НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ВИХОВАННЯ

На правах рукопису

ЛЯЩУК ОЛЬГА СЕРГІЇВНА

УДК 373.3/.5.018.32.015.31;613.81/.84](043.5)

ПРОФІЛАКТИКА ШКІДЛИВИХ ЗВИЧОК В УЧНІВ 5–6 КЛАСІВ
ШКІЛ-ІНТЕРНАТІВ У ПОЗАУРОЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

13.00.07 – теорія і методика виховання

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Науковий керівник:Супрун Микола Олексійович,

доктор педагогічних наук, професор

Київ – 2017

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ПРОФІЛАКТИКА ШКІДЛИВИХ ЗВИЧОК В УЧНІВ
5–6 КЛАСІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ШКІЛ-ІНТЕРНАТІВ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА………………………………………………………………………………12

1.1. Теоретичні основи дослідження проблеми профілактики шкідливих звичок…………………………………………………………………………..………..37

1.2. Особливості профілактики шкідливих звичок в учнів 5–6 класів у позаурочній діяльності загальноосвітніх шкіл-інтернатів……………………………

1.3. Рівні сформованості несприйнятливості учнів 5–6 класів загальноосвітніх шкіл-інтернатів до вживання психоактивних речовин…………………………..…….

Висновки до першого розділу…………………………………………………….

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ЕФЕКТИВНОСТІ ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ ПРОФІЛАКТИКИ ШКІДЛИВИХ ЗВИЧОК В УЧНІВ 5–6 КЛАСІВ ШКІЛ-ІНТЕРНАТІВ У ПОЗАУРОЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Підвищення рівня готовності вихователів загальноосвітніх шкіл-інтернатів до профілактик шкідливих звичок в учнів 5–6 класів……………..

2.2. Змістове і методичне забезпечння процесу профілактики шкідливих звичок в учнів 5–6 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності

2.3. Залучення учнів 5–6 класів загальноосвітніх шкіл-інтернатів до здоров’язбережувальної діяльності………………………………………………

2.4. Аналіз результатів дослідно-експериментальної роботи

Висновки до другого розділу…………………………………………………….

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..

ДОДАТКИ..

ВСТУП

Актуальність теми. Кризові явища в сучасному українському суспільстві призводять до виникнення різноманітних соціальних проблем, серед яких особливе занепокоєння викликають тенденції зростання розповсюдженості серед молодого покоління таких шкідливих звичок, як куріння, вживання алкогольних, наркотичних, токсичних речовин. Це явище обумовлено різноманітними причинами, серед яких: соціально-політична та економічна нестабільність, бездуховність, моральний занепад інституту сім’ї, втрата молоддю соціальних орієнтирів, намагання дистанціюватися від реальності, неможливість чітко уявити та спланувати свої майбутнє, тиск тютюнової та алкогольної реклами, розширення спектру наркотичних засобів та мереж їх розповсюдження, відсутність критичного ставлення до вживання психоактивних речовин тощо.

Поширення шкідливих звичок згубно впливає на соціальне самопочуття, інтелектуальний, генетичний потенціал суспільства, що загрожує національній безпеці України.

У низці державних документів: Законах України «Про охорону дитинства», «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», «Про заходи щодо протидії незаконному обігу наркотичних заходів, прекурсорів та зловживання ними», «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення», «Концепції формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя дітей та молоді», Основних орієнтирах виховання учнів 1–11-х класів загальноосвітніх навчальних закладів України, Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, Наказах Президента України «Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердженні здорового способу життя», Міністра охорони здоров’я України «Про поліпшення діяльності органів і закладів охорони здоров’я з питань здорового способу життя, гігієнічного виховання населення» акцентується увага на пріоритетності здійснення профілактичної роботи з дітьми та молоддю.

Підлітковий вік – найважчий і найскладніший з усіх періодів розвитку дитини. Для молодшого підліткового віку характерним є своєрідний «пік допитливості», який характеризується небезпекою випробування психоактивних речовин, поведінковими реакціями (групування з однолітками, емансипації, почуттям протесту, імітації тощо).

Особливої актуальності набуває проблема профілактики шкідливих звичок в учнів 5–6 класів загальноосвітніх шкіл-інтернатів, оскільки переважна більшість вихованців шкіл-інтернатів – педагогічно занедбані діти, які до вступу до школи-інтернату виховувалися у неблагополучних сім’ях, обтяжених пияцтвом, наркоманією; перебували під впливом вуличних компаній, які справляли на них негативний вплив. Характерними рисами молодших підлітків – вихованців шкіл-інтернатів є: наявність деприваційного синдрому, деприваційний тип переживання підліткової кризи, явище групової залежності, схильність до нервових зривів, відсутність позитивного досвіду ставлення до власного здоров’я, недостатньо сформовані уявлення про способи його збереження, наявність шкідливих звичок: куріння, вживання алкоголю, схильність до вживання наркотичних, токсичних речовин.

Аналіз наукових праць засвідчує, що означеним проблемам приділяють увагу дослідники різних галузей знань: соціологи (О. Балакірєва, Ю. Бєлоусов, О. Віцько, Т. Каменська, І. Кононов, Н. Мірошниченко, В. Подшивалкіна, М. Позднякова, І. Рущенко, Ю. Свєженцева, А. Сердюк, В. Соболев та ін.); кримінологи (Р. Павленко, В. Пшеничний, Л. Раєцька, В. Семенюк, М. Хруппа); медики (В. Беспалько, С. Ваїсов, І. П’ятницька, І. Спірна та ін.); наркологи (В. Бітенський, Т. Донських, Д. Колесов, Ц. Короленко, А. Личко, Е. Мельник, П. Сідоров та ін.); психологи (В. Аршинова,С. Болтівець, Н. Бурмака, С. Максименко, Н. Максимова, В. Менделевич, О. Савчук, Р. Садикова, О. Чередниченко та ін.); педагоги (О. Безпалько, Н. Заверіко, І. Звєрєва, Н. Зимівець, Г. Золотова, А. Капська, О. Карпенко, О. Мурашкевич, М. Окаринський, В. Оржеховська, О. Пилипенко, Н. Пихтіна, Н. Радченко, І. Сопівник, Т. Федорченко та ін.)

Проблема профілактики шкідливих звичок знайшла відображення у працях зарубіжних дослідників (К. Гріффіна, Д. Кендела, М. Ландрі, В. Міллера, Б. Спрангера, Т. Томаса та ін.).

Напрями і принципи позаурочної діяльності у загальноосвітніх школах-інтернатах набули висвітлення у працях Ю. Гербеєва, О. Голуб, Л. Канішевської, Б. Кобзаря, Н. Палієвої, М. Плоткіна, В. Покася, Г. Покиданова, В. Слюсаренка, М. Супруна, А. Хуанхо, М. Ципурського та ін.; специфічні риси учнів шкіл-інтернатів досліджували А. Алад’їн, В. Вінс, Н. Вишнівська, М. Галігузова, І. Дубровіна, Й. Лангмейєр, З. Матейчек, В. Неволіна, А. Поляничко, М. Прихожан, А. Толкачової, Н. Толстих, І. Фурманов та ін.

Проблема збереження і зміцнення здоров’я вихованців інтернатних закладів означена в працях учених-педагогів (А. Аблятипов, О. Ващенко, І. Дубровіна, Б. Кобзар, В. Покась, Є. Постовойтов, С. Свириденко, В. Яковлев та ін.).

Проблема профілактики шкідливих звичок знайшла відображення в окремих дисертаційних дослідженнях: педагогічні умови профілактики шкідливих звичок у підлітків (Т. Суховольська), педагогічні аспекти профілактики шкідливих звичок у юнаків (А. Барінова), педагогічні основи профілактики вживання підлітками психоактивних речовин в умовах загальноосвітнього навчального закладу (І. Топчій), психологічні фактори узалежень неповнолітніх від алкоголю і наркотиків та засоби його попередження (Н. Максимова), педагогічна профілактика вживання наркогенних речовин учнями загальноосвітніх шкіл (О. Пилипенко), профілактика наркоманії серед підлітків у виховному процесі загальноосвітньої школи (І. Шишова), соціально-педагогічні основи профілактики алкоголізма і наркоманії серед дітей і підлітків (Л. Фортова), соціально-педагогічна профілактика вживання психоактивних речовин підлітками (Т. Мартинюк), первинна психолого-педагогічна профілактика вживання психоактивних речовин у дозвіллєвій діяльності школярів підліткового віку (О. Родькіна); підготовка майбутніх соціальних педагогів до профілактики наркотичної залежності серед старшокласників (О. Тютюнник).

Водночас поза увагою науковців залишився такий аспект, як профілактика шкідливих звичок в учнів 5–6 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності. Проведений аналіз наукової літератури засвідчує недостатність дослідження проблеми, а також про наявність суперечностей між:

– об’єктивною потребою сучасного суспільства у збереженні і зміцненні здоров’я у молодого покоління та нерозробленістю теоретичних і методичних основ профілактики шкідливих звичок у вихованців загальноосвітніх шкіл-інтернатів;

– вагомими виховними можливостями позаурочної діяльності шкіл-інтернатів щодо профілактики шкідливих звичок в учнів 5–6 класів та недостатнім методичним забезпеченням цього процесу;

– необхідністю удосконалення професійної готовності педагогів шкіл-інтернатів до профілактики шкідливих звичок в учнів 5–6 класів та недостатньою розробленість її змісту, форм і методів.

Отже, актуальність проблеми, недостатнє її вивчення, наявні суперечності й зумовили вибір теми дисертаційного дослідження –“Профілактика шкідливих звичок в учнів 5–6 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою науково-дослідної теми лабораторії виховної роботи в закладах інтернатного типу Інституту проблем виховання НАПН України «Педагогічні умови підготовки учнів інтернатних закладів до життєдіяльності у відкритому суспільстві» (державний реєстраційний номер 0113U000221). Тему дослідження затверджено рішенням вченої ради Інституту проблем виховання НАПН України (протокол № 8 від 04.10.2010 р.) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології НАПН України (протокол № 9 від 21.12.2011 р.).

Мета дослідження – на основі теоретичного обґрунтування досліджуваної проблеми і вивчення виховної практики визначити та експериментально перевірити педагогічні умови профілактики шкідливих звичок в учнів 5–6 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності.

Гіпотеза дослідження. Профілактика шкідливих звичок в учнів 5–6 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності буде ефективною за таких педагогічних умов: підвищення рівня готовності вихователів загальноосвітніх шкіл-інтернатів до профілактики шкідливих звичок в учнів 5–6 класів; змістове і методичне забезпечення процесу профілактики шкідливих звичок в учнів 5–6 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності; залучення учнів 5–6 класів шкіл-інтернатів до здоров’язбережувальної діяльності, спрямованої на попередження шкідливих звичок.

Відповідно до мети визначено завдання дослідження:

На основі аналізу філософської, соціологічної, медичної, психологічної, педагогічної літератури уточнити сутність та структуру поняття «профілактика шкідливих звичок в учнів 5–6 класів загальноосвітніх шкіл-інтернатів».
Визначити особливості профілактики шкідливих звичок в учнів 5–6 класів у позаурочній діяльності шкіл-інтернатів.
Розробити критерії, показники та виявити рівні сформованості несприйнятливості учнів 5–6 класів загальноосвітніх шкіл-інтернатів до вживання психоактивних речовин.
Обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічні умови профілактики шкідливих звичок в учнів 5–6 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності.

Об’єкт дослідження – процес виховання здорового способу життя в учнів
5–6 класів шкіл-інтернатів.

Предмет дослідження – педагогічні умови профілактики шкідливих звичок в учнів 5–6 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності.

Для досягнення мети та вирішення поставлених задач використано комплекс методів дослідження: теоретичні – аналіз і систематизація наукової літератури із проблеми дослідження для визначення об’єкта, предмета, мети дослідження, формулювання його завдань, уточнення сутності поняття «профілактика шкідливих звичок в учнів 5–6 класів загальноосвітніх шкіл-інтернатів», визначення особливостей профілактики шкідливих звичок в учнів 5–6 класі у позаурочній діяльності шкіл-інтернатів; синтез, порівняння, класифікація, систематизація й узагальнення теоретичних та емпіричних даних для теоретичного обґрунтування педагогічних умов профілактики шкідливих звичок в учнів 5–6 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності; емпіричні – діагностичні (бесіди, анкетування, тестування, інтерв’ювання, методика незакінчених речень, розв’язання ситуацій морального вибору, вправи), опосередковане спостереження, експертна оцінка, ранжування, педагогічний експеримент (констатувальний, формувальний етапи) для визначення рівнів сформованості несприйнятливості учнів 5–6 класів шкіл-інтернатів до вживання психоактивних речовин; перевірки ефективності обґрунтованих педагогічних умов профілактики шкідливих звичок в учнів 5–6 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності; статистичні – методи математичної статистики для опрацювання результатів експериментальної роботи, визначення динаміки кількісних змін у рівнях сформованості несприйнятливості учнів 5–6 класів шкіл-інтернатів до вживання психоактивних речовин.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота здійснювалася на базі Старобасанської загальноосвітньої школи-інтернату І–ІІ ступенів, Яблунівської загальноосвітньої школи-інтернату І–ІІІ ступенів Чернігівської області (експериментальна група – 90 учнів); Переяслав-Хмельницького ліцею-інтернату Київської області, гімназії-інтернату № 13 м. Києва (контрольна група – 88 учнів). До участі в дослідно-експериментальній роботі були залучені 178 учнів та 18 педагогів шкіл-інтернатів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:

– уперше обґрунтовано педагогічні умови профілактики шкідливих звичок в учнів 5–6 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності (підвищення рівня готовності вихователів загальноосвітніх шкіл-інтернатів до профілактики шкідливих звичок в учнів 5–6 класів; змістове і методичне забезпечення процесу профілактики шкідливих звичок в учнів 5–6 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності; залучення учнів 5–6 класів шкіл-інтернатів до здоров’язбережувальної діяльності, спрямованої на попередження шкідливих звичок); визначено критерії і відповідні показники несприйнятливості учнів 5–6 класів загальноосвітніх шкіл-інтернатів до вживання психоактивних речовин: когнітивний (знання про здоровий спосіб життя; поінформованість про шкідливу дію психоактивних речовин; усвідомлення шкідливого впливу психоактивних речовин на здоров’я людини); емоційно-ціннісний (моральна позиція щодо вживання психоактивних речовин, визнання цінності здорового способу життя; мотивація на здоровий спосіб життя); поведінково-діяльнісний (вміння протистояти тиску з боку інших людей; вміння робити адекватний вибір і нести за нього відповідальність; здатність до самопізнання і самовиховання) та рівні (високий, середній, низький) несприйнятливості учнів 5–6 класів загальноосвітніх шкіл-інтернатів до вживання психоактивних речовин;

– уточнено сутність поняття «профілактика шкідливих звичок в учнів 5–6 класів загальноосвітніх шкіл-інтернатів» як система дій, спрямованих на свідомість, почуття і волю учнів із метою вироблення несприйнятливості до вживання тютюну, алкоголю, наркотичних і токсичних речовин, що провокують наркозалежність, формування вмінь протистояти тиску з боку інших людей; робити адекватний вибір та нести за нього відповідальність.

– подальшого розвитку набули форми і методи роботи з профілактики шкідливих звичок в учнів 5–6 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у розробленні й упровадженні в практику роботи загальноосвітніх шкіл-інтернатів змістового і методичного забезпечення процесу профілактики шкідливих звичок в учнів 5–6 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності; комплексної програми діагностики рівнів сформованості несприйнятливості учнів 5–6 класів загальноосвітніх шкіл-інтернатів до вживання психоактивних речовин; форм і методів профілактики шкідливих звичок в учнів 5–6 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності (програма семінару для педагогів «Профілактика шкідливих звичок у молодших підлітків», програма позаурочної діяльності з учнями 5–6 класів шкіл-інтернатів «Без шкідливих звичок у світ здоров’я» та науково-методичного посібника для педагогів загальноосвітніх шкіл-інтернатів «Профілактика шкідливих звичок у дезадаптованих підлітків».

Основні положення та висновки дисертації можуть бути використані у практичній діяльності педагогів шкіл-інтернатів; під час викладання у вищих педагогічних навчальних закладах курсів «Теорія і методика виховання», «Педагогіка», «Методика виховної роботи» та спецкурсу «Соціально-виховна робота з різними соціальними групами»; для розроблення навчальних посібників з теорії і методики виховання; у системі післядипломної педагогічної освіти.

Результати дослідження впроваджено в у навчально-виховний процес Яблунівської загальноосвітньої школи-інтернату І–ІІІ ступенів (довідка № 373 від 13.11.13 р.), Старобасанської загальноосвітньої школи-інтернату І–ІІ ступенів (довідка № 516 від 18.12.2013 р.) Чернігівської області; Миколаївської загальноосвітньої школи-інтернату І–ІІІ ступенів № 3 (довідка № 1113 від 30.12.2013 р.); КЗ КОР «Переяслав-Хмельницький ліцей-інтернат» (довідка № 01-13/298 від 19.12.2013); гімназії-інтернату № 13 м. Києва (довідка № 402 від 19.12.2013р.); спеціалізованої школи-інтернату І-ІІ ступенів № 14 м. Києва з поглибленим вивченням предметів художньо-естетичного циклу (довідка № 99 від 15.04.2015р.)

Особистий внесок здобувача. У навчально-методичному посібнику «Профілактика шкідливих звичок у дезадаптованих підлітків» (2013, співавтор Н. Глушко) автором підготовлено методичне забезпечення процесу профілактики шкідливих звичок в учнів 5–6 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності (автор. стор. 9–135).

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження доповідались на всеукраїнських науково-практичних конференціях – «Становлення особистості професіонала: перспективи й розвиток» (Одеса, 2010); «Виховання особистості: погляд крізь духовність» (Київ, 2010); «Виховання дітей та учнівської молоді в соціокультурному просторі сучасних освітніх закладів» (Київ, 2011); «Особистість у просторі виховних проектів» (Київ, 2012); «Процес виховання у координатах духовного розвитку» (Київ, 2013); «Сучасний виховний процес: сутність та інноваційний потенціал» (Київ, 2013), «Виховний потенціал сучасної освіти: теоретичні засади та практичні досягнення» (Київ, 2014).

Результати дослідження обговорювалися на засіданнях лабораторії виховної роботи в закладах інтернатного типу, щорічних звітних наукових конференціях Інституту проблем виховання НАПН України (Київ, 2010–2015).

Публікації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження викладено у 19 (18 одноосібних) публікаціях, з яких 9 відображають основні наукові результати, 7 – апробаційного характеру, 3 – додатково відображає наукові результати дисертації.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, висновків, списку використаних джерел (… назв, з них – іноземною мовою), додатків на … сторінках. Загальний обсяг дисертації – …. сторінки, з них … сторінок основного тексту. Робота містить ….таблиць та …. рисунок.

ДУЖЕ БАГАТО МАЛЕНЬКИХ АБЗАЦІВ В 1–2 РЕЧЕННЯ, МОЖЕ ОБ’ЄДНАТИ ПОТРОХУ

РОЗДІЛ 1

ПРОФІЛАКТИКА ШКІДЛИВИХ ЗВИЧОК В УЧНІВ 5–6 КЛАСІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ШКІЛ-ІНТЕРНАТІВ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1. Теоретичні основи дослідження проблеми профілактики шкідливих звичок

Логіка започаткованого дослідження вимагає наукового тлумачення категорій «звичка», «шкідлива звичка», «профілактика шкідливих звичок».

У «Великому психологічному словнику» поняття «звичка» розуміється як автоматизована дія, виконання якої в певних умовах стало потребою [25].

У тлумачному словнику Д. Ушакова [246] потребою є що-небудь, без задоволення якої неможливо обійтися, тобто розуміється залежність від чого-небудь.

У тлумачному словнику російської мови С. Ожегова залежністю є підпорядкованість іншим (іншому) при відсутності самостійності, свободи [148, с. 202]. Отже, несвобода може розглядатися як залежність. Краще УКРАЇНСЬКІ СЛОВНИКИ

На думку українських учених (Т. Авельцевої, Н. Зимівець, Н. Лещук, І. Сомової, Т. Федорченко) залежність стає згубною за обставин, коли вона обмежує можливості особистості в самореалізації; згубно впливає на стосунки між людьми; руйнує власний і сімейний бюджет; створює конфліктні ситуації особистості й суспільства; визначає тенденцію до постійного збільшення дози наркотику; формується як психологічна та фізіологічна [240, c. 43].

Отже, звичка це – сформований спосіб поведінки, здійснення якого в певній ситуації набуває характер потреби, тобто викликає залежність. У сучасній медичній літературі термін «шкідливі звички» здебільшого пов’язують із проблемами вживання психоактивних речовин (ПАР), під якими розуміються як хімічні з’єднання, так і природні продукти, що мають вибіркову активність стосовно психічної діяльності, а саме: заспокоюють, стимулюють, дезорганізують тощо [7, с. 185]

Згідно із класифікацією ВОЗ десятого перегляду 1989 року до переліку психоактивних речовин включено такі: алкоголь, опіати, канабіс, седативні (гіпнотичні) речовини, кокаїн, стимулятори (також кофеїн), галюциногени, тютюн, неідентифіковані речовини, що приймаються із психоактивною метою (засоби побутової хімії, рослини та гриби наркогенного змісту тощо) [240, с. 88]. До стимулювальних речовин відносять кокаїн, амфетаміни, алкоголь, тютюн, до гальмувальних – речовини групи опіатів: транквілізатори, снодійні препарати, – до галюциногенних відносять інгалянти, ЛСД, дурман, екстазі [151, с. 15]. Усі ці речовини умовно можна класифікувати на три узагальнені групи: тютюн, алкоголь, наркотики. Вони впливають на психічне і фізичне здоров’я людини та призводять до формування толерантності (звикання), а згодом, до залежності від їх прийому.

Залежність – це стан періодичної або хронічної інтоксикації, що викликається повторним вживанням природної або синтетичної речовини (за визначенням ВООЗ, 1965 р.). Небезпека для людини і суспільства в цілому при вживанні психоактивної речовини (ПАР) полягає в тому, що вони викликають соціальну, психічну і фізичну залежність.

Соціальна залежність від ПАР – це внутрішня готовність до вживання ПАР під впливом оточення (групи, сім’ї).

Психічна залежність від ПАР – стан, у результаті якого індивід одержує емоційне задоволення від їх уживання. В умовах тривалого вживання наркотик стає необхідністю для підтримки психічного стану.

Фізична залежність від ПАР – це непереборна фізична потреба в уживанні ПАР, відсутність її стає причиною фізичних розладів (головного болю, болів у суглобах, розладів шлунку та ін.). Така залежність наступає при наявності психічної залежності [151, с. 12].

У психологічному словнику [24] термін «шкідливі звички» трактується як схильність до будь-чого, що негативно впливає на психіку і поведінку особистості. Тобто акцент робиться на тому, що звичка несе певну шкоду для психофізичного стану особистості.

У педагогічному словнику [164] шкідливі звички трактуються як нав’язливі дії, що не лише негативно впливають на психофізичний та інтелектуальний розвиток дитини, а й також на її поведінку. Тобто, авторами цього видання виділено поведінковий аспект цього явища.

На основі аналізу наукових джерел уточнено сутність поняття «шкідлива звичка» як залежність від чого-небудь, що шкодить психіці, фізичному стану та негативно впливає на поведінку особистості. Отже, звичка, яка перетворилась у залежність і має негативний вплив на особистість, – це шкідлива звичка.

У психологічній літературі знаходимо приклади, коли до шкідливих звичок відносять звичку гризти нігті, хрумтіти суглобами пальців рук або ніг, мружитися тощо. Очевидно, що в такому випадку шкідливі звички треба класифікувати за ступенем тяжкості та з’ясувати, які звички дійсно шкодять психофізичному здоров’ю людини.

Дослідники І. П’ятницька [186; 187], Н. Копит [89], П. Сидоров [89], Е. Бабал [7], Ю. Попов [179], І. Ураков [250], П. Шабанов [278] та інші під терміном «шкідливі звички» розуміють зловживання тютюном і алкоголем, наркотичними речовинами.

Уживання психоактивних речовин є різновидом поведінкових девіацій. Девіантна поведінка (від лат. deviatio – відхилення) розглядається як система вчинків, що суперечать прийнятим у суспільстві правовим або моральним нормам (деструкції, відхилення, що дезорганізують, злочинна, аморальна поведінка); поведінка, яка не узгоджується з нормами, не відповідає соціальним очікуванням [211, с. 62–63]; [218, с. 70]; [279, с. 344].

У соціально-педагогічній науці девіація розподіляється на три групи: делінквентна, адиктивна і психопатологічна.

Термін «адиктивна поведінка» характеризує відхилення в поведінці, пов’язані зі зловживанням ПАР [219]; [220].

Адиктивна поведінка трактується як зловживання різними речовинами, що змінюють психічний стан, включаючи алкоголь, тютюнопаління, зловживання наркотичними речовинами до того, як від них сформується залежність. Отже, ця дефініція дуже вдало виражає суть і природу явища шкідливих звичок. Адиктивна поведінка пов’язана з бажанням людини уникнути реалії життя шляхом штучної зміни стану своєї свідомості.

У цілому, адикції (шкідливі звички) умовно можна розділити на «хімічні», що викликають фізичну залежність і «нехімічні» – поведінкові розлади [289]. Отже, диференціюємо «хімічні» шкідливі звички, що викликають фізичну залежність (тютюнопаління, вживання алкоголю, токсичних і наркотичних речовин) і «нехімічні» шкідливі звички (гризіння нігтів, хрумкотіння суглобами, азартні ігри тощо). У своєму дослідженні ми розглядали «хімічні» шкідливі звички, а саме:

1) куріння (тютюнопаління);

2) уживання алкогольних напоїв;

3) уживання наркотичних речовин;

4) уживання токсичних речовин (токсична залежність).

Останнім часом серед населення України збільшується кількість підлітків, які залучаються до вживання, зберігання й розповсюдження психоактивних речовин. Уживання наркотичних речовин починається з «легких» (тютюну, пива, сухих вин) і доходить до «важких» наркотиків із величезною токсичною дією нейротропних токсичних речовин [158, с. 14].

Схарактеризуємо основні «хімічні шкідливі звички»: тютюнопаління, вживання алкоголю, токсичних і наркотичних речовин. Так, тютюнопаління – шкідлива звичка, що характеризується вдиханням різноманітних отруйних речовин, однією з яких є нікотин. Хронічна дія нікотину порушує роботу центральної нервової системи і головного мозку, його функціонування, що має серйозні наслідки для багатьох систем організму і, зокрема, відбивається на активності статевих залоз [3; 27; 253; 284]. Ця звичка, за визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВОЗ), являє собою найбільш серйозну проблему сучасної охорони здоров’я й основну причину передчасної смерті, якої можна уникнути.

У світі від тютюнопаління гине більше людей, ніж від уживання алкоголю, кокаїну, героїну, СНІДу, насильницької смерті, авто- і авіакатастроф разом узятих [208]. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я Україна займає 8-е місце за кількістю тринадцятирічних курців, і 3-є – п’ятнадцятирічних [48, с. 15].

Дослідниця М. Гончаренко зазначає, що формування звички до куріння викликає слабку збудливу й наркотичну дію, яка серед певної кількості тих, хто має цю шкідливу звичку, створює враження, що куріння тонізує й стимулює інтелектуальну активність або, навпаки, заспокоює. Однак подібні впливи нікотину не є фізіологічними, вони виснажують нервову систему, а для одержання стимулювального ефекту курець повинен постійно, на шкоду здоров’ю, збільшувати кількість тютюну, що викурюється. Речовини, що знаходяться в тютюновому димі, викликають не тільки хвороби дихальних шляхів – хронічний бронхіт, бронхіальну астму, рак легенів, порожнини рота, гортані й носоглотки, – але й інфаркт, інсульт, виразкову хворобу, рак стравоходу, підшлункової залози, шейки матки, передміхурової залози, а також імпотенцію в чоловіків і безплідність або викиди в жінок [44, с. 63].

Дослідник В. Кондрашенко зазначає, що з кожним роком кількість нікотину, яку поглинає курець, збільшується, а організм адаптується до цього. Хронічно хворий організм набуває стійкість до отрути, яка зберігається до тих пір, поки він остаточно не ослабне [84].

У підлітковому віці значно збільшується кількість курців. Дослідження Дж. Маккей [296], Дж. Макговерн [297] свідчать, що чим раніше людина починає курити, тим вищою є вірогідність формування в неї залежності від тютюну, і, відповідно, вірогідність того, що через цю залежність вона буде курити до кінця свого життя й передчасно помре від захворювань, які викликані вживанням цієї речовини. Вірогідність припинення куріння в дорослих є обернено пропорційною щодо початку віку куріння [296; 297].

Науковці А. Александров [4], В. Александров [4], Ю. Ваганов [4] та ін. зазначають, що становленню згаданої вище звички сприяє вироблення рефлексів, які пов’язані з курінням за певних обставин: у якості своєрідного «десерту» після їжі, за кампанію, у стресових ситуаціях тощо. Замість одвічної відрази виникає визначений ефект, який курець розглядає як приємний. У зв’язку з підвищенням толерантності виникає необхідність у збільшенні кількості цигарок, «…психологічний контекст відходить на другий план і формується тютюнова залежність – курець відчуває гостру потребу в нікотині і палить задля того, щоб позбавитися відчуття дискомфорту» [4, с. 66–67]. Згодом тютюнопаління може перетворитись у хворобливу пристрасть – нікотиноманію – одну із різновидів наркоманії [10, с. 62].

Куріння цигарок іноді називають «нікотиновою наркоманією». Як тільки курець переступив фатальну межу, утриматися від куріння навіть на короткий час йому стає все важче [237, с. 32].

Дослідниця М. Котова [93] стверджує, що куріння часто-густо стає першим кроком у плані призвичаювання до вживання алкоголю [93, с. 22].

Дослідники П. Вікторія [302], П. Ковальов [80], М. Котова [94], Дж. Маккей [296], Х. Хекхаузен [268], Дж. Чопак [290] та інші зазначають, що причинами куріння у підлітковому віці є:

– низький соціально-економічний статус і освіта батьків, неповна сім’я;

– поблажливе ставлення до куріння в суспільстві;

– куріння батьків, старших братів, сестер, друзів, однолітків;

– низька успішність, наявність симптомів депресії, тривожності, роздратованості, низька самооцінка, низький статус у групі [299, с. 36]; [301];

– куріння розглядають як ритуал вступу до дорослого життя, ознаку сучасності та процвітання, вияв гостинності та дружелюбства [296, с. 78–90.];

– прагнення до наслідування дорослих, кіно- і телегероїв тощо [302];

– груповий тиск з боку однолітків [268];

– низька стійкість до емоційних навантажень, підвищена тривожність, акцентуації характеру, труднощі соціальної адаптації, схильність до ризикованої поведінки, низька самооцінка, орієнтація на думку більшості, екстернальний локус контролю [290];

– цікавість, емоційна незрілість, високий рівень тривожності й агресивності, низький самоконтроль, неадекватна самооцінка, схильність до регресивної поведінки, низька стресостійкість, слабкі адаптаційні здібності, труднощі у спілкуванні, проблеми особистісного визнання [94, с. 87];

– агресивність як основна особистісна характеристика, що провокує куріння в ранньому віці [80; 204].

Експериментування з курінням і ранній початок регулярного куріння є несприятливою прогностичною ознакою різноманітних поведінкових порушень, зокрема, вживання алкоголю та наркотиків тощо [292, с. 267–269].

Алкоголізм – хронічне захворювання, що характеризується патологічним потягом до спиртних напоїв (медичний аспект), форма поведінки, що виражається у зловживанні спиртними напоями (соціально-правовий аспект) [212, с. 8]. Зазвичай алкоголізм є наслідком впливу на особистість різних негативних соціальних, побутових і психологічних факторів. Прийнято виділяти побутове пияцтво (систематичне вживання алкоголю без ознак виникнення фізіологічної залежності від нього), хронічний алкоголізм (систематичне вживання алкоголю з виникненням фізіологічної і психічної залежності від нього), алкогольний психоз (психічне захворювання, яке виникає на ґрунті хронічного алкоголізму) [210, с. 9].

Алкоголізація – форма вживання спиртних напоїв окремого індивіда чи групи, що характеризується відсутністю симптомів хвороби [24]. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я Україна в числі «лідерів»: наша країна посідає 8-ме місце у світі за вживанням алкоголю 11-річними підлітками, 16-е – серед 13-річних і 20-е місце серед 15-річних громадян. Кожен п’ятий підліток уживає алкоголь раз на тиждень, кожен десятий – 2–3 рази на тиждень [48, с. 15].

Дослідниця М. Гончарова визначає характерні риси дитячого алкоголізму:

– швидке звикання до спиртних напоїв: якщо в дорослої людини період від пияцтва до алкоголізму займає 5–10 років, то в дитини формування хронічного алкоголізму відбувається в 3–4 рази швидше;

– злоякісний перебіг хвороби: у підлітковому віці організм перебуває у стадії формування і стійкість центральної нервової системи до дії алкоголю є зниженою, внаслідок чого відбуваються глибокі й незворотні процеси її руйнування;

– прийняття учнями більших доз алкоголю (як правило, п’ють крадькома, не закушують, уживають всю дозу одночасно);

– швидкий розвиток запійного пияцтва: для вихованців зазначеної вище групи стає нормою пити з будь-якого приводу, при цьому у стані легкого сп’яніння вони почувають себе невпевнено, тому характерним є прагнення до ефекту повного сп’яніння – тільки в цьому випадку випивка розцінюється як вдала, повноцінна;

– низька ефективність лікування: у широкого кола підлітків уживання алкоголю включається у структуру потреб, про що свідчить високий рівень поширення вживання спиртних напоїв серед неповнолітніх; висока активність (у тому числі й протиправна) у пошуках алкогольних напоїв або засобів для їхнього придбання; широкий набір приводів для вживання алкоголю; систематичне вживання алкогольних напоїв [44, с. 58].

Основними причинами підліткового алкоголізму є такі: неблагополуччя родини; позитивна реклама в засобах масової інформації; незайнятість вільного часу; відсутність знань про наслідки алкоголізму; відхід від проблем; психологічні особливості особистості; самоствердження [44, с. 59].

Серед сучасних підлітків є найбільш популярними слабоалкогольні напої, до яких належить пиво, лонгер, ром-кола, джин-тонік, медові хмельні напої. Одним із негативних явищ є хвороблива пристрасть до пива (пивний алкоголізм). За останні десять років пивних алкоголіків в Україні стало вдесятеро більше. Сьогодні 1% дітей 12–13 років щодня вживають алкогольні напої [167]. Фізичними симптомами пивного алкоголізму є пухке тіло; надлишкова вага; гучне, важке дихання; мішки під очима; синюшний колір обличчя; наявність непереборного специфічного запаху ацетону.

До ознак залежності від пива належать потреба випивати щодня літр пива; дратівливість і агресія при відсутності доступу до цього напою; вживання його вдень або вранці; зміна рис обличчя, одутлість, мішки під очима; «пивний живіт», абдомінальне ожиріння, гінекомастія, варикозне розширення вен.

Наслідками пивного алкоголізму є такі: панкреатит, гастрит, міокардіострофія, порушення роботи мозку, невропатії, ураження слухового, зорового аналізаторів, проблеми зі статевою функцією і роботою репродуктивної системи, хвороба нирок. Порушення гормонального балансу призводить у жінок до огрубіння голосу, появи