Дисертація

Міністерство освіти і науки України

Мелітопольський державний педагогічний університет

імені Богдана Хмельницького

На правах рукопису

УСКОВА АЛЬОНА ЛЕОНІДІВНА

УДК: [378.015.31:17.022.1]:004(043.3)

ФОРМУВАННЯ В УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ

ЦІННОСТІ ПІКЛУВАННЯ ПРО ІНШУ ЛЮДИНУ

В ПОЗАКЛАСНІЙ ВИХОВНІЙ РОБОТІ

13.00.07 – теорія і методика виховання

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Науковий керівник:

Москальова Людмила Юріївна

доктор педагогічних наук,

професор

Мелітополь – 2016

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ В УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ ЦІННОСТІ ПІКЛУВАННЯ ПРО ІНШУ ЛЮДИНУ В ПОЗАКЛАСНІЙ ВИХОВНІЙ РОБОТІ ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА

Теоретичні аспекти дослідження проблеми формування в учнів основної школи цінності піклування про іншу людину ..……………….10
Основні підходи у формуванні в учнів основної школи цінності піклування про іншу людину в системі соціогуманітарних наук ……44

Висновки до першого розділу…………………………………………….………59

РОЗДІЛ 2. СТАН СФОРМОВАНОСТІ В УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ ЦІННОСТІ ПІКЛУВАННЯ ПРО ІНШУ ЛЮДИНУ

2.1. Методика констатувального етапу експерименту …..…………..64

2.2. Аналіз стану дослідження сформованості в учнів основної школи цінності піклування про іншу людину…………………………………..79

Висновки до другого розділу……………………………………………………105

РОЗДІЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ЕФЕКТИВНОСТІ ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ ФОРМУВАННЯ В УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ ЦІННОСТІ ПІКЛУВАННЯ ПРО ІНШУ ЛЮДИНУ В ПОЗАКЛАСНІЙ ВИХОВНІЙ РОБОТІ

3.1. Характеристика педагогічних умов формування в учнів основної

школи цінності піклування про іншу людину в позакласній виховній

роботі…………………………..….………………………………………110

3.2. Зміст та процедура формувального етапу експерименту………135

3.3. Аналіз результатів дослідно-експериментальної роботи ……….159

Висновки до третього розділу………………………………………………….176

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..180

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….184

ДОДАТКИ……………………………………………………………………….215

ВСТУП

Актуальність теми. Поглиблення кризи моральної свідомості суспільства та її наслідки на початку ХХІ століття зумовили необхідність перетворень у вихованні людини через розширення сфери цінностей як системного процесу, що має бути успішно інструментований новітніми виховними методиками та технологіями. Модернізація системи морального виховання знайшла відображення в документах міжнародного та національного рівнів, серед яких: Конвенція ООН про права дитини, Декларація прав дитини, Декларація і Програма дій в галузі культури миру, Декларація і План дій: “Світ, придатний для життя дітей”, Закони України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, Концепція національно-патріотичного виховання дітей і молоді, Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року тощо. У них акцентується увага на інтеграційних процесах нашої держави, європоцентричності, розповсюдженні волонтерської діяльності, що зміщує увагу на формування в учнів рис та особистих якостей, які будуть стверджувати національні та європейські цінності, а саме: повага до прав кожної людини, прийняття цінностей іншої людини, турбота про благо свого народу тощо.

Означені проблеми спрямовують науковий пошук працівників різних галузей: філософії, соціології, психології та педагогіки та ін.

Фундаментальним теоретико-методологічним підґрунтям для розв’язання проблем виховання учнівської молоді є праці, в яких розкрито концепти турботи та піклування про іншу людину (М. Михальченко, В. Попов, З. Самчук та ін.), висвітлено концепції турботи як фундаментальної засади буття людини (М. Гайдеггер, А. Камю, Я. Коменський, М. Фуко та ін.), розроблено психолого-педагогічні механізми формування ціннісного ставлення до людини (В. Андрющенко, В. Кремень, Е. Помиткін, О. Столяренко та ін.); вказано напрями подолання надмірних егоїстичних прагнень людини (Л. Виготський, Т. Кравченко, А. Макаренко, Ж. Фреско та ін.) тощо.

Теоретичну основу сучасних досліджень проблем виховання людини в цивілізованому суспільстві, де гармонійно поєднуються європейські і національні цінності, становлять теорії розвитку особистості (І. Бех, М Євтух, В. Огнев’юк, М. Роганова та ін.), ідеї збагачення людиною соціокультурних ресурсів у реалізації цінностей (А. Дістервег, Р. Інгарден та ін.), ідеї виховання смисложиттєвих цінностей школярів (О. Гріньова, К. Журба, Ю. Стежко, К. Чорна та ін.), ідеї соціалізації учнівської молоді (О. Безпалько, Л. Канішевська, Н. Коляда, Т. Кравченко, Д. Пащенко та ін.), ідеї та досвід виховання особистості в умовах позашкільної освіти та позакласної роботи (М. Бабкіна, А. Возняк, В. Волошина, О. Жабокрицька, О. Коберник, Н. Комісаренко, А. Кравченко, О. Лаврентьєва, О. Логвиненко, Г. Пустовіт, Н. Тимощук, І. Чеботарьова та ін.), концепції допоміжної поведінки, що пов’язана з діяльними проявами піклування про іншу людину (Н. Кухтова, О. Цибулевська та ін.).

Водночас більшість наукових розвідок щодо цінності піклування про іншу людину здійснено в галузі філософських наук. Однак у них не розкривається специфіка формування цінності піклування про іншу людину як системного процесу, що здійснюється в позакласній виховній роботі, не розкривається сучасний стан сформованості означеної цінності в учнів молодшого та старшого підліткового віку. З огляду на це, проблема формування цінності піклування про іншу людину в учнів основної школи набуває особливої актуальності в умовах сьогодення.

Нагальна потреба в теоретичному обґрунтуванні і вирішенні на практиці виховної проблеми спонукають до розв’язання певних суперечностей між:

– актуалізацією значення формування в учнів основної школи цінності піклування про іншу людину на рівні суспільства і недостатньою увагою з боку суб’єктів виховання до сутності цього процесу в загальноосвітніх навчальних закладах;

– необхідністю визначення основних підходів, розробки і впровадження змісту, форм і методів формування в учнів основної школи цінності піклування про іншу людину і сучасним станом практичної реалізації виховної роботи в позакласний час;

– усвідомленням доцільності формування в учнів основної школи цінності піклування про іншу людину та недостатнім рівнем ефективності педагогічного супроводу позакласної виховної роботи загальноосвітніх навчальних закладів.

Актуальність, недостатня наукова розробленість проблеми, необхідність розв’язання наявних суперечностей зумовили вибір теми дослідження – “Формування в учнів основної школи цінності піклування про іншу людину в позакласній виховній роботі”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до тематичних планів науково-дослідної лабораторії духовно-морального виховання Науково-дослідницького інституту духовного розвитку людини Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля “Духовність особистості: методологія, теорія і практика” (номер державної реєстрації 0105U000264); кафедри соціальної педагогіки та дошкільної освіти Мелітопольського державного педагогічного університету ім. Б. Хмельницького “Теоретико-методологічні засади формування толерантності у дітей та молоді” (номер державної реєстрації 0115U001735). Тему дослідження затверджено рішенням вченої ради Мелітопольського державного педагогічного університету ім. Б. Хмельницького (протокол № 4 від 13.12.2012 р.) та узгоджено в бюро Міжвідомчої ради з координації наукових досліджень з педагогічних та психологічних наук в Україні (протокол № 4 від 23.04.2013 р.).

Мета дослідження – на основі теоретичного аналізу проблеми дослідження і вивчення виховної практики визначити та експериментально перевірити педагогічні умови формування в учнів основної школи цінності піклування про іншу людину в позакласній виховній роботі.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що процес формування в учнів основної школи цінності піклування про іншу людину в позакласній виховній роботі буде ефективніше здійснюватися за таких педагогічних умов: активізація позитивної мотивації та потреби в піклуванні про іншу людину; розширення знань підлітків про необхідність ціннісного піклування про іншу людину; формування досвіду та готовності здійснення вчинку-піклування про іншу людину.

Відповідно до мети та гіпотези визначено такі завдання дослідження:

Здійснити аналіз філософської, соціологічної, психологічної, педагогічної літератури й розкрити сутність та структуру поняття “формування в учнів основної школи цінності піклування про іншу людину”.
Визначити основні підходи до формування в учнів цінності піклування про іншу людину.
Розробити критерії, показники і схарактеризувати рівні сформованості в учнів основної школи цінності піклування про іншу людину.
Теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність педагогічних умов формування в учнів основної школи цінності піклування про іншу людину в позакласній виховній роботі.

Об’єкт дослідження – процес морального виховання підлітків.

Предмет дослідження – педагогічні умови формування в учнів основної школи цінності піклування про іншу людину в позакласній виховній роботі.

Для розв’язання поставлених у дисертаційному дослідженні завдань використовувався комплекс методів дослідження: теоретичні – аналіз наукових джерел із проблеми дослідження, синтез, узагальнення, порівняння з метою визначення теоретико-методологічних основ дослідження, уточнення сутності, структури ключових понять, виявлення основних підходів до формування в учнів основної школи цінності піклування про іншу людину; систематизація, порівняння та конкретизація – для з’ясування критеріїв, показників та рівнів сформованості в учнів основної школи цінності піклування про іншу людину, обґрунтування педагогічних умов формування в учнів основної школи цінності піклування; емпіричні – анкетування, тестування, бесіда, метод експертних оцінок, самооцінювання – з метою вивчення рівнів сформованості в учнів основної школи цінності піклування про іншу людину; статистичні – кількісний та якісний аналіз даних з використанням методів математичної статистики з подальшою їх інтерпретацією та узагальненням – з метою перевірки відповідності отриманих даних дослідно-експериментальної роботи й забезпечення вірогідності результатів дослідження.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота здійснювалася на базі Маріупольської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів № 45, гімназії № 9 м. Мелітополя, Вільхівської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів Харківської районної ради Харківської обл., Рівненської української гімназії.

У дослідженні безпосередньо брали участь 480 учнів основної школи, відповідно в контрольних групах – 241 особа, в експериментальних групах – 239 осіб.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

– уперше обґрунтовано педагогічні умови формування в учнів основної школи цінності піклування про іншу людину в позакласній виховній роботі (активізація позитивної мотивації та потреби в піклуванні про іншу людину; розширення знань підлітків про необхідність ціннісного піклування про іншу людину; формування досвіду та готовності здійснення вчинку-піклування про іншу людину); визначено сутність та структуру поняття “формування в учнів основної школи цінності піклування про іншу людину” як системну діяльність суб’єктів виховної роботи, яка спрямовується на набуття підлітками смислу власної причетності до буття іншої людини через акти турботи, любові, доброти і забезпечує їхній вияв через вчинок-піклування у моральній поведінці; визначено критерії, показники та охарактеризовано рівні сформованості в учнів основної школи цінності піклування про іншу людину;

– уточнено зміст ключових понять дослідження: “піклування” та “піклування про іншу людину”;

– подальшого розвитку набули зміст, форми та методи формування в учнів основної школи цінності піклування про іншу людину в позакласній виховній роботі.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в розробці, експериментальній перевірці та запровадженні в роботу загальноосвітніх навчальних закладів комплексної методики діагностування рівнів сформованості в учнів основної школи цінності піклування про іншу людину, тренінгових занять, мотиваційних ігор.

Основні положення та висновки дослідження можуть бути використані в позакласній роботі вчителями, класними керівниками, педагогами-організаторами під час відбору змісту матеріалу для морального виховання. Емпіричний матеріал, викладений і обґрунтований в дослідженні, може бути використаний під час викладання курсів “Теорія та методика виховання”, “Методика виховної роботи” у вищих педагогічних навчальних закладах.

Результати дослідження впроваджено у виховний процес Маріупольської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів № 45 (довідка № 606 від 22.11.2013 р.), Мелітопольської гімназії № 9 Мелітопольської міської ради (довідка № 21 від 30.10.2014 р.), Вільхівської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів Харківської районної ради Харківської обл. (довідка № 14 від 14.01.2015 р.), Рівненської української гімназії (довідка № 34 від 22.04.2015 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки та результати дисертаційної роботи оприлюднено на науково-практичних конференціях і семінарах різних рівнів: міжнародних – “Сучасні тенденції розвитку освіти в Україні та за кордоном” (Горлівка, 2012); “Людиномірність у науці, освіті та культурі: теоретико-методологічні аспекти” (Мелітополь, 2013); “Концептуальні проблеми функціонування мови в полікультурному просторі” (Мелітополь-Сєвєродвінськ, 2013); “Гармонізація культурно-освітнього простору вищої школи: соціально-педагогічні аспекти” (Мелітополь, 2014); “Мистецька освіта: традиції і новації” (Мелітополь, 2014); “Людиномірність гармонізації культурно-освітнього простору майбутніх педагогів: наукові досягнення і перспективи” (Мелітополь, 2015); всеукраїнських – “Християнські цінності в системі освіти: теорія, традиції, практика” (Умань, 2012); регіональних – “Проблеми, тенденції, перспективи екологізації культурно-освітнього простору” (Мелітополь, 2013); “Культурна спадщина і сучасні моделі розвитку особистості” (Мелітополь, 2015).

Матеріали дисертації обговорювалися на звітних конференціях, засіданнях кафедри соціальної педагогіки та дошкільної освіти Мелітопольського державного педагогічного університету ім. Б. Хмельницького; науково-методичних радах та семінарах міського управління освіти (м. Мелітополь).

Публікації. Основні положення та результати дослідження висвітлено в 11 одноосібних наукових публікаціях, з яких 7 відображають основні наукові результати, 4 – апробаційного характеру.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, висновків, списку використаних джерел (280 найменувань, зокрема 7 іноземною мовою), 15 додатків на 53 сторінках. Загальний обсяг дисертації становить 214 сторінок, обсяг основного тексту – 183 сторінки. Рукопис містить 27 таблиць та 2 рисунки.

РОЗДІЛ 1

ФОРМУВАННЯ В УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ ЦІННОСТІ ПІКЛУВАННЯ ПРО ІНШУ ЛЮДИНУ В ПОЗАКЛАСНІЙ ВИХОВНІЙ РОБОТІ ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА

1.1. Теоретичні аспекти дослідження проблеми формування в учнів основної школи цінності піклування про іншу людину

У роки незалежності України нестабільний соціоекономічний стан у державі спричинив зміну життєвих пріоритетів та духовних цінностей. На ваги поставили матеріальні потреби, які стали переважати над духовно-моральними цінностями. Атмосфера низького рівня культури, розквіт насилля, корупції, занепад моральності стали викликати відповідну реакцію дітей та підлітків у взаємовідносинах одне до одного, що виражалося через цинічне поводження, егоїзм, агресивні відносини, низький рівень моральності, жорстокість, байдужість тощо. Шляхом виходу із духовної кризи, яка охопила всі сфери суспільного життя, у масовій свідомості українців постає виразне розуміння того, що одним із діючих засобів подолання наслідків є “звернення до багатого духовно-морального потенціалу нашої країни, до споконвічних моральних цінностей” [54, с. 112–116].

Теоретичний пошук моделі морально-духовного виховання в наш час має власні позиції на всіх рівнях та в усіх його аспектах: нормативно-правовому, змістовному, науково-методичному, теоретико-методологічному, історико-педагогічному тощо.

При формуванні в учнів основної школи цінності піклування про іншу людину з урахуванням їх культурних потреб, духовного та морального виховання необхідними є розуміння, підтримка з боку однолітків, друзів, рідних у всебічних ситуаціях тощо. А для повнішого розкриття нашої проблеми потрібно простежити генезис у змісті поняття “піклування” в соціально-педагогічному, соціально-психологічному, соціально-філософському, історичному контекстах.

Так, термін “піклування” найбільш часто поєднується з терміном “опіка”. Це ми знаходимо в багатьох юридичних та соціально-педагогічних джерелах.

У Соціально-педагогічному словнику [199] подано визначення поняття “опіка” і “піклування” як ідентичної форми сімейного виховання. Воно пояснюється таким чином: опіка встановлюється над дітьми, яким немає чотирнадцяти років, а піклування – над дітьми від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка встановлюється протягом місяця з моменту, коли стало відомо, що неповнолітній знаходиться без захисту. Термін “піклування” пояснюється як форма охорони особистих, майнових прав та інтересів недієздатних громадян; форма влаштування дітей-сиріт і дітей, що залишились без батьківського піклування, з метою їх утримання, виховання і освіти, а також захисту їх прав та інтересів [199].

Однак таке пояснення розкриває зміст цього поняття не з позицій піклування про духовний світ людини, а як піклування про недієздатну особу якій необхідний піклувальник. Встановлено, що піклувальник буде займатися її матеріальним забезпеченням, тобто облаштуванням особистих, майнових прав та інтересів, її утриманням, вихованням, контролем при отриманні освіти у тому випадку, якщо вік цієї дитини до вісімнадцяти років. Піклувальник захищає права та інтереси недієздатної особи в разі потреби або прохання. Ці аспекти змісту терміну “піклування”, як ми вважаємо, мають юридичне, змістове навантаження, тоді як виховний аспект цього поняття залишається майже не розкритим. Мова йде про захист матеріального благоустрою людини як соціо-біологічної істоти, на разі її внутрішній стан, потреби, про невирішені питаня, щодо духовної рівноваги, які б допомагали людині швидше адаптуватися в навколишньому соціумі, досягти гармонії свого існування, не йдеться.

У науковій літературі існують різні підходи до тлумачення терміна “піклування”, але вони є лише його основою, тобто омонімом до самого терміна. Так, наприклад, звертаючись до Великого українського словника сучасної української мови [35, с. 788; 872], знаходимо схожі терміни до терміну “піклування”: піклувальник – той, хто піклується про кого-небудь, що-небудь; дбайливець (чоловічий рід); піклувальниця – те саме, що й піклувальник, лише в жіночому роді; піклування – означає дію, що за значенням пояснюється як піклуватися про кого-небудь, що-небудь; піклуватися (піклуюся, піклуєшся) про кого-що, за кого-що, ким-чим. Виявляти увагу, турботу про потреби його або її, чого-небудь. А в іншому поясненні (розумінні) – виявляти неспокій з приводу влаштування кого-небудь, чого-небудь, клопотатися про когось-щось.

Ще одне пояснення терміна “піклуватися” розкривається як здатність до певних дій, а саме: “дбаючи про кого-небудь, що-небудь, робити послуги, допомагати, створювати необхідні умови, бути в стані тривоги, тривожитися, хвилюватися через кого-небудь, що-небудь” [35, с. 788].

Тісно пов’язане із терміном “піклування” поняття “попіклуватися”. Його розуміють як виявлення уваги до чиїх-небудь потреб, допомоги в чому-небудь. “Попіклуватися – чим, про що, виявити турботу про забезпечення кого-небудь, чого-небудь чимсь, подбати про що-небудь” [35, с. 872].

Отже, усі вище описані поняття можна віднести до пояснення функціонального навантаження терміна “піклування”. Але в переважній більшості випадків відокремленого тлумачення терміна “піклування” від терміна “опіка” не є прийнятим. Лише в латинському словнику термін “піклування” має дещо інше змістове значення. Так, при перекладі з латинської мови словосполучення ”curo, āvi, ātum, āre” – розглядається як “лікувати, доглядати”. З чого ми можемо припустити, що значення “лікувати, доглядати” може означати не лише медичний аспект, а й аспект психологічний, тобто: лікування душі, а не лише тіла та певних ушкоджень, догляд за будь-яким станом людини або вчасна моральна, духовна та взагалі всебічна підтримка особистості [113]. На наш погляд, сьогодні це має більшу актуальність, ніж формальна юридична сторона значення “піклування”.

Зазначимо, що у Великому тлумачному словнику сучасної української мови [28] “піклування” означає яку-небудь дію, що пояснюється як піклуватися про кого-небудь, що-небудь. І лише у співпарі з тлумаченням терміна “опіка” термін “піклування” стає більш містким.

Якщо розглядати це поняття в історичному контексті, то в енциклопедичному словнику Ф. Брокгауза та І. Єфрона, що датується 1897 роком, ми знаходимо таке визначення: “Опіка − організація юридичного захисту і піклування про особистість та майно недієздатних членів громадянського суспільства” [268, с. 4].

Отже, термінологічне поле поняття “піклування” на сьогодні в більшості наукових праць розроблено в юридичному аспекті. У філософських, соціологічних та педагогічних словниках поняття “піклування” залишається майже не розкритим. За думкою автора словникової статті (В. Нечаєв), ті малолітні діти, які після смерті батька залишилися “під опікою інших родичів і продовжували жити під дахом тієї ж сім’ї, знаходили в ній собі захист; але такого захисту не мали ті, в сім’ї яких дорослих не було” [194, с. 4; 621]. Автор вважає, що опіка над неповнолітніми дітьми була типовою формою, що існувала в епоху великої патріархальної сім’ї. У цих визначеннях ми бачимо, що термін “опіка” підмінюється терміном “піклування”, оскільки акцент робиться саме на тимчасовому перебуванні дитини, яка опинилася в складних життєвих обставинах, у сім’ї інших людей – опікунів, піклувальників, які мають із дитиною кревні стосунки. З чого ми робимо висновок, що ще з кінця ХІХ століття ці терміни вважалися майже ідентичними.

Ми вбачаємо різні підходи до тлумачення терміна “піклування”, що зумовлено різними світоглядними установками. Так, інститут опіки та піклування в римському праві є тісно пов’язаним з питаннями компенсації дієздатності людини. Звіт правових установлень у римському праві складав два різні інститути, що мали компенсувати часткову або повну недієздатність людини.

Опіка (з італійської tutela – захист) – правовий інститут, компенсував часткову недієздатність осіб, які в силу віку чи статі не могли самостійно здійснювати правову діяльність, тоді як піклування (з італійської, латинської cura – догляд) – правовий інститут, що мав компенсувати повну недієздатність осіб, які за природою своєю не є дієздатними через особливого роду особисті недоліки (психічні, моральні, фізичні) [271, с. 54].

Як свідчить аналіз даного переліку терміна “піклування” в зарубіжних дослідженнях та зарубіжній словниковій літературі, піклування набуває інших смислових значень. Так, у словнику російської мови термін “піклування” розуміється в трьох значеннях.

Перше значення розкривається як “піклування про особисті та майнові права недієздатних осіб (малолітніх, душевнохворих тощо), а також нагляд за ними, що покладається державою на кого-небудь та здійснюється під контролем державної влади” [113], [194, c. 621].

У цьому ж словнику поняття піклування поєднується із опікою. Зокрема, друге значення опіки зводиться до вказівки на те, що вона здійснюється декількома особами чи закладом, на які покладається піклування, спостереження.

Третє значення поняття піклування також зводиться до її змістовної характеристики опіки – турбота [113], [194, c. 621].

Тлумачний словник Д. Ушакова [215] термін “піклування” розкриває в декількох варіантах. Зокрема, розкрито його функціональне навантаження. Важливо, що слово “попечение” (рос.) перекладається як “піклування” і в українській мові в множинному числі не вживається. Під час аналізу терміна “піклування” ми знайшли такі термінологічні ознаки: суб’єкт піклування (“попечитель” – рос.); форма існування інституту піклування (“попечительство” – рос.).

Ми опрацювали декілька порівнянь у науковій літературі. По-перше, його застарілу форму вживання: товариство піклування про людей похилого віку; надання заступництва і допомоги, охорона чого-небудь або чиїх-небудь інтересів. По-друге, його найбільш вживану форму в розмовному жанрі, що має протилежний смисл: відкласти піклування; перестати думати, дбати про що-небудь [215]. По-третє, як певну особу (суб’єкта піклування, що здійснює певні дії), а саме: “попечитель” (рос.), українською “піклувальник”, “піклувальниця”, має офіційний опис у більш історично-юридичному контексті. Наприклад, у словнику Д. Ушакова ми знаходимо два значення терміну “піклувальник”: 1) особа, яка призначається органами опіки для піклування та керівництва діями неповнолітнього чи недієздатного і перебуває в безпосередньому контакті з об’єктом піклування; 2) посадова особа (у відомстві освіти дореволюційного періоду) керувала мережею установ якого-небудь відомства на місцях або управляла окремою установою, навчальним закладом. До них відносилися піклувальники богоугодних закладів, піклувальники навчальних округів [215].

Також у даному словнику “попечительство” – (рос.) виступає як порівняльна офіційна характеристика опіки. Її розкривали як систему заходів для опіки і керівництва діями неповнолітніх або недієздатних (заснувати над неповнолітнім або недієздатним опікування; положення про органи опіки та піклування).

Також піклування розглядалося як соціальна інституція (благодійна установа для надання допомоги, наприклад: міське піклування про бідних); як професійна посада: “отримати піклування, посада піклувальника” [215].

При розкритті соціально-філософського контексту поняття “опіки та піклування” потрібно вказати на те, що тема турботи людини про іншу людину є однією з центральних проблем соціальної філософії: “Соціальна філософія на місце конкретно-історичного суспільства ставить і вивчає її ідеалізований об’єкт, ідеалізовану модель суспільства. Ясно, що ідеалізована модель відрізняється від живого суспільства. Але в ідеалізованій моделі відбиваються основні властивості конкретного суспільства, необхідні зв’язки і відносини, очищені від випадкових та неістотних властивостей, зв’язків та відносин. Теоретичний аналіз дозволяє в ідеальній моделі розкрити суть конкретно-історичного суспільства” [242, с. 396].

Категорія турботи, за М. Хайдеггером, є спорідненим для досліджуваного нами поняття – “піклування”. Означена категорія, як вважав філософ, виявляється у бутті присутності. У “Листі про гуманізм” він писав про те, що турбота є поверненням людини її сутності, повернення людині (homo) людяності (humanitas). До онтологічного сенсу турботи філософ відносив власну здатність присутності бути цілісним. Також турботу М. Хайдеггер наділяв такою ознакою, як часовість. Структура турботи, як визначав філософ, була приведена до екзистенційної формули: вже-буття-вперед-себе-у (світі) як буття-при (внутрішньо-вимірно зустрічному сущому). Турбота, за його думкою, не вибудовується через категорії реальності, турбота вже приховує феномен самості в собі. Правомірною М. Хайдеггер вважав тезу про те, що вираз “турбота про самого себе” в його зіставленні з дбайливістю як турботою про інших є тавтологією. На його думку, людина-самість все частіше та гучніше говорить “Я–Я”, бо по суті вона не є власне нею самою і ухиляється від власної здатності-бути. Турбота, як підкреслював М. Хайдеггер, не вимагає фундації в самості, але екзистенціальність як конститутив турботи надає онтологічний пристрій само-стояння присутності, до якого, відповідаючи повному структурному змісту турботи, належить документальне падіння його буття в несамо-стоянні. Отже, у структурі турботи є включеним феномен самосного, і через його прояснення, як вважав філософ, можлива інтерпретація сенсу турботи, в якості якої М. Хайдеггер визначає буттєву цілість присутності [247].

Ми вбачаємо основним для визначення наукової проблеми нашого дослідження в соціально-філософському контексті такі поняття, як “піклування”, “соціалізація”, “турбота” тощо. Прояви турботи як нематеріальної цінності сприяють соціалізації будь-якої людини, а в тих складних випадках, на думку Г. Бевз, особливо тоді, коли дитина залишається без батьківського піклування, сприяють побудові “соціального інституту опікування дитини” [10], [247, с. 9]. Актуальною є думка Г. Бевз про те, що в проявах турботи, піклування важливими є і нематеріальні цінності, які сприятимуть швидкій адаптації та соціалізації будь-якої людини. Отже, піклування про розвиток іншої людини як особистості, де інша точка зору допоможе в розв’язанні того чи іншого питання, інший погляд на проблеми, які для конкретної людини не мають вирішення, знайдуть всебічну підтримку опікунів, соціальних педагогів, практичних психологів та ін.

У соціально-педагогічному контексті піклування розкривається як форма охорони особистих, майнових прав та інтересів недієздатних громадян. Натомість ми вбачаємо, що піклування може мати ширше розкриття свого значення, а не лише обмежуватися забезпеченням матеріальної сторони недієздатних громадян. На нашу думку, кожна людина, дитина має право на піклування про неї з боку іншої людини. Піклування має здійснюватись не лише про недієздатних громадян чи дітей до вісімнадцяти років.

Якщо більш детально розглядати поняття “піклування” в соціально-педагогічному контексті, то знову ж таки ми бачимо, що поняття “опіка” та “піклування” споріднюються та їх розглядають як такі, що виконують однакові функції. Так, у словнику із загальної та соціальної педагогіки О. Воронін надає таке визначення: “Опіка (піклування) – це форма охорони особистих і майнових прав та інтересів недієздатних громадян; форма влаштування дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, з метою їх утримання, виховання та освіти, а також захисту їх прав та інтересів. Поняття “опіка” і “піклування” як форми сімейного виховання ідентичні. Опіка встановлюється над дітьми, які не досягли віку чотирнадцяти років; піклування – над дітьми у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка встановлюється протягом місяця з моменту, коли стало відомо, що неповнолітній знаходиться без захисту” [42, c. 67–68].

Отже, терміни “піклування” та “опіка” в даному словнику вважають ідентичними, однак їх розділяють на два вектори, один з яких спрямовується на захист особистих та майнових прав лише недієздатних громадян, які не досягли чотирнадцятирічного віку, а інший – є формою устрою дітей, які з різних причин залишилися без батьків з метою їх утримання, виховання та освіти, а також захисту прав та інтересів таких дітей.

Визначення термінів “піклування” і “опіка” надає О. Безпалько: “Піклування і опіка встановлюються для виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей” [15, с. 71].

Отже, розглянувши сутність соціально-педагогічного контексту терміна “піклування”, ми розуміємо, що всі вище описані тлумачення приводять до розкриття понять “опіки та піклування” лише про матеріальний та правовий захист недієздатної людини або дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах (сиріт тощо). Натомість піклування про духовний, психологічний стан іншої людини у більшості словників майже не розкрито. Така тенденція спостерігається і у іноземних словниках.

Так, під час опрацювання словника англійської мови ми знаходимо термін “care”, що перекладається як український термін “піклування” і розуміється як дбати, турбуватися [195].

Але така тенденція простежується не у всіх іноземних словниках. Наприклад, у тлумачному словнику польської мови термін “піклування” “troska” розкривається в декількох напрямах. У словнику розглянуто значення цих напрямів стосовно терміна “піклування” а саме: “занепокоєння, викликане складною ситуацією, або очікування такої ситуації”, “ситуація, в якій ми очікуємо такі почуття”; “догляд для когось, або щось вимагання”, “догляд з любов’ю, допомагати турбуючись щоразу”; “турбуватися, трішки хвилюватися”, догляд за дитиною з особливими потребами [214].

Термін “піклування” зустрічається в зарубіжних наукових працях. Підкреслимо, що ми зівштовхнулися із різними думками, іноді і навіть протилежними. Так, Девід Хейд вважав, що піклування про іншу людину є особливим видом відхилення від особистої гідності [276, с. 6].

Науковець визначав цю проблем з двох сторін. Він вказував на те, що слід бути і благорозумним (тобто потрібно турбуватися про власні інтереси), і альтруїстичним (тобто турбуватися про інтереси іншої людини).

У його працях чітко простежуються такі поняття, як борг, добробут. Але для просування загального добра у світі, на думку науковця, потрібно самій людині бути максимально щасливою і задоволеною [276, с. 6].

Питання піклування про іншу людину в роботах іншого науковця Д. Сміта, тісно пов’язується зі ставленням до людей, які сповідують іншу віру. Піклуватися, як вважав Д. Сміт, потрібно про всіх людей, а не тільки про тих, релігійні принципи яких є близькими. Отже, нам імпонує його вислів про те, що піклування має здійснюватися за будь-якою людиною, яка цього потребує, незалежно від її віросповідання [279, с. 221].

Питання піклування про дитину з боку матері розглядали Джон МакГі та Френк Меноласкіно. Піклування, на їх думку, подає надію, надає гарний старт для активних дій дитини. Самий процес піклування здійснюється через діалог: “Мати несе дитину і дає любов та прихильність. Це виховання охоплено сім’єю. Залежить, як немовля, віддаючись, конкретизується при годуванні матір’ю, притискаючись при купанні і співі… Дитина посміхається, воркує і тягнеться. Ці ознаки діалогу і любові… Акт любові з іншим дає життя тому, хто любить, і тому, кого люблять. Говорити слова любові, проявляти ознаки і символи кохання, бути коханим потрібно для того, щоб любити. Діалог означає зближення. Це зближення людей одне з одним у дусі солідарності” [277].

Отже, прояви піклування можуть здійснюватися через діалог завдяки актам прояву любові.

За думкою науковців, піклування означає наше визнання та повну обізнаність про іншу людину. Піклування є процесом віддавання іншій людині власної турботи, потреби у спільному діалозі. “Турбота означає наше визнання і повну інформованість самоцінності іншої людини. Це процес піклування, ґрунтуючись на нашому визнанні того, що інша людина, незалежно від потреб, заслуговує поваги і розглядається в її людській цілісності… Піклування є процесом, який включає в себе наші власні можливості і виконання – найбільший дар бути корисним для іншого…” [277]. Погоджуючись із висловом, ми бачимо таку ознаку піклування, як процесуальність.

На думку М. Вайсмерк, Д. Джакомо, піклування тісно пов’язане із особистісним оцінюванням міцності зв’язків з боку іншої людини. Так, одна людина може оцінити тісний зв’язок як інтимний, в той час як інша людина може оцінити тісний зв’язок як нав’язливий. Одна людина оцінює піклування як позитивне явище, інша – як негативне. На думку науковців, цінність піклування є тісно пов’язаною з емоційними станами людини. Людина, яка оцінює близькість негативно, може сердитися, якщо інша запитує її про особисте життя. Людина, яка оцінює близькість позитивно, може реагувати на піклування із захопленням [275]. Отже, окрім процесуальності піклування, як її певної функції, можемо додати і функцію оцінювання, що має стати передумовою для здійснення акту турботи, любові.

Повага гідності кожної людини є ключовими під час здійснення піклування. Вихователі, за Д. Річардс, мають визнати і це значення у відносинах, коли вони надають допомогу. Люди, які потребують піклування, мають ті самі права і захист, як і інші люди в суспільстві [278].

Турбота та піклування про іншу людину в Роберта Уітноу виступають як акти доброти. Автор доводив важливість волонтерської роботи в суспільстві для конкретних осіб, визначив глобалізаційні проблеми, з якими стикаються добровольці. Вивчаючи ці питання в історичному аспекті, Р. Уітноу визначав, що в 1830-х і 1840-х роках значення приватної благодійності та індивідуальне співчуття до іншої людини було поставлено під сумнів. Соціальні програми, урядові реформи, економічний прогрес і навіть революція – все це надавало окремим верствам населення більшу надію, ніж скромна допомога добровольців. Разом із цим, як писав Р. Уітноу, безпосередня участь у рухах надихала деяких людей на широкі політичні мрії. Вони були більше здатні підтримувати віру про те, що прогрес поодинці дозволить вирішити більшість їхніх проблем. У результаті запровадження державних програм, які не були ефективними, громадяни більше стали сподіватися на допомогу добровільного сектора.

У центрі уваги автора – громадська діяльність організацій, що працюють на індивідуальному рівні: “це надія, що яскраво світить на індивідуальному рівні, менш яскраво представлена для вирішення великих проблем, які є в нації в цілому. Допомога іншим вимагає від нас оптимістично дивитися на майбутнє…” [280], [59]. Вважаємо особливо актуальними думки Р. Уітноу у даний час, у період войовничих дій на сході нашої країни, у період здійснення актів доброти сучасних волонтерів, які без будь-якої винагороди здійснюють доброчинну важку роботу.

Питання виховання учнів як головний інструмент для розвитку людини у суспільстві підіймає Франко Нембріні. Італійський педагог, ректор школи “Ла Транча” вказував на те, що виховання не може бути зведеним до передання знань, воно не передається і моральним авторитетом вчителя, який має гарну поведінку. У його педагогічній концепції – ідея ціннісного ставлення до іншої людини – визнавати цінність іншої людини, стверджувати її цінність, визнаючи при цьому цінність реальності. Початок виховання, за автором, проявляється у здатності “показати щось настільки прекрасне і дивовижне, що перекидує учня з учителем у мовчання, позбавляє його дару мови і закликає до того, щоб розділити його з друзями” [139, с. 7–8]. Ф. Нембріні вказував, що сучасні знання передаються технологічно, що дещо відводить від процесу виховання, яке раніше нав’язувалося через моральний авторитаризм [139, с. 197]. Автор вказував, що педагог має навіть на помилку, що здійснена учнем, дивитися з любов’ю. У той же час зайвий сентименталізм та потурання з боку вчителів, згідно з Ф. Нембріні, не приводять до позитивних результатів у вихованні: “Вони тільки здаються добром, але насправді − зло, вони перешкоджають реальному виправленню, заважають здійснювати кроки в потрібну сторону, здійснювати шлях” [139, с. 202].

Отже, у загальновживаному розумінні термін “піклування” ми визначаємо, насамперед, як вияв доброчинних дій для іншої людини, активізацію думок про її духовний розвиток як особистості, а не лише покращення матеріального становища. Вважаємо, лише сильна духом особистість може контролювати свій духовний розвиток, душевний спокій, врівноваженість, має можливість подивитися на проблеми або ситуації, в яких вона опинилася, з іншого боку та знайти вихід. Однак дедалі все більше людей, дітей потребують піклування про себе, але не всі індивіди можуть визнати, що їм необхідне піклування з боку інших людей, яким вони не байдужі та які зможуть дійсно попіклуватися про них, надати допомогу будь-якого типу та характеру, подбати про все те, що їм не дає спокою; вони зможуть прийняти чи не приймати допомогу з різних причин (боязкість, сором’язливість, слабкість тощо).

Невід’ємним компонентом сучасної системи освіти і виховання учнівської молоді є формування духовної культури особистості, її ціннісного світогляду. У педагогічній системі К. Ушинського вказано на важливе місце теорії про мету виховання, яке визначалося вченим як підготовка людини до життя та праці, формування у людини почуття обов’язку та виховування у патріотизмі [236]. Духовний розвиток, увага до підвищення рівня соціального здоров’я, гармонії в міжособистісних стосунках складають основу комунікативних процесів для повноцінного існування людських взаємин.

Концепція національно-патріотичного виховання дітей і молоді [97], Національна доктрина розвитку освіти [224; 123] визначають важливість формування ціннісного світогляду сучасної молоді. Пріоритетним завданням сучасної освіти є навчання дитини таким якостям та особистісним рисам, як відповідальність, гідність, людяність. Дитинство в житті кожної людини проходить по-різному: одні діти мають все, про що мріяли (любов та увагу батьків, іграшки, одяг, відпочинок сім’єю тощо), інші можуть лише вірити в те, що колись і про них будуть піклуватися батьки, не думаючи про все інше, а деякі зовсім не цінують того, що в них є, просто нехтують усім. Однак глибоко в душі кожна дитина мріє, бажає, чекає на гарні взаємини, любов з боку оточуючих. На сьогодні ми бачимо кризу в стосунках між людьми, а отже, можемо бачити нехтування такою цінністю, як піклування про іншу людину. Тому пріоритетним та необхідним для сучасного вчителя є завдання формування в учнів означеної цінності.

Однак нам необхідно розкрити сутність поняття “цінність” та визначити його зміст. Поняття “цінність”, згідно словникових статей, розглядається як одна з основних понятійних універсалій філософії, яка означає складові внутрішніх переживань особистості: “в найзагальнішому вигляді, – як вказують автори словникової статті “Цінність” – формалізація, “атомарних” складових найбільш глибинного шару всієї інтенціональної структури особистості – в єдності предметів її прагнень (аспект-майбутнього), особливого переживання-володіння (аспект справжнього) та зберігання свого “надбання” в тайниках (безмежжі) серця (аспект минулого), – які конституюють її внутрішній світ як “унікально-суб’єктивне буття” [140, с. 320-321]. У наукових роботах поняття “цінність” розділяється як цінність речей і цінність особистості. Так, можна звернутися до ідей цінності особистості (Локк Дж. [118], Ф. Хатчесон [248], А. Шефтсбері [263]), “цінностям і гідності людини” (Б.Мандевиль [121]), цінності та сенси (А. Мікешина [126]), а також цінності людинолюбства як морального почуття (Д.Юм [270]). Зокрема, науковець вказував на окремі приклади чесноти й вади, виділяючи при цьому “позитивні і негативні цінності”. Також слід враховувати і положення Д. Юма про те, що слід розрізняти “цінності-для-себе” і “цінності-для-іншого”, про що філософ писав: “…Все, що так чи інакше є цінним, настільки природно потрапляє в рубрику корисного або приємного, що нелегко уявити собі, чому ми маємо завжди шукати ще чогось і розглядати “те питання в якості предмета ретельного дослідження, або пошуку. Та оскільки кожна корисна або приємна річ має володіти заданими властивостями по відношенню або до самої цієї особистості, або до інших людей, то повне зображення або опис гідності здається чимось виникаючим настільки ж природно, як тінь, що відкидається сонцем, або образ, що виникає від відображення чогось в воді…” [140, с. 311–312].

Розрізняють три рівні ціннісної реальності. Так, перший рівень вказує на те, що має ринкову ціну (з нім. mаrktprеis – ринкова ціна), тобто педагогічні вміння і старанність у праці, за що в результаті можна отримати нагороду, яка може бути будь-якою, не обов’язково матеріальною. До другого рівня віднесли те, що має афективну ціну (з англ. affektionspreis – афективна ціна), у нашому дослідженні це – необхідне володіння педагогічною дотепністю, живою уявою, мати почуття гумору. Третій рівень вказує на те, що необхідно мати та володіти такими складовими, як: гідність, внутрішня цінність (з нім. innere wert – внутрішня вартість), що зможуть спонукати до моральних вчинків самі людські індивідуальності [140, с. 320–322].

У нашій роботі ми дотримуємося третього рівня в ієрархії цінностей реальності, оскільки виховна діяльність педагога орієнтується, перш за все, на мотивацію учнів до здійснення моральних вчинків по відношенню до інших людей, що безпосередньо розвиває саму людську індивідуальність.

Піклування про іншу людину як цінність (а не тільки соціальне піклування про “слабку” та “нужденну” людину як необхідність) відображає сильні духовні ознаки людської культури. Бути корисним для іншої людини є ідеєю, що має сенс для дії кожного, і, мабуть, саме тому концепти співчуття, підтримки не тільки у важкій ситуації, а й у ситуації успіху мають бути закладені у вихованні та розвитку гармонійної людини. Саме тому ідея піклування про іншу людину як цінність набуває сьогодні особливої ваги. При цьому реальністю є те, що вже майже сталим у багатьох дисертаційних роботах, законодавчих актах є поняття “діти, що позбавлені батьківського піклування”. Ми вбачаємо, що для зростання особистості це є згубним і згубним вже є те, що на свідомому рівні суспільство визнає складність невирішеної проблеми. Батьки, які не можуть виховувати власних дітей, є позбавленими від актів любові, доброти і турботи про них, як і самі їхні діти. з цього випливає, що така тенденція вже є певною нормою для гуманного суспільства. Наприклад, у такому документі, як Роз’яснення Міністерства Юстиції України (від 13.07.2011 р.) “Соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”, йдеться про те, що однією з найвищих соціальних цінностей держави є соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування [198]. При цьому в документі наголошується, що соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в Україні є одним із головних обов’язків держави та основним напрямом правової політики держави. У Цивільному кодексі України завданнями опіки та піклування є забезпечення особистих немайнових та майнових прав інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов’язки [253, с. 1].

Ці та інші окреслені нами ідеї отримали розвиток у концепції соціальної турботи як ціннісного, що вбирає до себе такі категорії, як справедливість, співчуття, активність, спільність у вирішенні питань людини та проблем людяності. Так, О. Цибулевська писала про те, що соціальна турбота є активністю, що розгортається між людьми з приводу вирішення проблем, що виникають в результаті їхнього спільного життя. Об’єктом такої турботи, на її думку, має бути людина, яка не здатна без сторонньої допомоги вирішити свої соціально-психологічні, духовні, матеріально-економічні та інші проблеми [254]. Отже, ми бачимо, що людина, яка може вирішити власні проблеми самостійно, стає відчуженою від соціальної турботи, від піклування, що значно порушує її права. Парадоксально, але виявляється, що до звичайної людини, яка може піклуватися про себе та не має будь-яких недоліків, піклування не є таким потрібним, але ми вважаємо, що будь-яка людина потребує піклування, адже без уваги до неї неможливо сформувати почуття власної гідності, яке є ключовим у духовно-моральному житті людини, у її діалозі із іншими. Отже, така цінність, як піклування про іншу людину, на сьогодні потребує подальших теоретичних розвідок та осмислення.

На наш погляд, у феномені піклування має органічно поєднуватися справедливість, співчуття, бажання і потреба допомогти іншому. Це живе у свідомості людини з уявленнями про справедливість та виникає не тільки з одного жалю або раціональності та корисливості. З цього постає, що головним завданням піклування про іншу людину має бути гармонізація відносин у стосунках людини з оточуючими, навколо саме цих стосунків мають інтегруватися і культурні механізми, серед яких − правозахисний, саморозвивальний, самодіяльний, координувальний. Кожен із цих механізмів, на нашу думку, має бути закладений у систему виховних програм із сучасною молоддю, у зміст виховних методик і технологій. Отже, у змісті цінності піклування про іншу людину постає системність, що має забезпечувати цілепокладання та результативність. Вважаємо, що гармонізація відносин між людьми на засадах цінності піклування підвищить якість суспільного життя, наситить та примножить нематеріальну духовну спадщину людства.

Таким чином, недостатня теоретична висвітленість терміна “піклування про іншу людину” саме з боку ціннісного аспекту в педагогічній науці зумовлює необхідність її обґрунтування. Для вирішення проблеми нашого дослідження важливим є близькість до розглядуваного поняття “піклування про іншу людину” таке значення, як турбота. Але сама категорія “турбота”, як свідчить семантичний аналіз словників, є ширшим, ніж поняття “піклування про іншу людину”, оскільки тлумачиться з різних позицій: як неспокійні думки, міркування про забезпечення, здійснення чого-небудь, про задоволення якихось потреб і тощо; як активні дії, справа, завдання, робота і тощо, пов’язані з неспокоєм, клопотом; як увага до чиїхось потреб; піклування про кого-небудь, що-небудь тощо.

У змісті терміна “піклування про іншу людину” ми враховуємо його ціннісне навантаження, що становить певну складність для розуміння вчителями загальноосвітніх навчальних закладів, і, отже, для його свідомого формування в учнів. Для цього терміна характерними є такі ознаки, як просторовість (піклування про іншу людину потребує визначення певного простору для здійснення активних дій та вчинення моральних актів), динамічність (піклування про іншу людину не виявляється у статичній формі, воно насичене рухом, дією, інтенсивним або повільним розвитком), альтруїстичність (піклування про іншу людину в ідеальному варіанті передбачає вчинення безкорисливих моральних актів, позиція взаємного обміну певними послугами за типом “я – тобі, але ти − мені” містить у собі інший, відмінний від альтруїзму сенс), природність (піклування про іншу людину закладене самою природою, бажання допомогти близьким людям – дітям, батькам через вираження прихильності та любові), соціальність (забезпечення стабільного існування суспільства зумовлене зростанням стабільного стану всіх його членів, що утворюється сумою успіхів кожної особистості через досягнення спільних цілей) процесуальність та оцінювання тощо.

Отже, сутність поняття “цінність піклування про іншу людину в учнів основної школи” з позицій його ціннісного навантаження розкриває три аспекти: думка про іншу людину як представника цілісного суспільства; увага до іншої людини та її потреб, емоцій, інтересів та цінностей; здійснення для будь-якої людини безкорисливих моральних вчинків. Отже, до структури даного поняття ми можемо віднести когнітивний, емоційно-ціннісний та поведінково-діяльнісний компоненти.

У контексті нашого дослідження означені компоненти поєднують комплекс складників, які містять знання особистості щодо цінності піклування про іншу людину. Наявність поглиблених знань в учнів основної школи про цінність піклування спонукає до емпатійних відносин та спрямовує їх на доброчинні дії.

Емоційно-ціннісний компонент проявляється завдяки емпатії до інших людей, уваги учнів основної школи до їхніх потреб для виявлення позитивних емоцій та задоволення інтересів іншої людини.

Третій компонент структури поняття “формування цінності піклування про іншу людину в учнів основної школи” – є поведінково-діяльнісний, який характеризує діяльність учнів основної школи (здійснення ними гідних вчинків, добродіянь) та їх поведінку загалом.

Отже, когнітивний, емоційно-ціннісний та поведінково-діяльнісний компоненти структури поняття “формування цінності піклування про іншу людину в учнів основної школи” у нашому дослідженні нададуть можливість підліткам у більшості здійснених ними гідних вчинків, добродіянь тощо показати високий рівень сформованості означеної цінності.

Для формування цінності піклування про іншу людину ми також враховували положення про сенситивність як оптимальне врахування умов підліткового віку для розвитку певних властивостей – піклуватися, хотіння піклуватися та прояву волі до вчинку-піклування.

Проблемами змін, що відбуваються саме в цьому віці, їхніх вікових характеристик та особливостей підлітків займалися І. Бех [16; 17; 19], П. Блонський [22], Л. Божович [24], Д. Бокум, Г. Крайг [103], С. Виготський [36; 37], Я. Гошовський [167], О. Губко [52], Л. Долинська [188], Т. Драгунова [63], Д. Ельконін [266], Е. Еріксон [269], Д. Зіглер [252], В. Казаков [80], Н. Ковальов [90], Л. Кондратьєв [80], А. Краковський [104], М. Матюхіна [90], З. Огороднійчук [188], Г. Олпорт [145], К. Патріна [90], A. Реан [176], О. Скрипченко [188], Д. Фельдштейн [171], Е. Фромм [82], С. Холл [250], Л. Хьелл [252], І. Шаповаленко [262] та ін.

Відзначимо, що ще Л. Толстой даний віковий період характеризував як “пустелю отроцтва” – руйнівну, спустошуючу фазу, протягом якої підліток остаточно зживає своє дитинство [216].

Двома основними рисами характеризував віковий період Л. Виготський: “По-перше, – зазначав вчений, – це є період ламання і відмирання старих інтересів і, по-друге, період визрівання нової біологічної основи, на якій згодом розвиваються нові інтереси” [47, с. 24].

При формуванні цінності-піклування у підлітків слід враховувати закони розвитку і побудови вищих психічних функцій, сформульовані Л. Виготським, а саме: “закон переходу від безпосередніх, природних форм і способів поведінки до опосередкованих, штучних, що виникли в процесі культурного розвитку психічних функцій” [47, с. 221]; “відносини між вищими психічними функціями були колиcь реальними відносинами між людьми; колективні, соціальні форми поведінки у процесі розвитку стають способом індивідуального пристосування, формами поведінки і мислення особистості”; “закон переходу психічних функцій ззовні всередину … оскільки в дванадцять – п’ятнадцять років виникає свідомість, що існує внутрішній світ і в інших людей” [47, с. 221–229].

Також у підлітковому віці, за думкою Л. Виготського, розпочинається реконструкція стосунків зростаючої особистості та її оточення. Вчений доводив, що в цьому віці настає криза перехідного віку, сутність якої полягає у перебудові системи стосунків. Закономірність, яку сформулював Л. Виготський, є базовою для нашого дослідження: “чим яскравіше та енергійніше протікає криза системи стосунків, тим продуктивнішим стає процес формування особистості” [46]. З цього випливає, що виховний процес під час позакласної роботи слід наповнити яскравими подіями, справами, які вимагають віддачі енергії для здійснення гідних вчинків. При цьому під час позакласної роботи розвиток самосвідомості особистості є більш привабливим, адже формується “Я-образ” підлітка як “Я – особистість”, що є більш важливим, ніж “Я – учень”.

У підлітковому віці спостерігається підвищена сприйнятливість психічних функцій до зовнішніх впливів. Це відноситься до впливу вчителя на учнів під час виховної роботи. Відмітимо, що Б. Ананьєв розкривав сенситивність “як тимчасові комплексні характеристики, які корелюють функції, сенсибілізовані до певного моменту навчання” і як наслідок “дії дозрівання функцій і відносній сформованості складних дій, що забезпечують більш високий рівень функціонування мозку” [3, с. 323–333].

Усвідомлення особистісного зростання підлітком проходить під час розкриття різноманітних форм самоствердження. Так, рівень його активності зростає завдяки самопізнанню та самоаналізу, розкриваючи здатність до самовиховання. Однак підліток ще не має цілісного “Я-образу”, тому його самооцінка більш мінлива і не завжди рівноцінна, проте вона стає більш диференційованою та стосується не лише поведінки, а окремих вчинків у конкретних соціальних ситуаціях [53].

Нові інтереси спонукають підлітка до психологічних переживань про себе та інших людей. Вони проявляються завдяки діяльнісному засвоєнню цінності піклування про іншу людину, що спрямовує цілі та підсилює мотиви піклувавльної поведінки та гідної діяльності як критерії оцінок і аналізу. Підлітки стають більш вимогливими до себе та більш уважними до інших людей. Під час розвитку підлітки починають активно та зацікавлено рефлексувати на себе соціальні події та вчинки інших людей.

Ще одним новоутворенням підліткового віку є розвиток рефлексії (І. Бех [19], Г. Олпорт [145], М. Рубінштейн [179], А. Реан [176], Д. Фельдштейн [171]). За визначенням А. Реан, рефлексія – це процес, що спрямовує особистість на аналіз, розуміння, усвідомлення себе: власних дій, вчинків, поведінки, мови, почуттів, здібностей, стосунків тощо [176, с. 336].

Динаміку розвитку рефлексії досліджував Д. Фельдштейн. Він вважав, що в десять, одинадцять років окремі вчинки виступають предметом рефлексивних очікувань підлітка. У дванадцять, тринадцять років для підлітків головним є аналіз рис власного характеру. Підлітку цікаво вивчати особливості взаємостосунків з людьми. Ця теза є співзвучною роботам Г. Олпорта [145, с. 30]. Автор диспозиціонального напряму в теорії особистості при вивченні цінностей орієнтувався на положення про шість основних типів цінностей як рис глибокого рівня (теоретична, політична, релігійна, економічна, естетична, соціальна). За Г. Олпортом, найвищою цінністю для індивіда соціального типу є любов людей як єдина найпридатніша форма людських взаємин. Важливо виявити за допомогою тесту вивчення цінностей саме ті риси, які притаманні підліткам, адже цінності є найбільш суттєвим у структурі особистості [145].