Дисертація

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

На правах рукопису

Шостак Ігор Олександрович

УДК 377.36.091+2:61:796

Формування культури здоров’я студентів медичних коледжів у позааудиторній діяльності

13.00.07 – теорія і методика виховання

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Науковий керівник:

Турчак Анатолій Леонідович,

кандидат педагогічних наук, професор

Кропивницький – 2017

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ. 3

ВСТУП.. 4

РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ЗДОРОВ’Я СТУДЕНТІВ МЕДИЧНИХ КОЛЕДЖІВ У ПОЗААУДИТОРНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ 12

1.1. Філософський і психолого-педагогічний аналіз ключових понять дослідження 12

1.2. Сутність та змістова характеристика процесу формування культури здоров’я студентів медичних коледжів у позааудиторній діяльності 28

Висновки до першого розділу. 46

РОЗДІЛ 2. СТАН СФОРМОВАНОСТІ КУЛЬТУРИ ЗДОРОВ’Я СТУДЕНТІВ МЕДИЧНИХ КОЛЕДЖІВ 49

2.1. Критерії, показники та рівні сформованості культури здоров’я студентів медичних коледжів ……………………………….…………………..49

2.2. Організація та результати констатувального етапу експерименту 60

Висновки до другого розділу. 75

РОЗДІЛ 3. ОПТИМІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ЗДОРОВ’Я СТУДЕНТІВ МЕДИЧНИХ КОЛЕДЖІВ У ПОЗААУДИТОРНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ 79

3.1. Обгрунтування педагогічних умов сформованості культури здоров’я студентів медичних коледжів. 79

3.2. Реалізація та перевірка ефективності педагогічних умов формування культури здоров’я в позааудиторній діяльності 118

3.3. Порівняльний аналіз результатів експериментальної роботи. 145

Висновки до третього розділу. 160

ВИСНОВКИ.. 166

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 171

ДОДАТКИ.. 203
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АТО – антитерористична операція

ВНЗ – вищий навчальний заклад

ВООЗ – Всесвітня організація охорони здоров’я

ГРВІ – гостра респіраторна вірусна інфекція

ДНЗ – дошкільний навчальний заклад

ДЮСШ – дитячо-юнацька спортивна школа

ЗМІ – засоби масової інформації

ЗСЖ – здоровий спосіб життя

ЗФП – загальна фізична підготовка

КОН-2 – комунікативно-організаторські навички

МОЗ – Міністерство охорони здоров’я

НК – настановна конференція

ОСС – органи студентського самоврядування

ППФП – професійно-прикладна фізична підготовка

ПТНЗ – професійно-технічні навчальні заклади

РНП – робоча навчальна програма

СНІД – синдром набутого імунодефіциту

СОП – спортивно-оздоровчий парламент

СРС – самостійна робота студента

США – Сполучені Штати Америки

ФАП – фельдшерсько-акушерський пункт

ФКіС – фізична культура і спорт

ЮНЕСКО – Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розвитку суспільства надважливим завданням в галузі освіти і виховання є формування здорового молодого покоління. Статистичні дані сучасних дослідників Ю. Васіна [44], Д. Колесова [133], М. Лебедя [153], В. Ляха [157] констатують, що лише у 3–5 % випускників ВНЗ України (за останні 5 років) стан здоров’я відповідає нормі. Така ситуація здебільшого є наслідком їхньої низької культури здоров’я, що виявляється в різкому зростанні шкідливих звичок, недостатньому рівні духовної й фізичної культури, погіршенні стану навколишнього середовища, умов праці, побуту й відпочинку.

Про необхідність формування культури здоров’я студентської молоді наголошується у Законах України «Про вищу освіту» (2014) [94]; Національній доктрині розвитку фізичної культури і спорту (2016) [180], Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року (2012) [181], Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді (2015) [137], в яких підкреслюється гострота проблеми виховання у молодого покоління культури здоров’я, здорового способу життя тощо.

В основі формування культури здоров’я студентської молоді лежать ідеї особливостей їхнього виховання, що знайшло своє відображення у наукових працях А. Артюшенка [12], Л. Канішевської [115], О. Коберника [126], В. Оржеховської [186], І. Осадченко [188], Г. Пустовіта [208], В. Радула [211], А. Семенова [221], Р. Сопівника [233], Т. Федорченко [259] та ін.

Аналіз науково-дослідних робіт А. Ляхович [158], Л. Сущенко [244], А. Турчака [255], В. Язловецького [286] дає змогу стверджувати, що останнім часом збільшується контингент молодих людей, які належать до спеціальних медичних груп вже на початку навчання у ВНЗ. Кількість таких студентів додатково зростає після завершення викладання навчальної дисципліни «Фізичне виховання». У них з’являється низка хронічних хвороб, з-поміж яких – надлишкова вага, порушення постави, нервово-психічні відхилення, дефекти зору, захворювання органів дихання, схильність до частих простудних захворювань, шкідливих звичок.

У науковій літературі учені неодноразово порушували проблеми формування культури здоров’я студентської молоді. На методологічному, теоретичному й практичному рівнях питання здоров’я загалом і формування культури здоров’я зокрема, описано у працях науковців-філософів Б. Спінози [263], А. Шопенгауера [262] та ін., культурологів В. Казначеєва [112], В. Климової [121] та ін.; психологів Н. Водоп’янової [54], В. Леві [290], А. Маслоу [169] та ін. Окрім того, феномен культури здоров’я охарактеризовано в наукових працях педагогів-класиків Я. Коменського [136], Дж. Локка [28], А. Макаренка [161], Ж.-Ж. Руссо [218], Г. Сковороди [25], В. Сухомлинського [241] та ін.; педагогів нашого часу В. Бабаліч [16], В. Горащук [70], О. Жабокрицької [88], В. Оржеховської [185], Б. Шияна [276], В. Язловецького [285] та ін.; валеологів І. Брехмана [34], Г. Іванова [107], Г. Малахова [164] та ін.

Акцентуємо на значущості теорії і методики формування культури здоров’я студентів саме медичних коледжів, оскільки майбутні молодші медичні працівники у ВНЗ здобувають одну з найскладніших, з медичного погляду, та найбільш ризикованих професій. У перспективі вони повинні пройти серйозні фізичні випробовування на витривалість, адже майбутня спеціальність пов’язана з нічними викликами; роботою у вихідні дні або взагалі без них; з постійним пересуванням на достатньо великі відстані в несприятливих умовах; участю в ліквідації надзвичайних ситуацій та АТО, іноді за відсутності транспорту, захисного спорядження тощо.

Водночас поліпшення якості медичної допомоги вимагає зміни ставлення медичних працівників до формування своєї культури здоров’я, оскільки вони мають пропагувати здоровий спосіб життя, передусім, на власному прикладі; брати активну участь у санітарно-просвітницькій роботі; мотивувати населення до формування культури здоров’я, загальнолюдського та фізичного виховання; виявляти сформовані вміння та навички для підтримання особистої культури здоров’я як важливої умови загальної культури й компетентності у майбутній професії.

На сучасному етапі розвитку науки формування культури здоров’я медичних працівників вивчали В. Бабаліч [15], Х. Мазепа [159], О. Міхеєнко [176], Л. Поєдинцева [197], В. Свиридюк [220], К. Соцький [238], А. Халайцан [265] та ін. Шляхи активізації позааудиторної самостійної роботи досліджували А. Алексюк [3], В. Буряк [39], Л. Григоренко [76], Л. Онучак [184] та ін. Проблеми організації та активізації науково-дослідної роботи студентів вивчали О. Мартиненко [168], Т. Мишковська [175], О. Чиж [269], С. Щербина [173] та ін.; організації навчально-виховного процесу в медичних навчальних закладах – Т. Дем’янчук [79], В. Копетчук [138], Т. Темерівська [251] та ін. В умовах переходу до інноваційних технологій підготовки майбутніх фахівців, організацію позааудиторної навчальної діяльності досліджували В. Краєвський [141], М. Поташник [203], З. Слєпкань [228], С. Собко [229], Н. Тализіна [249], А. Хуторськой [267], І. Якиманська [287] та ін.

Окремі аспекти організації позааудиторної навчальної діяльності студентів медичних коледжів викладено в працях В. Коваленко [127], Х. Мазепи [159], І. Сулим-Карлір [240] та ін. Однак, формування культури здоров’я студентів медичних коледжів у позааудиторній діяльності, що є складником навчально-виховного процесу ВНЗ, недостатньо досліджено.

Актуальність дослідження визначається наявністю суперечностей, які потребують результативного і швидкого розв’язання, зокрема, між:

– соціальними вимогами до сформованості культури здоров’я медичного працівника та низькою ефективністю реалізації цього завдання у медичних коледжах;

– потенційними можливостями позааудиторної діяльності щодо формування культури здоров’я студентів та недостатньою розробленістю теоретичних основ формування цього особистісного утворення в сучасних ВНЗ медичного спрямування;

– необхідністю виховання студентів з відповідальним ставленням до здоров’я і відсутністю науково обґрунтованих педагогічних умов реалізації цього процесу в позааудиторній діяльності.

Актуальність, науково-практична значущість, недостатня теоретична і методична обґрунтованість цієї проблеми обумовили вибір теми дослідження – «Формування культури здоров’я студентів медичних коледжів у позааудиторній діяльності».

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до науково-дослідної теми кафедри педагогіки та освітнього менеджменту Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка «Соціально-професійне становлення особистості» (державний реєстраційний номер 0116U003481). Тему дисертації затверджено вченою радою Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (протокол № 8 від 23.02.2015 р.) й узгоджено Радою з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 4 від 26.05.2015 р.).

Мета дослідження – на основі теоретичного аналізу досліджуваної проблеми та вивчення виховної практики обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічні умови формування культури здоров’я студентів медичних коледжів у позааудиторній діяльності.

Гіпотеза дослідження. Рівень сформованості культури здоров’я студентів медичних коледжів значно підвищиться в процесі реалізації таких педагогічних умов у позааудиторній діяльності: створення студентського спортивно-оздоровчого парламенту з метою позитивної мотивації до зміцнення та збереження здоров’я студентської молоді; активізація практичної спрямованості самостійної роботи студентів через вдосконалення змісту позааудиторної діяльності; модернізація структури організації спортивно-оздоровчої діяльності медичного коледжу.

Відповідно до мети, об’єкта, предмета та гіпотези визначено такі завдання дослідження:

На основі теоретичного аналізу стану дослідженості проблеми з’ясувати зміст ключових понять дослідження.
Проаналізувати спрямованість позааудиторної діяльності медичних коледжів щодо формування культури здоров’я студентів.
Визначити критерії, показники та охарактеризувати рівні сформованості культури здоров’я студентів медичних коледжів.
Обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічні умови формування культури здоров’я студентів медичних коледжів у позааудиторній діяльності.

Об’єкт дослідження – процес формування культури здоров’я студентів медичних коледжів.

Предмет дослідження – педагогічні умови формування культури здоров’я студентів медичних коледжів у позааудиторній діяльності.

Для реалізації визначених завдань використано методи дослідження: теоретичні: аналіз філософської, медико-біологічної, психологічної і педагогічної літератури для визначення об’єкта, предмета й мети дослідження, формулювання завдань, уточнення сутності ключових понять; синтез, порівняння, класифікація, систематизація й узагальнення теоретичних та емпіричних даних, завдяки яким розроблено основні підходи до теоретичного обґрунтування педагогічних умов формування культури здоров’я студентів у позааудиторній діяльності, емпіричні: педагогічне спостереження, бесіда, тестування, анкетування, інтерв’ювання, аналіз документальної бази медичного обстеження студентів, самоспостереження, вивчення робочих навчальних програм та навчальних планів, експертне оцінювання, педагогічний експеримент для визначення рівнів сформованості культури здоров’я студентів та для перевірки ефективності обґрунтованих педагогічних умов формування культури здоров’я студентів медичних коледжів у позааудиторній діяльності; методи математичної статистики для оброблення отриманих експериментальних даних, визначення значущості і надійності отриманих результатів.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальну роботу проведено на базі Кіровоградського медичного коледжу імені Є. Й. Мухіна (Кіровоградська обл.), Кременчуцького медичного коледжу імені В. І. Литвиненка (Полтавська обл.) та Первомайського медичного коледжу (Миколаївська обл.).

В експериментальній роботі брали участь 411 студентів медичних коледжів.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що:

– уперше обґрунтовано педагогічні умови формування культури здоров’я студентів медичних коледжів у позааудиторній діяльності (створення студентського спортивно-оздоровчого парламенту з метою позитивної мотивації до зміцнення та збереження здоров’я студентської молоді; активізація практичної спрямованості самостійної роботи студентів через вдосконалення змісту позааудиторної діяльності; модернізація структури організації спортивно-оздоровчої діяльності медичного коледжу); визначено сутність поняття «формування культури здоров’я студентів медичних коледжів у позааудиторній діяльності» (цілеспрямований процес забезпечення умов для усвідомлення студентами значення здоров’я для повноцінного й щасливого життя, формування в них зорієнтованості на збереження здоров’я, пізнавальних інтересів, посилення мотивації до розвитку, удосконалення та закріплення теоретичних та практичних рухових умінь як чинників їхнього професійного становлення); визначено критерії (мотиваційно-ціннісний, когнітивний та креативно-діяльнісний), показники та схарактеризовано рівні (високий, середній, низький) сформованості культури здоров’я студентів;

– уточнено поняття: «культура здоров’я», «культура здоров’я студентів медичних коледжів», «позааудиторна діяльність»;

– удосконалено зміст, форми та методи формування культури здоров’я студентів медичних коледжів у позааудиторній діяльності;

– подальшого розвитку набуло наукове осмислення процесу удосконалення позааудиторної спортивно-оздоровчої діяльності медичних коледжів у контексті формування культури здоров’я студентів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці положення та програми діяльності студентського спортивно-оздоровчого парламенту; модернізованої структури спортивно-оздоровчої позааудиторної діяльності медичного коледжу з формування культури здоров’я студентів; методичних рекомендацій для керівників циклових комісій фізичного виховання, викладачів, студентських громадських організацій щодо формування культури здоров’я; підготовці (у співавторстві) навчально-методичних посібників «Фізичне виховання» та «Легка атлетика Кіровоградщини».

Матеріали дослідження можуть бути використані в навчально-виховному процесі ВНЗ викладачами, кураторами груп, у процесі організації позааудиторної виховної роботи зі студентами. Одержані результати можуть слугувати основою для створення спецкурсів, спрямованих на формування готовності викладачів-кураторів до формування у студентів культури здоров’я.

Результати дослідження впроваджено в навчально-виховний процес Кіровоградського медичного коледжу ім. Є. Й. Мухіна (довідка № 711/1 від 13.09.16 р.), Кременчуцького медичного коледжу імені В. І. Литвиненка (довідка № 356/ 01–04 від 27.09.16 р.), Первомайського медичного коледжу (довідка № 355 від 27.09.16 р.).

Особистий внесок автора. У навчально-методичному посібнику «Фізичне виховання» (2014, співавтори С. Оголь, О. Кулібаба) автором підготовлено теоретичний та практичний матеріал до розділів «Легка атлетика» та «Гімнастика» з використанням інноваційних педагогічних технологій, охарактеризовано особливості використання позааудиторної спортивно-оздоровчої діяльності як засобу формування культури здоров’я студентів медичних коледжів (автор. стор. 9–135); у навчальному посібнику «Легка атлетика Кіровоградщини» (2015, співавтор О. Березан) автором підготовлено перший розділ «Історичні аспекти розвитку легкої атлетики на Кіровоградщині», п’ятий розділ «Легка атлетика в регіонах» (автор. стор. 4–117; 173–199).

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях різного рівня: міжнародній – «Проблеми професійного становлення майбутнього фахівця в умовах інтеграції до європейського простору» (Кіровоград, 2015); всеукраїнських – «Модернізація змісту освіти і науки в Україні: неформальна освіта для дорослих» (Хмельницький, 2015), «Формування професійної компетентності майбутнього медичного спеціаліста» (Суми, 2015). Положення та висновки дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри педагогіки та освітнього менеджменту Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (2015–2016 рр.).

Публікації. Основні положення та результати дослідження викладено у 10 (8 одноосібних) публікаціях, з яких: 7 відображають основні наукові результати дисертації, 1 – апробаційного характеру, 2 – додатково висвітлює наукові результати.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, висновків, списку використаних джерел (297 найменувань, з них 8 – іноземною мовою), 8 додатків на 40 сторінках. Загальний обсяг дисертації – 243 сторінки, основна частина складає 170 сторінок. Дисертацію ілюстровано 14 таблицями та 6 рисунками.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ЗДОРОВ’Я СТУДЕНТІВ МЕДИЧНИХ КОЛЕДЖІВ У ПОЗААУДИТОРНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Філософський і психолого-педагогічний аналіз ключових понять дослідження

Для того, щоб розкрити сутність досліджуваної нами проблеми, проаналізуємо основні й супутні поняття, які характеризують процес формування культури здоров’я. На нашу думку, доречно виокремити в дослідженні два ключові поняття: «культура» і «здоров’я», а також супутні поняття «здоровий спосіб життя», «компетентність», «валеологія».

На сьогодні сформульовано близько 300 визначень поняття «здоров’я». Слід зазначити, що цей феномен постійно привертає увагу багатьох дослідників з різних галузей наук.

Вивчення філософської літератури дає змогу стверджувати, що феномен здоров’я людини розглянуто в працях В. Казначеєва [112], Ю. Лісіцина [154], Л. Сущенко [247], В. Язловецького [285]; медико-біологічний аспект представено в дослідженнях М. Амосова [6], Г. Апанасенка [7], І. Брехмана [34], В. Войтенко [55]; соціально-педагогічний у роботах М. Зубалія [102], Д. Ізуткіна [106], В. Оржеховської [186], В. Петленко [194] та ін.

Засновником науки про здоров’я людини в сучасному її стані відомі вчені вважають І. Брехмана [34]. На думку науковця, для філософського розгляду здоров’я важливо розуміти, що воно віддзеркалює важливість сутності явищ, а хвороба – випадковість, яка не має загального характеру. Здоров’я слід розглядати не в статиці, а в динаміці змін навколишнього середовища. З огляду на це, заслуговує уваги твердження, що здоров’я визначається процесами адаптації, що дає змогу пристосуватися до змінного навколишнього середовища, до росту та старіння, до лікування в разі порушень, до страждань та мирного чекання смерті [34]. У контексті концепції «людина в потоці інформації» І. Брехман дає визначення: «здоров’я людини – її здатність зберігати відповідно до віку стійкість в умовах різких змін кількісних та якісних параметрів триєдиного потоку сенсорної, вербальної та структурної інформації» [34, с. 30].

Різнобіжності в поглядах науковців В. Бабаліч [16], О. Жабокрицької [88], В. Казначеєва [112], Ю. Лісіцина [154], О. Маркової [167], Л. Сущенко [244], В. Язловецького [286], щодо сутності поняття «здоров’я» й безуспішність спроб виробити єдине тлумачення пояснюється тим, що здоров’я є досить складним явищем, характерні й значущі аспекти якого неможливо висловити коротко й однозначно. Окрім того, під час аналізу цього поняття виникають значні труднощі ще й тому, що поряд з його вживанням у науковому обігу, яке передбачає дотримання хоча б мінімальних вимог трактування, термін «здоров’я» досить широко використовують і в повсякденному мовленні, а це викликає його багатозначне розуміння.

З огляду на це, в поняття «здоров’я» вкладено безліч різних смислів і смислових відтінків, які, очевидно, не можна охопити жодною з галузей знань. Це поняття віддзеркалює одну з фундаментальних характеристик людського існування, тому його так або так розуміють у будь-якій культурі та переоцінюють щоразу, коли культура переживає глибокі та кардинальні зміни, що спостерігається на сучасному етапі розвитку суспільства [].

Визначення поняття «здоров’я» з давніх часів є одним з найскладніших наукових і методологічних питань. За твердженням Г. Апанасенко [8], М. Зубалія [102], В. Оржеховської [185] – здоров’я є основною умовою оптимізації людського буття й однією з основних умов щастя людини.

У своїх працях І. Павлов зазначав: «Здоров’я – це безцінний дар природи, воно дається, на жаль, не навіки, його треба берегти. Але здоров’я людини багато в чому залежить від неї самої, від її способу життя, умов праці, харчування, її звичок» [9, с. 23].

Широкого міжнародного визнання набуло визначення здоров’я, сформульоване Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ): «Здоров’я – це стан повного фізичного, душевного й соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад» [171, с. 9]. На сучасному етапі розвитку суспільства це тлумачення вважають невичерпним і критикують у багатьох працях, де розглянуто категорію «здоров’я», за ідеальність мети, якої ніколи не досягти, через те, що поняття «здоров’я» пояснюється на основі суб’єктивного поняття «добробут». Соціальне благополуччя може істотно впливати на показники здоров’я, однак воно не є ознакою здоров’я. Варто зазначити також, що повне благополуччя спричиняє зменшення напруги організму та його систем, зниження опірності й передовсім, є передумовою нездоров’я, ніж сутністю здоров’я [98, с 31].

Різні аспекти цієї проблеми знайшли відображення в працях Г. Кураєва, С. Сергєєва і Ю. Шленова [150, с. 7], які пропонують визначати здоров’я, з огляду основних функцій організму людини – реалізацію генетичної, безумовно рефлекторної програми, інстинктивну діяльність, генеративну функцію, уроджену та набуту нервову діяльність.

Як засвідчують наукові джерела [4; 98; 103; 200; 231], існує ще й поняття про суб’єктивне та об’єктивне здоров’я. З огляду на це виникло поняття «практично здорова людина» – певний стан, за якого в організмі об’єктивно виявляються патологічні зміни, проте це не відбивається на життєвих сприйняттях і працездатності людини [284, с. 112].

Проблема здоров’я людини – одна з найбільш складних комплексних соціально-філософських проблем сучасної науки. Дослідження різноманітних аспектів здоров’я особистості, різних соціальних та статево-вікових груп, а також усього населення віддзеркалено у великій кількості праць. У них обговорено власне поняття «здоров’я», вивчено його клінічні аспекти (патології), компоненти, складники, показники, коефіцієнти, ознаки, критерії, стани, види, рівні, умови, фактори, окреслено картину та чинники ризику, групи здоров’я [35; 64; 144].

За переконанням А. Іванюшкіна, «здоров’я» слід розглядати з позицій його наукового змісту та цінностей смислу. З огляду на це вчений розмежовував три рівні цінностей:

1) біологічний – початкове здоров’я припускає досконалість саморегуляції організму, гармонію фізіологічних процесів і, як наслідок, максимальне пристосування;

2) соціальний – здоров’я є показником соціальної активності, відношенням діяльності людини до світу;

3) психологічний, особистісний – здоров’я є не відсутністю хвороби, а передовсім її запереченням, тобто подоланням [103, с. 31].

На думку Г. Апанасенка, «критерії здоров’я залишаються такою самою ілюзією, як і вимірювання щастя, краси, любові» [7, c. 36].

Варто звернути увагу на позицію всесвітньо відомого кардіохірурга М. Амосова, який у праці «Енциклопедія Амосова» подає своє бачення цього поняття (з медичного погляду). Зокрема, учений стверджує, що «здоров’я людини – це сума резервних потужностей основних функціональних систем. Ці резервні потужності слід виразити через «коефіцієнт резерву», як максимальну кількість функцій співвіднесену до її нормального рівня спокою». На відміну від традиційно прийнятого в медицині розгляду здоров’я лише як якісного поняття меж норми (нормальна температура тіла, нормальна електрокардіограма, нормальний вміст цукру в крові тощо) М. Амосов відстоював кількісну оцінку рівня здоров’я [5, с. 23].

Здоров’я часто розглядають як відсутність хвороби. Медична наука звертає на це значну увагу, тому в цій галузі розроблено класифікацію хвороб, до якої входять тисячі найменувань і описів механізмів, їх розвитку, клінічних виявів, лікування і прогнозів кожної з описаних хвороб.

Власне бачення окресленого феномена (з медичного погляду) подає І. Мисула, зокрема він стверджує, що здоров’я – «це цілісний динамічний стан організму, який визначається резервами енергетичного, пластичного і регуляторного забезпечення функцій, характеризується стійкістю дії до патогенних факторів і здатністю компенсувати патологічний процес, а також є основою здійснення біологічних і соціальних функцій» [128, с. 22].

Актуальним для нашого дослідження є визначення Н. Башавець, яка зазначає, що «здоров’я – це власна цінність людини, що виявляється через стійкий фізичний, соціальний, психологічний, духовний стани і дає змогу повноцінно виявляти себе в будь-якому виді діяльності (навчальному, професійному, спортивному, побутовому тощо)» [20,с. 11].

На сучасному етапі розвитку суспільства важливою є проблема збереження здоров’я. М. Амосов стверджує: «Не слід сподіватися на медицину. Вона непогано лікує чимало хвороб, але не може зробити людину здоровою. Поки вона навіть не може навчити людину, як стати здоровою. Більше того: бійтеся потрапити в полон до лікарів! Часом вони схильні перебільшувати слабкості людини та могутність своєї науки…» [6, с. 33]. Доповненням до думки є твердження Г. Апанасенко про те, що «МОЗ ніколи не займатиметься практично здоровими людьми. Лікарям вони не цікаві» [7, с. 23].

За оцінками міжнародних експертів близько 50 % смертей від неінфекційних захворювань можна запобігти, якщо суспільство зробить вибір на користь формування культури здоров’я [98, с. 32]. Зокрема, у національній програмі «Здоров’я народу» [292, с. 59], що функціонує в Сполучених Штатах Америки основну увагу зосереджено на трьох провідних підходах до поліпшення рівня здоров’я населення, а саме:

1) заохочення та сприяння розвитку здоров’я;

2) захист;

3) профілактика.

Вивчення європейського досвіду дало змогу виявити, що кінцевою метою нової європейської політики охорони здоров’я «Здоров’я – 2020» [98, с. 33] є поліпшення здоров’я і підвищення рівня добробуту жителів Європи. Досягнення цієї мети на основі найкращих наявних фактичних даних має стати стрижнем процесу реалізації політики «Здоров’я – 2020» на всіх етапах і в усіх країнах Європейського регіону Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) [98, с. 109].

З позицій нашого дослідження основними завданнями реалізації політики «Здоров’я – 2020» щодо подальшого зміцнення здоров’я й благополуччя людей є:

Активізувати обмін знаннями й упроваджувати інновації – розширювати базу знань, важливих для розвитку охорони здоров’я, підвищувати здатність медичних працівників та інших фахівців адаптуватися до нового підходу суспільної охорони здоров’я, орієнтуватися в медико-санітарній допомозі на потреби пацієнтів, максимально використовувати новітні технології для підвищення ефективності та якості медичної допомоги [171, с. 25].
Підвищити рівень участі – створювати структури й засоби для розширення прав людей у Європейському регіоні, давати їм змогу використовувати власні ресурси, підвищувати санітарну грамотність і бути активними відповідно до своїх бажань та прав [171, с. 26].

Для підвищення рівня здоров’я українського суспільства цінним виявляється передовий досвід країн світу, у яких процес покращення здоров’я населення, на нашу думку, є більш ефективним.

Окрім того, для досягнення високого рівня здоров’я людям потрібно виробити глибоке усвідомлення його значущості, що передбачає практичне ведення здорового способу життя, оскільки дослідження ВООЗ засвідчили, що здоров’я людини залежить:

– на 50% – від способу й умов життя та праці;

– на 20% – від спадкових чинників та біологічних факторів (вік, стать, конституція тіла);

– на 20% – від стану навколишнього середовища;

– на 10% – від рівня охорони здоров’я [98, с. 120].

Актуальним для нашого дослідження є підхід до розгляду проблеми здоров’я й до формування його культури запропонував В. Розін. За твердженням ученого, здоров’я – це феномен культури, фактор соціальної еволюції, «здоров’я не є природним феноменом, це соціальний артефакт, який невіддільно пов’язано із соціальними і медичними технологіями. Цей артефакт зазвичай усвідомлюється в перетвореній формі (як природний феномен), що пояснюється потребою виправдати медичні технології природою людини» [214, c. 34].

Отже, у науці запропоновано багато тлумачень феномена здоров’я, однак дискусію щодо остаточного та загальноприйнятого визначення цього поняття ще не закінчена.

На нашу думку, «здоров’я» – це загальний (фізичний, біологічний, духовний, психічний) стан організму, рівень якого дає змогу реагувати на подразники та можливість адаптуватися до них.

Водночас, на думку Г. Соловйова, визначення здоров’я стосовно студентської молоді можна сформулювати так: «здоров’я – це такий психофізичний та духовний стан студентів, котрий забезпечує їм досить високий рівень інтелектуальної та фізичної працездатності, а також адаптацію до постійно змінюваних умов навколишнього навчального і соціального середовища» [231, с. 25].

Створення умов для усвідомлення студентами значення здоров’я для повноцінного й щасливого життя, формування в них зорієнтованості на збереження здоров’я, є важливими чинниками. У сучасних умовах переоцінки цінностей, коли здоров’я має посісти чільне місце в ієрархії потреб людини, виконання цього завдання є невідкладним. Особливо це стосується молоді, яка до тих пір, поки здорова, про здоров’я думає мало (немає потреби в його збереженні й зміцненні). Лише потім, утративши його, починає відчувати виражену потребу в ньому, тому зрозуміло, наскільки важливо з раннього віку виховувати в дітей активне ставлення до збереження здоров’я, розуміння того, що здоров’я – найбільша цінність, дарована людині природою.

Актуальність пошуку способів збереження здоров’я людства зумовлює першорядність дослідження цієї проблематики не тільки в медичній, а й у педагогічній науці, оскільки педагогіка розробляє способи залучення студентів до цінності «здоров’я» як форми культури. Зорієнтованість молоді на культуру здоров’я формують у процесі навчання й виховання, який створює можливості усунення негативних тенденцій у духовній позиції людини й суспільства загалом. Освіта завдяки тому, що «вона загальнолюдська», залучає студентів до цінностей, виховує культуру, яка стає одним із важливих шляхів розуміння людиною своєї сутності [30, с. 6].

Так, одним із ключових понять нашого дослідження ми вважаємо культуру.

Поняття «культура» об’єднує науку й освіту, мистецтво, мораль, спосіб життя та світогляд. Культура є предметом дослідження різних наук.

Культура – це не лише одна зі специфічних сфер життя суспільства, її вважають культурною реальністю, системним людським способом буття, що визначає весь спектр практичної й духовної діяльності людей, їх ставлення до навколишнього світу й до себе [105, с. 276].

Культура постає багатогранною проблемою історичного розвитку. Незважаючи на різноманітність визначень цього поняття, в них можна виокремити синтезуюче ядро, що об’єднує різні позиції. Ним є саме слово «культура», що походить від латинського cultura і в перекладі означає «обробіток, вирощування, догляд». Спершу воно стосувалося землеробської праці. Згодом термін почав уживатися в ширшому значенні. Уже Цицерон у «Тустуланських бесідах» (45 р. до н. е.) називає філософію «культурою душі». На його думку, справжній філософ повинен наполегливо вдосконалювати свої розумові здібності. Для Цицерона культура мислення була шляхом до розширення духовного світу людини. У такому розумінні термін «культура» увійшов до всіх європейських мов, зокрема й до української [105, с. 278].

Термін «культура» в початковому тлумаченні не позначав якогось особливого предмета, стану або змісту, його було пов’язано з уявленням про дію, зусилля, спрямовані на зміну чогось, тому вживався з певним доповненням, позначаючи завжди культуру чогось: культуру духу, культуру розуму, культуру здоров’я тощо [105, с. 342].

Окремі науковці звужують це поняття, й розглядають в культурі лише ідеологію, спрямовану на обслуговування галузі виробництва. Деякі культурологи вважають, що на сьогодні існує понад 500 визначень культури, що пояснюється багатогранністю феномена і широким вживанням терміна «культура» в конкретних дисциплінах [105, с. 341].

Водночас слід зазначити, що проблему структуризації культури остаточно ще не розв’язано. Законом функціонування культури є її засвоєння, збереження і передача наступним поколінням. Суспільство формує різноманітні форми і способи передачі культурних цінностей. Передача і засвоєння культури здійснюється різними способами: вихованням, навчанням, освітою, мовою, звичаями й традиціями, наслідуванням і копіюванням кращих зразків, які належать до традиційних форм передачі [68, с. 151].

Нині з’явилося багато публікацій про роль культури в розвитку людини, про зв’язок культури та здоров’я.

Питання про те, що означає поняття «культура здоров’я» з’явились в 80-х роках ХХ століття, однак значення цього поняття не було цілком розкрито [109,с. 46].

Так, поняття «культура здоров’я» привертає увагу фахівців різного профілю, зокрема педагогів, психологів, медиків, фахівців з фізичної культури та спорту. З огляду на різноплановість та об’ємність феномену культури здоров’я, в науковій літературі подано різні підходи до його визначення.

У процесі теоретичного дослідження зустрічаємо таке визначення: культура здоров’я – це важливий складник загальної культури людини, що визначає формування, збереження та зміцнення її здоров’я. Культурна людина є не тільки «споживачем» свого здоров’я, але також його «виробником». Високий рівень культури здоров’я людини передбачає її гармонійне спілкування з природою й навколишніми [72, с. 35].

Зокрема, Л. Волошина зазначає, що культура здоров’я – це не тільки інформованість у галузі здоров’язбереження, яка забезпечує процес навчання, а й практична реалізація потреби вести здоровий спосіб життя, піклуватися про своє здоров’я та здоров’я навколишніх [57, с. 125].

На думку З. Тюмасевої, «культура здоров’я – свідома система дій і відносин, які значною мірою характеризують якість індивідуального та суспільного здоров’я, що складаються зі ставлення до свого здоров’я та здоров’я інших, а також ведення здорового способу життя» [256, с. 75].

За твердженням О. Трещевої, культура здоров’я особистості характеризується наявністю позитивних цілей і цінностей; грамотним та осмисленим ставленням до свого здоров’я, природи й суспільства; організацією здорового способу життя, що дозволяє активно регулювати стан людини з урахуванням індивідуальних особливостей організму, реалізовувати програми самозбереження, самореалізації, саморозвитку, які зумовлюють гармонійну єдність усіх компонентів здоров’я й цілісний розвиток особистості [252, с. 177].

У визначенні О. Васильєвої спостерігаємо світоглядний аспект: «Культура здоров’я – це інтегральне поняття, що складається з таких різнорідних складників, як культура ставлення до власного тіла, до свого соціального середовища, сім’ї, професії, до світу і життя загалом» [43, с. 36].

Достатньо вичерпне визначення поняття культури здоров’я сформулював С. Свириденко: «культура здоров’я – це історично визначений рівень розвитку вмінь і навичок, що сприяють збереженню, зміцненню та відновленню здоров’я людини, реалізації для цього внутрішніх резервів організму. Культура здоров’я відбивається в специфічних формах і способах життєдіяльності особистості, зорієнтованих на формування як індивідуального, так і суспільного здоров’я»[219, с. 136].

Аналізуючи наукову літературу з проблеми дослідження зустрічаємо, що науковці часто «валеологічну культуру» і «культуру здоров’я» уважають синонімічними поняттями. Так, І. Глинянова визначає валеологічну культуру як наявність сформованої програми самовдосконалення, здорового способу життя. Практична реалізація такої програми є результатом творчої інтерпретації та індивідуально зумовлених на особистому рівні відповідних (і прийнятних для конкретного індивіда) концепцій, доктрин здоров’я і здорового способу життя, важливих для гармонійного існування [62, с. 113].

Як зазначають О. Ахвердова та В. Магін, феномен культури здоров’я слід розглядати як інтегративну особистісну освіту, яка є вираженням гармонійності багатства й цілісності особистості, універсальності її зв’язків з навколишнім світом і людьми, також здібності до творчої та активної життєдіяльності [14, с. 5].

Розглядаючи культуру здоров’я із соціальних позицій, З. Количова вважає, що вона є складником загальної культури людини, визначає соціалізацію та соціальну успішність особистості в процесі життєдіяльності. Елементами культури здоров’я автор визначає знання валеологічного характеру, валеологічні вміння, світогляд і мислення, що мають валеологічну спрямованість, культуру почуттів, розуміння цінності життя, емпатію і рефлексію, уміння розуміти себе та інших, оцінювати свій стан і поведінку, здоровий спосіб життя, розуміння суті та основних складників здорового способу життя, їх дотримання в повсякденному житті, іншими словами, культура здоров’я – це певний рівень, якість, режим і стиль життя [134, с. 25].

Як уважає С. Горбушина, «феномен культури здоров’я, охоплює історично закріплену людством програму організації безпечної життєдіяльності та наступництва виховання здорового покоління й безліч смислів та значень здорового способу життя, у діалозі з якими людина організовує свою діяльність, поведінку й спілкування з позицій безпеки життя, охорони та зміцнення здоров’я »[73, с. 90].

За визначенням В. Кожанова, культура здоров’я є інтегративною особистісною якістю, що формується в процесі систематичного, цілеспрямованого виховання й навчання на основі емоційно-ціннісного ставлення до свого здоров’я, до організації здорового способу життя, валеологічного мислення, накопичення досвіду застосування валеологічних знань, умінь і навичок у практиці організації здорового способу життя, розвитку всіх компонентів валеологічної свідомості. Автор зазначає, що в змісті культури здоров’я об’єднано три компоненти: інтелектуальний – знання в галузі валеології, організації здорового способу життя, збереження й зміцнення здоров’я; емоційно-ціннісний – активне, позитивне ставлення до свого здоров’я, до організації здорового способу життя; дієво-практичний – застосування валеологічних знань, умінь і навичок в організації здорового способу життя [129, с. 12].

На думку О. Микитюк, «здоров’я і формування культури здоров’я студентської молоді – якісна передумова майбутньої самореалізації молодих людей, їх активного довголіття, здатності до створення сім’ї, до складної навчальної та професійної праці, суспільно-політичної й творчої активності» [174, с. 67]. За переконанням Е. Вайнера, культура здоров’я є частиною загальнолюдської культури, яка передбачає знання людиною своїх генетичних, фізіологічних і психологічних можливостей, методів і засобів контролю, збереження і розвиток свого здоров’я, а також уміння передавати здоров’язбережувальні знання іншим [40, с. 76].

У науці з’являються також нові терміни, пов’язані за змістом з культурою здоров’я. Зокрема, Д. Алхасов пропонує термін «ортобіотична культура здоров’я». Ортобіотика – це наука про здоров’я, шляхи його самозбереження, які ґрунтуються на побудові раціонального способу життя, в основі якого лежить багаторічне збереження й зміцнення здоров’я та усвідомлення самоцінності свого життя. Відповідно, «ортобіоз» означає раціональний або розумний спосіб життя для самозбереження здоров’я. Автор порівнює поняття «ортобіоз» і «ортобіотична культура здоров’я» та виокремлює такі методи формування ортобіотичної культури здоров’я учнів: фізичний, спрямований на зміцнення рухової та фізичної підготовленості, поліпшення працездатності; психофізичний, заснований на процесах саморегуляції організму; біоенергетичний, який ґрунтується на особливостях управління біологічними процесами, що є основою функціонування здорової особистості; моделювання, що забезпечує здійснення психічного моделювання життєвих ситуацій і можливостей коригування власних дій [4, с. 83].

Отже, автори стверджують, що з процесуального погляду культура здоров’я особистості є багаторівним утворенням, яке входить до складу загальної культури людини й характеризує емоційно-ціннісне ставлення людини до свого здоров’я, практичну реалізацію потреби вести здоровий спосіб життя (через глибину засвоєння валеологічного досвіду), піклуватися про своє здоров’я й здоров’я навколишніх. Для студентів медичних коледжів значення культури здоров’я, здорового способу життя, спортивного стилю життя, гармонійного розвитку фізичних якостей значно зростає з огляду на особливості навчальної діяльності та специфіку майбутньої професії молодшого медичного спеціаліста або в перспективі лікаря.

Як засвідчує дефінітивний аналіз, більшість науковців підтримує думку про те, що культура здоров’я – це важлива частина загальної культури людини, одна з найбільш актуальних проблем сьогодення. Особливо це стосується студентів ВНЗ, оскільки розвиток та зростання молодої людини можливі лише в здоровому суспільстві з дотриманням здорового способу життя.

Таким чином, на основі теоретичного аналізу досліджень поняття «культура здоров’я» розуміємо як невіддільний складник загальнолюдської культури, результат сформованості знань, умінь і навичок, завдяки яким забезпечується здоров’язбережувальна життєдіяльність.

Аналізуючи сутність понять, які характеризують процес формування культури здоров’я в іноземних та вітчизняних наукових джерелах [40; 73; 129; 175; 295; 297], натрапляємо на супутні поняття: «здоровий спосіб життя» (ЗСЖ), «здоровий стиль життя», «здорова людина», «валеологія», «компетентність».

Зокрема, поняття ЗСЖ визначають, як «…усе в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров’я, все, що сприяє виконанню людиною всіх своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя – праці, відпочинку, побуту» [167, с 97].

У сучасному розумінні ЗСЖ – це поведінка людини, яка формується на основі науково-обгрунтованих валеологічних і санітарно-гігієнічних рекомендацій, спрямованих на збереження та зміцнення здоров’я, забезпечення високого рівня життєдіяльності, продовження тривалості та якості активного життя [166, с. 49].

Аналізуючи наукову літературу з погляду проблем студентства, знаходимо дещо інше тлумачення поняття. Так, ЗСЖ студента – це поняття, що охоплює низку важливих проблем, а саме: навколишнього середовища й екології, режимів навчання та роботи, фізичної активності, відпочинку і дозвілля, раціонального та збалансованого харчування, фізичного розвитку та підготовленості, міжособистісних відносин, уміння контролювати емоції і долати стресові ситуації, матеріального становища, умов навчання та проживання, медичного контролю та самоконтролю, дотримання правил гігієни в різних галузях життєдіяльності, культуру статевих стосунків. Проблеми ЗСЖ студентів стосуються найрізноманітніших галузей життя людини, що відносяться до компетенції різних наук, тому і підхід до їх розв’язання повинен бути інтегративним [247, с. 386].

Проблема нашого дослідження стосується студентів медичних коледжів, тому у дослідженні користуємось визначенням Л. Сущенко [244, с. 185]. ЗСЖ студента-медика – це оптимальне та раціональне поєднання способів і форм його життєдіяльності, які спрямовані на постійне збереження й зміцнення власного здоров’я, основними компонентами якого є раціональне здорове харчування, безпечні, якісні для здоров’я умови навчання, побуту та дозвілля, достатня рухова активність, безпечне статеве життя, дотримання правил гігієни, загартування, відсутність шкідливих звичок, (володіння необхідним обсягом знань, умінь і навичок зі збереження та зміцнення власного здоров’я й глибокого усвідомлення студентом важливості практичних дій у цьому напрямі) [243, с. 59].

Прагнення до покращення ЗСЖ є одним з важливих факторів у формуванні, зміцненні та збереженні культури здоров’я студентів медичних коледжів, спеціальність яких – одна з найскладніших з медичного погляду, оскільки навчально-виховний процес відбувається в напруженому, динамічному інформаційно-енергетичному просторі.

У кожної особистості на певному етапі життя з’являється потреба замислитися про свою культуру здоров’я. Досить часто це виникає за умови, якщо хворіє вона або її близькі. Одним з напрямів на шляху одужання може стати допомога медичного працівника, який вчасно надасть кваліфіковану пораду щодо ведення ЗСЖ людині, яка одужує. Це дасть змогу індивідові переборювати негативні та шкідливі для здоров’я звички, відчувати впевненість у своїх силах, сформувати високу культуру здоров’я. Для того, щоб заходи щодо ведення ЗСЖ підвищували активність населення, його спроможність правильно організувати свою діяльність, важливо вдосконалити навчально-виховний процес у медичних коледжах, оскільки тенденцію щодо виховання здорової людини покладено не тільки на педагогів, але й на медиків, що є додатковим мотивом формування культури здоров’я молодшого медичного працівника. Окрім того, важливо сформувати в студентів медичних коледжів високий рівень культури здоров’я, так як це забезпечить державу здоровими та працездатними медичними фахівцями.

Без достатнього рівня компетентності студентів у питаннях здоров’язбереження покращити наявний стан здоров’я студентської молоді практично неможливо, тому звернемося до визначення поняття «компетентність» та «здоров’язбережувальна компетентність».

Слово «компетентність» (від лат. сompetens – належний, відповідний) трактується як обсяг знань і вмінь, потрібних для ефективної професійної діяльності: використання інформації та досвіду з певної галузі знань; повноважність, повноправність у розв’язанні певного завдання; поінформованість, обізнаність, авторитетність [64, с. 118].

Словник іншомовних слів тлумачить термін «компетентність» як «авторитетність, обізнаність, поінформованість. Компетенція (лат. competentia, від compete – взаємно прагну, відповідаю, підходжу) – коло повноважень будь-якої організації, установи або особи; коло питань, у яких дана особа має певні повноваження, знання, досвід» [272, с. 254].

Здоров’язбережувльна компетентність – це сукупність знань, умінь, навичок, практичної діяльності щодо питань культури здоров’я та здорового способу життя, вкрай важливих для ефективної здоров’язбережувальної діяльності [167, с. 34].

Як стверджує О. Шукатка, здоров’язбережувальна компетентність – «результат політики держави, що формує у своїх громадян духовну потребу ставитися до свого здоров’я як до основної цінності, що забезпечує повне біосоціальне функціонування, фізичну та інтелектуальну працездатність, адаптацію до природних впливів та мінливості зовнішнього середовища» [283, с. 10].

На нашу думку, супутнім поняттям, яке характеризує культуру здоров’я є також наука про здоров’я – валеологія. Валеоло́гія (лат. valeo – здоров’я, бути здоровим) – сучасна інтегральна наука про фундаментальні закони духовного, психічного і фізичного здоров’я окремої особи й усього суспільства загалом на новому етапі його духовно-творчої еволюції [64, с. 12].

Окрім запропонованого вище визначення, у наукових джерелах [34; 40; 64; 69; 149; 164; 176] зустрічаємо тлумачення поняття «валеологія» як нової інтегративної галузі знань, комплексної навчальної дисципліни, що вивчає закономірності, способи та механізми, відновлення та зміцнення здоров’я людини з використанням природних оздоровчих методів і технологій.

Валеологія як навчальна дисципліна є сукупністю знань про індивідуальне здоров’я людини та ЗСЖ [16, с. 21]. Вона синтезує знання про людину й особливості її взаємодії з природою та суспільством, накопичені в таких галузях знань, як філософія, соціологія, психологія, біологія, анатомія і фізіологія людини, екологія, традиційна і народна медицина, етнографія, релігієзнавство, культура тощо. Валеологія вивчає: харчування, фізичний стан, рівень функціонування всіх органів, клітин, тканин, їхня адаптація до середовища та їх відновлення; рівень регенерації організму, рівень захисту організму й працездатність [15, с. 68].

Філософський і психолого-педагогічний аналіз ключових понять «здоров’я», «культура» та дотичних понять «здоровий спосіб життя», «валеологія», «компетентність» до дефініції «культура здоров’я» зумовив трактування поняття «культура здоров’я» як невіддільний складник загальнолюдської культури, результат сформованості знань, умінь і навичок, завдяки яким забезпечується здоров’язбережувальна життєдіяльність. Усі тлумачення та світогляди щодо представлених в параграфі термінів, словосполучень і понять є виправданими й доповнюють один одного. Їхнє розуміння створює умови для вивчення сутності та змістової характеристики формування культури здоров’я студентів медичних коледжів.

1.2. Сутність та змістова характеристика процесу формування культури здоров’я студентів медичних коледжів у позааудиторній діяльності

Студентський вік – це сенситивний період для розвитку основних соціогенних потенцій людини, до яких належать: формування професійних, світоглядних і громадських якостей майбутнього фахівця; розвиток професійних здібностей як передумова подальшої самостійної професійної творчості; становлення інтелекту і стабілізація рис характеру; формування соціальних цінностей у зв’язку з професіоналізацією. Іншими словами, під час навчання у вищому навчальному закладі відбувається соціалізація студента як особистості [51].

Формування культури здоров’я студентської молоді не можливе без оптимальної соціалізації особистості в сучасному мобільному суспільстві. Проблеми сьогодення – це нестабільність та агресивні тенденції нашого життя, соціально-правова незахищеність, практично повна відсутність закладів проведення активного, творчого дозвілля, можливість утрати роботи, незадоволеність батьків заробітною платою – збільшують у молодого покоління невпевненість у завтрашньому дні. Молодь втрачає інтерес до знань і праці, виявляє схильність до потворних форм ініціативи й підприємництва. Окреслені зміни в мотивації поведінки, виборі антиморальних орієнтацій молоді – тривожний показник погіршення морального, соціального, а також психічного та фізичного здоров’я.

Аналіз сутності поняття «культура здоров’я», здійснений у попередньому підрозділі, спонукає нас до розгляду питання щодо пошуку форм, засобів та методів формування культури здоров’я у практичній діяльності. Водночас, ми не виявили в програмах вищих медичних навчальних закладів [179] окремого предмету або спецкурсу «Культура здоров’я».

Формуванню культури здоров’я сприяє система здоров’язберігаючих форм життєдіяльності людини – ЗСЖ, яка закладається з раннього віку. На формування системи знань і вмінь у пізнанні студента самого себе, своїх можливостей і способів їх розвитку найбільший вплив мають ВНЗ, на які покладено завдання з формування культури здоров’я з огляду на соціальні основи здоров’я та усвідомлення відповідальності суспільства за здоров’я людей [277, с. 218].

Різні асекти цієї проблеми знайшли відображення в працях ученого Г. Соловйова [231, с. 33], який виокремив п’ять основних напрямів виховання культури здорового способу життя: формування знань та інтелектуальних здібностей; мотиваційно-ціннісних орієнтацій; фізичної культури; соціально-духовних цінностей; залучення до оздоровчої діяльності.

До основних завдань розвитку культури здоров’я студентів-медиків належать:

– забезпечити цінності здоров’я;

– формувати мотивації до підвищення рівня здоров’я;

– сприяти потрібними руховими навичками й уміннями, сучасними способами оздоровлення;

– формувати стиль життя, що забезпечує саморозвиток здоров’я [231, с. 34].

Для повного розуміння важливості сформованості культури здоров’я для медичного працівника ми проаналізували дослідження [71; 142; 171; 265] щодо виокремлення компонентів культури здоров’я. З-поміж них назвемо такі:

Когнітивний компонент віддзеркалює пізнавальну діяльність особистості, тобто рівень розуміння людиною поняття «культура здоров’я». Цей компонент передбачає інформованість людини щодо фізіологічних і патологічних процесів в організмі, а також про вплив на здоров’я різних факторів навколишнього середовища і способу життя. У формуванні культури здоров’я також має значення підвищення рівня засвоєних у цій галузі знань, однак нині часто трапляється невідповідність образу «культури здоров’я» в розумінні людини і його поведінки, тобто спосіб і стиль життя людини, спосіб мислення і поведінки не відповідають її уявленням про «правильний, здоровий спосіб життя». Найімовірніше, причиною такої ситуації є недостатня мотивація людини, тобто усвідомлене проектування «правильного способу життя» та відповідності йому.