Дисертація

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ПАВЛА ТИЧИНИ

На правах рукопису

ЯЦЕЛЕНКО АНДРІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ

УДК: 376.015.312:159.947.23-053.66

ВИХОВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ МОЛОДШИХ ПІДЛІТКІВ У ПОЗАУРОЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ШКІЛ-ІНТЕРНАТІВ

13.00.07 – теорія і методика виховання

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Науковий керівник:

Канішевська Любов Вікторівна,

доктор педагогічних наук, професор

Умань – 2015

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ВИХОВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В МОЛОДШИХ ПІДЛІТКІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ШКІЛ-ІНТЕРНАТІВ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА…………………………………………………………….12

1.1. Теоретичні основи дослідження проблеми виховання відповідальності…………………………………………………………..…..12

1.2. Особливості виховання відповідальності в молодших підлітків у позаурочній діяльності шкіл-інтернатів……………………………………..49

1.3. Стан вихованості відповідальності в молодших підлітків загальноосвітніх шкіл-інтернатів……………………………………………68

Висновки до першого розділу………………………………………….…107

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ЕФЕКТИВНОСТІ ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ ВИХОВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В МОЛОДШИХ ПІДЛІТКІВ У ПОЗАУРОЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ШКІЛ-ІНТЕРНАТІВ…………..……………..112

2.1. Підвищення рівня готовності вихователів загальноосвітніх шкіл-інтернатів до виховання відповідальності в молодших підлітків……………………………………………………………………112

2.2. Змістове і методичне забезпечення процесу виховання відповідальності в молодших підлітків у позаурочній діяльності загальноосвітніх шкіл-інтернатів…………………………………………..129

2.3. Залучення молодших підлітків шкіл-інтернатів до різних видів суспільно значущої діяльності, спрямованої на виявлення відповідальності……………………………………………………………159

2.4. Аналіз результатів дослідно-експериментальної роботи……………176

Висновки до другого розділу……………………………………………..192

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………196

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………..201

ДОДАТКИ………………………………………………………………..…224

ВСТУП

Актуальність теми. Соціально-економічні та політичні зміни в сучасному українському суспільстві вимагають підвищення персональної відповідальності людини в усіх сферах життєдіяльності.

За таких обставин особливої значущості набуває проблема виховання в молодого покоління відповідальності як моральної якості особистості, яка характеризується добровільним виконанням обов’язків, свідомим виконанням дій та вчинків, стимулюванням свідомої саморегуляції та самовиховання.

У низці освітніх документів: Законах України «Про охорону дитинства», «Про освіту», «Про загальну середню освіту», Національній доктрині розвитку освіти в Україні, Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, Основних орієнтирах виховання учнів 1–11-х класів загальноосвітніх навчальних закладів України, Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді, Концепції виховання гуманістичних цінностей учнів загальноосвітньої школи, акцентується увага на пріоритетність морального виховання молодого покоління, а відтак і виховання відповідальності.

Молодший підлітковий вік – сенситивний для виховання відповідальності, оскільки характеризується моральною рефлексією; підвищеною сприятливістю до ціннісних взаємин з оточуючими; вибірковістю в оцінці якостей іншої людини; вимогливістю до однолітків, дорослих у дотримування слова, обіцянок, у відданості і довірі; почуттям дорослості.

Виховання відповідальності в молодших підлітків загальноосвітніх шкіл-інтернатів набуває особливої актуальності, оскільки більшість з учнів цих закладів – педагогічно занедбані, для яких характерними є наявність деприваційного синдрому, безвідповідальність, байдужість до навчання, агресивність, підвищена вразливість, недовіра до дорослих, почуття відчаю та безнадійності, явище «групової залежності», орієнтація поведінки на контроль з боку педагогів.

Різні аспекти відповідальності відображено в працях філософів С. Анісімова, М. Бердяєва, О. Дробницького, Н. Головко, Р. Косолопова, В. Кременя, Є. Мануйлова, В. Маркова, О. Ореховського, В. Тугарінова та ін.; психологів К. Абульханової-Славської, Б. Ананьєва, Л. Анциферової, І. Беха, Л. Божович, Л. Дементій, О. Кононко, О. Лазорко, Г. Ложкіна, К. Муздибаєва, А. Петровського, С. Рубінштейна, М. Савчина, Н. Скорбіліної, Л. Татомир, Д. Фельдштейна та ін. Проблема виховання відповідальності розглядається в працях зарубіжних дослідників (У. Джеймс, Дж. Мілль, К. Левін, А. Маслоу, Ж. Піаже, К. Роджерс, Ж. Сартр, В. Франкл, Е. Фромм, Ф. Хайдер, К. Хелкама, І. Ялом та ін.).

Особливості виховання відповідальності проаналізовано у дослідженнях вчених-педагогів Т. Гаєвої, Л. Добрянської, М. Зотова, Т. Куниці, М. Левківського, А. Макаренка, Т. Машарової, І. Сопівник, В. Сухомлинського, В. Тернопільської та ін.

Основні напрями та принципи організації позаурочної діяльності у загальноосвітніх школах-інтернатах висвітлено у працях А. Бондаря, В. Вугрича, Ю. Гербеєва, О. Голуб, Л. Канішевської, Б. Кобзаря, Н. Палієвої, М. Плоткіна, В. Покася, Г. Покиданова, А. Поляничко, С. Свириденко, В. Слюсаренка, А. Толкачової, А. Хуанхо та ін.; специфічні риси вихованців шкіл-інтернатів досліджували Н. Вишнівська, Л. Галігузова, Я. Гошовський, І. Дубровіна, Й. Лангмейєр, З. Матейчек, В. Мухіна, В. Неволіна, Л. Оліфіренко, А. Прихожан, Н. Толстих, В. Яковлєва та ін.

Окремі аспекти виховання відповідальності розкрито в дисертаційних дослідженнях: виховання відповідальності у дітей шестирічного віку у взаємодії сім’ї та школи (Н. Стаднік), формування почуття відповідальності у молодших школярів (Н. Басюк), виховання відповідальності старшокласників в умовах демократизації школи (П. Дворов), виховання відповідальності як соціально значущої якості у підлітків засобами навчальної діяльності (Т. Радікова), виховання почуття відповідальності у молодших школярів у позаурочній діяльності (А. Лопуховская), виховання відповідальності на заняттях у старшій групі дитячого садка (Л. Меквабішвілі), педагогічні умови виховання відповідальності у старших підлітків у процесі вивчення гуманітарних дисциплін (М. Панасенко) та ін.

Водночас поза увагою науковців залишився такий аспект як виховання відповідальності в молодших підлітків у позаурочній діяльності загальноосвітніх шкіл-інтернатів. Проведений аналіз наукової літератури засвідчує недостатність дослідження проблеми, а також про наявність суперечностей між:

– об’єктивною потребою сучасного суспільства у вихованні відповідальної особистості та нерозробленістю теоретичних і методичних основ її виховання в умовах загальноосвітньої школи-інтернату;

– вагомими виховними можливостями позаурочної діяльності шкіл-інтернатів щодо виховання відповідальності в молодших підлітків та недостатністю методичного забезпечення цього процесу;

– необхідністю удосконалення професійної готовності педагогів шкіл-інтернатів до виховання відповідальності в молодших підлітків та недостатністю розробленості її змісту, форм і методів.

Таким чином, актуальність проблеми, недостатнє її вивчення, наявні суперечності й зумовили вибір теми дисертаційного дослідження – «Виховання відповідальності молодших підлітків у позаурочній діяльності загальноосвітніх шкіл-інтернатів».

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою науково-дослідної теми лабораторії виховної роботи в закладах інтернатного типу Інституту проблем виховання НАПН України «Педагогічні умови підготовки учнів інтернатних закладів до життєдіяльності у відкритому суспільстві» (державний реєстраційний номер 0113U000221). Тему дослідження затверджено рішенням вченої ради Інституту проблем виховання НАПН України (протокол № 3 від 26.03.2011 р.) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології НАПН України (протокол № 6 від 14.06.2014 р.).

Мета дослідження – на основі теоретичного обґрунтування досліджуваної проблеми і вивчення виховної практики визначити та експериментально перевірити педагогічні умови виховання відповідальності в молодших підлітків у позаурочній діяльності загальноосвітніх шкіл-інтернатів.

Гіпотеза дослідження. Виховання відповідальності в молодших підлітків у позаурочній діяльності загальноосвітніх шкіл-інтернатів буде ефективним за таких педагогічних умов: підвищення рівня готовності вихователів загальноосвітніх шкіл-інтернатів до виховання відповідальності в молодших підлітків; змістове і методичне забезпечення процесу виховання відповідальності в молодших підлітків у позаурочній діяльності загальноосвітніх шкіл-інтернатів; залучення молодших підлітків шкіл-інтернатів до різних видів суспільно значущої діяльності, спрямованої на виявлення відповідальності.

Відповідно до мети й гіпотези визначено завдання дослідження:

На основі аналізу філософської, соціологічної, психологічної, педагогічної літератури уточнити сутність та структуру понять «відповідальність», «вихованість відповідальності в молодших підлітків шкіл-інтернатів».
Визначити особливості виховання відповідальності в молодших підлітків у позаурочній діяльності загальноосвітніх шкіл-інтернатів.
Розробити критерії і показники та виявити рівні вихованості відповідальності в молодших підлітків загальноосвітніх шкіл-інтернатів.
Обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічні умови виховання відповідальності в молодших підлітків у позаурочній діяльності загальноосвітніх шкіл-інтернатів.

Об’єкт дослідження – процес виховання відповідальності в молодших підлітків загальноосвітніх шкіл-інтернатів.

Предмет дослідження – педагогічні умови виховання відповідальності в молодших підлітків у позаурочній діяльності загальноосвітніх шкіл-інтернатів.

Для досягнення мети та вирішення поставлених задач використано комплекс методів дослідження:

– теоретичні – аналіз і систематизація наукової літератури із проблеми дослідження для визначення об’єкта, предмета, мети дослідження, формулювання його завдань, уточнення сутності понять «відповідальність», «вихованість відповідальності в молодших підлітків загальноосвітніх шкіл-інтернатів»; визначення особливостей виховання відповідальності в молодших підлітків у позаурочній діяльності загальноосвітніх шкіл-інтернатів; синтез, порівняння, класифікація, систематизація й узагальнення теоретичних та емпіричних даних для теоретичного обґрунтування педагогічних умов виховання відповідальності в молодших підлітків у позаурочній діяльності загальноосвітніх шкіл-інтернатів;

– емпіричні – діагностичні (бесіди, анкетування, тестування, інтерв’ювання, методика незакінчених речень, розв’язання ситуацій морального вибору, вправи), опосередковане спостереження, експертна оцінка, педагогічний експеримент (констатувальний, формувальний етапи) для визначення рівнів вихованості відповідальності в молодших підлітків загальноосвітніх шкіл-інтернатів, перевірки ефективності обґрунтованих педагогічних умов виховання відповідальності в молодших підлітків у позаурочній діяльності загальноосвітніх шкіл-інтернатів;

– статистичні – методи математичної статистики для опрацювання результатів експериментальної роботи, визначення динаміки кількісних змін у рівнях вихованості відповідальності в молодших підлітків загальноосвітніх шкіл-інтернатів.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота здійснювалася на базі Ананьївської загальноосвітньої школи-інтернату I–III ступенів, Андрієво-Іванівської загальноосвітньої школи-інтернату I–II ступенів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, Балтської загальноосвітньої школи-інтернату І–ІІ ступенів Одеської обл. (експериментальна група – 110 учнів); Котовської загальноосвітньої школи-інтернату І–ІІ ступенів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, Жовтневої загальноосвітньої школи-інтернату І–ІІ ступенів, Борщанської загальноосвітньої школи-інтернату І–ІІ ступенів Одеської обл. (контрольна група – 112 учнів).
До участі в дослідно-експериментальній роботі були залучені 222 учні та 50 педагогів шкіл-інтернатів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:

– уперше обґрунтовано педагогічні умови виховання відповідальності в молодших підлітків у позаурочній діяльності загальноосвітніх шкіл-інтернатів (підвищення рівня готовності вихователів загальноосвітніх шкіл-інтернатів до виховання відповідальності в молодших підлітків; змістове і методичне забезпечення процесу виховання відповідальності в молодших підлітків у позаурочній діяльності загальноосвітніх шкіл-інтернатів; залучення молодших підлітків шкіл-інтернатів до різних видів суспільно значущої діяльності, спрямованої на виявлення відповідальності); визначено критерії і відповідні показники: розуміння сутності відповідальності та її значення в житті людини (знання про сутність відповідальності, моральні цінності, які регулюють її прояви; уявлення про способи реалізації відповідальності; усвідомлення необхідності добровільного виконання певних обов’язків; розуміння необхідності самопізнання і самовиховання); відповідальне ставлення (емоційно-позитивне ставлення до моральних цінностей, що регулюють прояви відповідальності; мотивація на добровільне виконання певних обов’язків; ухвалення самостійних рішень; самопізнання та самовиховання); відповідальна поведінка (уміння ухвалювати самостійні рішення та нести відповідальність за їх наслідки; здатність добровільно виконувати обов’язки; уміння контролювати і коригувати поведінку відповідно до моральних цінностей; здатність до самопізнання та самовиховання) та охарактеризовано рівні (високий, середній, низький) вихованості відповідальності в молодших підлітків загальноосвітніх шкіл-інтернатів;

– уточнено сутність понять «відповідальність» як інтегративної моральної якості особистості, яка характеризується добровільним виконанням обов’язків, свідомим виконанням дій та вчинків, стимулює свідому саморегуляцію та самовиховання та «вихованість відповідальності в молодших підлітків шкіл-інтернатів» яка є результатом цілісного виховного впливу, спрямованого на збагачення кола моральних знань, уявлень, переконань, які через емоційно-позитивне ставлення до моральних цінностей, що регулюють прояви відповідальності, реалізуються у відповідних вчинках;

– подальшого розвитку набули форми і методи виховання відповідальності в молодших підлітків у позаурочній діяльності загальноосвітніх шкіл-інтернатів.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у розробці й упровадженні в практику роботи загальноосвітніх шкіл-інтернатів змістового і методичного забезпечення процесу виховання відповідальності в молодших підлітків загальноосвітніх шкіл-інтернатів: комплексної методики педагогічного діагностування рівнів вихованості відповідальності в молодших підлітків шкіл-інтернатів; змісту, форм і методів виховання відповідальності в молодших підлітків у позаурочній діяльності загальноосвітніх шкіл-інтернатів (програми семінару для вихователів шкіл-інтернатів «Виховуємо відповідальність», програми виховних годин «Жити відповідально – що це означає?»; факультативного курсу «Кроки до відповідальності», правового практикуму «Мої права й обов’язки», психологічного практикуму «Зроби себе сам») та науково-методичного посібника для педагогів загальноосвітніх шкіл-інтернатів «Виховання відповідальності молодших підлітків у позаурочній діяльності шкіл-інтернатів».

Основні положення та висновки дисертації можуть бути використані у практичній діяльності педагогів шкіл-інтернатів; під час викладання у вищих педагогічних навчальних закладах курсів «Теорія і методика виховання», «Педагогіка», «Методика виховної роботи» та спецкурсу «Соціально-виховна робота з різними соціальними групами»; для розроблення навчальних посібників з теорії і методики виховання; у системі післядипломної освіти.

Результати дослідження впроваджено у навчально-виховний процес Ананьївської загальноосвітньої школи-інтернату І–ІІІ ступенів Одеської обл. (довідка № 374 від 25.11.2014 р.); Андрієво-Іванівської загальноосвітньої школи-інтернату І–ІІ ступенів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування Одеської обл. (довідка № 01-16/237 від 21.11.2014 р.); Балтської загальноосвітньої школи-інтернату І–ІІ ступенів Одеської обл. (довідка № 327 від 22.10.2014 р.); Котовської загальноосвітньої школи-інтернату І–ІІ ступенів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування Одеської обл. (довідка № 311 від 14.11.2014 р.); Борщанської загальноосвітньої школи-інтернату І–ІІ ступенів Одеської обл. (довідка № 312 від 09.12.2014 р.); спеціальної школи-інтернату № 15 І–ІІІ ступенів м. Києва (довідка № 274 від 19.06.2014 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження доповідались на науково-практичних конференціях різних рівнів: міжнародній – «Ноосфера для освіти зрілої людини» (Київ–Чорнобиль–Полтава, 2011); всеукраїнських – «Виховання дітей та учнівської молоді в соціокультурному просторі сучасних освітніх закладів» (Київ, 2011); «V Корфівські педагогічні читання» (Бердянськ, 2011); «Особистість у просторі виховних проектів» (Київ, 2012); II Всеукраїнських Морозівських педагогічних читаннях «Інтернаціоналізація системи вищої освіти України» (Київ, 2012), «Процес виховання у координатах духовного розвитку» (Київ, 2013); «Виховний потенціал сучасної освіти: теоретичні засади та практичні досягнення» (Київ, 2014).

Результати дослідження обговорювалися на засіданнях лабораторії виховної роботи в закладах інтернатного типу, щорічних звітних наукових конференціях Інституту проблем виховання НАПН України (2012–2015).

Публікації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження викладено у 12 публікаціях, з яких 8 відображають основні наукові результати, 3 – апробаційного характеру, 1 – додатково відображає наукові результати дисертації.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, висновків, списку використаних джерел (219 назв, з них – 4 іноземною мовою), 11 додатків на 40 сторінках. Загальний обсяг дисертації – 263 сторінки, з них 190 сторінок основного тексту. Робота містить 19 таблиць та 1 рисунок.

РОЗДІЛ 1

ВИХОВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В МОЛОДШИХ ПІДЛІТКІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ШКІЛ-ІНТЕРНАТІВ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1. Теоретичні основи дослідження проблеми виховання відповідальності

Категорія відповідальність з огляду на її інтегративний характер є предметом вивчення різних наук: філософії, етики, психології, педагогіки та інших. Саме тому логіка започаткованого дослідження вимагає її наукового тлумачення.

Так, у тлумачному словнику української мови Т. Ковальова, В. Коврига зауважують, що відповідальністю є покладений на когось або взятий на себе обов’язок відповідати за певну ділянку роботи, справи, якісь дії, вчинки, слова [182, с. 99].

За словником російської мови (укладач С. Ожегов) відповідальність являє собою необхідність, обов’язок, відповідь за свої дії, вчинки [186, с. 401].

У тлумачному словнику російської мови Б. Воліна, Д. Ушакова визначають названу вище дефініцію як положення, за якого особа, що виконувала певну роботу, має дати повний звіт про свої дії та брати провину за всі наслідки, що можуть виникнути, уміння взяти на себе обов’язки й зобов’язання [186, с. 908].

За І. Фроловим, редактором філософського словника, відповідальність трактується як категорія етики і права, що відображає особливе соціальне та морально-правове ставлення особистості до суспільства, яке характеризується виконанням індивідом свого громадського обов’язку та правових норм [193, с. 324].

Згідно зі словником з етики (за редакцією А. Гусейнова, І. Кона) відповідальність – етична категорія і моральне поняття, що характеризує особистість з огляду на виконання нею моральних вимог, які відображають ступінь її участі у власному моральному вдосконаленні й людиноствердному збагаченні суспільних відносин [162, c. 232].

Отже, аналіз поданих вище визначень поняття відповідальність дозволяє нам констатувати, що його тлумачення не є ідентичним, але в них можна виділити низку спільних ознак, як-от: відповідальний – наділений правами й обов’язками, усвідомлений у необхідності керуватись ними при виконанні діяльності, той, хто може взяти на себе обов’язки й зобов’язання; відповідальна особистість має виконувати моральні вимоги, звітуватися за свої дії, вчинки перед іншими людьми, власною совістю, перед органами влади, «судом» громадськості.

У філософії проблема відповідальності розглядається у співвідношенні волі суб’єкта діяльності та необхідності його підкорення суспільним нормам і принципам поведінки та моралі. Міра відповідальності регулюється чинним законодавством конкретного суспільства та підкріплюється схваленням чи осудом членів суспільства. У своїй сукупності вони виступають у ролі стримувальних або стимулювальних факторів розвитку відповідальності. Передумовою відповідальності є вибір індивідом можливої поведінки, що визначається життєвою позицією людини і передбачає активність особистості, незалежно від того, нав’язана їй відповідальність ззовні чи взята нею добровільно. Як зазначає Т. Тульчинський, «стати вільним можна лише, розкривши зону відповідальності, тобто ставлячись до інших, як до таких же вільних істот і співвідносячись з їх інтересами, що дає можливість вступити у взаємовільні, взаємовідповідальні відносини» [188, с. 78].

Дослідники С. Анісимов [7], О. Дробницький [47], Р. Косолапов [76], О. Ореховський [119] виокремлюють наступні сторони відповідальності:

– об’єктивну, яка полягає в сукупності вимог, що висуває суспільство;

– суб’єктивну – як стан свідомості у формі усвідомлення і почуття відповідальності, обов’язку, совісті тощо [7; 47; 76; 119].

Визначаючи поняття відповідальність у соціологічному аспекті, С. Анісімов підкреслює не тільки її багатозначність, а й багатогранність самої проблеми відповідальності: «Моральна відповідальність має широкий соціологічний аспект аналізу – відповідальність як сукупність об’єктивних вимог, що висуваються суспільством (класом, народом тощо) до окремих членів суспільства, колективів у вигляді моральних принципів, норм, які відображають суспільну необхідність. Вона може бути представлена як у суб’єктивному, так і в психологічному змісті, і як своєрідний стан свідомості (у формі свідомості та почуття обов’язку, боргу, совісті тощо)» [7, с. 178]. Отже, С. Анісімов стверджує, що відповідальність є структурним елементом моралі, якістю, в якій здійснюється функція регуляції поведінки. Людина обирає лінію своєї поведінки під упливом як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Міра соціального контролю, норми моралі входять до числа тих обставин, які підлягають обліку й аналізу під час прийняття рішень, а якщо особистість спроможна зробити вибір, вона відповідальна за нього. Отже, «відповідальність заснована на прийнятті обов’язків і в такому вигляді виступає як принцип регуляції поведінки» [146, с. 31].

На думку В. Тугарінова [187] відповідальність – це почуття, наявність якого дозволяє досягти найкращого виконання обов’язків. Дослідником відмічається домінування емоційної сфери і провідна роль свідомості.

У філософській літературі деякі автори (Н. Головко, Р. Косолапов, В. Марков та інші) стверджують, що відповідальність – це якість, що дає особистості можливість усвідомлювати значення своїх вчинків, добровільно узгоджувати свою поведінку з вимогами суспільства. Науковці вважають, що відповідальність є одним із важливих елементів у структурі особистості, яка визначає ступінь свободи і спрямування поведінки людини. Вони зазначають, що відповідальність – це залежність поміж діями (або бездіяльністю) особистості, що об’єктивно існує, її реакція на взаємодії з оточуючим світом, з одного боку, та наслідками – з іншого. Мається на увазі, що ця залежність найбільш очевидна та має значущі наслідки для людини і суспільства [36; 76].

Дослідники (Н. Головко, Р. Косолапов, В. Марков) велику увагу приділяють проблемі суб’єктивної відповідальності. Відповідальність розглядається ними як проблема здатності та можливості людини виступати в якості носія цієї відповідальності. Вони відмічають, що людина має можливість, з одного боку, зробити самостійний вибір, а з іншого – оцінити своє рішення і вчинок, визначити їхню корисність або шкоду для суспільства.

Так, Р. Косолапов, В. Марков зазначають, що системний погляд на відповідальність дозволяє побачити суб’єктивну відповідальність не тільки як сукупність певних суб’єктивних якостей індивідів, які представлені «…як ініціативність, розумність, самодисципліна, принциповість», або «…таких емоційних станів як неспокій, старанність, тривожність, напруженість, хвилювання, зосередженість, сумніви тощо», а як уміння використовувати ці якості (зі спектру суб’єктивних якостей), що є необхідними для досягнення мети. Дослідники стверджують: «…Недостатнє усвідомлення об’єктивного змісту відповідальності суб’єктом діяльності зовсім не означає зникнення цього змісту, а лише свідчить про те, що суб’єктивне усвідомлення людиною відповідальності за свої дії може розходитись із реальним змістом відповідальності в тій чи іншій сфері соціальних дій, у тих чи інших її масштабах» [76, с. 85–86].

Компаративний підхід до різних аспектів відповідальності дозволяє побачити суб’єктивну відповідальність не тільки як сукупність певних суб’єктивних якостей індивідів (ініціативність, самодисципліна, принциповість), а й як уміння використовувати ті якості, що є необхідними для досягнення мети.

Здійснюючи аналіз відповідальності крізь призму арістотелевських, кантівських та утилітаристських позицій, Є. Мануйлов визначає моральну відповідальність соціального суб’єкта як обов’язок виконувати всі зобов’язання, як вираз об’єктивної необхідності та закономірності суспільного життя [97, с. 6]. Дослідник виокремлює чинники, які необхідно враховувати у процесі аналізу даної категорії, зокрема, спроможність людини виконати приписи, вимоги, які ставляться до неї; повнота її обізнаності з реальними обставинами поведінкового акту та міри їх розуміння і тлумачення; чи має вона відповідати за досягнення результату, за наслідки своїх дій, на які впливають зовнішні обставини; чи може вона передбачити ці наслідки; як далеко поширюються межі її діяльнісних здібностей [97, с. 5].

Нам імпонує думка В. Кременя, який розглядає феномен «відповідальність» крізь призму людського існування. Дослідник зазначає, що бути людиною це й означає бути свідомим і відповідальним: «…відчуття відповідальності за здійснення унікального сенсу життя забезпечується совістю. Те, що вона підказує, щоразу стає відповіддю. Людина повинна бажати кращого, добра, інакше всі її зусилля будуть зведені до нуля. Але ніколи, до останньої миті вона так і не знає, чи вдалося здійснити сенс життя. Тому слід задовольнятися поступовим процесом наближення до мети, який ніколи не передбачає її повного досягнення [81].

У той же час у філософії категорія відповідальність розглядається в нерозривній єдності з категорією свобода. Згідно з філософськими поглядами М. Бердяєва, передумовою відповідальності є вибір можливої поведінки. Як правило, вибір – це перевага однієї можливості і придушення, відсунення іншої [10, с. 48]. Філософ стверджує, що особистість несе відповідальність не лише за вибране, а й відвернуте, нереалізоване нею. Вибір визначається життєвою позицією особистості, в основі якої лежать моральні імперативи. Тому будь-який вибір є для особистості проблемою вибору свого «Я», а остання обертається для людини незмінно проблемою «бути чи здаватися», «бути чи не бути». Отже, відповідальність, що приймається особистостями, є різною. «Бути» означає бути особистістю, відстоювати свої життєві позиції і нести за них відповідальність. «Здаватися» – відмовитися від своєї безпосередньої відповідальності [10, с. 67].

За Ж.-П. Сартром, жодні об’єктивні обставини не можуть позбавити людину невід’ємної від неї свободи. Ураховуючи це, по-іншому постає проблема відповідальності людини за свій вибір, за своє життя. Обираючи себе, людина бере на себе величезну відповідальність як за себе, так і за все людство. Вона – відповідальна за всіх [157].

Таким чином, свобода розглядається як простір для відповідальності. Людині притаманні свобода вибору, свобода дії, вона здатна обмірковувати, проектувати дії, обирати засоби для досягнення результату, а тому має відповідати за обране, вчинене нею [104, с. 232–233].

Отже, свобода особистості полягає у здатності розумно обирати свою лінію поведінки серед реальних можливостей. Це покладає на особистість моральну та соціальну відповідальність, яка збільшується пропорційно її свободі.

Узагальнюючи вище зазначені філософські погляди щодо категорії відповідальність, можна виділити такі її основні характеристики:

– об’єктивний характер взаємовідносин між особистістю і колективом або суспільством, свідоме виконання взаємовимог (С. Анісімов, О. Дробницький, О. Ореховський);

– якість особистості, що дає їй можливість усвідомлювати значення своїх вчинків, добровільно узгоджувати свою поведінку з вимогами суспільства (Н. Головко, Р. Косолапов, В. Марков);

– почуття, яке сприяє найкращому виконанню обов’язків; відмічається домінування емоційної сфери і провідна роль свідомості (В. Тугарінов);

– самостійний вибір поведінки, оцінка цього вибору, визначення його корисності або шкоди для суспільства (Н. Головко, В. Кремень, Р. Косолапов, В. Марков);

– як обов’язок виконувати всі зобов’язання, як вираз об’єктивної необхідності і закономірності суспільного життя (Є. Мануйлов);

– аналіз категорії відповідальність розглядається у нерозривній єдності з категорією свобода, де свобода особистості полягає у здатності розумно обирати свою лінію поведінки серед реальних можливостей (М. Бердяєв, Ж.-П. Сартр та інші).

У соціологічних дослідженнях поняття «відповідальність» розглядається крізь призму виконання людиною суспільних обов’язків, соціальних норм, які випливають із потреб конкретного суспільства. Отже, можна стверджувати, що така відповідальність розглядається як соціальна відповідальність, оскільки наголошується на тому, що особистість несе відповідальність, у першу чергу, перед суспільством, до якого приналежна.

Пристаємо до думки А. Плахотного, що соціальна відповідальність – це міра прояву соціальним суб’єктом свого обов’язку і права обирати в конкретних умовах оптимальні варіанти ставлення до дійсності, виходячи із інтересів суспільства [129, с. 29].

Соціологія пов’язує відповідальність із такими факторами, як-от:

– просоціальна поведінка, спрямована на благополуччя інших людей;

– відповідальність перед народом і нацією в політичній, економічній, соціальній та культурних сферах [166, с. 290.].

Феномен «відповідальність» знайшов широке відображення й у працях психологів. У своїх дослідженнях стосовно аналізу структури якостей особистості Л. Божович зазначає, що спочатку виконання необхідної норми поведінки сприймається дитиною як деяка обов’язкова умова для отримання схвалення з боку дорослого, і, отже, для збереження з нею таких взаємин, в яких дитина відчуває велику безпосередню необхідність. Однак, у процесі розвитку дитина, виконуючи норми поведінки, завдяки зв’язку цього виконання з позитивним емоційним переживанням, починає сприймати їх як щось позитивне. Прагнення виконувати вимоги дорослих, а також поводитися відповідно до засвоєних норм постає для неї у формі узагальненої категорії – «треба», що є тією першою моральною мотиваційною інстанцією, якою дитина керується і яка включає не тільки відповідні знання, а й переживання необхідності діяти саме так, а не інакше. В останньому уособлюється в першопочатковій формі почуття обов’язку, яке і є основним моральним мотивом, що безпосередньо спонукає дитину до прояву певної поведінки [20, с. 244]. Отже, компонентами відповідальності як моральної якості є відповідні мотиви та способи поведінки.

Дослідники Б. Ананьєв [6], С. Рубінштейн [151] у своїх дослідженнях відмічають, що відповідальність проявляється не лише в характері, але й у почуттях, свідомості, світосприйнятті, різних формах поведінки.

Відповідальність, зазначає С. Рубінштейн, є втіленням істинного, найглибшого і принципового ставлення до життя. Під відповідальністю він розуміє не тільки усвідомлення всіх наслідків вже скоєного, але й відповідальність за все втрачене. Вона виникає у зв’язку з тим, що кожна реалізована дія є незворотньою. Тому відповідальність – це здатність людини детермінувати події, дії на момент їх скоєння, протягом їх здійснення майже до радикальної зміни всього життя [151, с. 218]. Отже, на думку С. Рубінштейна, відповідальність не є формальним обов’язком, дотриманням раз і назавжди прийнятих правил. Відповідальність – це якість, яка забезпечує спроможність особистості у процесі життєдіяльності виділяти проблеми, усвідомлювати їх та приймати відповідальні рішення, а також прогнозувати наслідки можливих вчинків.

Дослідники К. Абульханова-Славська [2], О. Шпирман [201] визначають відповідальність як: 1) розуміння й усвідомлення дитиною важливості дотримання і виконання обов’язків інших людей і своїх особистих; 2) передбачення можливих труднощів у виконанні доручень; 3) планування способів подолання цих труднощів; 4) позитивне переживання завдання й очікування радості від виконання обов’язків; 5) сприйняття необхідності відповідати за виконання завдання, доручення, зобов’язання; 6) самоорганізацію діяльності і поведінки, спрямованих на виконання зобов’язань; 7) постійність прояву такого типу поведінки [2, с. 3–18], [201].

Досліджуючи відповідальність К. Абульханова-Славська пов’язує її з ініціативою. Ініціатива розглядається дослідницею як «…така, що випереджає зовнішні умови або зустрічна щодо них вільна активність суб’єкта. Вона проявляється в певних починаннях, пропозиціях, з якими виступає людина. Ініціатива є вираженням спонукань і бажань, мотивів суб’єкта» [1, с. 109]. Нею була створена наступна типологія відповідальності, в основу якої покладено звязок між проявами відповідальності й ініціативності.

Перший тип – гармонійний тип. Зв’язок між ініціативою і відповідальністю є оптимальним, ініціатива не тільки висувається, а й реалізується.

Другий тип – продуктивний. Ініціатива висовується без пропозицій її реалізації, але захопленість проблемою викликає відповідальну поведінку особистості.

Третій тип – рефлексивний. Надвідповідальність, завищена самокритика знижує рівень ініціативності.

Четвертий тип – виконавський. Особистість приймає на себе відповідальність за рішення, але діє тільки відповідно до інструкцій.

П’ятий тип – функціональний. Самостійно не приймається відповідальне рішення, але в умовах соціально-психологічної необхідності виконується завдання.

Шостий тип – споглядальний. Людина відрізняється здатністю висувати ініціативи, які наперед відомо, що не будуть виконані. При цьому, вона відповідальність на себе не бере, головна мета – привернути до себе увагу [3, с. 222–225].

На думку К. Абульханової-Славської: «Відповідальність – це і вірність собі, довіра моральному змісту власних почуттів, і впевненість у своїй правоті. Відповідальність – це здатність відповідати не лише за себе, але й за інших людей, за їхні долі, за характер своїх із ними стосунків» [3, с. 201]. Отже, для реалізації відповідальності (за К. Абульхановою-Славською), необхідне внутрішнє прийняття її необхідності та добровільності реалізації.

Дослідження К. Абульханової-Славської сприяли побудові типології відповідальності, здійсненої Л. Дементій [40]. Урахувавши різноманітні фактори (здійснення відповідальної ситуації, готовність взяти на себе відповідальне завдання, тощо), які взаємодоповнюють один одного, було визначено п’ять типів відповідальності.

Дослідниця виявила наступні закономірності: існують полярні типи відповідальності – перший (оптимальний) і п’ятий (ситуативний), які різко відрізняються за усіма основними та додатковими параметрами відповідальності, а також проміжні типи (виконавський, функціональний, егоїстичний), що характеризуються різними сполученнями параметрів відповідальності. Перший тип – оптимальний – визначається відповідальністю, яка є внутрішньою потребою, що свідчить про повне прийняття необхідності. Часткове прийняття відповідальності відрізняє виконавський та егоїстичний типи [40, с. 108–115].

Проблема сутності та шляхів формування відповідальності особистості знайшла відображення у працях М. Савчина. Він трактує відповідальність як смислове утворення особистості та загальний принцип співвіднесення (особистісної саморегуляції) мотивів, цілей і засобів життєдіяльності, що не зводяться до правила або кодексу правил поведінки, не є конкретним мотивом або їх сукупністю. У тому чи іншому вигляді цей смисловий принцип реалізується в кожній новій конкретній життєвій ситуації. В одних випадках це буде прийняття обов’язку, необхідного з-поміж різних варіантів внутрішньої позиції та поведінки, у других – оцінка, відсіювання або добір засобів досягнення цілей, виконання зобов’язань, у третіх – зміна або зміщення цілей (переосмислення). Завдяки відповідальності можливі також і припинення самої діяльності чи поведінки, зміна обсягу відповідальності тощо [154, с. 6]. Отже, дослідник розглядає відповідальність як смислове утворення особистісної саморегуляції.

Так, М. Савчин зазначає, що для відповідальності найбільш значущим є почуття радості та задоволення, коли вдається зробити щось добре для дорогих тобі людей, переживання радості, доброго настрою, симпатії, вдячності, коли спілкуєшся з тими, кого поважаєш і любиш, коли бачиш дружбу і взаєморозуміння, радісне збудження, піднесення, захоплення, коли робота йде добре, коли бачиш, що досягаєш успіхів, коли відчуваєш добросердечність, співпереживання, чуйність [153, с. 241]. Таким чином, М. Савчин зазначає, що виховання відповідальної поведінки неможливе без емоційних переживань. Досліджуючи відповідальність, дослідник розробив типологію цього феномену, виділивши вісім її типів, які відображають рівні розвитку названої якості, від найвищого до найнижчого, а саме:

1) відповідальність-потреба, в сенсі предмета якої гармонійно поєднується необхідне й особистісне, інстанцією відповідальності переважно виступає власне сумління, а її суб’єкт володіє достатніми мотиваційними, когнітивними і поведінковими можливостями; типовими для нього є гармонія основних мотиваційних переживань задоволення, реальності, моральності та творчості;

2) виокремлена (вибіркова) відповідальність, що за своєю психологічною сутністю є близькою до попереднього типу, але проявляється обмежено, лише у сферах ділової спрямованості людини (бізнес, професійна діяльність, наука, спорт тощо);

3) невротична відповідальність, для якої є характерною висока мотивація виконання обов’язку з одночасною відсутністю гармонії особистісного та соціального; обов’язки, які виконуються, не мають глибокого особистісного сенсу, має місце навіть деяка їх відчуженість, особистість приймає на себе відповідальність за все, незалежно від своїх можливостей та об’єктивної ситуації, не вміє уникати відповідальності; наявна невротична потреба в соціальному визнанні та престижі у зв’язку зі своєю відповідальністю; зовні поведінка такої людини сприймається як високо відповідальна;

4) відповідальність – зовнішня обов’язковість, у якій недостатньо гармонійно поєднується необхідне й особистісне, інстанцією відповідальності є як інші люди, так і власне сумління, а сама особистість володіє достатніми можливостями; типовими є недостатньо гармонізовані переживання реальності й моральності та слабко виражені переживання задоволення і творчості.

5) прагматична відповідальність, провідними мотивами якої є вигода й егоїстичне ствердження із специфічними предметом; інстанція відповідальності має різну локалізацію, суб’єкт володіє досить значними поведінковими можливостями, які пов’язані не лише з виконанням прийнятого обов’язку чи завдання, але й уникненням відповідальності; типовими є переживання задоволення, реальності та творчості; її підтипом є статусна відповідальність;

6) псевдовідповідальність, коли обов’язки, доручення, завдання тощо усвідомлюються неглибоко та не мають адекватного особистісного сенсу; спостерігаються постійні протиріччя між необхідним і особистим; особистість активно нав’язує іншим думку про свою «високу відповідальність» і одночасно активно захищає об’єктивну безвідповідальність; ретельно виконує лише те, що прямо контролюється; часто проявляє ініціативу, що не пов’язана з відповідальністю, рідко – творчість і самостійність;

7) безвідповідальність, у якій необхідне, належне не мають позитивного смислу, інстанцією виступають лише окремі люди або групи; суб’єкт володіє великими можливостями для уникнення відповідальності; типовими є переживання задоволення;

8) психопатична безвідповідальність, для якої є характерними не лише відсутність в особистості будь-якої позитивної мотивації реалізувати необхідне, але й прояви агресивності, брехливості, фантазерства, авантюризму тощо в ситуаціях потенційної чи актуальної відповідальності [153, с. 351–353].

Не можна не погодитись із думкою І. Беха, який зазначає, що відповідальність тісно пов’язана із самореалізацією людини, оскільки тільки усвідомлення необхідності виконання своїх обов’язків на різних рівнях (у сім’ї, ЗНЗ, трудовому колективі, суспільстві) дозволять реалізувати себе в різноманітних сферах. Учений визначає відповідальність як «усвідомлення особистістю власної повинності, власних обов’язків і розумне їх виконання» [18, с. 15].

Досліджуючи феномен відповідальність К. Муздибаєв зазначає, що відповідальність – це результат інтеграції всіх психологічних функцій особистості: суб’єктивного сприйняття навколишнього світу, оцінка власних ресурсів, емоційне ставлення до належного, волі. Дослідник пов’язує відповідальність із такою характеристикою як локус-контроль, якщо людина більшою мірою бере відповідальність за події, які відбуваються в її житті, на себе, це виступає показником внутрішнього (інтернального) контролю. І навпаки, коли вона має схильність перекладати відповідальність за все на зовнішні фактори, знаходячи причину в інших людях, у своєму оточенні, в долі, випадковості, це свідчить про властивий їй зовнішній (екстернальний) контроль. Інтернальність – екстернальність «є двома типами локалізації контролю над значущими для особистості подіями, які відбуваються в житті та діяльності. Локус контроль як інтегральна риса індивіда пов’язує між собою почуття відповідальності, усвідомлення людиною сенсу свого життя, готовність до активності, а також переживання, пов’язані з «Я-концепцією» [106, с. 19].

Дослідниця Л. Анциферова звертає увагу на рівневу розвиненість локус контролю, тобто здатність брати на себе відповідальність за своє самоздійснення. На першому рівні, на її думку, знаходяться суб’єкти, які недостатньо усвідомлюють свої спонукання і не враховують «якість і ступінь свого впливу на ситуацію». На другому рівні суб’єкт може співставити свої бажання із соціальними завданнями, передбачити результати своїх вчинків, бути адекватним щодо реальності, що його оточує. На третьому рівні людина стає творцем свого життя. Вона живе в історичному часі, має «найбільші ступені свободи – свобода виявляти і власними діями вирішувати назрілі протиріччя розвитку суспільства» [8, с. 212].

Як моральну якість особистості, яка полягає в усвідомленні та переживанні свого обов’язку, що виявляється в мотивах, способах і звичках виконавської поведінки, визначає відповідальність В. Хрущ [197]. Запорукою успіху виховання відповідальності він визначає адекватність зовнішніх впливів, внутрішні запити школяра і тим, наскільки повно засвоюються ним моральні поняття, докладаються зусилля для вироблення в себе міцних переконань і потреби у відповідальній поведінці.

Розглядаючи відповідальність як особистісну якість, М. Панасенко закладає в неї наступний зміст: «відповідальність – це одна із форм внутрішнього контролю за дотриманням інтеріоризованих суспільних норм і завдань, які відображаються у відношеннях між особистістю, колективом і суспільством та здійснюються у процесі діяльності» [124, с. 29]. Отже, результатом діяльності є відповідальність, яка визначає поведінку на основі передбачення її наслідків.

Дослідниця Н. Скорбіліна виявили три рівні розвитку відповідальності з точки зору моральних оцінних суджень: констатувальний, який характеризується малостійкими, ситуативними судженнями без виявлення власної моральної позиції; особистісно-значущий – висловлення оцінного судження в момент актуального емоційного переживання, що демонструє нестабільність; рівень суджень-переконань – судження висловлювалися на основі внутрішньої автономної системи принципів [161, с. 48–49].

Досліджуючи відповідальність, Н. Скорбіліна виділила такі її функції:

– змістовноутворювальна – означає займати відповідальну соціальну позицію може лише той, хто розуміє, з якою метою він здійснює ту чи іншу справу, розуміє свої обов’язки за будь-яких обставин, той, хто виробив у собі звичку сумлінно працювати в повну міру своїх сил і можливостей;

– нормативно-регулювальна – відображає моральні відносини в суспільстві; оскільки в моральній відповідальності концентрується весь комплекс моральних вимог, які орієнтують особистість на вибір необхідних для суспільства корисних вчинків, усвідомлення відповідальності виступає як один зі способів морального регулювання суспільних відносин;

– сутність спрямувальної функції проявляється в тому, що високо розвинене почуття відповідальності породжує в особистості нові потреби та мотиви, які оцінюють її поведінку з точки зору моральних цінностей певного суспільства й одночасно виступають як контрольний механізм, пов’язаний із появою потреб особистості;

– координувальна функція пов’язана з тим, що відповідальність є синтезом соціально значущої мети, шляхів і засобів її досягнення [161, с. 48–49].

Отже, відповідальність визначає спрямованість діяльності особистості та виступає стимулом і показником її моральної зрілості.

Дослідниця О. Кононко визначає відповідальність як «здатність покладати на себе обов’язок за когось – щось робити, діяти відповідно до цього рішення, свідомо аналізувати свої переживання й наміри, готовність відповідати за наслідки своїх рішень та дій» [68, с. 175]. Виховання відповідальності, на думку дослідниці, пов’язане зі становленням соціальної компетентності дитини, яку неможливо забезпечити поза формуванням у неї «…вміння ініціювати свою відповідальність, добровільно відмовлятися від приємного на користь необхідного, соціально корисного, діяти за власною спонукою, без заохочень ззовні». Досягти цього можна за умов надання дітям права вибору, можливості приймати самостійне рішення, підтримки їхньої доброї волі. Саме в цьому полягає «шлях до їх особистісного зростання, до формування соціальної компетентності» [69, с. 134].

Звертаючись до визначення сутності відповідальності вітчизняні психологи Г. Ложкін та О. Лазорко [93], зазначають, що:

1) відповідальність – передусім якісна характеристика особистості, особлива форма саморегуляції, самодетермінації та контролю вчинків людини;

2) відповідальність виявляється в низці якостей і вмінь особистості, щонайперше як чесність, справедливість, принциповість, готовність відповідати за наслідки своїх дій;

3) відповідально зорієнтовані якості не можуть успішно реалізовуватися, якщо в людини не розвинені емоційні риси, здатність до співчуття, чуйність стосовно інших людей; до того ж виконання будь-якого обов’язку вимагає прояву інших, вольових якостей – наполегливості, стійкості, витримки;

4) відповідальність, поряд зі скромністю, сміливістю та іншими пристойностями, хоч і є рисою характеру особистості, все ж виявляється в єдності з найрізноманітнішими психоформами – почуттями, сприйняттям, усвідомленням, світоглядом, поведінковими схемами тощо [93, с. 72].

У психологічній науці простежується перехід від розуміння відповідальності як лише зовнішнього механізму контролю до трактовки її як форми самоконтролю.

Психологи А. Петровський [127], Д. Фельдштейн [190] та інші ключовим поняттям для визначення відповідальності вважають контроль. Так, Д. Фельдштейн розглядає цю якість як одну із форм самоконтролю; контроль за дотриманням прийнятих норм і завдань; емоційне переживання, яке супроводжує та забезпечує самоконтроль [190, с. 141].

Узагальнюючи загальноприйняту точку зору, А. Петровський виділяє дві форми відповідальності, а саме:

– зовнішню, яка забезпечує покладання відповідальності на суб’єкта за результати його діяльності (звітність, покарання тощо);

– внутрішню – внутрішні форми саморегуляції діяльності суб’єкта (почуття відповідальності, почуття обов’язку) [127, с. 212].

Ураховуючи викладені вище уявлення про суть відповідальності, необхідно виділити різницю між нею як якістю особистості та відповідальним ставленням. У психологічній літературі іноді спостерігається ототожнення цих понять, що не можна вважати правомірним. Відповідальне ставлення є ситуативним, а відповідальність – стійка якість особистості [146, с. 35].

Згідно з результатами психологічних досліджень (Б. Ананьєв, В. Мясищев та інші), не кожне ставлення є властивістю особистості. Особистість може мати різні ставлення (випадкові, стійкі, зароджені), та лише деякі з них за певних обставин можуть стати властивістю особистості [146, с. 35].

Поняття відповідальність – складне та багатогранне, як багатогранними є сфери суспільної діяльності та життя людини. У зв’язку із цим виділяють декілька видів відповідальності – особисту й соціальну. Особиста відповідальність полягає в усвідомленні свого обов’язку перед суспільством. В основу соціальної відповідальності покладено «розуміння й усвідомлення задач, які існують у суспільстві, його нормативних вимог і вибір шляхів їх реалізації, які би сприяли інтересам суспільного розвитку. Соціальна відповідальність не є сумою різного плану відповідальностей, а принципово новою якістю, яка передбачає відповідальність за стан і напрями змін у суспільстві» [106, с. 44].

Велика кількість видів рольових обов’язків і тих соціальних відносин, у яких вони виникають, породжує відповідні види соціальної відповідальності. Розрізняють політичну, юридичну чи правову відповідальність, громадянську, моральну, професійну тощо.

Існують види відповідальності і більш конкретного характеру. В основу цієї класифікації покладені види діяльності, якими оволодіває суб’єкт відповідальності: адміністративна, дисциплінарна, батьківська, материнська та інші [106]. Ураховуючи час дії відповідальності, виділяють ретроспективну відповідальність за виконану дію та перспективну – те, що необхідно здійснити. Розглядаючи названу вище якість стосовно суб’єкта, розрізняють об’єктивну і суб’єктивну відповідальність.

Відповідальність ніколи не буває безособовою, вона завжди визначається суб’єктом, що у свою чергу, зумовлює зв’язок із об’єктом відповідальності, тобто з тим, за що несе відповідальність суб’єкт, що покладено на нього або прийнято ним для виконання. Суб’єктом відповідальності може бути окрема особистість, колектив, велика соціальна спільнота, тобто всі ті, чия діяльність підлягає оцінці. «Існує відповідальність не тільки персональна, а й колективна, колегіальна. Приймати рішення та діяти може не тільки окрема особистість, але й група людей, колектив. Причому колективна відповідальність не зводиться до простої арифметичної суми індивідуальних відповідальностей» [106, с. 79].

Дослідивши характер взаємодії між колективним та індивідуальним суб’єктами відповідальності, Ж. Завадська зазначає, що оскільки індивідуальний і колективний суб’єкти відповідальності – феномени різного порядку і їх не можна зводити до одних і тих самих значень, необхідно виділити загальну ознаку проявів кожного суб’єкта відповідальності, незалежно від колективу учасників відповідальних взаємин. Колективний суб’єкт відповідальності виникає в результаті єдності під час виконання певної діяльності. Вияви колективної відповідальності, безперечно, передбачають розповсюдження її на особистості в середині групи. Це виключає покладання відповідальності, таким чином, на групу в цілому, тому що індивід перестає бути відповідальним. При цьому, колективна відповідальність не є тим, що розподіляється поміж індивідами, створюючи сукупність індивідуальних відповідальностей. Вона виникає в результаті об’єднання у групи людей в суб’єкт діяльності для досягнення певного результату, перетворюючи їх тим самим у єдиний суб’єкт відповідальності [54, с. 122–133].

Щодо колективної відповідальності, то потрібно розрізняти зовнішню та внутрішню інстанції відповідальності. Колективний суб’єкт відповідальний за результат своєї діяльності перед первинною інстанцією, а конкретний індивід відповідає всередині колективного суб’єкту перед вторинною інстанцією за виконання взятих на себе обов’язків. Перша оцінює досягнутий, кінцевий результат, побічно – індивідуальну відповідальність, друга – оцінює виконання індивідом узятих на себе обов’язків після виконання проміжного результату [54, с. 122–133].