УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ПАВЛА ТИЧИНИ
На правах рукопису
БИКОВА Ольга Вікторівна
УДК 378:373.5.011.3-051:378.017]:793.].(043.)
ФОРМУВАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ХОРЕОГРАФІЇ У ПРОЦЕСІ ПОЗААУДИТОРНОЇ ВИХОВНОЇ РОБОТИ
ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
13.00.07 – теорія і методика виховання
ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук
Науковий керівник:
кандидат педагогічних наук, доцент
АНДРОЩУК
Людмила Михайлівна
УМАНЬ – 2017
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………..…..3
| РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ХОРЕОГРАФІЇ……………………………………………………………..…..12
Висновки до першого розділу……………………………….………..78
РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА СФОРМОВАНОСТІ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ХОРЕОГРАФІЇ…………………………………………………80
Висновки до другого розділу…………………………………………116
РОЗДІЛ 3 ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З ФОРМУВАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ХОРЕОГРАФІЇ……………………………….118
Висновки до третього розділу……………………………………….187
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………189 |
| СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………193
ДОДАТКИ………………………………………………………………………224 |
ВСТУП
Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку суспільства відбуваються глибокі соціальні та економічні перетворення. Прискорений розвиток науково-технічного прогресу позначився на всіх сферах діяльності людини. Процес перетворення науки в безпосередню продуктивну силу змінив характер творчості: вона набула масового характеру. У зв’язку з цим висуваються підвищені вимоги до рівня творчих здібностей особистості, яка вміє самостійно вирішувати різноманітні завдання, що постають у процесі професійної діяльності.
Активні перетворення сучасного суспільства обумовлюють зміни й у сфері освіти, що спрямовані на розвиток потреб соціуму і пропонують нові стратегії і підходи, у тому числі і в хореографічній освіті. Як зазначено в нормативно-правових і регуляторних документах (законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», Стратегії розвитку державної молодіжної політики на період до 2020 року, Національній стратегії розвитку освіти в Україні на 2012–2021 рр., Концепції національно-патіотичного виховання дітей і молоді, Концепції розвитку неперервної педагогічної освіти), система освіти має забезпечувати фізичний, морально-духовний, культурний розвиток особистості, сприяти формуванню соціально зрілої, творчої особистості, громадянина України і світу, готувати молодь до свідомого вибору сфери життєдіяльності.
У зв’язку з підвищенням уваги суспільства до сучасної людини як до творчої особистості, змінюється місце і роль хореографії – синкретичного виду мистецтва, на який покладаються важливі освітні та виховні завдання, зокрема, задоволення потреб суспільства у навчанні і вихованні творчих, креативно мислячих педагогічних кадрів.
Інтерес сучасного суспільства до хореографічного мистецтва ставить нові вимоги і до підготовки фахівців у галузі хореографічно-педагогічної освіти, яка має бути орієнтована на виховання професіонала, здатного поєднувати в собі якості хореографа і педагога, який володіє потужним арсеналом засобів хореографії, успішно реалізовує творчі та педагогічні аспекти керівництва різними видами хореографічної діяльності учнів.
У професійній сфері конкурентоспроможність педагога-хореографа визначається не тільки його кваліфікацією, але й здібностями вирішувати професійно-предметні завдання в нестандартних умовах творчої діяльності. Високий рівень сформованості індивідуальних творчих здібностей є показником готовності до виконання учителем хореографії професійних функцій та творчої самореалізації.
Формування індивідуальних творчих здібностей – складова частина цілеспрямованого, організованого освітнього процесу, що має на меті набуття майбутніми вчителями фахових якостей, необхідних у художньо-творчій та педагогічній діяльності. Саме позааудиторна робота є важливою ланкою у системі підготовки майбутнього вчителя хореографії, яка не тільки поглиблює і удосконалює практичний досвід, але і сприяє розширенню хореографічного кругозору студентів, формуванню їхніх індивідуальних творчих здібностей, естетичного смаку і, як наслідок, підвищує мотивацію до оволодіння педагогічною майстерністю.
Філософські аспекти творчості висвітлено в працях М. Бахтіна, М. Бердяєва, В. Біблера, В. Вернадського, Г. Гегеля, Б. Кедрова, О. Лосєва та ін. Психологічні проблеми розвитку здібностей досліджували О. Леонтьєв, Б. Ломов, К. Платонов, В. Роменець, С. Рубінштейн, Б. Теплов та ін. Педагогічні аспекти творчих здібностей були предметом спеціального розгляду в наукових працях Ф. Гоноболіна, І. Зязюна, М. Левітова, О. Музики, О. Рудницької, С. Сисоєвої та ін. Проблема вікової періодизації творчих здібностей особистості висвітлена в роботах Б. Березовського, Р. Іванової, І. Загурської, Л. Терлецької та ін.
Дослідження психолого-педагогічних факторів, що сприяють формуванню творчих здібностей особистості, її мотивів, творчої діяльності, проводилося такими вченими, як Л. Єрмолаєва-Томіна, О. Матюшкін, В. Моляко, В. Рибалко та ін. Питання формування й розвитку творчої особистості засобами хореографічного мистецтва розглядали дослідники-хореографи Л. Андрощук, В. Богута, Н. Ветлугіна, С. Забредоський, С. Куценко, О. Мартиненко, О. Пархоменко, І. Поклад, О. Реброва, Ю. Ростовська, І. Сосніна, А. Тараканова, Л. Хлєбнікова та ін.
Незважаючи на посилений інтерес науковців до проблеми хореографічного виховання та розвитку творчих здібностей, дослідженню педагогічних умов формування індивідуальних творчих здібностей майбутніх учителів хореографії в процесі позааудиторної виховної роботи приділена незначна увага.
Сучасне хореографічне мистецтво потребує педагогів-хореографів зі сформованими індивідуальними творчими здібностями та здатних творчо розвивати їх у дітей. Проте практика свідчить, що більшість учителів у педагогічно-хореографічній діяльності використовує традиційні форми і методи, що обмежує і збіднює діапазон творчого розвитку учнів.
У ході вивчення наукових джерел та аналізу виховної практики вищих педагогічних навчальних закладів щодо формування індивідуальних творчих здібностей майбутніх учителів хореографії встановлено суперечності між:
– актуальною потребою суспільства в особистостях із високим рівнем сформованості індивідуальних творчих здібностей та недостатньою розробленістю науково обґрунтованих педагогічних стратегій реалізації цієї проблеми;
– потенційними можливостями позааудиторної виховної роботи у формуванні індивідуальних творчих здібностей майбутніх учителів хореографії та відсутністю відповідного змістового та методичного забезпечення;
– традиційними формами й методами позааудиторної виховної роботи у вищих навчальних закладах та сучасними вимогами до підготовки майбутніх педагогів-хореографів у контексті гуманістичної парадигми саморозвитку особистості.
Актуальність проблеми, виявлені суперечності та практична значущість зумовили вибір теми дисертаційного дослідження – «Формування індивідуальних творчих здібностей майбутніх учителів хореографії у процесі позааудиторної виховної роботи вищих навчальних закладів».
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з науково-дослідною темою кафедри хореографії та художньої культури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини «Розвиток творчої індивідуальності майбутнього вчителя хореографії засобами танцювального мистецтва» (номер державної реєстрації 0111U007559). Дослідження здійснювалося в рамках підтеми «Теоретичні та методичні засади формування творчого потенціалу майбутнього вчителя хореографії» комплексного науково-дослідного проекту «Теоретичні та методичні засади розвитку хореографічно-педагогічної освіти в Україні» (номер державної реєстрації 0115U000603). Тему дисертаційного дослідження затверджено вченою радою Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (протокол № 9 від 24.04.2012 р.) й узгоджено в бюро Міжвідомчої ради з координації наукових досліджень із педагогічних і психологічних наук в Україні при НАПН України (протокол № 9 від 27.11.2012 р.).
Мета дослідження – на основі теоретичного аналізу досліджуваної проблеми та вивчення освітньої практики обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічні умови формування індивідуальних творчих здібностей майбутніх учителів хореографії в процесі позааудиторної виховної роботи вищих навчальних закладів.
Гіпотеза дослідження. Ефективність формування індивідуальних творчих здібностей майбутніх учителів хореографії в процесі позааудиторної виховної роботи вищих навчальних закладів зростатиме на основі таких науково обґрунтованих педагогічних умов: створення креативного середовища у позааудиторній діяльності як мотиваційного чинника формування індивідуальних творчих здібностей; активізації знань студентів щодо використання потенціалу хореографічного мистецтва у розвитку своєї творчої індивідуальності; використання комплексу творчих завдань у процесі проходження педагогічної практики.
Відповідно до поставленої мети і висунутої гіпотези дослідження окреслено такі завдання:
- Проаналізувати стан розробленості проблеми формування творчих здібностей у науково-педагогічних дослідженнях та уточнити зміст ключових понять дослідження.
- Розкрити особливості формування індивідуальних творчих здібностей майбутніх педагогів-хореографів у позааудиторній роботі.
- Визначити критерії, показники та схарактеризувати рівні сформованості індивідуальних творчих здібностей майбутніх учителів хореографії.
- Обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічні умови формування індивідуальних творчих здібностей майбутніх учителів хореографії у процесі позааудиторної виховної роботи вищих навчальних закладів.
Об’єкт дослідження – процес формування індивідуальних творчих здібностей майбутніх учителів хореографії.
Предмет дослідження – педагогічні умови формування індивідуальних творчих здібностей майбутніх учителів хореографії в процесі позааудиторної виховної роботи вищих навчальних закладів.
Для реалізації основних завдань дослідження на різних його етапах використано такі методи дослідження: теоретичні – аналіз, синтез, узагальнення філософської, психолого-педагогічної, мистецтвознавчої літератури, Інтернет-ресурсів для уточнення сутності ключових понять, виявлення стану розробленості проблеми в педагогічній теорії та практиці; емпіричні – діагностичні (анкетування, педагогічне спостереження, бесіди, тестування), аналіз творчих робіт студентів для визначення вихідного рівня сформованості індивідуальних творчих здібностей майбутніх учителів хореографії, педагогічний експеримент (констатувальний та формувальний етапи) для перевірки ефективності педагогічних умов формування індивідуальних творчих здібностей майбутнього вчителя хореографії в процесі позааудиторної виховної роботи вищих навчальних закладів; статистичні – методи математичної статистики – для кількісного та якісного аналізу емпіричних даних досліджуваної проблеми й експериментального підтвердження ефективності педагогічних умов формування індивідуальних творчих здібностей майбутніх учителів хореографії у процесі позааудиторної виховної роботи вищих навчальних закладів.
Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота здійснювалася на базі Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського», Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка. Дослідженням охоплено 247 студентів (120 – контрольної та 127 – експериментальної груп).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:
- вперше обґрунтовано педагогічні умови формування індивідуальних творчих здібностей майбутніх учителів хореографії у процесі позааудиторної виховної роботи вищих навчальних закладів (створення креативного позааудиторного середовища як мотиваційного чинника формування індивідуальних творчих здібностей; активізація знань студентів щодо використання потенціалу хореографічного мистецтва у розвитку своєї творчої індивідуальності; використання комплексу творчих завдань під час проходження педагогічної практики); визначено критерії (мотиваційно-ціннісний, когнітивний, професійно-креативний), показники (сформованість мотивів та потреб у творчій діяльності, прагнення до творчого саморозвитку, знання особливостей розвитку особистісних індивідуальних творчих здібностей, оволодіння професійно-педагогічними уміннями) та рівні (самоактуалізації, креативний, медіальний, мінімальний) сформованості індивідуальних творчих здібностей майбутніх учителів хореографії;
- уточнено зміст ключових понять «індивідуальні творчі здібності майбутніх учителів хореографії», «позааудиторна виховна робота», «формування індивідуальних творчих здібностей майбутніх учителів хореографії» та виокремлено їх структуру;
- подальшого розвитку набули форми і методи формування індивідуальних творчих здібностей майбутніх учителів хореографії у процесі позааудиторної виховної роботи вищих навчальних закладів.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у розробці та впровадженні в освітній процес вищих навчальних закладів навчально-методичного комплексу, який складається з посібника «Формування індивідуальних творчих здібностей майбутніх учителів хореографії» та методичних матеріалів «Стратегії формування індивідуальних творчих здібностей майбутніх учителів хореографії (практичний аспект)».
Результати дослідження можуть бути використані в освітньому процесі вищих педагогічних навчальних закладів при викладанні дисциплін: «Теорія і методика виховання у ВНЗ», «Теорія і методика роботи з дитячим хореографічним колективом», «Ритміка і музичний рух».
Матеріали дослідження впроваджено в навчально-виховний процес Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського (довідка № 1148/18 від 14.06.2016 р.), Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя (довідка № 05/208 від 27.05.2016 р.), Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка (довідка № 1197 від 24.06.2016 р.), Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (довідка № 1522/01 від 16.06.2016 р.).
Особистий внесок здобувача. У методичному посібнику «Теоретико-методологічні, медико-біологічні аспекти в хореографії та спорті» (2016, авторський колектив) автором охарактеризовано особливості розвитку музично-ритмічних здібностей майбутніх педагогів-хореографів (автор. стор. 160–167).
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження представлені на науково-практичних конференціях різного рівня: міжнародних – «Мистецтво в контексті мистецької парадигми: вітчизняний та зарубіжний досвід» (Умань, 2013); «Гуманістичні орієнтири мистецької освіти» (Київ, 2013); «Теоретичні та методичні засади розвитку мистецької освіти в контексті європейської інтеграції: інтеркультурний вимір» (Суми, 2013); «Педагогічно-мистецькі читання пам’яті професора О. П. Рудницької» (Київ, 2014–2016); «Інноваційний розвиток вищої освіти: глобальний та національний виміри змін» (Суми, 2015); «Теоретико-методологічні аспекти мистецької освіти: здобутки, проблеми та перспективи» (Умань, 2014; 2016); «Развитие творческого потенциала личности и общества» (Прага, 2014); «Теорія і практика освіти в сучасному світі» (Чернігів, 2015); «Концептуальні проблеми модернізації сучасної системи освіти на засадах формування духовно-патріотичних цінностей студентської молоді» (Вінниця–Бар, 2016); всеукраїнських – «Педагогічні, психологічні та медико-біологічні аспекти в хореографії та спорті» (Львів, 2016); «Актуальні проблеми підготовки сучасного вчителя» (Умань, 2012, 2013); «Творча спадщина Тараса Шевченка як чинник національно-патріотичного виховання майбутніх учителів мистецьких дисциплін» (Умань, 2014); «Теоретико-методологічні аспекти мистецької освіти: здобутки, проблеми та перспективи» (Умань, 2011–2013); «Мистецька освіта в Україні: проблеми теорії і практики» (Київ, 2014); «Молодь, наука, освіта та мистецтво» (Умань, 2015); «Сучасні технології розвитку професійної майстерності майбутніх учителів» (Умань, 2014); «Сучасні стратегії розвитку хореографічної освіти» (Умань, 2014 –2016), «Становлення майбутнього вчителя-філолога у процесі вивчення регіонального фольклору» (Умань, 2016), а також обговорювалися на засіданнях кафедри хореографії та художньої культури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини.
Публікації. Основні положення та результати дослідження відображено у 20 (19 одноосібних) наукових публікаціях, з яких 7 відображають основні наукові результати, 11 – мають апробаційний характер, 2 – додатково репрезентують наукові висновки.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, висновків, списку використаних джерел (290 найменувань, зокрема 5 іноземною мовою), 16 додатків на 50 сторінках. Загальний обсяг роботи становить 271 сторінку, із них 192 – основного тексту. Робота містить 16 таблиць та 17 рисунків.
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ХОРЕОГРАФІЇ
1.1. Аналіз стану розробленості проблеми творчих здібностей у науково-педагогічних дослідженнях
Формування індивідуальних творчих здібностей особистості є актуальною проблемою як для сучасного суспільства в цілому, так і для окремих його елементів, зокрема для системи освіти. Як зазначено у Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті, головною метою Національної стратегії є створення умов для формування, розвитку і самореалізації кожного громадянина України, формування покоління, здатного навчатися впродовж життя, створювати і розвивати цінності громадянського суспільства.
Вирішувати цю проблему повинен, у першу чергу учитель, що володіє високорозвинутими професійними якостями, індивідуальними творчими здібностями і досвідом творчої діяльності.
Для педагогічного забезпечення пріоритетних напрямів та вирішення завдань середньої освіти значущою є професійна діяльність вчителя хореографії, покликаного сформувати естетичне ставлення до мистецтва танцю, необхідне для вираження своєї самоідентифікації у світі. Зміст і характер вирішення освітніх завдань передбачає виявлення учителями хореографії індивідуальних творчих здібностей учнів, формування у них уміння спілкуватися за допомогою танцювальних рухів. У процесі навчання хореографії формуються та розвиваються спеціальні хореографічні здібності, естетичний смак, збагачується духовна культура, емоційний досвід особистості.
Саме тому перед вищою педагогічною школою поставлено завдання цілеспрямованого формування індивідуальних творчих здібностей і можливостей майбутніх учителів хореографії, формування їхнього творчого потенціалу щодо подальшої творчої самореалізації у сфері мистецтва.
Великого значення проблемі творчих здібностей надають в усіх наукових галузях, адже вона за своєю теоретичною і практичною значимістю належить до однієї з фундаментальних. З часів античності проблема творчості і творчих здібностей була і залишається однією з центральних у багатьох галузях науки.
Так, в Енциклопедії епістемології та філософії науки творчість визначається як категорія філософії, психології і культури, яка виражає собою найважливіший сенс людської діяльності [78].
У ході історичного розвитку людства змінювалися філософські погляди на розуміння сутності поняття «творчість». У Платона, творчість має універсальний характер, проявляючись кожен раз, коли будь-що знаходить своє буття. На його думку, – «будь-який перехід із небуття в буття – це творчість, і отже, створення будь-яких творів мистецтва і ремесла можна назвати творчістю, а всіх, хто їх створювє – їх творцями» [190, c. 161]. Філософ уважав творчість проявом тієї повноти досконалості, яка є в божественному пізнанні. У творчому акті заперечувалася будь-яка роль праці і взагалі будь-якої діяльності, у тому числі і мислення. Відкриття нового настає само по собі. Проте учень Платона, давньогрецький діяч Аристотель відкидав божественний акт творення, стверджуючи, що в основі будь-якого мистецтва лежить людська діяльність.
В епоху Відродження ідеологія античних філософів щодо природи творчості отримула новий розвиток у поглядах філософів тих часів. Творчим здібностям людського розуму, процесу творчої діяльності та самій особистості творця надавалося священне походження оскільки, створюючи світ та красу, людина творить найвище, що є у світі, – саму себе. Творчість натомість усвідомлювалась в першу чергу як художнє явище, сутністю якого є творче споглядання.
Глибокі наукові розмірковування щодо проблеми творчості мають місце у німецькій класичній філософії. Так, Г. Гегель одним із перших розглядав творчість як діяльність, що народжує світ, ототожнюючи поняття «розвиток» і «творчість». З погляду Г. Гегеля, навчання і творчість перебувають у єдності й діалектичному зв’язку; він розглядав творчість як процес саморозвитку, імпульс якому дає суперечність, що лежить у його основі [72]. Не менш відомий філософ XVІІІ ст. І. Кант, досліджуючи продуктивну здатність уяви, спеціально аналізував творчу діяльність. Під продуктивною здатністю уяви він розумів єдність свідомої і несвідомої діяльностей.
Погляди на проблему творчості серед представників російської філософської школи пов’язані із внутрішнім світом людини, а саме свободою та духовністю (М. Бердяєв, С. Булгаков, В. Соловйов та ін.). Особлива роль при цьому відводилася інтуїції (В. Соловйов). З точки зору М. Бердяєва, єдине джерело творчості – свобода. «Творчість невідривна від свободи. Лише вільний творить. Таємниця творчості є таємницєю свободи» [19, с. 134].
Філософський словник за редакцією А. Алексєєва визначає творчість як діяльність суспільства, соціальних груп, класів, окремих особистостей, у ході якої створюється нове, що ніколи раніше не існувало. Творчість – це творення нового в інтересах соціального прогресу, зростання ступеня свободи людини, гуманізації суспільних відносин, що забезпечує всебічний, гармонійний розвиток особистості [124, с. 387].
У Новій філософській енциклопедії творчість визначенно так наступним: «Творчість – притаманна індивіду ієрархічно структурована єдність здібностей, які визначають рівень та якість розумових процесів, спрямованих на пристосування до мінливих і невідомих умов у сенсомоторних, наочних, оперативно-діяльнісних і логіко-теоретичних формах. Творчість являє собою певний аспект розвитку особистості, що належить до переходу на високий інтелектуальний рівень» [169, с. 18].
Із вищезазначеного простежується філософське розуміння творчості, яка неминуче пов’язується з діяльністю людини та її індивідуальними психологічними якостями, та осмислення сутності природи творчих здібностей особистості, які залежать від того світогляду, який має дослідник.
Аналізуючи психолого-педагогічну літературу розуміємо поняття «творчість» як один з видів людської діяльності, що спрямована на вирішення суперечності, для якої необхідні об’єктивні (соціальні, матеріальні) і суб’єктивні особистісні умови (знання, уміння, творчі здібності), а результат якої полягає у новизні й оригінальності, особистій і соціальній значущості, прогресивності [77].
Представники гуманістичної психології (А. Маслоу [144], Р. Мей [160] та ін.), в акті творчості вбачали, перш за все, процес створення, відкриття нового, розглядаючи творчість як глибинну потребу людини в самореалізації. Погоджуємось із судженнями психологів-гуманістів, для яких творчість має найвагоміший вплив на становлення особистості, сприяє розкриттю творчого потенціалу людини [176, с. 208–209]. Розуміння творчості в концепції А. Маслоу цінне й тим, що в ній значно розширюються рамки стереотипного уявлення про творчість як вид діяльності, який є показником «творчої професії».
Велика сучасна енциклопедія з педагогіки трактує творчість як «діяльність, результатом якої є створення нових, оригінальних і більш досконалих матеріальних і духовних цінностей, які мають об’єктивну або суб’єктивну значущість» [183, с. 571].
Творчість – одне із найзагадковіших явищ у житті кожної людини і суспільства в цілому. Таке визначення творчості дає С. Сисоєва, розуміючи під цим поняттям не тільки забезпечення поступального руху суспільства вперед, розвиток земної цивілізації, а й те (що, може, навіть важливіше, з погляду гуманності буття), що творчість, маючи могутній психореабілітаційний ефект, охороняє людину, творця, від стресів, відгороджує від повсякденності і суєти, дозволяє зануритися в себе, у свою творчість, черпати в ній сили й натхнення для життя і творчих звершень [230].
Як генерацію перетворювальної сутності особистості розглядає творчість А. Шумілін. У творчості, зазначає науковець, особистість постає як самотворча, саморозвиваюча індивідуальність, водночас і як суб’єкт, і як результат власної діяльності. На думку дослідника, саме творчість складає основу якісного розвитку суспільства, навколишнього середовища та всієї культури [282, с. 40–54].
За твердженням окремих психологів, творчість за своєю суттю є власне людською діяльністю, у результаті якої особистість знаходить щось нове, невідоме. Не зважаючи на те, що у розкритті сутності поняття «творчість» існують відмінності, можна простежити певну спільність у поглядах дослідників, що стосується механізму та показників процесу творення нового, що сприяє розвитку особистості.
У XVIII ст. виникли філософські суперечки щодо витоків творчої геніальності. Творчий геній виникає в результаті вродженої здатності, яка включає асоціативну уяву, дозволяє комбінувати й оцінювати ідеї та естетичні якості, що спрямовані на пошук ідей. Таким чином, поступово формувалося уявлення про креативність як особливу форму геніальності. У XIX столітті все більше науковців схилялися до думки, що геніальність ґрунтується на визначному рівні оригінальності, яка, у свою чергу, залежить від здатності встановлювати асоціації між ідеями. З початком XX століття дослідженнями креативності займалися значна кількість науковців (Д. Боговявленська[32], Дж. Гілфорд [287], Р. Стернберг [289] та ін.).
Після виходу робіт Дж. Гілфорда,, концепція креативності як універсальної пізнавальної творчої здібності набула популярності завдяки розробленим тестам на «креативність», що дозволяли досліджувати творчий потенціал особистості. В основу самої концепції науковець поклав принципове розмежування між двома типами розумових операцій: конвергенцією (логічним мисленням) і дивергенцією (процесос мислення, який спрямовано одночасно в різні напрямки, що відступає від логіки), що стало важливим етапом у вивченні загальних творчих здібностей, або – креативності [287, с 142–161]. Концепція Дж. Гілфорда мала прихильників і послідовників. Так, під креативністю Е. Торренс розумів здатність до загостреного сприйняття недоліків, прогалин у знаннях та ін. До творчого акту дослідник відносить: появу чутливості до проблем, дефіциту знань, їхньої дисгармонії; фіксацію цих проблем, пошук їх вирішення, висування гіпотез; перевірку, модифікацію і повторний огляд гіпотез; знаходження та повідомлення результатів розв’язання завдань [290].
Таким чином, згідно з концепцією креативності Дж. Гілфорда та Е. Торренса, креативність як універсальна пізнавальна творча здатність є самостійним чинником, незалежним від інтелекту. Операцію дивергенції, поряд з операціями перетворення й імплікації, Дж. Гілфорд вважав основою креативності як загальної творчої здібності і характеризував креативність як здатність відмовитися від стереотипних способів мислення; як розумові здібності, що забезпечують творче досягнення. Дослідник виділив шість параметрів креативності: 1) здатність до виявлення і постановки проблем; 2) спроможність до генерування ідей – швидкість; 3) здатність до продукування різноманітних ідей – гнучкість; 4) здатність виробляти ідеї, що відрізняються від суспільних поглядів, відповідати на подразники нестандартно – оригінальність; 5) здатність до вдосконалення об’єкта шляхом додавання деталей; 6) здатність вирішувати проблеми, тобто здатність до аналізу і синтезу [76, c. 433–456].
Авторка іншої концепції, Д. Богоявленська розглядає творчість як ситуативно не стимульовану активність (прагнення вийти за межі заданої проблеми) і вводить поняття «креативна активність особистості», що притаманна творчому типу особистості. Основним показником творчості, на думку дослідниці, є інтелектуальна активність, яка поєднує в собі два компоненти: пізнавальний (загальні розумові здібності) і мотиваційний. Критерієм прояву творчості є характер виконання людиною запропонованих їй розумових завдань [32; 33].
За Р. Стернбергом, креативність визначається такими факторами: 1) інтелектом як здібністю; 2) знаннями; 3) стилем мислення; 4) індивідуальними рисами; 5) мотивацією; 6) зовнішнім оточенням [289, c. 125–147].
Сьогодні у психології креативності виділяють когнітивний, психометричний підходи – як основні, а також, містичний, мотиваційний, соціально-особистісний та інші, на підставі яких розроблено ряд концепцій, що визначають поняття «креативність».
У дослідженні будемо дотримуватись думки, згідно якої під «креативністю» слід розуміти комплекс інтелектуальних і особистісних особливостей індивіда, що сприяють самостійному висуванню проблеми під іншим кутом зору, генеруванню великої кількості оригінальних ідей та їх вирішення не за шаблоном. Тобто креативне мислення – це революційне і творче мислення, яке носить конструктивний характер [241].
Як бачимо,«творчість» та «креативність» – поняття, що взаємно корелюють. Але щоб зрозуміти сутність дефініції «творчі здібності», слід дослідити зміст поняття «здібності» взагалі.
Зазначимо, що проблема здібностей, зокрема творчих, досі залишається однією з найменш досліджених та найбільш суперечливих.
У 40-і роки минулого століття здібності розглядались як індивідуальні особливості особистості, які виступають умовою успішного виконання якого-небудь одного або декількох видів діяльності. Як справедливо зазначає В. Чудновський, «під здібностями зазвичай розуміють індивідуальні здібності людини, які є умовою успішного виконання діяльності» [275].
У науковій літературі здібності людини отримали певну класифікацію. Їх поділяють за видами психічних функціональних систем (сенсорно-моторні, перцептивні, розумові, комунікативні); за основними видами діяльності (математичні, музичні, наукові, літературні, художні); на загальні (до них відносять загальний інтелект, креативність і здатність до навчання) і спеціальні здібності (формування яких вимагає спеціального навчання і нерідко особливого обдарування).
За визначенням С. Гончаренка, здібності поділяються на загальні – такі, що виявляються у всякій діяльності, і спеціальні – характерні для певних її видів (математичні, технічні, музикальні та ін). Кожна здібність становить складну синтетичну якість людини, у якій поєднуються окремі психічні властивості (чутливість, спостережливість, особливості пам’яті, уяви, мислення) [262, с. 135].
Цієї думки дотримуються також інші дослідники, наголошуючи, що вивчення індивідуальних психологічних особливостей різних здібностей дає змогу виділити загальні якості індивіда, що відповідають вимогам багатьох видів діяльності, та спеціальні якості, що відповідають тільки вузькому колу вимог певної діяльності.
У розумовій діяльності особистості прийнято розрізняти творчу і пізнавальну (інтелектуальну) діяльність. Спроба аналізу й систематизації інтелектуальних (пізнавальних) здібностей уперше була здійснена В. Дружиніним, який на основі отриманих результатів розглядав інтелект (здатність вирішувати завдання), навченість (здатність здобувати знання) і креативність (здатність перетворювати знання). Такими можуть бути змістовно-результативні характеристики інтелектуальної діяльності (оригінальність ідей, точність і повнота відображення ситуації в пізнавальному образі, успішність засвоєння знань, умінь, навичок) і її процесуально-динамічні характеристики (швидкість відповіді, темп навчання) [89].
Варто зазначити, що загальне визначення здібностей як стійких індивідуально-психологічних властивостей особистості, які є умовою успішного виконання однієї або кількох видів діяльності, належить Б. Теплову. Він же провів розмежування між задатками і здібностями, звернувши увагу на те, що задатки можуть залишитися задатками, не перетворившись у здібності, що розвивають ці психічні властивості в процесі діяльності. Здібність – поняття динамічне. Воно існує тільки в русі, у розвитку, у процесі тієї чи іншої діяльності; здібності не тільки існують, а й відтворюються в діяльності, вони створюються цією діяльністю; можливість успішного виконання діяльності визначається якісним збігом окремих компонентів здібностей (обдарованістю) [252, c. 125–147].
Слід відзначити, що не можна говорити про здібність до початку її розвитку, так само, як не можна говорити про здібність, що досягла повного розвитку, закінчила свій розвиток [253]. Цей розвиток здійснюється в процесі тієї або іншої практичної чи теоретичної діяльності, тому здібність не може сформуватися поза конкретною діяльністю. І головне не в тому, що здібності виникають в діяльності, а в тому, що вони формуються в цій діяльності. Рушійною силою здібностей є боротьба суперечностей, тому на окремих етапах розвитку можливі суперечності між здібностями і схильностями.
На думку С. Рубінштейна, «здібності – складне, синтетичне утворення, яке містить у собі цілий ряд якостей, без яких особистість не була б здатна до конкретної діяльності, і властивостей, які виробляються у процесі організованої діяльності» [220, c. 127]. Досліджуючи проблему здібностей у психології, науковець наголошував, що творчі здібності формуються через знання та вміння, тому сформулював основне правило розвитку особистості: «Розвиток здібностей відбувається по спіралі: реалізація можливості, яка представляє здібність одного рівня, відкриває нові можливості для подальшого розвитку здібності більш високого рівня» [218, с. 106].
Під здібностями В. Шадриков розуміє властивості функціональних систем, що реалізують окремі психічні функції, які мають індивідуальну міру виразності, виявляються в успішності і якісній своєрідності освоєння і реалізації діяльності. Загальні задатки – це загальні властивості нервової системи. Спеціальні задатки є загальними здібностями, які набули риси оперативності під впливом вимог діяльності [276, c. 42–48].
У працях Г. Костюка проблема розвитку здібностей посідає чільне місце, які він розумів як «істотні властивості людської особистості, що виявляються у її цілеспрямованій діяльності і зумовлюють її успіх» [121, c. 308]. Вчений стверджував, що здібності людини – це вияв єдиної, цілісної її сутності. Звідси тісний їх зв’язок з іншими рисами людини, а саме: її знаннями і вміннями, потребами й інтересами, працьовитістю та іншими моральними якостями. Наявність знань, умінь та навичок є необхідною умовою майстерності, у якій виявляються здібності людини. Послідовно виступаючи проти ототожнення здібностей із задатками, Г. Костюк наголошував, що задатки – це не готові здібності, а тільки потенції їх розвитку. Вони створюють більш чи менш сприятливі внутрішні умови для розвитку здібностей людини до певних галузей діяльності. Здібності – це реалізовані у тому чи іншому напрямі і в тій чи іншій мірі задатки людини. У ході індивідуального розвитку людини її задатки стають конкретними здібностями до тих чи інших видів діяльності [121].
Отже, під загальними здібностями розуміється така система індивідуально-вольових властивостей особистості, яка забезпечує відносну легкість і продуктивність в оволодінні знаннями і здійсненні різних видів діяльності. Загальні здібності є результатом як природної обдарованості, так і всебічного розвитку особистості.
Поєднуючи поняття «творчість» і «здібності», І. Волков звертає увагу на «здібності до неординарного мислення, вміння помічати у звичайному незвичайне, бачити проблеми, аналізувати події, явища і знаходити в них закономірності» [61, с. 9].
Розглядаючи творчість у контексті психолого-педагогічної науки, В. Дружинін виокремлює в ній три взаємопов’язаних компоненти: творчі здібності, творче мислення і творчу активність [89].
З наукових праць Д. Богоявленської дізнаємось, що творча активність це – поведінка, спрямована на реалізацію творчих здібностей [33].
Науковець А. Маркова [142] під творчим мисленням розуміє один із видів мислення, яке спрямоване на відкриття законів та властивостей об’єктів.
На думку С. Грузенберга, творчі здібності – це індивідуальні психологічні особливості особистості, які розвиваються насам перед у праці і соціальному спілкуванні [80].
Між наведеними вище поняттями існує тісний взаємозв’язок. Отже, саме творчі здібності впливають на творчу активність, яка може проявлятися у творчому мисленні.
Як зазначає О. Туріна, здібності до творчості – це не сукупність окремих якостей, кожна з яких сама по собі являє собою якусь здібність. Навпаки, окремі здібності, які слід розрізняти у психологічному портреті вченого чи художника, виявляються властивим йому цілісним ставленням до світу, причому саме завдяки цьому вони й стають здібностями до творчості. Отже, здібності – це не особлива «частина» психіки, наголошує дослідниця, а особливий її стан, в остаточному підсумку – можливо, уся психіка, мобілізована та змінена специфічним ставленням до світу й до самого себе. Від здібностей залежить творча самореалізація людини [261, c. 33].
Низка дослідників відносить творчі здібності до загальних інтелектуальних здібностей (В. Дружинін, М. Холодна та ін.), інші вказують на їх місце і значення у структурі пізнавальних здібностей (В. Озеров, В. Шадриков та ін.). Окремі вчені (Н. Лейтс, А. Матюшкін, Г. Мелхорн та ін.) позв’язують творчі здібності з розумовою обдарованістю. У контексті професійної придатності творчі здібності досліджували К. Гуревич, Б. Косов, В. Шадриков та ін. Існують фундаментальні наукові дослідження, у яких творчість ототожнюється із творчою діяльністю (Б. Ананьєв, Д. Богоявленська, Л. Виготський, П. Гальперін, А. Леонтьєв, Я. Пономарьов, С. Рубінштейн, Ю. Самарін та ін.).
Різні погляди науковців на визначення поняття «творчі здібності» наведено у таблиці 1.1.
Таблиця 1.1
Визначення поняття «творчі здібності» у науковій літературі
| Науковець | Зміст поняття «творчі здібності» |
| Платон | Творчі здібності не можна обмежувати процесом пізнання, вони є основою споглядання нескінченного і вічного.
Творчі здібності слід розвивати для досягнення творчих успіхів |
| І. Кант | Творчі здібності лежать у самій основі пізнання людиною навколишньої дійсності.
Творчі здібності – зв’язок чуттєвих вражень і розуму |
| С. Грузенберг | Творчі здібності – це індивідуальні психологічні особливості особистості, які розвиваються насм перед у праці і соціальному спілкуванні |
| Дж. Гілфорд і Л. Тестоун | Творчі здібності – це відмова від стереотипів та здатність особистості до нестандартного мислення |
| О. Туріна | Творчі здібності – це не сукупність окремих якостей, кожна з яких сама по собі являє собою якусь здібність. Навпаки, окремі здібності, які слід розрізняти в психологічному портреті вченого чи художника, виявляються властивим йому цілісним ставленням до світу, причому саме завдяки цьому вони й стають здібностями до творчості |
| З. Фрейд | Творчі здібності – вроджені індивідуальні характеристики, включені у структуру Его. Підсвідомість є найважливішим джерелом творчості |
| О. Леонтьєв | Творчі здібності – результат оволодіння людиною знаннями, вміннями і навичками, необхідними для того чи іншого виду творчості |
| А. Маклаков | Творчі здібності – це спеціальні здібності, що визначають успіх творчості |
| І. Волков | Творчі здібності – здатність до неординарного мислення, вміння помічати у звичайному незвичайне, бачити проблеми, аналізувати події, явища і знаходити в них закономірності |
| І. Сніцар
|
Творчі здібності – індивідуально-психологічні особливості, які забезпечують успішне виконання мовленнєвої діяльності, продукування розгорнутих усних і письмових висловлювань та формуються при виконанні певного виду діяльності на основі задатків, забезпечують створення особистістю нового, оригінального продукту |
| О. Музика | Творчі здібності майбутнього вчителя образотворчого мистецтва – динамічний неперервний процес видозміни індивідуальних властивостей і якостей разом зі спеціальними образотворчими здібностями, що відбувається у відкритій, цілісній системі його особистості під час активної навчально-творчої діяльності |
| Л. Покровщук | Творчі здібності є важливим чинником художньо-педагогічної діяльності вчителя образотворчого мистецтва, мають об’єктивний характер, реалізуються та функціонують як індивідуальна властивість особистості, яка впливає на сприйняття та оцінку естетичних явищ, встановлення художнього діалогу з мистецтвом, освоєння навколишньої дійсності за законами краси |
| Г. Панченко | Творчі здібності майбутнього вчителя музики є найвищою концентрацією його духовних сил, емоцій, почуттів, уяви, фантазії, інтелекту; доповнюються системою особистісних утворень, що спонукають його до творчого пошуку, пізнання мистецьких явищ, набуття музично-виконавських умінь та забезпечують успішність здійснення творчої музично- педагогічної діяльності |
| І. Сосніна | Творчі здібності танцівника – цілісна багаторівнева і багатокомпонентна система, яка має складну структуру і включає в себе задатки, загальні здібності й власне хореографічні здібності, що визначають успішність професійної діяльності |
На думку Г. Костюка, структура творчих здібностей визначається особливістю діяльності, у якій вони існують, тому має містити різні елементи. Кожний вид діяльності взагалі, і творчої зокрема, включає знання, уміння, навички та психічні якості, які з ними пов’язані. Тому між здібностями та отриманими знаннями існує тісний взаємозв’язок: здібності розвиваються в результаті знань, накопичення і засвоєння яких залежить від здібностей. Кожна діяльність включає ряд пізнавальних, розумових, практичних дій, які, у свою чергу, спрямовуються на забезпечення продуктивності діяльності. У своїх дослідженнях учений наголошує: оскільки творчі здібності проявляються не лише в засвоєнні та використанні отриманих знань, а і в тому, як людина на основі накопичених знань може створювати щось нове, то між здібностями і фактичним рівнем знань, умінь і навичок існують відмінності. Отже, знання є одним із важливих елементів структури творчих здібностей.
До основних показників творчих здібностей С. Сисоєва відносить: інтерес до певного виду предметів або об’єктів і дій з ними; увага до певного кола об’єктів; внутрішня зосередженість і «неувага» до того, що є навколо; оригінальний підхід до стандартних завдань; намагання змінювати, реконструювати те, з чим доводиться зустрічатися [185].
У процесі дослідження будемо дотримуватись положення, згідно якого творчі здібності – це система індивідуальних властивостей особистості, що допомагає досягти високих результатів у творчій діяльності.
Загальні проблеми розвитку творчих здібностей особистості є предметом різнобічного дослідження і науковців сьогодення.
Зокрема, можливості розвитку творчих здібностей учнів розглядалися у дисертаційних дослідженнях О. Борисової, Н. Будій, А. Давиденко, Р. Кухарчука, К. Приходченко, М. Роговенко, Н. Слюсаренко, Л. Шпак та ін.
Відомий психолог В. Крутецький математичні здібності вбачав в індивідуально-психологічних особливостях (насамперед розумової діяльності), які відповідають вимогам навчальної математичної діяльності і обумовлюють при інших рівних умовах успішність творчого оволодіння математикою як навчальним предметом, зокрема, відносно швидке, легке і глибоке оволодіння знаннями, уміннями і навичками у царині математики. У структурі математичних здібностей ним виділені такі основні компоненти: здатність до формалізованого сприйняття математичного матеріалу; здатність до швидкого і широкого узагальнення математичних об’єктів, відносин і дій; здатність мислити згорнутими структурами; гнучкість розумових процесів у математичній діяльності; здатність до швидкої і вільної перебудови спрямованості розумового процесу, переключення із прямого на зворотний хід думки; прагнення до ясності, простоти, економності та раціональності рішень; математична пам’ять [127].
Досліджуючи розвиток спеціальних, зокрема, математичних здібностей, В. Кертанова, на основі характеристики низки корелюючих понять («здібності», «загальні здібності», «спеціальні здібності», «математичні здібності»), розкриває їх сутність і взаємозв’язок та пропонує уточнене авторське визначення математичних здібностей як індивідуально-психологічних властивостей особистості, що визначають успішність засвоєння і продуктивність виконання особистістю розумових дій, необхідних для розв’язання математичних задач. До структури математичних здібностей дослідниця включає мотиваційно-цільовий, змістовно-операційний, регулювально-забезпечуючий, оціночно-корективний та результативний компоненти [105].
Значна кількість наукових праць присвячена розвитку й формуванню творчих здібностей учнів різними видами мистецтв (Н. Георгян, В. Неволов, Л. Масол, В. Рогозіна, Л. Руденко та ін.). У контексті підготовки майбутніх учителів музики досліджувала музично-творчий розвиток учнів початкових класів З. Сирота, з’ясувавши при цьому, що музично-творчий розвиток молодших школярів є цілеспрямованим педагогічним процесом, у якому сукупність дидактичних умов забезпечує інтегральність особистості, взаємодоповнюваність трьох основних структурних компонентів духовної сфери: практично-діяльнісного, мотиваційного, мисленнєвого, а педагогічно доцільним напрямом у розробці педагогічних умов ефективної підготовки майбутніх учителів до музично-творчого розвитку молодших школярів є шлях «від дитини – до мистецтва» [229].
Психологічні особливості розвитку хореографічних здібностей дітей молодшого шкільного віку проаналізовано у дисертаційному дослідженні І. Поклад. Хореографічні здібності за, І. Поклад, – це складне індивідуально-особистісне багаторівневе утворення, в основі якого лежать хореографічні знання, вміння, навички, загальні та спеціальні задатки, а також комплекс базисних компонентів, якими є: музично-рухові можливості (загальна рухова активність як основна умова пластично-емоційної виразності, почуття ритму, художньо-естетична спрямованість); інтелектуально-творчий потенціал (взаємозв’язок конвергентного та дивергентного мислення як здатність індивіда до аналітико-синтетичної діяльності, що пов’язана з умінням знаходити нові, нестандартні та оригінальні розв’язки рухових задач); комплекс мотиваційно-особистісних властивостей (емоційно забарвлений інтерес до хореографічного мистецтва, висока мотивація досягнень тощо), що сприяють актуалізації специфічних потенційних можливостей індивіда. Рівень розвитку хореографічних здібностей учнів початкових класів залежить від урахування їхніх вікових та індивідуальних особливостей, інтересів і потреб та спеціальної організації формувальних (тренінгових) вправ, спрямованих на розвиток як базисних компонентів досліджуваних здібностей, так і певної множини особистісних властивостей, які є необхідними для актуалізації музично-рухового та інтелектуально-творчого потенціалу дітей [192].
Ціннісним бачиться думка В. Богути, яка визначає хореографічні творчі здібності дітей молодшого шкільного віку як синтез властивостей та якостей особистості молодшого школяра, які формуються за наявності в нього спеціальних знань і вмінь, високої вмотивованості до перетворювальної діяльності в поєднанні з творчою уявою під час створення танцювального образу та ціннісним ставленням до можливості реалізації власних здібностей у процесі хореографічної діяльності [37, c. 186].
Досліджуючи розвиток музично-творчих здібностей учнів мистецьких шкіл, К. Стецюк у структурі музичності вбачала такі компоненти: рівень інтелекту (швидкість і гнучкість думки; оригінальність; допитливість); музичні здібності (музичний слух; музичний ритм; музичне мислення; музична пам’ять; емоційний відгук на музику та її сприйняття); виконавські здібності (інструментальні, вокальні, диригентські); творчі здібності (творча уява і фантазія, асоціації, рефлексія, інтуїція, дивергентне мислення); музично-творчу діяльність (імпровізація, варіювання). Дослідниця зауважила, що особливе місце серед чинників, що впливають на розвиток творчих здібностей, посідають: зміст навчально-виховного процесу, форми організації, методи і прийоми навчання [244].
Працюючи над розробкою методичної системи розвитку творчих здібностей студентів вищих технічних закладів, О. Онишко з’ясувала, що розвиток творчих здібностей та професіоналізація у цілому можуть бути продуктивними тільки за наявності взаємозв’язку між змістом навчання і засобами, з одного боку, і змістом діяльності, цілями фахівця – з іншого [177].
Розвиток перцептивних педагогічних здібностей студентів технологічних університетів вивчала Л. Карнілова. На її думку, перцептивні педагогічні здібності є некомпенсуючим компонентом ансамблю педагогічних здібностей, вони відображають специфічні властивості педагогічної діяльності: її перебіг за законами спілкування, діалоговий характер, динамічність, варіативність, гуманістичну спрямованість, творчий характер, а їх відсутність ускладнює розвиток інших педагогічних здібностей і здійснення педагогічної діяльності. Структура перцептивних здібностей педагога представлена у вигляді чотирьох структурних блоків, кожен з яких включає певні компоненти; педагогічна інтуїція входить у структуру перцептивних здібностей як інтегральна властивість [103].
Визначення поняття «творчі здібності курсантів» запропонувала І. Сніцар. Однією з найважливіших умов розвитку творчих здібностей курсантів учена називає забезпечення мотиваційної готовності як до вивчення конкретного предмета, так і до необхідності підвищення рівня своїх творчих здібностей [237].
Проблема розвитку спеціальних здібностей учителів, зокрема, біології, математики, хімії, вчителя-філолога та вчителя образотворчого мистецтва, знайшла своє відображення у ґрунтовній науковій праці Т. Хрустальової. Досліджуючи компонентний склад і структуру спеціальних здібностей учителя, їх природу та взаємодію у структурі інтегральної індивідуальності; динаміку розвитку; взаємозв’язок з індивідуальним стилем педагогічної діяльності та успішністю професійної діяльності, Т. Хрустальова зробила висновок, що спеціальні здібності вчителя-предметника являють собою складне, багатокомпонентне утворення, що містить предметні і педагогічні здібності. За допомоги факторного аналізу структури педагогічних здібностей, дослідницею виявлено значущі чинники: «успішність педагогічної діяльності», «задоволеність спілкуванням», «педагогічну чутливість» [271].
У процесі нашого дослідження не залишилися поза уваги і творчі здібності майбутніх учителів мистецьких дисциплін. Зокрема, О. Музика виокремила такі компоненти у структурі творчих здібностей учителів образотворчого мистецтва: мотиваційний (інтерес до навчально-творчої діяльності, потреба у творчості, прагнення до самореалізації, до пошуку нового), емоційний (емоційна чуттєвість, відчуття прекрасного, цілеспрямованість, наполегливість, рефлексія), когнітивний (знання теорії образотворчого мистецтва, творче мислення, розвинена зорова пам’ять, багата уява, фантазія, художнє сприйняття), діяльнісний (уміння, навички, технічна майстерність, здатність до відтворення натури (зображальні здібності) [158].
Досліджуючи творчі здібності майбутнього вчителя образотворчого мистецтва в умовах застосування комп’ютерних технологій, Л. Покровщук визначила творчі здібності майбутнього учителя образотворчого мистецтва як складне особистісне утворення, на розвиток якого може впливати соціокультурне середовище, окремі структури психіки, почуття, розум, воля та ін., а також цілеспрямовані педагогічні дії викладачів вищої школи [193].
Проблема розвитку творчих здібностей майбутніх вчителів музики висвітлюється у науковому дослідженні Г. Панченко. До структури творчих здібностей майбутнього вчителя музики Г. Панченко відносить мотиваційно-пізнавальний, технологічно-регулятивний, креативно-діяльнісний компоненти [181].
Творчі здібності танцівника є предметом вивчення спеціалізованої галузі психології – психології художньої творчості, яка охоплює коло питань, пов’язаних із загальними закономірностями хореографічної діяльності, особливостями хореографічного мислення, психологічними механізмами створення та сприйняття танцювального образу, психічними станами у процесі творчості, особистістю танцівника та його здібностями.
Варто наголосити, що хореографічні здібності майбутніх учителів хореографії є найменш вивченими у контексті художньо-творчих, або спеціальних здібностей. У поняття «хореографія» нині включають все, що відноситься до мистецтва танцю. Специфіка хореографії полягає в тому, що думки і почуття людини передаються засобами руху і мімікою. Найскладнішою формою хореографії є балет. Висока технічна майстерність танцівника підпорядкована найголовнішому в мистецтві – створенню художнього образу.
Аналіз основних танцювальних елементів і вимог до їх виконання показує, що технічна майстерність пов’язана з рівнем розвитку деяких психомоторних якостей: рухливості (гнучкості) в різних відділах корпусу, координації, стрибучості, стійкості статичної і динамічної рівноваги, м’язової сили і фізичної витривалості, рухової пам’яті, ритмічності та ін.
Оволодіння художньою майстерністю вимагає від особистості танцівника високорозвинених емоційно-художніх якостей, серед яких прийнято виділяти як найбільш головні: музичність як здатність до емоційного відгуку на зміст музики, образність та сприйняття, образність мислення, уяву.
У контексті теорії інтегральної індивідуальності артистів балету, І. Сосніна розглядає хореографічні здібності як складне багаторівневе і багатокомпонентне утворення, що включає: а) задатки (особливості будови тіла та його частин і психодинамічні властивості); б) загальні здібності (висока емоційно-вольова регуляція, креативність мислення); в) спеціально-хореографічні здібності (артистизм, танцювальність, емоційне задоволення від танцювальних рухів, мотивація на успіх у професії, тонка диференціація рухів за силою, амплітудою і швидкістю) [240].
Спеціальні здібності, зокрема, художньо-творчі здібності артиста балету, визначаються специфічними і дуже жорсткими вимогами професійної діяльності, що ставляться перед організмом, психікою та особистістю танцівника. У такому контексті нам імпонує потрактоване авторкою поняття «творчі здібності танцівника балета», – як цілісна багаторівнева і багатокомпонентна система, яка має складну структуру і включає в себе: задатки, загальні здібності й власне хореографічні здібності, що визначають успішність професійної діяльності [240].