Дисертація

Міністерство освіти і науки України

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

На правах рукопису

СТРОМИЛО АННА ПЕТРІВНА

УДК 378.141.2:37.03

ФОРМУВАННЯ ГУМАННИХ СТОСУНКІВ СТУДЕНТІВ

В УМОВАХ ОСВІТНЬО-ВИХОВНОГО СЕРЕДОВИЩА

13.00.07 – теорія та методика виховання

Дисертація

на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Науковий керівник:

доктор педагогічних наук,

професор

Осадченко Інна Іванівна

Черкаси – 2016

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………………………………………..… 3

ВСТУП …………………………………………………………………..…………. 4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ГУМАННИХ СТОСУНКІВ СТУДЕНТІВ В УМОВАХ ОСВІТНЬО-ВИХОВНОГО СЕРЕДОВИЩА ………………………………………………………..……….…13

1.1. Сутність поняття «гуманні стосунки студентів»………………………….…13

1.2. Освітньо-виховне середовище як чинник формування гуманних стосунків студентів…………………………………………………………………………….31

1.3. Структурні компоненти процесу формування гуманних стосунків студентів…………………………………………………………………………….43

1.4. Діагностика сформованості гуманних стосунків студентів ВНЗ……………51

Висновки до першого розділу……………………………………………………..71

РОЗДІЛ 2. ОПТИМІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ ГУМАННИХ СТОСУНКІВ СТУДЕНТІВ В УМОВАХ ОСВІТНЬО-ВИХОВНОГО СЕРЕДОВИЩА……………………………………………………………………74

2.1. Модель формування гуманних стосунків у студентів у освітньо-виховному середовищі……………………………………………………………………….…74

2.2 Педагогічні умови формування гуманних стосунків у студентів у освітньо-виховному середовищі……………………………………………………………100

2.2.1. Урахування індивідуально-вікових та гендерних особливостей студентів……………………………………………………………………………100

2.2.2. Збагачення теоретичної обізнаності студентів із сутністю та способами реалізації гуманного педагогічного спілкування на суб’єкт-суб’єктній основі …..…………………………………………………………………….……………124

2.2.3. Змістове і методичне забезпечення гуманізації освітньо-виховного середовища у ВНЗ………………………………………………………….……..144

2.3. Методика проведення та аналіз результатів дослідно-експериментальної роботи ………………………………………………………………………..…….166

Висновки до другого розділу…………………………………………………….178

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………181

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………………..185

ДОДАТКИ……………………………………………………………………..….208

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВНЗ – вищий навчальний заклад

ВІЛ – вірус імунодефіциту людини

ВООЗ – Всесвітня організація охорони здоров’я

ЕГ – експериментальна група

КГ – контрольна група

ООН – Організація Об’єднаних Націй

СНІД – синдром набутого імунодефіциту

ЮНЕСКО – Організація Об’єднаних Націй із питань освіти, науки і культури

ФГС – формування гуманних стосунків

ВСТУП

Актуальність дослідження. Сучасний етап становлення української держави визначається нестабільністю політичного і соціально-економічного середовища та негативним впливом загальноприйнятих норм суспільної поведінки, які зумовлюють деструктивні процеси в студентському середовищі. Без пробудження такого морального феномену як гуманність неможливо запустити процес оновлення духовної сфери життя суспільства.

Відсутність соціальної захищеності громадян України, наявність безробіття, зростання загального рівня цін, нестабільність моральних норм, цінностей та критеріїв у політиці держави й повсякденному житті супроводжуються гуманною деградацією. Все більшого впливу на суспільство, а особливо на студентів, набувають засоби масової інформації та комунікації, пропагуючи насилля, зброю, силу, прищеплюючи морально-ціннісну позицію, яка запевняє, що всі загальноприйняті норми життя є відносними та рівноцінними, акцентуючи увагу на відсутності власної суспільно значущої позиції і цинічно-гедоністичне ставлення до повсякдення. Із метою вирішення означених проблем, суспільству необхідно створювати умови для гуманізації освітнього процесу, демократизації стосунків між його учасниками, обравши центром уваги людину, забезпечуючи реалізацію її можливостей і здібностей, за яких пріоритетом стануть загальнолюдські цінності та гармонійні стосунки з навколишнім світом. Утілення в життя гуманістичних ідей нерозривно пов’язане зі становленням гуманної особистості як одного з актуальних завдань формування гуманних стосунків студентів. Тому формування гуманних стосунків студентів, гуманності як провідної якості особистості є, водночас, ключовим завданням, що зосереджує увагу психологів та педагогів.

Потреба формування гуманного ставлення до особистості обумовлена в Законах України: «Про охорону дитинства» (2008 р.) [65], «Про попередження насильства в сім’ї» (2015 р.) [66], що визначають правові та організаційні основи попередження зневажливого ставлення в сім’ї, органи та установи, на які покладається здійснення відповідних захисних заходів. Право особистості на гуманне ставлення до неї закріплено Законом України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» [67], Наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства внутрішніх справ України («Про затвердження Інструкції щодо порядку взаємодії управлінь (відділів) у справах сім’ї, молоді та спорту, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді і відповідних підрозділів органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів із попередження насильства в сім’ї» та ін. [133].

Однак практика виховання гуманних стосунків, свідома відмова кожного члена суспільства від застосування насильства та зневаги у будь-якій сфері життя має відбуватися не лише у сім’ї як інституті виховання, а й у закладах освіти різних рівнів акредитації, в яких формуються нові покоління українського суспільства.

Ураховуючи ці тенденції, у законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», у Конвенції про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти, у Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді та інших нормативих документах акцентовано увагу на тому, що провідною метою навчально-виховної діяльності різних навчальних закладів є формування системи гуманних цінностей у стосунках особистості [54, 64, 96, 98, 135].

Зародження і становлення гуманізму та антигуманізму, як суспільного явища, знайшли своє відображення в різних релігійних і філософсько-етичних концепціях. Особливе значення мають погляди М. Ганді [41], М. Кінга [80], Н. Реріха [154], Л. Толстого [189] та ін.

Особливості гуманного виховання проаналізовані такими класиками педагогіки, як О. Захаренко [68], Я. Коменський [93], А. Макаренко [114], М. Монтессорі [124], Ж.-Ж. Руссо [160], В. Сухомлинський [183] та ін. Не меншу значущість розвиток ідей гуманності мав у гуманістичній психології, де, на відміну від інших напрямів цієї науки, основну увагу зосереджено на вивченні та аналізі духовних проявів людини та її цінностей, вивчено особливості гуманної взаємодії педагогів і студентів, розвитку позиції гуманності на різних вікових етапах (А. Маслоу [117], К. Роджерс [155], В. Ситаров [164], В. Франкл [200] та ін.).

У сучасних психолого-педагогічних дослідженнях аналіз аспектів вирішення окресленої проблеми здійснюють О. Бойван [24], Ф. Думко [59], Л. Кинєва [81], О. Коберник [86], В. Ковальов [88], В. Моралов [116], С. Муравська [130], В. Оржеховська [139], Д. Пащенко [144], В. Ролінський [156], В. Ситаров [164], В. Фуркало [201], І. Хозраткулова [203], Н. Щербак [215] та ін.

Так, у дослідженнях Л. Кинєвої [81] висвітлена сутність педагогічних умов формування цінностей гуманності у студентів університетів; О. Бойван [24] – проблема формування гуманних стосунків у студентів навчальних закладів І–ІІ рівня акредитації; В. Ролінського [156] – стан розробки проблеми профілактики насильства щодо підлітків, напрями вирішення цієї проблеми; С. Муравської [130] – реалізація принципу гуманності у педагогічній концепції О. Нілла; І. Хозратулової [203] – педагогічні засади виявлення та подолання насилля у підлітковому середовищі. Юридичним аспектам гуманного ставлення до неповнолітніх присвячені дослідження І. Кона [94], Г. Краснюка [102], Г. Миньковського [121], О. Пристанської [151], І. Туктарової [191] та ін.

Проте проблема формування гуманних стосунків у студентів в умовах освітньо-виховного середовища залишається недостатньо дослідженою не лише у теоретичному, а й практичному аспекті. Проведений аналіз наукових досліджень підтвердив, що в сучасних умовах також недостатньо здійснюється цілеспрямований процес орієнтації професорсько-викладацького колективу на формування гуманних стосунків студентів. Вивчення психолого-педагогічної літератури та практики організації освітньо-виховного середовища дозволило виявити певні суперечності між:

– необхідністю формування гуманних стосунків студентів в умовах освітньо-виховного середовища і недостатньою розробленістю науково-методичного забезпечення організації та здійснення зазначеної виховної роботи;

– динамікою розвитку особистості студента і консерватизмом змісту, традиційних методів та форм виховної роботи у ВНЗ;

– потенційними можливостями освітньо-виховного середовища щодо формування гуманних стосунків студентів і недостатньою професійною підготовкою викладачів до здійснення зазначеного аспекту виховного процесу;

– наявними підходами до формування гуманних стосунків студентів та необхідністю цілеспрямованого впливу на особистість студентів в умовах освітньо-виховного середовища шляхом впровадження у практику роботи сучасних технологій виховання.

Отже, актуальність означеної проблеми, відсутність відповідного цілісного педагогічного дослідження та означені суперечності зумовили вибір теми дисертаційного дослідження – «Формування гуманних стосунків студентів в умовах освітньо-виховного середовища».

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з науково-дослідною темою Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького «Моделювання професійної діяльності майбутнього фахівця в умовах інтеграції України в європейський освітній простір» (державний реєстраційний номер 0109U002550). Тему затверджено Вченою радою Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (протокол № 3 від 29.10.2013 р.) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології НАПН України (протокол № 5 від 27.05.2014 р.).

Мета дослідження – на основі теоретичного аналізу досліджуваної проблеми та вивчення навчально-виховної практики вищих педагогічних навчальних закладів обґрунтувати і експериментально перевірити комплекс педагогічних умов, що забезпечать ефективність процесу формування гуманних стосунків студентів.

Гіпотеза дослідження. Ефективність процесу формування гуманних стосунків студентів в умовах освітньо-виховного середовища підвищиться за таких педагогічних умов: урахування індивідуально-вікових та гендерних особливостей студентів; збагачення теоретичної обізнаності студентів із сутністю та способами реалізації гуманного педагогічного спілкування на суб’єкт-суб’єктній основі; змістове і методичне забезпечення гуманізації освітньо-виховного середовища у ВНЗ.

Відповідно до мети та гіпотези визначено такі завдання дослідження:

Проаналізувати теоретичні основи проблеми формування гуманних стосунків студентів в умовах освітньо-виховного середовища та уточнити сутність ключових понять дослідження.
Визначити критерії, показники та схарактеризувати рівні сформованості гуманних стосунків студентів.
Розробити та апробувати модель формування гуманних стосунків студентів в умовах освітньо-виховного середовища.
Теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність педагогічних умов формування гуманних стосунків студентів в освітньо-виховному середовищі ВНЗ.

Об’єкт дослідження – процес формування гуманних стосунків студентів.

Предмет дослідження – педагогічні умови формування гуманних стосунків студентів в освітньо-виховному середовищі вищого навчального закладу.

Для вирішення визначених завдань застосовано такі методи дослідження:

теоретичні – аналіз філософських, педагогічних, психологічних джерел для узагальнення теоретичних питань із проблеми дослідження, визначення поняттєво-категоріального апарату; порівняння, класифікація й узагальнення теоретичних та емпіричних даних для обґрунтування критеріїв, показників і рівнів сформованості гуманних стосунків студентів в умовах освітньо-виховного середовища; обґрунтування педагогічних умов формування гуманних стосунків студентів; моделювання з метою розроблення моделі формування гуманних стосунків студентів;

емпіричні – діагностування (анкетування, тестування, безпосереднє та опосередковане спостереження, розв’язання виховних ситуацій), педагогічний експеримент (констатувальний, формувальний етапи) для виявлення рівнів сформованості гуманних стосунків студентів в освітньо-виховному середовищі ВНЗ, підтвердження ефективності обґрунтованих педагогічних умов;

статистичні – методи математичної обробки експериментальних даних для кількісного та якісного аналізу експериментальних даних, визначення достовірності та об’єктивності отриманих результатів.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилася на базі Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського, Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. У дослідженні брали участь 188 студентів контрольної та 194 – експериментальної групи.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

– вперше обґрунтовано педагогічні умови формування гуманних стосунків студентів в освітньо-виховному середовищі ВНЗ (урахування індивідуально-вікових та гендерних особливостей студентів; збагачення теоретичної обізнаності студентів із сутністю та способами реалізації гуманного педагогічного спілкування на суб’єкт-суб’єктній основі; змістове і методичне забезпечення гуманізації освітньо-виховного середовища у ВНЗ); розроблено модель означеного процесу, яка складається з блоків (мотиваційно-цільовий, змістово-процесуальний, діагностично-результативний) та етапів (підготовчо-демонстраційний, практично-орієнтувальний, реалізації стосунків); визначено критерії (когнітивно-пізнавальний, емоційно-ціннісний, поведінково-практичний), показники та рівні (початковий, середній, високий) сформованості гуманних стосунків студентів;

– уточнено сутність понять: «гуманізм» (вираження людяності в усіх проявах поведінки); «гуманність» (особистісна якість, зміст якої обумовлений наслідуванням принципів гуманізму, що формується на основі повсякденного доброзичливого ставлення людини до оточення); «гуманні стосунки студентів» (інтегративне особистісне утворення, яке відображає розуміння людини як найвищої цінності, проявляється в поведінці (співчуття, взаємодопомога, повага гідності і свободі інших), характеризується небайдужістю до переживань та проблем суб’єктів спілкування); «освітньо-виховне середовище» (сукупність об’єктів й суб’єктів впливу на формування особистості студента, на його творчий потенціал, професійні та особистісні задатки, які сприяють становленню суб’єкт-суб’єктного взаємозв’язку та особистісно зорієнтованих педагогічних комунікацій, забезпечують умови для комфортного співіснування студентів в навчальному закладі та поза його межами); «формування гуманних стосунків студентів в умовах освітньо-виховного середовища» (удосконалення морально-ціннісних поглядів та принципів студентів, становлення свідомої, особистої життєвої позиції, виховання гуманного світогляду, гуманних почуттів та досвіду практичної гуманної діяльності під час навчання у ВНЗ); компоненти (когнітивний, емоційний, поведінковий) гуманних стосунків студентів;

– подальшого розвитку набули форми і методи формування гуманних стосунків студентів.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у розробці та впровадженні у навчально-виховний процес вищих навчальних закладів: діагностичних методик для виявлення рівнів сформованості гуманних стосунків студентів, програми та навчально-методичного забезпечення спецкурсу «Педагогічні умови формування гуманних стосунків студентів в умовах освітньо-виховного середовища», педагогічного тренінгу «Педагогічне спілкування як фактор формування гуманних стосунків». Матеріали дослідження можуть бути використані під час вивчення курсів «Педагогіка вищої школи», «Методика виховної роботи в ВНЗ», «Управління навчальною та виховною діяльністю», у системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів для проведення методичних семінарів викладачам ВНЗ, а також у практичній роботі кураторів груп.

Результати дослідження впроваджено в навчально-виховний процес Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (довідка № 148/03 від 06.05.2015 р.), Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського (довідка № 25.2/705 від 12.05.2015 р.), Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (довідка № 2034/01 від 08.05.2015 р.), Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (довідка № 89-н від 15.05.2015 р.), Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка (довідка № 1806/01—55/33 від 19.05.2015 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження були оприлюднені у доповідях і повідомленнях на науково-практичних конференціях та семінарах різного рівня: міжнародних – «Формування і якісний розвиток сучасних систем освіти» (Англія, Лондон, 2013); «Achievement of high shool» (Сербія, Белград, 2013); «Дитинство без насилля: суспільство, школа і сім’я на захисті прав дітей» (Тернопіль, 2014); «Dny vedy – 2014» (Чехія, Прага, 2014); «Дидактика Яна Амоса Коменського: від минулого до сьогодення» (Умань, 2014); «Сучасні тенденції використання дидактичних ідей Яна Амоса Коменського» (Умань, 2014); «Вища школа: сучасні тенденції розвитку» (Черкаси, 2015); «Дидактика початкової школи: реалізація технологічного та компетентнісного підходів» (Миколаїв, 2015); всеукраїнських – «Соціально-педагогічна робота з сім’ями, які перебувають у кризовому стані» (Черкаси, 2007); «Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи з різними категоріями населення» (Черкаси, 2008); «Особливості застосування сучасних технологій навчання ВНЗ» (Умань, 2014); «Проблеми психології діяльності в особливих умовах» (Черкаси, 2015). Результати дослідження обговорювали на засіданнях кафедри педагогіки вищої школи та менеджменту Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.

Публікації. Основні результати дисертації відображені у 12 одноосібних наукових публікаціях автора, з яких 6 відображають основні наукові результати, 5 – апробаційного характеру, 1 – додатково відображає наукові результати дисертації.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, висновків, списку використаних джерел (228 найменувань, з них 8 – іноземними мовами), 5 додатків на 65 сторінках. Загальний обсяг дисертації становить 272 сторінки, із них – 184 сторінки основного тексту. Робота містить 16 рисунків, 34 таблиці.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ГУМАННИХ СТОСУНКІВ СТУДЕНТІВ В УМОВАХ ОСВІТНЬО-ВИХОВНОГО СЕРЕДОВИЩА

1.1. Сутність поняття «гуманні стосунки студентів»

Формування гуманних стосунків студентів, гуманності як провідної якості особистості є, водночас, ключовим завданням, що зосереджує увагу психологів та педагогів. Особливої актуальності проблема набуває нині, коли кризові стани соціально-економічного й політичного розвитку країни зумовили деструктивні процеси в студентському середовищі. Низький рівень суспільства України, відсутність соціальної захищеності громадян, наявність безробіття, зростання загального рівня цін, нестабільність моральних норм, цінностей та критеріїв у політиці держави й повсякденному житті супроводжуються гуманною деградацією. Все більшого впливу на суспільство, а особливо на студентів, набувають засоби масової інформації та комунікації, пропагуючи насилля, зброю, силу, прищеплюючи морально-ціннісну позицію, яка запевняє, що всі загальноприйняті норми життя є відносними та рівноцінними, акцентуючи увагу на відсутності власної суспільно значущої позиції і цинічно-гедоністичне ставлення до повсякдення. Усе це призводить до дискредитації споконвічних норм моралі, спонукає молодь до пошуків самореалізації на рівні задоволення егоїстичних потреб, ігноруючи гуманність та моральність як суспільно й особистісно значущі регулятори суспільного буття. Означені процеси посилюються кризовим станом сучасної сім’ї, яка втрачає спроможність культивувати особистісний розвиток молоді шляхом залучення до гуманних стосунків і визначення гуманних орієнтирів.

Про зниження гуманності та авторитету батьків, педагогів свідчить той факт, що студенти все більше віддаляються від сім’ї, входять в асоціальні компанії однолітків, займаються проституцією, вживають наркотики, палять тощо. Уже з 60-х років ХХ століття в Україні спостерігається зростання кількості наркоманів серед молоді. Стрімкий ріст кількості наркозалежних молодих людей можна прослідкувати на тлі складної соціально-економічної ситуації, зубожіння населення, збільшення кількості соціально незахищених людей. Дається взнаки і негативний вплив засобів масової інформації, передусім, кіно та телебачення, інтернет-ресурсів, які відкрито пропагують насильство, секс, вседозволеність, зневагу до законослухняної особистості. У зв’язку з цим, за даними ВООЗ, Україна посідає 5 місце у свiтi за кiлькiстю вживаного алкоголю на душу населення і 1-е місце займає серед молодіжного алкоголізму, посідає 17-е посідає місце у світі за споживанням цигарок. На сьогодні в Україні зареєстровано 46 тис. ВІЛ-інфікованих, серед них й ін’єкційно інфіковані, і інфіковані статевим шляхом. За останні роки в Україні на СНІД захворіла 3201 особа. Станом на 01.07.2013 р. у ВООЗ на обліку перебували 134 302 ВІЛ-позитивні громадяни України (294,8 на 100 тис. нас.), у тому числі 27 181 хворий на СНІД (59,7 на 100 тис. нас.). Починаючи з 1987 року і до квітня 2014 року, Центр контролю за соціально небезпечними захворюваннями Міністерства охорони здоров’я України зареєстрував понад двісті тисяч випадків ВІЛ-інфекції (майже 270 тисяч українців живуть з ВІЛ-інфекцією). Від 1987 року в Україні від ВІЛ/СНІДу померли понад 35 тисяч людей [3, 39].

Закон України «Про освіту» серед головних завдань окреслює захист неповнолітніх від різних форм насильства та зневаги (антигуманізму) в контексті Всесвітньої декларації прав людини. Ці ж завдання визначені й Державними стандартами базової та повної освіти. Актуальними для протидії зневаги особистості та проведення досліджень проблеми насильства і створення умов для формування гуманних стосунків серед дітей та юнацтва є Декларація про заходи по ліквідації міжнародного тероризму та Декларація про права народів на мир [50, 51, 52, 64].

Проблема попередження насильства, виховання гуманного ставлення одне до одного є частиною більш загального питання. Притаманна сучасному суспільству амбівалентність цінностей порушує засади співіснування людей у соціумі, спричинює наростання тривоги, невпевненості у майбутньому, агресивності й жорстокості. Як наслідок, утворилися передумови кризи духовно-ціннісних орієнтацій людини, ускладнився процес виховання підростаючого покоління, залучення його до конструктивних міжособистісних стосунків,формуються соціально дезадаптовані, малоосвічені особистості, які виявляють, передусім, неповагу один до одного.

Сучасний етап визначає скрутність політичного і соціально-економічного становища та негативний вплив загальноприйнятих норм суспільної поведінки, які ускладнюють позитивне становлення української держави, в наслідок чого відбувається знецінення освіти, падіння авторитету педагога, росту агресивності, розбещеності, жорстокості тощо. Кінцевим результатом вищезазначених процесів можна вважати формування бездуховності, зневажливого ставлення до культури і традицій свого народу, сучасної молоді. Без пробудження таких моральних феноменів як гуманність неможливо запустити процес оновлення духовної сфери життя суспільства.

Насамперед, проаналізуємо законодавчу та нормативно-правову базу проблеми формування у сучасної молоді гуманних стосунків.

Так, серед найголовніших документів, в яких було окреслено теоретичні положення щодо реформування виховної роботи у закладах освіти, стала Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року. Указ Президента України № 344/2013 від 25.06.13 року. [135]. Підґрунтям формування у студентів таких гуманних якостей особистості, як людяність, повага один до одного, людська гідність, норми спілкування, цивілізованість співжиття вважається реалізація в освітньо-виховному процесі ВНЗ гуманітарної освіти, впровадження гуманності у національну систему освіти.

В основу розробки «Концепція національно – патріотичного виховання дітей та молоді», у визначення сутності сучасного виховання, головної мети та виховних завдань, принципів і напрямів виховання покладено ідеї гуманізму і демократії.

Здатність педагога розуміти природу студента, індивідуальні риси і можливості, поважати особистість студента, піклуватися про його гармонійне формування є фундаментальною у формуванні гуманістичного характеру виховання.

Тобто, ставлення до студента повинно бути як до індивідуума, суб’єкта вільного формування, визнання його прав, виходячи з сукупності знань про людину.

Оновленого розуміння сутності виховання надали ідеї Концепції:

– про державотворчу ідеологічну спрямованість національного виховання;

– про об’єднуючу, консолідуючу роль у системі виховання національної ідеї;

– про суспільний характер національного виховання [98].

У Концепції зазначено, що ідеалом виховання, яким є гармонійно розвинена, гуманна високоосвічена, соціально активна й національно свідома людина, що наділена глибокою громадською відповідальністю, високими духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, є носій кращих надбань національної та світової культури, здатна до саморозвитку і самовдосконалення [98; 134].

Відповідно до виховного ідеалу та здійснення процесу реформування українського суспільства було уточнено впорядкованість використання загальних виховних завдань, націлених не тільки для виховних закладів, а й для всього суспільства в цілому.

Окрім того, у Концепції загальні виховні завдання доповнені їхньою конкретизацією для кожного рівня освіти, розпочинаючи з дошкільної й завершуючи вищою освітою. При цьому особливості кожної виховної установи обумовлюють його структуру, завдання і методи, реалізація яких здійснюється у поєднанні в тісному взаємозв’язку із загальними завданнями національної системи освіти.

Прищеплення до особистості студента таких якостей як національна свідомість, любов до батьківщини, свого народу, визнання української мови та застосування її форм і засобів у мовній практиці, шанобливе ставлення до культурної спадщини, традицій і звичаїв, що наповнюють Україну, оволодіння всім спектром світової культури характеризують єдність національного і загальнолюдського, що є принциповими для розуміння змісту виховання.

Пріоритетність розвитку українського суспільства у напрямку розбудови незалежної демократичної, соціально орієнтованої держави обумовила відповідну пріоритетність у виховних напрямах та наповненні їх оновленим змістом:

Громадянське виховання спрямоване на формування свідомого громадянина-патріота своєї країни, вироблення розуміння громадського обов’язку, готовності йти на лави захисників Батьківщини, оволодіння військово-технічною термінологією, спонукання до фізичного удосконалення, та вивчення бойових традицій та героїчних сторінок історії українського народу, його Збройних сил.
Правове виховання – формування правової культури – розуміння і повага до прав і свобод людини та громадянина, Конституції, державної символіки; знання і дотримання у поведінці законів України: активна протидія особам та установам, що порушують закони, завдають збитків державі, зазіхають на територіальну цілісність і незалежність України.
Моральне виховання орієнтоване на прищеплення та розвиток моральних почуттів, переконань і потреби дотримання поведінки відповідно діючих у суспільстві моральних нормам.
Естетичне виховання – вироблення в особистості умінь поповнювати скарбницю культурно-мистецького надбання народу, відчувати й відтворювати прекрасне у повсякденному житті.
Трудове виховання формує творчу, працелюбну особистість, умілого господаря, що володіє відповідними навичками та вміннями, професійною майстерністю, які самостійно може впроваджувати у практичну діяльність системи освіти, виробництва, науки та освіти.
Фізичне виховання сприяє розвитку та дотриманню здорового способу життя, розумінню його як невід’ємного елементу загальної культури особистості.
Екологічне виховання молоді передбачає формування екологічної культури особистості, усвідомлення себе частиною природи, відчуття відповідальності за неї як за національне багатство, тощо [98].

Зазначені напрями виховання мають схожість змісту, доповнюючи одне одного, наповнені самостійним теоретико-методологічним значенням. Виховні напрями утворюють систему єдності національного виховання, формування гуманної сфери особистості студента.

Важливим орієнтиром у визначенні і корекції виховних завдань став Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян» від 27 квітня 1999 року № 456/99 із змінами та доповненнями та доповненнями на жовтень 2010р. [193], а також Національна програма патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовного та зміцнення моральних засад суспільства, затверджена постановою Кабінету Міністрів України 10.01.2002 за № 32 (32-2002-п) у втілення цього Указу [136].

Зазначені документи спрямували, з одного боку, координаційні зусилля всіх владних структур, соціальних інституцій громадської і релігійних організацій на покращення виховної роботи серед усіх категорій населення, і молоді, передусім. З іншого боку, вони спрямовані на активізацію виховної роботи серед молоді шляхом відродження національних цінностей, пропаганду кращих духовних, гуманних надбань нашого народу, формування світогляду, самосвідомості та національної гідності громадян України.

У «Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді» зазначено, що серед виховних напрямів сьогодні найбільш актуальними виступають патріотичне, громадянське виховання як стрижневі, які розглядатимуть державу (patria) як запоруку власного особистісного розвитку, що спирається на ідеї гуманізму, соціального добробуту, демократії, свободи, толерантності… [98].

Гуманізм – складник патріотичного виховання, адже його мета конкретизується через систему виховних завдань, до який належить «утвердження гуманістичної моральності як базової основи громадянського суспільства» [98].

У «Національній стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки» серед основних проблем, викликів та ризиків розбудови національної системи освіти вказано, що повільно здійснюється гуманізація системи освіти [152].

Відтак модернізація змісту освіти передбачає «гуманізацію навчально-виховного процесу, педагогічної ідеології загалом, тобто на європейські гуманістичні цінності й виміри» [152].

Передбачено, що реалізація цього документа забезпечить перехід до нового типу гуманістично-інноваційної освіти, що виходить з її пріоритетності для розвитку України [135].

Отже, освіта стає провідним фактором у становленні гуманістичного спрямування суспільно-економічних відносин, формуванні ціннісних орієнтирів особистості студента, про що й зазначено на законодавчому рівні.

Історія розвитку людства XIX–XX ст. дала нам чимало прикладів високої громадянської мужності в боротьбі за ідеали гуманності: у Росії, М. Ганді [41] в Індії, М. Кінг [80] у США, Л. Толстой [189] та ін. На їхній погляд, вічними і незмінними моральними принципами виступають соціальна справедливість, гуманізм, ненасильство, істина, любов до ближнього. Л. Толстого виникає теорія «не чини опору злу насильством». На думку, Л. Толстого не чини опору злу насильством – реалізація основних християнських заповідей і основний шлях боротьби зі злом. За М. Ганді, суть суспільного прогресу в цілому і культурного прогресу зокрема полягає у свідомому і добровільному обмеженні матеріальних потреб, у моральному самовдосконаленні людини. М. Кінг наголошував, що відчуваючи відразу до расової ненависті, все ж слід любити тих, хто за нею стоїть.

Поняття «гуманності» – не нове, оскільки його висвітлювали багато педагогів ХХ ст. (Ш. Амонашвілі [1], Л. Виготський [40], А. Макаренко [114], В. Сухомлинський [183] та ін.). У працях І. Беха [15], В. Маралова [116], В. Сітарова [164] та ін. розглянута наукова та практична сторога формування в особистості гуманності, що підтверджує актуальність питань. У сучасній системі освіти «гуманність» – це не новий або самостійний напрям, а практика педагогів, які виключають у своїй роботі примус особистості. Проте його актуальність завжди очевидна.

Однак постійного уточнення, зважаючи на суспільно-політичні й інші зміни у державі, вимагає аналіз ключових засад стосунків між суб’єктами педагогічного процесу.

Насамперед, розглянемо відмінності у дефініціях понять «гуманізм» і «гуманність», запропонованих нами у таблицях 1.1–1.2.

Таблиця 1.1.

Сутність поняття «гуманізм»

Джерело	Означення поняття «гуманізм»
Словник іншомовних слів за редакцією C. Морозова	Ставлення до людини як до найвищої цінності, захист права особистості на рівноправність, свободу, щастя, всебічний розвиток і прояв своїх здібностей [169].
Український педагогічний словник С. Гончаренка	Прогресивний перебіг західноєвропейської культури епохи Відродження, спрямований на затвердження пошани до гідності і розуму людини, її права на земне щастя, вільний прояв природних людських відчуттів і здібностей [43].

Отже, гуманізм є спектром буття людяності в усіх аспектах прояву людської поведінки.

Таблиця 1.2

Сутність поняття «гуманність»

Джерело	Означення поняття «гуманність»
Словник іншомовних слів за редакцією C. Морозова	Людяний у своїх діях і ставленні до інших людей [169].
Український педагогічний словник С. Гончаренка	Людинолюбство: одна з дуже важливих якостей людини, яка полягає в турботі про інших людей, особливо обділених природою або суспільством [43].
О. Бойван	Інтегрована якість, що відображає систему ставлень особистості й виявляється у відповідних соціально значущих вчинках [24].
С. Баникіна і Б. Єгоров	У вузькому сенсі «гуманність розглядається як активність, демонстровану з метою задоволення будь-якої потреби з урахуванням потреб партнера й узгодження з ним спільних дій. Позиція гуманності є стійкою системою стосунків людини до певних сторін дійсності, яка проявляється в конкретній поведінці і вчинках. Гуманність в широкому сенсі – це сутність, що полягає в умінні узгоджувати і поєднувати культурні цінності суспільства та індивідуальні ціннісні орієнтації, як альтернатива психолого-педагогічних насильницьких способів взаємодії [9].

До цінностей гуманності, згідно із думкою С. Баникіної і Б. Єгорова, можна зарахувати:

– визнання безумовної цінності іншої людини, її самоцінність;

– значимість самовдосконалення, саморозвитку, самореалізації;

– домінування альтруїстичної мотивації порівняно з егоїстичними спонуканнями, проявами [9].

Цінності гуманності – орієнтація на співробітництво, компроміс, пошуки згоди і співдружності у спільній творчій діяльності, що виступають умовами толерантності стосунків.

У сучасному тлумаченні ідея гуманності передбачає безумовне примирення «всіх з усіма», «послужливість» слабкого сильному або беззастережне прийняття тієї чи іншої позиції. Це соціально-впевнена позиція, що охоплює визнання рівного права сторін на незалежність і успіх, власну думку, самостійність, відповідальність, орієнтацію свідомості людей на зближення позицій, узгодження цілей та інтересів, пошук нових способів для їх забезпечення. Саме тому у сучасному тлумачному словнику української мови поняття «гуманність» трактується так: «Відмова від застосування сили, незастосування насильства у вирішенні проблем, що стоять перед суспільством» [33, с. 768].

Отже, гуманність є особистісною якістю сповненою змістом наслідування принципу гуманізму. Гуманність утверджується в особистості через доброзичливе ставлення до оточуючих, набуваючи глибокої усвідомленості та стійкості, перетворюється в особистісну якість. Система різноманітних стосунків пов’язує людину із суспільством. Стосунки є однією з визначальних характеристик особистості, в яких виявляється її соціальна сутність.

Уперше термін «стосунки» у науковий обіг увів німецький філософ Г. Гегель: «Усе, що існує, перебуває у стосунках, і ці стосунки є сутність всякого існування» [42, с. 301]. У філософській літературі стосунки особистості розглядаються як форма зв’язку її з оточенням, із соціальними системами, компонентом яких вона є. Стосунки – це завжди її взаємодія з об’єктами реального світу. Філософський енциклопедичний словник визначає стосунки як «універсальну категорію філософії, відображення способу буття» [197, с. 83]. Ця категорія є громадською і властива лише людському суспільству.

Найбільш повно поняття «стосунки» досліджується в психології, де розглядається як психологічне ядро особистості і визначається як взаємозв’язок об’єктів та їхніх властивостей. Психологічний аспект розвитку особистості в її стосунках знайшов відображення в роботах Л. Божовича, О. Лазурського, В. М’ясищева та ін. [23, 108, 131].

Одним із перших у психолого-педагогічну літературу поняття «стосунки» увів О. Лазурський [108]. Вважаючи соціальний фактор визначаючим у формуванні особистості, психолог вважав, що саме стосунки характеризують особистість у цілому: «Індивідуальність людини визначається не тільки своєрідністю її внутрішніх психічних функцій, але і її стосунків до явищ, що оточують її, – тим, як кожна людина реагує на ті чи інші об’єкти, що вона любить і ненавидить, чим цікавиться, до чого байдужа» [108, с. 125]. На думку дослідника, будь-які стосунки людини не притаманні їй із народження, а є запозиченими з навколишнього середовища і засвоєні шляхом виховання.

Концепція стосунків отримала подальший розвиток у роботах В. М’ясищева [131], який стверджував, що «особистість є ансамблем стосунків». Стосунки покладені в основу психологічної структури особистості. Вони виникають при наявності суб’єкта та об’єкта стосунків, внутрішньо визначають її дії і переживання. Процес розвитку особистості здійснюється поетапно: спочатку йде накопичення знань, потім навичок та умінь, і у фінальній стадії – стосунки. Згідно дослідження В. Мясищева, «психологічне ставлення людини – це цілісна система індивідуальних, вибіркових, свідомих зв’язків особистості з різними сторонами об’єктивної дійсності: з явищами природи і світом речей; з людьми та суспільством; із собою як суб’єктом діяльності» [131, с. 16].

Психологічні дослідження стали відправним пунктом у розробленні педагогічної теорії стосунків. «Оскільки ми маємо справу завжди зі стосунками, оскільки саме стосунки становлять об’єкт нашої педагогічної роботи, то перед нами завжди стоїть подвійний об’єкт – особистість і суспільство. Вилучити особистість, ізолювати її, виділити її зі стосунків зовсім неможливо, технічно неможливо», – писав видатний педагог А. Макаренко [114, с. 207]. І. Харламов [202] окреслював стосунки як переживання і прояв таких зв’язків, які виникають між особистістю та іншими людьми з одного боку, та різними аспектами навколишнього світу – з іншого, залишаючи свій слід на поведінці та розвитку особистості крізь сферу її потреб, знань, переконань, учинків і вольових проявів. Соціальна позиція особистості як результат освоєння різноманітного досвіду стосунків із людьми проявляється в системі поглядів, переконань людини, єдності суб’єктивного та об’єктивного. Вона є суміщеним показником самосвідомості та системи стосунків і типу взаємодії. У конфліктології виокремлюють такі особливості самосвідомості [11]:

– конфронтаційна: відчуження від реальної дійсності; індивідуалізація супроводжується почуттям самотності, страхом, депресією або агресією;

– неконфронтаційна: характеризується вчасним дозволом проблем, що виникли; особистість здатна переживати себе як гармонійну цілісність, здійснювати процес особистісного саморозвитку.

Незважаючи на те, що досвід стосунків у кожного індивідуальний, можна виокремити два їх типи: з позиції насильства і з позиції гуманності, характеристику яких подаємо у таблиці 1.3.

Таблиця 1.3.

Риси, характерні для різних позицій у стосунках,

за С. Баникіною і Є. Степановим

Позиція насильства	Позиція гуманності
недовіра	довіра
презирство	повага
відторгнення	прийняття
заперечення	визнання
авторитарність	демократичність
суб’єкт-об’єктність	суб’єкт-суб’єктність
низький рівень емпатії	високий рівень емпатії

Продовження табл. 1.3.

Позиція насильства	Позиція гуманності
егоїстичність	гуманізм, альтруїзм
підкорення	стосунки рівності і рівноправ’я

Гуманна взаємодія передбачає відсутність відкритих чи прихованих форм примусу, коли кожна сторона, зберігаючи свою незалежність, виявляє готовність до узгодження дій і досягнення позитивного результату. Така взаємодія можлива лише при єдності орієнтації як на самого себе, так і на іншу людину.

Порівняння гуманного і насильницького типу взаємодії дає підставу вважати, що в основі відмінностей цих типів лежить відмінність спрямованості установки, цілей, мотивації дій та учинків. Так, С. Баникіна і Є. Степанов [9] звертають увагу на те, що гуманна взаємодія має установку на рівність і рівноправність, її мета – в узгодженні дій для задоволення потреб та інтересів усіх учасників спілкування, гуманістична мотивація забезпечує суб’єкт-суб’єктний тип стосунків, а тип спілкування – діалог. Насильницька взаємодія відрізняється установкою на нерівність; метою є досягнення односторонніх переваг. Мотивація – в досягненні соціального контролю, групового тиску. Переважний тип стосунків – суб’єкт-об’єктний, а тип спілкування – монологічний, авторитарний. Науковці зазначають, що тип взаємодії накладає відбиток на мову, манеру поведінки, позицію суб’єктів спілкування [9]. При створенні умов для формування позиції гуманізму в поведінці в ході навчально-виховного процесу особливе значення має надаватися рефлексії досвіду молоді в процесі тренінгових занять, де можливе програвання різних життєвих ситуацій, що вимагають здійснення вибору.

Отже, узагальнюючи дефініцію «гуманізм» та «стосунки» можемо констатувати, що бінарний термін «гуманістичні стосунки» – усталений, оскільки гуманізм можна виявити лише у ставленні до інших.

Ідеями визнання цінності людини як особистості наповнена педагогічно-філософській творчісті І. Канта [78], Я. Коменського [92], Ж.-Ж. Руссо [160] та ін. Педагоги-гуманісти писали про дбайливий і уважний підхід до дитини, повагу до неї як особистості. На думку Канта, гідність і цінність людини полягає у здатності людини до морального самовизначення. Тому кожен має поважати автономію іншого [78]. В основі вчення, Я. Коменського, про виховання особистості лежить ідея виховуючого навчання і природовідповідності. Педагог підкреслює, що людина не народжується з моральними якостями – вони у неї виховуються впродовж всього життя. Велике значення він надавав в моральному вихованні позитивному прикладу вчителя, батьків, товаришів, бесідам з дітьми на морально-етичні теми [92]. Ж.-Ж. Руссо створює гуманістичну педагогічну теорію, викладену в трактаті «Еміль», основним завданням якої є виховання гуманних почуттів до людей. На перший план автор висуває розвиток позитивних емоцій, що сприяють вихованню у юнака гуманного ставлення, доброти і співчуття до знедолених та пригноблених. Ним був вироблений принцип послідовності у вихованні: від моральних почуттів шляхом управ і навичок до формування моральних переконань [160].

Ідеї виховання гуманної особистості активно розвивалися філософами і педагогами XIX–XX ст. (Г. Ващенко [32], М. Реріх [154], Л. Толстим [190] та ін.). У цьому руслі будували свою творчу діяльність багато вчених, письменників, педагогів та ін. Виховний ідеал Г. Ващенко будує на засадах гармонійного розвитку людини. Гармонійність він розуміє «не як розвиток всіх властивостей людини до однакового рівня, а як певну цілість, при якій кожна здібність посідає в особі те чи інше місце в зв’язку з роллю її в нашому житті й діяльності». Таку свідомість слід виховувати в молоді ще з дитинства» [32, с. 41]. Так, М. Реріх (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.), аналізуючи природу гуманізму, дійшов висновку, що «світ вдосконалюється шляхом культури»; закони краси зможуть удосконалити людські стосунки, гуманізм людських стосунків можливий тільки з розвитком культури. М. Реріх висуває як першорядне у вихованні повагу до особистості людини, свободи особистості, заперечення примусу. Навчання, вважав він, тільки тоді матиме успіх, коли учень досягне високого рівня самосвідомості. Це заперечує насильство, а самовиховання, самодисципліна і самовдосконалення повинні бути в основі гуманної педагогіки [154].

У Франції намагався реалізувати ідею вільного виховання С. Фор (ХХ ст.). У створеному ним притулку «Вулик» не було покарань і заохочень, не було релігійного виховання, навчання моралі, обов’язкових в усіх школах Франції. Приділялась велика увага добровільній праці, де могли розвиватися співпраця і взаємодопомога [199].

В основі гуманних стосунків у людей, на думку Л. Толстого, лежить любов, яка довго терпить, любов милосердствує: «Ми не любимо людей не тому, що вони злі, а ми вважаємо їх злими тому, що не любимо їх» [190, с. 148]. Л. Толстой (ХХ ст.) першим звернувся до проблеми гуманного, вільного виховання, висловлюючи думку, що в процесі виховання досконала природа дитини калічиться фальшивою культурою дорослих. Він критикував наявну систему навчання і виховання, вважаючи, що процес навчання у школі, зміст освіти повинні будуватися тільки за бажанням дорослих. Учити, за переконанням Л. Толстого, слід ненасильством, бо діти запам’ятовують тільки те, що хочуть, і тримають це в пам’яті стільки, скільки хочуть [190].

Потрібно віддати належне внеску в педагогіку гуманності В. Сухомлинського (ХХ ст.). Віра в дитину, любов до дітей були основними в його педагогічній практиці. «Ми, – писав він, – творимо Людину, як скульптор творить своє мистецтво з безформного шматка мармуру: десь у глибині цієї мертвої брили лежать прекрасні риси, які потрібно добути, очистити від усього зайвого» [185, с. 478].

Звідси його принципи педагогіки гуманізму: знання дитини, вивчення її задатків і здібностей, любов до дітей, яка дає можливість педагогічної творчості.

Ідея гуманності, ідея співпраці чітко простежується в практиці педагогів-новаторів другої половини ХХ ст. (Ш. Амонашвілі, І. Волкова, О. Захаренка та ін.) [1, 37, 68].

Так, сформульовані Ш. Амонашвілі принципи педагогіки гуманізму домінантні у наукових доробках кожного з перерахованих вище педагогів: будувати процес навчання з позицій інтересу суб’єкта навчання; у процесі навчання співпрацювати з дитиною, поважати її гідність; подавання на кожному занятті чогось нового і включення в його процес кожної дитини [1].

І. Волков вважає, що у процесі навчання вихованцеві слід надавати свободу вибору [37].

О. Захаренко висував, обґрунтовував і впроваджував практику ідеї творчої взаємодії вчителя і учня; навчання без примусу; ідею досягнення поставленої мети; індивідуального і колективного підходів до діяльності учнів; творчого самоврядування; особистісного підходу до виховання; співпраці вчителів з батьками, громадськістю тощо [68].

Проблема формування гуманних стосунків, що розуміється як навчання вирішенню конфліктів на основі цінностей гуманності, полягає в досягненні засвоєння універсальних і водночас зовні заданих для особистості цінностей.

У сучасних дослідженнях проблема гуманних стосунків перебуває на межі декількох провідних галузей наукового знання: філософії, загальної, соціальної та вікової психології, педагогіки, етики, соціології тощо. Соціологи вивчають уплив соціального стану на вияви гуманних стосунків, психологи – мотиви гуманності; педагоги – організаційно-педагогічні чинники, що впливають на розвиток і виховання гуманних стосунків у підростаючого покоління.

На думку І. Беха, ідея гуманістичної педагогіки охоплює все наше суспільство, особливо тих, хто причетний до сучасної освіти [19, с. 16]. Утвердження у сучасному суспільстві культури гуманності виявилося надзвичайно необхідним. Проте нині загальна ейфорія, пов’язана з цією проблематикою, змінилася на глибоке її осмислення (на рівні теорії і на рівні освітньої практики), розуміння складності сутнісної трансформації сучасного освітнього процесу.

Незважаючи на наявність великої кількості досліджень із вивчення висвітленої проблеми, немає однозначної термінології для позначення цього явища. У зарубіжній психології найбільш прийнятим є поняття «просоціальна поведінка», яке включає роботу у галузі емпатії, альтруїстичної поведінки, а також напрям «helping behavior» – поведінка допомоги, кооперативності. Вітчизняні психологи і педагоги для ідентифікації цього поняття використовують такі терміни, як «гуманістичні стосунки», «моральні стосунки».

З психологічного погляду, гуманні стосунки розкриваються як стосунки людини з іншими людьми в процесі розвитку самосвідомості, формування характеру. Гуманні стосунки виявляються в поглядах, переконаннях, смаках, емоційних переживаннях, у спонуканнях і прагненнях до дії та в самих діях. Л. Рубінштейн зазначає: «Серце людини все зіткане з її людських стосунків до інших людей; те, чого вона варта, цілком визначається тим, до яких людських стосунків людина прагне, яке ставлення до людей, до іншої людини вона здатна встановити» [158, с. 46].

Особливо актуальна проблематика формування виховання гуманних стосунків у молоді. У процесі неформального спілкування між ними часто виникають конфлікти, засновані на нерозумінні особливостей характеру, невмінні вирішувати суперечку конструктивно тощо.

Виховання гуманних стосунків серед молоді – непросте завдання, яке охоплює життєву позицію особистості, її інтереси, специфіку самовираження. Формування культури міжособистісних стосунків вимагає взаємодії освітнього простору з родиною, з соціальним середовищем.

У низці сучасних наукових праць аналізують питання формування гуманних стосунків у студентському колективі (О. Бойван [24], А. Веремій [35], Т. Вєрьовкіна [34] та ін.). Проблеми гуманізації професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів у вищій школі проаналізовано у працях В. Бутенка [30], М. Євтуха [60], В. Кузя [103], Н. Ничкало [137] та ін.

Так, О. Бойван [24] уточнює сутність поняття «формування гуманних стосунків у студентів навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації», як процесу педагогічного впливу на пізнавально-емоційну сферу молодих людей, спрямованого на спонукання вихованців до безумовного вияву ними в різних життєвих ситуаціях певних моральних якостей, а саме: великодушності, товариськості, тактовності. Т. Вєрьовкіна [35] трактує гуманні стосунки як особливий вид спілкування, взаємодії, заснований на реалізації принципів взаєморозуміння, взаємодовіри, взаємоактивності, взаємовідвертості, взаємозначущості, особистісно-рівноправних співрозмовників. А. Веремій [35] дає таке тлумачення: «Гуманні стосунки – це особливий вид суспільних стосунків, що реалізовуються в цілісному педагогічному процесі, для якого характерні: рівність позицій сторін, які навчаються; визнання як своєї самоцінності, так і цінності особистості іншої людини; безумовне прийняття особистості одне одного; свобода особистісного прояву; конгруентність – здатність і можливість людини залишатися самою собою у процесі навчання; емпатія» [35, с. 63].

Отже, студентський період є сенситивним для формування гуманних стосунків, оскільки особливого значення набуває становлення особистої життєвої позиції студента; виявляється інтерес до інших людей, їхніх поглядів, ціннісних орієнтацій, поведінки тощо у процесі навчання у ВНЗ.

Усе вище сказане дає нам підстави уточнити сутність поняття «гуманні стосунки студентів». Поняття «гуманні стосунки студентів» тлумачиться як інтегративне особистісне утворення, яке відображає розуміння людини як найвищої цінності, проявляється в поведінці (співчуття, взаємодопомога, повага гідності і свободі інших), характеризується небайдужістю до переживань та проблем суб’єктів спілкування.

Таким чином, поняття «гуманні стосунки» було предметом досліджень багатьох учених у різні історичні періоди, зберігаючи дотепер свою сутність та актуальність. Нині істотну роль у формуванні гуманних стосунків студентів відіграє освітньо-виховне середовище, оскільки саме у навчально-виховному середовищі створюються умови для формування гуманної особистості. Прогалини у цьому напрямі виховання цілком імовірно спричиняють професійні недоліки, що неодмінно позначаться на якості і результатах роботи майбутніх спеціалістів.