Дисертація

Міністерство освіти і науки України

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

 

На правах рукопису

 

КОВАЛЬ ІННА ВІТАЛІЇВНА

 

УДК 34(07):377.8

 

ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ПЕДАГОГІЧНОГО КОЛЕДЖУ

 

13.00.07 – теорія і методика виховання

 

Дисертація

на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук

 

Науковий керівник:

доктор педагогічних наук, професор

Совгіра Світлана Василівна

 

Умань – 2016

 

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………

 

 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРАВОВОГО
ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ПЕДАГОГІЧНОГО
КОЛЕДЖУ …………………………………………………..		  

 

 

11
1.1. Стан розробленості проблеми дослідження
в науковій літературі ………………………………………..		  

11
1.2. Сутність та змістова характеристика ключових
понять дослідження …………………………………………		  

29
1.3. Критерії, показники та рівні правової вихованості
студентів педагогічного коледжу ………………………….		  

50
Висновки до першого розділу …………………………………………….

 

 72
РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА ПРАВОВОЇ ВИХОВАНОСТІ
СТУДЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНОГО КОЛЕДЖУ …………….		  

75
2.1. Аналіз стану правового виховання студентів
педагогічного коледжу ………………………………………		  

75
2.2. Організація дослідження та методика проведення
констатувального експерименту ……………………………		  

93
Висновки до другого розділу ………………………………………………

 

 122
РОЗДІЛ 3. ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ПРАВОВОГО
ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ПЕДАГОГІЧНОГО
КОЛЕДЖУ ТА ЇХ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА
ПЕРЕВІРКА ………………………………………………….		  

 

 

 

124
3.1. Обґрунтування педагогічних умов правового
виховання студентів у навчально-виховному
процесі педагогічного коледжу …………………………….		  

 

124
3.2. Реалізація педагогічних умов правового
виховання студентів у навчально-виховному
процесі педагогічного коледжу …………………………….		  

 

142
3.3. Інтерпретація результатів дослідно-
експериментальної роботи ………………………………….		  

167
Висновки до третього розділу …………………………………………….

 

 188
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………….. 191
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………. 195
ДОДАТКИ …………………………………………………………………. 233


ВСТУП

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку в Україні відбувається безперервна системна модернізація соціально-економічної, політичної, правової та інших сфер життя держави. Результатом цих перетворень має стати формування правової держави, розвинене громадянське, економічно стабільне суспільство. Ефективність таких змін досягається за умови масштабної правової модернізації життєдіяльності громадян, удосконалення законодавства, поліпшення функціонування державних структур, а також розвитку правової культури населення, що забезпечує правомірну поведінку кожного.

Становлення України як правової, демократичної держави можливе тільки в разі підвищення рівня правової культури населення, формування в суспільній свідомості ідеалів законності, ставлення до права як до універсальної цінності через використання продуманих і ефективних механізмів правового виховання.

Сучасна система освіти орієнтована на розвиток суспільства, зміцнення і вдосконалення правової держави, що підкреслено в Конституції України, Законі «Про освіту», Програмі правової освіти населення. Провідними принципами державної політики в галузі освіти є виховання громадянськості, працьовитості, поваги до прав і свобод людини. Пріоритетність цієї проблеми підкреслено в «Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті», «Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді», «Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти», Національній стратегії розвитку освіти України на період до 2021 року. Законодавство України регулює соціальне замовлення на активне правове виховання фахівців. Необхідність правового виховання закладена також у міжнародних законодавчих актах, зокрема у Конвенції ООН про права дитини наголошено на необхідності дотримання всіх виділених прав і свобод неповнолітніх, формування в них уявлень про свої права та обов’язки[148].

Серед актуальних проблем сучасної системи виховання – виховання громадянина України, здатного жити в правовій державі. У його становленні особливе значення має виховання у дітей і молоді поваги до Конституції, законів України, національної символіки, глибокого усвідомлення взаємозв’язку між свободою, правами людини та її громадянською відповідальністю. Важливим чинником розв’язання цієї проблеми є конкретний навчальний заклад, зокрема педагогічний коледж, який покликаний сприяти становленню майбутніх фахівців, які здатні здійснювати виховання, в тому числі й правове, молодого покоління.

Поняття правового виховання, його форми, засоби та методи, організація та управління правовим вихованням знайшли відображення в роботах В. Бабаєва [12], В. Балюк [13], В. Баранова [12], П. Баранова [15], М. Галімова [41], В. Головченка [49], Г. Давидова [66], Д. Давидова [69], О. Данильяна [70], О. Дзьобань [81], А. Долгової[87],O. Долгополова [88], Г. Журбелюк [98], В. Загревої [102], В. Казимирчука [114], Г. Клімова [122], І. Ковальова [137], А. Кордонської [152], А. Кутиркіна [168], Б. Ліхачова [177], Є. Мануйлова [195], В. Мірошніченко [207; 208], А. Нікітіна [217–219], В. Нікітіна [220], О. Панфілова [236], В. Подзолкова [250; 251], О. Попадич [253], І. Рябко [293], В. Семенова [300], В. Стреляєвої[317], Ю. Теплої [325], Ш. Хамроева[345], С. Хасанова [346] А. Черемисина [350], C. Широ [353]та ін. У їхніх дослідженнях визначено місце правового виховання в системі громадянської освіти та національного виховання, з’ясовано зміст правової вихованості як компоненту соціальної зрілості особистості, встановлено взаємозв’язок морального і правового виховання, поетапність реалізації правового виховання тощо. Однак глибокого системного аналізу процесу правового виховання до теперішнього часу не проведено.

На необхідності дослідження науково-теоретичних та методологічних аспектів правового виховання наголошено у працях О. Ганзенка [45], Р. Кравцова [159], С. Легуші [171], Є. Рассолова [286], А. Сафронова [298], О. Татарінцевої [321], А. Фальковського [335], М. Цимбалюк [349] та ін.

Аналіз наукової літератури засвідчує, що вчені розглядають правове виховання з позиції компетентнісного, діяльнісного підходів, взаємозв’язку його структурних компонентів (С. Алексєєв [4], С. Болоніна [27], В. Гойман [48], О. Куціпак [169], А. Нікітін [217, 218], Л. Петражицький [241], Ю. Размєтаєва [285], Г. Фаттахова [336], С. Хасанова [346], А. Черемісіна [350] та ін.). Вони виокремлюють правомірну поведінку, яка є мірилом правової культури і втілюється в правових звичках і навичках. Окремі науковці акцентують увагу на правах людини як загальнолюдських, моральних і етичних цінностях (В. Альхіменко [7], В. Безродна [18], А. Гусєв [65], Ю. Козюбра [144], Коэн Дж. [157], М. Лаварсланова [170], Н. Лелекіна [173], Є. Лукашева [183], Г. Міньковський [204], В. Нікітін [220], О. Петришин [243]).

Проблемі правового виховання студентів педагогічного коледжу присвячені дослідження Р. Дралюк [89], О. Єрмакова [94], Л. Мацук [200], Т. Петренко [242], І. Сидоренкова [307], Є. Федик [337]. Разом з тим, не всі аспекти досліджуваної проблеми отримали достатньо повне висвітлення в науковій літературі. Зокрема, дотепер не розкрито сутність правового виховання, не охарактеризовано його зміст та функції; немає однозначного підходу до тлумачення категоріального апарату теорії правового виховання, а саме форм, способів та засобів правового виховання студентів педагогічного коледжу. Крім того, залишається не з’ясованою роль навчально-виховного процесу педагогічного коледжі у правовому вихованні, не визначені ефективні форми та методи, які використовуються в процесі правовиховної діяльності.

На основі вивчення й узагальнення теоретичних та практичних аспектів правового виховання студентів педагогічного коледжу виявлено суперечності, які потребують вирішення, зокрема між:

– потребою суспільства в правовому вихованні студентів педагогічного коледжу, низьким рівнем їх правової вихованості і реальними можливостями його здійснення у навчально-виховному процесі та недостатнім рівнем усвідомлення важливості цієї проблеми;

– необхідністю підвищення ефективності правового виховання студентів педагогічного коледжу в навчально-виховному процесі та недостатньою розробленістю наукового, методичного та кадрового забезпечення цього процесу;

– необхідністю системної організації процесу правового виховання та епізодичністю, розрізненістю правовиховних заходів у педагогічних коледжах.

Отже, актуальність проблеми, зазначені суперечності та недостатня розробленість відповідної проблеми в теорії й виховній практиці зумовили вибір теми дослідження ‒ «Правове виховання студентів у навчально-виховному процесі педагогічного коледжу».

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою науково-дослідної теми кафедри суспільних дисциплін Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини «Правове виховання для забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина» (номер державної реєстрації 0112U000514). Тему затверджено Вченою радою Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (протокол № 12
від 15.07.2012 р.) та узгоджено на засіданні Міжвідомчої ради з координації наукових досліджень з педагогічних та психологічних наук в Україні (протокол № 9 від 26.11.2013 р.).

Мета дослідження – на основі теоретичного аналізу досліджуваної проблеми та вивчення виховної практики обґрунтувати й експериментально перевірити педагогічні умови правового виховання студентів у навчально-виховному процесі педагогічного коледжу.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що правове виховання студентів у навчально-виховному процесі педагогічного коледжу здійснюватиметься більш ефективно в разі дотримання таких педагогічних умов: удосконалення змісту правового виховання студентів у навчально-виховному процесі педагогічного коледжу; стимулювання мотиваційно-ціннісного ставлення студентів до дотримання правових норм на основі удосконалення позааудиторної роботи педагогічного коледжу; активізації творчої правової діяльності студентів педагогічного коледжу.

Відповідно до мети й гіпотези визначено такі завдання дослідження:

  1. Проаналізувати стан розробленості проблеми в науковій літературі, розкрити зміст і уточнити сутність ключових понять дослідження.
  2. Уточнити критерії, показники й охарактеризувати рівні правової вихованості студентів педагогічного коледжу.
  3. З’ясувати стан правового виховання студентів у навчально-виховному процесі педагогічного коледжу.
  4. Обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічні умови правового виховання студентів у навчально-виховному процесі педагогічного коледжу.

Об’єкт дослідження ‒ процес правового виховання студентів педагогічного коледжу.

Предмет дослідження ‒ педагогічні умови правового виховання студентів у навчально-виховному процесі педагогічного коледжу.

Методи дослідження. Для перевірки гіпотези дослідження і розв’язання визначених завдань використано комплекс взаємодоповнюючих методів: теоретичні – аналіз наукових джерел із проблеми дослідження, що дало змогу визначити об’єкт, предмет, мету дослідження, сформулювати його завдання, уточнити сутність поняття «правове виховання студентів у навчально-виховному процесі педагогічного коледжу»; емпіричні – цілеспрямоване спостереження, бесіда, емпатичне слухання, що дало можливість зібрати первинний аналітичний матеріал про рівні правової вихованості студентів педагогічного коледжу; педагогічний експеримент (констатувальний та формувальний етапи) для перевірки ефективності педагогічних умов правового виховання студентів у навчально-виховному процесі педагогічного коледжу; статистичні – методи математичної статистики, за допомогою яких здійснено перевірку ефективності впровадження в навчально-виховний процес педагогічного коледжу педагогічних умов правового виховання студентів.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота здійснювалася на базі Уманського гуманітарно-педагогічного коледжу ім. Т. Г. Шевченка, Дніпропетровського педагогічного коледжу Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара та Бериславського педагогічного коледжу імені В. Ф. Беньковського. На різних етапах у дослідженні брали участь 514 студентів та 19 викладачів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

– вперше обґрунтовано педагогічні умови правового виховання студентів у навчально-виховному процесі педагогічного коледжу (удосконалення змісту правового виховання студентів у навчально-виховному процесі педагогічного коледжу; стимулювання мотиваційно-ціннісного ставлення студентів до дотримання правових норм на основі удосконалення позааудиторної роботи педагогічного коледжу; активізація творчої правової діяльності студентів педагогічного коледжу);

– уточнено сутність ключових понять дослідження: «правове виховання», «правове виховання студентів педагогічного коледжу»; критерії (мотиваційно-ціннісній, інформаційно-когнітивній, діяльнісно-практичний), показники та рівні (низький, середній, високий) правової вихованості студентів педагогічного коледжу;

– удосконалено форми, методи, засоби правового виховання студентів в умовах навчально-виховного процесу педагогічного коледжу;

– подальшого розвитку набули інтеграційні процеси змістового наповнення правового виховання студентів педагогічного коледжу.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці та впровадженні у виховний процес педагогічних коледжів навчально-виховного та методичного забезпечення процесу правового виховання, зокрема: методики діагностування рівнів правової вихованості студентів; оновленого змісту навчальної дисципліни «Правознавство», спецкурсу «Правове виховання», програми діяльності гуртка «Молодий правознавець», тематики правовиховних заходів.

Основні положення та висновки дисертації можуть бути використані педагогами-кураторами, керівниками гуртків, секцій, клубів правознавчого спрямування та в системі вищої освіти з удосконалення фахового рівня майбутніх учителів правознавства загальноосвітніх навчальних закладів та позашкільних навчальних закладів правового профілю.

Матеріали дисертаційної роботи доцільно використовувати у змісті лекційних і практичних занять з дисципліни «Правознавство», у процесі підготовки навчально-виховної та методичної літератури.

Результати дослідження впроваджено в навчально-виховний процес Уманського гуманітарно-педагогічного коледжу ім. Т. Г. Шевченка (довідка № 275 від 02.09.2015 р.), Дніпропетровського педагогічного коледжу Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (довідка № 324 від 25.09.2015 р.), Бериславського педагогічного коледжу імені В. Ф. Беньковського (довідка № 253 від 21.10.2015 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження обговорювалися на науково-практичних конференціях, педагогічних читаннях різного рівня: міжнародних – «Інноваційний розвиток національної економіки в умовах глобалізації» (Умань, 2013–2014); «Вища освіта України у контексті загальних цивілізаційних змін: виклики та можливості сьогодення» (Київ, 2015); «Развитие науки XXI века (Дніпропетровськ, 2015); «Актуальні проблеми розвитку світової науки» (Київ, 2015); «Proceedings of academic science» (Yorkshire, England, 2015); «Topical Problems of Modern Science and Possible Solutions» (Dubai, UAE, 2015); всеукраїнських – «Управління навчальним закладом: теорія, історія, практика» (Умань, 2015); «Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку (Переяслав-Хмельницький, 2015); регіональних – «Інноваційні технології професійної підготовки майбутніх педагогів у контексті компетентнісного підходу» (Дніпропетровськ, 2015).

Публікації. Основні результати дослідження викладено у 18 одноосібних публікаціях автора, з яких 5 відображають основні наукові результати, 11 – апробаційного характеру, 2 – додатково відображають наукові результати дисертації.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, висновків, списку використаних джерел (369 найменувань, з них 7 іноземною мовою), 13 додатків на 124 сторінках. Загальний обсяг роботи становить 357 сторінок, з них – 194 сторінок основного тексту. Робота містить 8 рисунків, 30 таблиць.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ
СТУДЕНТІВ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ
ПЕДАГОГІЧНОГО КОЛЕДЖУ

1.1. Стан розробленості проблеми дослідження в науковій літературі

Упровадження ідеї становлення правової держави значною мірою залежить від ефективності правового регулювання соціальних процесів, удосконалення законодавства, постійного зміцнення законності і право­порядку. Україна переживає складний період своєї історії, оскільки опинилася у важких соціально-економічних і політичних умовах. Все це стало причиною змін духовних, моральних цінностей, ідеалів і орієнтирів усіх громадян України. Як зазначає Л. Твердохліб, «…гармонійне входження України в європейське співтовариство може опинитися під загрозою, якщо негайно не вжити заходів щодо формування адекватного європейським цінностям рівня духовної культури громадян…» [322, с. 222].

Істотним фактором досягнення цієї мети є ефективне правове виховання учнів та студентів. Сьогодні правове виховання служить важливою умовою не тільки особистісного розвитку громадян, а й гарантом політичної стабільності та економічного зростання країни. З іншого боку, добробут суспільства завжди є головним фактором повноцінного здійснення правового виховання. Отже, «…чим прогресивніше суспільство, тим на більш високому рівні реалізується правова освіта і виховання, перебуваючи в тісному взаємозв’язку з соціально-економічним, політичним і культурним станом суспільства» [350, с. 39].

Очевидно, що у вирішенні правовиховних проблем державного масштабу (надання правових знань, які забезпечують нормальні умови життя, правовий захист і дотримання норм і правил життєдіяльності всіх членів демократичного суспільства, формування людини з відповідними правами й обов’язками, яка поважає й дотримується норм і правил співжиття, прийнятих у суспільстві, вміє в правовий спосіб задовольнити свої інтереси, відчути себе соціально, морально, політично й юридично дієздатною) важливе місце займає правова освіта і виховання, яка покликана реалізо­вувати загальноправову підготовку молодого покоління. Провідна роль у правовому вихованні молоді належить педагогу, який має орієнтуватися в проблемах сучасного суспільно-політичного життя в країні, використовувати способи діяльності й моделі поведінки, що відповідають чинному законодавству держави, робити свідомий вибір та використовувати правові технології прийняття індивідуальних та колективних рішень. Як зауважує М. Городиський, «в сучасних умовах ні в кого не викликає сумніву той факт, що компетентність, еpудиція, пpофесіоналізм, культуpа вчителя значною міpою визначають pівень освіченості й особистісні якості учнів» [62, с. 4].

Проблема активізації правового виховання молоді в сучасній Україні зумовлена тим, що:

  • розбудова в Україні правової держави супроводжується інтен­сивним творенням її правової бази, що в свою чергу потребує своєчасного інформування населення про нові правові акти;
  • останнім часом сфера правового регулювання поведінки людини в суспільстві поширилася й на студентів коледжів, що вимагає від них відповідної правової вихованості та компетентності;
  • девальвація моральних та загальнолюдських цінностей, зниження життєвого рівня населення спричиняють поширення кримінальних зразків поведінки, які проникають у молодіжне середовище;
  • постає необхідність подолання правового нігілізму серед усіх верств населення, перш за все, у молодіжному середовищі, на основі активного включення у різноманітні соціальні процеси, що передбачає правову грамотність цієї категорії громадян [137, с. 235].

У цьому випадку мова йде, насамперед, про виховання в цілому у суспільстві і особливо у молодого покоління внутрішньої вимоги постійно дотримуватися принципу верховенства права разом з формуванням у кожного громадянина потреби постійно підвищувати власний рівень правової культури, долати як позитивістське обмежене бачення права (права як сукупності нормативно-правових актів), так і нашу ментально визначену неповагу до права взагалі й усіх заходів державно-примусового порядку. Таке виховання спрямоване на формування в молоді активної життєвої позиції у відстоюванні природних прав людини, базових принципів недоторканності, автономності особи із забезпеченням справедливого захисту інтересів у судовому порядку та узгодженням основних координат суспільно-державного розвитку із нормами Конституції [98, с. 196].

Конституція України, що уособлює фактично зміст життєдіяльності суспільства, закріпила основи побудови в Україні демократичної, соціальної, правової держави. Відповідно до ст. 57 «…кожному гарантується право знати свої права і обов’язки», тобто закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом [150].

Основні напрями правової освіти та виховання передбачені в Програмі правової освіти населення, у якій правову освіту визначено як процес засвоєння знань про основи держави та права, виховання в громадян поваги до закону, прав людини, небайдужого ставлення до порушень законності і правопорядку. Зокpема, вказується, що саме демокpатична пpавова деpжавність Укpаїни вимагає підвищення пpавосвідомості гpомадян, їхньої пpавової культуpи, неухильного дотpимання ними вимог законодавства, кваліфікованого його застосування. Звеpтається увага на забезпечення пpавового виховання всіх гpомадян, поєднання його із загальною сеpедньою і пpофесійною освітою, культуpою, політичним, економічним, естетичним та іншими напpямами виховання [276].

Отже, виникла потреба у виробленні принципово нового підходу до закріплення та здійснення правового виховання на сучасному етапі розвитку українського суспільства.

Основними нормативними документами, які регулюють процес виховання, у тому числі правового, є Закони України «Про освіту», «Про вищу освіту», Деpжавна національна пpогpама «Освіта (Укpаїна XXI століття)», Національна доктрина розвитку освіти. Всі ці документи pозглядають пpавову освіту і виховання як пpоцес засвоєння знань пpо основи деpжави і пpава, можливість гаpмонійного узгодження загально­деpжавних, міжнаpодних та індивідуально-особистісних інтеpесів, що є pеальними тільки за умови дотpимання конституційних ноpм усіма гpомадянами.

Проте, як зазначає О. Орлова, «основними питаннями, які розгля­даються в нормативно-правових актах, що стосуються правовиховної діяльності, є підвищення рівня правової культури та правосвідомості. Але у них відсутня дефініція «правове виховання», не визначено які форми та методи правового виховання треба використовувати, які мета та завдання правовиховної діяльності, тобто в Україні немає цілісного нормативно-правового акту з правового виховання населення. А це призводить до того, що суб’єкти правовиховної діяльності належним чином не здійснюють правовиховної роботи» [230, с. 23].

Нормативно-правовими актами, які регулюють різні аспекти правового виховання є: «Концепція національного виховання», «Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді», «Концепція виховання дітей та молоді в національній системі освіти», Конвенція ООН про права дитини, Загальна декларація прав людини, Постанова «Про заходи Кабінету Міністрів України щодо захисту національних інтересів держави у сферах національно свідомого і патріотичного виховання молодого покоління та забезпечення умов його розвитку» та ін. Відповідно до цих нормативно-правових актів виняткового значення набуває громадянське виховання, яке має забезпечити всебічний розвиток і соціальну активність особистості, невід’ємною складовою йякого є правове виховання.

До нормативно-правових актів, які регулюють процеси підвищення якості навчання і виховання та визначають статус, обов’язки і завдання окремих суб’єктів правовиховної діяльності, відносяться закони України «Про звернення громадян» [268], «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» [274], «Про органи і служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх» [273], Постанова «Про затвердження комплексної програми профілактики правопорушень на 2007–2009 рр.» [261] та ін.

Міжнародними організаціями (ООН, ЮНЕСКО, Радою Європи та ін.) прийнято низку доповідей, що стосуються правової освіти населення, зокрема, відповідно до Резолюції 1978 року, всі держави-члени Ради Європи зобов’язались увести до навчальних програм дисциплін питання, пов’язані з правами людини. Іншими документами, які передбачили викладання в середній школі правознавчих дисциплін стали: Кодекс виховних цінностей, Концепція виховання європейської громадянськості. Після проголошення  ООН десятиліття прав людини з 1995 року почав викладатися предмет «Права людини». Як зазначає А. Сбруєва, «…окремі країни вже встигли накопичити цікавий досвід по впровадженню цієї дисципліни, зокрема Австрія, Великобританія, Данія та ін.» [299, с. 273–274].

Перспективи розвитку Української держави з таких напрямів як: захист прав людини, верховенство права, організація демократичних виборів, сприяння демократичним процесам і становленню громадянського суспільства тощо розкриті в Загальній програмі «Заохочення культури прав людини в Україні та на Південному Кавказі», в яких визначено невідкладні завдання України у сфері правового виховання населення та заплановано заходи, спрямовані на їх вирішення.

Ці актуальні напрями здійснення правового виховання розглядали вітчизняні та зарубіжні науковці. Так, на думку Ю. Калиновського, розвиток правового суспільства в Україні буде динамічним лише тоді, якщо свої зусилля об’єднають держава, створивши систему правового виховання, та громадські організації і рухи, що орієнтуються у своїй діяльності на захист прав людини, пропаганду правових цінностей [116, с. 133].

Обґрунтованою вважаємо думку Р. Кравцова про те, що правове виховання є головним фактором, що забезпечує успіх перетворень у правовій сфері нашого суспільства. У деяких випадках правове виховання, яке має ціннісний зміст і наповнення, йде глибше і далі правової свідомості, впливаючи на загальну культуру людей, будучи стрижнем формування особистості [160, с. 3].

На думку Л. Горбунової, правова освіта та правове виховання мають бути орієнтовані на створення умов для самовизначення особи, її самоорганізації, розвиток громадянського суспільства, зміцнення правової держави [60, с. 153].

Як зауважує М. Фіцула, здатність людини розуміти норми моралі та закони і відповідним чином поводитися не є вродженою [342]. Ці властивості виникають під дією особливих (спеціальних) виховних заходів, у комунікації людини з іншими людьми, у процесі їх участі в різних видах діяльності.

Отже, необхідною умовою реалізації демократичної моделі правового виховання в нашій країні є ефективна, прозора, багатоканальна комунікація у системі «громадянин – суспільство – влада».

У юриспруденції, педагогіці та психології вивчення питань правового виховання визнано необхідним, важливим і перспективним і в цьому напрямі проводиться велика науково-дослідницька робота (Л. Горбунова [60], О. Дзьобань [81], О. Лукаш [182], Є. Мануйлов [195], О. Панфілов [236], Ю. Тепла [325], М. Фіцула [342] та ін.). У цих дослідженнях доведено тісний зв’язок правового виховання з проблемою ефективності механізму правового регулювання, якій у теорії приділяється недостатня увага. Метою сучасного розвитку громадянського суспільства та правової держави О. Панфілов, О. Кануннікова визнають утвердження прав людини і громадянина, забезпечення гідних умов життя, честі і гідності. Сучасна демократія вимагає від громадянина не лише знання правових основ, законів та законодавчих норм, а й політичної активності, усвідомлення ним власної ролі і значення в житті суспільства та відповідальності за долю своєї держави [235, с. 157].

У зв’язку із цим особливої актуальності набуває проблема правового виховання молоді взагалі й студентської зокрема. Ці проблеми розглядаються в дослідженнях таких учених, як В. Головченко [53], О. Данильян [70], О. Дзьобань [81], Ю. Калиновський [116], С. Максимов [187], І. Рябко [292], М. Штангрет [355] та ін.

У дослідженні «Педагогічні умови забезпечення змісту правової освіти майбутнього вчителя» М. Городиський на основі аналізу юpидичної, психологічної, педагогічної літеpатуpи та досвіду пpавового виховання молоді і населення доводить, що всі елементи виховання настільки взаємопов’язані, що реалізація окpемих завдань відбувається в єдиному інтегpаційному пpоцесі, а фоpмування в учнів і студентів пpавосвідомості та соціально активної поведінки на основі особистісної індивідуальної пpавової культуpи є обов’язковим і необхідним для кожного спеціаліста [62, с. 4].

У дисертації «Науково-методичні основи викладання правових дисциплін у неюридичних вузах» С. Болоніною доведено, що побудова правової держави, перехід до ринкових відносин в економіці, криза в соціальній, політичній сферах, поляризація думок і громадських рухів, оновлення законодавства зумовлюють необхідність звернення особливої уваги до проблем правової освіти. Дослідниця вважає, що в непростих умовах сучасного розвитку суспільства професійна та вища школа повинні готувати фахівців не тільки як професіоналів своєї справи, але і як високоморальних людей зі сформованою правосвідомістю [27, с. 3].

Аналіз педагогічних праць з правового виховання засвідчує, що до розв’язання цієї проблеми долучилися багато педагогів, психологів, філософів та юристів-мислителів, які зверталися до таких категорій, як «правова свідомість» та «правова культура» (С. Алексєєв [4], Г. Давидов [66], Р. Дралюк [89], С. Іващенко [112], Б. Кістяківський [129], В. Обухов [224], Є. Пєвцова [237], В. Подзолков [250], А. Сафронов [298], М. Фіцула [342]). Юристи категоричні у своїх висловлюваннях, бо вважають, що праву відводиться важлива виховна роль. Як зазначає Б. Кістяківський, «право набагато більшою мірою дисциплінує людину, ніж логіка і методологія, або ніж систематичні вправи волі…» [119, с. 54].

У психолого-педагогічній літературі накопичено значний матеріал, що створює теоретичну базу для вивчення процесу правового виховання студентів, але окремі дослідники в цьому процесі віддають перевагу правовій культурі. Дослідники правової культури в рамках аксіологічного підходу (А. Аграновська [1], В. Барашкова [16], Р. Кравцов [159], І. Хрючкіна [347] та ін.) встановили, що правові ціннісні орієнтації сприяють розвитку правових переконань, які визначають правові установки особистості. Правову культуру з позицій системно-структурного підходу розглядали та розкрили її компонентний склад О. Богатикова [25], М. Кускова [166], Є. Рассолова [286], О. Татарінцева [321], Є. Федік [337] та ін.

Дослідники проблеми правового виховання А. Кордонська [152], В. Морозова [211], Ю. Тепла [325] вважають, що важливим елементом правової культури суспільства є ступінь впровадження в практику принципів верховенства права і правового закону. Ними досліджена соціально-педагогічна проблема становлення правової культури, формування соціально-правового досвіду в цілісному педагогічному процесі, реалізація правової культури в навчально-виховній практиці. Як вважає Ю. Тепла, «для забезпечення законності важливо, щоб у суспільстві активно функціонувала система правової освіти та виховання населення, що охоплює правову культуру особи, правову культуру суспільства, професійну правову культуру». Дослідниця аналізує такі елементи правової культури, як стабільний стан юридичного забезпечення, охорону основних прав і свобод людини й громадянина, що відповідає міжнародним нормам демократичного, справедливого законодавства; реальну можливість захистити свої права та інтереси в межах національної судової системи та можливість звернутися до міжнародних інституцій за захистом своїх прав (Європейська комісія з прав людини; Європейський Суд з прав людини)» [325, с. 190]. Адже не можна вважати фахівця професіоналом високого рівня, якщо він, маючи глибокі знання, добре працюючи, порушує закони, вимоги Конституції України. Здатність фахівців розуміти правила співжиття і вимоги законів та відповідним чином упроваджувати це у своїй практичній діяльності є вимогою сучасного суспільства. Але ця здатність не є вродженою, вона  формується під впливом спеціальних виховних завдань і перш за все, за допомогою правового виховання студентів під час їх навчання в педагогічному коледжі.

Нам імпонує думка В. Морозової, яка вважає, що найважливішим елементом загальної культури сучасного суспільства є правова культура, особливу роль у розвитку якої відіграє правове навчання і виховання
[211, с. 23].

Науковці одностайні в тому, що сучасна соціально-економічна ситуація в нашому суспільстві не сприяє формуванню належного морального середовища для виховання студентської молоді. Одним із аспектів всебічного розвитку особистості студента вони вважають високу правову культуру, формування якої в коледжі забезпечується правовим вихованням. «Це виховання є особливим напрямом у загальній системі виховання, тому що воно покликане підготувати майбутнього фахівця до свідомого життя, у якому знання поєднувалися б з позицією громадянського обов’язку, а особисті інтереси – із суспільними, тому формування правової культури в молодого покоління є одним із найважливіших компонентів національного виховання» [152, с. 2].

Науковці Й. Васькович [33], М. Лаварсланова [170], Б. Ліхачов [177], О. Панфілов [236], Ю. Тепла [325] в правовому вихованні осними обирають виховання правосвідомості, вважаючи, що вона охоплює сукупність поглядів, теорій, уявлень і почуттів людей про чинне і бажане право і правопорядок, волю, уяву, думку і сферу підсвідомого духовного досвіду особистості. Й. Васькович зауважує: «Народна правосвідомість завжди утверджувала право на свободу, землю, власність, працю, вільне господарювання, житло тощо. Однак в останні десятиліття рівень правової культури громадян України значно знизився. Загрозливих масштабів набули скептицизм, цинізм, лицемірство, недотримування законів» [33, с. 49–50].

Адже, як підкреслював Б. Ліхачов, формування правової свідомості та правослухняної поведінки молодого покоління є органічною складовою частиною громадянського виховання, оскільки йдеться про формування демократичної правової держави [177, с. 300].

У статті «Проблеми правового виховання молоді» О. Панфілов, О. Кануннікова визначили наслідки «переродження» правосвідомості, до яких відносять: свідоме умисне вчинення людиною переважно тяжких кримінальних злочинів, мотиви, якими найчастіше стають жорстокість, корисливість та ін., організовану злочинність і корупцію, що завдають значної шкоди процесу реалізації принципів верховенства права, недотор­канності основних прав і свобод людини, становленню демократичної, правової держави, підвищенню рівня правової культури особистості і суспільства в цілому. Недостатня правова обізнаність громадян досить часто є причиною порушення їхніх основних прав і свобод. Одним із найоптимальніших шляхів формування правової свідомості та правової культури молоді є засвоєння основ правознавства в навчальному процесі. Адже розуміння основ конституційного, цивільного, адміністративного, кримінального, трудового та інших галузей права є необхідною умовою життєдіяльності кожного громадянина. Кожна людина повинна знати свої основні права і обов’язки, пов’язані зі здійсненням нею в суспільстві своїх постійних соціальних ролей (пасажир, покупець, найманий робітник, платник податків тощо) [236].

Тому належну увагу слід приділяти вивченню «Основ правознавства» у загальноосвітній школі з першого по одинадцятий клас. Для цього необхідно, крім розробки сучасної програми викладання дисципліни, здійснити і підготовку відповідних фахівців [236, с. 159–160].

У руслі процесу формування правосвідомості М. Лаварсланова у дисертації «Правове виховання як основа формування нормативної поведінки учнів у соціумі» дослідила ефективність правового регулювання нормативної поведінки учнів у соціумі, яка залежить від ставлення індивідів до права, від ступеня усвідомлення ними правових положень. Всебічний розвиток особистості залежить від рівня правової свідомості населення, від правильного розуміння кожним громадянином своїх прав і свобод та вміння їх використовувати, від готовності виконувати свої обов’язки, діяти завжди відповідно до закону і своєї совісті [170, с. 14].

Аналіз наукових праць засвідчує, що науковці віддають перевагу таким категоріям, як правосвідомість та правова культура і вважають, що сьогодні необхідна робота з підвищення їх рівня для подолання економічної кризи, соціальної невлаштованості населення, росту злочинності та криміналізації суспільства.

Учені С. Болоніна [27], О. Єрмакова [94], Б. Кістяківський [129], О. Орлова [230], В. Семенов [300], Л. Трушкіна [329] наголошують на необхідності здійснення комплексного підходу до проблеми правового виховання, створення системи правовиховних заходів. Проблема комплекс­ного підходу до правового виховання молоді досліджена в дисертації В. Семенова «Правове виховання молоді: історико-теоретичний аспект», у якій автор виділяє комплекс виховних заходів для його ефективного здійснення: організація правових курсів населення; застосування активних методів навчання, створення системи підготовки кадрів, проведення олімпіад, урахування вікових особливостей особистості в процесі правового виховання, посилення ролі практики [300, с. 107].

На необхідності створення системи правового виховання акцентують увагу Н. Анісімова, Є. Ващенко, Л. Трушкіна, оскільки вважають, що вона заслуговує належної уваги поряд із такими формами та умовами підвищення якості виховної роботи та освіти, як: організація навчальних методичних курсів, конференцій; створення інформаційної картотеки сучасної педагогіч­ної та психологічної літератури [329, с. 16].Погоджуємося з думкою М. Кускової, що «…коли в людини немає елементарних правових знань, то вона вирішує правові проблеми, спираючись на свої моральні уявлення, погляди однолітків, … соціальну практику» [166, с. 70].З філософсько-правових позицій М. Штангрет установлено закономір­ності правового виховання молоді, які виявляються через діалектичну єдність соціального й природного, суспільного й індивідуального, абстрактного й конкретного, правового й вільного в людині, а також загального, особливого й одиничного. В такій філософсько-правовій площині виховання молоді в суспільстві він розглядає, по-перше, як засвоєння соціального і правового досвіду попередніх поколінь; по-друге, як пізнання соціальних і правових норм та формування досвіду власної поведінки і відносин, у тому
числі певної моделі правової поведінки; по-третє, як соціалізацію;
по-четверте, як формування особистості у взаємозв’язку природних (біологічних) і зовнішніх (соціальних, правових) факторів. По-п’яте, як формування внутрішньої свободи вибору стилю і форми поведінки в межах правового поля[355, с. 169].

Для виявлення основних факторів правового виховання як педагогічного процесу велике значення мають теоретичні положення й висновки, викладені у дослідженнях В. Головченка [53], Г. Давидова [67], Б. Ліхачова [177], A. Мудрика [213], М. Фіцули [342] та ін. Але залишаються ще невирішеними деякі важливі аспекти цієї проблеми, які певною мірою зумовлені змінами, що відбуваються в нашій державі; руйнуванням сформованої системи виховання, що викликало відхилення від норм поведінки неповнолітніх та студентів. Різні аспекти правового виховання досліджували В. Альхіменко [7], А. Бойкова [26], С. Болоніна [28], Г. Давидов [68], В. Загрєва [102], Є. Мануйлов [194] та ін. Дослідники акцентують увагу на проблемах виховання правосвідомості, гуманістичної високоморальної поведінки, превентивного виховання, розглядають у гармонійній єдності право і моральність, підводять до висновку про правосвідомість як духовну цінність. Науковці вважають, що проблеми, пов’язані з недостатнім рівнем правової культури особистості сучасної молоді, потребують пошуку нових форм і методів правового виховання, адекватних сучасним вимогам суспільства.

Останнім часом зростає інтерес науковців до з’ясування проблем правового виховання, викладання правових дисциплін у навчальних закладах системи професійної освіти, проводяться соціологічні дослідження з питань правового виховання, правової свідомості, правової культури. Вчені (В. Головченко [55], С. Гусарєв [64], І. Коваленко [125], С. Легуша [171], Є. Пєвцова [238], О. Татарінцева [321], С. Гусарєв [64], С. Хасанова [346], М. Цимбалюк [349], М. Штангрет [355] та ін.) розглядають різні аспекти правового виховання молоді взагалі і студентства зокрема, розкривають особливості підготовки майбутніх учителів до попередження протиправної поведінки учнів загальноосвітніх шкіл. Науковці доводять важливість правового виховання молоді, оскільки в життя вступають все нові і нові покоління людей, а кожне нове покоління молоді, засвоюючи досвід минулого, відчуває потяг до пізнання нових явищ. Це накладає певний відбиток на методи, форми та засоби правового виховання молоді, які вимагають ретельної розробки [170, с. 15].

Аналіз сучасних підходів до правового виховання студентів показує, що, всі вони, в основному орієнтовані на вивчення прав і свобод людини, ознайомлення з нормативно-правовою базою держави, юридичною термінологією тощо. А це значно знижує ефективність правовиховної роботи. З одного боку, будь-яка людина, зокрема і студент, що не знає своїх прав, не зможе ними скористатися і, природно, її ставлення до прав і свобод інших людей буде байдужим, що призводить до девальвації самого поняття «права людини».

З іншого боку, навіть глибоке знання студентом своїх прав, не підкріплене знанням своїх обов’язків, тобто того, що підлягає безумовному виконанню та необхідне для виконання за суспільними вимогами або внутрішнім спонуканням, розумінням необхідності його виконання, може призвести до формування егоїзму, надмірної завищеної самооцінки, зневаги до прав інших людей тощо.

Як зазначає О. Орлова, не всі аспекти проблеми правового виховання отримали достатньо повне висвітлення в науковій літературі. Незважаючи на значну кількість нормативного та наукового матеріалу з правовиховної роботи, вважає автор, існують суттєві недоліки, які роблять процес правового виховання поверховим, а саме:

  1. На сьогодні не існує спеціальних державних програм правовиховної спрямованості.
  2. Правовиховна робота нерідко має декларативний характер, тобто проводиться поверхово, відображаючи основні правовиховні заходи лише документально.

Отже, рівень правовиховної роботи не повною мірою відповідає вимогам часу, тим суспільним перетворенням, які почали відбуватися в державі [230, с. 25, с. 27].

У дисертації «Педагогічний моніторинг процесу правового виховання старших дошкільників» Н. Ган дослідила недоліки правового виховання, зокрема переважання словесних способів впливу. Але правові знання, переконання особистості перевіряються в конкретних справах. При конструюванні змісту правового виховання, визначенні його системи спостерігаються три підходи. Перший із них ґрунтується на дефектах правової свідомості особистості, які є причиною правопорушень, впливають або можуть впливати на їх вчинення. Йому відповідає тенденція використання в правовій пропаганді тільки однієї галузі права, де держава лише забороняє і карає. Представники другого підходу прагнуть обмежити зміст правової освіти та виховання особистості використанням одних лише норм права, без відображення діяльності держави з його охорони. Прихильники третьої позиції вважають, що найважливішим критерієм відбору правового матеріалу повинен бути принцип формування системи правових знань і переконань особистості [44, с. 29–30].

Монографію «Правове виховання в сучасній Україні» (А. Гетьман, Л. Герасіна, О. Данильян та ін.) присвячено дослідженню фундаментальних засад правового виховання, визначенню методологічних підходів і понятійних конструктів; з’ясуванню правового виховання як базового чинника державотворчого процесу в Україні. Особливістю видання є те, що його автори розглядають правове виховання в політологічному, державо­знавчому, філософсько-правовому та соціологічному аспектах. У монографії здійснено спробу відійти від усталених педагогічних або юридичних підходів до визначення сутності і змісту феномену правового виховання. У цьому дослідженні правове виховання розглядається як складний соціокультурний феномен, невіддільний від таких комплексних феноменів, як правова культура, правова свідомість, правова соціалізація тощо [255, с. 7].

Навчальний посібник «Філософія правового виховання» (А. Гетьман, О. Данильян) присвячений філософським проблемам правового виховання.

У ньому висвітлюються предмет, структура та функції правового виховання, а також його основні філософські проблеми: організаційно-управлінські основи правового виховання, роль правового виховання у формуванні демократичної правосвідомості та правової культури, правове виховання та державотворення тощо. Значне місце в посібнику приділено аналізу традицій правового виховання та освіти в різних цивілізаційних системах, а також проблемам правового виховання в сучасній Україні [340].

У дослідженні Л. Мацук «Підготовка майбутніх учителів початкових класів до правового виховання молодших школярів» проаналізовано сутність і стан порушеної проблеми в педагогічній теорії та практиці. Теоретично обгрунтовано й експериментально апробовано зміст правової освіти майбутніх учителів і шляхи його транспозиції в освітній процес з дітьми молодшого шкільного віку. Визначено педагогічні умови ефективного впровадження змісту правової освіти в процес фахової підготовки майбутніх педагогів [200].

Теоретичні питання ефективності правового виховання стали предметом наукового дослідження В. Головченка. Автором обґрунтовано загальні критерії та показники ефективності правового виховання, якими є позитивні зміни в структурі правової свідомості та поведінки громадян. До них належать «рівні правових знань, правова переконаність, соціально-правова активність членів суспільства, поведінка, що відповідає нормам права» [54, c. 42]. Запропонований В. Головченком підхід, на нашу думку, цілком можливо використати для дослідження можливостей підвищення ефективності правового виховання молоді.

У руслі проблеми дослідження проаналізовано також доробки науковців щодо підготовки студентів педагогічного коледжу (Н. Алтиннікова [6], Н. Діденко [82], І. Луцик [186], І. Мєшкова [203], О. Мондонен [210], М. Шик [351] та ін.).

У дисертаційному дослідженні І. Мєшкової «Розвиток особистості студентів коледжу в професійно-освітньому просторі» як рушійна сила особистісного розвитку студентів розглядається суперечність між досягнутим рівнем розвитку суб’єктних властивостей особистості і типами її зв’язку з освітнім середовищем коледжу. Ознаками прогресивного розвитку особистості в професійно-освітньому просторі дослідниця вважає:

  • прийняття цінностей самоактуалізації, здатність сприймати своє життя цілісним, в єдності минулого, теперішнього і майбутнього часу;
  • готовність до прояву індивідуальної активності в проектуванні професійного майбутнього, подоланні зовнішніх перешкод і внутрішніх бар’єрів на цьому шляху;
  • вираженість у структурі навчально-професійної мотивації пізна­вальних і професійних мотивів;
  • локалізацію контролю на цінностях професійної освіти [203, с. 14].

Необхідність розвитку системи середньої професійної освіти випливає з глибокого розуміння державою і суспільством об’єктивно високої ролі фахівців середньої ланки для кадрового потенціалу країни. У сформованих умовах система середньої професійної освіти не орієнтується на запити споживачів, веде підготовку фахівців на основі власних інтересів, що несу­місно з новими реаліями ринкових відносин. Це призводить до загострення внутрішніх проблем системи. Структура підготовки, номенклатура спеціальностей, зміст, форми, методи навчання та оцінка якості підготовки фахівців, стан навчально-матеріальної та дидактичної бази, кадрового потенціалу, наукове забезпечення системи не відповідають сучасному стану та перспективам суспільного й економічного розвитку [82, с. 11].

Із позиції системного наукового підходу в Україні обґрунтовано університетський тип педагогічного коледжу, що передбачає підготовку висококваліфікованих фахівців у співпраці з університетом у формі навчально-педагогічного комплексу, у структурі якого він є початковим елементом системи професійно-педагогічної освіти з інформаційною, технологічною, психолого-педагогічною і перетворювальною загально­освітньою функціями [351, с. 14].

У дослідженні М. Шик «Адаптація студентів педагогічного коледжу до професійної діяльності в процесі фахової підготовки» показано, що в структурі вищої педагогічної освіти педагогічний коледж виконує адаптаційну функцію, що полягає в орієнтації студентів на цінності професії педагога, на конструктивне подолання складних ситуацій у майбутній фаховій діяльності й у формуванні готовності до розв’язання її практичних завдань [351, с. 3].

Педагогічний коледж Н. Алтиннікова розглядає як один із ступенів професійної підготовки майбутнього вчителя початкових класів, який забезпечує початкову та середню професійну освіту. У той же час коледж є відносно новим типом навчального закладу. Головна його особливість – підвищений рівень середньої професійної освіти [6, с. 11].

Однак на сучасному етапі розвитку освіти чітко виокремлюють два підходи до організації та функціонування педагогічних коледжів – науковий і прагматичний. Перший пов’язаний із визнанням його структурою університетського типу, що передбачає підготовку висококваліфікованих кадрів у співпраці з університетом на зразок навчально-педагогічного комплексу. Другий – із задоволенням кадрових потреб окремих регіонів України. Але в будь-якому разі педагогічний коледж є початковою модульною одиницею в системі неперервної професійно-педагогічної освіти. Саме тому досліджувати його функціональну роль можна як одну із самостійних ланок цієї системи [351, с. 9]. Із позицій функціонального підходу аналіз системи професійної підготовки в умовах педагогічного коледжу в структурно-функціональному й програмно-змістовному аспектах М. Шик з’ясовано, що цілі, завдання й специфіка його діяльності загалом не суперечать спрямованості та структурі неперервної педагогічної освіти. За єдиної концепції й узгодженості освітніх і педагогічних технологій навчальним закладом цього типу формуються сприятливі умови для навчання й виховання особистості, професійно придатної для роботи в освітній галузі. Результативність професійної підготовки студентів, на її думку, зумовлена сукупністю загальноосвітніх функцій педагогічного коледжу – інформаційної, технологічної, психолого-педагогічної та перетворювальної. Характер і зміст діяльності педагогічного коледжу залежить від його навчальної, виховної й розвивальної функцій, кожну з яких супроводжує активна адаптація студентів до нових (соціальних, дидак­тичних, професійних та ін.) умов [351, с. 8].

Отже, зазначена проблема вимагає якнайпильнішої уваги, глибокого наукового обґрунтування і невідкладного вирішення.

Проведений аналіз наукових праць показав, що система правового виховання молоді в Україні є недосконалою. Нерідко спостерігається схильність до абсолютизації його прикладного характеру, до примітивної конкретизації завдань. Проте правове виховання – досить складна, багаторівнева система і, водночас, – надзвичайно важлива філософсько-правова проблема. Тому будь-які спроби дати відповідь на питання про природу правового виховання піддавалися критиці. Стан чинної системи правового виховання молоді є певною мірою підтвердженням цього.

Аналіз вищезазначених досліджень дає можливість установити, що правове виховання є складним процесом, який включає не тільки передачу знань, а й формування мотиваційно-оцінного ставлення до соціальних фактів і подій, а потім застосування цих знань у практичній діяльності.

Поза увагою вчених залишилася проблема специфіки правового виховання в педагогічних коледжах. Недостатньо розроблені технології цього аспекту виховної роботи, немає чітко визначених педагогічних умов ефективності правового виховання.

Незважаючи на те, що дослідники приділяли значну увагу змістовій стороні правового виховання, за рамками їх досліджень залишилися питання комплексного впливу умов на складові правовихованості студента.

Отже, можна стверджувати, що сьогодні наука поки що не запропонувала цілісної концепції правового виховання студентів педаго­гічного коледжу, що має відповідати сучасним вимогам суспільства. Практика організації правового виховання молоді, зокрема студентства, з позицій нових підходів перебуває сьогодні в стадії становлення. Завдання педагогічного коледжу полягає в тому, щоб допомогти студенту, а надалі фахівцеві, досягти такого рівня правової вихованості, який не просто дозволить йому брати участь у правовідносинах, а й дасть можливість включитися в конструктивну професійну діяльність, проявляти себе вільною особистістю, яка володіє системою сформованих правових поглядів.

1.2. Сутність та змістова характеристика ключових понять дослідження

Для з’ясування значення та особливостей правового виховання студентів педагогічного коледжу важливо теоретично осмислити сутність ключових понять дослідження.

У наукових дослідженнях існують різноманітні визначення терміну «правове виховання». Як зазначає В. Стреляєва, незважаючи на всі недоліки, вони в основі своїй є конструктивними для аналізу складності, глибини і невичерпності соціальної сутності правового виховання [317, с. 21].

Для встановлення сутності правового виховання постала необхідність розкрити дотичні поняття, зокрема базові поняття, – «виховання» та «право».

Виховання є найважливішим чинником формування соціально стійкої особистості в сучасних умовах, оскільки визначає готовність людини до творчої праці, взаємодії з навколишнім світом і прийняття суспільних цінностей.

Як зазначає В. Стреляєва, виховання спрямовує розвиток і є головною силою у формуванні особистості, підпорядковує розвиток людини
визначеній меті, заповнює прогалини в програмі людського розвитку, є результатом розвитку – становлення людини як біологічного виду і як соціальної істоти [317, с. 16].

Але виховання не окремий процес, він нерозривно пов’язаний з навчанням і освітою, оскільки ці процеси спрямовані на гармонізацію розвитку людини як цілісної особистості.

Освіта та виховання перебувають у нерозривній єдності і розглядаються у взаємозв’язку, особливо при вирішенні практичних питань. Виховання і освіта є взаємозумовленими і, супутніми процесами, але незважаючи на це, мають відмінності. Головною метою освіти є розвиток пізнавальних процесів індивіда і формування теоретичної основи правової свідомості та правової вихованості, забезпечення необхідного рівня систематизації знань про право, розвиток правових інтересів, почуттів, правового мислення, формування наукового правового світогляду, здібностей, набуття знань. Виховання має на меті формування людини як особистості, її ставлення до світу, суспільства та взаємовідносин із ним.

У сучасній науковій літературі висловлюються різні думки про співвідношення таких понять, як «правове виховання» та «правова освіта». Так, О. Скакун зазначає, що правова освіта, як і правове виховання, являють собою процес засвоєння знань про основи держави і права, виховання в громадян поваги до закону, прав людини, небайдужого ставлення до порушень законності та правопорядку [306, с. 484]; М. Кравчук вважає, що правова освіта є найбільш ефективною формою правового виховання, оскільки спрямована на надання певної системи правових знань і здійснюється в школах, училищах, технікумах, ВНЗ тощо [324, с. 220]. Автор розглядає правову освіту як складову правового виховання.

Правове виховання тісно пов’язане з правовим навчанням: виховання не може здійснюватися без навчання, а навчання певною мірою справляє і виховний ефект. Відмінності можна провести умовно за сферою дії: виховання впливає в основному на мотиваційно-ціннісний, світоглядний сегмент свідомості, а навчання – на раціональний, тобто спостерігається інформаційно-ознайомлюючий вплив на людину. Мотиваційно-ціннісний вплив, у свою чергу, досить обмежений реальною правовою практикою, адже важко виховати в людині повагу до тих цінностей, яких бракує в суспільній свідомості і діяльності людей, але які проголошуються в деклараціях і промовах політичних лідерів. Тому перед педагогами в Україні у сфері правового виховання, на думку Ю. Калиновського, О. Аксьонової, постають складні завдання: популяризувати ті правові цінності, які не завжди є нормою суспільного життя, розтлумачувати різницю між цінностями та антицінностями, розвінчувати «псевдоідеали», нав’язані, наприклад, ЗМІ, інтелектуально протистояти неправовим стереотипам мислення та поведінки, поширеним у соціумі [115].