Дисертація

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

На правах рукопису

КРУПНИК ЗОРЯНА ІГОРІВНА

УДК 37.013.42 – 364.048.6

ФОРМУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ЗДОРОВ’Я

У ВИХОВАНЦІВ ЦЕНТРІВ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

13.00.05 – соціальна педагогіка

ДИСЕРТАЦІЯ

на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Науковий керівник –

Чернуха Надія Миколаївна

доктор педагогічних наук, професор

Умань – 2016

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1.ФОРМУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ЗДОРОВ’Я ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА………………………………

1.1 Теоретичні основи формування відповідального ставлення особистості до здоров’я………………………………………………………………………………………………….12

1.2 Особливості діяльності центрів соціально-психологічної реабілітації у контексті формування відповідального ставлення до здоров’я у вихованців…………………………………………………………………………………………………………..34

1.3 Діагностика сформованості відповідального ставлення до здоров’я у вихованців центрів соціально-психологічної реабілітації…………………………………………………….52

Висновки до першого розділу…………………………………….…..……………………88

РОЗДІЛ 2. ОПТИМІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ЗДОРОВ’Я У ВИХОВАНЦІВ ЦЕНТРІВ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ…………………………………………………………….….

2.1 Структурно-функціональна модель формування відповідального ставлення до здоров’я у вихованців центрів соціально-психологічної реабілітації………………………………………………………………………………………………………….94

2.2 Соціально-педагогічні умови формування відповідального ставлення до здоров’я у вихованців центрів соціально-психологічної реабілітації……………..108

2.2.1 Підготовка педагогічних працівників центрів до формування у вихованців відповідального ставлення до здоров’я………………………………………………………………110

2.2.2 Впровадження комплексної програми «Мій вибір – відповідальне ставлення до здоров’я»…………………………………………………………………………………………………………..137

2.2.3 Застосування інноваційного змісту, форм і методів з профілактики негативного впливу соціального середовища…………………………………………………………………………147

2.4 Аналіз результатів формувального етапу дослідно-експериментальної роботи……………………………………………………………………………………………………….159

Висновки до другого розділу………………………………………..……………………172

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..…………....179

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………..………………...182

ДОДАТКИ………………………………………………………………………………...214

ВСТУП

Актуальність теми. Стан здоров’я дітей та молоді в Україні є одним із найвищих державних пріоритетів, оскільки здоров’я – найперша умова успішного розвитку людини, її навчання, виховання, створення сім’ї та виховання дітей. Навчити дітей берегти і зміцнювати своє здоров’я, відповідально ставитися до нього – один із головних напрямів державної політики в галузі освіти.

Концептуальні засади формування відповідального ставлення до здоров’я у вихованців центрів соціально-психологічної реабілітації знайшли своє підтвердження у Законах України «Про соціальні послуги», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», «Про загальнодержавну програму Національний план щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини до 2016 року»; Указах Президента України № 609 / 2012 від 22.10.2013 р. «Про національну стратегію профілактики соціального сирітства на період до 2020 року»; № 312/2013 від 01.06.2013р. «Про додаткові заходи із забезпечення гарантій реалізації прав та законних інтересів дітей». Контент-аналіз нормативно-правових документів свідчить про те, що одним із найголовніших завдань є виховання в особистості відповідального ставлення до свого здоров’я і здоров’я інших як до найвищої суспільної й індивідуальної цінності.

Розв’язання зазначеної проблеми спонукає дослідників до пошуку інноваційних змісту, форм і методів щодо формування відповідального ставлення до здоров’я у вихованців центрів соціально-психологічної реабілітації.

Детальний розгляд наукової літератури засвідчує, що, починаючи з другої половини ХХ століття, проблему відповідального ставлення до здоров’я досліджують філософи, соціологи, психологи, педагоги, зокрема Р. Березовська, С. Дерябо, Л. Водогрєєва, І. Журавльова, В. Коган, Д. Лоранський, В. Ясвін та ін. Ціннісний аспект формування відповідального ставлення до здоров’я у вихованців розглядали Т. Андрющенко, С. Бєлова, Г. Зайцев, В. Кабаєва, С. Свириденко та ін.

У педагогічній науці поняття «здоров’я» розглядається в різних аспектах: фізичне, психічне, соціальне та духовне здоров’я досліджують О. Ващенко, М. Гончаренко, В. Оржеховська, С. Свириденко, Л. Сущенко, А. Царенко, В. Язловецький; формування культури здоров’я дітей і учнівської молоді вивчають М. Каган, Г. Калачава, Т. Кулікова, Ю. Лісіцин, Д. Ротфорт, Б. Юдін та ін.

Формуванню, збереженню, зміцненню і відтворенню здоров’я присвячені праці М. Амосова, Г. Апанасенко, О. Балакірєвої, І. Брехмана, О. Вакуленко, Л. Ващенко, В. Горащука, О. Дубогай, О. Єжової, В. Казначеєва, Н. Комарової, В. Ліщук, В. Петленка, В. Оржеховської та ін.

Низка провідних науковців, зокрема О. Безпалько, Н. Заверико, С. Омельченко, О.Пюра, Л. Сущенко, О. Стойко, В. Шкуркіна, Н. Чернуха, Т. Федорченко, визначили нові соціально-педагогічні технології формування в учнів здорового способу життя.

Сутністю реабілітаційного процесу та практики соціальної реабілітації стосовно проблеми формування відповідального ставлення до здоров’я дітей займалися вчені Н. Гусак, А. Шевцова; на необхідності діяльності мультидисциплінарної команди у контексті соціально-педагогічної реабілітації дітей-сиріт наголошувала О. Безпалько; питання соціальної реабілітації неповнолітніх висвітлювали Л. Акатов, І. Звєрєва, Л. Коваль, Т. Лях, Р. Овчарова, П. Українець, А. Ходорчук; педагогічної реабілітації – Л. Баранська, Б. Вульфов, В. Доній, Г. Несен, Л. Сохань; розробці та впровадження моделей соціально-педагогічної реабілітації присвятили свої роботи Н. Грабовенко, О. Караман, С. Котловий, О. Кузьменко, Г. Лактіонова, С. Толстоухова, С. Харченко.

Відповідальність розглядається у контексті співвідношення між свободою і необхідністю індивіда (М. Бердяєв., Н. Головко, Т. Гоббс, Р. Косолапов, Л. Ільїчов, Дж. Локк, В. Марков, Ж. Сартр, Г. Смирнов, Г. Сковорода). У соціальній психології відповідальність тісно пов’язується з набуттям людиною соціального досвіду та вироблення ціннісних орієнтацій, необхідних для виконання соціальних ролей (Е. Еріксон, Л. Колберг, Ч. Кулі, Дж. Мід). У психології вивчається місце відповідальності в структурі особистості, а також вплив окремих факторів на активізацію процесів розвитку самої відповідальності (К. Абульханова-Славська, Б. Ананьєв, І. Бех, А. Плохотний, С. Рубінштейн, Є. Рудковський, М. Савчин, Н. Скорбіліна та ін.). У низці дисертаційних робіт з педагогіки розкриваються питання соціальної відповідальності учнів старших класів у позашкільній діяльності (В. Тернопільська); почуття відповідальності в учнів молодшого шкільного віку загальноосвітньої школи (Н. Басюк); виховання відповідальної поведінки в учнів 7–8 класів загальноосвітніх навчальних закладів (Т. Куниця).

У соціальній педагогіці у працях науковців (Л. Грачов, Т. Єгорова, І. Іванова, О. Лебединська, Н. Морозова, М. Чаковський) проаналізовано загальні підходи до реабілітації молоді з особливими потребами; основам соціально-правового захисту прав дітей присвятили свої дослідження Н. Агаркіна, І. Звєрєва, О. Караман, І. Ковчина, Г. Лактіонова, Ж. Петрочко; диференціації змісту, форм і методів роботи з дітьми, які залишилися без батьківської опіки – С. Кавула, А. Поляничко, М. Шакурова.

Однак, проблема формування відповідального ставлення до здоров’я вихованців центрів соціально-психологічної реабілітації не була об’єктом і предметом спеціального дослідження вчених.

Аналіз літературних джерел, результатів наукових досліджень та практики соціально-педагогічної діяльності дав змогу виокремити низку суперечностей між:

– вимогами суспільства до формування відповідального ставлення до здоров’я у вихованців центрів соціально-психологічної реабілітації та неповною теоретико-методичною розробленістю зазначеної проблеми;

– необхідністю удосконалення професійної підготовленості персоналу центрів щодо формування відповідального ставлення до здоров’я вихованців та відсутністю інноваційного змісту, форм і методів;

– об’єктивною потребою проведення соціально-педагогічної діяльності у центрах соціально-психологічної реабілітації щодо формування відповідального ставлення до здоров’я вихованців та недостатньою розробленістю програмно-методичного забезпечення цього процесу.

Актуальність проблеми та зазначені суперечності зумовили вибір теми дисертаційного дослідження – «Формування відповідального ставлення до здоров’я у вихованців центрів соціально-психологічної реабілітації».

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної теми кафедри теорії і методики професійної освіти Міжрегіональної академії управління персоналом «Теоретико-методологічні засади удосконалення освіти у вищих закладах освіти» (державний реєстраційний номер 0100U000346). Тему дисертаційної роботи затверджено вченою радою Міжрегіональної академії управління персоналом (протокол № 9 від 11.03.2014 р.), узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології України (протокол № 5 від 27.05.2014 р.).

Мета дослідження – на основі теоретичного узагальнення досліджуваної проблеми обґрунтувати та експериментально перевірити комплекс соціально-педагогічних умов формування відповідального ставлення до здоров’я у вихованців центрів соціально-психологічної реабілітації.

Гіпотеза дослідження. Формування відповідального ставлення до здоров’я вихованців центрів соціально-психологічної реабілітації буде здійснюватися ефективно за таких соціально-педагогічних умов: підготовка педагогічних працівників центрів до формування у вихованців відповідального ставлення до здоров’я; впровадження комплексної програми «Мій вибір – відповідальне ставлення до здоров’я»; застосування інноваційних змісту, форм і методів з профілактики негативного впливу соціального середовища.

Відповідно до мети й гіпотези визначено такі завдання дослідження:

Проаналізувати теоретичні основи формування відповідального ставлення до здоров’я у теорії і соціально-педагогічній практиці та уточнити сутність основних понять дослідження.
Розкрити особливості та зміст діяльності центрів соціально-психологічної реабілітації щодо формування відповідального ставлення до здоров’я у вихованців.
Визначити критерії, показники та схарактеризувати рівні сформованості відповідального ставлення до здоров’я у дітей, які перебувають у центрах соціально-психологічної реабілітації.
Розробити структурно-функціональну модель, обґрунтувати та експериментально перевірити соціально-педагогічні умови формування відповідального ставлення до здоров’я у дітей, які перебувають у центрах соціально-психологічної реабілітації.

Об’єкт дослідження – процес формування відповідального ставлення до здоров’я у підлітків.

Предмет дослідження – соціально-педагогічні умови формування відповідального ставлення до здоров’я у вихованців центрів соціально-психологічної реабілітації.

Для вирішення поставлених завдань і перевірки гіпотези використовувався комплекс взаємопов’язаних методів: теоретичні – аналіз, синтез, порівняння, систематизація, узагальнення соціологічних, педагогічних та психологічних наукових джерел з метою конкретизації сутності категоріального апарату дослідження, обґрунтування соціально-педагогічних умов формування відповідального ставлення до здоров’я у вихованців центрів соціально-психологічної реабілітації; емпіричні – інтерв’ю, бесіди, пряме і побічне спостереження, педагогічний експеримент (констатувальний, формувальний, контрольний етапи) для визначення рівнів сформованості відповідального ставлення до здоров’я у вихованців центрів соціально-психологічної реабілітації та перевірки ефективності соціально-педагогічних умов; статистичні – методи математичної статистики для узагальнення, кількісного і якісного аналізу експериментальних даних й динаміки досліджуваних явищ.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальну роботу здійснено на базі центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Тернопільської обласної державної адміністрації, центру соціально-психологічної реабілітації дітей і молоді з функціональними обмеженнями «Ірида» Оболонського ЦССМ м. Києва, Макарівського районного центру соціальної підтримки дітей і сімей «Промінь надії» Київської обл. У педагогічному експерименті брали участь всього 330 респондентів: 21 соціальний педагог, 24 психологи, 4 психіатри, 77 педагогічних працівників ЦСПР, 1 тренер з хортингу, 12 працівників центрів соціальних служб, 57 батьків, 135 вихованців центрів соціально-психологічної реабілітації: 68 склали експериментальну групу,
67 вихованців – контрольну.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

– вперше обґрунтовано соціально-педагогічні умови формування відповідального ставлення до здоров’я у вихованців центрів соціально-психологічної реабілітації: (підготовка педагогічних працівників центрів до формування у вихованців відповідального ставлення до здоров’я; впровадження комплексної програми «Мій вибір – відповідальне ставлення до здоров’я»; застосування інноваційних змісту, форм і методів з профілактики негативного впливу соціального середовища); розроблено структурно-функціональну модель формування відповідального ставлення до здоров’я у вихованців центрів соціально-психологічної реабілітації, яка охоплює: мету, завдання, підходи, принципи, функції, суб’єктів соціально-педагогічної діяльності, діагностичний інструментарій, соціально-педагогічні умови, форми, методи та результат; охарактеризовано критерії та відповідні показники: когнітивний – знання про норми і цінності здоров’я, розуміння сутності і змісту відповідального ставлення до здоров’я у суспільному житті, усвідомлення своєї відповідальності за власне здоров’я; мотиваційно-ціннісний – інтерес до проблем здоров’я, місце здоров’я в ієрархії життєвих цінностей, мотивація на реалізацію норм відповідального ставлення до здоров’я, негативне ставлення до шкідливих звичок; діяльнісно-поведінковий – дотримання відповідальної, просоціальної поведінки у різних видах діяльності; володіння навичками оздоровчої діяльності, реалізація відповідального ставлення до здоров’я у суб’єкт-суб’єктних взаєминах); виявлено рівні сформованості відповідального ставлення до здоров’я у вихованців центрів соціально-психологічної реабілітації (достатній – соціально-необхідний, середній – соціально-індиферентний, низький – соціально-неприйнятний);

– уточнено сутність поняття: «формування відповідального ставлення до здоров’я у вихованців центрів соціально-психологічної реабілітації» як комплекс заходів соціально-педагогічного, психологічного, правового впливу, спрямованих на розуміння ними сутності і змісту здоров’я у суспільному житті, оволодіння уміннями оздоровчої діяльності, що сприяють позитивній соціалізації та мотивації на здоровий спосіб життя, мінімізації негативного впливу соціуму, забезпеченню соціально-психологічної реабілітації та здійсненню соціального захисту, позитивного сприйняття життя;

– подальшого розвитку набули зміст, форми і методи формування відповідального ставлення до здоров’я та соціально-педагогічної підтримки вихованців центрів соціально-психологічної реабілітації;

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в розробці й упровадженні у соціально-педагогічну діяльність центрів соціально-психологічної реабілітації діагностичних методик для виявлення рівнів сформованості відповідального ставлення до здоров’я; комплексної програми «Мій вибір – відповідальне ставлення до здоров’я» та її методичного забезпечення; практико-орієнтованих семінарів-тренінгів «Сучасні психолого-педагогічні технології з формування ціннісного ставлення до здоров’я вихованців» та тренінгу з елементами командно-проектної роботи «Вихованець центру соціально-психологічної реабілітації: соціально-психологічний портрет».

Результати та висновки дослідження можуть бути використані центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, неурядовими організаціями для планування й організації роботи щодо формування відповідального ставлення до здоров’я у дітей; при підготовці навчально-методичних посібників, методичних рекомендацій із соціальної роботи; під час викладання у вищих навчальних закладах курсів «Соціальна педагогіка», «Методика роботи соціального працівника», «Соціальна робота з дітьми та молоддю»; у системі навчальних закладів різних рівнів акредитації, а також у системі підвищення кваліфікації фахівців соціальної сфери.

Результати дослідження впроваджено у діяльність центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Тернопільської обласної державної адміністрації (довідка № 45 від 13.09.2015 р.), центру соціально-психологічної реабілітації дітей і молоді з функціональними обмеженнями «Ірида» Оболонського ЦССМ м. Києва (довідка № 177 від 21.042015 р.), Макарівського районного центру соціальної підтримки дітей і сімей «Промінь надії» Київської обл. (довідка № 255 від 15.10.2015 р.), Тернопільського національного економічного університету (довідка № 35/987 від 27.04.2015 р.), Міжнародного благодійного фонду «Міжнародний фонд інноваційних освітніх систем «Джерело» (довідка № 37 від 22.10.2015 р.), громадської організації «Об’єднання педагогів і науковців України» (довідка № 12 від 24.09.2015 р.), Міжнародної благодійної організації «Благодійний фонд» (SOS Дитяче містечко) (довідка № 18 від 04.02.2015 р.).

Особистий внесок здобувача. У статті «Інноваційні виховні технології – пріоритетний напрямок ефективного формування бережливого ставлення до здоров’я у вихованців притулків для неповнолітніх» (2012, співавтор Н. Чернуха), автором розкрито зміст інноваційних виховних технологій, спрямований на збереження здоров’я серед неповнолітніх дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження апробовано на наукових і науково-практичних конференціях різних рівнів: міжнародних – «Вища освіта в Україні в контексті інтеграції до Європейського освітнього простору» (Київ, 2008); «Управління в освіті» (Львів, 2009); «Професіоналізм педагога в контексті Європейського вибору України» (Ялта, 2009); «Безпека життєдіяльності і охорона здоров’я дітей і молоді XXI сторіччя: сучасний стан, проблеми та перспективи» (Переяслав-Хмельницький, 2013); «Акмеологія – наука XXI століття» (Київ, 2013); «1025-річчя історії освіти в Україні: традиції, сучасність та перспективи» (Київ, 2014); «Актуальні проблеми здоров’язбереження в Україні: педагогічні та медичні проблеми репродуктивного здоров’я» (Київ, 2014); всеукраїнських – «Освіта і здоров’я: формування здоров’я дітей, підлітків та молоді в умовах навчального закладу» (Суми, 2008); «Відповідальне ставлення до здоров’я: теорія і технології» (Луцьк, 2010); «Актуальні проблеми підготовки соціальних педагогів у третьому тисячоріччі» (Запоріжжя, 2011); «Професійна підготовка фахівців соціально-педагогічної сфери в умовах інтеграції України до європейського освітнього простору» (Ніжин, 2012); «Здоров’я і відповідальність сучасної молоді: тренінг-курс» (Київ, 2013); «Придніпровські соціально-гуманітарні читання» (Кіровоград, 2014); виставка-презентація «Інноватика в освіті України» (Київ, 2014), а також обговорювались на засіданнях кафедри управління навчальним закладом Інституту лінгвістики та міжнародних відносин імені Авероесса Міжрегіональної академії управлення персоналом (2010–2014 рр.).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження висвітлено у 18 (17 – одноосібних) публікаціях автора, з яких 7 відображають основні результати дослідження, 11 – апробаційного характеру.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, висновків, списку використаних джерел (313 найменувань, з них 11 – іноземною мовою), 20 додатків на 92 сторінках. Загальний обсяг дисертації – 306 сторінок, з них – 181 сторінка основного тексту. Робота містить 9 рисунків та 19 таблиць.

РОЗДІЛ 1

ФОРМУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОГО СТАВЛЕННЯ

ДО ЗДОРОВ’Я ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1 Теоретичні основи формування відповідального ставлення до здоров’я

У сучасних трансформаційних умовах відбувається переосмислення змісту, форм, методів і технологій навчання і виховання особистості у контексті формування системи ціннісного ставлення до власного здоров’я. У центрі уваги освітянської спільноти знаходиться визнання самоцінності людини як єдності фізичного, духовного і соціального.

Як переконливо свідчать дослідження вітчизняних психологів і педагогів, зокрема погляди Г. Балла [14], Г. Бевз [18], І. Беха [24], Л. Кальченко[77], О.Караман [78], В. Оржеховської [135], Т. Федорченко [273], значний вплив на здоров’я особистості здійснюють її стиль і якість життя.

Загальновідомим є твердження, що здоров’я – це скарб кожного громадянина, стратегічний ресурс держави, запорука розвитку міжнародної спільноти в цілому. Особливого значення в сьогоднішніх реаліях набуває стан здоров’я підростаючого покоління. Немає сумніву в тому, що генетичні, соціально-економічні та екологічні фактори знижують рівень здоров’я особистості.

На даний час, відповідно до Оттавської хартії, прийнятої 1986 року, здоров’ям вважають не тільки відсутність хвороб, а й стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя. На реалізацію потенціалу здоров’я впливають вагомі чинники: мир, наявність житла, соціальна справедливість, освіта, харчування, дохід, стабільна екосистема та сталі ресурси.

Як засвідчує Державна цільова соціальна програма «Молодь України» на 2009-2015 роки, на стан здоров’я молоді впливають чотири чинники: з них 10% належить установам охорони здоров’я, решта обумовлюється екологією (близько 20%), спадковістю (близько 20%) і найбільше – умовами та способом життя (майже 50%) [54].

За даними соціологічного дослідження, проведеного у рамках проекту реформування соціальних служб для дітей і молоді (2009-2015 рр.), серед життєвих цінностей, пріоритетних для молодшого та старшого підліткового віку, усі респонденти назвали здоров’я: школярі – 82,6%. Серед інших цінностей, зокрема, щасливе сімейне життя – 70%, наявність хороших друзів, цікава робота – 78,6% [53].

Сучасні науковці О. Караман [78], Ж. Петрочко [149], В. Оржеховська [137], Т. Федорченко [273] свідчать, що однією із провідних особистісних функцій особистості є ставлення до власного здоров’я як найважливішого фактора реалізації життєвих смислів і цілей. Зауважимо, що соціальна напруженість і погіршення екологічних характеристик середовища проживання людини, які породжені ситуацією перетворення економіки і соціальної сфери, потребують підготовки особистості до умов існування, що динамічно змінюються. Звідси виникають вимоги до адаптаційних здібностей організму, рівня здоров’я та його ресурсів.

Дещо співзвучні думки має О. Безпалько, стверджуючи, що на перше місце виходить підготовка дітей і молоді до входження у складні, часто несприятливі життєві ситуації, розвиток у них здатності протистояти несприятливим факторам, які руйнують здоров’я [20].

У зв’язку з цим, нам видається, що особливого значення набуває формування особистісних установок, відповідального ставлення до свого організму, до здоров’я як однієї з найвищих цінностей, яка забезпечує самореалізацію, самоактуалізацію людини у громадській і особистісній сфері.

На законодавчому рівні турбота про здоров’я молодого покоління України, навчання дітей здорового способу життя є один з провідних напрямів соціально-педагогічної роботи у закладах освіти. Зокрема, як відзначається у Національній стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки, пріоритетним завданням системи освіти є навчання особистості відповідального ставлення до власного здоров’я і здоров’я оточуючих як до найвищих суспільних і індивідуальних цінностей [54].

Проблема формування відповідального ставлення до здоров’я особистості є доволі складною і актуальною у соціально-педагогічній науці.

У контексті нашого дослідження особливої актуальності набувають роботи, які стосуються формування здорового способу життя, свідомого ставлення до здоров’я, ціннісного ставлення до здоров’я, профілактики шкідливих звичок у школярів, соціально-педагогічної роботи із девіантними дітьми і підлітками, дітьми, позбавленими батьківського піклування, покращення якості надання послуг дітям і молоді у територіальних громадах, соціального захисту прав дітей, які знаходяться у складних життєвих обставинах, комплексної оцінки потреб дитини у закладах інтернатного типу тощо.

Так, питання збереження і зміцнення здоров’я, формування культури здоров’я і здорового способу життя у школярів висвітлюють у своїх дослідженнях Н. Агаркова [2], І. Звєрєва [73], Н. Зимівець [75], В. Оржеховська [135], С. Омельченко [133].

Питанню формування відповідального ставлення до здоров’я приділила певну увагу педагогічна наука України та ближнього зарубіжжя.

Так, визначенню найбільш ефективних форм і засобів організації фізкультурно-оздоровчої роботи з дітьми і молоддю присвячені дослідження наукових працівників Інституту проблем виховання НАПН України, зокрема праці М. Зубалія, С. Кириленко, В. Кириченко, В. Оржеховської [137], О. Пилипенка [136].

Як видно, різноманітні аспекти означеної проблеми привертали увагу як вітчизняних, так і зарубіжних науковців.

У філософсько-соціологічному аспекті її розглядають В. Андрущенко [10], Г. Балл [13], А. Бандура [15], Н. Голованова [47], І. Шинкарук [279].

Ставлення особистості до життєвих цінностей досліджують І. Бех [24], А. Лазурський, В. М’ясищев [129], Г. Філонов [277].

Наукові розвідки Л. Кальченко [77], З. Кияниці [79], В. Оржеховської [137], О. Пилипенка [136], Т. Федорченко [273] свідчать, що гострота проблеми стану здоров’я у сучасному світі тісно пов’язана зі стійким ростом абіологічних тенденцій у негативних відхиленнях поведінки неповнолітніх.

Тож, цілком очевидним є той факт, що впродовж усього розвитку людського суспільства здоров’я вважалося однією з фундаментальних цінностей. Ще мислителі Стародавньої Греції і Риму створили вчення про здоров’я. Зокрема, у працях філософів Демокріта, Сократа, Платона, Аристотеля багато визначень поняття здоров’я, способів його збереження й зміцнення.

Гіппократ більше двох тисяч років назад підкреслив важливе значення способу життя і зовнішнього середовища для виникнення і розвитку захворювань. Доказом цього є його праці: «Про природу людини», «Про повітря, воду і місцевість», де вперше звернена увага на взаємозв’язок способу життя і здоров’я [279]. Окрім фізичних вправ він використовував у своїй діяльності масаж, водні процедури, дієтичне харчування. Пріоритетними принципами у діяльності Гіппократа було використання оздоровчих природних засобів. У його творах описано 236 видів рослин, які він рекомендував своїм пацієнтам.

Цікавим, на нашу думку, є той факт, що Платон [156] висунув ряд ідей про значення позитивного прикладу у вихованні та розробив одну з перших в історії освіти вікову періодизацію виховання. Три етапи із семи відводилися формуванню фізичного стану. Діти з 3 до 6 років під керівництвом призначених державою вихователів займалися на майданчиках іграми (дошкільне виховання); з 7 до 11 – навчалися в школі письма, читання, музики; з 12 до 16 – відвідували школу фізичного розвитку з гімнастичними вправами; з 17 до 20 – здобували військово-гімнастичну освіту; з 21 до 30 – філософську. Є відомості, що подальшу освіту здобували ті, хто виявляв схильність до розумових занять, решта ставали воїнами.

Таким чином, можна цілком констатувати той факт, що питання відповідального ставлення до здоров’я здійснювалось через формування гармонійно розвиненої особистості, а це сприяло збереженню здоров’я особистості.

Важливими для нашого дослідження є думки Я. Коменського [84], який обґрунтував необхідність єдності виховання і навчання, показав важливість інтеграції знань про здоров’я людини, розробив принципи доцільності й природовідповідності (згідно з природою), що припускають вивчення педагогами законів духовного життя й узгодження з ними педагогічного впливу на особистість дитини.

Наразі його ідеї є сучасними і актуальними, зокрема, на увагу заслуговує думка про те, що педагог має спиратися на розумні методи виховання, ураховувати індивідуальні здібності своїх вихованців, створювати спокійну обстановку у навчальному закладі, приділяти на позашкільних заняттях величезне значення фізичному вихованню. І в наш час оздоровчим технологіям у навчанні і вихованні відводиться важлива роль.

Питання фізичного розвитку й морального виховання дитини розглядаються у педагогічних працях Д. Локка. У його трактаті «Думки про виховання» учений запропонував програму виховання підростаючого покоління через необхідність формування внутрішньої потреби до активного стверджування в собі ціннісних установок.

Видатний педагог К. Ушинський відводив велику роль у вихованні і навчанні формуванню культури здоров’я дітей. Він вважав: «Якщо медикам ми ввіряємо наше здоров’я, то вихователям ввіряємо моральність і розум дітей наших, ввіряємо їх душу, а разом з тим і майбуття нашої вітчизни» [272, с. 238]. На переконання вченого, вивчення педагогіки припускає обов’язкове ознайомлення із сутністю і законами життя, розвитком людського організму як тілесного, так і душевного [272, с. 212].

На сучасному етапі розвитку суспільства відбувається переосмислення ролі знань про здоров’я людини, зміна ставлення до духовного аспекту здоров’я. У контексті проблематики нашого дослідження, звертаємося до педагогічних здобутків П. Лесгафта, який збагачує загальноосвітню школу системою фізичної освіти, системою фізичних вправ, яка стала державною. Ученого вважають одним із творців теорії і практики лікувальної фізкультури.

Неоціненний внесок зробив А. Макаренко, який приділяв величезну увагу вихованню у своїх підопічних гігієнічних навичок. Він визначав «здоров’я» як нормальний комплекс фізичних і гігієнічних якостей і проявів: охайність, життєрадісність, статева порядність [114].

Педагогічна система великого педагога-практика В. Сухомлинського спрямована на створення умов і можливостей для формування, збереження і зміцнення здоров’я школярів. Він писав: «Турбота про здоров’я – це праця вихователя. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежать їхнє духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра у свої сили. Якщо зміряти всі мої турботи і тривоги про дітей, то добра половина їх – про здоров’я» [244, с. 456] .

Для нашого дослідження ваговим є те, що В. Сухомлинський розглядав здоров’я школярів як цілісну систему й відзначав: «Анатомо-фізіологічні процеси, що відбуваються в цьому віці, настільки тісно пов’язані з духовним життям і формуванням свідомості, суттєво відображають майбутнє людини, що фізична культура вже не може обмежуватися культурою тіла й здоров’я» [244, с. 398]. Тобто, педагог довів єдність духовного, психічного і фізичного аспектів здоров’я особистості.

Важливо підкреслити, що запропоновані ідеї гуманізації за Ш. Амонашвілі дозволяють відкривати на практиці не менш ефективні способи, прийоми, форми виховання і навчання, що значною мірою сприяє формуванню культури здоров’я особистості [6].

Отже, як видно, з ретроспективного аналізу, питання формування культури здорового способу життя, ціннісного ставлення до здоров’я особистості є актуальними та своєчасними і надалі.

Для нашого дослідження важливим також є аналіз вітчизняної та зарубіжної джерельної бази, який дозволяє стверджувати, що тема формування і збереження здорового способу життя є своєчасною.

Інтенсивність психолого-педагогічних досліджень з тотожних тем у контексті нашого дослідження починає свій розвиток з 2000 року. Про це свідчить велика кількість дисертаційних робіт, захищених протягом останніх п’ятнадцяти років, зокрема: Т. Алексєєнко [5], Г. Бевза [18], О. Безпалько [21], Р. Вайноли [34], І. Звєрєвої [73], Н. Зимівець [74, 75], Л. Кальченко [77], О. Караман [78], Т. Кравченко [89], Г. Лактіонової [109], Л. Мардахаєва [116], Ж. Петрочко [150], І. Пєши [152], С. Толстоухової [264], В. Оржеховської [137], Т. Федорченко [273].

До актуальних наукових проблем гігієни і санітарно-епідемічного благополуччя дітей у сучасних умовах звертаються Г. Даниленко [52], Г. Єременко.

Педагогічні умови й шляхи формування здоров’язбережувального освітнього середовища розглядають О. Єжова [63, 64], В. Оржеховська [137], С. Харченко [284], які вважають професіоналізм вчителя важливим аспектом формування навичок здорового способу життя підлітків.

Питанню здорового способу життя, як важливого чинника особистості, сучасному досвіду і методиці впровадження оздоровчої освіти та виховання дітей і молоді присвятили свої дослідження Т. Бондаренко, О. Ващенко, які вважали, що поняття «здоровий спосіб життя» складається з трьох компонентів: фізичного, психічного і соціального.

З’ясуємо сутність поняття «здоров’я» більш детально. Варто зазначити, що здоров’я людини є складним феноменом, який розглядається одночасно багатьма науками: педагогікою, медициною, психологією, філософією, валеологією, соціологією, культурологією. Історія розвитку наук нараховує понад триста визначень поняття «здоров’я».

Вважаємо за необхідне, детальніше розглянути феномен «здоров’я». У міжнародному вжитку загальноприйняте таке визначення поняття «здоров’я», викладене у преамбулі Статуту ВООЗ (1948): «Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад [25, с.34].

Цікавим для нашого дослідження видається позиція науковця, основоположника валеології І. Брехмана, який під здоров’ям розуміє не тільки відсутність хвороб, а, насамперед, фізичну, психологічну, соціальну гармонію людини, доброзичливі, спокійні відносини людини з іншими людьми, природою, самою собою [32, с. 167]. Як зазначає сам автор, «здоров’я людини – це здатність зберігати відповідно до віку стійкість в умовах різких змін кількісних та якісних параметрів триєдиного потоку сенсорної, вербальної і структурної інформації» [32, с. 46]. Здоров’я – такий стан людського організму, який дозволяє людині в повній мірі виконувати свої біологічні, соціальні і функції. Водночас це стан максимальної врівноваженості людини з природою і навколишнім середовищем [33, с. 193].

У низці його робіт визначені складові здоров’я, серед яких провідне місце посідає етичний аспект. Етична складова – це мотивація ЗСЖ, настанова на довге й повноцінне життя, відсутність упередженого ставлення до медицини, активність у формуванні і зміцненні власного здоров’я, шанобливе і дбайливе ставлення до життя і здоров’я інших людей [32].

Ми вважаємо, що визначення І. Брехмана є важливим, оскільки вказує на взаємозв’язок між адаптаційними механізмами людини, природою, цінністю здоров’я та здорового способу життя.

Дослідник Ю. Лісіцин стверджує, що здоров’я людини – це «гармонійне поєднання біологічних та соціальних якостей, що обумовлені спадковими та набутими біологічними та соціальними діями, а хвороба – порушення цієї гармонії, цього єднання» [111, с. 3-9]. І. Брехман підкреслює, що здоров’я – це не лише відсутність хвороб, а й фізична, соціальна і психологічна гармонія людини, доброзичливі відносини з іншими людьми, з природою і самим собою [33, с. 6].

Беручи до уваги погляди зазначених дослідників, у сучасних умовах здоров’я – це пріоритетна соціальна цінність. Узагальнюючи вітчизняний та зарубіжний досвід досліджень, можна визначити під поняттям здоров’я можливість організму людини адаптуватися до змін довкілля, яке характеризується її волею і є одним із показників її досконалості. Здоров’я створює умови для вільного прояву біологічних і соціальних можливостей людини, їх перетворення у діяльність. Згідно поглядів В. Сержантова і Г. Гребенькова, здоров’я розглядається як нормальний психосоматичний стан і здатність людини до духовних потреб [199].

Дослідник В. Пономаренко розрізняє поняття «здоров’я» і «хвороба» з погляду їх наукового і ціннісного змісту [160], він виокремлює такі вектори цієї цінності:

– біологічний, на якому здоров’я характеризується як досконалість саморегуляції організму і гармонія фізичних процесів;

– особистісний (психологічний), на якому здоров’я розглядається не як відсутність хвороби, а як її подолання.

Згідно положень У. Каргемазова, здоров’я – це стан, що дозволяє людині «відправляти найбільшу кількість видоспецифічних функцій при найбільш економному режимі» [275, с. 250]. Автор акцентує увагу на тому, що прагнучи до стислості, дослідники визначають здоров’я як «відсутність хвороби».

За дослідженнями С. Палія, В. Паніна і Є. Стальнікова здоров’я людини визначається її психікою. Людина вважається здоровою якщо її інтелектуальні і вольові якості дозволяють працювати і спілкуватися [15, 113, 286].

Як зазначає Б. Юдін, поняття «здоров’я» представлено синктерично, і під час його використання ми не завжди розрізняємо ті складні множинні значення, які складають його зміст [300, с. 56]. У той же час наукове тлумачення здоров’я, його складної і багатофакторної природи зумовлює комплексність вивчення. У даний час здоров’я розглядається як складний, багатовимірний феномен, який має гетерогенну структуру, що поєднує в собі різноманітні компоненти і віддзеркалює фундаментальні аспекти людського буття. У свою чергу, вчені М. Моррей, В. Еванс визначають це поняття як благополуччя у найширшому сенсі (взаємозв’язок культурних, соціальних, психологічних, фізичних, економічних і духовних факторів). Це складний продукт результату впливу генетичної схильності, середовища та особливостей індивідуального розвитку.

Ми погоджуємося з думкою Е. Сайко, що здоров’я довгий час розглядалося як проблема індивідуально-особистісного життя, має значення для виживання і розвитку окремого індивіда, але сьогодення диктує розглядати здоров’я як значимий компонент соціального буття, як «структуроутворюючий фактор соціальності» [193, с. 3].

Однак, визнання здоров’я у цій якості ще не означає повсякденної практичної реалізації дій з його досягнення як на соціальному, так і на індивідуальному рівні. Таку діяльність людини, спрямовану на збереження та зміцнення здоров’я, особисте благополуччя в усіх сферах життя, позначають терміном «здоровий спосіб життя» [197, с. 18]. Це поняття у масовій суспільній свідомості зазвичай асоціюється тільки з відмовою від тютюнокуріння, вживання психоактивних речовин. У кращому випадку до цього переліку додається раціональне харчування, фізична активність, безпечне статеве життя.

Нам імпонує думка В. Оржеховської, яка вважає важливим показником рівня здоров’я саме психофізичний стан. Це поняття, на переконання дослідниці, включає комплекс показників: стан здоров’я, функціонування організму (працездатність, адаптація, відновлення); рівень розвитку рухових здібностей (витривалість, швидкість, гнучкість, координаційні здібності); психологічних особливостей особистості (темперамент, характер, здібності); антропометричних показників фізичного розвитку. Успіх у діяльності і творче довголіття багато в чому залежать від рівня працездатності, що разом з адаптацією і відновленням дозволяє протистояти чинникам ризику [135, с. 24].

Цікавою є позиція М. Дивиціна, який розглядає здоров’я як системне поняття, що має інтегрований характер. На його думку, здоров’я – динамічна рівновага організму з навколишнім середовищем, коли всі закладені в біологічній та соціальній сутності людини фізичні, духовні та інші здібності виявляються найбільш повно і гармонійно, всі життєво важливі підсистеми людського організму функціонують з максимально можливою інтенсивністю, а загальне поєднання підтримується на рівні, оптимальному для збереження цілісності організму, його працездатності, а також швидкої адаптації до природного й соціального середовища, що безперервно змінюється [58, с. 156].

Зокрема, Т. Алексєєнко, акцентує на тому, що здоров’я є досить складною категорією, відзначає біосоціальний аспект явища, відповідно до якого здоров’я є результатом взаємодії індивіда з навколишнім середовищем, умов його існування, провідних мотивів його життєдіяльності й світовідчуття в цілому [5, с. 58].

Для повноти уявлення проблеми і сутності провідного поняття досліджуваної теми ми з’ясували, що, здоров’я – динамічний стан людини, що визначається резервами механізмів самоорганізації її системи (стійкістю до впливу патогенних чинників і здатністю компенсувати патологічний процес), характеризується енергетичним, пластичним та інформаційним (регуляторним) забезпеченням процесів самоорганізації, а також є основою прояву біологічних (виживання – збереження особи, репродукція – продовження роду) і соціальних функцій.

На переконання Н. Чернухи, інтеграція всіх рівнів організації людини дає можливість індивідові виконувати свої біологічні і соціальні функції. Чим вища здатність індивіда реалізувати свої біологічні й соціальні функції, тим вищий рівень його здоров’я. Не можна визначити поняття «здоров’я», не беручи до уваги особливості середовища та діяльності людини, її соціальне значення [288].

Як переконливо стверджують дослідження Л. Сущенко, сьогодні дедалі більше стверджується погляд, відповідно до якого здоров’я визначається взаємодією біологічних, соціальних і психологічних чинників, оскільки зовнішні впливи завжди опосередковані особливостями функцій організму та їх регуляторних систем [ 242, с. 23]. У низці наукових робіт дослідниця переконує, що наукове розуміння здоров’я включає також своєчасний і гармонійний тілесний і психічний розвиток, нормальне функціонування всіх органів і систем, високу працездатність під час різних видів діяльності, відсутність захворювань, здатність легко адаптуватися до незвичних умов середовища й стійкість до несприятливих впливів [242, с. 78].

Оцінюючи здоров’я, В. Оржеховська пропонує враховувати чотири критерії, що характеризують рівень здоров’я: наявність або відсутність хронічних захворювань, рівень функціонального стану основних систем організму, рівень досягнутого фізичного розвитку й ступінь його гармонійності [137, с. 79].

Слід відмітити, що наразі суспільне уявлення про здоров’я обумовлюються адаптаційною концепцією, у якій здоров’я фактично ототожнюється з нормальністю і багато в чому залежить від зовнішніх умов та чинників, відповідно, власна активність індивіда, його відповідальність не відіграють вирішальної ролі.

У філософському енциклопедичному словнику зазначено: «здоров’я – природний стан організму, що характеризується його врівноваженістю з оточуючим середовищем та відсутністю будь-яких хворобливих проявів».

Тобто, сучасна філософія вчить: здоров’я – це не предмет власності, а процес, результат наших думок, дій, почуттів. Визнання людини найвищою цінністю на землі, гуманні відносини між педагогом та учнем – основа психологічного здоров’я дитини та її благополуччя. І з цим не можна не погодитися.

В енциклопедії освіти [67] зазначено, що поняття «здоров’я» – це «стан організму, за якого нормально функціонують усі його органи, той чи інший стан, самопочуття людини».

Як свідчать наукові доробки Т. Федорченко, дефініціювати індивідуальне здоров’я можна як динамічний стан, який визначається резервами механізмів самоорганізації її системи (стійкістю до дії патогенних факторів і властивістю компенсувати патологічний процес), характеризується енергетичними, пластичними та інформаційними (регуляторними) забезпеченнями процесів самоорганізації, а також служить основою виявлення біологічних (продовження життя особистості – продовження (репродукція) роду) і соціальних функцій [276].

Дослідник В. Оржеховська зазначає, що «світова наука передбачає цілісний погляд на здоров’я як на феномен, що інтегрує принаймні чотири невід’ємні, тісно взаємопов’язані складники: фізичний, психічний (розумовий), соціальний (суспільний) та духовний, що діють водночас і визначають стан здоров’я людини» [135, с. 20-21].

Авторка вказує, що «фізичний феномен – це правильне функціонування всіх систем організму, позитивне ставлення до свого здоров’я, прагнення фізичної досконалості й загальної фізичної працездатності, загартованість організму, дотримання раціонального режиму дня, виконання вимог особистої гігієни, правильне харчування; психічний феномен (психічний комфорт) – відповідність когнітивної діяльності календарному віку, розвиненість довільних психічних процесів, наявність позитивних емоцій; соціальний феномен (соціальний добробут) – це передусім сформована громадянська відповідальність за виконання соціальних ролей у суспільстві, позитивно спрямована комунікативність, самоактуалізація в колективі; духовний феномен (душевний) – пріоритетність загальноосвітніх цінностей, наявність позитивного ідеалу, що відповідає національним і духовним традиціям, саме духовне здоров’я є визначальним у ставленні людини до себе, до інших, до суспільства і є пріоритетним в ієрархії аспектів здоров’я» [135, с. 20-21].

Як акцентує увагу Н. Павлик, у педагогіці існує своє визначення поняття «здоров’я». Авторка зазначає, що у педагогічній науці вплив характеру прояву психофізичних якостей індивіда і ступеня його соціальної адаптації, залежно від особистісних якостей людини і усвідомлення її поведінки, на здоров’я людини має або зміцнювальний характер, або шкідливий для здоров’я [142, с. 57].

Низка провідних науковців, зокрема, Л. Сущенко [242] стверджує, що поняття «фізичне здоров’я» при нормальному трактуванні відображає належні організму людини матеріальні основи її життєздатності і працездатності, які визначаються головним станом і динамікою функціональних та адаптованих можливостей організму, рівнем його імунітету та тенденціями фізичного розвитку.

Нам імпонує думка, що постійно потрібно робити акцент на можливості зміцнення здоров’я, в навчальний план фізичного виховання необхідно включати матеріал, що розкриває фізичні, соціальні і психічні фактори. Дослідник визначає користь фізичної активності.

На глибоке переконання Дж. Райкус, існують три рівні для опису цінності здоров’я:

1) біологічний – первісне здоров’я припускає досконалість саморегуляції організму, гармонію фізіологічних процесів і як наслідок – мінімум адаптації;

2) соціальний – здоров’я виявляється мірою соціальної активності, діяльнісного ставлення людини до світу;

3) особистісний, психологічний – здоров’я є не відсутність хвороби, а радше її подолання [182, с. 49].

Дослідниця С. Теміна акцентує увагу на тому, що цінність здоров’я у повсякденних уявленнях підвищилася, але не стала фактом свідомості, залишилася на рівні моди; реальна поведінка заради самозбереження не зазнала істотних змін, люди, як і раніше, багато п’ють і палять, порушують режим сну, відпочинку і рухової активності, не піклуються про правильне харчування і та ін. [245].

Слід зазначити, що відповідальне ставлення до здоров’я нерозривно пов’язане з формуванням особистості в цілому і не припускає розбіжності у змісті, засобах і методах цілеспрямованих дій щодо формування такого ставлення у дітей і молоді. Знання закономірностей формування ставлення людини до здоров’я, зокрема її внутрішньо особистісних детермінант, є необхідною умовою ефективності формування здорового способу життя. Констатуємо той факт, що здоров’я є соціально-біологічною основою життя всієї нації.

У контексті нашого дослідження актуальності набуває з’ясування змісту поняття «здоровий спосіб життя». Поняття «здоровий спосіб життя» визначається як організація праці та відпочинку, творчого самовираження, задоволення культурних і фізіологічних потреб людини, які забезпечують виконання біосоціальних функцій, фізичне і психічне здоров’я, активне довголіття і, врешті, гармонійний розвиток особистості у всіх вікових періодах.

Автори соціологічного словника вказують, що зміст здорового способу життя визначається активністю людей, які використовують усі матеріальні та духовні можливості в інтересах здоров’я, гармонійного духовного і фізичного розвитку [224]. В. Булич вважає, що при розгляданні здорового способу життя використовують два основних поняття: «спосіб життя» і «здоров’я» [40, с. 350]. Автор аналізує, що спосіб життя – одна із найважливіших філософсько-соціологічних категорій, спосіб життя людини значною мірою визначається її біологічними особливостями, її станом здоров’я, трудовою діяльністю, побутом, формою використання вільного часу, задоволенням матеріальних і духовних потреб, участю в суспільному житті [40, с. 350].

Дослідник Ю. Лисицин зазначає, що спосіб життя – це визначений, історично обумовлений тип, вид життєдіяльності або спосіб діяльності в матеріальній і нематеріальній (духовній) сферах життєдіяльності [200, с. 40].

Здоровий спосіб життя залежить від самої людини, але водночас держава має створювати умови для його формування, популяризації та поширення серед населення, причому зусилля держави мають бути спрямовані на створення сприятливого оточення для формування здорового способу життя та впровадження його цінностей у свідомість людей.

Контент-аналіз змісту програм діяльності Кабінету Міністрів України за останні роки виявив вузький підхід та недостатню увагу уряду до формування і пропагування здорового способу життя; ця категорія в основному згадується в контексті охорони здоров’я населення або не згадується взагалі.

Аналіз вітчизняної та зарубіжної джерельної бази дозволяє стверджувати, що напряму нашого дослідження відповідають концепція формування превентивного виховного середовища загальноосвітнього навчального закладу в умовах нової соціокультурної реальності, розробниками якої є В.Оржеховська, О. Єжова, В. Кириченко, С. Омельченко [137, 63, 133, 88].

У цій концепції доводиться думка про те, що здоровий спосіб життя – це відсутність шкідливих звичок, режим праці та відпочинок, система харчування, різні розвивальні та загартовувального характеру вправи; в нього також входить система ставлення до себе, до іншої людини, до життя в цілому, а також свідомість буття, життєві цілі і цінності та ін. [88].

Колектив учених доводять, що здоровий спосіб життя – це сукупність духовних цінностей і реальних видів, форм і сприятливих для здоров’я видів діяльності для забезпечення оптимального задоволення потреб людини [88, с. 4]. Вчені акцентують увагу на тому, що здоровий спосіб життя – це реалізація комплексу єдиної науково обґрунтованої соціально-психологічної системи профілактичних заходів, у якій важливе значення має правильне фізичне виховання, належне поєднання праці та відпочинку, розвиток стійкості до психоемоційних перевантажень, подолання труднощів, пов’язаних з екологічними умовами життя, і усунення гіпокінезії [88, с. 4]. Автори наголошують, що під формуванням здорового способу життя молоді мають на увазі діяльність, спрямовану на зміцнення не тільки фізичного та психічного, але і морального здоров’я, що такий спосіб життя має реалізовуватися в сукупності усіх основних форм життєдіяльності: трудової, суспільної, сімейної [88, с. 4].

Проаналізувавши джерельну базу з проблематики нашого дослідження, ми визначаємо, що здоровий спосіб життя – це насамперед діяльність, активність особистості, групи людей, суспільства, що використовують матеріальні і духовні умови та можливості в інтересах здоров’я, гармонійного фізичного і духовного розвитку людини. На нашу думку, здоровий спосіб життя – це ведення людиною такого способу життя, при якому вона спрямовує свої знання, можливості, дії на підтримку, зміцнення та відновлення свого власного здоров’я.

Ми дійшли висновку, що здоров’я є базисом ефективної життєдіяльності особистості, передумовою максимального розкриття можливостей кожної людини. Від формування можливостей людини (поліпшення стану здоров’я, рівня набуття знань та професійних навичок), а також максимального їх використання для праці, відпочинку, культурної, суспільної та політичної діяльності, в першу чергу, і залежить ефективність розвитку людства.

Варто зазначити, що процес формування здоров’я особистості залежить від багатьох чинників (зовнішніх і внутрішніх), зокрема таких як: соціально-економічні та екологічні умови (20%); стан системи охорони здоров’я (10%); спадковість (20%); умови та спосіб життя (50%). Тому ми вважаємо, що здоров’я людини відображає якість пристосування організму індивіда до умов зовнішнього середовища, а також становить процес взаємодії людини та середовища існування; сам стан здоров’я формується в результаті взаємодії зовнішніх (природних, соціальних) та внутрішніх (спадковість, стать, вік) чинників.

Ґрунтовне вивчення поняття здоров’я підводить до акцентуації уваги на тому, що у процесі становлення і розвитку особистості під впливом багатьох факторів відбувається і формування самого ставлення особистості до здоров’я.

У науковій літературі поняття «формування» розуміється як процес цілеспрямованого й організованого оволодіння соціальними суб’єктами цілісними, стійкими рисами та якостями, необхідними їм для успішної життєдіяльності; вплив, дія на особистість різних чинників й умов (зовнішніх і внутрішніх, суспільних і природних, організаційних і стихійних), що забезпечують успішне виконання або оволодіння певним видом діяльності; сукупність прийомів і способів дії на індивіда, що має на меті створити систему певних соціальних цінностей, світогляд, концепцію життя, соціально-психологічні якості і певний склад особистості; процес становлення особистості людини в результаті об’єктивного впливу спадковості, середовища, цілеспрямованого виховання і власної активності.

Погоджуємося із думкою, що процес формування здійснюється під впливом великої кількості різноманітних чинників. Однак чинник не діє автоматично. Щоб реалізувати його потенціал необхідні відповідні умови. Умови складають те середовище, обстановку, в якій те або інше явище чи процес виникають, існують і розвиваються, при цьому, впливаючи на явища і процеси, умови самі піддаються їх дії [115, с. 414].

Як влучно зазначає О. Асмолов, соціально-діяльнісна сутність особистості визначає суттю педагогіки організацію діяльності людей, їх співпрацю в загальній справі.З цього випливає, що особлива роль у процесі формування належить його організаторам, які створюють певні умови, обґрунтовано вибирають і застосовують певні способи його реалізації.

Отже, формування – цілеспрямований процес, що передбачає як організацію й керівництво (управління) зі сторони соціуму, соціальних працівників, так і власну активність особистості. Людина своїми діями та вчинками сама формує й розвиває свою особистість, але процес та результати цього формування та розвитку залежать від умов та змісту діяльності індивіда, які визначає і створює суспільство [30].

Таким чином, ми можемо визначити поняття «формування» як цілеспрямований і відповідно організований процес, що сприяє прискоренню процесу становлення особистості, утворення і розвитку відповідних особистих якостей, оволодіння певним видом діяльності, а отже, її готовністю до успішної життєдіяльності.

Системність, комплексність та цілісність цього процесу забезпечується дотриманням принципів, пріоритетних напрямів діяльності та логічної послідовності його здійснення. Тому на основі концептуальних положень процесу відповідального ставлення до здоров’я обумовлюється технологічний підхід до його реалізації.

Для нашого дисертаційного дослідження ключовим поняттям є обґрунтування поняття «відповідальне ставлення» особистості до здоров’я.

Як показує теоретичний аналіз, проблема відповідальності особистості була предметом наукових досліджень у філософії, соціології, психології, педагогічній науці та практиці.

На підставі узагальнення поняття «здоров’я» доведено, що здоров’я і відповідальність – невід’ємні категорії, які тісно пов’язані між собою.

У філософії категорія відповідальність розглядається як філософсько-соціологічне поняття, що відображає об’єктивний історично конкретний характер взаємовідносин між особистістю, колективом, суспільством (Л. Ільїчов); як якість, що дає особистості можливість усвідомлювати значення своїх вчинків, добровільно узгоджувати свою поведінку з вимогами суспільства (Н. Головко, Г. Смирнов); у нерозривній єдності з категорією «свобода»: чим більші межі свободи, тим більша відповідальність. М. Бердяєв [22] наголошує на особистісній відповідальності за обраний вільний вибір, такі погляди знайшли своє підтвердження в роботах Р. Косолапова, В. Маркова, Ж.-П. Сартра [194], Е. Фромма [283].

У соціологічній науці категорія відповідальність тісно пов’язується з просоціальною поведінкою (позитивною, конструктивною, соціально бажаною і соціально корисною), спрямованою на благополуччя інших людей, з відповідальністю перед народом та нацією у політичній, економічній, соціальній і культурній сферах І. Кон [86].

Психологи розглядають відповідальність як рису характеру, однак Б. Ананьєв [8], С. Рубінштейн [188] акцентують увагу на тому, що відповідальність проявляється не тільки в характері, а й у почуттях, свідомості, світосприйнятті, різних формах поведінки. У дослідженнях А. Плахотного, Є. Рудковського зазначений феномен розглядається як компонент структури особистості, який впливає на самовизначення у житті. К. Абульханова-Славська [1] дану категорію аналізує як здатність відповідати не лише за себе, але й за інших людей. За тлумаченням І. Беха [24,25], відповідальність передбачає визнання людиною єдиної активної причетності до соціального і природного світу, і це визнання є не стільки результатом оцінки особистості іншими людьми, скільки її власним переконанням, моральним принципом, підсумком усвідомлення.

Педагоги пов’язували відповідальність з конкретними справами (М. Драгоманов [60]), з внутрішніми моральними імперативами (Г. Ващенко [39]), розглядали як соціальну якість, яка формується на засадах чіткого фіксування обов’язків (А. Макаренко [114]); як здатність особистості формулювати обов’язки, виконувати їх, здійснювати самооцінку і контроль (В. Сухомлинський [243, 244]).

Питання відповідальності особистості підростаючого покоління знайшло своє відображення у філософських і психологічних працях Дж. Боулбі [30], Л. Божович [27], Н. Туленкової [268] тощо. У роботах цих вчених розглядається філософське тлумачення сутності людини та співвідношення між свободою і відповідальністю індивіда.

Зокрема, В. Ядовим [300] питання соціальної відповідальності тісно пов’язується з соціалізацією особистості, а саме набуттям людиною соціального досвіду та виробленням ціннісних орієнтацій, потрібних для виконання соціальних ролей.

Психологічні аспекти виховання відповідальності розглядаються в роботах І. Беха [25], Т. Куниці [108], Т. Федорченко [273]. Вченими було визначено місце відповідальності в системі формування особистості, а також вплив деяких факторів на активізацію процесів розвитку самої відповідальності.

Логіка нашого дослідження вимагає з’ясувати сутність поняття «ставлення» у контексті проблематики нашої проблеми – формування відповідального ставлення до здоров’я особистості.

Звернемось до тлумачення цього поняття у філософських і психологічних словниках. Як визначено у філософському словнику, поняття «ставлення» визначається як той або інший характер поведінки з ким-, чим-небудь [131]; взаємне спілкування, зв’язок між ким-, чим-небудь (людьми, суспільством, країнами і т. ін.); таке, що утворюється зі спілкування на будь-якому ґрунті [131]. Зокрема, у психологічному словнику за редакцією В. Аверіна зазначено, що ставлення – взаємний зв’язок різних величин, предметів, дій, взаємний зв’язок між ким-небудь, який утворений зі спілкування на будь-якому ґрунті, має відношення до чого-небудь, виявляє той чи інший характер спілкування з ким-небудь.

Таким чином, на основі вищезазначеного та враховуючи власні погляди і міркування, поняття «ставлення» можна визначити як систему вибіркових, індивідуальних і свідомих зв’язків особистості з дійсністю, які утворюються на основі життєвого досвіду з урахуванням перспективи на майбутнє та відображають взаємозалежність потреб особистості з об’єктами, предметами і явищами оточуючого світу.

Вважаємо доцільним конкретизувати і розглянути детальніше поняття «ставлення до здоров’я».