Актуальність теми дослідження. Фізична культура і спорт в Україні визнані сферою функціонування громадянського суспільства й соціально-гуманітарної політики держави. Соціальна значущість і пріоритетність означеного задекларована в законах України «Про освіту» [54], «Про вищу освіту» [53], «Про фізичну культуру й спорт» [55], Державній національній програмі «Освіта» («Україна ХХІ століття») [43], Національній стратегії розвитку освіти в Україні [118]. У Національній стратегії з оздоровчої рухової активності в Україні на період до 2025 року «Рухова активність – здоровий спосіб життя – здорова нація» [117], зазначено, що метою держави є створення умов для підвищення рівня залучення населення до оздоровчої рухової активності та здорового способу життя для формування здоров’я громадян як найвищої соціальної цінності в державі, що сприятиме розв’язанню гуманітарних і соціально-економічних проблем для особи, суспільства та держави.

Інноваційні процеси у сфері фізичної культури і спорту, осмислення цінності здоров’я людини, визнання високої соціальної значущості фізкультурної освіти, популяризація фізкультурно-оздоровчих заходів та олімпійських видів спорту, формування позитивного ставлення широкого загалу до фізкультури й спорту через визнання і пошанування досягнень команд чи окремих осіб – усе це зумовлює потребу в розширенні послуг, що здійснюються засобами фізичної культури й відповідно потребує суттєвих змін у професійній підготовці майбутніх фахівців із фізичного виховання та спорту.

Водночас нинішньому рівню розвитку фізичної культури і спорту в Україні властива напружена ситуація у кадровому забезпеченні, що відзначається розбалансованістю між обсягами підготовки й реальними потребами у фахівцях із фізичної культури і спорту, відставанням змісту їх підготовки від реальних потреб і запитів часу. Сьогодні потрібен не спеціаліст-виконавець чи знавець спортивної роботи, а компетентний спеціаліст-організатор, ініціатор оздоровчої рухової активності як основного чинника профілактики хронічних неінфекційних захворювань і забезпечення здорового способу життя, фахівець із рекреації та реабілітації, менеджер, який добре обізнаний із нормативно-правовою базою у сфері фізичної культури і спорту, озброєний адекватними до вимог часу професійними знаннями й технологіями провадження фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності.

Необхідність підготовки такого фахівця – конкурентоспроможного на ринку праці, компетентного, відповідального, такого, що вільно володіє своєю професією й орієнтується в суміжних галузях діяльності, здатного до ефективної роботи за спеціальністю на рівні світових стандартів, готового до постійного професійного росту, соціальної і професійної мобільності – як відповідь на реальні потреби і запити суспільства є тенденцією та основним орієнтиром сучасних освітніх програм у світі й Україні зокрема.

Зазначене вище обґрунтовано в численних наукових дослідженнях, що розкривають як загальні концептуальні основи неперервної професійної освіти (В. Андрущенко [3], І. Бех [9], О. Браславська [15], В. Галузинський [30], О. Гура [39], М. Євтух [50], І. Зязюн [60], В. Кремінь [120], В. Кудіна [76], О. Куц [80], А. Лігоцький [84], Н. Ничкало [123], Є. Приступа [138], С. Сисоєва [155], Л. Сігаєва [158], Л. Сущенко [163], Л. Тимчук [170], Т. Федірчик [172], Л. Хомич [177], Я. Цехмістер [178]), так і широкий спектр теоретико-методологічних і прикладних аспектів функціонування й розвитку сфери фізичної культури і спорту та професійної підготовки майбутніх фахівців галузі. Варті уваги роботи вчених, у яких опрацьовано важливі положення щодо: теорії і методики підготовки спортсменів високого класу (Г. Арзютов [5], І. Ганчар [32], О. Демінський [42], С. Єрмаков [52], В.Івлев [62], В. Кашуба [67], Л. Матвєєв [89], В. Платонов [133-134], Ю. Шкребтій [186]); теорії і методики фізичного виховання (В. Арефьєв [4], Е. Вільчковський [23], М. Дутчак [48], Л. Іванова [63], Т. Круцевич [166], І. Ляхова [88], Л. Матвєєв [90, 167], Є. Приступа [138], А. Цьось [179], Б. Шиян [184-185]); підготовки фахівців фізичного виховання й спорту (О. Вацеба [18], С. Гаркуша [34], М. Герцик [35], Є. Захаріна [56], М. Приймак [137], Є. Приступа [139], Ю. Сазанов [150], А. Сватьєв [152], Л. Сущенко [164], О. Тимошенко [169]). Увага значної кількості сучасних науковців звернена на вивчення різних аспектів фізичного виховання й спорту в США (О. Віндюк [24], Н. Воробйов [26], С. Гуськов [41], І. Петрова [131] ін.), проблеми професійної підготовки кадрів для галузі (Т. Бакланова [8], Н. Бомова [14], Т. Осадча [127] ін.). Теоретичну й практичну значущість для розвитку професійної освіти в Україні становлять наукові дослідження системи педагогічної освіти США, представлені в працях С. Амеліної [1], Р. Бєланової [10], Н. Бідюк [12], Л. Віннікової [25], Т. Кошманової [73], В. Кудіна [75], М. Лещенко [81], М. Нагач [115], К. Рибачука [144], О. Романовського [147-148], О. Романовської [145-146], С. Шандрук [180]. Означені дослідження здебільшого висвітлюють питання підготовки фахівців галузі фізичного виховання й спорту, спрямовані на педагогічну діяльність у закладах освіти.

Показовим у цьому аспекті видається досвід підготовки фахівців фізичного виховання і спорту в США, які впродовж десятиліть демонструють стабільно високі показники функціонування фізкультурно-оздоровчої та спортивної сфери (лідируючі позиції в різного роду світових змаганнях, високий відсоток залучення населення до занять оздоровчою руховою діяльністю і спортом, впроваджені на загальнонаціональному рівні рекомендацій з оздоровчої рухової активності та заохочення осіб, які ведуть здоровий спосіб життя, високий рівень розвитку інфраструктури спортивних споруд). Дієвість функціонування фізкультурно-спортивної галузі в США забезпечують кваліфіковані фахівці, програми підготовки яких передбачають формування не тільки професійно-орієнтованих знань, умінь й навичок, але й навичок ведення бізнесу, маркетингу, менеджменту, діловодства тощо, що їх американці визнають обов’язковою умовою для здобуття престижної роботи, у якій вони зможуть реалізуватися, здійснити успішну кар’єру, досягти позитивних показників розвитку галузі, фінансового успіху і соціальної стабільності. Позаяк спектр напрямів підготовки фахівців фізкультурно-спортивної галузі в США охоплює ще й професії інструктора з фітнесу, спортивного тренера, фахівця зі зміцнення здоров’я, рекреаційного терапевта, менеджера фізичного виховання і спорту.

Американські науковці приділяють належну увагу теоретичним аспектам фізичного виховання (Р. Баілеу (R. Bailey) [249], Д. Гайдн-Давіес (D. Haydn-Davies) [324], Й. Муссоліно (J. Muscolino) [386], У. Пугсе (U. Puhse) [447], Б. Ван дер Сміссен (B. Van der Smissen) [466], М. Веал (M. Veal) [514] ); змістовому наповненню програм підготовки та спрямованості професійної діяльності фахівців фізичного виховання і спорту (С. Бровн (S. Brown) [258], С. Капел (S. Capel) [283], Р. Коттрелл (R. Cottrell) [280], Р. Діксеу (R. Dixey) [292], Т. Еавес (T. Eaves) [293], С. Фаір (S. Fair) [304], С. Феіман-Немсер (S. Feiman-Nemser) [305], Р. Гансен (R. Hansen) [322], Г. Гаррісон (G. Harrison) [323], Ш. Гоффман (Sh. Hoffman) [339], Т. Горн (T. Horn) [220], Д. Йамес (D. James) [351], Л. Келлу (L. Kelly) [353], А. Леунес (A. Leunes) [360], Й. Невелл (J. Newell) [397], М. Пріце (M. Price) [441], А. Смітх (A. Smith) [467], Д. Ватт (D. Watt) [515], Й. Вінніск (J. Winnick) [525] ); висвітленню шляхів оптимізації університетської підготовки й підвищення рівня професіоналізму випускників (Л. Гоуснер (L. Housner) [340], Л. Шулман (L. Shulman) [464], Д. Сіедентоп (D. Siedentop) [465] ); підвищенню рівня спортивної підготовленості (Л. Картвігхт (L. Cartwright) [264], Л. Феттерс (L. Fetters) [306], Р. Пфеіффер (R. Pfeiffer) [416], К. Вісе (C. Wise) [526] ); оздоровчій спрямованості рухової діяльності та здорового способу життя (Р. Бегум (R. Begum) [251], Б. Гравес (B. Graves) [318], Р. Маннінг (R. Manning) [367], С. Мансфіелд (S. Mansfield) [368], Й. Наідоо (J. Naidoo) [387], В. Прееду (V. Preedy) [437], Т. Робертсон (T. Robertson) [457], Б. Шаркеу (B. Sharkey) [463], М. Тоурелле (M. Tourelle) [500] ).

Безпосереднє ознайомлення з американською освітньою практикою у сфері фізичної культури і спорту під час стажування в Університеті Центрального Арканзасу дало змогу констатувати унікальність досвіду США в налагодженні ефективної взаємодії державного й недержавного секторів фізичної культури і спорту, в організації розгалуженої мережі фізкультурно-оздоровчих закладів різних типів і рівнів, акцентуалізації уваги на розвитку форм фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності в суспільстві.

Безперечне світове лідерство США в розвитку шкільного, олімпійського та професійного спорту, комплексна державна політики заохочення громадян до оздоровчої рухової активності, розвинута система оздоровчої рухової активності населення, наявний широкий спектр освітніх напрямів підготовки фахівців фізкультурно-спортивної галузі в університетах і коледжах зумовлюють необхідність узагальнення досвіду цієї країни, дають змогу фахівцям України оцінити власні теоретичні позиції, досягнення, недоліки, стимулюють розробку нових підходів, програм і проектів у зазначеній сфері.

На підставі вивчення тематики й змісту сучасних дисертаційних робіт констатовано відсутність цілісного дослідження професійної підготовки фахівців фізкультурно-спортивної сфери в Сполучених Штатах Америки.

Науковий аналіз результатів теоретичних і практичних напрацювань учених із досліджуваної проблеми, нормативно-правової бази, власний досвід науково-педагогічної діяльності дають змогу констатувати низку суперечностей у професійній підготовці фахівців із фізичної культури і спорту в Україні, зокрема:

декларування державою соціальної потреби оздоровчої рухової активності і здорового способу життя громадян та фактичну відсутність такої освітньої галузі з широким спектром освітніх напрямів;
неузгодженістьтеоретичного та практичного складників професійного компонента вітчизняних програм підготовки фахівців із фізичної культури;
наявність позитивного зарубіжного досвіду професійної підготовки фахівців із фізичного виховання і спорту та відсутність комплексних програм щодо його імплементації.

Розв’язання наведених суперечностей потребує переосмислення цілей, завдань і стратегії професійної підготовки майбутніх фахівців із фізичного виховання і спорту в Україні відповідно до сучасних освітніх пріоритетів та необхідності забезпечення компетентності і професійної мобільності викладача фізичного виховання, тренера з певного виду спорту.

Реформування вищої школи в Україні й необхідність якісної підготовки фахівців фізичного виховання і спорту актуалізують необхідність вивчення означеного питання в ракурсі компаративістики, що зумовило вибір теми дослідження: «Теорія і практика професійної підготовки фахівців фізичного виховання і спорту в Сполучених Штатах Америки».

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складником програми науково-дослідної роботи кафедри теоретичних основ і методики фізичного виховання «Теоретико-методологічні засади педагогічного, психологічного та медико-біологічного аспектів фізкультурно-спортивної діяльності» (державний реєстраційний номер 0109U002723), а також кафедри фізичного виховання для природничих факультетів «Фізична культура і спорт у системі загальнолюдських цінностей, забезпечення здоров’я і фахової дієздатності» (державний реєстраційний номер 0111U004597) Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Тему дисертації затверджено вченою радою Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (протокол № 2 від 28.09.2010 року) та узгоджено у Міжвідомчій раді з координації наукових досліджень із педагогічних і психологічних наук в Україні (протокол № 2 від 22.02.2011 року).

Мета дослідження полягає у виявленні та розкритті на основі теоретичного узагальнення результатів порівняльно-педагогічного аналізу концептуальних засад, змісту та особливостей організації професійної підготовки фахівців із фізичного виховання й спорту в системі вищої освіти в Сполучених Штатах Америки, обґрунтуванні можливостей творчого використання ідей зарубіжного досвіду у процесі модернізації підготовки фахівців фізкультурно-спортивної галузі в Україні.

Відповідно до теми й мети визначено завдання дослідження:

Обґрунтувати теоретико-методологічні засади дослідження професійної підготовки фахівців із фізичного виховання і спорту в Сполучених Штатах Америки.
Проаналізувати особливості розвитку сфери фізичної культури й спорту як пріоритетного напряму гуманітарної політики США.
Схарактеризувати систему професійної підготовки фахівців фізкультурно-спортивної сфери як складник університетської освіти в Сполучених Штатах Америки.
Проаналізувати зміст та схарактеризувати академічні спеціалізації професійної підготовки фахівців фізкультурно-спортивної сфери в Сполучених Штатах Америки.
Дослідити дидактичні аспекти професійної підготовки фахівців із фізичного виховання і спорту в Сполучених Штатах Америки.
Здійснити порівняльний аналіз системи професійної підготовки фахівців із фізичного виховання і спорту у США й Україні та виокремити спільні та відмінні риси американської й української систем підготовки фахівців із фізичної культури.
Окреслити перспективні напрями використання прогресивних ідей американського досвіду в українській системі професійної освіти.

Об’єкт дослідження – професійна підготовка майбутніх фахівців із фізичного виховання і спорту в Сполучених Штатах Америки.

Предмет дослідження – концептуальні засади, зміст та організація професійної підготовки майбутніх фахівців із фізичного виховання і спорту в Сполучених Штатах Америки.

Провідною ідеєю дослідження є положення про те, що професійна підготовка фахівців із фізичного виховання і спорту в Сполучених Штатах Америки є системним, багатовимірним явищем, що має цілісний, неперервний, диференційований характер, охоплює сукупність взаємопов’язаних структурних елементів (законодавчу базу, освітні заклади та центри, національні й федеральні програми розвитку сфери фізкультури і спорту й підготовки фахівців для неї, освітні та фізкультурно-оздоровчі програми; зміст, форми, принципи організації навчання, інноваційні технології навчання, педагогічний персонал, науково-методичний супровід тощо), що впливають на забезпечення якості професійного навчання та розвиток особистості.

Концептуальні засади дослідження. Положеннями, які є домінантами і забезпечують усебічне дослідження проблеми професійної підготовки фахівців із фізичного виховання і спорту в Сполучених Штатах Америки, визначено:

професійна підготовка фахівців із фізичного виховання і спорту є складником неперервної освіти, розвиток якої зумовлений глобалізаційними й інтеграційними процесами, комплексом внутрішніх і зовнішніх соціально-економічних та освітніх чинників розвитку будь-якої країни, динамічністю освітніх потреб людини, суспільства і ринку праці;
професійна підготовка фахівців із фізичного виховання і спорту ґрунтується на філософських, соціально-економічних, психолого-педагогічних засадах, спрямованих на забезпечення суспільно-державних та індивідуальних потреб особистості; на концептуальних ідеях неперервності, відкритості, випереджувального розвитку;
професійна підготовка фахівців із фізичного виховання і спорту є складником сфери фізичної культури і спорту, інноваційні процеси в якій актуалізують проблеми модернізації й оптимізації освітніх професійних програм з урахуванням сучасних міжнародних стратегій розвитку фізичної культури і спорту;
система професійної підготовки фахівців із фізичного виховання і спорту в Сполучених Штатах Америки має специфічні особливості, зумовлені цілями й закономірностями розвитку американського суспільства, зокрема, взаємозв’язком із соціальними, політичними, культурними процесами, які відбуваються в ньому;
аналіз організації й змісту професійної підготовки фахівців із фізичного виховання і спорту в Сполучених Штатах Америки виявляє прогресивні ідеї, екстраполяція і творче використання яких в Україні сприятиме удосконаленню сучасної системи професійного навчання фахівців сфери фізичної культури.

Методологічними засадами дослідження є: філософські положення теорії пізнання взаємовпливу і взаємозалежності явищ об’єктивної дійсності, необхідність об’єктивного вивчення їх у розвитку та зв’язку з конкретно-історичними умовами на основі єдності логічного й історичного, загального та особливого, теорії і практики; загальнофілософські ідеї розуміння людини як абсолютної цінності й самоцілі суспільного прогресу; принципи науковості, цілісності, неперервності, соціальної зумовленості, об’єктивності, поєднання навчання і продуктивної праці, випереджувального підходу у професійному навчанні, індивідуалізації та диференціації навчання; концептуальні положення щодо цілісності й наступності змісту багаторівневої підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання у вищих навчальних закладах;

системний підхід, що уможливив аналіз процесу професійної підготовки фахівців із фізичного виховання і спорту в Сполучених Штатах Америки з позицій цілісності, розкриття структурних компонентів системи професійної освіти, виявлення механізмів їх взаємозв’язків і взаємовпливів, прогнозування можливостей творчого використання прогресивних ідей американського досвіду в розвитку сучасної системи професійної підготовки фахівців фізичного виховання і спорту в Україні;
функціональний підхід, спрямований на визначення функцій системи професійної підготовки фахівців із фізичного виховання і спорту та практичне забезпечення їхньої реалізації в конкретних соціально-економічних умовах;
аксіологічний підхід, що уможливив прогнозування процесу професійної підготовки фахівців із фізичного виховання і спорту на основі визнання людини як вищої цінності й мети суспільного розвитку та сприяв відбору і структуруванню змісту й технологій професійної підготовки фахівців, формуванню в них ціннісних орієнтацій, необхідних для успішної професійної діяльності та конкурентоздатності на ринку праці;
професійно-особистісний підхід, що сприяв забезпеченню єдності процесів формування професійної компетентності і професійно важливих особистісних якостей особистості;
суб’єкт-суб’єктний підхід, завдяки якому учасники процесу професійного навчання були рівноправними партнерами, що здатні формулювати і коригувати цілі, усвідомлювати мотиви, самостійно здійснювати планування та оцінювання результатів навчальної діяльності;
андрагогічний підхід, із позицій якого обґрунтовано дидактичні умови реалізації освітніх програм, використання інноваційних технологій навчання, розробку науково-методичного супроводу професійної підготовки фахівців із фізичного виховання і спорту.

Дослідження здійснено на основі міждисциплінарного підходу, що уможливило використання філософських, економічних, психологічних, педагогічних, соціологічних та інших наукових концепцій і положень.

Теоретичними засадами дослідження є: філософські концепції функціонування й розвитку освітніх систем у контексті глобалізації (В. Андрущенко [3], Б. Гершунський [36], К. Корсак [71], В. Кудіна [76], В. Лутай, [87] О. Сухомлинська [162], Г. Філіпчук [176] та ін.); теорії неперервної професійної освіти (І. Зязюн [60], В. Луговий [86], Н. Ничкало [123], В. Олійник [126], Н. Протасова [141], Л. Сігаєва [158] та ін.); концептуальні положення порівняльної педагогіки (А. Василюк [16], Т. Десятов [44], М. Лещенко [81], О. Огієнко [125], Л. Пуховська [142], А.Сбруєва [151] та ін.); концепції інноваційних технологій професійної підготовки фахівців (В. Биков [11], Р. Гуревич [40], І. Дичківська [46], О. Дубасенюк [47], Е. Кузнецова [77], А. Кузьмін [78], О. Пєхота [132], О. Пометун [136], С. Сисоєва [156], М. Солдатенко [160] та ін.); теоретичні та науково-прикладні положення професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту (В. Арефьєв [4], Г. Арзютов [5], Е. Вільчковський [23], С. Гаркуша [34], М. Герцик [35], О. Демінський [42], М. Дутчак [48], Є. Захаріна [56], Л. Іванова [61], В. Кашуба [67], Т. Круцевич [74], І. Ляхова [88], В. Платонов [133], Є. Приступа [139], А. Сватьєв [152], Л. Сущенко [164], О. Тимошенко [169], А. Цьось [179], Б. Шиян [184-185]); підготовки фахівців фізичного виховання та спорту в зарубіжній вищій школі (Т. Бакланова [8], Н. Бомова [14], В. Заціорський [57], М. Кутепов [79], Т. Осадча [127]); обґрунтування творчого використання зарубіжного досвіду в практиці підготовки фахівців у вищій школі (Б. Вульфсон [29], І. Зварич [58], Т. Кошманова [72], О. Лещинський [82], М. Нагач [115], Л. Пуховська [142], К. Рибачук [144], О. Романовський [148], О. Романовська [145-146], С. Шандрук [180]).

Методи дослідження. Відповідно до предмета, мети і завдань наукового пошуку використано комплекс методів дослідження: загальнонаукові – аналіз, синтез, порівняння та узагальнення (для вивчення праць вітчизняних і зарубіжних науковців, офіційних і нормативних документів, оригінальних документальних джерел (документації університетів і акредитаційних агентств), що стосуються розвитку професійної освіти в галузі фізичного виховання і спорту в Україні і США); порівняльно-історичний метод – для порівняння соціально-педагогічних фактів, явищ й результатів; структурний – для аналізу розвитку соціальних та освітньо-культурних процесів; компонентно-структурний – для виокремлення основних компонентів системи професійної підготовки фахівців із фізичного виховання і спорту, обґрунтування провідних принципів і функцій; інтерпретаційно-аналітичний – для здійснення концептуального аналізу літературних, документальних та інших англомовних джерел з використанням інтерпретації, систематизації, порівняння та узагальнення; пошуковий – для формування узагальнених висновків, оцінок, виявлення раціонального й практично-ціннісного в наукових розробках із порівняльної педагогіки; статистичний аналіз – для оцінки стану й динаміки розвитку сфери фізкультури і спорту в сучасному світі й її кадрового забезпечення; прогностичний – з метою застосування знань із теорії і практики професійної підготовки фахівців із фізичної культури і спорту у США для аналізу ситуації в українській системі професійної освіти та передбачення перспектив екстраполяції американського досвіду; емпіричні: бесіда, діалог, дискусія, спостереження, обговорення дослідницьких проблем під час майстер-класів, зустрічей з американськими колегами на семінарах і конференціях під час стажування у США, участі в Інтернет-конференціях.

Джерельну база дослідження становлять:

документи державних і громадських комісій та організацій у галузі фізичного виховання й спорту та вищої освіти США – Американського союзу здоров’я, фізичного виховання, рекреації й танців, Національної асоціації спорту й фізичного виховання, Департаменту охорони здоров’я й соціального обслуговування США, Карнегі Форуму, Національної ради з професіональних стандартів викладання, Національної комісії з викладання й майбутнього Америки, Комісії із сертифікації вчителів Департаменту освіти штату Каліфорнія та ін.;
федеральні програми розвитку фізкультури і спорту;
монографії та інші наукові праці вітчизняних та закордонних дослідників;
фахові педагогічні видання України, Росії й США: «Теория и практика физической культуры», «Педагогика», «Педагогіка та психологія», «Рідна школа», «Journal of Physical Education, Recreation and Dance», «Physical Educator», «Quest», «Journal of Teaching in Physical Education», «Journal of Teacher Education»;
матеріали наукових фондів Національної наукової бібліотеки імені В. І. Вернадського, Національної парламентської бібліотеки України, науково-педагогічної бібліотеки імені В. О. Сухомлинського;
матеріали зарубіжних періодичних видань та інформаційні ресурси (енциклопедії, словники, довідники, інформація з мережі Інтернет та ін.);
науково-методична та інформаційно-аналітична література вищих навчальних закладів США (освітні програми, навчальні плани, методичні рекомендації, підручники й навчальні посібники для підготовки майбутніх фахівців із фізичного виховання і спорту в Сполучених Штатах Америки);
методичні матеріали про стажування автора в Університеті Центрального Арканзасу.

Наукова новизна і теоретичне значення одержаних матеріалів дослідження полягає в тому, що:

уперше у вітчизняній педагогічній науці в порівняльно-педагогічному аспекті обґрунтовано теоретико-методологічний концепт, на основі якого комплексно розкрито теоретичні і практичні засади професійної підготовки фахівців із фізичного виховання і спорту в Сполучених Штатах Америки; з’ясовано особливості розвитку сфери фізичної культури й спорту як пріоритетного напряму гуманітарної політики США (вплив громадських організацій оздоровчої та фізкультурно-спортивної спрямованості, законодавче регулювання, державні програми та ініціативи уряду щодо покращення здоров’я населення); проаналізовано організаційну структуру багаторівневої системи підготовки фахівців із фізичного виховання і спорту в університетах США; на основі аналізу державної політики у сфері фізичної культури і спорту схарактеризовано кваліфікаційні вимоги до фахівців із фізичного виховання і спорту; виявлено змістові характеристики освітніх програм різних напрямів і кваліфікаційних рівнів; розкрито дидактичні аспекти професійної підготовки майбутніх фахівців із фізичного виховання і спорту в освітній практиці США (форми організації навчання, використання інтерактивних педагогічних технологій, оцінювання навчальних досягнень, моделі суб’єкт-суб’єктних відносин); досліджено ієрархію управлінських структур та їх функції в організації професійної підготовки фахівців із фізичного виховання і спорту; обґрунтовано можливості творчого використання прогресивних ідей американського досвіду в розвитку сучасної системи професійної підготовки фахівців із фізичного виховання і спорту в Україні;

уточнено: сутнісний зміст понять: «фізична культура», «фізичне виховання», «спорт», «фітнес», «професійна підготовка», «професійна підготовка фахівців із фізичного виховання і спорту в Сполучених Штатах Америки» (організований у системі вищої освіти процес професійного навчання, що передбачає oвoлoдіння професійними знаннями, уміннями і навичками, які мають системний характер взаємoзв’язку властивостей і якoстей oсoбистoсті, здатної на високому рівні професіоналізму організовувати фізичне вихoвання різних верств населення, здійснювати фізкультурно-освітню, спортивно-тренерську, рекреаційно-дозвіллєву, оздоровчо-реабілітаційну та організаційно-управлінську діяльність відповідно до основних засад гуманітарної політики США); «фахівець із фізичного виховання і спорту» (особа, що вoлoдіє прoфесійними знаннями, уміннями і навичками, які мають системний характер, і здатна на високому рівні професіоналізму організовувати фізичне вихoвання різних верств населення, здійснювати фізкультурно-освітню, спортивно-тренерську, рекреаційно-дозвіллєву, оздоровчо-реабілітаційну та організаційно-управлінську діяльність);

подальшого розвитку набули принципи та ключові положення, що зумовлюють функціонування і розвиток системи професійної підготовки фахівців фізкультурно-спортивної сфери в Сполучених Штатах Америки, розробку освітніх професійних програм; положення щодо інноваційного структурування змісту професійної підготовки фахівців із фізичного виховання у вищих навчальних закладах України на основі вивчення прогресивних ідей зарубіжного досвіду.

До наукового обігу введено нові факти, теоретичні ідеї і підходи, обґрунтовані теоретиками і практиками США щодо розвитку системи підготовки фахівців із фізичного виховання і спорту; уточнено зміст окремих понять, введено нові персоналії американських науковців, які займаються проблемами професійної освіти.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що об’єктивний аналіз досліджуваного матеріалу і його узагальнення дають змогу: модернізувати зміст, форми і методи підготовки фахівців фізичного виховання і спорту в Україні; створити підґрунтя для розробки концепцій, нормативних документів та законодавчих актів із проблем професійної підготовки фахівців із фізичного виховання і спорту, а також для подальшого розвитку стратегій реформування системи професійної освіти в Україні. Розроблений цикл лекцій і тематику семінарських занять із курсу «Професійна підготовка фахівців із фізичного виховання і спорту в Сполучених Штатах Америки» упроваджено в навчальний процес підготовки фахівців зі спеціальності «Фізичне виховання»; науково-методичні рекомендації щодо модернізації та інноваційного структурування професійної підготовки фахівців із фізичного виховання і спорту у вищих навчальних закладах України сприятимуть творчому використанню прогресивного досвіду США.

Матеріали наукового пошуку можуть бути використані в історико-педагогічних, психолого-педагогічних, порівняльних, соціально-філософських дослідженнях; при розробці державних стандартів у галузі фізичного виховання й спорту, освітньо-кваліфікаційної характеристики сучасного фахівця із фізичного виховання і спорту, сприятимуть оновленню змісту освітніх програм, удосконаленню класифікатора спеціальностей.

Обґрунтовані в дослідженні положення та узагальнення можна використати в процесі розробки навчальних планів і програм підготовки викладачів фізичного виховання вищими навчальними закладами України, для написання підручників, навчально-методичних посібників для сфери фізичної культури, у ході вивчення дисциплін «Педагогіка вищої школи», «Порівняльна педагогіка», «Теорія і методика фізичного виховання», «Спортивно-педагогічне удосконалення», спецкурсів та спецсемінарів із проблем педагогічних інновацій, а також під час педагогічної практики.

Основні положення та результати дослідження впроваджено в навчально-виховний процес Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (довідка № 10/15-1628 від 03.06.2016 р.); Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (довідка № 1452/01 від 09.06.2016 р.); Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (довідка № 122-н від 13.06.2016 р.); Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка (довідка № 26 від 01.09.2016 р.); Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (довідка № 07-10/1559 від 08.09.2016 р.); Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (довідка № 1086-33/03 від 16.09.2016 р.).

Автор роботи безпосередньо вивчав систему педагогічної освіти США в університеті Центрального Арканзасу (м. Конвей, штат Арканзас), зокрема, відділів освіти м. Конвей та м. Літл-Рок (штат Арканзас), та співпрацював з адміністрацією факультетів кінезіології, психології і консультування університету Центрального Арканзасу.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дослідження представлено в доповідях на науково-практичних конференціях різного рівня, а саме: міжнародних – «Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я в сучасному суспільстві» (Луцьк, 2005, 2008, 2012), «Основні напрямки розвитку фізичної культури, спорту та фізичної реабілітації» (Дніпропетровськ, 2005), «Роль фізичної культури як вагомого фактора покращення стану здоров’я населення і модифікації стилю життя» (Івано-Франківськ, 2006), «Фізична культура, спорт та здоров’я нації» (Вінниця, 2006, 2009), «Інноваційні технології в освіті» (Київ, 2010), «Професіоналізм педагога у контексті Європейського вибору» (Київ, 2010), «Сучасні проблеми та перспективи розвитку фізичного виховання, здоров’я і професійної підготовки майбутніх фахівців з фізичного виховання та спорту» (Київ, 2011, 2013, 2014, 2015, 2016), «Реалізація здорового способу життя – сучасні підходи» (Дрогобич, 2011), «Здоровье человека в современном обществе» (Сімферополь – Судак, 2012), «Инновационные технологии в образовании» (Ялта, 2012), «Актуальні проблеми розвитку спорту для всіх: досвід, досягнення, тенденції» (Тернопіль, 2012), «Фізична культура та спорт у начальних закладах східноєвропейських країн» (Чернівці, 2013), «Актуальні проблеми фізичного виховання, реабілітації, спорту та туризму» (Запоріжжя, 2013), «Актуальні проблеми вищої професійної освіти» (Київ, 2014), «Pedagogy of 21^st century: teaching in the world of constant information flow» (Будапешт, Угорщина, 2014), «Trends and perspectives in physical culture and sports» (Сучава, Румунія, 2016); всеукраїнських – «Актуальні проблеми фізичного виховання та спорту на сучасному етапі» (Чернігів, 2006, 2008), «Молода спортивна наука» (Львів, 2006, 2008), «Актуальні проблеми розвитку фізичного виховання, спорту і туризму в сучасному суспільстві» (Івано-Франківськ – Микулинич, 2008), «Актуальні проблеми фізичної культури, спорту та здоров’я людини» (Чернівці, 2012), «Актуальні питання впливу довкілля, фізичного виховання та спорту на здоров’я студентської молоді» (Бердянськ, 2013), «Історичні, теоретико-методичні, медико-біологічні аспекти фізичної культури і спорту» (Чернівці, 2016).

Матеріали кандидатської дисертації «Ефекти обмінної взаємодії в кристалах, тонких шарах та квантових структурах на основі напівмагнітних напівпровідників» зі спеціальності 01.04.10 – Фізика напівпровідників та діелектриків, захищеної у 1996 році, у тексті докторської дисертації не використано.

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено у 49 наукових публікаціях, з яких 1 монографія; 2 навчальних посібники; 25 статей відображають основні наукові результати дослідження (5 статей – у зарубіжних періодичних фахових виданнях); 21 стаття апробаційного характеру.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків до них, висновків, списку використаних джерел (531 найменування, з них 341 – англомовне) та 7 додатків на 116 сторінках. Загальний обсяг дисертації – 559 сторінок, основний зміст викладений на 391 сторінці. Робота ілюстрована 11 рисунками, 10 таблицями.

РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ
ФАХІВЦІВ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ТА СПОРТУ В США

1.1. Системний підхід як методологія порівняльно-педагогічного дослідження

Глобалізація сучасного світу актуалізує порівняльно-педагогічні розвідки, які все більше позиціонуються країнами як інструмент досягнення національними освітніми системами міжнародних стандартів якості у контексті конкурентоспроможності. Посилення запиту обумовлює необхідність удосконалення методологічних засад порівняльної педагогіки з метою відповідності сучасним вимогам. Цьому присвячено праці провідних зарубіжних учених у цій царині, зокрема Р. Арнове (R. Arnove) [224], В. Бігнолд (W. Bignold) [254], М. Брей (M. Bray) [257], Р. Ковен (R. Cowen) [281], Е. Епстеін (E. Epstein) [297], М. Манзон (M. Manzon) [369], Ю. Сзатковська (J. Szatkowska) [484], А. Вісеман (A. Wiseman) [527], А. Джурінського [45], В. Карпанова [66], І. Мітіна [113] та ін. В Україні методологічні проблеми порівняльної педагогіки досліджуються у працях О. Галуса [31], Т. Кошманової [72], О. Коренькової [70], К. Корсака [71], Н. Мукан [114], Л. Пуховської [142], А. Сбруєвої [151], С. Шандрук [181] в яких характеризуються етапи її розвитку, аналізуються трансформації мети, завдань, методів дослідження.

Соціолог Ю. Сзатковська (J. Szatkowska), характеризуючи загальне визначення порівняльних досліджень зазначає, що міждисциплінарні дослідження ведуться з метою набуття загальних знань про культуру, культури або ж з метою верифікації гіпотез про причини появи, виникнення і розвитку певних явищ або цілих класів явищ, а також з метою виявлення взаємозв’язку між ними [484, с. 123].

Компаративний (від лат. comparatius) – порівняльний; порівняльно-історичний метод у філософії, має практичне значення особливо в період інтенсивного реформування освіти. Аналізуючи стан і тенденції розвитку освіти за кордоном, дослідники-компаративісти зіставляють закордонний досвід з вітчизняним і таким чином вносять вагомий вклад у пошуки адекватних рішень, створення науково обґрунтованих планів розвитку освіти, вдосконалення педагогічної прогностики. Та водночас слід пам’ятати, що не завжди закордонний досвід може «прижитися» в нашому середовищі. Як зазначає Б. Вульфсон, «навряд чи можливе створення ідеальної універсальної моделі системи освіти, яка б була придатною для всіх країн і народів». Тому закордонний досвід завше має «примірятися до специфічних умов вітчизняної системи освіти» [28, с. 11-12].

Е. Епстеін (E. Epstein) відзначає, що порівнювати сучасні системи освіти слід і для того, щоб виявити невідчутну і наявну духовну силу, яка існує в будь-якій системі, в реальності підтримує шкільну систему і відповідає за її ефективність [297, с. 730].

Тобто потрібен не простий опис систем, а дослідження їхньої спрямованості, а звідси змісту і соціальної ролі. Щоб ліпше зрозуміти систему, треба вивчити і те соціально-культурне середовище, в якому вона діє. Адже система освіти кожної країни відображає особливості її соціально-економічного розвитку, політичної структури, специфіку історико-культурних і власне педагогічних традицій.

Зазначимо, що сучасні педагоги-науковці (Н. Ничкало [122], П. Підкасистий [130], С. Сисоєва [157],) розглядають методологічну основу дослідження як багаторівневу структуру з такими рівнями:

філософський або фундаментальний (система діалектичних методів, які є найзагальнішими і діють на всьому полі наукового пізнання),
загальнонауковий (базується на загальнонаукових принципах дослідження: історичному, логічному, системному, моделювання тощо),
конкретно-науковий (сукупність специфічних методів кожної конкретної науки, які є базою для вирішення дослідницької проблеми).

Визначаючи методологічну основу нашого дослідження з позиції першого – філософського рівня, апелюємо до засад сучасної гуманістичної філософії, яка акцентує увагу науковця на педагогічній взаємодії, рівноправності суб’єктів навчально-виховного процесу, самоцінності індивідуальності; врівноваженні, збалансуванні навчально-виховних закладів усіх рівнів, що в сукупності сприяють становленню цілісної людини як особистості.

Другий рівень – загальнонауковий ‒ спирається на загальнонаукові принципи, форми, підходи до відображення дійсності. Протягом багатьох років у наукових і методичних рекомендаціях переважав поелементний, функціональний підхід до розгляду проблем професійної освіти, коли глибоко і ґрунтовно аналізувалась та чи інша функція конкретного фахівця, в результаті чого те чи інше явище часто вивчалося відірвано від інших. На певному етапі такий підхід приніс користь і виправдав себе. Ми будемо користуватися цим підходом частково, аналізуючи соціально-професійні функції у діяльності суб’єктів – фахівців фізичного виховання і спорту.

Дослідники (В. Афанасьєв [6], С. Гончаренко [37], С. Шандрук [180] та ін.) в наукових розробках віддають перевагу системно-діяльнісному підходу, тобто дослідженню комплексної взаємодії суттєвих компонентів: потреба ‒ суб’єкт – об’єкт – процеси – умови – результат. Це забезпечує цілісність, комплексність, структурність, взаємозв’язок з зовнішнім середовищем, цілеспрямованість і самоорганізацію дослідження, створює умови комплексного вивчення будь-якої сфери людської діяльності.

Застосовуючи методологію зазначених досліджень як загальну і конкретно наукову щодо нашого, ми будемо розглядати професійну підготовку фахівців фізичного виховання і спорту в США як невід’ємну складову частини системи вищої освіти. Тому для нашого дослідження найбільш доцільним буде поєднання методології системного та структурного підходів. Саме ці підходи дадуть нам можливість зробити структурний, поелементний аналіз системи професійної підготовки фахівців фізичного виховання і спорту.

За допомогою системного осмислення ми зможемо уникнути однобічності, частинності, фрагментарності, а, отже, неповноти в аналізі професійної освіти фахівців фізичного виховання і спорту в США.

Специфіка системного аналізу в порівняльно-педагогічних дослідженнях полягає в тому, що він дає змогу розкласти складну проблему на компоненти аж до постановки конкретних завдань і водночас зберігати цілісність проблеми. Системний аналіз надає можливість дослідити не тільки зв’язки та елементи системи, але й розглядати проблему в її взаємодії із зовнішнім середовищем. Центральною процедурою в системному аналізі є побудова узагальненої моделі (або моделей), що відображає всі фактори та взаємозв’язки реальної ситуації, що можуть проявитися під час здійснення професійної підготовки фахівців.

Базовою категорією системного аналізу є поняття «система». Саме слово «система» (від грец. σvστημα ‒ організм, союз, ціле, складене з частин) виникло в Стародавній Греції приблизно 2 тис. років тому. Стародавні вчені (Аристотель, Демокрит, Платон та ін.) розглядали складні речі, процеси і міфи про створення світу як складені з різноманітних систем (наприклад, атомів). Розвиток астрономії (Коперник, Галілей, Ньютон та ін.) дав змогу перейти до геліоцентричної системи світу, до категорій «річ і властивість», «ціле і частина», «субстанція й атрибути», «подібність і відмінність» тощо [124, с. 874].

Однак і дотепер не існує загальновизнаного значення терміна «система». Сучасна наука потребує вироблення чіткого наукового визначення системи, що є складним завданням, оскільки розглядуване поняття належить до найбільш загальних й універсальних дефініцій. Варто відмітити також той момент, що система, як цілісна множина взаємозалежних елементів, не зводиться до простої суми властивостей її елементів.

Загалом, проаналізувавши довідкову літературу, констатуємо, що термін «система» вживається в різноманітних смислових варіантах, а саме: 1) система як теорія (наприклад, філософська система Платона); 2) система як класифікація (наприклад, періодична система елементів Д. Менделєєва); 3) система як закінчений метод практичної діяльності; 4) система як деякий спосіб мисленнєвої діяльності (наприклад, система числення); 5) система як сукупність об’єктів природи (наприклад, Сонячна система); 6) система як певне явище суспільства (наприклад, правова система); 7) система – це сукупність установлених норм життя та правил поведінки [13, 19, 124, 159, 189].

Австрійський біолог Л. Берталланффу (L. Bertalanffy) розглядав систему як комплекс елементів, що взаємодіють. Це визначення і сьогодні служить за основу більшості інших визначень [252].

Російські дослідники В. Садовський [149] та Є. Юдін [190] поняття «система» наділяють такими характеристиками: взаємопов’язаність елементів системи; система утворює особливу єдність із середовищем; будь-яка система є елементом системи вищого рівня; елементи будь-якої системи зазвичай виступають елементами нижчого рівня.

Отже, система – не тільки певне ціле, складене із взаємодіючих елементів; це сукупність елементів, яка характеризується певною поведінкою у складі іншої, складнішої системи ‒ зокрема, навколишнього середовища.

Дослідником А. Уємовим система розуміється як множинність об’єктів, на яких реалізується раніше визначене відношення з фіксованими властивостями [171].

В. Садовський визначає систему як «упорядковану певним чином сукупність елементів, взаємопов’язаних між собою і таких, що утворюють деяку цілісну єдність» [149, с. 98].

В. Сімонов визначає діяльнісну систему як «сукупність об’єктів, взаємодія яких сприяє виникненню нових інтегрованих якостей, що їх не мають частини і компоненти, які утворюють певну систему» [154, с. 32].

Що ж до системного розгляду, то передусім слід отримати уявлення про системний об’єкт як про ціле. На цьому наголошує, зокрема, М. Каган: «Єдиний ефективний шлях розв’язання цього завдання – підхід до системи, що вивчається, як до частини деякої метасистеми, тобто ззовні, із середовища, в котре вона вписана і в якому вона функціонує» [65, с. 21]. Таким чином, ми вивчатимемо її у взаємодії з метасистемою – суспільством, беручи за основу сенс її існування ‒ роль до якої вона покликана у принципі і фактично виконує.

Розуміння поняття «система», таким чином, є необхідним для застосування у порівняльно-педагогічних дослідженнях системного аналізу, який постулює необхідність задоволення певних вимог. Суть першої полягає в тому, що коли це «система», то поведінка кожного елемента системи впливає на поведінку системи загалом; істотні властивості системи втрачаються, коли вона розділяється. Відповідно друга вимога означає взаємозалежність поведінки елементів системи та їх впливу на ціле; при цьому за умови відділення елементів системи від цілого їх суттєві характеристики втрачаються.

Отже, характеристики (властивості, стан або поведінка), якими володіє система в цілому, відрізняються від її окремих складових (підсистем). Будь-яка система має власні, специфічні, закономірні дії, які не є явними у розрізі окремих елементів системи. Тобто, те, що характерне для системи, не завжди властиве її елементам, коли вони поза системою.

На основі різних підходів до визначення «системи», виокремимо такі її суттєві ознаки: 1) сталі зв’язки між елементами; 2) ціла система характеризується якостями, які не властиві окремим її елементам; 3) система та її складові розглядаються цілісно, а не ізольовано одна від іншої (наприклад, зв’язок цілого і складових у живому організмі), 4) зв’язки системи та її складових міцніші і сильніші за зв’язки самої системи або її частин з іншими системами, що означає, що у взаємодії із середовищем система є єдиним цілим, 5) ні одна система не є незмінною і вічною, адже кожній властиві внутрішні суперечності, які підпадають під зовнішні впливи, тому всяка система проходить різні періоди функціонування (зародження – становлення – розвиток – розквіт – занепад ‒ загибель).

Перераховані системоутворювальні ознаки розглядаємо як універсальні, що характеризують усі види систем.

Відповідно до логіки системного підходу, початкове дослідження системи здійснимо шляхом розкладання її на підсистеми та вивчення кожної підсистеми окремо і у взаємозв’язку з іншими, що дає інтегровану картину досліджуваної системи. Інакше кажучи, дослідження системи потрібно розпочинати з дослідження її структури. Це поняття у буквальному значенні означає «порядок», «устрій», «сукупність зв’язків і відносин між частинами цілого» [19, с.1209]. Загальновідомо, що в структурі систем розрізняють різні типи, зокрема такі, як лінійні структури, мережеві, матричні, ієрархічні.

Одними з найскладніших і найбільш значущих є соціальні системи, адже їх загальною і сутнісною ознакою є людська природа, що означає наступне: творцями соціальних систем є люди, для яких соціальні системи є як сферою діяльності, так і об’єктом впливу. В цьому, з одного боку, полягає творчий характер функціонування соціальних систем та управління ними, а з іншого виявляє такі їх особливості, як суб’єктивізм, волюнтаризм чи абсолютизм.

У результаті узагальнення характеристик соціальних систем виокремимо такі їх ознаки, як цілеспрямованість, наявність функцій, прагнення до самозбереження, інформаційність, відкритість, здатність до самоуправління. Пояснимо сутність кожної з них. Цілеспрямованість або наявність мети системи означає, що будь-які організації, суспільства, класи, соціальні групи створюються або об’єднуються з певними (конкретними, чіткими) цілями. Наявність функцій системи визначається конкретними зусиллями, діями, які система вживає для досягнення певної мети. Самозбереження як ознака системи, з одного боку, відображає її прагнення зберегтися в існуючій якості, а з іншого, за умови достатньої і високої організованості системи, вона не лише пристосовується, але й намагається впливати на інші. Ознака інформаційності означає, що розвиток соціальних систем не може відбуватися без посиленого обміну інформацією між середовищем і системою, між складовими самої системи чи на рівні взаємодії різних систем. Відкритість системи означає інтенсивний обмін інформацією із зовнішнім середовищем, навколишніми предметами тощо. Ступінь відкритості детермінується об’єктивними факторами (наприклад, професійна, службова, або державна таємниця) і суб’єктивними (вигадані причини, зумовлені формалізмом, бюрократизмом, невмотивованими заборонами і т.ін.). Здатність (спроможність) до самоуправління передбачає здатність підтримати власну діяльність в оптимальному режимі для всієї системи, який забезпечить збереження і підтримку її цілісності.

У контексті розгляду поняття системи значущим, на наш погляд, є звернення до поняття системного аналізу. Відомо, що такий розділ міждисциплінарних наукових досліджень зародився ще в 30-х роках ХХ століття у зв’язку з потребою узгодження уніфікації інформації, отримуваної у ході досліджень різних наукових напрямів. Системний аналіз сьогодні зазвичай використовується на узагальнюючому етапі досліджень, спрямованих на вивчення законів динаміки систем (в тому числі суспільних) і абстрактного виокремлення з існуючих систем окремих складових (характеристик), які є або спільними для всіх (чи багатьох), або хоч би для одного із класу (виду) систем. Такий аналіз привертає увагу до кібернетичних систем, які піддаються керівництву й управлінню, а також викликає інтерес до математичного моделювання, що доцільно застосовувати для отримання розширеної інформації про ті чи інші системи.

Системний аналіз є основним у методології наукових досліджень, спрямованих на вивчення наявних чи штучно створених систем. Системна методологія передбачає розгляд органічних складових цілого в їхній взаємодії: вивчення як структурних частин, так і процесів. Водночас з’ясовується, чи властиві певні характеристики частині, взаємозв’язку, моделі, що досліджується.

Отже, системний аналіз, за нашим розумінням, передбачає у кінцевому результаті отримання рекомендацій щодо керування і управління системою та їх удосконалення.

У якості головних принципів системного аналізу визначаємо наступні:

1) сукупність елементів системи ‒ це єдине ціле, не можна розглядати систему як просте об’єднання елементів;

2) властивості системи ‒ це не тільки сума властивостей її елементів; можливим і ймовірним є наявність у системи специфічних властивостей, які не обов’язково характеризуватимуть її елементи роздільно;

3) усілякій системі властивий певний максимум ефективності, адже завжди має місце своєрідна функція вартості системи, що визначається кореляцією її ефективності з структурними та функціональними умовами. Оскільки функція ця обмежена, тому й стверджують про існування мінімуму й максимуму ефективності системи;

4) систему не варто розглядати поза зв’язком із навколишнім середовищем, як відокремлену, автономну. Тобто, саме поняття системи передбачає обов’язковість зв’язків із зовнішніми факторами. Крім того, у широкому значенні будь-яка система є частиною (підсистемою) системи більш загальної, масштабної і т.ін.;

5) об’єктивною є можливість і необхідність поділу системи на окремі частини (елементи, складові, підсистеми). Кожні з них можуть в свою чергу ділитися на елементи, якщо цього потребує аналіз. Важливо в ході поділу не порушувати вищеназвані принципи.

Принципи системного аналізу складають основу розуміння системи як багаторівневої конструкції, яку утворюють взаємопов’язані елементи, взаємодія яких забезпечує цілісне функціонування системи та її спрямованість на досягнення спільної мети.

Системний аналіз процедурно передбачає здійснення таких етапів (дій): 1) окреслення проблем дослідження, визначення його цілей і пріоритетів; 2) з’ясування наявних ресурсів дослідження, їх конкретизація; 3) відділення системи від зовнішнього середовища; 4) встановлення кордонів (меж) досліджуваної системи; 5) ідентифікація усіх надсистем, складовими яких може бути досліджувана система; 6) визначення вектору розвитку надсистем, дотичних до досліджуваної системи, зокрема, виявлення спільного і відмінного між ними, з’ясування суперечностей, постановка цілей; 7) визначення елементів (складових, підсистем) досліджуваної системи, їх ідентифікація; 8) аналіз ролей і функцій окремих підсистем у функціонуванні цілої досліджуваної системи; 9) вивчення структури системи, аналіз зв’язків між її складовими; 10) виявлення інтегруючих факторів чи умов, які об’єднують окремі складові системи в єдине ціле; 11) визначення можливих зв’язків, комунікацій системи з навколишнім середовищем та внутрішніх зв’язків між елементами самої системи; 12) дослідження функціонування системи в динаміці; 13) перевірка стану та ефективності досліджуаної системи (системної моделі).

Названі процедурні етапи системного аналізу не вичерпують повною мірою комплекс прийомів вивчення систем. Крім того, такі етапи мають більше формальний характер, аніж змістовний. Адже лише в дослідженні конкретної системи постають конкретні спеціальні прийоми, формується чітка методологія, які в подальшому сприяють використанню отриманих знань для вивчення даної системи.

Важливим для системного аналізу є наявність достатньої кількості потрібної інформації щодо сутності досліджуваної проблеми, її логіки й структури, існуючих зв’язків з іншими (по відношенню до системи – зовнішніми) проблемами; наявності необхідних ресурсів; факторів, які мають вплив на розв’язання досліджуваної проблеми тощо. Не завжди є можливість здійснити кількісний аналіз і оцінку багатьох факторів. Проте врахування їх впливу є важливим, тому доцільними є застосування знань, досвіду і навіть інтуїції фахівців, експертів щодо конкретної досліджуваної проблеми (явища) чи суміжних або дотичних до неї проблем.

Системний підхід до оцінки зарубіжного досвіду підготовки фахівців фізичного виховання і спорту передбачає розгляд окремих інваріантно-інтеграційних аспектів освітнього процесу і цілісне охоплення систем професійної освіти різних країн або регіонів у їх єдності й внутрішніх зв’язках. Системний аналіз дозволяє виявляти тенденції й суперечності розвитку професійної освіти, причини впливу на цей розвиток; відбирати найбільш успішний досвід; засвоювати його й трансформувати в практику. При цьому важливо не лише зафіксувати позитивність досвіду, а й виявити зміст і тенденції дидактичних пошуків; осмислити принципові положення побудови навчального процесу, вироблені у світовій теорії й практиці освіти.

Для використання системного підходу потрібно виокремити ті характеристики, які повною мірою представляють суть системи, у нашому випадку – системи професійної підготовки фахівців фізичного виховання і спорту в Сполучених Штатах Америки. Водночас важливо виявити тенденції, які віддзеркалюють напрями й суперечності розвитку світової освітньої практики, та показники, які характеризують цей розвиток. У такому разі потрібно визначити те позитивне, що є найбільш цінним у досвіді тієї або тієї національної системи професійної підготовки фахівців.

В. Зубко стверджує, що порівняльні дослідження складних соціальних інституцій передбачає визначення елементів цілого і різноманітних зв’язків між ними, їхнього зіставлення і подальшого зведення отриманих даних у єдину теоретичну картину [59. с. 10].

Отже, за допомогою системного аналізу професійну підготовку фахівців фізичної культури й спорту в США можна розглядати:

як систему з внутрішньою будовою, взаємозв’язком компонентів, які функціонують як органічна підсистема системи освіти, метасистеми суспільства в цілому;
як неперервну систему різнорівневої підготовки фахівців;
відкритою оскільки будь-яка система, що взаємодіє з іншими системами, є відкритою;
спрямованою, тобто такою, що перебуває в постійному розвитку, удосконаленні та змінах.

Третій методологічний рівень дослідження ‒ конкретно наукова методологія ‒ сукупність специфічних методів кожної конкретної науки, які є базою для вирішення дослідницької проблеми. Методологія порівняльного аналізу потребує зіставлення як моделей, так і елементів цілого, а також їхніх характеристик та взаємодії, причому щонайменше у двох ситуаціях. Разом з тим наявність, або відсутність, розбіжностей констатується як факт і пояснюється через причинно-наслідкові зв’язки за допомогою вимірювання, статистики, опису тощо.

Компаративна педагогіка за час свого розвитку опрацьовує три основні типи досліджень: 1) описові; 2) розвиткові і 3) процесні. Описові дослідження стану освіти, як правило, мають на меті констатування ситуації у певний момент у певній країні. Розвиткові, окрім констатації стану, насамперед зосереджуються на факторному аналізі. Однак значно глибше розуміння систем освіти та їхніх змін дають дослідження, які включають у себе перший і другий типи, зосереджуючись на дослідженні системних процесів і причинно-наслідкових зв’язків.

В. Зубко зазначає, що глибоко зрозуміти систему освіти та її трансформації можливо лише шляхом вивчення її складових, і умов, у яких вона діє, і процесів, що в ній відбуваються, і результатів її діяльності [59, с. 11].

Б. Гершунський розглядає систему освіти в принципі відкритою, у визначеній мірі самоорганізуючою (синергетичною), здатною до самопізнання (рефлексій), кількісно і якісно збагаченою перманентними змінами. Ця система «дихає» тими змінами, які постійно відбуваються як у зовнішньому, так і у внутрішньому середовищі. Вона не лише детермінована зовнішніми обставинами політичного, соціально-економічного і соціокультурного характеру, але і сама детермінує ці обставини [36, с. 51-52].

Ми поділяємо точку зору В. Зубко, що порівняльний аналіз набуває певного смислового навантаження і для педагогічної прогностики, і для прийняття реформаторських рішень. Тому головна вимога до компаративного аналізу полягає у виявленні тотожних ознак різних систем, які можна порівнювати на підставі кількісно-якісної оцінки характеристик. Ми маємо намір порівняти складові за впорядкованою шкалою ознак, і на основі їхньої оцінки стверджувати: «більше-менше», «краще-гірше», «швидше-повільніше», «дорожче-дешевше», «прийнятно-неприйнятно» чи «прийнятно за певних умов» [59, с. 12].

Певні елементи процесного підходу, реалізовані нами, передбачаються як взаємопов’язані дії, що уможливлюють досягнення цілей вищої освіти ‒ підготовки (у нашому випадку) фахівців фізичного виховання і спорту в США та в Україні. У нашому дослідженні ми виділимо для аналізу такі елементи системи різнорівневої професійної підготовки фахівців фізичного виховання і спорту: законодавчі акти, норми, правила, процедури, методичні розробки, навчальні плани, програми, посібники, підручники, форми і методи роботи ВНЗ, порядок вступу до ВНЗ, поточний відбір, ступені та рівні професійної підготовки. Підхід до професійної підготовки фахівців фізичного виховання і спорту як до цілісного соціального явища буде сприяти виявленню всіх його зв’язків із суспільними вимогами, а також тих ланок, де ці зв’язки порушуються. Розглядати професійну підготовку фахівців фізичного виховання і спорту в США ми будемо як систему відкриту, динамічну, діяльнісну, орієнтовану, активну й як підсистему (частину) освіти взагалі, використовуючи системний, порівняльний і процесний підходи.

Ця система має свої межі, структуру, структурні елементи та зв’язки між ними. Вона підпорядковується загальносистемним принципам: цілісності та подільності, принципу зв’язку та принципу структури. Важливого значення у порівняльному аналізі набуває співвідношення сталих термінів і понять щодо професійної підготовки фахівців фізичного виховання і спорту. У нашій роботі оперуємо такими термінами: професійна підготовка, професійна освіта, академічна спеціалізація, підготовка, фізичне виховання і спорт як галузь професійної освіти, фізична культура і спорт як сфера професійної діяльності, фахівець фізичного виховання і спорту.

Використання системного підходу як методології порівняльно-педагогічного дослідження дозволяє виявити умови функціонування, напрями і тенденції розвитку професійної освіти фахівців фізичного виховання і спорту в США; з’ясувати чинники впливу на цей розвиток; відібрати найбільш успішний досвід, засвоїти його й трансформувати в практику.

З позицій системного підходу об’єкт нашого дослідження – систему підготовки фахівців фізичного виховання і спорту в Сполучених Штатах Америки визначаємо як комплекс взаємозв’язаних елементів (підсистем), об’єднаних спільною метою, з інтеграційними властивостями, внутрішніми і зовнішніми зв’язками. Згідно з логікою системного підходу, що передбачає розгляд проблеми від загального до часткового, кінцеву мету нашого дослідження вбачаємо у тому, щоб на основі цілісного наукового аналізу теорії і практики підготовки фахівців фізичного виховання і спорту в США визначити можливі напрями використання американського досвіду в Україні.

Отже, вивчення різних джерел, ознайомлення з науковими працями вчених, філософів, педагогів дає змогу зробити певні узагальнення, необхідні нам для подальшої роботи. Система професійної підготовки фахівців фізичного виховання і спорту виступає як самостійна й одночасно є частиною (підсистемою) системи освіти загалом. Вона тісно пов’язана з нею і залежить від неї структурно та функціонально.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ТА СПОРТУ В США

РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ
ФАХІВЦІВ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ТА СПОРТУ В США