи механізмів соціалізації особистості (пізнавальні, адаптаційні, інтегральні) та виокремлює в цьому процесі дві фази: соціальну адаптацію та інтеріоризацію. Сутність фази соціальної адаптації становить взаємодія особистості із соціумом, у процесі якої приводяться у відповідність вимоги і очікування двох взаємодіючих сторін. Формування внутрішньої структури психіки людини шляхом оволодіння соціальними та духовними цінностями суспільства становить процес інтеріоризації [197]. Якщо у фазі адаптації відбувається пристосування людини до соціального середовища, то у фазі інтеріоризації вплив соціального середовища, переломлюючись крізь внутрішнє Я людини, формує її соціальні та духовні якості. Фази соціалізації тісно взаємопов’язані та взаємозумовлені. Зміна поведінки людини починається з порушення адаптації в умовах нового для неї соціального середовища. Формування нових соціальних і духовних якостей завершується стабілізацією поведінки індивіда (адаптацією), але вже на новому рівні, з орієнтацією на нове середовище.
На початку ХХІ століття проблема соціалізації посідає помітне місце серед інших соціально-педагогічних проблем. У дисертаційних роботах аналізуються засоби та чинники соціалізації особистості (М. Алексєєва-Вовк), педагогічне підґрунтя соціалізації студентства засобами масової комунікації (І. Курліщук), особливості гри як фактора соціалізації підлітків (Г. Казарова) та ін. Відбувається конкретизація окремих напрямів соціалізаційного процесу: політична соціалізація (Н. Дембицька, Ю. Загородній, В. Мачуський, Т. Поснова); громадянська соціалізація (Н. Самохіна); трудова соціалізація (Ю. Філіппов) та ін. (див. додаток В). Соціально-психологічним особливостям економічної соціалізації підлітків присвячує своє дослідження З. Антонова [13].
До цієї групи досліджень можна віднести й роботи, в яких розкрито специфіку соціалізації особистості різного віку. До визначення особливостей соціалізації школярів початкової ланки освіти звертаються Ю. Богінська, С. Курінна, О. Малахова. Питання, присвячені соціалізації учнівської молоді та студентства, вивчаються Л. Дябел, О. Заболотною, Н. Лавриченко, І. Печенко, П. Плотніковим, Н. Сівак, С. Собковою та ін.
Наприклад, у кандидатській дисертації О. Заболотної «Соціалізація учнівської молоді в загальноосвітніх і альтернативних закладах середньої освіти в США» вперше в Україні розкрито теоретичні засади і зміст, визначено форми та методи соціалізації учнів у США; проаналізовано та порівняно культурно-історичні особливості американського і українського стилів соціалізації; визначено основні чинники та конкретизовано їх вплив на соціалізацію учнів у американському суспільстві [100, с. 4].
Висвітленню особливостей соціалізації дошкільнят присвячено дисертаційне дослідження І. Рогальської «Теоретико-методичні засади соціалізації особистості у дошкільному дитинстві», де вперше змістовим компонентом соціалізації дошкільників установлено образ соціального світу, а також конкретизовано особливості соціалізації дошкільника в освітньо-виховній установі [283, с. 11].
Роль сім’ї і дитячого садка у соціалізації дитини досліджено В. Сметаніною. На її погляд, пріоритетне значення для соціалізації дошкільника мають соціальні норми та правила, що визначають життєдіяльність дітей-дошкільнят у суспільстві. Дослідниця доводить необхідність виховання у дошкільників усвідомленого ставлення до цих норм і правил, залучаючи до цього процесу батьків (педагогізація сім’ї), максимально використовуючи духовно-моральний, психолого-педагогічний потенціал традицій етнопедагогіки [299].
Більш глибокого опрацювання набули питання соціалізації особистості у молодіжних та громадських організаціях (Л. Варяниця, Л. Гордієнко, С. Диба, О. Панагушина, С. Чернета та ін.), у позашкільній і позанавчальній діяльності (Л. Коняєва, Д. Малков, Г. Овчаренко та ін.) (див. додаток В). Зокрема, у дисертаційному дослідженні С. Чернети «Організаційно-педагогічні умови соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях» (2005) окреслено зміст, форми та методи соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях; виділено функції соціалізації підлітків в організаціях такого типу [377].
Дослідники звертаються і до висвітлення інших аспектів соціалізації особистості. Так, проблему статеворольової соціалізації розглядала В. Романова; питання обдарованих учнів і їх соціалізація вивчалися Н. Завгородньою; специфіка соціалізації обдарованих студентів досліджувалася С. Фурдуй; соціалізація дітей у медіасередовищі розглядалася О. Петрунько; взаємодію сім’ї і школи у соціалізації школярів досліджувала Т. Кравченко та ін. (див. додаток В).
Збільшилася кількість наукових публікацій у періодичних виданнях, об’єднаних тематикою соціалізації, серед яких такі праці: Ю. Бєлєнь «Сім’я як головний агент статеворольової соціалізації дошкільників» [23], О. Коберника «Соціалізація особистості сільського школяра в процесі предметно-перетворювальної діяльності» [121], С. Ладивір «Сім’я – перша школа морального зростання» [162], Н. Султанової «Сім’я в системі виховання і соціалізації дітей (ХХ – початок ХХІ століття)» [318] та ін. (див. додаток А). Зокрема, у статті Я. Арабчук подано аналіз джерел і факторів формування особистості, розглянуто умови соціалізації особистості, представлено класифікацію факторів соціалізації, її видів [15].
Виокремлення сімейної соціалізації із загальної теорії соціалізації припадає на 60 – 70-ті рр. ХХ століття. У даний період з’являються перші праці, присвячені аналізу конкретних проблем сімейної соціалізації, представлені, насамперед, зарубіжними дослідниками. Найбільшого опрацювання набули проблеми моделювання виховної діяльності батьків (К. Бродерік [398], М. Корнуолл [400], Т. Парсонс [411], М. Хоффман [405]), відносин у системі «батько – дитина» (М. Ламб [406], Ф. Педерсен [412]), «мати – дитина» (М. Левіс, В. Крейчберг [407], Б. Роллінс, Д. Томас [413]), здійснення батьками функції контролю, підтримки (Дж. Роттер [415], Р. Хілл [404]), впливу батьків на розвиток соціальної компетентності дітей (Д. Баумрінд [396], Л. Маккобі, Д. Мартін [408]).
Дослідження М. Шаффер присвячене виявленню зв’язку між емпатією, стилем виховання у сім’ї і розвитком антисоціальної поведінки. Відсутність теплих дитячо-батьківських відносин, суперечності, авторитарний, ліберальний і вільний стилі виховання розглядаються як фактори, що зумовлюють формування в дитини антисоціальної поведінки [416]. Загалом М. Шаффер виокремлює три типи батьківських стилей виховання: дозволяючий, авторитарний та авторитетний. За дозволяючого типу батьки встановлюють слабкий контроль за дітьми, рідко карають їх. За авторитарного – батьки виявляють суворість і часто карають своїх дітей. Авторитетний стиль характеризується теплими взаєминами з дітьми, запровадженням поміркованої дисципліни. Результати проведеного дослідження дали дослідниці змогу встановити суттєвий зв’язок між антисоціальною поведінкою дитини і низьким рівнем сформованості в неї когнітивної та емоційної емпатії. Доведено, що саме модель дозволяючого стилю виховання, а не авторитарного, спричинює високий рівень антисоціальної поведінки.
Значення сім’ї у процесі соціалізації розкрито в працях Г. Гурко [58], І. Кона [133], М. Мацковського [180].
Сім’ю як осередок соціалізації дитини, її вплив на перебіг цього процесу, розглядали як українські (Г. Махмадамінова, Р. Пріма, М. Стельмахович), так і зарубіжні (Л. Буєва, І. Дементьєва, М. Тер-Мінасян, Хуарія Белуафі) дослідники (див. додаток В).
На думку Л. Буєвої, найважливішим агентом соціалізації є сім’я, оскільки вона становить перше й найближче соціальне оточення дитини, яке, відповідно, входить у ширше соціальне середовище (конкретний прояв суспільних відносин, в якому живе та розвивається особистість; сукупність певних соціальних умов життя людини, що впливають на її світосприйняття і поведінку) й несе на собі його відбиток [32]. Саме завдяки сім’ї дитина входить у суспільство, тут формується її первинна соціальна сутність. Водночас звертається увага і на негативний вплив сім’ї на соціалізацію дитини. Низький соціальний статус батьків, алкоголізм, конфлікти, соціальне відчуження, відсутність когось із батьків – усе впливає на характер, світогляд та соціальну поведінку, на соціальний статус дитини і ті соціальні ролі, які їй доводиться виконувати.
Стверджуючи, що сімейну соціалізацію важко відокремити від інших її видів і простежити результативність, Г. Махмадамінова наголошує, що саме завдяки батькам у процесі первинної соціалізації в підростаючої особистості формується певне уявлення про оточуючий її навколишній світ. До факторів впливу на функціонування родини на макрорівні дослідниця відносить ціннісні орієнтації сім’ї, соціальний досвід родини, соціальні статуси, які мають батьки, та ролі, які вони виконують, родинну соціальність. Ці ж фактори позначаються і на соціалізації зростаючої особистості [179].
У дослідженні М. Тер-Мінасян сім’я визначається головною умовою успішної соціалізації дитини, вирізняються моделі її соціалізації у сім’ї [331].
Розкриваючи моральні аспекти соціалізації дошкільників у алжирській сім’ї, Х. Белуафі встановлює та характеризує зв’язок між традиційним вихованням і соціалізацією дитини в релігійній алжирській сім’ї, порівнює підходи до виховання дитини у російській та алжирській сім’ї [22].
У дисертаційному дослідженні І. Дементьєвої визначено механізми сімейної соціалізації дітей, розроблено типологію сімей відповідно до рівня успішності реалізації ними соціалізації дітей; виявлено базові критерії визначення ціннісної системи сім’ї як первинного інституту соціалізації дітей; розроблено типологію сімейного неблагополуччя та розкрито особливості негативного впливу неблагополучних родин на соціалізацію дітей, окреслено соціальні умови, фактори, тенденції, детермінанти, що забезпечують ефективність сімейної соціалізації [60, с. 15].
Усі ці праці об’єднує думка, що сімейна соціалізація визначається як основа становлення особистості в соціумі, оскільки батьківська сім’я закладає ті цінності, уявлення, норми, які в подальшому визначають увесь життєвий шлях молодої людини, формують суспільну позицію особистості.
На початку ХХІ століття збільшилася кількість монографій, посібників, підручників (Н. Лавриченко, В. Ларцев, А. Антонов, В. Кравець, Т. Кравченко, О. Любарська, О. Ніколаєва та ін.), наукових публікацій у періодичних виданнях та збірниках матеріалів конференцій (Ю. Бєлєнь, В. Нікуліна, З. Бондаренко, Т. Кравченко, Н. Лавриченко, Л. Ляхоцька та ін.), присвячених розгляду різних проблем соціалізації особистості. Однак, представлений у них зміст недостатньо відображає особливості соціалізації різних вікових груп населення та соціалізації осіб різного соціального статусу, вплив агентів соціалізації на особистість, дещо ігнорується проблема сімейної соціалізації.
Отже, наведена тематика праць, що виходили друком упродовж другої половини ХХ – початку ХХІ століть, свідчить про певну увагу до вивчення проблем, які стосуються визначення сутності сім’ї, розкриття основних напрямів сімейного виховання, характеристики соціалізаційного потенціалу сімейного середовища. Однак, бракує досліджень, які б цілісно розглядали особливості соціалізаційного впливу сім’ї на формування дитини в контексті соціокультурних реалій другої половини ХХ століття.
1.2. Сутнісні характеристики соціалізації та її вплив на формування дитини
Особистість водночас виступає активним творцем навколишнього соціального середовища і творцем самої себе. Це визначено тим, що сучасна людина перебуває на якісно вищому рівні соціокультурного розвитку, ніж її попередники, оскільки не тільки значно збільшилися її потреби, а й змінився світ, у якому здійснюється її життєдіяльність. Звісно, вищезазначене безпосередньо впливає на соціалізацію людини, актуалізуючи необхідність з’ясування сутності даного процесу, розкриття основних його характеристик.
Як відомо, соціальна педагогіка – це міждисциплінарна наука, тож для характеристики сутнісних ознак соціалізації необхідно розглянути напрацювання представників різних наук, чиї інтереси поєднані із цим складним явищем (додаток Д).
Проблема соціалізації, в межах якої відбуваються взаємовідносини між особистістю і суспільним середовищем, має доволі давнє коріння. Ще в середині ХІХ ст. у філософії набули визнання теорії, розробники яких намагалися пояснити, як розвивається особистість, як впливають на неї різні фактори, яким чином вона вписується в загальний соціальний контекст [151, с. 118].
Автором терміну «соціалізація» є американський соціолог Ф. Гіддінгс. У 1887 році у праці «Теорія соціалізації» він запропонував трактувати цей термін як «процес розвитку соціальної природи чи характеру індивіда, підготовки людського матеріалу до соціального життя» [403, с. 22]. За Ф. Гіддінгсом, індивід – пасивний об’єкт, що повсякчас перебуває під впливом навколишньої соціальної дійсності й намагається пристосуватися до неї.
На думку Т. Парсонса, соціалізація «є процесом входження індивіда у соціальну систему, що охоплює соціальні інститути, норми, цінності, ролі та їх засвоєння» [410, с. 23].
Погляди Ф. Гіддінгса і Т. Парсонса поєднують думки про непорушний взаємозв’язок соціалізації з освітою і вихованням, з процесами адаптації особистості. Іншими словами, соціалізація пояснюється ними як процес пристосування людини до суспільного середовища, яке впливає на її формування відповідно до притаманних йому надбань культури.
До 1930-х років термін «соціалізація особистості» використовувався у таких значеннях: по-перше, для позначення переходу майна з приватної власності в суспільну, що є близьким до трактування терміну «націоналізація»; по-друге, для того, щоб позначити процес становлення людини як соціальної істоти. Перше значення сьогодні майже втратило своє визнання, тоді як друге активізує й водночас утруднює дослідження соціалізаційного процесу [151, с. 118].
У 1930-ті роки зацікавленість проблемою соціалізації зумовлювалася розробкою проблеми зв’язків між людьми і культурою, передусім у її педагогічному аспекті. Систематичне дослідження суперечностей між поведінкою дитини і вимогами соціуму, з одного боку, і результатами формування особистості, з іншого, зумовило початок широкого використання поняття «соціалізація» у західних як соціологічних і соціально-психологічних, так і правових дослідженнях (в основному для пояснення особливостей поведінки представників різних соціальних груп у різних життєвих ситуаціях). Водночас соціалізація доволі часто розглядалася як процес створення «стандартної» особистості, яка володіє низкою соціальних ролей. При цьому останні мали відповідати запитам тогочасного суспільства.
Серед перших дослідників проблеми соціалізації необхідно назвати Е. Дюркгейма. Він пов’язував цей процес із фундаментальними засадами своєї концепції, насамперед із принципом соціологізму, утверджував домінуючу роль суспільного над індивідуальним. Суспільство Е. Дюркгейм розглядав як складний і змістовий «соціальний факт», здатний зовні тиснути на індивіда [401]. Він стверджував, що під час розвитку індивід оволодіває нормами і правилами поведінки, мовою, звичаями, наявною системою знань, у тому числі релігійними віруваннями, настановами політичної системи, які створені суспільством унаслідок соціальної практики. Привласнення об’єктивно існуючих соціальних цінностей, психологічних механізмів, етичних норм і становить, на переконання Е. Дюркгейма, сутність процесу соціалізації, що відбувається у вигляді виховання [401, с. 51]. Основна мета виховання, на його думку, полягає у формуванні соціальної істоти, розвитку в дитини якостей, які потребує суспільство. Але суспільство не просто виховує людину у процесі її соціалізації, воно «конструює» її у відповідності до своїх потреб. Егоїстична і несоціальна істота при соціалізації перетворюється на іншу – соціальну істоту, яка здатна до суспільної і моральної життєдіяльності.
Отже, соціалізація, за Е. Дюркгеймом, передбачає прищеплення дитині навичок дисципліни і самоконтролю, почуття приналежності до певної суспільної групи та готовність до виконання соціальних приписів. Лише в процесі соціалізації (внаслідок виховання й освіти) людина навчається керувати своїми імпульсами, обмежувати свої реакції певними рамками, стримувати свою біологічну природу, засвоює приписи, цінності та ідеали, що дозволяють їй існувати у суспільстві. Порушення процесу соціалізації, як правило, супроводжується послабленням системи нормативної регуляції індивідуальних потреб, колишні норми та цінності вже не відповідають реальним відносинам, суспільство потрапляє у кризовий стан аномії – «безнормованості». Однак, передбачаючи можливість надмірного посилення впливу держави і навіть придушення нею волі окремого індивіда, Е. Дюркгейм звертав увагу на значення проміжних соціальних груп, які забезпечують оволодіння особистістю певними цінностями і нормами, серед яких він виокремлював професійні, релігійні та сімейні групи, які створюють власні «моральні кодекси», що регулюють поведінку особистості. Дослідник запропонував доволі жорстку ієрархію моральних правил, де нижчий рівень утворювали сімейна, професійна та релігійна мораль, тоді як на її верхівці розміщувалися спільні для всього людства цінності та ідеали, які панували в державі.
У концепції соціальної інтеграції П. Сорокіна виокремлено три найбільш важливі фактори, що впливають на соціалізацію: «космічно-географічна» соціалізація індивідів: клімат, територія тощо; «біологічно-фізіологічна» соціалізація: основні інстинкти і стимули, які змушують людей вступати в численні взаємодії; «психологічна соціалізація»: навчання, наслідування, емоційно-інтелектуальні контакти [303, с. 161-187].
Під впливом праць М. Хайдеггера [356], Г. Маркузе [177] та інших представників франкфуртської школи неомарксизму у 50–60-х роках ХХ ст. поняття стандартно соціалізованої особистості трактувалося у негативному сенсі