Дисертація

ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ВИХОВАННЯ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

СИВОХОП ЯРОСЛАВ МИХАЙЛОВИЧ

УДК 379.841.015.31:178]:338.48-6:908

 

ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ УЧНІВ 6–9 КЛАСІВ У ПРОЦЕСІ СПОРТИВНО-КРАЄЗНАВЧОЇ РОБОТИ

В ПОЗАШКІЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

13.00.07 – теорія і методика виховання

Дисертація

на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Науковий керівник:

доктор педагогічних наук,

професор

Пустовіт Григорій Петрович

Київ – 2016

ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………….. 3
РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ УЧНІВ ЯК ПСИХОЛОГО–ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА………  

13
1.1. Теоретичні основи дослідження…………………………………… 13
1.2. Категорійно-поняттєвий апарат дослідження ………… 31
1.3. Сучасний стан проблеми в педагогічній теорії та виховній практиці……………………………………………………  

51

 
Висновки до першого розділу …………………………………. 91
РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ЕФЕКТИВНОСТІ МЕТОДИКИ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ УЧНІВ 6-9 КЛАСІВ У ПРОЦЕСІ СПОРТИВНО-КРАЄЗНАВЧОЇ РОБОТИ В ПОЗАШКІЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ………………………………………  

 

 

 

 

 

96

 
2.1. Принципи, зміст, форми, методи і засоби як складові методики формування здорового способу життя учнів 6-9 класів у процесі спортивно-краєзнавчої роботи в позашкільних навчальних закладах …………….………  

 

 

96
2.2. Методика формування здорового способу життя учнів 6-9 класів у процесі спортивно-краєзнавчої роботи в позашкільних навчальних закладах та педагогічні умови її реалізації…………………………………………………..  

 

 

129
2.3. Результати експериментальної роботи…………………. 159
Висновки до другого розділу…………………………………… 183
ВИСНОВКИ……………………………………………………………… 190
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ  …………………… 195
ДОДАТКИ………………………………………………………… 223

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність теми. Актуальність проблеми збереження і розвитку духовного й фізичного здоров’я молодого покоління української нації постійно зростає. Зумовлено це такими чинниками, як радикальна соціально-політична трансформація суспільства, політичні та економічні проблеми країни, глобальна екологічна криза, зростання рівня захворюваності громадян, зниження працездатності.

За даними Міністерства охорони здоров’я України, серед школярів спостерігаються: функціональні відхилення у діяльності різних систем організму – у 50%, функціональні відхилення серцево-судинної системи – у 27%, нервово-психічні розлади – у 33%, захворювання органів травлення – у 17%, захворювання ендокринної системи – у 10%. А за даними Міністерства освіти і науки України, 36% учнів загальноосвітніх шкіл мають низький рівень фізичного здоров’я, 34% – нижче за середній, 23% – середній, 7% – вище середнього, і лише 1% – високий [2, с. 51].

Державну політику у сфері збереження, зміцнення й охорони здоров’я підростаючого покоління окреслено також у ряді нормативно-правових документів, зокрема у Національній доктрині розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті [145], Національній доктрині розвитку фізичної культури і спорту [146], Законі України “Про позашкільну освіту” [84], Національній програмі виховання дітей та учнівської молоді в Україні [147], цільовій комплексній програмі “Фізичне виховання – здоров’я нації” [148], де акцентовано увагу на пріоритетних завданнях системи освіти, розв’язання яких має сприяти збереженню і зміцненню здоров’я дітей, учнівської і студентської молоді, формування їхнього здорового способу життя у навчальних закладах різних рівнів та типів.

У філософсько-культурологічному і соціальному контексті розкриття  проблем розвитку і становлення зростаючої особистості у сучасному соціокультурному середовищі, соціальної природи буття індивіда присвячено наукові праці В. Кременя, В. Ільїна, В. Кізіма, Є. Кудрявцева, В. Огнев’юка, В. Сухомлинського, О. Сухомлинської, В. Ткаченка та ін. [54; 61; 71; 120-125; 152; 99; 127; 227; 228; 143].

Аналіз підходів до визначення підліткового віку дає підстави у нашому дослідженні дотримуватись меж віку, які встановлені між 11,12 та 14-15 років, що відповідає учням 6-9 класів. Актуальними у контексті проблеми нашого дослідження є наукові праці і здійснені дослідження проблем зростаючої особистості як суб’єкта активної життєдіяльності, зокрема і збереження власного здоров’я, на всіх етапах її онтогенезу в соціокультурному і соціоприродному середовищі й психолого-педагогічних механізмів формування життєвоважливих особистісних якостей І. Беха, І. Брахмана, П. Гальперіна, Е. Голдсміта, Г. Коберник, Н. Кудикіної, О. Леонтьєва, С. Максименка, В. Панка, П. Підласистого, В. Сухомлинського, О. Сухомлинської, Н. Тализіної та ін. [14-19; 24-26; 46; 174; 126; 134; 236; 227; 228; 143; 46].

Безпосередньо розкриттю теоретико-методичних засад конструювання навчально-виховних систем у навчальних закладах різних рівнів, дидактичних основ організації навчання та виховання учнів, застосування інтерактивних форм і методик, й особливо, організації їхньої дозвіллєвої позакласної та позашкільної навчально-виховної роботи присвячено наукові праці А.Артюшенко, О. Биковської, Б. Бриліна, В. Вербицького, С. Гончаренка, М. Давидова, О. Комар, Г. Коберник, В. Кузя, Ч. Купісевича, І. Лернера, Є. Мединського, А. Олексюка, В. Оніщука, В. Оконя, В. Помагайби, О. Пометун, Г. Пустовіта, О. Савченко, М. Скаткіна, В. Сухомлинського, Т. Сущенко, М. Ярмаченка та інших [8; 20-22; 32; 38;  175; 51-54; 101; 102; 128; 130; 135; 142; 169; 65; 153; 177; 92; 178; 181-199; 200; 66; 224; 227; 228; 233-235; 170].

Ґенезу розвитку і становлення шкільної краєзнавчої, туристської, спортивно-краєзнавчої, здоров’язбережувальної роботи з дітьми та учнівською молоддю, специфіку форм і методик її здійснення відображено у сучасних дослідженнях та наукових працях Т. Бабюк, В. Бенедюк, В. Горащука, Г. Гуменюк, О. Єжової, О. Жабокрицької, С. Кириленко, М. Костолович, А. Максютова, В. Оржеховської, В. Остапчук, С. Свириденко, М. Соловея, С. Совгіри, Л. Сущенка, О. Тімець, Т. Федорченко, І. Шоробури та інших [9; 12; 55-57; 62; 63; 72-80; 82; 81; 94; 95; 109; 139-141; 155-166; 167; 37; 202; 203; 226; 229-233; 237; 238; 242-245; 164-166; 250].

Відсутність ґрунтовних і системних досліджень із проблеми формування здорового способу життя учнів 6–9 класів у процесі спортивно-краєзнавчої роботи в позашкільних навчальних закладах також загострює суперечності між:

– сучасним станом формування досліджуваного феномена та вимогами щодо застосування активних організаційно-педагогічних й інтерактивних форм, ефективних особистісно зорієнтованих методик його практичної реалізації у позашкільних навчальних закладах;

– зростаючими суспільними запитами на формування в учнів 6–9 класів здорового способу життя та застарілими підходами до відбору і конструювання змісту навчальних програм та недосконалою структурою навчально-виховної діяльності не лише окремого гуртка, але й позашкільного навчального закладу;

– рівнем засвоєних учнями 6–9 класів здоров’язбережувальних, здоров’япокращувальних і краєзнавчих знань, сформованих умінь і навичок здорового способу життя та обмеженими можливостями їх практичного застосування у позашкільних навчальних закладах.

Отже, актуальність досліджуваної проблеми, її недостатня розробленість у теорії і методиці виховання, необхідність розв’язання зазначених суперечностей визначили вибір теми дослідження: “Формування здорового способу життя учнів 6–9 класів у процесі спортивно-краєзнавчої роботи в позашкільних навчальних закладах”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.          Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи лабораторії позашкільної освіти Інституту проблем виховання НАПН України «Формування ціннісних орієнтирів навчально-виховного процесу в позашкільних навчальних закладах» (державний реєстраційний номер 0110U000023). Тема дисертації затверджена вченою радою Інституту проблем виховання НАПН України (протокол № 1 від 15.01.2006 р.) та узгоджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 1 від 31.01.2006 р.).

Мета дослідження: на основі теоретичного аналізу досліджуваної проблеми і вивчення виховної практики позашкільних навчальних закладів обґрунтувати та розробити зміст, форми, методи, засоби й педагогічні умови як складові методики формування здорового способу життя учнів 6–9 класів у процесі спортивно-краєзнавчої роботи в позашкільних навчальних закладах та здійснити експериментальну перевірку її ефективності.

Гіпотеза дослідження базується на тому, що ефективність формування здорового способу життя учнів 6–9 класів у процесі спортивно-краєзнавчої роботи в позашкільних навчальних закладах суттєво підвищиться, якщо: визначення й досягнення головної мети і конкретних цілей формування досліджуваного феномена на кожному з рівнів реалізації розробленої методики буде здійснюватися на основі надання змісту спортивно-краєзнавчої роботи особистісно орієнтованого, діяльнісно спрямованого і соціально активного характеру; у змісті спортивно-краєзнавчої роботи учнів 6–9 класів буде дотримано єдність, системність, наступність і практичну спрямованість її основних структурних складових; суб’єкт-суб’єктна взаємодія усіх учасників навчально-виховного процесу буде спрямована на створення комфортних умов для особистісного самовияву і самостановлення зростаючої особистості.

Завдання дослідження:

  1. З’ясувати сучасний стан проблеми у педагогічній теорії і виховній практиці та актуалізувати поняттєво-категоріальний апарат дослідження.
  2. Визначити й схарактеризувати критерії, показники і рівні сформованості здорового способу життя учнів 6–9 класів.
  3. Теоретично обґрунтувати, розробити та експериментально перевірити методику формування здорового способу життя учнів 6–9 класів у процесі спортивно-краєзнавчої роботи у позашкільних навчальних закладах.
  4. Розробити й упровадити у навчально-виховний процес позашкільних навчальних закладів навчально-методичні рекомендації щодо формування здорового способу життя учнів 6–9 класів у процесі спортивно-краєзнавчої роботи.

Об’єкт дослідження – навчально-виховний процес позашкільних навчальних закладів

Предмет дослідження – методика формування здорового способу життя учнів 6–9 класів у процесі спортивно-краєзнавчої роботи в позашкільних навчальних закладах

Теоретичні основи дослідження становлять: філософські ідеї й концепції щодо активності особистості, її активної життєвої позиції в соціумі (В. Кремень, В. Ільїн, В. Кізіма, Є. Кудрявцева, В. Огнев’юк, В. Сухомлинський, О. Сухомлинська, В. Ткаченко та ін. [54; 61; 71; 120-125; 152; 99; 127; 227; 228; 143]; провідні підходи щодо розроблення дидактичних основ навчання і виховання особистості та організації її практичної діяльності (О. Биковська, Б. Брилін, В. Вербицький, С. Гончаренко, Ч. Купісевич, І. Лернер, Є. Мединський, В. Кузь, Г. Коберник, А. Олексюк, В. Оніщук, В. Помагайба, Г. Пустовіт, О. Савченко, Т. Сущенко [8; 20-22; 32; 38; 175; 51-54; 130; 135; 142; 169; 65; 177; 181-199; 200; 233-235]); теоретико-прикладні теорії і положення про розвиток та саморозвиток особистості в її онтогенезі (І. Бех, О. Леонтьєв, С. Максименко, О. Пометун, В. Сухомлинський, О. Сухомлинська та ін. [14-19; 134; 236; 92; 178; 227; 228; 143]); дослідження проблем зростаючої особистості як суб’єкта активної життєдіяльності, збереження власного здоров’я на всіх етапах її онтогенезу й психолого-педагогічних механізмів формування особистісних якостей (І. Бех, І. Брахман, П. Гальперін, Е. Голдсміт, Н. Кудикіна, О. Леонтьєв, П. Підласистий, Н. Тализіна та ін. [14-19; 24-26; 46; 256; 126; 134; 46]); ґенеза становлення шкільної краєзнавчої, туристської, спортивно-краєзнавчої, здоров’язбережувальної роботи з дітьми та учнівською молоддю (Т. Бабюк, В. Бенедюк, В. Горащук, О. Єжова, М. Костолович, М. Крачило, М. Костриця, А. Максютов, В. Обозний, В. Оржеховська, С. Свириденко, М. Соловей, Л. Сущенко, О. Тімець, Т. Федорченко та ін. [9; 12; 55-57; 72-80; 82; 109; 119; 110-115; 115; 150; 151; 155-166; 202; 203; 37; 226; 229-232; 237; 238; 242-245]).

Для досягнення мети та реалізації завдань дослідження використано такі методи:

– теоретичного аналізу й синтезу філософської, історико-педагогічної, психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження, педагогічного досвіду діяльності позашкільних навчальних закладів з організації і здійснення спортивно-краєзнавчої роботи, на основі чого з’ясовано й схарактеризовано сучасний стан розробки виховної теорії і практики, обґрунтовано та визначено сутнісні характеристики навчально-виховного змісту, найбільш ефективних форм і методів формування здорового способу життя учнів 6–9 класів у процесі спортивно-краєзнавчої роботи у цих навчальних закладах;

– психологічні та педагогічні методи накопичення емпіричних даних (анкетування, тестування учнів 6–9 класів, педагогів позашкільних навчальних закладів, бесіди, опитування, спостереження, проектування навчально-виховних ситуацій та ситуацій самостійних практичних навчально-пізнавальних дій, педагогічний експеримент);

– математичної статистики – якісний аналіз здобутих результатів, їх опрацювання, що дало змогу розробити й експериментально підтвердити ефективність методики формування здорового способу життя учнів 6–9 класів у процесі спортивно-краєзнавчої роботи в позашкільних навчальних закладах.

Наукова новизна одержаних результатів  полягає у тому, що:

вперше теоретично обґрунтовано і розроблено методику формування здорового способу життя учнів 6–9 класів у процесі спортивно-краєзнавчої роботи в позашкільних навчальних закладах, сутність якої трактується як комплекс ієрархічно вибудованого і логічно взаємопов’язаного між собою інтегрованого й диференційованого навчально-виховного змісту, спортивно-краєзнавчих форм, методів і засобів його реалізації на трьох рівнях реалізації (пропедевтичному, основному, творчо-прогностичному) й відповідних їм педагогічних умов досягнення загальної мети і конкретних цілей формування досліджуваного феномена; здійснено виокремлення й систематизацію провідних груп принципів конструювання навчально-виховного змісту як індивідуальної, так і колективної спортивно-краєзнавчої роботи учнів 6–9 класів у позашкільних навчальних закладах, спрямованої на формування у них здорового способу життя, класифіковано як традиційні, так і інтерактивні форми, методи і засоби спортивно-краєзнавчого та суто краєзнавчого спрямування;

уточнено змістові характеристики понятійно-категоріального апарату дослідження провідні поняття якого екстрапольовано в інтегральне поняття “формування здорового способу життя учнів 6–9 класів у процесі спортивно-краєзнавчої роботи в позашкільних навчальних закладах”, як цілісного, логічно вибудованого процесу, у якому ефективно взаємодіють між собою основні його учасники – учні 6–9 класів, їхні батьки, педагоги позашкільного навчального закладу на принципах рівноправності, партнерства й взаємоповаги у прийнятті рішень та їх виконанні, актуалізується взаєморозуміння і взаємодопомога у досягненні мети індивідуальної чи колективної спортивно-краєзнавчої роботи, яка спрямовується на самоактуалізацію та самоствердження зростаючої особистості у формуванні власного здорового способу життя; виокремлено й дано характеристику компонентам досліджуваного феномена (інтелектуальний, емоційно-потребнісний, діяльнісно-практичний), відповідно критеріям і показникам ефективності його формування (когнітивний, мотиваційний, діяльнісний) та рівням сформованості (низький, середній, достатній);

набули подальшого розвитку як традиційні, так і інтерактивні форми, методи, засоби спортивно-краєзнавчої роботи та відповідні діагностичні методики визначення кількісних і якісних параметрів сформованості здорового способу життя учнів 6–9 класів у процесі спортивно-краєзнавчої роботи у позашкільних навчальних закладах.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у розробленні й упровадженні педагогічних умов реалізації методики формування здорового способу життя учнів 6–9 класів у процесі спортивно-краєзнавчої роботи в позашкільних навчальних закладах, що стало можливим завдяки розробленню й упровадженню у практику програми тренінг-курсу “Мій вибір – здорове майбутнє” і навчально-методичного посібника “Форми і методи спортивно-краєзнавчої роботи в позашкільних навчальних закладах” та окремих методик проведення спортивно-краєзнавчих занять.

Результати дослідження доцільно застосовувати в процесі розроблення навчальних програм і навчально-методичних посібників для позашкільних навчальних закладів, у навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів та у системі післядипломної педагогічної освіти, що сприятиме підвищенню ефективності організації і здійснення спортивно-краєзнавчої роботи учнів 6–9 класів й формування їхнього здорового способу життя.

Результати дослідження упроваджено у навчально-виховний процес: Комунального закладу Сумської обласної ради – Обласний центр позашкільної освіти та роботи з талановитою молоддю Сумської області (довідка № 683 від 28. 09. 2016 р.), Кам’янець-Подільського Центру дитячої та юнацької творчості Хмельницької області (довідка № 107 від 27. 09. 2016 р.), Закарпатського обласного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді (№ 179 від 07. 10. 2016 р.), Іршавської районної станції юних туристів Закарпатської області (№ 51 від 12. 10 2016 р.), Закарпатського центру туризму, краєзнавства, екскурсій і спорту учнівської молоді (№ 01-02/235 від 13. 10. 2016 р.), Переяслав-Хмельницької міської станції юних туристів Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області (№ 34-2 від 9. 09. 2016 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційної роботи обговорено на науково-практичних конференціях різного рівня: міжнародних: “Актуальні проблеми соціальної роботи: волонтерство як важливий ресурс соціальної роботи” (Ужгород, 2013), “Актуальні проблеми соціальної роботи і підготовки фахівців: соціальна робота і здоровий спосіб життя” (Ужгород, 2014), “Організаційно-педагогічні умови впровадження інноваційних здоров’язбережувальних технологій у діяльність позашкільних навчальних закладів” (Черкаси, 2014), ”Розвиток сучасної освіти: теорія, практика, інновації“ (Київ, 2015), “Актуальні питання соціальної роботи і підготовки фахівців: сучасні тенденції” (Ужгород, 2015);  всеукраїнських: “Сучасна профільна освіта: традиції та інновації” (Чернівці, 2012), “Валеологічна освіта в навчальних закладах України: стан, напрями й перспективи розвитку” (Кіровоград, 2015), “Інформаційні технології в професійній діяльності” (Рівне, 2015), “Використання інформаційних технологій у виховному процесі”  (Рівне, 2016).

Публікації. Основні положення та результати дослідження висвітлено у 23 публікаціях автора, з них 8 статей у вітчизняних і 3 статті у зарубіжних наукових фахових виданнях, 12 статей опубліковано у збірниках матеріалів конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, висновків, списку використаних джерел (262 найменувань). Загальний обсяг дисертаційної роботи складає 304 сторінки друкованого тексту, з них 194 сторінки основного тексту. Робота містить 13 таблиць, 6 рисунків на 11 сторінках та 5 додатків  на 82 сторінках.

РОЗДІЛ 1

ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ УЧНІВ

ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

 

1.1. Теоретичні основи дослідження

Гуманізація освіти, орієнтація на особистість дитини потребує турботи про її здоров’я. Важливою складовою ефективної системи освіти є забезпечення здоров’я дітей та їх здатності навчатися. При цьому посилюються вимоги до стану здоров’я дітей в умовах інтенсифікації освітніх програм, диференціації навчання, впровадження нових педагогічних технологій. Актуальність проблеми індивідуального і суспільного здоров’я молоді набула державного значення, бо саме молодь, як перспективна частина суспільства, розбудовуватиме майбутнє. Проблема впровадження здорового способу життя в молодіжне середовище переходить до категорії таких, що визначають рівень національної безпеки держави. Як зазначається у Білій книзі національної освіти України, “особливо виражене погіршення фізичного, психічного, розумового розвитку і працездатності серед дітей та молоді” [208].

Державну політику у сфері збереження, зміцнення й охорони здоров’я підростаючого покоління окреслено у ряді нормативно-правових документів, зокрема у Національній доктрині розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті, акцентовано увагу на пріоритетних завданнях системи освіти, розв’язання яких має сприяти навчанню людини відповідальному ставленню до власного здоров’я і здоров’я оточуючих як до найвищих індивідуальних і суспільних цінностей [145, с. 2-4], у Національній доктрині розвитку фізичної культури і спорту актуалізовано увагу на важливості розв’язання саме проблем збереження і зміцнення здоров’я дітей, учнівської і студентської молоді, формування їхнього здорового способу життя у навчальних закладах різних рівнів та типів. І серед них окреме місце відведено саме позашкільним навчальним закладам, які найбільш повно можуть задовольнити інтереси, запити і потреби зростаючої особистості маючи для цього відповідну навчально-матеріальну базу саме в галузі збереження і покращення здоров’я [146], у Національній стратегії розвитку освіти в Україні на 2012–2021 роки наголошується, що виховання здоров’я підростаючого покоління, формування ціннісного ставлення до власного здоров’я, вироблення навичок здорового способу життя і поведінки є нагальним і незаперечним завданням сучасної української освіти [148]. Окреме місце у розв’язанні актуальних питань збереження здоров’я підростаючого покоління та формування навичок дотримання здорового способу життя відведено у Законі України “ Про позашкільну освіту”, у змісті якого зазначається, що основними завданнями позашкільної освіти є “…створення умов для творчого, інтелектуального, духовного і фізичного розвитку вихованців, учнів і слухачів та формуванню у них свідомого й відповідального ставлення до власного здоров’я та здоров’я оточуючих, навичок безпечної поведінки” [84, с. 232].

Отже, можемо зробити висновок, що відповідно до зазначених вище нормативно-правових документів, прищеплення навичок здорового способу життя у дітей, учнівської і студентської молоді визначено першочерговим освітнім завданням. Одним із ефективних напрямів його розв’язання є залучення підростаючого покоління до різних здоров’язбережувальних форм організації навчально-виховної роботи саме у позашкільних навчальних закладах. Оскільки саме у навчально-виховному процесі позашкільних навчальних закладів органічно поєднуються різні форми освітньої діяльності з організацією змістовного педагогічно спрямованого дозвілля вихованців, що сприяє вирішенню такої актуальної для сьогодення проблеми їхньої зайнятості у вільний від навчання у загальноосвітній школі час. Тим самим, на думку Г. Пустовіта, “… актуалізується проблема визначення місця і ролі позашкільної освіти і виховання в сучасній національній освітній системі. За такого підходу, продовжує він далі, предметом педагогічної взаємодії в учнівсько-педагогічному колективі позашкільного навчального закладу стає процес не стільки педагогічного керівництва всією сукупністю видів і форм життєдіяльності дитини, а більше педагогічної підтримки у спільному з дитиною визначенні її власних життєвих цілей і можливостей (часткових освітніх, розвивальних, адаптаційних, духовних). А також шляхів подолання перешкод (наявних проблем), які заважають їй зберегти свою людську гідність, самостійно досягати бажаних успіхів у навчанні, самовихованні, спілкуванні та взагалі у житті. Тому сьогодні роль позашкільних навчальних закладів у інтелектуальному, духовно-моральному і фізичному вихованні дитини та підготовки її до дорослого життя за межами школи важко переоцінити, а відтак, вони по праву займають найважливішу соціальну нішу у системі освіти, виховання і розвитку дітей та підлітків” [187, с. 5-6].

У цьому контексті особливе місце в діяльності позашкільних навчальних закладів, як підтверджують результати аналізу педагогічної практики, належить саме питанням фізичного виховання, фізичного розвитку, збереження й покращення здоров’я дітей та учнівської молоді. У контексті останнього В. Берека зазначає, що формування навичок здорового способу життя серед учнівської молоді є соціально значущою виховною діяльністю в умовах позашкільної освіти. З поміж численних чинників ефективного функціонування позашкільного навчального закладу він виділяє ті з них, які спрямовуються на формування навичок здорового способу життя [13].

І як зазначається у Національній програмі виховання дітей та учнівської молоді в Україні, “основним завданням фізичного виховання учнів середнього шкільного віку є формування свідомого ставлення до власного здоров’я та здорового способу життя, розвиток зібраності, фізичної готовності до навчання, володіння рухами, задоволення особистою фізичною підготовленістю, вміння цікаво проводити вільний час, формування високої рухової активності, позитивних звичок” [147, с. 8].

У контексті останнього актуальною є думка В. Горащука про те, що для держави й суспільства економічно вигідніше боротися не з наслідками руйнування здоров’я населення, а докласти максимум зусиль для формування культури здоров’я, тобто насамперед через систему освіти й виховання впливати на умови формування, збереження і зміцнення здоров’я особистості, а отже, і підвищення рівня культури здоров’я дітей, учнівської молоді і всього населення [57, с. 6-12].

Враховуючи зазначене вище, можемо зробити висновок, що серед проблем збереження і покращення здоров’я підростаючого покоління, у контексті проблеми формування здорового способу життя учнів 6-9 класів у процесі спортивно-краєзнавчої роботи у позашкільних навчальних закладах, актуальним є визначення й характеристика тих факторів, що саме впливають на ці процеси.

Нині на здоров’я молоді впливають чинники, дія яких раніше була значно меншою, особливо це помітно у підлітковому та юнацькому віці. Йдеться, зокрема, про зниження фізичного і підвищення нервово-психологічного навантаження, інформаційне перевантаження, стрімке поширення серед молоді шкідливих звичок. Причини зростання захворюваності учнів і молоді також пов’язують із недоліками у системі шкільної і вищої освіти, з тими чинниками навчальної діяльності, які призводять до перенапруження нервової системи і заважають створенню належних умов для задоволення потреб у самопізнанні, самовдосконаленні й самореалізації. Через перевантаженість навчанням більшість учнів страждає від недостатньої рухової активності. На стані здоров’я позначаються також відсутність навичок організації ефективного навчання, здорового дозвілля, правильного харчування [2, с. 43-44].

Зокрема, як свідчать результати теоретичного аналізу досліджуваної проблеми – теорії і практики формування здорового способу життя учнів 6-9-х класів, в останні десятиліття проблематика збереження і покращення здоров’я, дотримання здорового способу життя різним верствами населення, зокрема і дітьми та учнівською молоддю набуває особливої актуальності [72; 254; 32; 40].

У той же час, є ще один принципово важливий момент, який в останні роки набув визнання і тим самим відповідного розвитку у психолого-педагогічному контексті (О. Єжова, С. Лапаєнко, В. Оржеховська) – це динамічна, адаптаційно-розвивальна сутність здорового способу життя як системи життєво важливих якостей особистості та змісту відповідної діяльності у найближчому довкіллі. Відтак, очевидним є те, що сам суб’єкт у якого формується здоровий спосіб життя, у нашому дослідженні учень 6–9 класів, знаходиться саме в періоді активного формування та розвитку, відповідно й вся система складових його життєдіяльності, пов’язана із збереженням та розвитком здоров’я, також повинна трансформуватися, щоб відповідати особливостям та рівня соціального розвитку [77; 133; 157; 163, с. 17-19].

Аналіз теоретичних засад досліджуваної проблеми дав змогу визначити й охарактеризувати проблему формування здорового способу життя учнів 6 – 9 класів як багатогранну комплексну та міждисциплінарну, що підтверджується у наукових працях Т. Бабюк [9], О. Вакуленко [34], О. Єжової [76], О. Жабокрицької [81], С. Кириленко [94], С. Кондратюка [104], В. Кузьменко [129], С. Лапаєнко [133], В. Нечерди [149], В. Оржеховської [158], Л. Сущенко [231; 230], Т. Федорченко [242; 244] та ін.

Підсумовуючи зазначене вище, є всі підстави зробити висновок, що в сучасних педагогічних дослідженнях превалює розуміння здорового способу життя зростаючої особистості як складного комплексу ціннісних ставлень та поведінкових стереотипів, орієнтованих на збереження та розвиток власного здоров’я особистості на всіх етапах її онтогенезу. У такому контексті доцільним є визначення й характеристика у філософсько-культурологічному, психолого-педагогічному та соціально-педагогічному контекстах гіпотетичних рівнів формування здорового способу життя зростаючої особистості у межах суспільства й індивідуальних середовищ, якими є: індивідуальний; найближчого оточення – сім’я, родичі, друзі, знайомі, представники дитячої субкультури; учнівсько-педагогічний колектив загальноосвітнього і позашкільного навчального закладу; громада; суспільство (Рисунок 1.1.).

 

Рис. 1.1. Гіпотетичні рівні формування здорового способу життя зростаючої особистості у межах суспільства й індивідуальних середовищ.

Перший рівень – індивідуальний, тобто на цьому рівні нами визначається і характеризується стан здоров’я окремого індивіда та чинники, що впливають на нього. У такому розумінні людина як особистість розглядається нами у “… цілісності і стійких властивостей та її провідних якостей, хоча і сформованих на основі її біопсихологічних задатків, і зокрема під дією: а) системи зв’язків і відносин груп, громад й соціальних інститутів, в які вона була включена і тих, у функціонуванні яких вона на цей час бере участь; б) рівня її вихованості і соцілізованості в певній культурі; в) наслідків перебування й власної активності у певних макро – і мікро-соціокультрних середовищах і певних ситуаціях” [42, с. 559].

Але в результаті найважливіших медико-біологічних відкриттів, розвитку філософських і психологічних наук упродовож минулого століття сталося значне переосмислення цієї категорії. Воно трансформувалося в ширше уявлення про людину як про істоту соціальну, ніж біологічну. Адже людина як істота суто соціальна не може не залежати від безлічі соціальних чинників: рівня економічного розвитку, політичної ситуації, культурного і духовного стану, прагнення людини до пізнання тощо. Тобто, йдеться про визнання соціальної сутності будь-якої діяльності зростаючої особистості в оточуючому її світі, що базується крім зазначених вище якостей, ще й певною системою цінностей у ієрархії яких стан власного здоров’я та дотримання здорового способу життя для зростаючої особистості з дорослішанням набуває все більшої важливості серед інших цінностей.

У той же час, складна структура індивідуальних інтересів, потреб, мотивів, цілей, світогляду, ідеалів, переконань, що складають спрямованість особистості, на думку В. Анненкова, виявляють її ставлення до об’єктивної дійсності, і слугують соціально-психологічним та соціально-педагогічним підґрунтям процесу формування ціннісних орієнтацій особистості [5, с. 13].

Відтак, можемо зробити висновок, що цінності є важливим соціальним регулятором поведінки, вчинків і дій особистості, а також міжособистісних відносин та особистісних ставлень до об’єктів оточуючого її світу та власних вчинків, поведінки і діяльності. За такого розуміння проблеми є всі підстави розглядати сутність поняття цінності індивіда вже як “особистісні цінності”, що є результатом процесу засвоєння особистістю суспільних цінностей і, на думку І. Беха, є наданням цим цінностям “… незаперечної значущості й особистісного сенсу … у певних подіях та явищах” [16, с. 6].

Саме розгляд провідного досліджуваного феномена – формування здорового способу життя зростаючої особистості уже як ціннісного орієнтира особистості, за нашим припущенням, буде неповним, якщо не здійснити аналіз другого рівня, що визначається як рівень здоров’я певної групи людей. Сутнісними характеристиками цього рівня є наявність і безпосередній вплив найближчого, відносно постійного оточення зростаючої особистості – її сім’я, родичі, друзі, знайомі, представники дитячої субкультури тощо, з якими вона повсякденно взаємодіє. Тобто це те коло спілкування і безпосередньої взаємодії, де учень основної школи майже щоденно перебуває, і на яке він постійно впливає своїми вчинками, поведінкою і діяльністю. І, навпаки, своєю поведінкою, інтенсивністю і спрямованістю спілкування, ставленням до життєвих проявів окремої зростаючої особистості найближче оточення впливає на нього у зворотному напрямі. Саме тут, у найближчому оточенні насамперед відбувається або позитивний, або негативний вплив на здоров’я окремої особистості, в усіх типах здоров’я – фізичному, психічному, духовному, соціальному. Врахування останнього дає змогу зробити висновок, що сума впливів на особистість найближчого оточення значною мірою формують спосіб її життя, створюють певне психічне середовище, визначають перелік і ієрархію  духовних цінностей, рівень її соціальної активності та відповідальності. Своєю чергою, зростаюча особистість як член цього найближчого оточення має змогу позитивно або негативно впливати на цю певну групу людей у такий спосіб: особистим прикладом, наданням інформації чи ставленням до дій і процесів, що відбуваються в її оточенні, активним вирішенням колективних завдань тощо. Тоді можемо зробити висновок, що комплекс впливів, чинників і умов життя в найближчому оточенні визначає й формує також стан здоров’я певної групи людей, а відтак, маючи суттєвий вплив на окрему особистість – визначає стан її власного здоров’я і, насамперед, ставлення до нього [215].

Третій рівень – рівень організації взаємодії індивіда у межах учнівсько-педагогічного колективу загальноосвітнього і позашкільного навчального закладу як навчально-виховного середовища. Якщо попередній рівень мав сукупність об’єктів і суб’єктів найближчого оточення, переважна більшість з яких є соціально автономними, а їх вплив на зростаючу особистість (виховний, розвивальний, адаптаційний, соціалізуючий тощо) мав різновекторне спрямування, тому не визначався нами як формальне структурне утворення суспільства. То третій рівень збереження й покращення власного здоров’я завдяки саме дотриманню здорового способу життя окремою зростаючою особистістю в учнівсько-педагогічному колективі спортивно-краєзнавчого гуртка, секції чи загону в межах позашкільних навчальних закладів, розглядається нами як провідний напрям формування досліджуваного феномену.

Зважаючи на те, що переважна більшість з учнів основної школи як членів спортивно-краєзнавчих гуртків, секцій чи загонів взаємодіє з різними інститутами суспільства (навчальний заклад, установи культури, медицини, релігії, ЗМІ тощо), відповідно, ці інститути мають безпосередній і досить значний вплив на формування їхнього внутрішнього світу, а відтак, детермінують формування ціннісної сфери стосовно збереження і покращення власного здоров’я, посилюють мотивацію дотримання здорового способу життя. Особливістю взаємовпливів на цьому рівні є те, що їх вагомість залежить від суттєво важливих детермінант як на рівні окремої зростаючої особистості, так і на рівні учнівсько-педагогічного колективу позашкільного навчального закладу. І чим вищий рівень сформованості здорового способу життя окремого учня основної школи, тим вищий буде рівень сформованості цього феномену в загалі учнівсько-педагогічного колективу позашкільного навчального закладу.

А відтак, можемо припустити, що у зворотному напрямі вплив учнівсько-педагогічного колективу позашкільного навчального закладу, як дієвого навчально-виховного середовища, на дотримання здорового способу життя окремим членом гуртка чи секції в процесі туристсько-краєзнавчої роботи також набуде позитивної динаміки [191, с. 45-46; 149, с. 291-305].

Четвертий рівень розгляду проблеми збереження і покращення здоров’я окремої зростаючої особистості завдяки дотриманню нею здорового способу життя здійснено нами у межах громади, яка визначалася нами переважно за територіальною ознакою – село, селище, район, мікрорайон, містечко, місто, тобто той найближчий соціум, де учень основної школи перебуває тривалий час повсякденно. Крім цього, нами враховано, що громада може складатися за етнічними або професійними ознаками, політичними чи релігійними переконаннями тощо. Кожній громаді притаманні свої особливості стосовно культурних цінностей, звичок, традицій, спілкування, побуту, праці, відпочинку і, природно, ці особливості визначають стан здоров’я всіх без винятку її членів, відтак людина тісно пов’язана із суспільством, спільнотою, громадою. Такі зв’язки є необхідною передумовою виникнення у неї складної системи потреб, мотивів, домагань, очікувань, прагнень, цілей життєдіяльності, які значною мірою зумовлюються особливостями її буття і діяльності. Завдяки національній свідомості і самосвідомості відбувається віддзеркалення індивідуального суб’єктивного ставлення людини до “… суспільних явищ, до системи суспільних цінностей, що виступають для конкретного індивіда як об’єктивна реальність, що може за певних умов трансформуватися у власні, суб’єктивно значущі ціннісні орієнтації особистості” [223, с. 189].

Відтак, за нашим припущенням, активне включення учнів основної школи в гурткову і секційну роботу спортивно-туристського спрямування позашкільних навчальних закладів, що розглядаються нами об’єктами і суб’єктами громади, надання такій роботі соціальної значущості, сприяння у вирішенні важливих для громади місцевих проблем (організація спортивно-оздоровчих заходів, загальногромадівських свят, виставок, дослідження етнографічних, екологічних, краєзнавчих, історичних і соціальних питань, організація суспільно корисної роботи з озеленення вулиць, шкільних дворів, дитячих навчальних закладів тощо) [222; 220].

Отже, такий підхід до формування здорового способу життя учнів 6-9 класів у процесі спортивно-краєзнавчої роботи в позашкільних навчальних закладах отримує визнання не лише на рівні сім’ї і навчального закладу, а стає важливим для ефективного функціонування всієї громади [243; 97].

Тобто створюються умови, коли стан сформованості здорового способу життя окремої зростаючої особистості набуває незаперечної значущості для всіх членів громади, тим самим уже громада спрямовує свої зусилля на покращення умов (матеріальних, соціальних, суб’єкт-суб’єктної взаємодії всіх її членів), що сприяють ефективності формування здорового способу життя учнів основної школи як членів цієї громади.

Наступний, п’ятий рівень – рівень суспільства, на якому всі об’єкти і суб’єкти суспільних відносин, що були нами схарактеризовані на попередніх рівнях, їх взаємодія і діяльність зі створення, дотримання і удосконалення умов для формування здорового способу життя окремої зростаючої особистості набуває загальнодержавного значення. Отже, можемо констатувати, що у такому розумінні проблеми здоров’я нації розглядається як показник цивілізованості держави, що відображає соціально-економічне становище суспільства [258; 96].

Крім цього, таке структурування рівнів стану здоров’я окремих індивідів та груп має підкреслити необхідність побудови зв’язку між індивідуальним і громадським здоров’ям як наслідку і результату дотримання здорового способу життя на індивідуальному і громадському рівні, що в кінцевому результаті визначає наскрізну залежність і взаємодетермінованість усіх рівнів формування здорового способу життя учнів 6–9 класів у процесі спортивно-краєзнавчої роботи у позашкільних навчальних закладах.

Таким чином, враховуючи зазначене вище, можемо зробити висновок, що від індивідуального стану здоров’я окремої особистості залежить стан здоров’я певної групи людей, які становлять її найближче оточення. А від стану здоров’я окремих груп залежить стан здоров’я усіх членів громади, до якої вони входять, а від стану здоров’я всіх членів громад залежить стан здоров’я українського суспільства в цілому.

Актуалізуємо увагу ще на тому, що схарактеризований нами прямий зв’язок і взаємодія (від окремої особистості до суспільства) діє також і у зворотному напрямі (від суспільства до окремої особистості). Тим самим, нами підсилено тезу про те, що, з одного боку, суспільство, а отже держава, відповідає за стан здоров’я своїх громадян, а з іншого – громадянин відповідає за стан здоров’я усіх членів українського суспільства. За нашим переконанням, новизна такого підходу полягає у незвичності для сучасної психолого-педагогічної науки сутності тези особистої відповідальності громадянина за стан свого власного, а тим більше – за стан громадського здоров’я. Цей висновок, як засвідчили результати нашого теоретичного аналізу досліджуваної проблеми, почав набувати певного визнання і підтримки у сучасній психолого-педагогічні науці, а головне, у педагогічній практиці [6; 35; 64; 75; 80; 73].

Доцільність такого підходу у визначенні й характеристиці рівнів формування здорового способу життя учнів основної школи у логічному взаємозв’язку і тісній взаємодії цих рівнів один з одним у процесі онтогенезу зростаючої особистості і об’єктів та суб’єктів оточуючого її простору (соціального, освітньо-виховного, адаптаційного, розвивального) підтверджується філософсько-культурологічним контекстом розгляду (Л. Губернський, В. Ільїн, В. Кремень, В. Огнев’юк, В. Ткаченко) сутності сучасної освітньої галузі в Україні і екстраполяцією на ці процеси наслідків глобалізації суспільних відносин [123; 125; 124; 257; 61; 121; 122; 152] та психолого-педагогічним й соціально-педагогічним  контекстом розгляду (І. Аносов, І. Бех, А. Бойко, В. Кравець, Н. Лавриченко, В. Луговий) досліджуваної проблеми [14; 138; 117; 26; 6; 132].

Аналіз педагогічної практики сучасних позашкільних навчальних закладів, результати вивчення й обґрунтування теоретичних засад розв’язання досліджуваної проблеми підвели нас до висновку про необхідність розгляду процесу формування здорового способу життя учнів основної школи у процесі спортивно-краєзнавчої роботи на основі виокремлення й характеристики змісту основних компонентів інтегрованого поняття “здоров’я”. Отже, зазначене вище дає підстави для висновку, що змістова характеристика категорії “здоров’я” може бути визначена лише у процесі аналізу його компонентів. У контексті останнього М. Гончаренко, В. Язловецький виділяють шість компонентів здоров’я: фізичне, психічне, розумове, особистісне, соціальне та духовне [53; 251]. Тоді як Г. Зайцев [83], С. Свириденко [203], Л. Сущенко [229; 232] виокремили й обґрунтували чотири провідних компоненти категорії “здоров’я” (фізичне, психічне, соціальне, духовне).

Саме такий підхід, як підтверджують результати теоретичного аналізу досліджуваної проблеми, є найбільш доцільним, оскільки враховує як специфіку навчально-виховної діяльності позашкільного навчального закладу, так і специфіку організації навчально-пізнавальної і дослідницької діяльності та спортивно-розвивальної, спортивно-оздоровчої, здоров’язбережувальної, краєзнавчої, масової й суспільно корисної роботи учнів 6–9 класів у складі гуртків і секцій цих навчальних закладів.

Отже, фізичне здоров’я у такому контексті розглядається нами як рівень росту та розвитку органів (мозку, рухового апарату, аналізаторів) і систем організму. Важливим показником фізичного здоров’я є саме фізичний розвиток – сукупність морфологічних і функціональних показників організму, які визначають запас його фізичних сил, витривалості і працездатності, а також забезпечують адаптаційні реакції. Зокрема, О. Дудіна, Г. Слабкий, Р. Мокієнко поняття “фізичне здоров’я” пов’язують з умінням дитини володіти своїм тілом, рухами, мати фізичну витривалість і високий рівень працездатності та відсутність хронічних захворювань [69; 68].

Крім такого розуміння сутності поняття “фізичне здоров’я”, ряд авторів (Н. Кудикіна, Г. Апанасенко) розуміють його як стан функціонування організму в навколишньому середовищі, за якого відсутні болісні зміни у стані здоров’я, комфортності існування та діяльності, що сприяє успішній адаптації до умов навколишнього світу [126; 7]; такий рівень розвитку органів і систем організму, основу якого, на думку Н. Поліщук, складають морфологічні та функціональні резерви [176, с. 127].

Своєю чергою, фізичне здоров’я, на думку В. Жукова, можна оцінити за рівнем фізичного розвитку, рівнем фізичної підготовленості й функціональним станом організму [82, с. 10].

Окреме місце посідає психічне здоров’я як рівновага та сталість психіки індивіда, тобто його адекватне сприйняття реального світу. На підставі аналізу теоретичної складової досліджуваної проблеми до психічного компоненту поняття здоров’я нами віднесено індивідуальні особливості психічних процесів, вчинків, поведінки і діяльності учня основної школи, наприклад, збудженість, напруженість, чутливість тощо. Психічне здоров’я, як правило, пов’язують із розумовим і емоційним благополуччям людини, що свідчить про стан душевного благополуччя, яке “… характеризується відсутністю хворобливих психічних проявів і забезпечує адекватну умовам навколишньої дійсності регуляцію поведінки, діяльності” [165, с. 73].

Схожу за своєю сутністю висловлює думку О. Кириченко, яка зазначає, що психічне здоров’я передбачає відповідність емоційно-вольової й когнітивної сфер календарному віку особистості, вміння керувати своїми почуттями, здатність адаптуватися до макро – та мікросоціальних структур; можливість будувати свою поведінку відповідно до вирішуваних завдань і умов середовища, що досягається на основі оптимального рівня психологічної і соціальної адаптації [98].

У той же час, діагностичні дослідження стану здоров’я учнів основної школи, які проводились в останні десятиліття, виявили у переважної більшості з них низьку пізнавальну активність і низьку мотивацію до навчальної діяльності (за умови несформованих потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок), нестійкість емоційної сфери, високий рівень тривожності, несформованість навичок спілкування [129].

Отже, можемо констатувати, що психічне життя зростаючої особистості складається з потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, цілей, уявлень і почуттів тощо. Крім цього, простежується тісний зв’язок психічного здоров’я з особливостями мислення, характеру і здібностей. Аналіз останнього дає підстави стверджувати про обумовленість особливостей індивідуальних реакцій учнів основної школи на однакові життєві ситуації, вірогідність стресів та афектів. Своєю чергою, М. Андрос пропонує оцінювати стан психічного здоров’я людини за відсутністю виражених психічних розладів та відхилень, неврозів, причиною яких є емоційний та інформаційний стреси та наявністю резервних психічних можливостей, завдяки яким людина може подолати стреси, що виникають в особливих обставинах та знайти оптимальний вихід з життєво складних ситуацій [4, с. 28-29.].

Розвиваючи цю думку, О. Жабокрицька психічне здоров’я розглядає як гармонійний стан розвитку підлітків, що дає їм змогу адекватно усвідомити себе як унікальну, неповторну особистість та більш повно пізнати навколишній світ. Основою психічного здоров’я учнів, на її думку, є стан загального душевного комфорту, що забезпечує адекватну регуляцію поведінки у процесі навчально-виховної діяльності і який зумовлюється потребами дітей та можливостями їх задоволення [81].

З аналізу зазначеного вище нами встановлено пряму залежність психічного здоров’я учнів основної школи з їхнім соціальним здоров’ям у процесах функціонування особистості в якості повноправного члена суспільства, котрий усвідомлює свою стать та безконфліктно взаємодіє у колективі однолітків у складі гуртків та секцій спортивно-краєзнавчого спрямування позашкільних навчальних закладів, у сім’ї, громаді та у суспільстві в цілому.

Водночас, можемо констатувати, що соціальне здоров’я пов’язане переважно з соціально-економічними чинниками, стосунками індивіда із структурними одиницями соціуму – сім’єю, учнівсько-педагогічним колективом загальноосвітнього і позашкільного навчального закладу, іншими соціальними інститутами, з якими складаються соціальні зв’язки у відповідності до вікових можливостей й особливостей, і проявляються у праці, відпочинку, побуті, соціальному захисті, охороні здоров’я, безпеці існування тощо. Ці чинники і складові створюють відчуття соціальної захищеності (або незахищеності), що суттєво позначається на здоров’ї зростаючої особистості. Враховуючи зазначене вище, можемо констатувати, що соціальний компонент здоров’я учнів основної школи характеризується їхнім ставленням до освітньої діяльності, дотриманням загальноприйнятих обов’язків і правил поведінки, розвитком власних інтересів, потреб і мотиваційної та смислової сфери [216; 259, с. 151-157].