Дисертація

Міністерство освіти і науки України

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

На правах рукопису

УДК 378: 373.2.011.3-051(043.3)

Семчук Світлана Іванівна

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

13.00.04 – теорія та методика професійної освіти

13.00.08 – дошкільна педагогіка

Дисертаційне дослідження

на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук

Науковий консультант:

доктор педагогічних наук,

професор Рогальська-Яблонська І. П.

Умань – 2017

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВНЗ – вищий навчальний заклад

ДНЗ – дошкільний навчальний заклад

ЕНМК – електронний навчально-методичний комплекс

ЕП – електронний підручник

ІК – інформаційна компетентність

ІКК – інформаційно-комунікативна компетентність

ІК-середовище – інформаційно-комунікаційне середовище

ІКТ – інформаційно-комунікаційні технології

ІС – інформаційне середовище

КК – комунікативна компетентність

КС – комунікативне середовище

МНК – мультимедійний навчальний комплекс

НІТ – новітні інформаційні технології

ППЗ – педагогічні програмні засоби

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………5

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади проблеми дослідження ІК-компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти……………………22

1.1. Інформаційне суспільство: сутність та характерні риси……………22

1.2. Сучасні освітні орієнтири запровадження інформаційних

технологій у педагогічний процес вищих навчальних закладів……………..41

1.3. Проблема формування ІК-компетентності майбутніх фахівців у сучасній педагогічній науці……………………………………………………………..59

Висновки з розділу 1………………………………………………………82

РОЗДІЛ 2. Методологічні орієнтири формування ІК-

компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти…………………..85

2.1. Системно-діяльнісний концепт у формуванні ІК-компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти…………………………………………85

2.2. Особистісно зорієнтований підхід у формуванні ІК-компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти…………………………………………95

2.3. Інтегративний підхід у формуванні ІК-компетентності

майбутніх фахівців дошкільної освіти……………………………………….107

2.4. Середовищний концепт у формуванні ІК-компетентності

майбутніх фахівців дошкільної освіти……………………………………….119

2.5. Компетентнісна парадигма формування ІК-компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти……………………………………….131

Висновки з розділу 2……………………………………………………138

РОЗДІЛ 3. Сучасний стан дитинства в контексті впливу інформаційно-комунікаційних технологій………………………………..141

3.1. Дитинство в сучасному інформаційному суспільстві……………..141

3.2. Дитина та інформаційно-комунікаційне середовище:

проблеми взаємодії…………………………………………………………….156

3.3. Вплив інформаційно-комунікаційних технологій на

становлення особистості дитини-дошкільника………………………………172

Висновки з розділу 3…………………………………………………….185

РОЗДІЛ 4. Інформаційно-комунікативна компетентність майбутніх фахівців дошкільної освіти: теорія і практика……………………………..187

4.1. Стан формування ІК-компетентності фахівців дошкільної освіти.187

4.2. Інформаційно-комунікативна компетентність майбутніх фахівців

дошкільної освіти: сутність, зміст, структура………………………………..204

4.3. Характеристика рівнів сформованості ІК-компетентності

майбутніх фахівців дошкільної освіти………………………………………..225

Висновки з розділу 4…………………………………………………….263

РОЗДІЛ 5. Експериментально-дослідна робота з формування ІК-компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти………………….266

5.1. Теоретичні позиції розроблення структурно-процесуальної моделі формування ІК-компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти……266

5.2. Педагогічні умови формування ІК-компетентності

майбутніх фахівців дошкільної освіти……………………………………….281

5.3. Методика реалізації структурно-процесуальної моделі формування ІК-компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти………………….298

5.4. Порівняльний аналіз сформованості інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти на констатувальному та прикінцевому етапах………………………………………………………..343

Висновки з розділу 5…………………………………………………….357

ВИСНОВКИ………………………………………………………………361

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………..370

ДОДАТКИ…………………………………………………………………442

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасний розвиток інформаційного суспільства диктує нові підходи до оцінювання якості вищої освіти, змінює всі сфери життєдіяльності людини, соціуму і супроводжується швидкими якісними трансформаціями інформаційного простору. Інформатизація є об’єктивним процесом у всіх сферах людської діяльності, зокрема в освіті, про що засвідчують державні документи, які регламентують упровадження інформаційно-комунікаційних технологій у діяльність освітніх установ: Закон України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства на 2007–2015 роки», Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення пріоритетного розвитку освіти в Україні», Наказ Міністерства освіти і науки України «Правила використання комп’ютерних програм у навчальних закладах», Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Державної цільової програми впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків» на період до 2015 року».

У законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», Національній стратегії розвитку в Україні на період до 2021 року важливим завданням вищої педагогічної освіти визначено підвищення професійної компетентності педагогічних кадрів, здатних забезпечувати інноваційний поступ сучасної системи освіти. Вирішення цієї проблеми неможливе без формування інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців, яка сприяє підвищенню якості навчально-виховного процесу, створенню нових інформаційних освітніх технологій та постійному професійному зростанню упродовж усього життя.

У педагогічній науці проблему компетентності досліджували Н. Баловсяк, Т. Вальфовська, А. Василюк, С. Гончаренко, І. Гушлевська, І. Єрмаков, І. Зимня, С. Клепко, К. Корсак, А. Маркова, О. Пометун, Дж. Равен, І. Родигіна, Л. Сохань, І. Тараненко, А. Хуторський та ін.

Питання компетентнісного підходу в освіті, формування професійної компетентності майбутнього педагога розглянуто в працях О. Безлюдного, Н. Бібік, В. Болотова, О. Браславської, А. Вербицького, А. Грітченка, О. Дубасенюк, Н. Кічук, В. Коваль, О. Комар, В. Кузя, З. Курлянд, С. Мартиненко, М. Мартинюка, О. Овчарук, О. Онопрієнко, Д. Пащенка, І. Рогальської-Яблонської, О. Савченко, В. Сенашенко, С. Совгіри, С. Ткачука, С. Трофименко, С. Трубачової, В. Химинець, С. Шандрук, В. Шахова та ін.

Проблемам упровадження й ефективного застосування інформаційно-комунікаційних технологій в освіті присвячено чимало теоретичних та експериментальних праць вітчизняних і зарубіжних науковців (В. Безпалька, В. Бикова, Б. Гершунського, С. Гончаренка, Р. Гуревича, М. Жалдака, М. Кадемії, М. Козяра, Ю. Машбиця, Є. Полат, І. Роберт, С. Сисоєвої та ін.).

В останні роки активно досліджуються можливості використання інформаційних технологій у навчальному процесі (В. Андрущенко, Г. Балл, Н. Балик, В. Биков, І. Булах, Ю. Валькман, Р. Гуревич, А. Гуржій, А. Єршов, М. Жалдак, Ю. Жук, Ю. Машбиць, В. Монахов, Ю. Рамський, М. Смульсон, О. Співаковський, М. Угринович та ін.); особливості діяльності та спілкування у системі «педагог-учень» із використанням інформаційно-комунікаційних технологій (А. Брушлинський, Т. Габай, О. Матюшкін, Ю. Машбиць та ін.); питання інформатизації загальноосвітньої та вищої школи (В. Биков, Б. Гершунський, С. Гончаренко, Р. Гуревич, М. Жалдак). Удосконаленню підготовки майбутніх педагогів у сфері інформаційних і комунікаційних технологій присвячено дисертаційні роботи А. Могильова, Е. Ракітіна, О. Смолянінова, А. Кравцової, С. Удалова, Т. Лавиної, М. Лебедєвої, С. Атонасян, А. Темербекової та ін.

Особливе значення серед усіх рівнів освітньої системи має дошкільна освіта, якою закладається адаптивна інформаційна і комунікативна база для природного входження дитини в інформаційне суспільство. Сучасні підходи до здійснення професійної підготовки майбутніх вихователів у дошкільних навчальних закладах висвітлено у працях О. Абдулліної, А. Богуш, Н. Грами, Т. Жаровцевої, Л. Зданевич, Е. Карпової, М. Князян, І. Княжевої, З. Курлянд, І. Луценко, І. Мардарової, В. Нестеренко, І. Рогальської-Яблонської, Т. Степанової, Р. Хмелюк, О. Чекан та ін.

Формуванню інформаційно-комунікаційної компетентності майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів присвячено праці С. Дяченко, Т. Котик, І. Таран та ін. Чільне місце серед них посідають праці, присвячені використанню комп’ютерних технологій у педагогічному процесі цих закладів освіти (Ю. Горвіц, С. Дяченко, О. Зворигіна, Н. Кирста, Н. Лисенко, В. Могільова, В. Моторін, С. Новосьолова, С. Пейперт, Г. Пєтку та ін.).

Реформування дошкільної освіти, необхідність її інформатизації потребує підготовки майбутніх фахівців, які досконало володіють сучасними інформаційно-комунікаційними технологіями. У зв’язку з цим актуалізується питання формування інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти як необхідної умови їхньої орієнтації у широкому арсеналі інноваційного руху, сучасних інформаційних ресурсів задля якісної організації педагогічного процесу у дошкільному навчальному закладі.

Аналіз літературних джерел не дав змоги виявити робіт, у яких би розглядалися теоретичні та методичні аспекти формування інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців в галузі дошкільної освіти у вищих педагогічних закладах IV рівня акредитації як важливої складової професійної компетентності. Водночас вивчення психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми, а також практика підготовки студентів у вищих навчальних закладах засвідчує необхідність комплексного дослідження процесу формування інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти та їхньої підготовки до формування інформатичної компетенції у дітей дошкільного віку.

Проблему дослідження актуалізують суперечності між:

модернізацією педагогічної освіти на основі компетентнісного підходу, постійно зростаючим значенням інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців в умовах комп’ютеризації освіти і наявним рівнем теорії та практики формування означеної компетентності у майбутніх фахівців дошкільної освіти;
потребою сучасної дошкільної освіти у фахівцях, авторитетних для дітей у технічних і технологічних питаннях роботи з інформаційними ресурсами, здатних ефективно організовувати педагогічний процес у мінливих інформаційно-технологічних умовах, використовувати інформаційно-комунікаційні технології у роботі з дітьми, та низьким рівнем інформаційно-комунікативної компетентності випускників факультетів дошкільної освіти;
інтегративним характером інформаційних і комунікаційних технологій, що створюють основу для глибокої та всебічної інформатизації дошкільної освіти, і неврахуванням цих характеристик під час викладання психолого-педагогічних та методичних дисциплін при підготовці майбутніх фахівців дошкільної освіти;
необхідністю постійного об’єктивного оцінювання рівня сформованості інформаційно-комунікативної компетентності майбутнього фахівця дошкільної освіти на різних етапах професійної підготовки та нерозробленістю механізму і методики проведення такого об’єктивного оцінювання, а також критеріїв оцінки сформованості означеної компетентності.

Отже, актуальність розв’язання порушеної проблеми на професійно-освітньому, науково-теоретичному та практично-педагогічному рівнях зумовила вибір теми дослідження: «Теоретико-методичні засади формування інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти».

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно із тематичним планом науково-дослідної роботи Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини з теми «Формування компетентного вчителя в умовах освітнього середовища педагогічного вищого навчального закладу» (реєстраційний номер 0111U007536). Тему дисертації затверджено вченою радою Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (протокол № 5 від 19.12.2012 р.) та узгоджено у Міжвідомчій раді з координації наукових досліджень із педагогічних та психологічних наук в Україні (протокол № 6 від 18.06.2013 р.).

Мета дослідження – науково обґрунтувати й апробувати теоретико-методологічні засади, структурно-процесуальну модель та методику формування інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти.

Завдання дослідження:

Обґрунтувати теоретико-методичні та концептуальні засади формування інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти у процесі їхньої фахової підготовки у вищому навчальному закладі.
Розкрити сутність та структуру феномену «інформаційно-комунікативна компетентність майбутніх фахівців дошкільної освіти» та схарактеризувати її функції.
Уточнити сутність понять «інформатизація освіти», «інформаційні технології», «інформаційна культура особистості», «інформатична компетенція дитини», «інформаційно-комунікаційне середовище дошкільного навчального закладу»; з’ясувати особливості впливу інформаційних технологій на дітей дошкільного віку.
Визначити критерії, показники та схарактеризувати рівні сформованості інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти.
Обґрунтувати педагогічні умови формування інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти.
Розробити структурно-процесуальну модель і експериментальну методику формування інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти й апробувати їх ефективність.
Забезпечити методичний супровід формування інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти.

Об’єкт дослідження – професійна підготовка майбутніх фахівців дошкільної освіти у вищих педагогічних навчальних закладах.

Предмет дослідження – теоретико-методичні засади і педагогічні умови формування інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти у вищих педагогічних навчальних закладах.

Загальна гіпотеза дослідження: інноваційність професійної діяльності фахівців дошкільної освіти в інформаційному суспільстві зумовлюється сформованістю їхньої інформаційно-комунікативної компетентності. Формування інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти забезпечується організацією професійної підготовки за структурно-процесуальною моделлю, що складається з методично-цільового, змістово-операційного, результативного блоків та передбачає відповідну поетапну організацію навчальної діяльності студентів за інформаційно-орієнтувальним, когнітивно-розвивальним, діяльнісно-трансформувальним, креативно-творчим етапами.

Загальну гіпотезу конкретизовано у часткових: формування інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти набуває ефективності за реалізації в інформаційно-комунікаційному середовищі вищого навчального закладу таких педагогічних умов: інформаційно-комунікативної спрямованості підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти; підсилення позитивної мотивації й інтересу майбутніх фахівців дошкільної освіти до формування інформаційно-комунікативної компетентності в процесі вивчення навчальної дисципліни; забезпечення інтегративних зв’язків інформаційно-комунікаційного і педагогічного складників змісту підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти; взаємозв’язку інтерактивного навчання, самостійної та індивідуальної роботи майбутніх фахівців дошкільної освіти.

Провідною ідеєю дослідження є положення про те, що формування інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти зумовлюється спеціальною організацією навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі, який забезпечує єдність, взаємозв’язок, урахування і розвиток у майбутніх фахівців дошкільної освіти професійного й інформаційно-комунікативного компонентів, з належним цілеспрямуванням, відповідною поетапною організацією та процесуально-змістовим забезпеченням.

Концепція дослідження. Інформаційно-комунікативна компетентність майбутнього фахівця дошкільної освіти розглядається в таких аспектах:

як властива кожній освіченій людині універсальна особистісна компетентність, що формується протягом усього життя і вимагає дотримання наступності її формування під час вступу до вищого навчального закладу;
як обов’язкова складова професійної компетентності фахівця дошкільної освіти, що сформована в процесі спеціально-організованого навчання та спрямована на комплексне застосування засобів виразності мовлення і спілкування у професійній діяльності;
як загальнопрофесійна педагогічна компетентність, притаманна кожному педагогу, що вимагає метапредметного її формування під час викладання фахових предметів у вищій школі;
як специфічна методична компетентність фахівця дошкільної освіти, що сформована через інтеграцію спеціальних інформаційних дисциплін із предметами психолого-педагогічної та методичної підготовки та спрямована на оволодіння майбутніми вихователями дошкільних навчальних закладів методикою формування у дітей дошкільного віку інформатичної компетенції.

Професійну підготовку майбутніх фахівців дошкільної освіти з метою формування їхньої інформаційно-комунікативної компетентності вважаємо багатоаспектним, цілеспрямованим, ресурсомістким процесом, що обумовлений вимогами сучасного інформаційного суспільства, яке потребує конкурентоспроможного, мобільного та компетентного професіонала, здатного творчо і нестандартно вирішувати навчально-виховні завдання, готового до майбутньої інноваційної діяльності в умовах сучасного дошкільного навчального закладу. Важливим компонентом підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти є знання про сутність, структуру та принципи формування інформаційно-комунікативної компетентності, опанування методологією та теорією інтеграції інформаційно-комунікаційних технологій у галузі психолого-педагогічних та профільних дисциплін, знання особливостей входження дитини в інформаційний соціум, а її результатом є сформована інформаційно-комунікативна компетентність майбутніх фахівців дошкільної освіти. Її розуміємо як інтегральну якість особистості, що визначає її здатність орієнтуватися в динамічному інформаційному просторі, здійснювати пошук, оцінку, зберігання й виконання різних видів інформації, розвивати комунікативні якості мовлення і спілкування та використовувати інформаційно-комунікаційні технології в умовах дошкільного навчального закладу.

Інформаційно-комунікаційне середовище вищого навчального закладу з його взаємозумовленими і взаємопов’язаними компонентами – технічним, програмним, інформаційним, комунікаційним – є впливовим чинником запровадження інновацій у навчальний процес та сприяє формуванню інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти під час їхньої професійної підготовки у вищій школі.

У процесі розроблення концепції враховано те, що інформаційно-комунікативна компетентність майбутніх фахівців дошкільної освіти має специфічні особливості, пов’язані з тим, що педагог реалізує особистісні, професійні, інформаційні та комунікативні потенції у процесі формування інформатичної компетенції дитини. Своєчасно сформована у майбутніх фахівців дошкільної освіти інформаційно-комунікативна компетентність є важливою умовою їхньої професійної стабільності, орієнтації у широкому арсеналі інноваційного руху та дозволяє їм формувати у дітей дошкільного віку інформатичну компетенцію, сприйняття комп’ютера як помічника в різних видах діяльності, розуміння його призначення й можливостей, вміння дотримуватися правил безпечної поведінки під час роботи з комп’ютером, що сприятиме успішній соціалізації дитини в інформаційному просторі.

Реалізація цієї ідеї базується на трьох взаємопов’язаних концептах: методологічному, теоретичному та технологічному.

Методологічний концепт передбачає формування інформаційно-комунікативної компетентності майбутнього фахівця дошкільної освіти з таких позицій:

системно-діяльнісного підходу, що дає змогу розглядати процес формування інформаційно-комунікативної компетентності майбутнього фахівця дошкільної освіти як систему: з одного боку – це елемент загальної системи професійної підготовки (зі своєю структурою, системою зв’язків, певною логікою і взаємозв’язком з іншими елементами освітньої системи), а з іншого – йому притаманні свої властивості, специфічні характеристики і особливості [324];
особистісно зорієнтованого підходу, на основі якого передбачене максимальне розкриття всієї багатогранності і неповторності індивідуальних особливостей кожного студента та його самореалізація в мінливому інформаційно-комунікаційному середовищі [7; 59; 224; 461];
інтегративного підходу, згідно з яким долаються суперечності між принципом єдності знань та їх розподілом на фундаментальні і спеціальні, між збільшенням обсягу знань та обмеженістю навчального часу для їх опанування; між єдиним напрямом фахової підготовки, який спрямований на формування системи міждисциплінарних знань, умінь і навичок, що лежать в основі фахової компетентності фахівця, та різними напрямами наукових знань із фахових предметів [56; 173; 300; 442];
середовищного підходу, за яким інформаційно-комунікаційне середовище вищого навчального закладу, створене для формування інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти, є впливовим чинником запровадження інновацій у навчальний процес і дає можливість студентам вільного вибору змісту й форм діяльності, яка дозволила б досягати найбільшого успіху, найвищого самовираження у професійній діяльності з використанням інформаційно-комунікаційних технологій [182];
компетентнісного підходу, завдяки якому формується інформаційно-комунікативна компетентність як обов’язкова у системі професійних компетентностей майбутнього фахівця дошкільної освіти, що визначає його вміння використовувати інформаційно-комунікаційні технології для підтримки навчання як власного, так і вихованців, оперувати інформацією, гнучко адаптуватися в мінливому інформаційному просторі згідно з власними потребами і вимогами сучасного високотехнологічного суспільства, створювати інформаційно-комунікаційне середовище в дошкільному навчальному закладі [36; 60; 64; 226; 407].

Теоретичний концепт визначає систему вихідних параметрів і дефініцій, які розкривають розуміння сутності інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти, її специфічних функцій. Визначальним для теоретичного концепту є положення, згідно з яким підготовка майбутніх фахівців дошкільної освіти є неперервним, інтегративним, фундаментальним, професійно зорієнтованим та інтенсивним освітнім процесом, спрямованим на формування їхньої інформаційно-комунікативної компетентності та успішне виконання розширеного спектру таких функцій професійної діяльності, як навчальна, виховна і розвивальна (основні), пізнавальна, комунікативна, адаптивна, нормативна, оцінна (інформативна).

Теоретичні засади дослідження складають наукові положення сучасної психолого-педагогічної науки про закономірності розвитку дітей дошкільного віку (Л. Артемової, А. Богуш, З. Борисової, О. Кононко, Г. Костюка, В. Котило, С. Ладивір, З. Плохій, Т. Поніманської, О. Проскури); про розвиток як основний спосіб життєдіяльності людини у процесі різних форм взаємодії (Л. Виготський, Г. Костюк, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн та ін.); положення інтегративного підходу до студента як особистості і суб’єкта діяльності (Л. Божович, Л. Виготський, В. Кудрявцев, О. Леонтьєв, А. Петровський, С. Рубінштейн, Д. Ельконін, І. Якиманська та ін.); інформатизації освіти (В. Андрющенко, В. Биков, Я. Ваграменко, В. Візників, М. Жалдак, А. Єршов, О. Козлов, А. Кузнєцов, М. Лапчик, Н. Пак, І. Роберт, Є. Хеннер та ін.); системного підходу в освіті (В. Буданов, В. Гузеєв, Е. Гусинський, Г. Щедровицький та ін.); інформаційного підходу в освіті (А. Архангельський, А. Дорофеєв, Г. Степанова, В. Стьопін та ін.); теорії інформаційного простору: ноосфери (В. Вернадський), кібернетики (Н. Вінер); педагогіки вищої школи та організації навчально-виховного процесу (Л. Артемова, С. Архангельський, В. Афанасьєв, І. Богданова, А. Богуш, Г. Бєлєнька, Н. Грама, І. Зязюн, О. Комар, А. Кузьмінський, В. Кузь, М. Мартинюк, Н. Ничкало, Л. Пєтухова, С. Совгіра, В. Сластенін, В. Шадріков, В. Шахов та ін.); компетентнісного підходу до професійної підготовки фахівців у вищій школі (Н. Бібік, А. Богуш, О. Браславська, І. Зимня, Н. Кузьміна, Г. Коджаспірова, І. Колесникова, І. Рогальська-Яблонська, О. Савченко, В. Хутмахер, А. Хуторський та ін.); контекстного навчання, що розглядає освітні системи в зумовлюваному зв’язку із соціальним середовищем (А. Вербицький, В. Гуров, В. Ледньов, В. Сластенін, Е. Шишкова, Е. Шиянов та ін.); технології формування універсальних навчальних дій (О. Асмолов, Г. Бурменська, І. Володарська, О. Карабанова та ін.); педагогічної інтеграції (І. Алексашина, М. Берулава, В. Безрукова, І. Ібрагімов, М. Махмутов, Ю. Тюніков та ін.); педагогічного проектування і моделювання (А. Аношкіна, С. Архангельський, B. Безрукова, В. Беспалько, О. Коберник, А. Тряпіціна та ін.); психологічні теорії навчання (Д. Брунер, Ж. Піаже, С. Пейперт та ін.), що базуються на інформаційній обумовленості і пізнавальних здібностях людини.

Методичний концепт передбачає розробку структурно-процесуальної моделі й експериментальної методики формування інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти, спрямованої на забезпечення позитивної динаміки означеного процесу, що ґрунтується на діагностувальній основі; обґрунтування критеріїв, показників та рівнів сформованості інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти. Методичний концепт становлять наукові положення, що розкривають методику використання та впровадження інформаційних комп’ютерних технологій у навчальний процес вищих навчальних закладів (Ю. Биков, Ю. Господарик, М. Дмитрієва, М. Жалдак, Є. Полат, О. Співаковський та ін.), а також праці, присвячені використанню комп’ютерних технологій у педагогічному процесі дошкільних навчальних закладів (Ю. Горвіц, С. Дяченко, О. Зворигіна, Н. Кирста, Н. Лисенко, І. Мардарова, В. Могильова, В. Моторін, С. Новосьолова, С. Пейперт, Г. Пєтку, О. Чекан та ін.).

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використано комплекс методів дослідження: теоретичні: методи порівняльного та системного аналізу для зіставлення різних поглядів на досліджувану проблему, визначення понятійно-категоріального апарату дослідження, ознайомлення з нормативними документами, обґрунтування теоретико-методичних засад формування інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти; моделювання – для розробки структурно-процесуальної моделі формування інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти; емпіричні: діагностувальні методи (бесіди, анкетування, опитування, тестування) для вивчення стану сформованості інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти; педагогічний експеримент (констатувальний, формувальний) – для перевірки гіпотези дослідження; обсерваційні (спостереження, метод самооцінки) – для виявлення рівнів сформованості інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти; математичної статистики – для статистичного групування експериментальних даних і перевірки статистичної гіпотези. Використані методи взаємодоповнювали один одного, уможливлюючи комплексне пізнання предмета дослідження.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальну роботу проведено на базі факультетів дошкільної освіти вищих навчальних закладів, серед яких: Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького, Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка, Херсонський державний університет, Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка.

До дослідницько-експериментальної роботи було залучено 454 студенти із напряму підготовки 6.010101 «Дошкільна освіта», спеціальності 7.01010101 «Дошкільна освіта» та 8.01010101 «Дошкільна освіта», 126 викладачів вищих навчальних закладів.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у тому, що: уперше науково обґрунтовано теоретико-методичні та концептуальні засади формування інформаційно-комунікативної компетентності майбутнього фахівця дошкільної освіти, що включають методологічний, теоретичний та методичний концепти; визначено сутність феномену «інформаційно-комунікативна компетентність майбутнього фахівця дошкільної освіти» (інтегральна якість особистості, що визначає її здатність орієнтуватися в динамічному інформаційному просторі, здійснювати пошук, оцінку, зберігання й виконання різних видів інформаційної діяльності, розвивати комунікативні якості мовлення і спілкування та використовувати інформаційно-комунікаційні технології в умовах дошкільного навчального закладу); визначено критерії (пізнавально-когнітивний, соціально-комунікативний, гностично-розвивальний, діяльнісно-технологічний) з відповідними показники та схарактеризовано рівні сформованості інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти (високий, достатній, задовільний та низький); визначено педагогічні умови формування інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти (інформаційно-комунікативна спрямованість підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти; підсилення позитивної мотивації й інтересу майбутніх фахівців дошкільної освіти до формування інформаційно-комунікативної компетентності в процесі вивчення навчальної дисципліни «Комп’ютерні технології в роботі з дітьми»; забезпечення інтегративних зв’язків інформаційно-комунікаційного і педагогічного складників змісту підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти; взаємозв’язок інтерактивного навчання, самостійної й індивідуальної роботи майбутніх фахівців дошкільної освіти); розроблено структурно-процесуальну модель формування інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти, яка складається із сукупності взаємопов’язаних блоків (методично-цільового, змістово-операційного, результативного) та реалізується на інформаційно-орієнтувальному, когнітивно-розвивальному, діяльнісно-трансформувальному, креативно-творчому етапах;

– уточнено сутність понять «інформатизація освіти», «інформаційні технології», «інформаційна культура особистості», «інформатична компетенція дитини» (обізнаність дитини із комп’ютером, спеціальною термінологією та способами керування ним, що дозволяє їй розуміти і використовувати елементарні прийоми роботи з комп’ютером у процесі виконання ігрових та навчально-розвивальних програм та вміння дотримуватись правил безпечної поведінки під час роботи з комп’ютером); «інформаційно-комунікаційне середовище дошкільного навчального закладу» – це простір життєдіяльності сучасної дитини, де інформаційно-комунікаційні технології виступають потужнім засобом її соціалізації в інформаційному просторі;

подальшого розвитку набула методика формування інформаційно-комунікативної компетентності у процесі викладання дисциплін педагогічного циклу, що характеризується наявністю якісно нових технологічних елементів, зокрема й дистанційних, репрезентування навчально-методичного комплексного забезпечення інформаційно-комунікативної підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці та впровадженні у процес професійної підготовки експериментальної методики формування інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти; навчально-методичного посібника «Комп’ютерні технології в роботі з дітьми»; навчально-методичного комплексу матеріалів із дисциплін педагогічного циклу, а саме: «Методика навчання дошкільників комп’ютерної грамотності» і «Методичні засади використання інформаційно-комунікаційних технологій в освітній діяльності дошкільного навчального закладу»; програми практичної підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти; засобів оцінювання результативності сформованої інформаційно-комунікативної компетентності: педагогічних тестів, ситуаційних задач, системи тестових завдань для вимірювання рівня сформованості інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх фахівців дошкільної освіти.

Результати дослідження можуть бути використані в процесі розробки та коригування навчальних планів, навчальних і робочих програм наукової, теоретичної та практичної підготовки фахівців спеціальності «Дошкільна освіта», підготовки підручників, посібників для студентів, слухачів Інституту післядипломної педагогічної освіти, а також у викладанні навчальних предметів, проведенні навчальних дисциплін, спецсемінарів, організації різних видів практик.

Упровадження результатів дослідження відбувалося в процесі професійної підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти у Мелітопольському державному педагогічному університеті ім. Богдана Хмельницького (довідка № 1023/01 від 10.06.16); Херсонському державному університеті (довідка № 01-28/1276 від 01.07.16); Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини (довідка № 1614/01 від 05.07.16); Сумському державному педагогічному університеті ім. А. Макаренка (довідка № 1168 від 16.06.16); Полтавському національному педагогічному університеті імені В. Короленка (довідка № 3904/01-55/15 від 20.06.16).

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідалися на науково-практичних конференціях різного рівня: міжнародних – «Інноваційні освітньо-виховні стратегії в сучасному світі: змістовий та технологічний аспект» (Суми, 2011), «Інформаційні технології в освіті, науці і виробництві» (Луцьк, 2011), «Актуальні проблеми дошкільної та початкової освіти» (Херсон, 2011), «Інформаційне суспільство: сучасні методи та технології навчання» (Київ, 2011), «Психолого-педагогічний супровід формування життєвої компетентності дітей дошкільного та шкільного віку» (Умань, 2013), «Теоретико-практична спадщина А. С. Макаренка в контексті євроінтеграційних тенденцій вітчизняної освіти» (Полтава, 2014), «Гармонізація культурно-освітнього простору вищої школи: соціально-педагогічні аспекти» (Мелітополь, 2014), «Основні напрями підготовки сучасного вчителя: глобалізація, стандартизація, інтеграція» (Умань, 2014), «Педагогика. Актуальные научные исследования. Теория, практика» (Познань, 2015); всеукраїнських – «Становлення професійної компетентності майбутніх вихователів в умовах реформування дошкільної освіти» (Умань, 2011); «Особливості організації життєдіяльності дитини у сучасному дошкільному навчальному закладі» (Умань, 2012), «Модернізація змісту передшкільної освіти» (Миколаїв, 2013), «Інноваційні освітньо-виховні стратегії в сучасному світі: змістовий та технологічний аспект» (Суми, 2011), «Методологія і методика інтерактивного навчання у середній та вищій школі» (Умань, 2012), «Сучасна дошкільна освіта: можливості, досвід і перспективи» (Миколаїв, 2014), «Особливості організації життєдіяльності дитини у сучасному довкіллі» (Умань, 2014); Першому міжнародному педагогічному конгресі «Дошкільна, передшкільна та початкова ланки освіти: реалії та перспективи» (Одеса, 2011); міжнародних педагогічних інтернет-читаннях «Дитинство і сучасний світ: питання теорії і практики» (Умань, 2012); Макаренківських читаннях «Педагогіка А. С. Макаренка як спільна культурно-освітня цінність Росії і України» (Полтава, 2014).

Основні результати дослідження обговорювалися на засіданнях вченої ради Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, кафедр дошкільної педагогіки і психології, теорії та методик дошкільної освіти (2013–2016 рр.).

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (674 найменування) та 20 додатків на 55 сторінках. Повний обсяг дисертації –497 сторінок, з них основного тексту – 369 сторінок. Робота містить 13 таблиць і 8 рисунків, що займають 12 сторінок основного тексту.

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІК-КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Інформаційне суспільство: сутність та характерні риси

Третє тисячоліття називають суспільством знань і високих технологій, інформація у такому суспільстві стає першочерговою потребою, продуктом людської діяльності, джерелом знань, основою планування, прогнозування і моделювання, одним із факторів прийняття рішень і управління процесами у суспільстві, освіті й техніці [526, с. 235].

Сьогодні відбуваються складні процеси трансформації і модернізації всього інтелектуального світу людини, тому розвиток вищої освіти став одним із найважливіших пріоритетів України. Аналіз офіційно-нормативних документів, що регламентують діяльність вищих навчальних закладів (Закон України «Про вищу освіту», «Основні напрями реформування вищої освіти в Україні», Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо забезпечення розвитку освіти в Україні», «Європейський простір у сфері вищої освіти», «Спільна декларація міністрів освіти Європи»), свідчить про те, що основними стратегічними напрямами розвитку освіти України можна назвати:

– реалізацію ідей педагогічного партнерства у дистанційному навчанні;

– організацію адаптивного навчального процесу, інноваційного освітнього процесу у ВНЗ;

– підвищення доступності якісної освіти для найширших верств населення шляхом використання системи дистанційного навчання на основі сучасних інформаційних технологій [323, c. 401].

Природним еволюційним етапом цивілізаційного розвитку є входження до інформаційної ери, де основними стратегічними ресурсами є знання та інформація. Саме ці компоненти стають основою нового — інформаційного суспільства, яке радикально відрізняється від попередніх цивілізацій [339, с. 34].

Сучасне суспільство характеризується глобальним процесом інформатизації, стрімким переходом на новий етап розвитку – постіндустріальне, або інформаційне суспільство [439, с. 38]. Тому з’ясування впливу глобалізаційних процесів на стратегічний розвиток професійної освіти вимагає розгляду понять та основних ознак, що є необхідними для усвідомлення глибини та системності досліджуваної теми.

Так, у документах ЮНЕСКО в сфері «Глобалізація і ринок в сфері вищої освіти: якість, акредитація та кваліфікація» і «Глобалізація – приватні взаємозв’язки, суспільна довіра» («Globalization and the Varket in Higher Education: Quality, Accreditation and Qualifications» і «Globalization – Private Linkages, Public Trust») поняття «глобалізація» визначено як «потік технології, економіки, знань, людей, цінностей та ідей, який розповсюджується через мережі» [181].

Термін «глобалізація» (від англ. Global – всесвітній) – використовується для характеристики сучасних економічних, соціальних, політичних, торгових, фінансових, транспортних, трудових, міграційних, інформаційних, комунікаційних та інших процесів всеохопного характеру [433, с. 494].

В. Кремень стверджує, що глобалізація – це загострена конкуренція між державами й націями, набуття цією конкуренцією всепланетарного характеру, охоплення нею усіх сфер суспільної діяльності [305, с. 7].

Науковці (В. Панаріна та Є. Пушкарьова) визначають глобалізацію як багатогранний процес становлення єдиного взаємопов’язаного світу, що заснований на інформаційній відкритості, планетарній науково-технологічній революції, комунікаційному зближенні та інтернаціональній системі освіти [441, с. 13].

Загальноцивілізаційні тенденції, що зародилися в останні десятиріччя ХХІ століття, безпосередньо впливатимуть на всі сфери життєдіяльності молодого покоління. Отже, ХХІ століття в усіх проявах життєдіяльності молодого покоління й суспільства висуває нові, раніше не відомі завдання. Це ставить перед молоддю нові вимоги та створює нові можливості для становлення особистості [305, с. 7].

Ці тенденції до глобалізації суспільного розвитку характеризуються такими основними рисами:

– зближення націй, народів, держав задля створення спільного економічного поля, інформаційного простору;

– подібність характеру суспільних відносин у різних країнах світу, залежність прогресу кожної країни від здатності спілкуватися зі світом;

– зміною сутності держави, що змушена передавати частину своїх традиційних функцій об’єднанню держав континентального характеру чи загальносвітового;

– загостренням конкуренції між державами, у вир якої потрапляють, крім економічної, й інші сфери, що надає прогресу глобальних масштабів [305, с. 7].

Реальні процеси глобалізації відзначаються суперечливістю. Деякі суперечності закладені вже в самому феномені глобалізації, інші виникають або загострюються в результаті накладання її на складну картину сучасного світу [433, с. 507].

Глобальне інформаційне суспільство — це суспільство, у якому всі процеси пов’язані із розповсюдженням нових освітніх технологій, що безпосередньо спираються на використання сучасної комп’ютерної техніки, і суттєво розширені можливості та потреби в індивідуальному, особистісному розвитку особистості [202, с. 13].

Близьким до поняття «глобалізація» є поняття «мондіалізація», яку в «Словнику глобалізації» («Dictionnaire de la Mondialisation») визначено як «завершення інтернаціоналізації, що охоплює не лише економіку, а й політику, сферу споживання, право, культуру тощо» [656, с. 37].

Французькі науковці відзначають, що розвиток мондіалізації на сучасному етапі є якісно новою стадією в процесі технологічного прогресу, інтернаціоналізації світової економіки, політики та культури, коли на лідируючу позицію виходить створення світових трансформаційних систем у сфері виробництва та інформатизації [404].

У матеріалах міжнародної конференції «Мости до майбутнього» (Вridges to the Future), яка відбулася в 1995 р. під егідою ЮНЕСКО в Нью-Йорку, було визначено роль та основну мету розвитку глобальної освіти у ХХІ ст., яка інтегрує освітні системи країн світу, що різняться між собою філософськими, історичними й культурними традиціями. Процеси глобалізації освітнього простору з позиції філософії досліджували Д. Белл, П. Дж. Б’юкенен, Б. Рассел, Е. Тоффлер, Т. Фридман; соціології – Дж. Барлоу, Н. Вінер, Е. Гідденс; культурології – С. Адикл, Л. Браун, М. Фернандес; міжкультурної комунікації – Ж. Делор, М. Кіпніс, Л. Кристофер, Л. Сміт [440, с. 132].

Вітчизняна педагогічна наука розглядає глобалізаційні процеси через їх вплив на формування сучасної філософсько-освітньої парадигми (В. Андрющенко, Г. Балл, О. Бражник, С. Гончаренко, Л. Губерський, І. Зязюн, К. Корсак, В. Кремень, В. Кудін, О. Матвієнко, Н. Ничкало, О. Панарін, Ю. Рубін, П. Сікорський, С. Сисоєва та ін.) [439, с. 39].

Як зауважує Н. Ничкало, стрімкий розвиток глобалізаційних та інтеграційних процесів породжує нові виклики в усіх сферах життєдіяльності суспільства, і передусім в освітній. В усіх цивілізованих країнах інтенсивно шукають нових моделей розвитку освіти, нетрадиційних підходів до їх упровадження на основі інформаційних і телекомунікаційних технологій – факторів прискореного розвитку світових суспільних систем. Загалом, технологічні новації детермінують активний перехід людства від індустріального суспільства до глобального суспільства знань, основними ресурсами якого є освітній, а отже, і людський капітал [439, с. 42].

ХХІ ст. характеризується трьома динамічними процесами – глобалізацією, інформатизацією та інновацією, які докорінно змінюють можливості людини в процесі компетентної діяльності на світовому ринку праці та сфері професійної освіти [439, с. 42–43].

У контексті глобалізаційних тенденцій і сучасних викликів українська освіта має професійніше готувати людину до життя в суспільстві інформації, знань та інновацій. Глобалізаційні виклики вимагають відповідної модернізації освітньої системи як провідного фактора соціокультурного відтворення, успішної життєдіяльності особистості й вдосконалення [439, с. 43].

Зазначимо, що в «Білій книзі національної освіти України» зосереджено увагу на входженні світу до науково-інформаційного типу прогресу, що зумовлює потребу у формуванні людини з інноваційним мисленням, інноваційною культурою, здатністю до інноваційної діяльності [65].

Зародженню інформатизації у глобалізованому суспільстві передувало виникнення обчислювальної техніки, тож звернемося до історичного екскурсу.

Найпершим лічильним пристроєм, наданим людині самою природою, була лічба на пальцях рук. Наступним кроком у розвитку лічби стало використання камінців та інших предметів. Для запам’ятовування чисел робили зарубки на кістках тварин, в’язали вузли на мотузках [358, с. 440].

Перший лічильний пристрій звався «абак» (звичайна дошка, розділена на смуги, вздовж яких пересували камінці), з’явився у Вавилоні близько 3000 років до н.е. Його довгий час застосовували у Стародавній Греції, Римі та в Західній Європі. Поступово людина вдосконалювала цей пристрій, так з’явилася рахівниця, яку використовують і нині [358, с. 440].

Спеціалісти американської фірми ІВМ розшифрували малюнки та записи Леонардо да Вінчі (1452 – 1519), у яких виявили ескізні замальовки лічильної машини на зубчатих колесах, яка могла складати 13-розрядні десяткові числа. Це був перший цифровий лічильник, своєрідний зародок майбутнього електронного лічильника – важливого елемента сучасних ЕОМ [358, с. 440].

Першу механічну лічильну машину «паскалину» винайшов у 1645 році французький учений Блез Паскаль. Відомий німецький математик Готфрід Вільгельм Лейбніц в 1673 році створив перший арифмометр – машину, яка виконувала чотири арифметичні операції. У Франції в 1799 р. Жозеф Марі Жакар винайшов ткацький станок, у якому для виконання узору на тканині використовувалися перфокарти. Так з’явився перший примітивний запам’ятовувальний пристрій для вводу програмової інформації. У 1795 р. математик Гаспар Проні вперше у світі розробив технологічну схему обчислень, що передбачала розподіл праці математиків на три складові [440, с. 441].

У 1823–1834 роках англійський математик Чарльз Беббідж сформулював принципи побудови обчислювальної машини нового типу, що мала всі основні складові сучасних комп’ютерів. Програми обчислень на машині Беббіжа, які склала донька Байрона Ада Августа Лавлейс (1815–1852), дуже схожі із програмами, що були складені згодом, для перших ЕОМ. Аду Августу Лавлейс дослідники назвали першим програмістом світу [440, с. 442].

Конрад Цузе і Гельмут Шрайєр в 1941 році створили релейну обчислювальну машину із програмовим управлінням. Проте революція у цій сфері почалася після того, як у 1945 році у США було створено електронно-обчислювальну машину (ЕОМ) «Еніак» на основі електронних ламп, важила вона 30 тон і займала приміщення площею 300 м²[440, с. 443].

У грудні 1957 р. було організовано Обчислювальний центр Академії наук України, який у 1961 р. перетворили на Інститут кібернетики. В Обчислювальному центрі 1959 р. завершено роботу зі створення першої в Україні великої ЕОМ «Київ». Саме на цій ЕОМ, крім ефективного розв’язання обчислювальних задач, проведено перші експерименти з автоматизованого проектування електронних схем, розв’язано задачі щодо розпізнання зорових образів. Тут діяла перша база даних «автодиректор», уперше в Європі здійснено спробу керування на відстані технологічним процесом [215,с. 8].

У 1961 р. розроблено першу напівпровідникову обчислювальну машину широкого призначення «Дніпро». Під керівництвом В. Глушкова у 1965 р. був розроблений проект універсальної ЕОМ «Україна». Дослідник багато працював над перспективними технологіями в галузі програмування, проектування і розробки систем обробки даних. Перші всесоюзні конференції з програмування (1969) і технології програмування (1972) проходили у Києві. Учений розробляв ідеї безпаперової інформатики («Основи безпаперової інформатики»), здійснив опис комплексу ідей, що стосувалися проблем інформатизації [128, с. 218].

В. Глушков та його колеги-однодумці готували громадськість до сприйняття ідей інформатизації, без чого не можливий перехід до постіндустріального суспільства [128; 129].

Концепція постіндустріального суспільства як загальносоціологічна теорія розвитку ґрунтовно розроблена зарубіжними дослідниками (Д. Беллом, Дж. Гелбрейтом, Дж. Мартином, Е. Масудою, Ф. Полаком, О. Тоффлером, Ж. Фурастьє і ін.) [398, с. 67].

Концепція інформаційного суспільства є різновидом теорії постіндустріального суспільства, основу якого поклали З. Бжезинський, Д. Белл, О. Тоффлер [398, с. 67].

Ідея інформаційного суспільства з’явилась у дослідженнях 60–70 pp. XX століття. Уперше термін «інформаційне суспільство» було використано в працях таких японських дослідників, як М. Махлуп, Т. Умесао, Й. Масуда, Т. Сакайя. Подальшого розвитку ця концепція знайшла в дослідженнях провідних американських та європейських теоретиків, серед яких – Е. Тоффлер, У. Дайзард, 3. Бжезинський, М. Понятовський, Ю. Хаяші, Ж. Еллюль, Р. Коен, К. Ясперс, А. Турен, Г. Кан, Ф. Уебстер, А. Дракер, Е. Гідденс, Ч. Хенді, Л. Туроу, Дж. Гелбрайт, М. Макклюен, М. Порат, Т. Стоуньєр, Р. Катц, які підкреслювали значення інформаційного розвитку суспільства як нової історичної віхи цивілізації [339, с. 183].

Використання комп’ютерних і технічних засобів навчання є однією із проблем, яка близько ста років тому почала привертати до себе увагу передових освітян світу. Зародження інформатизації суспільства зараховують до 1927 року, коли американський учений С. Прессі уперше використав автоматизовані пристрої для перевірки правильності відповідей на тестові запитання. Зокрема, він побудував пристрій, який видавав наступне запитання лише тоді, коли давалась правильна відповідь на попереднє. Ідеї вченого використали його послідовники в 30–40 роках, розробляючи низку тренажерів для підготовки військових спеціалістів [245, с. 13].

Уперше застосування терміна «інформаційне суспільство» запропонували у 60-х роках XX сторіччя дослідники з Токійського технологічного інституту на чолі з професором Ю. Хаяші [633, с. 15].

Масштабний рівень наукових розроблень формування інформаційного суспільства дозволив дійти висновку про важливість не тільки інформації, але й знань. Саме це викликало появу в наукових колах інших синонімічних термінів щодо інформаційного суспільства – «інтелектуальне суспільство», «суспільство знань», «цифрове суспільство», «суспільство мережевого інтелекту» тощо [339, с.184].

Визначення поняття «інформаційне суспільство» є досить дискусійним і в наукових колах одержало кілька варіантів назви. Здебільшого науковці намагаються окреслити основні, фундаментальні ознаки такого суспільства. Окрім більш відомого «постіндустріального», з’явилися терміни «інформаційне суспільство» (Й. Масуда, Японія), «технотронне суспільство» (З. Бжезинський, США), «наукове суспільство» (М. Понятовський, Франція), «суперіндустріальна цивілізація» і «третя хвиля» (А. Тоффлер, США) та ін. [351, с. 8–9].

Синонімічними щодо інформаційного суспільства є терміни «посткапіталістичне суспільство» (Д. Дарендорф, П. Дрюкер), «постекономічне суспільство» (В. Іноземцев, І Канн), «технотронне суспільство» (3. Бжезінський), «постмодернізм» (Б. Турен, Б. Старт), «постіндустріальне суспільство» (Д. Белл, Т. Стоунєр) [339, с. 183].

І. Мелюхін, спираючись на аналіз наукових джерел із проблем розвитку інформаційного суспільства, стверджує, що саме Ж. Фурастьє визначив постіндустріальне суспільство як «цивілізацію послуг» [373, с. 36].

В. Гурковський уважає, що інформаційне суспільство слід розглядати таке, у якому основним предметом праці переважної більшості людей стають інформація й знання, тобто інформаційні ресурси, знаряддям праці – комп’ютерна техніка, засобами – інформаційні технології [160, с. 164].

Інформаційне суспільство – соціологічна і футурологічна концепція, яка головним фактором суспільного розвитку виробництва визначає використання науково-технічної й іншої інформації. Концепція інформаційного суспільства є різновидом теорії постіндустріального суспільства, основу якого заклали З. Бжезинський, Д. Белл, О. Тоффлер [398, с. 66–67].

Особливий внесок у розробку нової концепції був зроблений видатним американським соціологом Д. Беллом у його фундаментальній праці «Прийдешнє постіндустріальне суспільство. У науковій праці «Досвід соціального прогнозування» було всебічно схарактеризовано риси соціуму, що зароджувався. У центр концепції автор поставив інформаційний чинник, підкресливши при цьому, що поняття «постіндустріальне суспільство» наголошує на центральній ролі теоретичного знання як осі, навколо якої вибудовуються нова технологія, економічне зростання і нова стратифікація суспільства». Дослідник зауважив: «Вочевидь, постіндустріальне суспільство є суспільством знань у двоякому трактуванні: по-перше, джерелом інновацій стають дослідження і розробки; по-друге, прогрес суспільства, вимірюваний зростанням частки ВНП і частини робочої сили, все більш однозначно визначається успіхами у страті знань» [46, с. 24; 47, с. 534].

А. Тоффлер називає ознаки переходу до нового типу суспільства, а саме: поступовий перехід від традиційних джерел енергії до нетрадиційних; заміна масового виробництва виробництвом товарів і послуг, чітко орієнтованих на споживача; заміна нуклеарної родини «багатоформною»; перехід в організації корпорацій до форм менш бюрократичних, більш спеціалізованих і орієнтованих на вирішення конкретних проблем; демасифікація засобів комунікацій, чому сприяє розвиток кабельного телебачення, супутникового зв’язку тощо [584, с. 43].

Учені (В. Брижко, О. Гальченко, B. Цимбалюк) визначають інформаційне суспільство як:

– суспільство, у якому працівники займаються створенням, збиранням, відображенням, реєстрацією, накопиченням, збереженням і поширенням інформації, особливо її найвищої форми – знань;

– суспільство, у якому діяльність людей ґрунтується на використанні послуг, що надаються за допомогою інформаційних технологій та технологій зв’язку [95, с. 75].

Інші науковці (O. Юдін, В. Богуш) зазначають необхідність розроблення програми входження в інформаційне суспільство, під якою розуміють план діяльності держави з реалізації Концепції національної інформаційної політики, спрямованої на вирішення завдань формування інформаційної сфери, що забезпечують: розвиток засобів масової інформації; формування інформаційних ресурсів; надання інформаційних послуг; підготовку інформаційних продуктів; прийняття термінових заходів, спрямованих на створення єдиного інформаційного простору держави і його інтеграції у світовий інформаційний простір; встановлення жорсткого контролю за державними системами зв’язку та телекомунікацій [643, с. 136].

Програма повинна передбачати розгляд таких напрямків: формування і розвиток інформаційної інфраструктури держави; реалізація права на інформацію в інформаційних мережах; захист особистості, суспільства, держави від неякісної, фальшивої інформації і дезінформації; захист інтелектуальної власності в інформаційних мережах; захист інформації, зокрема, персональних даних в інформаційних мережах; застосування можливостей інформаційних технологій для розвитку нових форм трудової діяльності, освіти та виховання; захист прав споживачів та розвиток конкуренції в мережах; міжнародне співробітництво із проблем створення глобального інформаційного суспільства [643, с. 136].